Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

часом — на Середземноморському Союзі. Країна виступає арабським

одератором стосунків з мусульманськими державами

вропи, зокрема,

осово.

За активного сприяння бразильського президента Лули да

Сілва арабсько-американський саміт на найвищом

рівні

Бразилії

(2005) за участю 22 арабських і 12 латиноамериканських країн запо-

чаткував арабсько-латиноамериканську стратегічну вісь. Єгипетсько-

атиноамериканські зв’язки започатковані у 1945 р., коли єгипетська

ипломатія підтримала латиноамериканські країни у Русі неприєднання,

і каталізуються арабськими іммігрантами [627].

Єгипет розглядає гр

G-15 як промо

тера єгипетсько-азійського

кономічного співробітництва. Інший напрям співпраці полягає

від-

критті єгипетських ЗМІ в азійських країнах [630]. Пріоритетом вважаються

гипетсько-малайзійські відносини, започатковані у рамках

ританської

імперії (1930), що набули особливого значення після виключення Єгипту

з ОІК. В університеті Аль-Азхар навчаються 7 тис. малайзійських студен-

ів, у

алайзії відкритий

ентр малайзійських досліджень

аїрського

ніверситет

(2003). Підписані Меморанд

м про взаємороз

міння між

інститутами дипломатичних досліджень (2001) та Меморандум про вза-

морозуміння у сфері ЗМІ (2002

)

[

634

]

Китайсько-єгипетська публічна дипломатія декларує ефективність

еополітичної осі “Пів

ень-Пів

ень”. Єгипетсько-китайський альянс

базується на тому, що обидві країни вважають себе спадкоємцями ве-

иких цив

зац

й, а том

займають прив

лейоване м

сце

часном

світі. Пекін підтримує амбіції Єгипту на постійне представництво у РБ

ОО

Н, а також розглядається

гиптом в якості партнера, спроможного

пі

дняти статус єгипетсько-американських в

дносин

надати допомогу

ри реалізації ядерної програми, призупиненої у 1986 р. [1389]. Єгипет і

Сінгапур виступили ініціаторами діалогової структури “Азія-Близький

Схід” [199, c. 212].

Посол Єгипт

ФРН М. аль-Орабі зазначив, що п

блічна дипло-

атія становить важливу складову “мультитрекової дипломатії” і ви-

значається як інформаційний обмін між урядом, громадянами даних

ержав і представниками інших країн [464]. На його думку, основними

інструментами публічної дипломатії виступають інформація, освіта і

культура.

За свідченням посла

АЕ

ША Н. Фахмі,

передачі поточної

інформації дипломатичні звіти значно програють глобальним агенціям

новин, зокрема,

NN, оскільки приходять через дипломатичні канали з

великим запізненням.

ахмі відмовився від дипломатичного кодування

більшості інформації за допомогою конфіденційного трафіку, оскільки

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

завдяки глобальним інформаційним потокам вона могла вважатися

загальнодоступною, зберігши гриф секретності для аналітичних до-

кументів та особистого звіту дипломатичного персоналу.

Єгипетським державним органом, уповноваженим здійснювати

пу

блічн

дипломатію, вист

пає Єгипетське інформаційне бюро, яке

надає ін

ормацію щодо єгипетської культури, історії, релігії, політики

і економіки.

ана діяльність доповнюється

іністерством закордонних

прав. Платформою єгипетської публічної дипломатії стали міжнародні

освітні обміни, започатковані у 1960-х рр. для вихідців з африканських

а арабських країн через систему навчальних грантів. З ініціативи пре-

зидента Х. М

барака задіяна ініціатива якісної освіти для майб

тніх

африканських лідерів. Третьою складовою вист

пають к

льт

рні пре-

зентації

ультурно-освітнього центру єгипетських посольств.

раїна здійснює активне міжнародне співробітництво у сфері

КТ, створивши спільні комісії з Євросоюзом, Фінляндією, Індією

(

2008

)

ранцією, Азербайджаном, Індонезією, В’єтнамом, Узбекистаном, Казах-

таном, Монголією, Гамбією, Бахрейном, Грецією (2007), Кувейтом, Лівією,

ирією, Китаєм, Пакистаном, Індією, Йорданією, Мавританією, Сирією,

озамбіком, Південною Кореєю (2006) [1028], Суданом, Ганою (2005),

ігерією (2004), Тунісом (2002) [1371]. Трирічна угода, укладена Мініс-

ерством ін

ормаційних технологій і телекомунікацій з Американським

ніверситетом у Каїрі (листопад 2006 р.), передбачає співробітництво у

сф

ері

ундаментальних ІКТ.

