Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

олітики. Першорядна увага надається проблемам історії, ідентичності

і віри, які відзначаються трансцендентною с

тністю [257, c. 320].

На особливу увагу заслуговує інформаційна політика “Хизбалли”,

яким була створена перша ісламська “позатериторіальна держава” та

ініційована “соціальна мережев

війна”. “Хизбаллa” володіє значними

ед

а-ресурсами, п

дтримує низку спец

ал

зованих сайт

в — прес-центру,

новинного, присвяченого нападам в Ізраїлі.

допомогою Інтернету доно-

ситься до а

диторії власне послання без к

пюр. Однак гасло “Хизбалли”

не автентичне — організація перефраз

вала відомий вираз са

дівського

короля Ібн-Сауда, що потрібно скинути англійців у Перську затоку, а

зраїль — у Середземне море (1957) [255, c. 473].

“A l- M a n a r ” готує контент у цифровому форматі та розповсюджує

його через медіа-канали, новинні блоки та відеорепортажі доступні

ля завантаження в

нтернеті, звичайні телетрансляції залучають ці-

ьов

диторію

Палестині, с

тникове телебачення —

США та

анаді [1122]. Медіа-мережа позиціонується як “перша арабська медіа-

корпорація, покликана проводити ефективну психологічну боротьбу

роти сіонізму” [461].

“Хизбалла” запровадив перший сайт

izbolla

.or

. у 1996 р., станом

на 2007 р. налічувалось близько п’ятдесяти сайтів англійською, німець-

кою, франц

зькою, арабською мовами. У 2002 р. організація стала менш

залежною в

д зовн

шн

х рес

рс

в, зад

явши власний приватний сервер.

еб-мастер “Хизбалли” Aлі Аюб вважає Інтернет “суспільним надбанням

і засобом вираження для всіх”, а стратегія угрупування полягає у тому,

що “присутність в Інтернеті найважливіша для нас, наша єдина мета

олягає у тому, щоб залишатись діючими” [725].

нтернет-стратегія організації зміщ

ється від концентрації до

елег

вання прав, від мовлення до наративного подкастинг

айти

“

Хизбалли” належать до таких груп:

—

новинно-інформаційний блок у складі Moqawama, присвяченого

ізраїльській окупації і статусу лівансько-ізраїльського кордону, Intiqad

і inbaa.com, присвячених новинам про іранські, іракські і ліванські

олітичні події; AlManar, присвяченого регіональним і міжнародним

новинам в інтерпретації “Хизбалли”;

—

блок соціальних послуг, які виступають важливим інструментом

ропаганди;

—

блок шиїтської індоктринації, переважно з посиланням на

ранськ

сайти;

—

антиізраїльські веб-сайти;

—

дошки е-оголошень hadeel.net і al-Maaref для забезпечення вір-

ту

ального фор

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

151

Англо- і арабомовна версії офіційного сайту запрограмовані на

рі

зн

льов

дитор

ї — л

ванський народ, св

тов

громадськ

мк

ізраїльтян, міжнародні ЗМІ, шиїтську громаду.

айт артикулює осно-

вних ворогів — Ізраїль, США, ООН. Низка сайтів “Хизбалли” після

006 р. локалізована у країнах Близького Сходу, зокрема, на дубайських

ерверах задіяні сайти

асралли, його заступника

ассема,

oqawama,

інші знаходиться на серверах Комп’ютерного науково-дослідного центру

ісламських на

мі (Іран)[1366, c. 9–18].

ар

біжна інфрастр

кт

ра “Хизбалли” діє

всьом

світі, спираючись

на левант

йських ем

грант

в та

ранськ

дипломатичн

представництва.

міграція з Сирії та Лівану почалась у 1860 р. до Єгипту, пізніше до США і

разилії. Після імміграційного закону США (1924) емігранти переорієнту-

вались на Аргентину і Західну Африку [42, c. 338] — Кот-д’Івуар і Сенегал,

клавши основу французької колоніальної адміністрації [311, c. 218]. У За-

ідній Кол

мбії

творився етнок

льт

рний комплекс “антьокенос”, назва

ких походить від столиці давньої

ирії — Антіохії, що започаткований у

ХVI–ХVII ст. іспанськими арабами, а пізніше сирійцями і ліванцями [321]. У

Затоці “Хизбалла” присутній у всіх країнах, крім Оману, в Африці — у не

охоплених “Аль-Каїдою” західноафриканських державах, в Америці — у

аналогічно не охоплених країнах Карибського басейу, Бразилії, Гайані, Су-

інамі. “Хизбалла” відс

тній в Азії, крім Малайзії і Індонезії, де закріпився

на стратегічном

для спостереження за Японією, Китаєм, Індокитаєм,

алаккою архіпелазі Сулу [22, c. 242]. Стратегічний центр “Хизбалли” в

Африці базується у передовому щодо ІКТ Кот-д’Івуарі [301, c. 273].

Підрозділ “Хизбалла-Хіджаз”

(

1980

)

шиїтів Східної провінції КСА

іє також в ісмаїлітському регіоні Джиззан, але координується з Ємену.

ін здійснює активн

діяльність серед са

дівської діаспори, особливо

анаді. У т

рецькій провінції Діярбакир представлена інтелект

алами

ілія “Хизбалли” вважається однією з найактивніших [153, c. 40].

АМА

володіє Палестинським інформаційним центром у Бейруті,

нтернет-ресурсами www.

amas.net, www.

amas.or

, www.umma

.net

sos/links.htm, www.islamic-rewiwal.com, www.as-sashwa.com/links.htm

[22, c. 346]. Сайт ХАМАС містить геоінформаційні матеріали, зокрема, кар-

ту

Палестини

тих кордонах, в яких цю держав

бачить організація [266,

. 169–180]. Однак у застосуванні Інтернет-технологій серед палестинських

організацій більш активний “Ісламський джихад Палестини” (ІДП),

непублічна мережева військова структура [22, c. 352]. Інформаційною

інновацією ХАМАС можна вважати застосуваня двійника YouTube —

оціальної пропагандистської мережі A

saTube. Після короткочасного

закриття AqsaTube відновлено під тією ж назвою

жовтні 2008 р., проте

вже

формі загальнопалестинського веб-рес

рс

[603].

Інформаційно-пропагандистська складова

близькосхідних конфліктів: історичні передумови і сучасний стан

фр р

Особливою активністю у використанні соціальних мереж від-

значається ”Хізб-

т-Тахрір”, яка володіє сімома гр

пами на Facebook і

чотирма в Orkut. Facebook використовується у країнах, де діяльність

ісламістських угрупувань заборонена (Саудівська Аравія, Пакистан,

Єгипет і

орданія).

Наведені дані свідчать про значну ін

ормаційну присутність

близькосхідних організацій як у регіональному, так і міжнародному ви-

ірі. На відмін

від радикальних, сала

ітські сайти надають меншого

значення зовнішньом

джихад

порівняно з вн

трішнім.

днак навіть

на джихадистських сайтах 60

інформації стосується ідеологічно-

культурних установок і спрямовані на “суспільну війну за молодь”, пози-

онуючи джихад як

сламську самосв

дом

сть не лише у в

йськовому, але

й соціально-психологічному аспекті [756]. Тому головними завданнями

ісламістської мережі залишаються ін

ормаційно-пропагандистський

вплив

орган

зац

йна д

яльн

сть.

Роль новітніх

МІ у регіоні менша, ніж традиційних, проте їх вплив

збільшується під час кризових подій, зокрема, ліванського конфлікту

(2006) чи операції “Литий свинець” у секторі Газа.

ормаційна складова с

проводж

ватиме військові кон

лікти

регіоні. Перша війна

Затоці сприяла появі панарабських сателітарних

ереж, війна в Іраку призвела до створення арабомовних телеканалів

низкою неарабських країн (Іран, США, Ізраїль, Великобританія, Франція)

[604], ліванський конфлікт сприяв становленню арабської блогосфери,

конфлікт у секторі Газа (2009) залучив в якості інформаційного інстру-

ент

соц

альн

мереж

лід також за

важити, що технологічний прогрес прямо не корелює

з розвитком демократії чи економічним неолібералізмом. Незважаючи

на те, що більшість досліджень акцентують увагу на тому, що вільні

ін

ормаційні потоки сприяють утвердженню демократії, ІКТ можуть

використовуватись акторами, як

не спов

дують демократичн

нност

[799, c. 43]. Недержавні військові формування Іраку, Лівану та Палестини

активно використов

ють переваги новітніх ін

ормаційних технологій.

Події у Лівані (2006) підсилили дану тенденцію, оскільки “Хизбалла” не

зазнав поразки і шукає інноваційні ін

ормаційні підходи для подаль-

ого використання у боротьбі з Ізраїлем. Супутньою тенденцією стане

ін

ормаційне насичення радикалізму у країнах-руїнах на кшталт Іраку

а у державах з ісламістською опозицією (Саудівська Аравія і Єгипет).

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

РОЗ

ІЛ П’ЯТИ

ОСОБЛ

ВОСТІ

ІНФОРМА

НОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЗОВНІШНЬОЇ

ПОЛІТ

КРАЇН

БЛИЗЬКОГО СХОД

5.1. Ісламський чинник

часних

іжна

одних відносинах

На початк

ХХІ ст. загострився конфлікт між глобалізацією та “геоло-

кальностями”. Етноси, країни, регіони, підключаючись до процесу глоба-

лі

зац

ї, акцентують на власн

дентичност

, пр

оритет

власних

нтерес

власних кордонах. Мусульманський світ не може бути ототожнений з

акими локальностями, але й він, вписуючись у глобалізацію, опонує їй

[208, c. 39]. Іслам вийшов за рамки Сход

не лише демографічно, але й гео-

олітично — два члени

ІК, Гайана і

Су

рінам, знаходяться в Америці.

сламський чинник перетворився на визначальний

актор

ор-

ування пол

центричної системи м

жнародних в

дносин, вплив якого

на св

тову пол

тику простежується на к

лькох р

внях: у стосунках м

усульманськими державами; у в

дносинах м

ж мусульманськими

не-

усульманськими країнами; у пол

тиц

немусульманських держав щодо

оширення іслам

[338, c. 567]. Можна виокремити наст

пні ф

нкції ісла-

у: комунікативну (доведення змісту прийнятих рішень зрозумілою для

більшості населення формою), інтегруючу (забезпечення консенсусу на

ідтримку зовнішньополітичних акцій), легітимізуючу (обґрунтування

зовн

шньопол

тичного курсу серед власного населення та мусульман-

ького світу

)

[229, c. 29–31, 37, 39].

політичній орієнтації еліти Близького Сход

вирізняються три

ипи: панісламський (і споріднений арабcько-ісламський), загальнона-

154

ціональний

(

панарабський чи паніранський

)

і локально-національний

(партик

лярний), однак орієнтація на ісламські

становки притаманна

ля ел

т ус

х тип

в.

На відміну від Заходу, релігійний

актор є визначальним для стату-

су країни у мусульманському світі. Ісламські святині розташовані у К

(Мекка, Медина), Ірані (Кум, Мешхед) Іраку (Кербела, Ен-Наджаф), Па-

естині (Єрусалим), Тунісі (Кайруан), Пакистані (гробниця Бібі-Джавінді)

[231, c. 19] та

орданії, яка за мирною

годою з Ізраїлем отримала патронат

над м

льманськими святинями

салим

лід враховувати, що засновник ісламської політології і геополітики

. Сіддікі у праці “По той бік ісламських держав-націй” (1977) розме-

жував мусульманські країни, тобто населені “етнічними мусульманами”,

а ісламські держави, прикладу яких не існувало до 1979 р. [130, c. 332].

раховуючи факт, що поняття “ісламська країна” має вищий статус, ніж

“

льманська країна”, п’ять ісламських респ

блік (Іран, Мавританія,

Пакистан, Афганістан та Коморські острови) суттєво підвищили пре-

стиж в

сламському св

Багаті держави

атоки, прагнучи підвищити релігійний статус,

вдаються до інноваційних заходів. У Катарі відкрито один з найбільших

світі музей ісламського мистецтва (2007

)

[975], здійснено мікрофільму-

вання

сіх неоп

блікованих

світі ісламських р

кописів. Д

бай (ОАЕ)

лан

є поб

вати перший

світі м

зей Пророка, який інформ

ватиме

ро історію і практику ісламу [958], задіяно першу онлайн-бібліотеку

ww.MuslimHerita

eIma

es.com. усіх ісламських документів [912].

сламський чинник найістотніше вплинув на

ормування основних

ринципів саудівської зовнішньої політики, яка передбачає створення

сильного ісламського полюс

багатополярном

світі та підтримк

му

льманських меншин.

ідтримка м

льман активно здійснюється

на

алканах, однак Косово до цього часу дипломатично не визнане не

ільки КСА, але й жодною іншою арабською державою [177].

ншою країною, де

іксується визначальна роль ісламського чинни-

ка, виступає шиїтський Іран. Країна прагне бути більш “палестинською”,

ніж самі палестинці [270], пріоритет надається відносинам з мусульман-

ськими країнами. Держави світ

поділяються на “братерські, др

жні,

нейтральні і ворожі” [1325], однак на практиці не всі мусульманські

країни потрапляють до категорії хоча б дружніх (Афганістан за часів

равління Талібану чи Ірак за часів С. Хусейна).

а думку ісламських політологів, відносини між мусульманськими

країнами повинні будуватись на підставі положення про єдність мусуль-

анської

мми. Як ствердж

ють автори концепції ісламської дипломатії

(М. Хамід

лла, А. аль-Ма

ді, М. Зафар

лла Хан, Х. Малік), оскільки

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

155

овед

нка умми у ц

лому та її частин зокрема заснована на єдиних дже-

елах, пол

тика кожної м

льманської держави в

дзначається

сламським

прямуванням, сукупн

сть яких можна розглядати як

сламську дипло-

ат

ю,

сламську теор

практику м

жнародних в

дносин.

ідтвердженням цієї тези виступає протиставлення політики

ристиянських і мусульманських народів. “Можна константувати, —

зауважує

. Малік, — що християнські народи визнавали міжнародне

раво лише

власних взаєминах. До кінця др

гої світової війни

ахід

не поширював принципи м

жнародного права на м

льманський св

т.

слам приписує дотримуватись окремих кодексів міжнародної поведінки

ля мусульман і немусульман” [793, c. 86]. Проте, на думку А. аль-Маудуді,

“

іслам ніколи не штовхав мусульманські держави на шлях віроломства,

обману, агресії заради національних чи адміністративних інтересів. У

сф

ері міжнародних відносин іслам демонстрував вірність і справедли-

вість, відкидаючи корисливість, таємні наміри і мінливі капризи.

слам

заповідає ісламській державі дотримуватись зобов’язань, не допускати

альші, обіцяти можливе до виконання і в жодному випадку не утискати

чиїхось прав” [14, c. 19].

сламський чинник істотно вплинув на ґенезу близькосхідних

кон

ліктів і тривалий час зумовлював зовнішньополітичні доктрини

му

льманських країн стосовно близькосхідного врег

лювання. Пере-

осмислення його ролі відб

лось щойно під час візит

до Ізраїлю делегації

АД, представленої міністрами закордонних справ

орданії та Єгипту.

перше в історії міжнародних відносин у близькосхідному регіоні пана-

абська організація не лише відвідала країну, яка у більшості арабських

країн вважається супротивником, але й провела переговори з представ-

никами політичної еліти єврейської держави [175].

Постком

ністичний вак

уу

м влади

ередній Азії спричинив са

івський інституційний і фінансовий прозелітизм за межами арабського

віту. Хоча саудівські трудові мігранти в

вропі відсутні, уряд К

А праг-

нув розширити релігійний вплив через Всесвітню лігу мусульман (ВЛМ).

ороль

ейсал ініціював здійснення незалежної ісламської дипломатії

через представник

в сауд

вських посольств, як

одночасно належали до

ЛМ — наприклад, керівник паризького бюро ВЛМ викон

вав обов’язки

осла КСА в ЮНЕСКО. ВЛМ фінансувала будівництво мечетей у Європі,

оширення Корану та скерування імамів. Конкурентами К

А висту-

или Алжир, як претендент на покровительство над магрібінцями під

роводом

еликої мечеті у Парижі, і Марокко, уряд якого підтримав

“

Національну федерацію мусульман Франції” [213, c. 219]. Міністерство

арокканців за кордоном запровадило

аціональний день мігранта і

іжнародний день мігрантів [303], конс

льські сл

жби Марокко і Ал-

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

156

жиру здійснювали державну ісламську пропаганду, або “посольський

іслам” [352, c. 82].

итуація спонукала європейські уряди переглянути відносини

з арабськими державами та транснаціональними мусульманськими

еншинами.

аза інкорпорації мусульман в європейське суспільство

ередбачала усунення КСА та інших держав-донорів від вирішення

релігійних питань в Європі та деномінацію впливу нерегульованих

об’єднань транснаціонального політичного іслам

на національній те-

риторії. КСА значно скоротило обсяги фінанс

вання (1998) міжнародних

благодійних фондів, керівництво європейських філій ВІЛ, МІОП та ВЛМ

суттєво змінилось, основними партнерами у роботі організацій стали

іційні мусульманські установи європейських і пострадянських країн

[161, c. 10].

Суфійський вплив, що поєднує благодійність з прозелітизмом,

найсильніший

регіонах, де іслам відч

ває зовнішню загроз

між-

народній політиці важливу роль відіграють п’ять суфійських орденів:

адірійя, Накшбандійя, Даркавійя, Тіджанійя, Халватійя. Найстаріший

і найбільший сунітський орден Кадірійя (ХІІ ст.) превалює в Африці, де

кадірійські тарикати стали радниками монархів у Магрібі. Турецький

орден

алватійя здійснює діяльність за межами країни — у Північній

Америці, Єгипті і Індонезії. Марокканський малікітський орден Даркаві-

йя особливо впливовий

бсахарській Африці завдяки боротьбі проти

анімізму і європейського модернізму.

рден Тіджанійя — менш ортодок-

сальний, ніж Даркавійя, контакти з французькою владою забезпечили

йому поширення у Магрібі і Центральній Африці. На даному етапі орден

ті

сно сп

впрацює з

“

ратами-мусульманам

”

[350, c. 225–227

]

ракт

вання міждержавних стос

нків ісламськими

фу

ндамента-

істами і модерністами с

ттєво відмінні.

одерністи вважають іслам

системою, здатною до саморозвитку в умовах транс

ормації, не напо-

ягають на виокремленн

мусульманського св

ту, виступають за сп

вро-

бітництво з немусульманськими країнами, припускаючи можливість

синтезу ісламської та неісламської культур.

ундаменталізм проголошує

овернення до інститутів та норм первісного ісламу.

оординаційними

центрами ісламізм

вист

пають іранська організація “Сили Кодс” та

саудівська Ліга ісламського світу (ЛІС), однак глобальний координатор

ін

ормаційно-пропагандистської діяльності ісламізму на даний час

відсутній. Відданість ідеям ісламської революції демонструють “Брати-

усульмани” в Єгипті, суданська влада і Талібан, але узгодження дій з

иїтським Іраном відсутнє [332, c. 267].

ІС, яка позиціон

ється як “народна, міжнародна, ісламська і

не

рядова організація, представлена м

льманами всього світ

”, ви-

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

157

тупає мед

атором сауд

вських, кувейтських, катарських, ем

ратських

благодійних організацій. Основними завданнями ЛІС проголошено

ісламську пропаганду і освіту, боротьбу проти перекручень ісламу та

кон

ронтації мусульман. ЛІС володіє о

іційними представництвами

трьох десятках кра

н.

Активіза

ії

іяльності

онгресу ісламського світу

(

КІС

)

сприяли

багатомовні радіотелетрансляції. КІС активно протидіють неосалафіти,

особливо “Брати-м

льмани”, для яких Конгрес

особлює інтереси

націоналістичних режимів Пакистан

і Єгипт

, “які

рп

вали ідеали

ісламської умми” [273, c. 156].

Наро

на ісламська конференція (НІК), створена в Хартумі (1991),

ротиставляє себе авторитетним арабським та ісламським міжнарод-

ним організаціям. Ідеологічною базою НІК стала іранська концепція

конвергенції різноманітних ісламських течій [344, c. 15–19]. Принципи

зовнішньополітичної доктрини сформ

льовані

рамках глобального

лану протистояння

аходу — повне визволення окупованих Ізраїлем

ериторій, підтримка визвольних рухів мусульман у

оснії, Косово,

ашмірі і Чечні [318].

Міжнародна неурядова організація

“

ізб ут-Тахрір

”

, проголошуючи

ідею світового халіфату, будує зовнішньополітичну програму на підставі

версал

стського спрям

вання

слам

, том

полем д

яльност

оголоше-

но весь світ. Особливо сприятливими для поширення ідей організації

завдяки мові Пророка визнаються арабські країни [318]

“

Брати-мусульмани

”

зд

йснюють значний вплив на рег

ональну по-

ітику, оскільки виступають нео

іційним посередником між саудівським

і єгипетським урядами. Організація бере активну участь у політичній

іяльності Магріб

, зокрема, сприяла отриманню Мавританією стат

ісламської респ

бліки [350, c. 131–132]. На сайті IslamOnline.com з’явилась

рограма “Братів-мусульман” (2007)

зг

дно з постулатами якої основним

ринципом зовнішньої політики є “невтручання в її справи зовнішніх

ил, які загрожують національній безпеці держави і її ідентичності, і

кі здійснюються під приводом реалізації національних інтересів”. У

рограм

наведен

основн

зовн

шн

виклики:

— “кийан сигй

ні” (сіоністське

творення — традиційний термін

ля Ізраїлю)

— американський проект “Розширеного Близького Сходу”,

— присутність іноземних сил у районі

ерської затоки,

ервоного

оря, в

раку,

івані

— внутрішні конфлікти в Африці і, зокрема, у Судані, на “двох

великих морях” (Середземне і Червоне) та втр

чання

конфлікти зов-

шн

х сил.

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

158

Опанувати ці виклики “Брати-мусульмани” пропонують такими

ето

ами:

—

створення палестинської держави на вс

сторичних палестин-

ських землях з столицею Aль-Кодс Аш-Шари

;

—

зміцнення регіональних і міжнародних зв’язків;

—

активізація ролі ЛАД, ОІК, А

риканського союзу та ре

ормація

структури ООН [354].

арто зазначити, що принципи зовнішньополітичної діяльності

ісламістських угрупувань транс

ормуються швидше і е

ективніше,

ніж у близькосхідних державах. У “старої хвилі” “Аль-Каїди” (бін Ладен,

аз-Завахірі) сформ

льована чітка і поп

лярна

льманськом

світі

зовн

шня пол

тика:

—

знищення

зраїлю внаслідок припинення американської допо-

мо

ги,

—

усунення американської військової присутності з

лизького

Сходу,

—

ліквідація прозахідних режимів у Саудівській Аравії, Кувейті,

Йорданії;

—

консервац

я енергетичних ресурс

в мусульманського св

ту

про-

аж їх за найвищими цінами

[

447, c. 3

]

Низка дослідників

(

Д. Бергенер, Дж. Кітфілд, Б. Гофман, Е. Басевич

)

вважають, що Інтернет розтиражував образ першого ворога Заходу, по-

иривши у неоднорідній уммі героїчний ореол її захисника. Однак бін

аден найбільше вист

пає проти “нікчемних

мов існ

вання м

ль-

анської цивілізації”, у чому винні самі мусульмани. Він звинувачує

“

хрестоносців” у нападі на Дар-аль-Іслам, але більше таврує мусульман,

які “зійшли з стежки Пророка і не зуміли знайти єднання у джихаді…

іда не у зовнішніх ворогах, а у незначній кількості захисників ісламу”

[488, c. 114]. Парадоксально, але подібні погляди висловлює католицький

пископ

азеля К. Кох, який вважає причиною страх

перед ісламом

втрат

європейської к

льт

рної ідентичності. “Проблема полягає не

силі ісламу, а у слабкості християнства”, — заявив єпископ у дискусії

щодо високих мінаретів в європейських містах [96].

За словами редактора збірника “Послання світові. Заяви Усами бін

адена” (2005) [540] професора Д. Б. Лоуренса, твори Усами бін Ладена

орівнянні з кращими пропагандистськими зразками Г. А. Насера [159].

На закиди, що “Аль-Каїда” здійснює теракти, оскільки “ненавидить

свободу”, бін Ладен ставить риторичне запитання: “То чому ми тоді не

нападаємо на Швецію?” [1071]. Він постійно запрошує США прийняти

іслам: “Ми кличемо вас в іслам; мир прийде до тих, хто ступить на

равильну дорогу. Я пропоную вам побачити радість життя і позбави-

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

159

ись сухого, нікчемного, бездуховного матеріалістичного існування”

[488, c. 154]. Варто зазначити, що надрадикальна салафітська група “Ат-

акфір ва-ль-хіджра” засудила бін Ладена за підтримку Талібану, який

тав ”безбожним”, вимагаючи членства в ”організації кафірів” — ООН

[132, c. 54].

Друга за ієрархією людина в організації аз-Завахірі протягом

200

7 р.

озвучив 16 відео- і аудіо звернень, тобто вчетверо більше, ніж бін Ладен [4].

травні 2007 р. аз-Завахірі використав Інтернет як дискусійну плат

орму,

заявивши, що

сламський рух є частиною св

тової кампан

ї по знищенню

американського імперіалізму — “найпотужнішої тиранічної сили в іс-

орії людства”, а також надає підтримк

сім “слабким та гнобленим

івнічній і Південній Америці, Африці, Азії,

всьом

світі”. “Аль-Каїда”

рагне донести ін

ормацію про те, що джихад ведеться не тільки заради

усульман, а глобально заради усього людства [251].

Для “нової хвилі” “Аль-Каїди” притаманні більш експансіоністські

засади зовнішньої політики. На відміну від бін Ладена, нове покоління

звернуло увагу на Магріб, закликавши до усунення лідерів Лівії, Тунісу,

лжир

і Марокко. Зміна політичних пріоритетів “Аль-Каїди” не випад-

кова — Алжир та Лівія є найбільш динамічними країнами ОПЕК, Алжир

веде переговори щодо зон вільної торгівлі з

сландією,

іхтен штейном,

орвегією, Швейцарією [191]. У лютому 2007 р. на ісламістських форумах

озміщена стаття “Аль-Каїда” і африканський континент: минуле, сього-

ення, майбутнє”, присвячена стратегії ісламістів в Африці.

й передувала

раця аль-Ансарі “Аль-Каїда” переміщ

ється в Африк

”, яка наголош

ва-

а на ісламістському потенціалі А

рики на рівні національної і регіональ-

ної політики, а також глобального джихаду. У зв’язку з цим ослаблення

озицій ісламістів на Близькому Сході спричинить їх переміщення вглиб

континенту, переважно вздовж узбережжя, де сформувалось сприятливе

ередовище для сприйняття їх ідеології [208, c. 109]. “Аль-Каїда у Магрібі”

відраз

вийшла за межі національних кордонів

лжир

і активно діє не

ільки

Магрібі, але й Тропічній Африці (Малі, Нігері).

нший визначний ідеолог “нової хвилі” Абу Мусаб ас-Сурі в е-книзі

“

Мусульмани Центральної Азії і майбутні війни ісламу” стверджує, що

необхідні безпечні плацдарми для руху джихаду до “серця мусульман-

ького світу”. Формування “ісламського поясу” повинно розпочатись з

англадеш, Північної Індії, Пакистану, А

ганістану, Центральної Азії,

алі — з Кавказ

і Урал

. Встановлення ісламської держави в Індії необ-

ідне в якості першої ланки емірату Південної Азії [245].

увейтський ісламський ідеолог нового покоління

амад аль-Алі,

окинувши професорську кафедру у Кувейтському університеті (1999),

на власному сайті опублікував ряд геополітичних творів. У фетві “Чому

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр