Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

240

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не споді-

ватися на те, що з часом щось зміниться. Завдання соціально-

го працівника – виявити такі сумніви з метою їх обговорення

із сім’єю. Краще, коли батьки відмовляться від влаштування

конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після то-

го, як дитина почне звикати до них.

При підготовці дитини до влаштування у прийомну сім’ю

важливо вибудувати уявлення дитини про її минуле, історію

життя, причини переміщення і перспективи на майбутнє.

Це необхідно зробити, аби дитина розуміла ті зміни, що відбу-

ваються у її житті, і уявляла, яке майбутнє її чекає.

Організація знайомства та входження дитини в сім’ю має пев-

ні принципи та правила. Термін від першого знайомства при-

йомних батьків/батьків-вихователів із дитиною до повного

її входження у сім’ю може бути досить тривалим. Контакт

батьків із дитиною налагоджується ненав’язливо, поступо-

во. З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини

з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розши-

рюються (від пасивного спостереження один за одним через

взаємодію з предметами до активного спілкування).

Процес встановлення довірливих стосунків між батьками

і дитиною потребує проведення систематичних зустрічей,

бажано в один і той самий час. Після кількох зустрічей можна

організувати спільну прогулянку прийомних батьків/бать-

ків-вихователів і дитини звичною для неї територією.

Наступний крок – відвідування дитиною місця проживання

прийомних батьків/батьків-вихователів. При першому візи-

ті важливо не переобтяжувати дитину надмірною кількістю

знайомств, краще, аби в помешканні були присутні лише

члени сім’ї.

Спільні прогулянки, обіди, проведення вільного часу, ігри,

перегляд телепередач, читання книг із майбутніми батька-

ми допоможуть встановити тісніший емоційний зв’язок між

дитиною та дорослими, налагодити спілкування.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

241

Останній етап перед переходом дитини у сім’ю – її прощан-

ня з попереднім місцем проживання. Дитина разом із соціаль-

ним працівником збирає свої іграшки й речі. Для процедури

прощання дитині має бути відведено належний час, тому

не варто її підганяти.

Отже, на етапі підготовки дитини до влаштування в сім’ю

на соціального працівника покладається:

• налагодження контактів із дитиною та батьками,

обговорення особливостей процесу знайомства

батьків з дитиною;

• організація і проведення знайомства та подальших

зустрічей прийомних батьків із дитиною, надання пси-

хологічної підтримки прийомним батькам та дитині

під час знайомства;

• спостереження за перебігом процесу знайомства,

емоційних виявів та реакцій дитини і прийомних

батьків у ході їхніх контактів;

• складання та узгодження з батьками плану переходу

дитини у прийомну сім’ю, підготовка рідних дітей

до розміщення дитини-сироти, допомога під час

адаптації дитини у перші дні життя в новій сім’ї.

Прихід прийомної дитини – надзвичайно важлива подія

для біологічних дітей прийомних батьків. Неготовність

до змін може призвести в подальшому до конфліктів та

ускладнення стосунків у сім’ї.

Необхідність підготовки біологічних дітей є очевидною,

тож більшість сімей так чи інакше обговорюють майбутні змі-

ни зі своїми дітьми. Вчасне інформування дітей про ухвалене

рішення є надзвичайно важливим, але не єдиним елементом

складного підготовчого процесу. Справа в тому, що біологіч-

ні діти будуть активно залучені до процесу функціонування

прийомної сім‘ї. Їхнє життя обов‘язково зміниться із прихо-

дом нової дитини, і якщо ця зміна відбуватиметься без їхньої

активної участі, вони не зможуть почуватися повноцінною

частинкою сім’ї, а також брати на себе відповідальність

242

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

за власні дії та майбутнє, адже це може викликати відчуття,

що їхнє життя від них не залежить, а все вирішують дорослі.

Дітям необхідно бути залученими до всього, що відбувається

в родині. Важливо врахувати їхню думку при ухваленні рішен-

ня, а також у процесі взаємопідбору.

Прийомні батьки, уперше беручи на виховання дитину,

можуть не знати як саме підготувати свою сім’ю. Тому завдан-

ням соціального працівника є тісна співпраця з усією роди-

ною уже на підготовчому етапі. Соціальний працівник може

навчити прийомних батьків, дати рекомендації щодо спілку-

вання з дітьми, а може й сам провести кілька розмов із ними.

Готуючи біологічну дитину до появи в сім’ї прийомної ди-

тини, доцільно застосовувати методики проведення бесід

та виконання творчих завдань. Наприклад:

• «Намалюй нашу сім’ю в майбутньому, коли у тебе

з’явиться прийомний братик чи сестричка».

• «Подумай, як ти зустрінеш прийомну дитину, що

покажеш їй насамперед».

• «В які ігри ви зможете гратися разом? Згадай,

будь-ласка, свої улюблені ігри».

• «Що хорошого тобі принесе збільшення твоєї сім’ї?»

• «Які складнощі можуть виникнути?»

• «Що ти можеш розказати своїм знайомим про

прийомну сім’ю?»

Важливо сформувати у біологічної дитини реалістичне

бачення майбутніх змін. Вона не має очікувати приходу

нового члена сім‘ї з побоюванням та небажанням, але й

«рожеві окуляри» можуть не менше нашкодити подальшим

стосункам у родині. Біологічні діти мають усвідомлювати,

що чимось їм доведеться поступитися, що увага батьків до

них буде меншою і що майбутній братик (сестричка) необо-

в‘язково буде таким, яким уявляється. Та все ж він може

стати справжнім новим другом – а заради цього варто

чимось поступитися.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

243

Із моменту створення прийомної сім‘ї і влаштування до неї

дітей розпочинається її соціальне супроводження, метою

якого є захист і забезпечення дотримання прав та інтересів

дитини, оптимальних умов її життя та розвитку. Це передба-

чає врахування індивідуальних потреб кожної дитини шля-

хом надання соціальних послуг прийомній сім’ї/дитячому

будинку сімейного типу.

Соціальне супроводження сприяє адаптації дитини в новій

сім’ї, створенню в ній позитивного психологічного клімату,

забезпеченню оптимальних умов життя та захисту прав дити-

ни, створення можливостей для її розвитку шляхом надання

комплексу якісних соціальних послуг.

Основними формами та методами здійснення соціаль–

ного супроводження є: відвідування сім’ї; телефонна розмо-

ва; бесіда; консультування; організація зустрічей дитини з

біологічними батьками; тестування; інтерв’ю; прове–

дення навчання; організація груп взаємопідтримки;

написання запитів, листів, клопотань, звернень; документу-

вання тощо.

Соціальне супроводження базується на принципах: гаранто-

ваного захисту прав дитини, пріоритетності її інтересів, вра-

хування її думки; реалізації першочергового права дитини

на зростання та виховання в сім’ї; цілісного підходу до вихо-

вання й догляду за дитиною, що передбачає підтримку її пси-

хофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального

та духовного розвитку; індивідуального підходу до кожної

дитини, кожної сім’ї з урахуванням їхніх потреб та особливос–

тей; забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм

виховання; важливості відновлення та розвиток сімейних

зв’язків, збереження етнічної, культурної спадщини дитини;

пріоритетності повернення дитини до біологічної сім’ї, уси-

новлення, встановлення опіки як форми виходу з прийомної

сім’ї, дитячого будинку сімейного типу; врахування результа-

тів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практи-

ки; системності, комплексності, безоплатності, доступності

соціальних послуг; взаємодії соціальних працівників із при-

244

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

йомними батьками, батьками-вихователями та постійному

підвищенні їхньої професійної компетентності.

Супроводжуючи прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного

типу, соціальний працівник керується положеннями Етично-

го кодексу спеціалістів із соціальної роботи України.

Соціальне супроводження розпочинається після ухвалення

офіційного рішення про створення прийомної сім’ї/дитячого

будинку сімейного типу та передачу на виховання до неї/ньо-

го дитини/дітей.

На початку соціального супроводження соціальний праців-

ник перевіряє наявність копій документів на дитину, при

потребі уточнює та доповнює інформацію про загальний

стан здоров’я, щеплення, результати психодіагностичних до-

сліджень, навчання дитини, характер її стосунків із біологіч-

ними батьками/особами, що їх замінюють, родичами, звер–

таючись до відповідних установ, фахівців. Термін перевір–

ки документів та збору інформації становить один місяць.

При його подовженні у плані соціального супроводження

зазначається, що стало підставою для цього.

На початку функціонування прийомної сім’ї/дитячого будин–

ку сімейного типу на основі отриманої інформації разом із при–

йомними батьками/батьками-вихователями соціальним пра-

цівником проводиться оцінка потреб дитини (див. Додаток 12).

План соціального супроводження містить комплекс

послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного

потенціалу сім’ї та створення умов для утримання, вихован-

ня і розвитку прийомної дитини/дитини-вихованця. Планом

передбачаються конкретні заходи щодо надання соціально-

економічних, соціально-побутових, юридичних, психологіч-

них, медико-соціальних, соціально-педагогічних та інформа-

ційних послуг.

Протягом першого півріччя функціонування прийомної

сім’ї та дитячого будинку сімейного типу план соціального

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

245

супроводу складається на кожний місяць, потім – на півріччя,

у подальшому – щорічно. План соціального супроводження

формується на кожну дитину персонально на основі оцінки

потреб дитини таким чином, щоб кожній потребі дитини від-

повідали заходи сім‘ї, соціального працівника чи інших залуче-

них осіб. У випадку, коли дитина, яка виховується у прийом–

ній сім’ї чи в дитячому будинку сімейного типу, має суттєві

розлади здоров’я (інвалідність, ВІЛ-інфікованість, хронічні

захворювання, травми та ін.), соціальний працівник за учас-

тю служб у справах дітей вживає заходів для забезпечення

медичного супроводження належною установою.

Процес планування здійснюється за участю прийомних

батьків/батьків-вихователів і дитини, якщо дозволяє вік,

стан здоров’я.

План соціального супроводження, за потребою, але не рідше,

ніж раз у рік, аналізується та коригується за участю прийом-

них батьків/батьків-вихователів і дитини з урахуванням її ві-

ку та стану здоров’я. При цьому беруться до уваги результати

супервізії соціального супроводження прийомної сім’ї/дитя-

чого будинку сімейного типу, щорічна інформація про ефек-

тивність функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку

сімейного типу.

У ході здійснення соціального супроводження соціальний

працівник може застосовувати різні методики роботи

з сім‘єю та дитиною. Ефективною формою взаємодії з дити-

ною, стимулювання її до власного розвитку й самоаналізу,

вивчення свого коріння та встановлення соціальних зв‘язків

є ведення разом з нею «Літопису життя» [3]. Цю методику

доцільно використовувати ще на етапі перебування дитини

в інтернатному закладі.

В Україні ця методика була відпрацьована благодійною організацію

Християнський дитячий фонд (нове ім’я – Український фонд «Благо-

получчя дітей»), яка видала альбоми відповідного формату. Але за

відсутністю друкованого «літопису» можна виготувати таку кни-

гу самостійно разом з дитиною із зошита або папки-накопичувача.

246

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

«Літопис мого життя» складається з семи розділів, що можуть

допомогти дитині згадати й переказати від себе свою історію

життя, адже дитина найчастіше має потребу в такій допомозі.

Дитині простіше почати роботу над літописом, коли поруч пе-

ребувають дорослі, кому вона довіряє та в оточенні яких почу-

ває себе впевнено і спокійно. Коли навколо панує атмосфера

впевненості та спокою, настає момент для спільної роботи над

«Літописом мого життя». Якщо через якісь складні обставини

такий момент ще не настав, краще зайнятися пошуком но–

вого та збереженням наявного матеріалу (фотографії, шкіль–

ні роботи, квитки в кіно). Можна завести й окрему шухлядку

для збереження матеріалів, що поступово накопичуються.

Часом, діти ще не можуть самостійно впоратися з веденням

літопису, проте завдання зі збору та збереження матеріалів

для них є цілком посильним.

Ведення «Літопису мого життя» переслідує одночасно кілька

завдань.

Перше – збирання інформації. Дорослий допомагає дитині

фіксувати в цій книзі все, що відбувається в житті малень-

кої людини, аби потім їй можна було все це пояснити. Книга

з фотокартками, розповідями, враженнями та фактичними

даними дає змогу уникнути прогалин в історії життя дитини.

Друге – пошук і поповнення інформації з минулих років

життя дитини. Коли всі дорослі з оточення дитини (батьки,

прийомні батьки, родина, опікуни, наставники, керівники

дитячих будинків та притулків) діють спільно, єдиною ко-

мандою, вчасно зібрати важливу інформацію про дитину

легше. Адже потім зробити це буде набагато складніше. Не

всі події, що відбувалися з дитиною, можна згодом віднови-

ти, оскільки дитина найчастіше не усвідомлює всього того,

що з нею сталося. Тому бувають ситуації, коли факти варто

приховати, щоб не травмувати й без того знівечену душу

дитини, покинутої батьками. Однак «Літопис мого життя»

у будь-якому випадку допоможе зберегти потрібну інфор-

мацію про дитину, коли вона подорослішає і зможе оцінити

змістовні відомості.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

247

Третє – усвідомлення дитиною своєї значущості, того, що

вона варта складання такої книги. Дорослі, які оточують

дитину, можуть вважати історію дитини настільки важли-

вою, що її необхідно якось зафіксувати і зберегти для пам’я-

ті. Прийомні батьки та батьки-вихователі можуть додати,

що сама дитина є досить важливим джерелом інформації при

складанні такої історії, а її розповіді також варті збереження

в «Літописі мого життя».

Четверте – отримання прийомними батьками, опікунами

й наставниками засобів, необхідних для того, щоб допомог–

ти дитині охопити й усвідомити своє минуле. Правильне

й точне розуміння свого минулого – це відправний пункт для

усвідомлення всього, що відбувалося й відбувається в житті

дитини, яку залишили батьки.

Важливо, щоб дорослий допомагав дитині створювати «Лі-

топис мого життя». Йому необхідно спілкуватися з нею, аби

докладніше довідатися про її спогади та пережитий досвід.

Змістом таких бесід може стати обговорення важливих жит-

тєвих запитань: «Хто я?» і «Звідки я?»

Такі бесіди спонукають дитину замислитися, щоб вона замис–

лилася над тим, що ж із нею сталося. Можливо, це будуть

заборонені, важкі й болісні запитання. Робота над «Літопи-

сом мого життя» має поступово перетворитися для дитини

у процес осмислення нею свого минулого, і це допоможе

їй правильніше розібратися у своєму сьогоденні.

Таким чином, «Літопис мого життя» являє собою щось

більше, ніж формуляр з інформацією, якого можна торкну-

тися руками. Це ще й засіб допомогти дитині осмислити все,

що відбулося в її житті. «Літопис мого життя» варто розгля-

дати ще й допоміжним матеріалом, спрямованим на сприян-

ня прийомним батькам, наставникам та вихователям у їхній

роботі з дітьми, позбавленими батьківської опіки.

«Літопис мого життя» призначений для дітей до 18 років,

які виховуються поза рідною домівкою. Його видано у двох

248

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

версіях: для хлопчиків і для дівчаток. Версії є абсолютно іден-

тичними і відрізняються лише обкладинками та закінчення-

ми в окремих словах. Наприклад, «мешкала», «мешкав» тощо.

Книжка містить рекомендації для батьків щодо її заповнення

та сім робочих розділів:

Розділ «Я» – у ньому дорослі, які оточують дитину віком до 18

років, висвітлюють найвизначніші події перших років її життя.

Розділ «Мої близькі» повністю присвячений біологічній сім’ї

дитини, родинним зв’язкам і сім’ї, в якій дитина виховується

в даний час. Також у цьому розділі є окремі сторінки, де дити-

на може подати відомості про своїх друзів.

Розділ «Я навчаюсь...» має містити інформацію про всі уста-

нови, де дитина навчалась, улюблені предмети, вчителів,

а також про успіхи дитини в навчанні тощо.

Розділ «Мої захоплення» – дає змогу дитині розповісти про

свої захоплення, про те, як їй подобається проводити вільний

час, про свої мандрівки, улюблені книги, музику, ігри тощо.

Розділ «Моє сокровенне» – над ним дитина має працювати

самостійно, і тільки за її згоди батьки можуть ознайомити-

ся зі змістом цього розділу. Він повністю присвячений внут-

рішньому світові дитини, її успіхам і невдачам, снам, мріям,

спогадам та бажанням.

Розділ «Важливі події в моєму житті» має фіксувати важливі

події як минулого дитини, так і її сьогодення. Дитина мусить

сама визначити, які події відтворювати у книжці.

Розділ «Моя творчість» – тут дитина з допомогою дорослих

розповідає про свої творчі здобутки. В цьому розділі можна

розмістити малюнки, гербарій, історії про різні вияви твор–

чості в дитини.

Надзвичайно важливим напрямом соціального супроводження

є налагодження взаємодії з біологічними батьками/родичами

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

249

дитини. Для більшості прийомних батьків це питання є особли-

во гострим. Не менш хвилює воно і соціальних працівників.

Причини небажання підтримувати контакти зрозумілі.

З одного боку, прийомні батьки хочуть захистити дитину від

можливої шкоди, яку їй можуть заподіяти кровні родичі, у

тому числі від зайвих, на їхню думку, переживань та стресів.

З іншого – просто ні з ким не хочуть ділити любов та прив‘я-

заність своєї прийомної дитини, побоюються її можливого

повернення в сім‘ю. Така позиція прийомних батьків цілком

природна. Віддаючи дитині свою любов і вкладаючи зусилля

в виховання та розвиток, батьки хочуть бачити її завжди по-

ряд. Тож потреба у взаємодії з біологічною сім‘єю може стати

справжньою проблемою сім’ї і соціального працівника.

Щоб запобігти подібним ускладненням потрібно одразу

формувати правильні переконання в кандидатів на створен-

ня прийомної сім‘ї. Якщо сім’я, звернулася до центру соціаль-

них служб, аби виховувати дитину “як свою”, не готова тісно

співпрацювати з установами, що діють в інтересах дитини,

та біологічними родичами, то таку сім’ю слід одразу орієнту-

вати на усиновлення.

В ході підготовки до створення прийомної сім‘ї слід зверну-

ти особливу увагу кандидатів на мету влаштування дітей

у прийомні сім‘ї. Важливо пояснити значимість для дити-

ни рідної сім’ї, адже діти люблять своїх батьків безумовно,

незалежно від того, який спосіб життя ті ведуть. Біологічна

сім‘я , за умови її благополуччя, зможе найкраще забезпечи-

ти потреби дитини, адже це її коріння, яке дає їй відчуття

кровної приналежності. Це історія дитини, те що складає

її особистість, її «я».

Найкращим виходом дитини із прийомної сім’ї є повернення

до біологічної родини. Знову ж таки за умови, якщо ця роди-

на подолала кризу і вийшла зі складних життєвих обставин.

Саме таку мету ставить перед собою соціальний працівник,

влаштовуючи дитину до сімейних форм виховання, а прийом-

ні батьки мають стати його партнерами у цій діяльності.