Одним з основних шляхів розвитк

ІКТ в Єгипті, на відмін

від

ешти арабських країн, розглядається співпраця з міжнародними орга-

нізаціями [754]. З часу створення “Хельсінкського процесу з глобалізації

і демократії” (2002) Єгипет увійшов до групи “Друзі Хельсінкського

роцесу” і призначений координатором діяльності з ІКТ Хельсінкської

конференції

(

вересень 2005 р.

)

[753]. Єгипетська інформаційна політика

прямована на пріоритетн

прис

тність EUROMED в ІКТ-секторі країни.

гипет позиціон

ється як одна з шести країн — не членів

ЄС

, що працює

з європейським співтовариством у цій с

ері, єгипетська делегація пре-

зентувала арабську стратегію співробітництва з EUROMED (2007

)

[

864

]

лат

ормою у діалозі з міжнародним співтовариством ІКТ виступає

рганізація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР

)

[1371].

Єгипет ініціював впровадження арабського контенту Інтернету

рамках Комітет

зв’язк

та інформаційних технологій ЛАД (гр

день

006 р.), виступив засновником Арабської організації ІКТ і очолив комісію

АД з ІКТ (січень 2007 р.) [591]. Країна презентувала “Арабську стратегію

сфері ІКТ, створення інформаційного суспільства (2007–2012)” на саміті

арабських міністрів зв’язку і інформації у Дамаску [864]

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

Співробітництво з Африканським союзом базується на зобов’язанні

гипту поширювати досвід і заохочувати використання ІКТ.

гипет

висунув

ативу щодо створення у країн

супутникового каналу

Африканського союзу (2005

)

[626]. Перша конференція міністрів афри-

канських країн з ІКТ

(

квітень 2006 р.

)

в Єгипті зібрала представників

з 36 країн, з березня 2007 р. здійснюється підготовка ІКТ-персоналу з

14 африканських країн [591].

Цілком новою

ормою ін

ормаційної експансії стало започаткуван-

ня у Великобританії глобальної ісламської “гарячої лінії” — єгипетського

оруму el-Hatef el-Islami (2009). Він спирається на авторитет 15 улемів

з Аль-Азхар щодо повсякденних фетв

(

dial-a-fatwa і dial-a-sheikh

)

“

Гаряча лінія” також надає платні конс

льтації електронною поштою

англійською, урду й арабською мовою на протязі двох діб. Сервіс, запо-

чаткований у Єгипті 9 років тому Шери

ом Мегідом та шейхом Халідом

аль-Джунді, вперше запроваджений за кордоном.

гипетська лінія від-

існила діаспорні сервіси на кшталт Muslim Youth Hel

line та Islamic

Sharia Council, де працюють улеми з найбільших мечетей Великобританії

[573]. Передбачається також відкриття нової філії для Са

дівської Аравії,

а також формуватиметься міжнародна мережа для обробки запитів з

сього св

ту

Єгипет — найстаріший центр арабської видавничої діяльності.

Перша газета на арабомовному Близькому Сході “Courier de l’Egypte” за-

снована у 1798 р. адміністрацією Наполеона, перше арабомовне видання

“

Хавадіт аль-Я

мія” — наприкінці XVIII століття [478, c. 104–105]. Дієвість

гипетської пропаганди уособлювала панарабська радіостанція “Voice

of Arabs” (1955), яка транслювалась на весь арабський світ.

гипет володіє розвинутою мережею транснаціональних ЗМІ у

складі 4

радіостанцій, що мовлять

5 мовами світу, і 11 супутникових

каналів [301, c. 179, 182]. Поштовхом до запуску єгипетського супутниково-

о канал

стала операція “Б

ря

стелі” (1990). Канал, пізніше відомий

як ESC1, б

в створений з метою медіа-забезпечення єгипетської армії та

нівелювання впливу іракських медіа.

ого створенню передувала угода

з конторольованою КСА Арабською організацією сателітарних комуні-

кацій (Arabsat) про лізинг передавачів Arabsat [480, c. 17]. У підсумку

Єгипет став першою арабською державою, яка використала Arabsat для

рансляції власного телевізійного каналу [482, c. 42].

Єгипет вперше в арабськом

світі використав національний с

т-

ник “Nilesat 101” (1998) та канали “E

ptian Space C

annel”, “NileTV”

і “Nile T

ematic C

annel” з метою пропаганди двох найпотужніших

культурних продукт

в рег

ону: дом

нантної єгипетської культури та най-

відомішого арабського єгипетського діалекту. ESC заімпонував урядам

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

увейту та

ахрейну, що поширили сигнал на територію власних країн за

опомогою національних телевізійних мереж [1182, c. 238], запропонував

альтернативу для сауд

вц

в, не задоволених сауд

вським мовленням, а

акож склав конкуренцію

ранцузьким сателітарним каналам в Алжирі

арокко.

ерез вісім років після створення глядацька а

диторія до-

ягл

млн

ос

б.

Супутникова мережа NileSat охоплює арабський регіон, Туреччи-

ну, Іран, Магріб, Грецію, Італію, Центральну Африку, а також виступає

лат

ормою десяти телеканалів, які належать Єгипту, Лівії, Іраку, Оману,

алестині [575]. Єгипетський канал ESCІ охоплює арабські, більшість

африканських і азійських країн, а також Францію, канал ESCII

(

2002

)

—

хідне

збережжя США. Перший єгипетський міжнародний канал

“

NileTV International” (1994) мовить англійською, французькою мовами

а івритом (2002), охоплює арабські країни, США і Європу. Новий теле-

канал “Blue Nile” створений спільно з ART та суданським телебаченням

ля охоплення суданської діаспори на Близькому Сході [1190]. Проте у

006 р. Єгипет, який надає велику увагу розвитку національних медіа,

озглядаючи їх як геостратег

чний

нстр

мент, з

штовхн

вся

з зменшен-

ням їх впливу як локально, так і у загальноарабському контексті

Національна ін

ормаційна агенція складається з 32 закордонних

бюро, у т. ч. дев’ять філій в Європі, чотири — у Північній Америці, три —

в Африці, одинадцять — в арабському регіоні [1380].

Єгипет здійснює активну експансію у закордонному телекомуні-

каційном

просторі. Найбільший мобільний оператор Близького Схо-

у Orascom здійснює діяльність на Близькому Сході, у Магрібі, Азії і

віднедавнa в Європі [1205]. Зокрема, компанія стала другою фіксованою

ережею в Алжирі, відкрила філію у

орданії, Пакистані і Бангладеш

[1267], запровадила єгипетську модель “безплатного Інтернету” у Па-

естині. При цьому Orascom проникає у “гарячі точки”, свідченням

чого стала перша мережа мобільного зв’язк

в Ірак

(2004), південном

Ку

рдистані [1250], Північній Кореї [1284].

Єгипет перетворився на найбільший Інтернет-ринок і третій за

величиною ринок мобільного зв’язку в Африці, що дає підставу для

озиціонування в якості глобального і регіонального центру. Однак у

країн

льки створюється перша транзитна телекомун

кац

йна в

льна

зона [590, c. 9].

На с

часном

етапі

гипет втратив домін

юч

роль

здійсненні

ублічної дипломатії на Близькому Сході, хоча й залишився ключо-

вим гравцем.

е володіючи достатніми ресурсами для реалізації нової

едіа-політики на кшталт К

А чи

АЕ, країна зосередилась на активній

ромоції у міжнародних інституціях, часто виступаючи у ролі

“

посла

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

арабського світу”, що чітко артикулюється у взаєминах із ЄС та Афри-

канським Союзом. Роль Єгипту в арабському інформаційному просторі

зумовлюється контролем над панарабською сателітарною платформою

NileSat та впливовою єгипетською пресою.

5.5. Інноваційні моделі інфо

ма-

ійного забезпечення де

жав-

мато

ів

КУВЕ

Кувейт, як і більшість країн східного узбережжя Перської затоки,

належав до Бахрейнської держави карматів (899–1077

)

[

128, c. 206

]

. На

ежі XVII–XVIII ст. аравійські роди ас-Сабах і аль-Халіфа прийшли до

увейту і

асри, започаткувавши дві правлячі династії — кувейтську

(1756) і бахрейнську. У ХХ ст. британці приєднали викуплений у Туреч-

чини К

вейт до

ританської Індії, перетворивши на аванпост вплив

на

рак та Іран. Від часу проголошення незалежності Іраку (1922) кожний

іракський уряд пред’являв територіальні претензії до Кувейту, який

керувався з Басри протягом двох тисяч років [10, c. 202]. Кувейт володіє

значним культурним потенц

алом, однак част

пол

тичн

кризи, на

умку оглядача “Asharq Al Awsat” Х. Шабакші, призводять до того, що

“

вейт замість того, щоб стати Францією Затоки, перетворюється в

талію Затоки” [221].

Згідно з визначенням еміра Кувейту Сабаха аль-Ахмеда аль-Джабера

ас-Сабаха, “Кувейт живе ісламом як релігією, арабізмом як оселею, спів-

робітництвом як шляхом”. У 1980-х рр. кувейтська влада, побоюючись

“

експорту” революції з Ірану, оголосила програму ісламізації країни

[350, c. 242], осередком форм

вання якої вист

пив найбільший

Затоці

Ку

вейтський

ніверситет (1966)

[

52, c. 344].

Активна на

това політика Кувейту сприяла тому, що ще до отри-

ання політичної незалежності (1961) країна набула членства у дев’яти

мі

жнародних орган

зац

ях

дкрила власн

представництва у низц

арабських країн [132, c. 289]. На сучасному етапі Кувейт проводить зва-

жену, проте незалежну зовнішню політику, базовану на балансі сил між

дівською Аравією та м

льманськими лідерами Південно-

хідної

ії

увейтська зовнішня політика здійснюється на кількох рівнях — у

рамках Р

АДПЗ, ЛАД і на міжнародному рівні у рамках

ОО

Н. Кувейт, як

і інші країни Р

АДПЗ, здійснює консультації і координацію дій з

гип-

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

205

ом, відповідно до Дамаської декларації ЛАД працює щодо зміцнення

арабської національної безпеки. Як активний член ЛАД (1961), Кувейт

виступає основним кредитором Ліги. Кувейтський фонд арабського еко-

номічного розвитку (1961) створений для надання допомоги арабським

ержавам і країнам, що розвиваються, одним з пріоритетів

онд

про-

олошено розвиток комунікаційних технологій [671].

ацікавлення Кувейту у розвитку відносин з Іраном зумовлене праг-

ненням зрівноважити вплив

раку.

увейт активно діє у мусульманських

країнах Європи, зокрема, в Албанії. На відміну від інших арабських країн,

країна активно підтримує ООН, що зумовлено роллю цієї організації

ід час ок

пації

Ку

вейт

, зокрема,

частю миротворчого контингент

редставник

в в

мнадцяти країн св

увейт помітно випереджує сусідів, особливо Бахрейн, за ступе-

нем розвитку преси, що зумовлено належністю до

сманської імперії

(

єгипетсько-левантійська школа). З цієї ж причини у Кувейті прийнята

одна з перших в арабському світі Конституцій, стаття 34 якої гарантує

вободу слова. Кувейтська періодика (1926) відіграє вирішальну роль у

орм

ванні громадської д

мки на міжарабськом

рівні, оскільки поши-

юється у всіх арабських країнах. Редактор провідної газети “Аl-Watan”

ухамед Абдель Кадер аль-Джасем є головним редактором арабських

версій “Newsweek”, “Forei

n Polic

” і автором політичних бестселерів “Ку-

вейт: трикутник демократії” та “Бахрейн: історія політичної боротьби”

[498, c. 597]. Медіа-особистістю 2009 р. визнано кувейтського журналіста

алала Салмана, редактора видання “A s a ﬁ r

”

[1104].

Прикметно, що образ всесильного С. Хусейна під час іраксько-

іранської війни сформувала поетеса Суад ас-Сабах із правлячої династії

країни, яка очолила пропагандистську кампанію у пресі Кувейту і

ах-

ейну [10, c. 198].

увейтське видавництво коміксів “Teshkeel Media Group” є осно-

вним постачальником арабської масової літерат

ри

Малайзії та Індонезії

[926]. “Teshkeel Media Group” також співпрацює з онлайн-видавництвом

s, яке поширює продукцію через онлайн-книгарню.

увейтське радіо здійснює мовлення арабською, англійською мо-

вами,

арсі та урду. Англомовна програма, розрахована на слухачів

вропейських, азійських і а

риканських країн, не тільки поширює ін

ор-

ацію про Кувейт та інші арабські країни, але й інформує про арабську

очк

зор

щодо світових проблем. Окрема програма орієнтована на

вропейську діаспору та є політично заангажованою. Ін

ормація мовою

арсі пропагує арабський світ серед іранців.

ля країни пріоритетним регіоном виступає

ндостан.

рограми

овою урду спрямовано як на пакистанську д

аспору, так

мешканц

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

ндостану. У Кувейті транслюється “Radio of India” та “Radio of Pakistan”.

увейтський інформаційний офіс в Індії вважається найбільшим англо-

овним ресурсом, присвяченим

увейту.

елеканал KTV1 здійснює арабомовне новинне мовлення. Друга про-

рама кувейтського телебачення призначена для трансляції матеріалів на

закордонн

тематик

, причом

передачі іноземного виробництва скла-

ають 75%. Кувейтське телебачення використовує три супутники — над

Атлантичним та Індійським океанами і один над арабськими державами

[

128, c. 313, 321, 323

]

Релігійний несалафітський канал “Аl-Risala”, створений телехол-

ингом “Rotana”, став голосом релігійної поміркованості молодих да’ї,

які під час “карикат

рного скандал

” вист

пали за діалог з данійцями

[740]. Єгиптянин M. Масуд і єменець Х. аль-Джіфрі, подібно до Хамзи,

на противагу войовничій ідеології пропагують особисте благочестя,

тичну і духовну самореалізацію [1157]. На “Al-Rіsala” телезірками є

гиптянки-улеми у хіджабі.

Національна компанія з інформаційних технологій KuwaitNet

(

1997

)

вист

пає єдиним провайдером веб-хостинг

вейті [401]. Інформа-

йн

технолог

ї в

грають важлив

роль

пол

тичном

житт

країни.

Активісти шиїтського руху “Ісламський національний блок” з допомо-

ою флеш-мобу підняли акцію протесту проти арешту керівників руху,

в’язнених за участь у траурних церемоніях з приводу загибелі лідера

“

Хизбалли” І. Мугнії [222]

Міністерство ваку

ів та ісламу на міжнародному рівні підтримує

ді

яльн

сть

сламських центр

в, осв

тн

х заклад

в, контролює хадж до

Мекки, готує ін

ормаційні релігійні телепрограми. Кувейтська ін-

ормаційна агенція (KUNA) представлена бюро в Ер-Ріяді, Абу-Дабі,

ейруті, Дамаску, Аммані, Каїрі, Тунісі, Москві, Лондоні, Парижі, Римі,

рюсселі, Берліні, Женеві, Нью-Делі, Вашингтоні і Нью-

орку, корес-

ондентською мережею у Маскаті, Мадриді, Сараєво, Тегерані, Алжирі,

Доха, Ісламабаді, Харт

мі і Відні. KUNA п

блік

є інформаційні бю-

етні арабською мовою. Міністерство інформації розповсюджує низку

інформаційно-пропагандистських видань — “Facts&Fi

ures”, “Annual

Yearbook”. Починаючи з 1990 р., кувейтські закордонні медіа-центри

створені у

ашингтоні, Лондоні, Парижі, Нью-Делі,

ейруті, Тунісі,

Алжирі, Марокко і Аммані [1011].

ета центрів наст

пна:

—

висвітлення позиції К

вейт

ЗМІ приймаючих країн;

—

демонстрація досягнень країни у всіх сферах (політична, еконо-

ічна, соціальна і культурна) та на всіх рівнях (національний, Перської

затоки, арабський, ісламський та загальносвітовий

);

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

— участь у заходах гуман

тарного

соц

ального спрямування у

ри

маючих країнах;

— проведення культурно-техн

чних виставок, а також наукових,

культурних і релігійних семінарів про

увейт.

увейтський центр дипломатичних досліджень (2005) видає “Journal

of Strate

ic Studies” арабською і англійською мовами, причом

редколегія

часопису інтернаціональна та представлена аналітиками

итаю,

ндії,

акистану, США, Франції, а також арабських країн — Бахрейну, Єгипту,

ирії та ОАЕ. Центр ініціює арабсько-китайські форуми. Важливими на-

рямами арабсько-китайської співпраці визнані йордансько-китайський

а бахрейно-китайський [792], проте промоутером розвитку відносин

арабського світ

з Китаєм вист

пає са

дівсько-китайське співробітництво,

ке китайська сторона визначає як стратегічне партнерство [581]. Нове

видання центру “A n n a

ar” присвячене регіональній і міжнародній по-

ітичній та економічній історії [916].

а відміну від сусідніх держав

ерської затоки,

увейт не володіє

ед

а-

мпер

єю, проте зд

йснює активну телекомун

кац

йну пол

тику.

Ку

вейтський телеком

нікаційний оператор Zain, що є найбільшою ком-

анією країни, оголосив про виділення 4,53 млрд. дол. для фінанс

вання

кспансії у телекомунікаційний простір інших країн [1280]. Zain здійснює

іяльність у 22 країнах та обслуговує 42,5 млн. клієнтів Близького Схо-

у і Африки [1289], виступає третім мобільним оператором КСА [1277].

омпанія планувала об’єднати “Мережі без кордонів” Близького Сходу

а Африки, вже задіяні у Бахрейні, Іраку,

орданії [1282],проте у 2009 р.

оголосила про скорочення персонал

в Ірак

, Йорданії, Кенії, К

вейті,

алаві і Сьєрра-Леоне у рамках програми ”Drive 2011” [1306].

“

Єдина мережа” в Африці виникла у 2006 р. на сході континенту

(

Конго, ДРК, Зімбабве, Кенія, Танзанія, Уганди), у 2007 р. поширилась

на захід (Буркіна-Фасо, Камерун, Малаві, Нігер, Нігерія, Судан) [1244].

нструментом “африканської експансії” Zain стала нідерландська ком-

анія Celtel, спеціально придбана

2005 р. з метою розширення ринк

на південь від Сахари [1240].

Подібно до єгипетських телекомунікаційних мереж, Zain проникає

”гарячі точки” світу. Зокрема, у Лівані придбано акції ліванського опе-

атора MIC2 [1293], після операції у секторі Газа (2009) — контрольний

акет акцій PalTel, який разом з підрозділом у

орданії став основою

ля створення нової мережі Zain Левант. У 2009 р. здійснено вихід на

осі закритий вихід сирійський ринок [1304]. Після ан

ляції ліцензії

на мобільний зв’язок, виданої Іраном еміратському оператору Etisalat, її

отримав саме Zain [276]. Вищенаведене свідчить про зростання ролі цього

елекомунікаційного гравця і Кувейту в цілому на Близькому

ході.

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

ншим регіональним гравцем ін

ормаційного ринку виступає

кувейтська компанія KIPCO, яка володіє 79% акцій регіонального ліван-

ського платного каналу “Showtime” [586, c. 11]. Кувейтсько-йорданський

консорціум SmartSat планує запуск першого в арабському світі приват-

ного с

тника, що дозволить вдвічі збільшити кількість телеканалів

регіоні [990].

Кувейтська компанія Kuwait’s Ha

at Communications оголосила про

створення дочірньої компанії у Бахрейні для створення ін

раструктури,

ін

ормаційних технологій для динамічного телекомунікаційного секто-

ру королівства [1305]. Відтік активів провідних телекомунікаційних грав-

ців з країни свідчить про негативні тенденції

розвитк

ІКТ

Ку

вейт

вейт не прагне до активізації п

блічної дипломатії, проте завдяки

Міжнародному центру “Wasati

a”, Кувейтському університету і шейху

аль-

ардаві відіграє значну роль як центр ісламської думки.

ровідним

напрямком публічної дипломатії стабільно залишається кувейтська пре-

са, формою — харитативна діяльність. На відміну від інших арабських

ержав, у здійсненні публічної дипломатії Кувейт переважно орієнтова-

ний не на Захід

а на

хід — Індію і Китай.

КАТАР

атар

—

одна з найдинамічніших і найпарадоксальніших арабських

ержав.

айбагатша країна Близького Сходу з доходом 76 тис. дол. на

ду

населення (2007), яка за рівнем достатк

посідає третю позицію

світі після Норвегії і Люксембургу. В еміраті зосереджено 14% світових

запасів природного газу і 15 млрд. барелів нафти [145]. Про значення

атару у глобальній економіці свідчить той факт, що у конкурсі щодо

ругого оператора мобільного зв’язку брали участь компанії AT&T (США),

atelco

(

Бахрейн

)

, British Telecom і Vodafone

(

Великобританія

)

, Eutelia

(

Італія

)

, PCCW

(

Гонконг

)

[1273]. Врахов

ючи той факт, що

м. Р

вейсе

ешкають

300

сеїдів — нащадків Пророка, знач

щою рисою Катар

відданість вакхабізму, хоч і менш фанатичному, ніж саудівський.

Катар у 686 р. був захоплений оманськими хариджитами, потім

йшов до карматської держави, чим зумовлений значний в

дсоток шиїт-

ського населення, у т. ч. іранського походження (18,4%). У країні присутня

значна діаспора з країн Леванту: палестинці, ліванці, сирійці [144].

Відкриття величезних запасів газ

, встановлення особливих відносин

із США в кінці ХХ ст., ре

орми шейха аль-Тані перетворили Катар з гравця

середньої ланки на одного з пров

дних актор

в м

жнародних в

дносин на

лизькому Сході. При цьому політика країни амбівалентна — надаючи

кошти для функціонування “A l -Ja z e e r a”, Катар дозволив США побудувати

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

209

найбільшу у регіоні військову базу. Однак у 2009 р. США висловили не-

вдоволення політикою Катару на Близькому

ході, зокрема, допомогою

рану щодо поширення його впливу у Сирії, Лівані і Палестині [315].

ля

атару пріоритетом виступають відносини з країнами

ер-

ької затоки. Стос

нки з Бахрейном нормаліз

вались

2004 р. після

вирішення спору щодо островів Хабар у Міжнародному Суді, в якому

вперше позивались дві арабські країни. Тридцятилітні ускладнення

аудівсько-катарських відносин були подолані за посередницької участі

ману, у 1

999

р. сторони підписали угоду про демаркацію кордонів, яка

завершилась у 2001 р.

Однак са

дівські ЗМІ, як правило, замовч

ють ре

орми

Катарі,

що можна тракт

вати як вияв невдоволення [606, c. 17]. Емір вперше

Затоці надав жінкам право голосу (1999), чим завдав удару Саудівській

Аравії [10, c. 14, 15].

На загальноарабському рівні Катар підтримує зусилля ЛАД, спря-

овані на врегулювання близькосхідного конфлікту і відновлення араб-

ької солідарності, свідченням чого є перечислення прибутку торгового

центр

столиці Доха на благодійн

діяльність в Аль-Кодс. Завдяки

осередництву

атару

іван і

ирія після

-річної перерви в

дновили

ипломатичні стосунки (серпень 2008 р.

)

[

307

]

Разом з тим Катар офіційно звернувся до Ізраїлю (2005) щодо під-

римки його кандидатури в якості члена РБ ООН, у той час як арабські

ідери під час Алжирського саміту висловились на підтримку Єгипту

[147].

2007 р. Фонд освіти, на

ки і с

спільного розвитк

пожертв

вав

1,7 млн. дол. на комп’ютеризацію арабсько-єврейської школи ізраїль-

ького міста Акко [365].

а рівні мусульманського світу катарська дипломатія діє у напрямку

зміцнення зв’язків всередині ОІК та врегулювання конфліктів, у країні

творено регіональний центр безпечного врегулювання конфліктів (1994).

атар покрив видатки на переговори з перемир’я

Сомалі (1997) і досяг

еремир’я між С

даном та Еритреєю (1998), брав

часть

конгресі донорів

з метою встановлення миру у Боснії (1996). Свідченням Про вагомість

країни в мусульманському світі свідчить проведення у Доха I

саміту

ІК (2000) та головування Катару у цій організації.

раїна надає важливого значення співпраці з міжнародними

організаціями, зокрема, ООН — Катар представляв Азію у соціально-

кономічном

комітеті (2001), очолював Гр

77 і Китаю (2004), протягом

006–2007 рр. перебував у статусі непостійного члена РБ ООН [218].

атарський банк розвитку (2002) із статутним фондом 2 млрд.

рі

ал

в створено з харитативною метою для допомоги країнам, що роз-

вива

ться.

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр