Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

ом

аудівської Аравії. Завдяки зростанню впливу Індонезії і Малайзії

“

близькосхідизація” зовнішньої політики, очевидно, зростатиме. Цьому

роцесу ймов

рно сприятиме позиц

я європейської д

аспори, а також

окремих близькосхідних акторів на кшталт ПНА.

ндійська політика щодо Близького Сходу, хоча ніколи о

іційно

не деклар

валась, є сприятливою для арабських країн. З початк

1920-х

рр. індійські націоналісти солідаризувались з арабами щодо Палестини,

пі

зн

ше — щодо деколон

зац

ї, неприєднання, опозиц

ї до зовн

шнього

втручання, а також мирного врегулювання міждержавних спорів.

близькосхідній політиці Індії традиційно домінують держави Затоки.

ндія розвиває відносини з Іраном, але у рамках арабсько-іранських до-

брос

сідських стос

нків [822, c. 47]. Свідчення цього є газопровід “Мир”,

який спочатку планували прокласти через

ран,

акистан та

ндію, але

внаслідок відмови Індії учасником став Китай [230].

Серед країн Магрібу найбільший вплив на близькосхідну політику

здійснює

арокко, оскільки король

ухамед

є нащадком

ророка.

Самостійність Марокко у реалізації близькосхідної політики зумовлена

акож історичними факторами — короткочасною належністю до Араб-

ського халіфат

(681–709 рр.) [204, c. 5], високим авторитетом завдяки

розгрому Португалії (1578), яку приєднала Іспанія, внаслідок чого вектор

вропейської політики став американським, а протистояння

аходу з

ісламом ослабло

[

56, c. 344–345, 351

]

Марокко відбулись сім з двадцяти самітів глав арабських держав.

Марокканський король

асан ІІ сприяв укладенню Кемп-Девідських угод

(1978), налагодженню діалог

Ізраїлю та Палестини в якості голови Комі-

ету ОІК з Єрусалиму. Посередництво між Ізраїлем та арабським світом

зумовлене тим, що вихідці з

арокко становлять другу за чисельністю

іммігрантську спільноту в єврейській країні [132, c. 101].

Фесі засновано Інститут міжрелігійної дипломатії (2005), спрямо-

ваний на досягнення порозум

ння м

удеями та мусульманами шляхом

одерністського тракт

вання священних книг [757], що

перспективі

оже вплинути на розв’язання близькосхідних конфліктів. Аль-Амрані

зазначає, що створенню інституту передувала ініціатива Кентербе-

рійського архієпископа Дж. Керрі, яка передбачала регулярні зустрічі

алестинських імамів та ізраїльських рабі [795].

Особливу роль на Близькому Сході відіграє Туніс — з однієї сторони,

як центр м

льманської дипломат

ї, з

ншої — незалежна країна, що

ретенд

є на особлив

мк

з багатьох засадничих питань Близького

Сходу, зокрема, кувейтсько-іракського кон

лікту 1991 р. Туніське місто

айруан, що посідає четверту позицію за значенням в ісламському світі

ісля Мекки, Медини і

русалиму, стало центром поширення ісламу не

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

171

ільки завдяки університету Аз-

айтун, але й першому джихаду, який

оголосив емір Зіядат-Аллах І (817–833) “кафірам” Південної Європи [343,

. 154–156]. Однак у цілому вплив Магрібу на близькосхідну політику

залишається меншим

ніж Південно-Східної Азії.

а даному етапі у регіоні важливу роль відіграє

турецький чинник

оча тривалий час роль тюркського фактор

в арабськом

світі при-

еншувалась. Подразником виступав

акт, що протягом 1538–1918 рр.

османські султани виступали охоронцями Мекки і Медини [350, c. 159].

роте саме за Османів ісламський світ сягнув піку могутності, об’єднавши

арабський світ, за винятком Марокко. На противагу цьому, епоха най-

більшої “бедуїнізації” Близького Сходу у ХVІІІ ст. призвела до занепаду

му

льманського світ

[133, c. 43–45, 392]. Звичайно, причина відставання

лизького Сходу від Європи, у т. ч. в ін

ормаційній с

ері, крилась і у

урецьких прорахунках — султан Баязид ІІ заборонив книгодрукування

арабською, перською і турецькою мовами (1485

)

[

133, c. 650

]

, однак цей

акт проходить повз увагу арабських ЗМІ.

