Зоценко Н.Л. Инженерная геология. Механика грунтов, основания и фундаменты

Подождите немного. Документ загружается.

520

лі.

Відповідно до вищенаведеного визначення коефіцієнт жорсткості основи

з одиночних безростверкових паль буде дорівнювати



/EC

. (18.36)

Для куща висячих паль нормами рекомендується розраховувати осідання

як для умовного фундаменту на природній основі. З урахуванням цього коефі-

цієнта жорсткості пальової основи варто визначити за формулою

)SA/(NC

уфz

, (18.37)

де A

уф

– площа підошви умовного фундаменту; S – осідання умовного фунда-

менту від сили N, визначене за нормами проектування основ і фундаментів, на-

приклад, методом пошарового підсумовування.

Визначення коефіцієнтів жорсткості пальової основи C

та C

можна ро-

бити за формулами

уф

; (18.38)

∆

уф

, (18.39)

де M, Q – відповідно згинальний момент і горизонтальна сила, що діє на фун-

дамент;

∆

– відповідно кут повороту й горизонтальне переміщення рост-

верку від дії М и Q; I

уф

– момент інерції підошви умовного фундаменту.

Величини переміщень

∆

, що входять у формули (18.38) та (18.39), мо-

жуть бути визначені відповідно до рекомендацій норм на проектування пальо-

вих фундаментів. Величини переміщень

∆

від дії на фундамент силових

впливів М та Q можна також визначити зі статичного розрахунку пальового

фундаменту як рами в пружному середовищі. При цьому доцільно врахувати

поздовжньо-поперечний вигин паль від дії вертикальної сили N.

Коефіцієнт жорсткості пружного середовища відповідно до норм визна-

чається за формулою

/KzC γ

, (18.40)

де К – коефіцієнт пропорційності, прийнятий залежно від виду ґрунту, що ото-

чує палю, за таблицею 18.3; z – глибина розташування перетину палі, для якого

визначається коефіцієнт жорсткості, стосовно поверхні ґрунту при високому

ростверку чи до підошви ростверку при низькому ростверку;

– коефіцієнт

умови роботи, дорівнює одиниці.

На контакті бічної поверхні палі з ґрунтом необхідно перевірити умову

міцності за наближеною формулою

)(tg

ctgcz

ctgcq

III

IIx

ϕγ

±°≤

, (18.41)

де q

– горизонтальний тиск палі на ґрунт на глибині z; c

– розрахункові

характеристики ґрунту для першої групи граничних станів на глибині z.

У формулі (18.41) знак “+” приймається, якщо q

z. В іншому випадку

приймається знак “-“.

521

Таблиця 18.3. Значення коефіцієнта пропорційності К

Ґрунти, що оточують палі,

і їхні характеристики

Коефіцієнт пропорційності

К кН/м

(тс/м

)

Піски гравіюваті (0,55≤е≤0,7); великоуламкові

ґрунти з піщаним заповнювачем

50000–100000 (5000-10000)

Піски крупні (0,55≤е≤0,7); глини і суглинки

тверді ( I

<0)

18000-30000 (1800-3000)

Піски дрібні (0,6≤е≤0,75); піски середньої кру-

пності (0,55≤е≤0,7); супіски тверді (I

<0); гли-

ни і суглинки тугопластичні й напівтверді

(0≤I

≤0,5)

12000-18000 (1200-1800)

Піски пилуваті (0,6≤е≤0,8); супіски пластичні

(0≤I

≤1); глини і суглинки м’якопластичні

(0,75

≤

7000–12000 (700-1200)

Глини та суглинки текучопластичні (0,75≤I

≤1)

4000–7000 (400-700)

3.Коефіцієнти жорсткості просадочної основи, складеної просадочними

ґрунтами, варто визначати без урахування і з урахуванням просадочних власти-

востей ґрунтів, виходячи з двох станів просадочних ґрунтів за вологістю: без

урахування просадочних властивостей ґрунтів – виходячи з деформаційних ха-

рактеристик ґрунтів при сталій вологості, прийнятій рівній природній вологості

W, якщо W

≥

, і вологості на границі пластичності W

, якщо W<W

; з ураху-

ванням просадочних властивостей ґрунтів при можливому їхньому замочуванні

– виходячи з деформаційних характеристик ґрунтів у водонасиченому стані

(коефіцієнт водонасичення S

>0,8).

Коефіцієнти жорсткості основи без урахування просадочних властивос-

тей ґрунтів визначаються методами, викладеними вище. Коефіцієнт жорсткості

основи з урахуванням просадочних властивостей ґрунтів варто визначати зале-

жно від типу ґрунтових умов за просадочністю. При цьому розподільні власти-

вості ґрунту, як правило, не враховуються.

Коефіцієнти жорсткості лінійно-деформованої основи з урахуванням про-

садочних властивостей ґрунтів у ґрунтових умовах I типу C

визначаються за

формулою



SSS

, (18.42)

де C – коефіцієнт жорсткості основи без урахування просадочних властивостей

ґрунтів природної вологості (але не нижче від вологості на границі пластичнос-

ті); S – осідання основи, за якою визначається C; S

– додаткове осідання при

замочуванні непросадочних шарів ґрунту, що знаходяться в межах стисливої

товщі основи; S

sℓ

– просідання (осідання, викликане замочуванням) ґрунтів ос-

нови від зовнішнього навантаження і від власної ваги ґрунту в межах стисливої

товщі основи.

Коефіцієнти жорсткості лінійно-деформованої основи з урахуванням про-

садочних властивостей ґрунтів у ґрунтових умовах II типу C

визначаються за

формулою

522

p,sd

SSS



, (18.43)

де S

sℓ,p

– просідання основи від зовнішнього навантаження в межах стисливої

товщі основи.

У формулі (18.43) не враховується просідання основи від власної ваги

ґрунту з тієї причини, що воно враховуються в розрахунку конструкцій на де-

формованій основі як вимушені переміщення основи (за аналогією зі зрушен-

ням земної поверхні від впливу підземних гірських виробок тощо).

У цьому випадку, коли тиск на основу перевищує розрахунковий опір

просадочного ґрунту, визначений для стану повного водонасичення, необхідно

використовувати в розрахунках нелінійні залежності між тисками на основу і її

осіданням чи обчислені за цими залежностями нелінійні коефіцієнти жорсткос-

ті (дотичні, січні й т.ін.). Тут використовується та ж методика, що і для непро-

садочних основ (див. п. 18.3). При цьому граничний опір p

ґрунту основи об-

числюється з використанням розрахункових значень міцнісних характеристик

ґрунту у водонасиченому стані, а повне осідання основи S' визначається за фо-

рмулами: для ґрунтів I типу за просадочністю



SSSS

++=

′

; (18.44)

для ґрунтів II типу за просадочністю

p,sd

SSSS



++=

′

; (18.45)

де величини S, S

, S

sℓ,p

ті ж, що й у формулах (18.42) і (18.43), визначені при се-

редньому тиску p' під підошвою фундаменту, що не перевищує розрахункового

опору ґрунту основи R при значеннях міцнісних характеристик ґрунту у водо-

насиченому стані.

4. У тих випадках, коли до моменту закінчення будівництва не завершу-

ється фільтраційна консолідація в ґрунтах основи (наприклад, основа складена

водонасиченими глинами з низьким коефіцієнтом фільтрації), застосовують ко-

ефіцієнти жорсткості, які обчислюються на заданий момент часу за нестабілізо-

ваним осіданням, що є відповідно до фільтраційної теорії консолідації функці-

ями часу.

Для ґрунтів, котрі володіють яскраво вираженими реологічними власти-

востями, зумовленими повзучістю скелету (наприклад, для глин із високими

значеннями зчеплення), визначаються реологічні коефіцієнти жорсткості осно-

ви за осіданнями ґрунту, що обчислюються з урахуванням деформацій повзучо-

сті скелету. Теоретичною основою таких обчислень є різні версії теорії повзу-

чості ґрунту, наприклад, пружно–в’язкої течії, старіння, спадкоємна теорія пов-

зучості Больцмана – Вольтерри і т.д.

Реологічний коефіцієнт жорсткості С

для моменту часу t визначається за

формулою

S/pC

, (18.46)

де p – середній тиск під підошвою фундаменту; S

– осідання основи на розгля-

нутій вертикалі в момент часу t від дії тиску p, визначене на основі наявних ме-

тодів розрахунку осідань у часі.

Можна в окремих випадках рекомендувати табличний метод визначення

523

реологічного коефіцієнта жорсткості основи (Метелюк Н. С., 1986):

, (18.47)

де C – коефіцієнт жорсткості лінійно-деформованої основи, визначений без

урахування реологічних властивостей ґрунтів основи; u

– функція, що характе-

ризує тривалість деформування основи, значення якої приймаються залежно від

величини коефіцієнта стисливості ґрунту m

за таблицею 18.4:

Таблиця 18.4. Значення функції u

Коефіцієнт стисли-

вості грунту m

0 ,

1/МПа (см

/кгс)

Функція u

для визначення коефіцієнта жорсткості C

при тривалості прикладання навантаження, років

0,5

Сильностисливий

≅

1,0 (0,1)

0,71 0,92 0,99 1,00 1,00 1,00 1,00

Середньостисливий

≅0,1 (0,01)

0,40 0,63 0,86 0,95 0,99 1,00 1,00

Малостисливий

≅0,01 (0,001)

0,22 0,40 0,63 0,78 0,92 0,97 1,00

18.5. РОЗРАХУНОК БАЛОК І ПЛИТ НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ

Розв’язуючі рівняння для розрахунку балок і плит на деформованій осно-

ві вибираються залежно від використовуваної в розрахунках моделі ґрунтової

основи.

Для моделі місцевих деформацій (модель Вінклера, коефіцієнта жорстко-

сті С. Н. Клєпікова й ін.) розв’язуюче диференціальне рівняння вигнутої осі ба-

лки приймають у вигляді

[ ]

)x(p)x(q

)x(M

)x(Sd

′

+−−

, (18.48)

де EI, GF – згинальна і зсувна жорсткості перетину балки; k' – поправковий ко-

ефіцієнт форми перетину балки; q(x) – розподілене навантаження, що діє на

балку; p(x) – відпір ґрунту; S(x), M(x) – відповідно осідання і згинальний мо-

мент у перетині балки.

Відпір ґрунту p(x) записується як функція від осідання S(x): p(x)=-C

bS(x),

де C

– коефіцієнт жорсткості основи; b – ширина підошви балки.

Двічі продиференціювавши рівняння (18.48), одержимо з урахуванням

того, що

)x(bSC)x(q

)x(Md

−=

)

x(q

)x(Sd

EIk

)x(SK

)x(Sd













′

. (18.49)

У формулі (18.49) K

b називають погонним коефіцієнтом жорсткості

основи (кН/м

). При виведенні зазначеної формули прийнято, що q(x) є лінійна

функція від x, у зв’язку з чим друга похідна цієї функції по x тотожно дорівнює

524

нулю. Якщо розраховується смуга плити, то замість згинальної жорсткості EI

використовують циліндричну жорсткість D=EI/(1-

), де

– коефіцієнт попе-

речної деформації матеріалу плити.

Рівняння (18.49) разом із граничними умовами зважується найчастіше ме-

тодом кінцевих різниць (П. М. Варвак, С. М. Клепіков та інші). Якщо розрахо-

вується стіна будинку як балка на деформованій основі (друга група методів,

див. п. 18.2), то під згинальною й зсувною жорсткостями мають на увазі уза-

гальнені жорсткості перетину стіни, визначені за формулами (18.5) і (18.8).

При розрахунку фундаментних балок на задані навантаження зсувною

жорсткістю перетину балки, як правило, нехтують, вважаючи її нескінченно ве-

ликою. У цьому випадку рівняння (18.49) приймає вигляд:

)x(q)x(SK

)x(Sd

. (18.50)

Загальний інтеграл рівняння (18.50) при постійному навантаженні q(x) є

таким:

axsineCaxcoseCaxsineCaxcoseCK/q)x(S

axaxaxax

−−

++++=

4321

;

EI/K

. (18.51)

Довільні постійні C

,..., C

визначаються в кожному окремому випадку з

умови задоволення граничних умов.

При використанні моделі загальних деформацій, наприклад, лінійно де-

формованого півпростору, вираз для визначення осідання приймає інтегральну

форму

∫

−=

d)x(K)

x(p)x(S ξξ

;

xln

)(

)x(

S)x(K

)(p

+−

−

−==−

, (18.52)

де

, Е – відповідно коефіцієнт Пуассона і модуль деформації ґрунту; K(x-

) –

функція впливу для моделі лінійно деформованого півпростору; p(

) – шукана

функція відпору ґрунту; L – довжина балки.

Розв’язуюче рівняння одержують підстановкою у формулу (18.50) вираз

для осідання за формулою (18.52)

)

x(q)x(pd)x(K)(p

=+−

∫

ξξξ

. (18.53)

Із розв’язку інтегрально-диференціального рівняння (18.53) разом із гра-

ничними умовами визначають функцію відпору ґрунту р(x), а потім за форму-

лами (18.52) обчислюють функцію осідань балки S(x).

У технічній літературі наявна достатня кількість інформації про методи

рішення рівнянь типу (18.49), (18.50) і (18.53), у тому числі монографії

В. А. Флоріна, М. І. Горбунова-Посадова, Б. Н. Жемочкіна, И. А. Сімвуліді,

А. П. Синицина, С. М. Клепікова й інших. Ранні роботи з цієї проблеми в осно-

вному присвячені аналітичним рішенням, основаним на математичній теорії

диференціальних та інтегрально-диференціальних рівнянь.

525

У подальшому в зв’язку з розвитком обчислювальної техніки з’явилися

інженерні методи, які ґрунтуються на чисельних рішеннях інтегрально-

диференціальних рівнянь. Наприклад, С. М. Клєпіков розробив алгоритми рі-

шення рівнянь типу (18.49) і (18.50) методом кінцевих різниць та методом по-

чаткових параметрів.

Найбільшу популярність в інженерному середовищі набув метод профе-

сора Б. Н. Жемочкіна. Суть цього методу полягає в тім, що безупинний контакт

балки з основою заміняється дискретним обпиранням балки на основу через аб-

солютно жорсткі стрижні (рис. 18.9), а отримана в такий спосіб стрижнева сис-

тема зважується методом сил, добре розробленим у будівельній механіці. Роз-

рахункова схема й основна система балки на пружній основі за методом

Б. Н. Жемочкіна представлені на рис. 18.9 а, б. Показану розрахункову схему

можна класифікувати як розрахункову схему змішаного методу, в якому неві-

домими є сили Z

у розрізах стрижнів, що зв’язують балку з основою, і перемі-

щення в закріпленнях балки від повороту

й осідання s на лівому кінці (гори-

балка

основа

Абсолютно

жорсткі

стрижні

iΔ

вимушене осідання

основи

Рис. 18.9. Схеми до розра-

хунку балки на лінійно-

деформованому напівпрос-

торі за методом

Б. М. Жемочкіна: а – роз-

рахункова схема; б – осно-

вна система; в –

одиничний

стан z

=1; г – схема пере-

міщень від початкового

параметра f; д – схема пе-

реміщень від початкового

параметра S; е –

вантажний

стан; ж – стан при дії ви-

мушених переміщень ос-

нови

526

зонтальне переміщення балки, за напрямком якого в розрахунковій схемі пос-

тавлене закріплення, тотожно дорівнює нулю). Розв’язуючими рівняннями є n

рівнянь нерозривності переміщень у розрізах стрижнів (n – кількість стрижнів,

що зв’язують балку з основою) та два рівняння рівноваги проекцій усіх сил на

вертикальну вісь і моментів усіх сил щодо закладання балки на лівому кінці.

Для основи, прийнятої за моделлю загальних деформацій, специфічним є обчи-

слення одиничних коефіцієнтів системи канонічних рівнянь методу сил

(рис. 18.9, в). Тут використовується формула Б. Н. Жемочкіна для обчислення

осідань лінійно деформованого півпростору від дії на його поверхні вертикаль-

ного навантаження, розподіленої по прямокутній площі:













−

)(pb

)x(S

;

, (18.54)

де Р – вертикальна сила, розподілена на площі c×b (b – ширина завантаженої

ділянки); x – дискретна координата, кратна довжині завантаженої ділянки с;

F – функція впливу, значення якої наведені в таблиці 18.5.

При обчисленні одиничних коефіцієнтів як навантаження у формулі

(18.54) приймається одиничне значення невідомої сили в розрізі стрижня, а як

площа розподілу цього навантаження може бути прийнята площа контакту бал-

ки з основою, замінена в розрахунковій схемі стрижнем. Таким чином, інтенси-

вність розподіленого навантаження у формулі Б. Н. Жемочкіна дорівнює 1/(bc),

де b – ширина підошви балки; c – відстань між стрижнями, що моделюють

зв’язок балки з основою. Переміщення основи від дії невідомої сили Z

=1 у на-

прямку сили Z

(рис. 18.9, в) визначиться за формулою













−

. (18.55)

Таблиця 18.5. Значення функції F

x/c

F(x/c,b/c) при значеннях b/c

2/3

4,265

3,525

2,406

1,867

1,542

1,322

1,069

1,038

0,929

0,829

0,746

0,678

0,508

0,505

0,490

0,469

0,446

0,424

0,336

0,335

0,330

0,323

0,315

0,305

0,251

0,249

0,246

0,242

0,237

0,200

0,199

0,197

0,196

0,193

0,167

0,166

0,165

0,164

0,163

0,143

0,142

0,141

0,140

0,125

0,124

0,123

0,111

0,110

0,100

0,099

0,050

Примітка. Зверніть увагу на те, що при x≠0 дані таблиці 18.5 близькі до значення c/x.

527

Розв’язуюче рівняння задачі буде мати вигляд

=+++++

∑

iip

ijj

sx)(Z

∆

∆∆ϕδδ

;

n...1i

;

∑∑

;

∑∑

MxZ

, (18.56)

де

– переміщення балки від невідомої сили Z

=1 у напрямку сили Z

(рис.

18.9, в);

ϕ⋅

– переміщення у напрямку сили Z

від кутового переміщення балки

в закладанні

(рис. 18.9, г); s – переміщення у напрямку сили Z

від лінійного

переміщення балки в закладанні s (рис. 18.9, д);

∆

– переміщення у напрямку

сили Z

від зовнішнього навантаження (рис. 18.9, е);

∆

– переміщення у на-

прямку сили Z

від вимушених переміщень основи (рис. 18.9, ж); x

, x

– коор-

динати точок додатка сил Z

і Z

;

– відповідно сума проекцій сил та

моментів сил від діючого навантаження на вертикальну вісь і щодо закріплення

на лівому кінці балки.

Рішенням системи рівнянь (18.56) є величини сил взаємодії балки з осно-

вою Z

. Розподіл зазначених сил на площу їхнього розподілу bc дає величини

відпорів основи по підошві балки, що виникають під час дії на балку експлуа-

таційних навантажень. При відомих відпорах основи розглянута конструкція

стає статично визначною, у зв’язку з чим не виникає труднощів у визначенні

внутрішніх зусиль у балці й у призначенні за цими зусиллями її конструктив-

них параметрів (розмірів поперечного перерізу, армування тощо).

Перше рівняння в системі рівнянь (18.56) можна представити в матричній

формі

{ } { } { }

{ }

01 =+++++

∆

∆∆ϕδδ

iipii

sxZ][][

, (18.57)

де

][

– матриця податливості балки;

][

– матриця податливості основи.

З аналізу рівняння (18.57) можна відзначити наступні особливості розра-

хунку конструкцій на деформованій основі: при розрахунку конструкцій на

деформованій основі матриця податливості системи являє собою алгебраї-

чну суму матриці податливості конструкції і матриці податливості основи.

Для моделі загальних деформацій, наприклад, для моделі лінійно деформовано-

го півпростору, матриця піддатливості основи є повною симетричною матри-

цею. Для моделі місцевих деформацій, наприклад, для моделі Вінклера, матри-

ця податливості основи є діагональною матрицею, тобто елементи цієї матриці,

розташовані не на діагоналі, тотожно дорівнюють нулю.

Розрахунок плит на пружній основі за методом Жемочкіна виконується за

аналогічним алгоритмом з урахуванням координати y в площині плити. При

цьому для обчислення коефіцієнтів матриці податливості основи використову-

ється формула

528

−

−+−

−

∫∫

−

)(p

)y()x(

)(p

)y,x(

ηξ

−+−+−

++++−

−−

−+−++

+++++

+×

]

)by()by()ax(

ln)ax(

)by()by()ax(

ln)ax[(

]

)ax()by()ax(

ln)bx(

)ax()by()ax(

ln)by(

−+−+−

++−++

−−

−+++−

+++++

, (18.58)

де р=Р

(4ab); Р – вертикальна сила, прикладена в центрі прямокутної поверхні

основи розмірами в плані 2a×2b; x, y – координати точки, у якій обчислюється

осідання поверхні, щодо центра прямокутника відповідно в напрямку сторін 2a

і 2b.

Таким чином, розподілене навантаження у формулі (18.58) при обчислен-

ні коефіцієнтів матриці податливості основи плити буде дорівнювати р=1/(4ab).

Якщо основа складена різнорідними за глибиною ґрунтами, у формулах (18.54)

та (18.58) необхідно використовувати осереднені за глибиною значення Е і ν,

наприклад, за методикою, прийнятою в нормах на проектування основ при об-

численні крену фундаменту.

18.6. РОЗРАХУНОК РАМ НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ

У розрахунковій схемі рами на деформованій основі (рис. 18.4) робота

ґрунтової основи моделюється стрижневими кінцевими елементами, що сполу-

чаються жорстко зі стаканною частиною фундаменту і мають нерухомі закріп-

лення в опорних перетинах (рис. 18.10). Жорсткості стрижнів, які моделюють

роботу ґрунтової основи, призначаються з умов адекватності переміщень фун-

даменту на ґрунтовій основі (чи пальовій основі) й верхнього перетину стрижня

еквівалентної жорсткості при дії тих самих навантажень. Тут мають місце такі

співвідношення. Переміщення фундаменту на пружній основі відповідно до те-

орії коефіцієнта жорсткості визначаються за формулами

;

∆

, (18.59)

де А

, I

– відповідно площа підошви фундаменту та момент інерції цієї площі

щодо осі, нормальної до площини вигину; С

– коефіцієнт жорсткості основи

ℓ

2н

1н

3н

3м

2м

1м

Рис. 18.10. Стрижнева модель ґрунтової ос-

нови: а – натурна конструкція; б – стрижн

е-

ва модель; 1н – колона; 2н –

фундамент;

3н – ґрунтова основа; 1м – стрижнева м

о-

дель колони; 2м – стрижнева модель фун-

даменту; 3м – стрижнева модель ґрунтової

основи

529

при рівномірному стиску (див. п. 18.3); C

і C

– коефіцієнти жорсткості основи

при нерівномірному стиску й зрушенні, визначені через коефіцієнт жорсткості

за формулами (18.33) і (18.34).

Переміщення верхнього перетину стрижня, що моделює роботу ґрунтової

основи, визначаються відповідно до інженерної теорії деформування стрижнів

формулами:



 =

∆

;



;



++=

∆

, (18.60)

де EF, EI, GF – відповідно осьова, згинальна і зсувна жорсткості перетину

стрижня, що моделює роботу ґрунтової основи; ℓ – довжина стрижня, що моде-

лює роботу ґрунтової основи.

Прирівнюючи відповідні переміщення фундаменту на пружній основі й

верхньому перетині стрижня, що моделює роботу ґрунтової основи, одержуємо

три рівняння для визначення чотирьох геометричних параметрів стрижня:

трьох жорсткостей і довжини. Приймаючи довжину стрижня ℓ як довільний па-

раметр, одержимо вираз для визначення трьох жорсткостей перетину стрижня:



CAEF

;

)

(CIEI

 +=

;













−

Q/M

231





. (18.61)

З отриманих співвідношень випливає, що точне моделювання переміщень

фундаменту на деформованій основі за допомогою консольного стрижневого

елемента можливе тільки для визначеного співвідношення зусиль M і Q, що ді-

ють у його верхньому перетині. Оскільки ці зусилля заздалегідь невідомі, рі-

шення задачі буде пов’язане з необхідністю організації ітераційних процедур з

уточнення жорсткісних характеристик стрижня. Щоб цього уникнути, спробує-

мо позбутися в отриманих виразах величин співвідношення зусиль у верхньому

перетині стрижня. Це можливо зробити, якщо прийняти довжину стрижня ℓ

значно меншу від одиниці. Тоді члени у формулах, котрі містять ℓ у степені, бі-

льшій від одиниці, будуть настільки малі в порівнянні з членами, що містять ℓ у

першій степені, що ними можна знехтувати. З урахуванням зробленого допу-

щення, одержимо:



CAEF

≈

;



CIEI

≈

;



CAGF

≈

;

 <<

. (18.62)

На рис. 18.11 представлені результати досліджень впливу розмірів фун-

даментів П–подібної жорсткої рами на величини моментних навантажень на

фундаменти. Дослідження виконані з використанням розрахункової моделі ґру-

нтової основи за рис. 18.10. Установлено, що моментне навантаження зміню-

ється від мінімального значення, яке відповідає мінімальному розміру підошви

фундаменту за умови обмеження крайових тисків на основу, до максимального

значення, котре відповідає абсолютно жорсткій основі. При подальшому збіль-

шенні розмірів фундаменту моментне навантаження не змінюється.

Формули (18.62) можуть також використовуватися при призначенні па-