Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

160

суніти і рафідити не допомагають один одному у Лівані” аль-Алі ствер-

є, що “це сефевідський заколот, схожий на той, який винош

ють

рестоносці і іудеї. Іран розширює свій вплив, поширюючи шиїзм”.

січні 2007 р. шейх аль-Алі опублікував “Пакт верховної ради груп

жихаду”, який вважають найважливішим з часу публікації фетви бін

адена (1998). “Пакт” закликає вести паралельну боротьбу проти Ірану,

иїзму і “альянсу іудеїв та хрестоносців”, оскільки “Іран і хрестоносці

вед

ть війн

проти істинних м

льман” [1324].

івієць Аб

Ях’я аль-Лібі — один з чільників оновленої “Аль-Каїди”

і розробник веб-сайту Талібану, пропагує жорстокі заходи не тільки

роти “кафірів” (США, Ізраїль), але й арабських режимів, особливо КСА.

ого перша публікація на радикальних форумах (2005) присвячена

американським методам інформаційно-психологічної війни, “Моно-

еїзм Саудівської Аравії і істинний монотеїзм” — критиці саудівського

режим

за доп

ск “кафірів”, “Розкидання перлів

перечці з тими, хто

роти вибухів в Алжирі” і “Наша війна: між вчорашньою жорстокістю і

завтрашніми досягненнями” — африканській стратегії. У статті “Вогонь

ага на Аравійському півострові” аль-Лібі зазначає, що сунітські лідери

овинні об’єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу Ірану

мусульманському світі. В останній праці “Що буде після майбутньої

війни”, присвяченій Ірак

, автор вист

пає за об’єднання с

нітів проти

розділ

Ірак

[253].

На противагу усталеним антиіранським поглядам Абу Абд аль-

Рахман Аттіят Аллах опублікував працю “Ru’

a kas

ifa” з метою обгрун-

ування тези, що Іран і “Хизбалла” не співпрацюють з Заходом з метою

ідпорядкування сунітів. Він вважає, що, претендуючи на гегемонію у

регіоні,

ран

кладатиме тимчасові альянси з ідеологічними ворогами,

навіть вакхабітами. Проте р

ками США іранське керівництво ліквід

вало конкурентів в Іраку та Афганістані. На його думку, для арабської

сунітської спільноти іранська шиїтська гегемонія так само небажана, як

і сунітська індонезійська [788].

Відомий ідеолог ісламізму Юсуф аль-Аїрі в е-книзі “Джихад в Іраку:

надії і загрози” (2004) проаналізувавши політичну ситуацію і ймовірність

її зміни в Європі, дійшов висновк

, що “альянс таких країн, як Велико-

британія, Іспанія, Італія із США — це особисті позиції їх керівників.

иходячи з цього, потрібно будувати стратегічну лінію сучасного руху

жихаду”. У формулу глобальної боротьби з Заходом аль-Аїрі заклав різні

зм

нн

величини — громадську думку, зростання в

йськових видатк

окупантів, підвищення світових цін на на

ту. Щодо Іспанії слова аль-

Аїрі виявились пророчими: “найефективніший спосіб спон

кати влад

вивести війська з

рак

— нанести

дари, які своєю р

йнівною силою

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

161

колихнуть громадську думку Іспанії. Усе це необхідно здійснити до

загальних виборів в Іспанії” [244].

Яскравим зразком нової доктрини ісламізму ХХІ століття виступає

концепція “нетериторіальної держави” британського улема Каліма Сід-

ікі. Згідно з його вченням, державна експансія

мейядів у Францію,

амерлана до

ки і

сманів до Відня відзначалась північно-західним

вектором, парадигмою якого була хіджра з Мекки до Медіни, але у VII ст.

ериторіальна ісламська держава не існ

вала.

ізніше експансія вільно-

о від державних рамок іслам

бік північного заход

здійснювалась

ише берберськими піратами, які захопили Ісландію, висаджувались в

Америці, обклали даниною Данію, Швецію, Португалію. У кінці ХХ ст.

ідея “нетериторіальної держави” відродилась у Західній Європі, де му-

ульманські діаспори стали реальним

актором політичного життя.

иправлення девіантних точок зору та їх наступне об’єднання на

су

часном

етапі покладено на особливих агентів: індивідів, р

хи та іс-

амські держави. Агентами-індивідами були Х. аль-Банна і М. Маудуді,

що створили відповідно агенти-рухи, “Братів-мусульман” і “Джамаат-е

сламі”. О

нак справжнім агентом повинна виступати ісламська

ержава

Хоча КСА витрачає величезні кошти на пропаганду, але “да’ава без іслам-

ької держави — це запрошення без адреси”. Перехід від агента-руху до

агента-ісламської держави і є ісламською революцією. Сіддікі підкреслює,

що іранська революція б

ла не стільки шиїтською, скільки ісламською,

обто в інтересах всієї умми.

Сіддікі запропонував проект “позатериторіальної ісламської дер-

ави”, що володіє не територіальною ідентифікацією, а мережевою

труктурою,

ункціонує всередині неісламського світу паралельно з

існ

ючими державами і складається переважно з діаспори.

я держава

вист

пає юридичною особою і є вищим типом агента політичного вплив

що протистоїть як

аходу, так і прозахідним режимам мусульманських

країн. Однак вона може створюватись на базі будь-якої мусульманської

пільноти — мусульманської діаспори на

аході; мусульман Близького

і Середнього Сходу; мусульман третього світу [130, c. 82, 84, 96, 101, 248,

32]. Заснований Сіддікі Мусульманський парламент Великобританії

тав прообразом “позатериторіальної ісламської держави”.

“

Аль-Каїда” унаочнює новий тип “віртуальної держави”, що володіє

ознаками традиційної держави (армія, служба зовнішньої розвідки, каз-

начейство та джерела доходів, система соціального забезпечення

)

, проте

не має чіткої територіальної прив’язки. Декларуючи війни, вступаючи в

альянси з

ншими державами, вона не має визначеного м

сцезнаходження

а здійснює операції

глобальном

масштабі. Прикметно, що

лютом

006 р. Талібан і “Аль-Каїда” проголосили

творення Ісламської держави

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

азарістан на території А

ганістану і Пакистану, яка не матиме не тільки

кордон

в, але й державних

нституц

й.

роте існує досить спірне, на нашу думку, твердження, що визна-

чальними для ХХІ століття можуть стати “держави-ринки”, які прийдуть

на змін

“націям-державам” і “вірт

альним

творенням”. “Держави-

ринки” матимуть у розпорядженні ті ж кордони та політичні системи,

що й “держави-нації”, проте найважливіші зобов’язання урядів перейдуть

приватний сектор, мультинац

ональн

корпорац

ї перетворяться на

сурогатних урядових агент

в, стираючи гран

ж пол

тичним

корпо-

ративним управлінням. Міжнародна співпраця безумовно поглибиться,

оскільки тільки завдяки спільним з

силлям “держави-ринки” змож

ть

фективно протистояти “вірт

альним державам”.

Достатньо обґрунтованим виглядає прогноз, що війни ХХІ ст. мо-

жуть характеризуватися зростаючим суперництвом “держав-націй” та

“

держав-ринків” з одночасним зростанням ролі “віртуальних держав”,

які утворюватимуть змінні віртуальні альянси [557].

5.2. Ін

маційно-п

опаган-

истські аспекти зовнішньополі-

ичної діяльності близькосхідних

акто

близькосхідном

регіоні держави залишаються головним актором

зовнішньої політики.

ослуговуючись концепціями теорії реалізму,

ожна стверджувати, що нестабільність, як породження стабільності

ануючих режимів, створила передумови для постійної боротьби за

владу. Близький Схід є однією з регіональних субсистем, в якій неста-

більність особливо гостра. На його території знаходяться інтенсивні

вогнища конфліктів: арабсько-ізраїльський та зона напр

женості Ара-

війського півострова. Внаслідок цього країни Близького

ход

прагн

ть

о акумулювання влади та геополітичного балансування, що становить

сторично зумовлений засадничий елемент рег

онального порядку.

лизькосхідна система держав знаходиться у процесі консолідації, тому

инаміка “системного рівня” чинить менший вплив на поведінку держав,

ніж передбачає теорія неореалізму. Б. Бузан стверджує, що ісламський

св

т є єдиною класичною цив

зац

єю, як

й не вдалося

твердитись

ролі вагомого глобального актора після розпаду колоніальних систем

[

679, c. 441–467

]

труктуралізм, як теорія міжнародних відносин, що звертає най-

більшу увагу на глобальні відносини центр-периферія, часто викорис-

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

овується для пояснення

еноменів Близького Сход

[

527, c. 47–70

]

. Згідно

з “Структурною теорією імперіалізму” Д. Гальтунга, держави периферії,

включно з близькосхідними, субординуються глобальною ієрархією, у

ой час як м

ждержавн

дносини даної групи залишаються не надто

існими. Колоніалізм призвів до

рагментації регіон

на значн

кількість

відносно слабких держав. На противагу Індії та Китаю, постколоніальна

истема не спроможна повернути попередн

й ун

версал

стський устр

ег

ону.

нтеграція регіональної системи у глобальну економічну систему

зумовила появу класичної економіки залежності [734, c. 33–55]. Економіч-

на залежн

сть детерм

вала головне завдання зовн

шньої пол

тики —

безпечити та максималіз

вати експортно-імпортні рес

рсні потоки [812,

. 164–178]. Інтервенція Заходу в Іраку підтверджує теорію Валерстайна

ро держави-гегемони, які усувають бар’єри в економічних відносинах

іж центром і периферією [811, c. 47–74]. Разом з тим горизонтальні еко-

номічні зв’язки між державами периферії на Близькому Сході відсутні.

либоке єднання на основі культурних та політичних зв’язків чинить

значніший мобілізаційний вплив

який потенційно може становити

ерйозний виклик усталеній моделі залежності [541, c. 28].

Арабське ядро близькосхідного регіону відзначається впливовими

наднаціональними ідентичностями. Оскільки державна система була

накладена на

снуюч

культурно-л

нгв

стичн

матриц

, м

жнародн

д-

носини у рег

он

детерм

нуються двома наддержавними сп

льнотами:

арабською нацією та ісламською

ммою [680, c. 11–31]. М. Барнетт при-

ускає, що внасл

док цього утворюється швидше система територ

альних

ержав, а не класичних вестфальських націй-держав. Найбільш яскраво

цей процес демонструють Ліван і

орданія, проте амальгамація іден-

ичностей не відбувається навіть в Єгипті з його домінантною арабською

кладовою [543, c. 71].

гідно з концепцією Б. Корані, зовнішня політика держав Близь-

кого Сход

є д

алістичною, маневр

ючи між панарабізмом та с

вере-

нітетом. З одного боку, державні еліти за допомогою інформаційно-

ропагандистських засобів переконали арабську громадськість у тому,

що спільні арабські інтереси

(

Палестина, позбавлення від західного

впливу) повинні превалювати над національними прагненнями. З ін-

ого, арабські лідери постійно усували наднаціональні перешкоди для

еалізації власних с

веренних прав [542, c. 35]. М. Бернетт за

важ

є, що

ідентичність є “конструйованою”, еволюціонуючи, згідно з Б. Корані, від

анарабізму до суверенітету [1074, c. 81–107].

дея панарабізму, відродженого зусиллями арабських лідерів, ак-

ивно доносилася до широкої громадськост

, тому держави прагнули

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

еревершити одна одну у відданості арабській справі. Таким чином

здійснювалася “політика символів”, яка

близькосхідних

мовах наба-

ато е

ективніша, ніж військове протистояння. У традиційній системі

нац

й-держав така культурна та

деолог

чна консол

дац

я розц

нюється

як втручання у суверенну компетенц

ю держав, але у рег

он

суверен

тет

“

пом’якшується” наднаціональною ідентичністю та феноменом полі-

ичного ісламу. А. Села висунув припущення, що “дуалізм” зовнішньої

олітики держав Близького Сход

призвів до системи арабських самітів

[1163, c. 138]. Арабський світ містить ознаки “глобального с

спільства”, що

пі

дпорядковується сп

льним нормам

вр

вноважується системотворчою

тичн

ою

кл

ою

Окремі автори висловлюють сумнів щодо необхідності розгортання

межах Арабського Сходу інтеграційних процесів на субрегіональному

рівні, які фрагментують арабський світ, перешкоджають мобілізації ре-

рсів арабської нації

протистоянні загрозам і викликам, насамперед,

з боку Ізраїлю. А. Хасан та М. Ісмаїл апелюють до зміцнення міжараб-

ської системи відносин шляхом активізації міжарабських інтеграційних

роцесів в економічній сфері, потреба в якій стала нагальною в умовах

ропаганди “Розширеного Близького Сходу”, а останнім часом — Серед-

земноморського Союзу.

м опонують Ф. Фаттах і Н. Халек, які вважають

брегіональні об’єднання не антиподом ідеї міжарабського економічного

ростор

, а засобом його створення [612, c. 76–90].

дним з вирішальних чинників архітектури міжнародних відносин

на Близькому

ході є взаємодія країн Леванту і Затоки, причому не лише

палестинському питанні. Отримання

інансової допомоги від держав

РСАДПЗ, першочергово КСА, перетворює економічний аспект у потен-

ційний інстр

мент політичного вплив

. Подібний формат взаємовідно-

син, заснований на специфіці міжнародної кон’юнкт

ри та історичних

ередумовах, зумовлює зростання впливу зовнішнього чинника.

ншим

насл

дком є консервац

я модел

рег

ональних м

жнародних в

дносин,

за умови незм

нност

традиц

йних рег

ональних центр

в сили

резону-

ючому впливі зовнішнього

актору, що у підсумку сприяє стійкості і

ранспарентності міждержавних стосунків [168, c. 190–196].

праці “Маленькі медіа, велика революція: ком

нікація, к

льт

ра

а іранська революція” А. Среберні-Мохаммаді та А. Мохаммаді дово-

ять, що комунікація і міжнародна політика симбіотично поєднані, що

неможливлює відділення медіа-політики від розробки зовнішньопо-

ітичної стратегії. Даний аргумент набув особливої актуальності після

одій 11 вересня, під час “рамкового зіткнення” між традиційними

ол

тичними акторами та р

зноман

тними транснац

ональними гр

ами, альянсами та мережами. Зазначені релігійні та сек

ляристські

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

альянси і мережі, незважаючи на масштаби свого впливу, створюють

новий тип міжнародної політики, базованої на ідентичностях. “По-

ітика ідентичностей” за допомогою медіа переходить з локального

глобальний вимір, створюючи життєздатну альтернативу західним

ол

тичним моделям.

лобальні політичні поняття на кшталт глобальної безпеки та

вітового порядку присутні у світоглядних моделях як арабських та

ранських традиц

йних актор

в, так

транснац

ональних радикальних

ісламістських

гр

вань. Дані констр

кції сприяють мобілізації гро-

адської підтримки, що досягається за рахунок медіа-комунікацій [1180,

. 91]. Інформаційна політика близькосхідного регіону наочно відображає

зміну співвідношення сил в регіоні на користь неарабських країн (Ірану,

зраїлю та Туреччини), ослаблення Іраку, палестинського руху опору і

арабських країн, що підтримали Ірак, і паралельно висування Єгипту та

дівської Аравії на авансцен

арабської політики [163, c. 22].

близькосхідному регіоні відчутно домінує використання між-

народного мовлення як основного інструменту здійснення публічної

ипломатії. Д. Байд визначив чотири

актори здійснення міжнародного

овлення — п

двищення нац

онального престижу, просування нац

о-

нальних

нтерес

в, зд

йснення рел

йної та пол

тичної пропаганди, а

акож інтенсифікацію к

льт

рних зв’язків [560, c. 445–472]. Е. Гільбоа

твердж

є, що держави прагн

ть зд

йснювати транскордонне мовлення

з метою створення привабливого іміджу серед міжнародної аудиторії

[689]. Роль міжнародних інформаційних каналів у дипломатії зросла на-

тільки, що окремі вчені застосовують термін “дистанційна дипломатія”

[1188, c. 122], аргументуючи тим, що сателітарне телебачення на даному

тапі заміщ

є стандартні дипломатичні канали зв’язк

. Крім цього, те-

ебачення вист

пає ідеальним позаценз

рним засобом спілк

вання та

інструментом “м’якої влади”.

Методи публічної дипломатії на кшталт програм обміну, культур-

них центрів не забезпечують повний доступ до цільової аудиторії. Роз-

виток арабського сателітарного телебачення не тільки презентував на

вітовій арені новий світогляд, що зумовив ріст попиту на ін

ормацію і

особливо міжк

льт

рн

ком

нікацію [1375, c. 79], але й сформ

вав інфор-

аційне поле країн Близького Сходу. Необхідно враховувати факт, що

арабські ЗМІ надають лише 16,5% новинних повідомлень у світі, однак

1% всіх африканських новин надходить з арабських ЗМІ [1387].

Перша спроба детального аналізу та типологізації арабських ЗМІ

належить американському послу та медіа-експерту у регіоні В. Ругу

[1130, c. 29]. Типологія Р

га баз

ється на чотирьох засадничих гр

пах,

кстрапольованих на 18 арабських країн:

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

166

—

мобілізаційні медіа

—

лоял

стичн

мед

а,

—

перех

дн

мед

а,

—

медіа різноманітності [1129, c. 32].

Більшість типологій арабських медіа акцент

ють на ролі націй-

ержав у

ормуванні місцевих ЗМІ. Проте новітні транс

ормації у

системах нац

ональних мед

а в

дкривають широк

можливост

для транс-

націоналізації мовлення. Для націй-держав стає проблемою зменшення

контролю за екстериторіальними та субнаціональними акторами араб-

ської медіа-сфери. Наприклад, зростання впливу “Хизбалли” у Лівані

а за його межами

озволяє визначити “A l-M a n a r ” як мобіліза

ійний та

оялістичний ЗМІ

регіоні.

Для арабської медіа-сфери важливо уникати ототожнення араб-

ської та ісламської ідентичності. З іншого боку, західні дослідники не

враховують вплив ісламського дискурсу на концептуалізацію арабських

едіа та конструювання альтернативних до західної моделі ін

орма-

ційних наративів. Одночасно арабські медіа-дослідники наголошують

на вирішальній ролі ісламських медіа

регіоні [804, c. 18–23]. Слабким

ісцем більшості арабських ЗМІ є ігнорування фактів і точності, навіть

тій Єгипту змушений коригувати помилки, які трапляються під час

інтерв’ю єгипетській пресі [1158].

М. Лінч оптимістично оцінює ймовірність появи “нової Хабермасів-

ської публічної сфери” [845, c. 27]. Дослідник відзначає розгалуженість

ережі недержавної взаємодії, яка замінює вертикальн

ін

ормаційно-

едійну систему. Вплив сателітарних каналів на кшталт “A l- Ja z e e r a” та

зростання впливу систем обробки і передачі інформації свідчать про

ояву нової публічної сфери та альтернативного обміну інформації між

ержавними та недержавними акторами [729, c. 78–96].

Зазвичай арабські медіа використовують три терміни для озна-

чення п

блічної дипломатії [768]. Найбільш нейтральним з них є “аль-

ібломасійя аль-ша

бійя” (народна дипломатія). Термін “аль-і’лям аль

уваджах” перекладається як “керовані медіа”. Термін “аль-іхтірак” (про-

никнення) є найчастіше вживаним, але водночас найбільш категoричним.

праці “Сіоністські медіа” А. Абдельрахмана під “проникненням” розу-

іється не тільки силовий вплив на свідомість консумента ін

ормації,

але й транснаціональне явище, що долає державні кордони [390, c. 76].

ом

питання національної належності арабських медіа важливе з точ-

ки зору

ормування національної та транснаціональної ідентичності.

Специфічний контент на транснаціональних арабських телеканалах

зумовлюється розбіжностями між панарабськими та національними

едіа щодо цензури та спільної арабської справи [845, c. 38].

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

червні 2002 р. у Каїрі міністри інформації дванадцяти арабських

ержав розробили платформу арабської публічної дипломатії, бюджет

кої склав

млн. дол.

тратегія у першу чергу спрямована проти спо-

вореного висвітлення національно-визвольної боротьби палестинців

к тероризм

. Конференція визнала доцільним вплив на арабські та

іжнародні медіа з метою більш об’єктивного трактування військових

злочинів Ізраїлю [610, c. 19].

близькосхідному регіоні використання культурно-освітніх заходів

к інструменту публічної дипломатії притаманне двом країнам — Ка-

ару і ОАЕ, що зумовлено діяльністю відповідних

ондів, заснованих

міром Катар

аль-Тані та шейхом Д

баю аль-Макт

мом. Катарський

онд освіти, на

ки і с

спільного розвитк

та Фонд шейха М

хамеда

бен Рашида аль-Мактума за стратегією, цілями, суспільним резонансом

ожна порівняти з провідними західними інституціями.

овим явищем

ля арабської публічної сфери стала співпраця між фондами, зокрема,

реалізації Ініціативи “Silatech” (2008), спрямованої на подолання без-

обіття серед арабської молоді, яке є одним з найвищих у світі [1020].

итомою арабською формою п

блічної дипломатії вважаються благо-

ійні фонди, найбільше розвинуті у КСА і Кувейті.

5.3. Інфо

маційний вимі

“

близь-

осхідизації

”

зовнішньої політи-

и: Південно-Східна Азія, Маг

іб,

Ту

реччин

ритерієм належності до “великого” Близького Сходу (не плутати

з “Розширеним Близьким Сходом”) є стосунок до ісламу чи заангажова-

ність у подіях на “малому” Близькому Сході. “Великий” Близький Схід

тає синонімом

сього м

льманського світ

деологічні і політичні

мп

льси виходять з р

зних точок м

льманської ойк

мени, проте вони

не хаотичні і потрапляють першочергово у кон

ліктогенні зони, а звідти,

пі

дсилен

сцевим резонансом, знову виходять в

сламський св

т.

ермін “близькосхідизація”, запроваджений прес-секретарем лейбо-

истської партії Австралії К. Руддом, віддзеркалює зростання впливу по-

ій на Близькому Сході, зокрема, ізраїльсько-палестинського кон

лікту,

на політичн

сит

ацію

Південно-Східній Азії та апробацію близькос-

ідного ісламізму регіональними радикальними організаціями.

а його

умку, війна в Іраку сприяла “близькосхідизації” ісламістської політики

Південно-Східній Азії, що підтверджується

актом поширення ісла-

істських груп на кшталт

“

Джемаа аль-Ісламійя

”

. Кульмінацією даного

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр

роцесу стали теракти на острові Балі (2002). Індонезійські ісламісти

зазвичай пов’яз

ють США та Австралію із “сіоністською ок

пацією” Па-

естини [1127], унаочненням чого є фетва щодо джихаду проти християн

на

олуккських островах, видана саудівськими і єменськими улемами

а опублікована на індонезійському джихадистському сайті Laskar Ji

Online [837, c. 17–18]. Аналогічно у березні 2000 р. індонезійська джиха-

истська група Laskar Jihad отримала фетву щодо вбивства китайців від

менського шейха М

кбіля аль-Вадаіля [132, c. 54].

Протягом останнього десятиліття “близькосхідизація” поширилася

завдяки інформаційно-технологічній революції, а також глобальним іс-

амським новинним мережам на кшталт “A l- Ja z e e ra”. З іншого боку, після

11 вересня 2001 р. все більше туристів з країн Близького Сходу шукають

“

Хала-туризм” у Малайзії, Індонезії і Брунеї, уникаючи США і Європи.

Куала-Лумпур введено “арабську вулицю”, арабські інвестори будують

ва арабські міста в історичном

місті Малакка [506].

Вага Індонезії в ісламському світі зумовлена не тільки найбільшою

кількістю мусульман — правителі держави Матарам (XVII–XVIII ст.) були

спадкоємцями нащадків Пророка і титулувались халіфатуллах (халіф)

[134, c. 196]. Індонезія відіграє виняткову роль у побудові глобальних вза-

мовідносин між Заходом і ісламськими державами [332, c. 153], зокрема,

як непостійний член РБ ООН (2007) та ініціатор Міжнародного фор

арламентарів м

льманських країн [86].

Вплив близькосхідних подій на країну став виразним після прези-

ентських виборів 2004 р. Місцеві медіа дедалі частіше обґрунтовують

ретензії Індонезії на активнішу роль у вирішенні близькосхідних про-

блем. На думку міністра закордонних справ Індонезії Х. Віраюди, “кра-

їни Близького Сход

надто глибоко і довго зан

рені

власні проблеми

і надто фок

ються на с

б’єктивних аспектах. Ми, співпереживаючи

рагедії цього регіону збоку, можемо бачити картину ясніше і краще. Ми

спроможні висувати свіжі ідеї, які можуть бути дуже корисними у вирі-

енні проблем” [752]. Директор політичного Центру Хабібі Д. Фортуна

ідкреслює, що Індонезія однією з перших підняла проблему Палестини

на Бандунгській конференції (1955), встановила дипломатичні стосунки з

ПНА (1989), якій до цього час

надає рег

лярн

фінансов

і г

манітарн

опомогу [783]. Провідна індонезійська газета “Jakarta Post” зазначає, що

“

роль індонезійської зовнішньої політики на Близькому Сході транс-

ормується у суттєвий фактор просування глобальної безпеки” [782].

ирокий резонанс отримала індонезійська ініціатива щодо заміни військ

коаліції в Іраку на індонезійських миротворців (2007), індонезійсько-

акистанські переговори з врег

лювання близькосхідної проблеми без

зал

чення КСА [83]. Коли

січні 2007 р. Індонезія запросила лідерів ПНА

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

169

і ФАТ

для переговорів з мирного врегулювання міжпалестинських зі-

кнень,

лютом

ініціатив

спроб

вав перехопити са

дівський король

Абдалла ІІ, запросивши палестинських лідерів до Мекки. Навіть Ізраїль

визнав важливу роль Індонезії у встановленні миру [81].

Активне суперництво за лідерство між сунітськими державами —

ндонезією і КСА спостерігається у діяльності ОІК [85]. Суперечності

мми і ОІК базуються на очевидному послабленні керівних, коорди-

наційних, об’єднавчих ф

нкцій

льманськом

світі з бок

його

радиційного арабського центр

і прагнення ісламської периферії до

ерерозподілу сфер впливу в ОІК [784].

Об’єднання мусульман Індонезії “Мухамадійя” претендує на роль

оделі для міжнародної ісламської організації на Заході, що було задекла-

овано на Лондонській конференції індонезійських і британських мусуль-

ан “Іслам — релігія миру, милосердя і толерантності” (2007)

[

87]

ому

вропейські м

льмани опосередковано підтрим

ють позицію

ндонезії.

“

Арабська культура — ще не культура ісламу, — заявив Тарік Рамазан,

внук Х. аль-Банни. — Іслам і арабська культура не тотожні” [247].

лід зауважити, що лідерство К

А в

ІК визначається економічним

чинником, зокрема, чвертю статутного капіталу Ісламського банку роз-

витку та найвищим рівнем представництва у секретаріаті ОІК [271]. Од-

нак, зважаючи на геополітичні реалії, під час візит

до

ндонезії короля

СА Абдалли ІІ постало питання переділ

сфер вплив

в ісламськом

віті [84].

алайзія теж займає визначне місце в ісламському світі не тільки за-

вдяки високим технологіям — Малакка з 1445 р. стала головним центром

а’ава у Південно-Східній Азії [165, c. 22]. Реагуючи на ситуацію в уммі,

алайзія змагається за вище місце в ієрархії ісламського світ

гідно з

відченням преси країн Південно-

хідної Азії, мета візит

глави ПНА

. Аббаса до Індонезії і Малайзії (жовтень 2007 р.) полягала в отриман-

дтримки найзначн

ших країн

сламського св

ту у протистоянн

ХАМАС. Однак обидві країни, декларуючи повну підтримку палестин-

ького народу, продемонстрували нейтрал

тет стосовно внутр

шнього

тановища у ПНА, що дозволило їм утвердитись у ролі арбітрів щодо

арабських країн [80].

квітні 2008 р. у Кувейті відбувся IV ісламський економічний фо-

ум, присвячений ролі ісламських країн у глобальному економічному

озвитку. Як підкреслив голова форуму віце-прем’єр Малайзії Тун Муса

Хітам, форум вперше проведено на Близькому Сході. Однак з арабських

країн у ньому взяли участь тільки керівники Тунісу, Єгипту,

орданії,

Ку

вейт

і Бахрейн

[369]. Можна прип

стити, що таким чином Малайзія

орм

є економічний блок на противаг

нафтогазовом

під патрона-

Особливості ін

маційного забезпечення

зовнішньої політики країн Близького Сходу

фр