Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

лено статус дитини-сироти, та дитини, позбавленої батьків-

ського піклування. Статус дитини-сироти та дитини, позбав-

леної батьківського піклування, – визначене законодавством

становище дитини, яке надає їй право на повне державне за-

безпечення й отримання передбачених пільг та підтверджу-

ється комплектом документів, що засвідчують обставини, че-

рез які дитина не має батьківського піклування.

Існує досить широкий перелік можливостей, визначених

у законодавстві, для встановлення статусу дитині, по-

збавленій батьківського піклування. На жаль, на прак-

тиці встановлення дитині статусу майже завжди прирі-

внюють до позбавлення дорослих батьківських прав.

Досвід багатьох країн світу підтвердив ефективність та

дієвість іншої практики: позбавлення дорослих батьків-

ських прав має бути крайнім заходом, який вживається

у виключних випадках. Проте у вітчизняній практиці

працівники місцевих структур, які працюють у сфері за-

хисту прав дітей, діють за багаторічною «традицією»

й дедалі частіше порушують питання про позбавлення

батьків права брати участь у вихованні власної дитини,

тим самим знімаючи з них усю відповідальність і перекла-

даючи її на державу. Тим часом законодавство України

дозволяє вилучати дітей із сім‘ї без позбавлення батьків

батьківських прав. Такий підхід є вигідний і в економічно-

му плані. Адже короткотермінова підтримка біологічної

сім‘ї, спрямована на її вихід із кризи, дасть можливість

у подальшому зекономити кошти на довготривалому

державному забезпеченні дитини.

Подальший розвиток сімейних форм влаштування дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Украї-

ні має базуватися саме на принципі забезпечення найкращих

інтересів дитини і при можливості збереження для неї рідної,

біологічної сім’ї. Цей підхід найкраще відображається у світо-

вій практиці короткотермінової прийомної сім‘ї. Створення

в Україні подібних прийомних сімей, які зможуть терміново

забезпечити потреби дитини, родина якої переживає життє-

ву скруту, дасть можливість стимулювати біологічну сім‘ю

230

231

до виходу з кризи і вберегти дитину від влаштування в зак–

лади навіть на короткий термін. Професійно підготовлені

прийомні батьки могли б у подальшому замінити притулки

та центри соціальної реабілітації для дітей.

У Київській області в рамках реалізації проекту ЄС «Розвиток

інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей та дітей»

було створено спеціалізовану соціальну службу супроводу

сімейних форм влаштування, де відпрацьовувалися техноло-

гії розвитку та підтримки сімейних форм виховання переваж-

но шляхом створення й забезпечення діяльності прийомних

сімей (див. Додатки 1В; 7). Принципи й основні підходи, фор-

ми та методи роботи з прийомною сім‘єю можуть застосову-

ватися і в роботі із сім’ями опікунів, піклувальників, усинови-

телів та з дитячими будинками сімейного типу.

Діяльність, спрямована на розвиток сімейних форм влашту-

вання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-

вання, має бути комплексною та послідовною, поетапною.

Першим етапом є інформування населення і залучення бажа-

ючих виховувати в сім‘ї дитину-сироту.

Другим – оцінка та підготовка кандидатів, результатом чого

є схвалення (або несхвалення) кандидатів у прийомні батьки

та занесення їх до банку даних як потенційних.

Третій етап є чи не найважливішим, адже саме на ньому за–

кінчується підготовка й починається безпосереднє створен–

ня сім’ї. Це – взаємопідбір прийомних батьків і дітей. Зде–

більшого від нього залежить майбутнє функціонування сім’ї,

її благополуччя та розвиток. Досить часто на практиці цій ді-

яльності не приділяють належної уваги. Витрачаючи основ-

ні ресурси на підготовку батьків, спеціалісти недооцінюють

важливість підготовки дітей.

Із моменту створення прийомної сім’ї починається її соціаль-

не супроводження. Це етап роботи соціального працівника,

який триває протягом усього періоду функціонування сім’ї.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

232

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

Завершується ця діяльність виходом дитини із сім’ї, підготов–

кою її до самостійного життя. Отже, розглянемо детальніше

кожен із наведених етапів.

Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, неможливий без висо-

кої активності громадян. Активізація громади, у свою чергу,

неможлива без її інформування. Низький рівень обізнаності

населення щодо прав та потреб дітей, а також форм їх дер–

жавного захисту призводить до необ‘єктивності громадської

думки та породження міфів.

Інформування населення містить два поетапних завдання:

• Підвищити рівень обізнаності населення, сформува–

ти об‘єктивну громадську думку щодо сімейних форм

влаштування.

• Залучити якомога більше осіб, які мають на меті взяти

на виховання дитину-сироту, дитину, позбавлену бать-

ківського піклування.

Крім того, правильно спланована та впроваджена інформа-

ційна компанія підвищить доступність соціальних послуг

для населення.

Щодо носіїв та форм реклами, то тут можуть бути різні варі-

анти. Вибрати потрібний допоможе аналіз потреб цільової

групи. Зазвичай соціальні працівники, які працюють на міс-

цях, можуть із власного досвіду визначити форму і вид

реклами, що найкраще працюватиме у їхній територіальній

громаді: оголошення в місцевих газетах, на транспорті, на міс-

цевих теле-, радіоканалах, інформаційні столи під час прове-

дення масових заходів, усне спілкування з цільовою аудито-

рією, проведення інформаційних вечорів за участю прийом-

них батьків тощо.

Найбільш широке охоплення цільової групи в інформацій-

ній кампанії забезпечується за рахунок використання різних

носіїв і видів реклами – місцевого телебачення, газет, радіо,

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

233

роздаткового матеріалу, зовнішньої реклами. Ефективна ін-

формаційна кампанія має складатися з комплексу взаємоза-

лежних заходів, що здійснюються у визначеній послідовнос-

ті й підсилюють один одного. Однією з форм інформування

населення є модель кампанії, за якою передбачається кілька

циклів рекламних подач (наприклад, по 3-4 тижні кожен),

із чітко розрахованою інтенсивністю поширення інформації,

її акцентуванням. Позитивом такої форми подачі матеріалу

є можливість залишити потрібну споживачеві інформацію,

адже часто номери телефонів та адреси, зазначені у телероли-

ках чи на бігбордах, не запам’ятовуються.

Загальна логіка медіа-планування такої інформаційної кам–

панії полягає в тому, що спочатку основне інформаційне

повідомлення створює імідж, а згодом цей імідж підтри–

мується і деталізується. Усі елементи кампанії (друкована

продукція, носії зовнішньої реклами, відеоролик, аудіоро-

лик і т.ін.) мають єдине дизайнерське вирішення і звуковий

супровід, що робить їх пізнаваними та поєднаними.

Ефективність впливу різних форм і джерел інформації на

різні суб’єкти може буде визначена шляхом опитування

й тестування макетів рекламної продукції для окремих

цільових груп населення.

Проте відомо, що найкращим способом інформування громад-

ськості про нові соціальні послуги є ефективна робота самих

служб.

Для розвитку сімейних форм виховання надзвичайно важли-

вим є питання мотивації кандидатів на усиновлення, ство-

рення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу.

Знання пріоритетних мотивів, що спонукають сім‘ї брати

на виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену бать-

ківського піклування, дозволить ефективно вибудовувати

інформаційну кампанію.

З іншого боку, визначення істинної мотивації конкретної

сім‘ї, яка звернулася з відповідним запитом до центру соці–

альних служб для сім‘ї, дітей та молоді, дасть змогу правиль-

234

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

но дібрати форму влаштування дитини, а це вже половина

успіху функціонування сім‘ї в подальшому. Так, наприклад,

молоде подружжя, неспроможне мати власних дітей, яке хоче

взяти на виховання немовля, є потенційно успішним усино-

вителем. Сім’ї, яка бажає опікуватися конкретною дитиною,

з тих чи інших причин дорогою їм, найкраще запропонувати

опіку. А людям, готовим професійно займатися допомогою

дітям задля їхніх найкращих інтересів, забезпечуючи всі по-

треби, найкраще створити прийомну сім‘ю чи дитячий буди-

нок сімейного типу.

Серед чинників які спонукають людей прийняти дитину

в сім‘ю, можна виокремити такі: чийсь приклад (сусідів, ро-

дичів, знайомих); стаття в газеті, журналі; теле-, радіопереда-

ча; побачена в лікарні/на вулиці дитина; повідомлення про

те, що в когось із близьких залишилася дитина-сирота; дехто

мріє про виховання обездоленого маляти ще із дитинства під

впливом власного досвіду, книги чи фільму; деякі сім’ї ухва-

люють таке рішення після участі у програмах, через які вони

брали дітей на вихідні чи канікули тощо. У такому випадку

формується емоційна прив‘язаність, яка і спонукає батьків

до створення прийомної сім‘ї. Часто люди приймають дітей

на виховання з релігійних міркувань.

Враховуючи результати різних соціологічних досліджень,

можна виокремити кілька обставин, які спонукають сім’ю

всиновлювати дитину:

• сім’я має певний досвід роботи з дітьми, які прожива-

ли в дитячих будинках, і вирішує допомогти їм;

• сім’я знайомиться з сиротою в лікарні, коли хтось

із родичів лікується там, особливо власні діти;

• трагічні обставини приводять дітей-сиріт у сім’ю

сусідів, знайомих, незнайомих людей.

Виділяють також два основні мотиви, які впливають на ухва-

лення рішення взяти на виховання дитину-сироту: у першу

чергу – єдина можливість родини мати дітей, по-друге – про-

яв гуманізму, бажання допомогти дитині.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

235

Позитивна мотивація до створення сімейних форм вихован-

ня є важливим чинником, що забезпечує створення сприятли-

вих умов для розвитку дитини. Проте соціальному працівни-

кові необхідно оцінити спроможність кандидатів виховувати

дитину-сироту/дитину, позбавлену батьківського піклуван-

ня. Процес оцінки починається з моменту першого звернен-

ня кандидатів і триває до завершення проходження ними

навчання. Її результат має лягти в довідку-рекомендацію, що

видається регіональним центром соціальних служб для сім‘ї,

дітей та молоді по завершенню навчання.

Запропонована нами комплексна методика проведення оцін–

ки кандидатів у прийомні батьки складається з чотирьох

частин (зустрічей), логічно поєднаних між собою (див. Додат–

ки 10; 11). При цьому процес оцінки має розглядатися соці–

альними працівниками і кандидатами у прийомні батьки як

спільна діяльність, спрямована на досягнення єдиної мети.

Рекомендована кількість зустрічей може коректуватися від-

повідно до конкретного випадку та ресурсів соціального пра-

цівника. Перелік питань також не є вичерпним. Соціальний

працівник, який готує кандидатів до створення прийомної

сім‘ї, може доповнювати і скорочувати цю методику.

сновними критеріями, на які має зважати соціальний праців-

ник, оцінюючи здатність кандидатів створити прийомну сім‘ю, є:

1. Здатність батьків задовольняти потреби дитини (соціаль-

ний працівник має пересвідчитися, що батьки здатні вихову-

вати дитину, вміло спілкуються з нею; розуміють одне одно-

го і потреби дитини).

2. Здатність батьків забезпечувати турботливе середовище

(оточення) дитини (чи вміють батьки захищати дитину, роз-

пізнавати її вразливі сторони, чи знають, як захистити дити-

ну в новому середовищі відчуження).

3. Здатність забезпечити подальший розвиток дитини (чи

знають, як забезпечити і стимулювати сприятливе середови-

236

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

ще; як підтримати захоплення дитини; як надати дітям інфор–

мацію про історію їхнього стану і розвитку відповідним до

їхнього віку і розвитку способом; як сприяти навчанню дити-

ни; як створювати можливості для розвитку соціальних і жит-

тєвих навичок дитини).

4. Вміння працювати в команді (чи батьки організовані, чи

відвідують усі зустрічі, чи розуміють принцип конфіденцій-

ності, чи вміють взаємодіяти в колективі).

5. Прагнення до саморозвитку (чи хочуть удосконалювати

свої вміння, чи готові працювати з біологічними батьками).

Після офіційної реєстрації прийомної сім‘ї, дитячого будин-

ку сімейного типу постає питання про влаштування дітей.

Яку саме дитину влаштувати до прийомної сім’ї? Хто це має

вирішувати? Чи можуть прийомні батьки «вибирати» дитину?

А головне – потрібно підбирати дитину для сім’ї чи сім‘ю для

дитини? Ці та інші питання виникають у батьків та спеціалістів

на етапі взаємопідбору. Сама назва даного етапу діяльності ав-

томатично дає відповідь на поставлене запитання. Враховуючи

те, що вся діяльність соціальних працівників і сам факт створен-

ня прийомних сімей (та інших сімейних форм) спрямовані на

забезпечення найкращих інтересів дитини, логічним є підбір

сім’ї для дитини. Але не можна забувати про важливість емоцій-

ного контакту між прийомною дитиною та всіма членами сім’ї.

Тому доцільно врахувати думку сім’ї щодо дитини, яку вона ба-

жає взяти на виховання. Рішення про влаштування дитини має

бути виважене й узгоджене з батьками, зі спеціалістами, які

попередньо вивчили та оцінили потреби дитини, і обов’язково

із самою дитиною (у прийнятній для її віку формі).

Взаємопідбір сім’ї та дитини має базуватися на принципах:

Пріоритетності інтересів дитини: влаштування має здійс-

нюватися виключно в інтересах дитини, сприяти її розвитку.

Участі в ухваленні рішення: дитина має бути поінформована

доступним для неї способом про всі події, які відбуваються

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

237

в її житті, щоб вона могла усвідомлювати своє життя і посиль-

но керувати ним на кожному етапі свого розвитку. У процесі

взаємопідбору беруть активну участь батьки, соціальні праців-

ники, працівники закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавле-

них батьківського піклування, рідні діти прийомних батьків.

Компетентності:

роботу щодо створення прийомних сімей

мають здійснювати кваліфіковані працівники, які володіють

навичками дотримання професійних норм і відповідальності

щодо наслідків вчинених ними дій.

Комплексності: рішення щодо взаємопідбору ухвалюється

на основі комплексного аналізу оцінки кандидатів у прийом-

ні батьки, оцінки дитини, результатів обстеження житлово-

побутових умов.

Природовідповідності: дитина має бути найменшою в новій

родині, щоб не порушувати ієрархію сім’ї; враховувати спів-

віднесення розвитку дитини з її віком;

Конфіденційності: процес взаємопідбору відкриває доступ до

інтимної інформації, яка не розголошується. Соціальний пра-

цівник веде професійні записи, де має викладати особисту

інформацію так, щоб не порушувати права людини на приват–

не життя. Те ж саме стосується і представлення випадку на

засіданні різних адміністративних органів влади тощо.

Для того, щоб взаємопідбір був ефективним, а сім’я в подаль–

шому могла успішно забезпечувати реалізацію потреб дити-

ни, варто враховувати не лише бажання всіх зацікавлених

сторін, а й збіг потреб дитини та можливостей сім‘ї в основ-

них сферах життєдіяльності. Особливу увагу варто звернути

на наступні критерії, за якими невідповідність потреб дити-

ни і можливостей сім’ї може становити особливий ризик:

віросповідання, мова, вік, хобі, інтереси, бажання, згода біо-

логічних дітей, взаємна симпатія, місце проживання, інфра–

структура місця проживання, готовність підтримувати стосун–

ки з біологічними родичами, готовність до виходу дитини

із прийомної сім’ї, готовність продовжити контакт із дити-

238

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

ною після виходу з сім’ї, твердість у своїх переконаннях,

культура, традиції, сприйняття оточення дитини, готовність

взяти в сім‘ю брата чи сестру дитини, готовність допомогти

дитині повернутися в біологічну сім’ю, готовність прийомних

батьків підтримати біологічних батьків дитини, готовність

прийомних батьків боротися з наслідками насильства над

дитиною.

Проведення взаємопідбору – складний тривалий процес.

Він передбачає оцінку потреб дитини (див. Розділ 2, п. 2.2.),

у томі числі обстеження житлово-побутових умов сім’ї, ухва-

лення колегіального рішення щодо варіантів взаємопідбору

та вироблення відповідних рекомендацій.

Наступним кроком до створення успішної прийомної сім‘ї

є підготовка дитини. Недосить виважений підхід до цього

етапу, або ж взагалі його ігнорування, може призвести до

ускладнення адаптації дитини і, як наслідок, до погіршення

подальших стосунків у сім’ї.

Підготовка дитини має базуватися на принципах: участі

дитини; використання всієї наявної інформації про дитину;

залучення всіх людей, які можуть допомогти; планування.

Зокрема, коли ми плануємо розмову з дитиною, потрібно про-

думати, де вона проходитиме. Найкраще вести її у звичному

для дитини місці, але, за бажанням дитини, зустріч можна про-

водити в офісі центру соціальних служб чи служби у справах

дітей, якщо для цього є необхідні умови (окрема кімната).

В розмові з дитиною слід дотримуватися таких правил: слу-

хати дитину; вірити їй; гратися з нею; задавати прості запи-

тання, але не використовувати слово «чому»; сидіти на тому

ж рівні, що й дитина; наголосити, що дитина не винна в тому,

що так склалося в її житті; з самого початку домовитися щодо

конфіденційності та її значенні для соціального працівника

і дитини; уникати неправдивої обіцянки; здобувати взаємну

довіру поступово: діти не мають довіряти соціальному праців-

никові беззастережно тільки тому, що він – доросла людина;

не нав’язувати свою гру.

Розвитоксімейнихформвлаштуваннядітей-сиріттадітей,

позбавленихбатьківськогопіклування

239

Знайомство дитини з потенційними батьками має бути спо–

чатку заочне, а лише потім можливий особистий контакт.

Причому, зміст і методи роботи на даному етапі багато в чому

залежать від віку дитини.

Найпоширеніший прийом заочного знайомства – обмін листа-

ми та фотографіями. Як тільки дитина розпочинає відрізняти

знайомих людей від незнайомих, соціальному працівникові

варто показувати їй фотографії прийомних батьків/батьків-

вихователів, членів сім’ї. Краще, якщо це буде кілька фото-

графій, як поодинці, так і всією сім’єю. Великий розмір фото-

карток дозволить дитині легко роздивитися й запам’ятати

обличчя. Майбутні батьки можуть передати через соціально-

го працівника дитині якусь іграшку, а потім при зустрічі при-

везти таку саму, погратися з дитиною.

На першій зустрічі варто розказати дитині, що таке прийом-

на сім’я (враховуючи вік дитини); говорити, що є підготовле-

ні потенційні прийомні батьки. Якщо дитина хоче, вона може

з ними познайомитися і просто поговорити. Вона не обов’яз-

ково має бути влаштована до цих батьків.

У багатьох дітей, що побували на канікулах, святах, в гос-

тях у сім‘ях, складається враження ідеалізованого способу

сімейного життя. Діти сподіваються, що нові батьки забезпе-

чуватимуть їх усім тим, чого бракувало досі. Для того, щоб

підготувати дитину до влаштування у сім’ю, важливо знати

її очікування. Соціальний працівник на даному етапі

за допомогою різноманітних психолого-педагогічних при-

йомів (рольових ігор, інсценування, арт-терапії, книг,

віршів, розповідей, бесід про сім’ю тощо) може впливати

на очікування дитини, допомагаючи їй адекватно сприй-

няти інформацію про те, що є люди, готові стати для неї

люблячими батьками.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну

сім’ю – наявність психологічного контакту між прийомними

батьками та дитиною. Якщо в ході першої зустрічі у прийом–

них батьків виникають сумніви або негативне сприйняття