уреччина рухається у напрямку арабського світу з 1991 р., проте

ерешкодою вист

пали як сек

ляристськ

та проєвропейськ

сили

країні, так і арабські підозри щодо подвійних стандартів т

рецької по-

ітики стосовно Ізраїлю. На ХХХІ сесії міністрів закордонних справ

ІК

аудівська Аравія і

гипет не підтримали турецьку кандидатуру на

ост Генерального секретаря ОІК, хоча турецький про

есор І. Іхсан-огли,

кий протягом 1980–2004 рр. очолював Стамбульський Центр досліджень

ісламської історії, мистецтва і культури, у підсумку був обраний на цю

осад

[71]. Негативн

роль до останнього час

відігравав територіальний

чинник, оскільки Туреччині передано Антіохію (Антак’я) та Алексан-

ретту (Іскандерун), які в 1920–1939 рр. перебували у складі Сирії [312,

. 28]. Однак після Кувейтського саміту президент Сирії Б. Асад в інтерв’ю

“

Al-Manar” підкреслив важливість сирійсько-турецьких зв’язків [475].

Після провалу американського проекту “Розширеного Близького

ход

”, а також

зв’язк

з відс

тністю арабського регіонального лідера на

аному етап

реал

зуються через р

зн

пол

тичн

деолог

чн

та культурн

тратигеми турецький і іранський регіональні проекти.

уперництво

іж Туреччиною та Іраном в арабському світі можна розглядати у контек-

протистояння м

ж прихильниками пом

ркованост

екстрем

зму, яке

виникло у кінці 2006 р. Іран знаходився у складі “екстремістського” блоку

(

Сирія, “Хизбалла” і ХАМАС), Т

реччина

війшла до “поміркованої”

осі “6+3”, представленої країнами Затоки, Єгиптом, Йорданією, Іраком.

“

Поміркованість” у регіоні переживає кризу, зумовлену неспроможніс-

ю КСА,

орданії і Єгипту відіграти ефективну роль у регіональних

кон

ліктах. Відносини між окремими країнами осі також неоднозначні,

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

172

зокрема, між КСА та Катаром, а також КСА і

орданією, особливо в кон-

ексті негативного сприйняття візиту йорданського монарха до

раку та

олітики

орданії щодо ХАМАС. Очевидно, з врахуванням геополітич-

них реалій під час саміту арабських і мусульманських країн щодо Гази,

роведеного

Катарі (2009) без

часті лідерів Єгипт

та КСА, Т

реччина

була представлена на найвищому рівні поряд з Сирією, Алжиром, Суда-

ном, Ліваном, Індонезією [29].

Країни

атоки відводять сунітській Туреччині роль противаги

зростаючому впливу Ірану на Близькому

ході, зокрема, в Іраку, Палес-

ині і Лівані. Турецька роль стосовно іранської ядерної проблеми і візит

іранського президента М. Ахмадінеджада до Т

реччини (серпень 2008 р.)

стали індикаторами зміцнення позицій Анкари в регіоні. За твердженням

ослідника близькосхідних відносин Центру євразійських стратегічних

осліджень (ASAM) в Анкарі Серкана Taфліоглу, турецький політичний

вплив залежатиме від стосунків Ірану і

ША та ймовірних іранських

роектів у регіоні Перської затоки, Ємену і Магрібу [475].

уреччина застосовує історичну та релігійну складову з часів Осман-

ської

мпер

ї, а також св

тськ

пол

тичн

модель з пом

рними

сламськими

оглядами. Варто зауважити, що турецька економіка найпотужніша

серед мусульманських країн. У

2008

р. турецький ВВП склав

930

млрд.

ол., а саудівський — лише 600 млрд. дол. США.

уреччина чітко артикулює власні геополітичні інтереси, зо-

крема, щодо інтеграційних процесів на Близькому Сході. Засадничим

вважається коридор регіональної співпраці “Північ-Південь” з вектором

уреччина-Сирія-Ліван-Йорданія-Єгипет, з включенням Палестини та

зраїлю. До пріоритетів його розвитку зараховано ІКТ-с

еру. У випадку

спішної реалізації коридор може вийти за межі Середземномор’я до

Атлантики (Марокко). Зближення Єгипту і Сирії сприятиме вирішенню

роблеми радикалізації і фрагментації арабського світу.

Др

гий регіональний ”Захід-Схід” з вектором Т

реччина-Іран-Па-

кистан баз

ється на том

, що чисельність населення трьох країн складає

00 млн. осіб і може суттєво впливати на ситуацію в регіоні. Співробітни-

цтво у цьому коридорі охоплюватиме Азербайджан, Афганістан, Туркме-

нистан, Узбекистан, Таджикистан, Ірак. Третій коридор Туреччина-Ірак-

Перська Затока має обмеженіші перспективи реалізації [828]

Реалізовуючи арабську складову зовнішньої політики, Туреччина

зверн

лась до Л

Д з проханням про стат

с спостерігача та взяла

часть

саміті арабських держав на вищому рівні (березень 2005 р.

)

[1043]. Ме-

орандум про взаєморозуміння між країнами

атоки і Туреччиною,

ідписаний у Джидді (вересень 2008 р.), свідчить про якісне посилення

взаємовідносин і закладає основу для регулярного діалогу.

аний чинник

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

відзначено міністром закордонних справ Катару шейхом Хамадом бен

жасем бен Джабер аль-Тані: “Відповідно до механізму стратегічного

іалогу між країнами регіону і

уреччиною, ми вважаємо, що зустрічі

іж міністрами закордонних справ Туреччини та РСАДПЗ слід про-

водити щорічно” [1042]. Свідченням важливості т

рецько-арабського

вектору у регіоні стали візити короля Саудівської Аравії Абдалли ІІ до

Анкари у 2006–2007 рр. Під час візиту до КСА (2009) турецький прези-

ент А. Гюль став першим президентом мусульманської держави, який

виступив у Консультативній Раді

аудівської Аравії. Знаковим можна

вважати симпозіум “Туреччина та Аравійська затока” (2005), проведений

в ОАЕ і присвячений т

рецькій політиці на Близьком

Сході та

Пер-

ькій затоці [1043]. У 2008 р. Т

реччина разом з арабськими країнами і

членами “Великої вісімки” взяла участь у “Форумі для майбутнього” в

АЕ

[

1345, c. 41

]

Арабська громадськість продемонструвала підтримку турецькому

рем’єр-міністру Ердогану, який нагадав Ізраїлю, що є нащадком османів.

ідтримка досягла піку на економічному форумі в Давосі (2009) після

інцидент

щодо подій в секторі Газа.

днак з

стріч Ш. Переса з Ердоганом

ісля

авосу підтвердила дружні відносини

уреччини та

зраїлю.

озиція

уреччини щодо

алестини і

івану підтримується

”

Братами-мусульманами” та окремими фундаменталістськими партіями,

однак торпедується націоналістичними рухами левантійських арабів і,

ожливо, аравійськими салафітами. Діяч сирійських “Братів-мусульман”

аад Ха

праці “Це мій досвід і це моє свідчення” cтвердж

є, що роз-

ад халі

ату в Османській Туреччині став однією з причин виникнення

братства [475].

азом з тим, Туреччина не володіє вагомими важелями для здій-

нення ефективної публічної дипломатії у регіоні. Центр статистичних,

кономічних і соціальних досліджень

(

SESRTCIC

)

в Анкарі здійснює на-

кові дослідження, пов’язані не з арабським, а м

льманським світом.

нформаційне проникнення Т

реччини

регіон не надто значне. Turkcell

зацікавлений у близькосхідному ринку, але у 2007 р. програв тендери у

СА і Кувейті. Компанія викупила тільки пакет акцій оператора S

riatel,

кий володіє 55% ринку мобільного зв’язку Сирії [1353]. У Ірані Turkcell

отримав ліцензію мобільного зв’язку, однак у 2005 р. її анульовано у зв’язку

з турецько-ізраїльськими політичними стосунками [668]. Turk Telecom у

истопаді 2005 р. б

в приватизований міжнародним консорці

мом, до

кладу якого увійшов еміратський оператор O

er Telecom [1062], який, у

вою чергу, був викуплений Saudi Telecom (2008

)

[

1077

]

Разом з тим, серед регіональних сателітарних мереж турецькі ка-

нали залишаються привабливими завдяки ліберальним поглядам на

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

174

роль жінки у мусульманському суспільстві. У

2008

р. хітом саудівського

елепростору визнано турецькой серіал “Нур”, який транслювався МВС

евантійською арабською мовою. Завдяки турецьким культурним про-

уктам пропагується турецька світоглядна модель. “Нур” настільки

оп

лярний, що стим

лював арабський т

ризм до Т

реччини, зокрема,

саудівської першої леді принцеси Хісси аль-Шаалан. З іншого боку, по-

улярність серіалу cпонукала о

іційного речника саудівського уряду з

релігійних питань шейха Абду-Азіза Аль аль-Шейха до заяви про забо-

рону турецьких серіалів, оскільки “вони переповнені злостивістю, злом,

оральним розтлінням і війною проти доброчесності” [710].

Після візит

іранського посадовця І. Зергамі до Анкари (жовтень

2008 р.) налагоджено співробітництво іранської телекомпанії ІРІБ та

урецького каналу ТРТ, яке передбача

взаємодію у міжнародній с

ері,

а також виробництво спільного продукту [122].

Важливим чинником “м’якої сили” Туреччини у регіоні вважається

уризм. Туреччину щороку відвідують 1,5 млн. іранських туристів та

0,5 млн. туристів з Ізраїлю [828]. Активним промоутером Туреччини ви-

ст

пає д

байська фірма Medium Rare Advertisin

, яка використов

ється

urkis

Tourism Campai

n для туристичної промоції на Близькому Сході

і у Магрібі [988].

5.4. Особливості ін

маційного

забез

ння

зо

внішнь

ї п

літи-

егіональних г

авців

ІРАН

ран — найбільша за площею і одночасно одна з найбільших мор-

ських держав Близького Сход

(1/3 кордонів Іран

морські), що віддавна

вист

пала активним гравцем

регіоні [11, c. 463, 471].

ерманентна ево-

юція іранської зовнішньополітичної стратегії свідчить про те, що

ран

озиціонується як міжнародний актор, залучений у глобальну дискусію з

актуальних проблем. Геополітичні претензії Ірану обґрунтовуються тим,

що геогра

ічний центр мусульманського світу знаходиться на кордоні

рану і Пакистану, а не в арабському регіоні.

Для Іран

притаманна ефективна зовнішня пропаганда, що має

найдавніші на Близькому Сході корені. Проаббасидська пропаганда

ад-да’ава (745) згуртувала арабів і неарабів, шиїтів і хариджитів, про-

олошуючи основою відданість ідеї ісламу [11, c. 235]. Аятола Хомейні

ісля вигнання С. Хусейном з Іраку

(

1978

)

осів у Парижі, де згуртував

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

175

“

мозковий трест” релігійних та світських діячів (А. Банісадр, І. Язді,

. Готб-заде

)

, який використав західні ЗМІ для пропаганди своїх ідей.

огляди

омейні нетрадиційно пропагували під час щорічного хаджу

150 тис. іранців [11, c. 561, 592]. Сильний інформаційний привід у му-

су

льманськом

світі спричинила іранська революція, яка відб

лась в

ювілейний 14

рік хіджри

ранська публічна дипломатія сприймається як позиція уряду, що

озвучує думку регіональної “вулиці” стосовно США та Ізраїлю, режимів

на Близькому

ході. Іранська підтримка Палестини стала одним з най-

спішніших інструментів публічної дипломатії, створюючи широкий

ромадський резонанс навіть серед регіональних с

перників. Однак

хвалення

ранської позиц

палестинськом

питанн

не переросло

ідтримку Ірану внаслідок глибоких антиіранських і антишиїтських

корен

в.

сторичний поділ мешканців регіону на арабів і “а’джам” (неарабів)

осилюється іранським поглядом на історію, відповідно до якого араб-

ьке завоювання Ірану призвело до загибелі доісламської цивілізації

ерсії. З арабської точки зор

, надмірний вплив іранців спричинив

“

шуубійя” (розгалуження) первісного ісламу [152, c. 368]. Розвиток ідеї

анарабізму у 1930–1970-х рр. сприяв оцінці Ірану як “периферії араб-

ького світу”.

Однак з моменту усунення С. Хусейна в Іраку і талібів в Афганіста-

ні, зміцнення “Хизбалли” у Лівані, а також регіонального відродження

иїт

в країна стала основним актором, що спон

кало рег

ональн

ряди

о діалогу з Іраном. Незважаючи на глибокі суперечності, Іран намага-

ться покращити стосунки з арабським світом на платформі спільного

ротистояння західному впливу у регіоні.

ранський уряд закликає до

творення вільної від ядерної зброї зони для всього Близького Сходу, що

знайшло розуміння з боку ЛАД [762].

Як заявив президент М.

хмадінеджад на з

стрічі з Генеральним

екретарем ЛАД Амр М

сою

липні 2008 р.

рамках XV конференції

країн-членів Руху неприєднання, “Іран не протистоїть державам регіо-

ну… Політика Тегерану передбачає нейтралізацію (чужого) втручання і

аксимальне зближення з сусідами”. У свою чергу, Генеральний секретар

АД зазначив, що арабський світ “надає особливого значення відносинам

з Ісламською Республікою”, а “розширення цих зв’язків може позитивно

вплин

ти на стабільність

регіоні” [27].

начення Ірану у близькосхідній політиці отримало переосмислен-

ня під час кон

лікту у секторі Газа наприкінці 2008 — початку 2009 рр.

енеральний секретар ЛАД 23 грудня 2008 р. закликав арабські країни

налагодити діалог з

раном для врегулювання регіональних питань

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

ляхом консультацій. А. Муса заявив, що настав час діалогу арабських

ержав з Іраном [198]. Однак заява американського президента Б. Обами

щодо покращення стосунків між

ША та Іраном, на думку іранського

сайту PressTV, спровокувала заклик Саудівської Аравії до союзу арабів

роти Ірану. Амр Муса також висунув вимогу, щоб “жодна іноземна влада

не вела переговори з Іраном без арабів” [217]

Публічна дипломатія Ірану стосовно держав Перської затоки

складнена внасл

док територ

альних спор

в, дискрим

нац

ї шиїтського

населення

атоки та підтримки Іраку під час ірансько-іракської війни.

сторично напружені стосунки Ірану з Оманом, який він безрезультатно

намагався анексувати у 1737 р. і 1741 р. [11, c. 454]. З цією державою нероз-

ривно пов’язана історія спірних островів Томб і Аб

-М

са, які стратегічно

рівноцінні Гібралтару [331, c. 99]. У 1887 р. після вигнання племені аль-

кавасим з іранського порту Ленге Іран заявив претензії на Абу-Муса і

омб, перетворені арабами на регіональні торгові центри замість Ленге.

1970 р. з допомогою Англії острови

актично викуплені у емірату

Шарджа, а 29 листопада 1971 р. Іран та Шарджа о

іційно уклали договір

ро передач

Аб

-М

са під іранський с

веренітет, скориставшись яким,

іранці захопили два с

сідні острови [11, c. 628–629]. Серед арабських кра-

їн дії Ірану на той час не засудили лише попередні власники —

АЕ і

Оман

[

47, c. 327–328

]

ранський геополітик, автор книги “Політична географія Ормузької

ротоки” проф. Піруз Моджтахед-заде вважає, що Великобританія, ке-

руючись середньов

чними морськими картами, запропонувала острови

ран

як компенсацію за відмов

від претензії на

ахрейн. На д

мк

іранського автора, ні ЛАД, ні

АЕ не мають права розглядатись як юри-

ична сторона конфлікту, оскільки “Меморандум про взаєморозуміння”

ідписаний Іраном і еміратом Шарджа [324]. З спростуванням даного

вердження у

МІ виступає еміратський геополітик, керівник Центру

осліджень Затоки (Дубай) А. бен Сакар [171].

е менш спірні з іранської точки зор

питання належності

Ку

вейт

і Бахрейну.

рмузька держава XV–XVI ст., що охоплювала землі аравій-

ського узбережжя з Катаром і Бахрейном, вважалась васалом Ірану, окрім

ого Бахрейн належав Ірану до 17

р. Після ісламської революції аятола

Хомейні о

іційно назвав Кувейт і Бахрейн іранськими споконвічними

землями [66, c. 438–439], а міністр фінансів і економіки А. Банісадр за-

являв, що “арабські країни на кшталт Аб

-Дабі, Катар

, Оман

, Д

баю,

Ку

вейт

дівської Аравії в очах Іран

представляють держави, що

не є незалежними” [1322, c. 30]. Стосунки з Бахрейном відносно норма-

ізувались тільки з відмовою Ірану від підтримки “Хизбалла-Бахрейн”

(

1997

)

[

205, c. 43

]

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

177

Напружені відносини Ірану з КСА склались завдяки аль-Вакхабу,

кий організував сунітський “хрестовий похід” (1801) проти шиїтських

вятинь в іракському місті Кербела і вивіз цінності, зібрані протягом

исячоліття [11, c. 474]. Після революції (1979) суперечності КСА та Іра-

ну загострилися. На противагу саудівським вакхабітам, які вважають

иїтів відст

пниками, Хомейні звин

ватив КСА

льтивації “іслам

американського зразка” та закликав країну поділитись нафтовими при-

бутками, як “даром Аллаха”, з мусульманськими країнами [288, c. 41]. Цю

езу через двадцять років підтримав Усама бін Ладен.

Новий інформаційно-лінгвістичний конфлікт

(

січень 2008 р.

)

виник

з появою на Earth Google супутникового зображення карти Перської

затоки, на якій поряд з

сталеною

західних ЗМІ назвою

іг

вала

арабська назва “Арабська затока”. Дана публікація викликала протест

ранської сторони не т

льки проти позиц

ї в

домого пошуковика, але й

проб арабських країн запровадити у міжнародному лексиконі топонім

“

Арабська затока”, оскільки історично араби називали дану водойму

итайським морем [314, c. 322]. За вживання терміну “Арабська затока”

ран також заборонив продаж атлас

National Geo

raphic до внесення

едакційних правок [438].

Дана топонімічна проблема пов’язана з періодом виникнення трьох

ідеологій: пантюркізму, паніранізму і панарабізму. Згідно з твердженням

автора статті “Затока Басри і наші добрі сусіди-одновірці” іранського до-

лідника Д. Матіні, заміна “Перської затоки” на “Затоку Басри” здійснена

1917 р. перед розвалом Османської імперії. Дана назва увійшла до семи

ринципів Стат

партії БААС в Ірак

(1947

)

[

323], проте після революції

(

1958) Ірак перейменував Перську затоку на Арабську. Більшість новинних

каналів арабського світу називають цю водойму Арабською, у той час як

упутниковий канал “A l- M a n a r ” застосовує топонім “Затока”. Іран офі-

ційно перейменував Перську затоку в Ісламську (1979). У контексті цього

конфлікту сайт однієї з найстаріших в ОАЕ газет “A l-H a l i j ” ( Шарджа) був

зламаний іранськими хактивістами

(

2008

)

, що стало першим подібним

нападом у регіоні. На головній сторінці сайту назву “Арабська затока”

змінено на

ерську

Протягом останніх років Іран розпочав “наступ зачаруванням”,

прямований на покращення стосунків з країнами

атоки, насамперед,

АЕ та Бахрейну, та базований на прагматичних економічних відно-

инах. Відновлення контактів між КСА і Іраном відкрило шляхи для

налагодження зв’язків Іран

з іншими країнами Затоки, зокрема, Оман

увейту.

АЕ виступають головним торгово-економічним партнером Ірану

регіоні. По-перше, у країні, переважно у Дубаї, зосереджена іранська

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

178

ромада чисельністю до 450 тис. осіб. По-друге, обсяг іранських інвес-

ицій складає близько 600 млрд. дол., володіння нерухомістю — 10–30%

всього фонду. По-третє, ОАЕ здійснюють реекспорт обладнання для

рану [162]. Позиція Бахрейну щодо Ірану також детермінується еконо-

ічними чинниками, зокрема,

еморанд

мом про взаємороз

міння

(2008), на підставі якого королівство отримуватиме іранський газ [59].

ізит іранського президента (2006) спонукав Кувейт заявити про те, що

країна не виступить плацдармом війни проти

рану, і у подальшому

ідписати угоду про інвестиції (2008

)

[

]

Після американсько-іранської конфронтації

(

січень 2008 р.

)

КСА за-

кликало США виявити стриманість, що є досить несподіваним кроком

ля цієї держави, а король Бахрейн

, незважаючи на протест

ША, ви-

ступив за покращення арабсько-іранських стосунків [762]. Незважаючи

на те, що Дамаська декларація ЛАД (2008) засудила окупацію Іраном

островів у Перській затоці, президенту Ахмадінеджаду запропоновано

виступити у Бахрейні, а також на XXVIII саміті РСАДПЗ (Катар

)

[

224],

взяти участь у хаджі (2007).

Ефективність іранської зовнішньополітичної пропаганди підтвер-

жує соціологічне опитування (2005), яке виявило, що 63% респондентів

країн Затоки, зокрема, К

А і

АЕ, негативно сприймають міжнародні

санкції проти іранської ядерної програми.

рану вдалось започаткувати

искусію в арабському світі з приводу ядерного досьє і посилити розкол

іж прозахідною владою країн

атоки та антизахідно налаштованим

населенням [642, c. 8]

ля

рану пріоритетні стосунки з шиїтськими союзниками у

еванті, першочергово з Сирією. Публічна дипломатія Ірану у Сирії

ає міцне історичне підґрунтя — переселені за часів

имура сирійські

каджари служили опорою відновленого се

евідського Ірану, а Каджар-

ська династія протягом 200 років правила Іраном. Публічна дипломатія

ран

івані детермінована іранською підтримкою палестинського

, “Хизбалли”, а також амбівалентністю цих векторів. Роль країни

івані зросла з липня 200

р. завдяки кредитуванню широкої гумані-

арної інфраструктури “Хизбалли”, зокрема, у вигляді допомоги Лівану

на суму сотень мільйонів доларів, що значно перевищує арабську допо-

огу. Даний

актор зумовив зростання впливу ліванських шиїтів, проте

серед сунітів відношення до

рану неоднозначне.

алекосяжні наслідки

атиме договір про військове співробітництво між Ліваном та Іраном, під-

исаний під час візиту ліванського президента

улеймана до Тегерану

листопаді 2008 р. [117].

ричина ірансько-іракських суперечностей зумовлена історичним

чинником. Незважаючи на те, що саме у Месопотамії араби досягли

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

вершин геополітичної могутності, Ірак завжди залишався лімітро

ним

еополітичним полем. Тут закінчувався арабський світ і починався пер-

идський, що

ормувало у місцевого населення загострене національ-

не почуття і активну геополітичну свідомість. Гасло “захисту східних

кордонів арабської батьківщини” стало для С. Х

сейна визначальним.

пірна територія Арабістан (Хузістан) за підсумком Алжирських угод

(

1975) закріплена за Іраном, проте арабські держави вважають анексію

Арабістану аналогічною до палестинської [54, c. 83].

Публічна дипломатія стосовно Іраку була розроблена після падіння

ежиму

усейна, хоча враховує тільки шиїтські прошарки суспільства

ряд

. Важливим чинником є те, що д

ховний лідер іракських шиїтів

аятола ас-Сістані походить з Іран

. В Ірак

Іран веде тонк

інформаційн

олітику, яка використовує

онд аятоли Хаменеї у Наджа

і для поши-

ення літератури та канал “Аl-Alam”, який завоював популярність серед

иїтів своїм про

есіоналізмом. На відміну від країн Перської затоки, Іран

відкрив свої кордони для туристів і паломників з Іраку [346, c. 124].

Для Ірану здавна були важливими стосунки з країнами басейну

ндійського океан

. Протягом останніх років розпочата кампанія п

бліч-

ної дипломат

хідній Азії

зміцнення стосунків з

итаєм,

ндонезією

а Малайзією. Під час візиту аятоли Шахріді (березень 2007 р.) Іран,

алайзія та

ндонезія проголосили відданість мусульманській єдності

[82]. Згідно з малайзійським виданням “Sabah daily”, малайзійці бачать

важливу роль Ірану у проекті “Платформа безпеки на Кавказі” [377]. Ви-

вом особливих стос

нків між Іраном і Малайзією є

кладення мільярд-

ного контракту між обома країнами в нафтовій сфері [118]. Просуваючи

власні інтереси у Південно-

хідній Азії, Іран демонструє нейтралітет

щодо придушення мусульманських меншин на

іліпінах, у

аїланді і

’янмі, шиїтської меншини у Малайзії, підкреслюючи, що “пріоритетом

країни є економіка” [82].

той час, як традиційна дипломатія у регіоні

івденно-Східної Азії сформована, іранська п

блічна дипломатія про-

одить етап перв

сної

мплементац

ї.

акистан та

ран, крім традиційного військово-політичного і

кономічного співробітництва, уклали угоду про співробітництво для

боротьби з релігійним екстремізмом, зокрема, у відносинах шиїтів і су-

нітів.

ерший в ісламському світі спільний шиїтсько-сунітський комітет

лемів сприятиме зміцненню єдності і гармонії в ісламі [259].

Центральній Азії іранська політика відзначається виразним аф-

анським вектором. Іран посів четверту позицію серед інвесторів А

ганіс-

ану, виступаючи в якост

координатора м

жнародної допомоги, а також

інансує підготовку а

ганських дипломатів. Політика Ірану стосовно

ганістану розвивається у двох напрямках — сприяння економічному

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр