Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 3

270

Крім весняних, за достатнього зволоження можна практикувати

літні — післяукісні (після ранніх ярих сумішок) і навіть післяжнивні

посіви еспарцету після гороху і ячменю. Проводять два поверхневих

обробітки перший — для проростання насіння післяжнивних бур’янів

і втраченого під час обмолоту зерна, другий — передпосівний

Люцерну вирощують на більш родючих виробках — на лесових

породах у південних районах країни або на насипному шарі чорно-

зему глибиною не менш як 40 см у поєднанні з удобренням (органі-

чним і мінеральним або тільки мінеральним). Люцерна погано рос-

те навіть на слабкокислих ґрунтах (рН 4,5 – 5). Тому реакцію ґрун-

тового розчину обов’язково нейтралізують вапном, дефекатом або

вапном з напівперепрілим гноєм по 30 – 40 т/га. Внесення свіжого

гною можливе лише за мінімального вмісту в ньому насіння

бур’янів і обов’язково при ретельному глибокому заорюванні плугом

з передплужником. У таких умовах люцерна дає 3 повноцінних уко-

си і за врожайністю набагато переважає інші культури (табл. 54).

Таблиця 54. Урожайність зеленої маси трав на лесових породах

Байдаківського вуглерозрізу, ц/га (за Л.В. Етеревською)

Варіант досліду

Урожайність,

ц/га

Приріст, ц/га

Люцерна синьогібридна

Контроль 268,8 –

К + гній, 45 т/га

515,0 246,2

100

433,0 164,2

Еспарцет піщаний

Контроль 56,8 –

100

188,4 131,6

Костриця

Контроль 30 –

100

100 70,0

Суданська трава

Контроль 80 –

100

200 120

Сорго

Контроль 118,1 –

100

368,9 250,8

Норма висіву люцерни 6 – 8 млн насінин на 1 га. Висівають її

підпокривно під вико-(горохо-, чино-)вівсяну суміш або кукурудзу

на зелений корм. Норма висіву насіння покривних ярих бобово-

злакових сумішей на 25 – 30 % менша від звичайної.

Люцерну можна висівати одночасно зернотрав’яною сівалкою

або після сівби покривної культури упоперек рядків. Такий варі-

Польове кормовиробництво

271

ант, як показують польові досліди Інституту кормів УААН кращий

(Г.П. Квітко).

Догляд за посівами переважно такий самий, як і за посівами ес-

парцету. Однак норми весняного підживлення можуть бути вищи-

ми. Крім того, за аналогією із посівами на польових землях, восени

або навесні проводять розпушування упоперек рядків долотоподіб-

ними лапами. У більш зволожених місцях — навесні, а там, де на-

весні, особливо у травні, вологи мало, — восени. На кар’єрних ґрун-

то-підґрунтях з високою щільністю їх розпушування ще більш необ-

хідне, ніж на польових землях. Його проводять одночасно з борону-

ванням.

Заслуговує на увагу вирощування галеги (козлятнику східного).

Умови вирощування вологолюбних трав. Вирощувати волого-

любні культури — конюшину лучну, рожеву, білу, лядвенець рога-

тий, а також бобово-злакові сумішки багаторічних трав — можна ли-

ше за достатнього зволоження ґрунту, неглибокого (80 – 100 см) заля-

гання ґрунтових вод, достатньої кількості опадів або при зрошенні.

Вирощування зернофуражних культур, однорічних трав і

хрестоцвітих. Зернофуражні культури (ячмінь, овес, горох, сорго,

кукурудзу, могар, а також суданську траву на корм, хрестоцвіті)

вирощують переважно на родючому насипному шарі або на лесо-

подібних покривних суглинках 60 – 80 см завтовшки. Добрива

вносять з урахуванням родючості насипного шару і основної ґрун-

тової породи кар’єрної виробки. Технології вирощування їх прин-

ципово не відрізняються від технології вирощування на польових

землях. Важливою є оранка у поєднанні з глибоким розпушуван-

ням, яке дає змогу задіяти в біологічному кругообігу розміщені

нижче шари ґрунту.

Узагальнюючи численні дані вітчизняних і зарубіжних авторів,

можна дійти висновку, що на рекультивованих ґрунтах кар’єрних

виробок можна забезпечити урожайність зеленої маси кормових

трав 250 – 300 ц/га (45 – 54 ц/га корм. од.) і 18 – 24 ц/га зерна ярих

культур — ячменю, вівса, гороху. Це означає, що рекультивовані

землі — важливе джерело додаткових кормів і зернофуражу. Та

оскільки майже в усіх випадках культурами-піонерами є кормові

бобові і злакові багаторічні й однорічні трави, то кар’єрні і шахтові

виробки — це насамперед потенційні кормові вгіддя.

Вирощувати кормові трави на кар’єрних виробках економічно

вигідно. Найрентабельніше вирощувати люцерну, еспарцет, буркун,

горох (178 – 265 %), менш рентабельно — конюшину і виковівсяну

суміш (22 – 65 %). Витрати на вирівнювання території, виположу-

вання і нанесення родючого ґрунту добре окупаються при вирощу-

ванні багаторічних трав, зернових і зернобобових культур.

Частина 3

272

5. ВИКОРИСТАННЯ ПІЩАНИХ ЗЕМЕЛЬ

У ПОЛЬОВОМУ КОРМОВИРОБНИЦТВІ

Піщані землі вздовж великих річок (Дніпра, Дону, Дністра та

ін.) займають значні площі. Тільки у басейні Дніпра їх близько мі-

льйона гектарів. Внаслідок тривалого безсистемного випасання ху-

доби і неправильної оранки у минулому ці ґрунти перетворилися на

еродовані, малопродуктивні або зовсім не придатні для викорис-

тання землі. Останнім часом тут проводять здебільшого заліснення

найбільш еродованих ділянок. Проте використовувати піски під лі-

сонасадження не завжди доцільно. Під продуктивні сільськогоспо-

дарські угіддя використання їх технічно реальне (планування тери-

торії, спеціальний обробіток ґрунту, сівба цінних високопродуктив-

них культур). Під захистом створюваних лісонасаджень на еродова-

них горбистих, рівнинних і пологогорбистих площах піщаних ґрун-

тів можна вирощувати сільськогосподарські, у тому числі й кормові

культури. Дослідження показують, що кліматичні, ґрунтово-

гідрологічні й екологічні умови тут здебільшого сприятливі для рос-

ту і розвитку багатьох кормових культур.

Сівозміни. Для закріплення пісків, збагачення їх на органічні

речовини слід вводити кормові ґрунтозахисні сівозміни з порівняно

тривалим періодом використання багаторічних трав, які закріплю-

ють піщаний ґрунт і запобігають його розпорошенню.

У степових і лісостепових районах можна широко застосовувати

ґрунтозахисну сівозміну, наприклад: 1 – 5 — багаторічні трави; 6 —

баштанні; 7 — озима пшениця або жито + післяжнивні посіви; 8 —

однорічні трави з підсіванням багаторічних трав, післяукісні посіви

багаторічних трав.

Обробіток і удобрення піщаних ґрунтів. При обробітку піща-

них ґрунтів велику увагу приділяють глибокій, особливо плантаж-

ній оранці. Її виконують для інтенсифікації ґрунтотворних процесів і

поліпшення проникнення коренів у глибокі шари ґрунту. Багаторічні

дослідні дані показують, що плантажна оранка на глибину 50 – 60 см

з одночасним внесенням добрив значно поліпшує фізико-хімічні вла-

стивості ґрунту завдяки зменшенню щільності орного шару, збіль-

шенню загальної пористості і підвищенню вологоємкості. У метрово-

му шарі ґрунту накопичуються водорозчинні форми азоту і фосфору,

відбувається окультурення орного горизонту. Так, дослідженнями

Нижньодніпровської сільськогосподарської дослідної станції із заліс-

нення пісків встановлено, що плантажну оранку піщаних ґрунтів з

одночасним внесенням добрив слід проводити раз на 6 років, най-

краще під кукурудзу, соняшник, баштанні. Вже в перший рік після

плантажу підвищується врожайність кукурудзи на 26 %, соняшни-

ку — на 30, столових кавунів — на 50 – 96 %.

Польове кормовиробництво

273

На бідних піщаних ґрунтах треба вносити органічні (гній, компо-

сти) і мінеральні добрива. Післядія гною триває близько 3 років.

Значне збільшення урожаю від мінеральних добрив спостерігається

у рік внесення їх. Тому треба щороку вносити під оранку суперфос-

фат, калійну сіль і аміачну воду, а під час передпосівної культивації

(дискування) — додатково аміачну воду, при висіванні насіння —

суперфосфат у рядки.

Правда, мінеральні добрива досить дорогі, їх використовують пе-

редусім під провідні польові культури — пшеницю, кукурудзу та ін.

Оскільки піщані ґрунти бідні на органічну речовину, на них тре-

ба широко висівати сидеральні культури, особливо буркун, сераде-

лу, люпин білий, гірчицю білу. Добирати треба швидкорослі, скоро-

стиглі й урожайні сорти. Корені буркуну, люпину та інших культур

проникають у ґрунт на глибину 2 – 3 м. Зелена маса сидератів з

урахуванням коріння за кількістю азоту відповідає 30 – 50 т/га

гною. Вирощування культур на зелене добриво у господарствах

сприяє значному підвищенню врожаю. За даними Нижньодніпров-

ської дослідної станції, збільшення урожаю зеленої маси озимого

жита після люпину і буркуну на зелене добриво становило 20 – 40,

зерна — 11 – 13 %. Добре реагують на сидеральне удобрення і баш-

танні — гарбузи, кормові кавуни

Особливої уваги заслуговують серадела і вика озима, які мають

здатність до інтенсивної азотфіксації. Як і люпин, це культури-

піонери на піщаних землях, і після них можна вирощувати інші ви-

ди сільськогосподарських культур.

Багаторічні трави використовують як найкращі попередники

для баштанних культур, після яких вирощують озиме жито та ярі

зернові. Із багаторічних трав на піщаних ґрунтах слід вирощувати

люцерну, еспарцет, буркун, житняк, стоколос безостий і прямий.

Люцерна синя (посівна) і жовта (потрібно вирощувати районовані

сорти) краще ростуть на більш багатих супіщаних ґрунтах — дають

добрі урожаї зеленої маси і сіна. На піщаних ґрунтах люцерна росте

5 – 7 років, найбільш урожайна вона на другий — третій рік життя.

Еспарцет добре росте на піщаних ґрунтах і за поживною цінністю

майже не поступається перед люцерною. Крім того, він є добрим ме-

доносом. У сівозмінах еспарцет — один із найкращих попередників.

Найбільш урожайні його сорти на піщаних ґрунтах — Піщаний 1251,

Піщаний поліпшений, Південноукраїнський, Інгульський та ін.

Житняк як різновид пирію росте на одному місці 12 – 15 років.

Навесні він починає вегетувати раніш від інших рослин. Має цінні

кормові якості — високу енергоємність, поживність, посухостійкістю,

його добре поїдає худоба. Але, як і інші злакові трави, його слід ви-

рощувати з люцерною та еспарцетом у дво- і трикомпонентних су-

мішах. Норма висіву суміші 4 – 6 млн насіння на 1 га.

Частина 3

274

На піщаних ґрунтах доцільні післяжнивні і післяукісні посіви

багаторічних трав, які сіють по стерні стерньовими сівалками.

З баштанних культур у південних районах заслуговують на ува-

гу кормові кавуни, які добре витримують посуху і дають високі вро-

жаї, іноді навіть вищі, ніж на чорноземах. На більш зв’язних, окуль-

турених ґрунтах ефективні посіви гарбузів. Загальна продуктив-

ність 1 га кавунового або гарбузового поля еквівалентна полю ози-

мого жита з урожайністю 40 – 45 ц/га.

Більш високі врожаї кормових кавунів і гарбузів збирають після

глибокої оранки (28 – 32 см) з розпушуванням на глибину до 45 см.

Баштанні культури досить добре реагують на удобрення. Внесення

30 т/га гною забезпечує збільшення врожаю гарбузів і кавунів до

60 ц/га, а в більш вологі роки і більше Кавуни і гарбузи добре реа-

гують також на внесення мінеральних добрив (N

забезпе-

чує приріст урожаю в середньому на 20 – 30 %).

Для вирощування на піщаних ґрунтах рекомендуються районо-

вані високоврожайні сорти столових і кормових кавунів та гарбузів.

У південних районах урожайність кормових кавунів вища, ніж

гарбузів. Залежно від забезпеченості ґрунту вологою на не-

удобреному фоні після багаторічних трав вона становить 160 –

300 ц/га і більше.

Слід відмітить, що баштанні культури краще висівати після ба-

гаторічних трав.

Кормові кавуни сіють наприкінці квітня — на початку травня піс-

ля зяблевої оранки при площі живлення 1,5…2 × 1 м.

Із зернових культур найбільш пристосоване для вирощування на

пісках озиме жито. Воно добре витримує безсніжні зими і холод,

стійке проти посухи, енергійно кущиться і добре захищає піщаний

ґрунт від вітрової ерозії. Порівняно з ярими культурами воно краще

використовує ґрунтові запаси вологи, що позитивно впливає на фо-

рмування врожаю. Жито добре реагує на внесення гною і мінераль-

них добрив, що сприяє збільшенню урожаю на 30 – 40 %.

Висівають жито наприкінці серпня — на початку вересня при

нормі 120 – 140 кг/га з одночасним або передпосівним внесенням

мінеральних добрив (N

30–45

Озиме жито добре реагує на весняне підживлення аміачною се-

літрою з розрахунку N

45–60

. Середня врожайність його зеленої маси

на удобрених піщаних ґрунтах становить 160 – 200 ц/га, зерна —

26 – 32 ц/га.

Перспективним для вирощування на піщаних ґрунтах є трити-

кале на зерно і зелений корм. Порівняно з пшеницею у тритикале

підвищений вміст сухих речовин, незамінної амінокислоти лізину,

розчинних вуглеводів і його зелену масу добре поїдають тварини.

Зерно доцільно вводити у склад концкормів.

Польове кормовиробництво

275

Серед районованих сортів на корм можна використовувати Ам-

фідиплоїд 206, Амфідиплоїд 3/5, Амфідиплоїд 60 та ін. Урожайність

зеленої маси становить 260 – 300 до 400 ц/га.

Кращими попередниками озимих на зелений корм на піщаних

ґрунтах є багаторічні бобові трави, люпин, буркун, серадела. Їх мож-

на висівати після збирання баштанних або після озимих.

На піщаних ґрунтах лісостепової зони непогані врожаї забезпе-

чує й озима пшениця на зерно і корм за удобрення гноєм і аміачни-

ми азотними добривами на фоні внесення фосфорних і калійних

Післяжнивні та післяукісні посіви непросапних культур практи-

кують без оранки після дискування або використовують стерньові

сівалки

Сорго — досить невибаглива культура для піщаних ґрунтів сте-

пової зони. За урожайністю зерна і зеленої маси у Степу вона пере-

важає ранні ярі зернові і навіть кукурудзу. Але потребує достатньо-

го удобрення. Ним можуть бути післяжнивні сидерати, їх поєднання

з мінеральними добривами. Серед азотних добрив перевагу слід на-

давати аміачним формам — аміачній воді, безводному аміаку, роз-

чиненому у воді, та ін.

Суданська трава добре росте на всіх різновидах піщаних ґрунтів.

Урожайність сіна становить 36 – 40, зеленої маси — 240 – 300 ц/га і

більше при внесенні мінеральних добрив або гноївки. Поширені

сорти Чорноморка, і Миронівська 10, Багатоукісна, із соргосудан-

кових гібридів — Новатор 151, ДССГ90, Ювілейний 50 та ін.

На пісках добре росте віничне сорго. Ця високостеблова (висота

3 м і більше) і добре облистнена рослина дає високі врожаї зеленої

маси. Сорти — Донецьке 35, Українське 90 та ін.

У господарствах, розташованих на піщаних землях, для безпере-

бійного постачання тварин зеленими соковитими кормами можна ор-

ганізувати зелений конвеєр з використанням багаторічних трав, баш-

танних, викожита, ранніх ярих кормосумішей, суданки, сорго та ін.

6. ПОЛЬОВЕ ТРАВОСІЯННЯ

Польове травосіяння є найважливішою складовою частиною

польової кормової площі. Початок його розвитку в Росії і в Україні

припадає на XVIII — початок XIX ст. Багаторічні й однорічні кор-

мові злакові і бобові трави дають корми вищої якості — сіно, сінаж,

силос, корми штучного сушіння та ін. Їх вирощування є основою

розв’язання проблеми кормового протеїну у тваринництві. У лучно-

му кормовиробництві на пасовищах і сіножатях домінують злакові,

у польовому — бобові багаторічні трави Злакові культури викорис-

товують здебільшого як компоненти травосумішей у ґрунтозахис-

них, лукопасовищних і кормових сівозмінах.

Частина 3

276

Значення багаторічних трав зростає з поліпшенням умов зволо-

ження. Однорічні трави, здебільшого у вигляді травосумішей, ви-

рощують повсюдно, проте в степових районах площі посівів їх збі-

льшуються. Тут однорічні трави мають перевагу перед багаторіч-

ними, оскільки водоспоживання у більшості однорічних трав значно

нижче, ніж у багаторічних. Вони краще витримують посуху, багато

які з них ростуть і тоді, коли багаторічні трави припиняють ріст.

Урожайність багато- і однорічних трав залежить від виду, сорту,

умов живлення і зволоження. Без зрошення — 280 – 320, 450 –

500 ц/га, при зрошенні — 600 – 800 ц/га і більше.

За поживністю багаторічні й однорічні бобові і злакові трави

приблизно рівноцінні (наприклад, поживність люцерни синьогіб-

ридної і вики ярої, конюшини лучної, білої і підземної, суданської

трави і стоколосу безостого та ін.).

Основоположником сучасного польового травосіяння є В.Р. Віль-

ямс. Він не тільки розкрив значення польового травосіяння у зміц-

ненні кормової бази, а й розробив теоретичні основи поліпшення

родючості та фізичних властивостей ґрунту під впливом бобових і

злакових багаторічних трав. Питання сучасного польового травосі-

яння висвітлено у працях М.В. Максименка, М.В. Куксіна,

М.М. Кулешова, М.Г. Андрєєва, В.М. Рабиновича, І.Й. Власюка,

В.О. Черкасової, С.С. Рубіна, І.С. Шатилова, Г.С. Кияка, М.Ф. Лу-

пашку, Г.М. Шекуна, Л.С. Мацюка, О.П. Микитенка, В.І. Мойсеєнка,

В.К. Блажевського, Ю.К. Новосьолова, О.С. Новосьолової, М.С. Рого-

ва, Г.Д. Харькова, О.В. Кузютина, А.О. Бабича, Г.П. Квітко,

І.Ф. Підпалого, Б.С. Зінченка, В.І. Жаринова, В.С. Клюя, М.І. Бах-

мата, В.Д.Бугайова та ін.

У польовому травосіянні використовують насамперед такі бага-

торічні трави, як люцерна посівна і жовтогібридна, еспарцет, остан-

нім часом — козлятник східний (галега), лядвенець рогатий, коню-

шина лучна, буркун дворічний; із злакових здебільшого у травосу-

мішах із бобовими — стоколос безостий, костриця лучна, грястиця

збірна, тимофіївка лучна, пирій безкореневищний, райграс високий

і багатоукісний, житняк. З однорічних трав в одновидових посівах і

травосумішах поширені суданська трава, райграс однорічний, мо-

гар, вика озима і яра, буркун однорічний, однорічні конюшини —

персидська (шабдар), олександрійська, інкарнатна, підземна, сера-

дела. На жаль, однорічні конюшини в Україні і країнах СНД вико-

ристовуються поки що мало через недостатню вивченість різних

екотипів, не налагоджено насінництво.

Багаторічні трави, особливо бобово-злакові суміші, поліпшують

родючість ґрунту (завдяки великій кількості кореневих і стерньових

решток), його структуру. Однорічні трави поступаються перед ними

за впливом на родючість ґрунту. Проте вони займають поле протягом

Польове кормовиробництво

277

року. Якщо порівняти кількість рослинних решток і елементів міне-

рального живлення при паралельному вирощуванні протягом одна-

кового періоду, то виявиться, що відмінності між багаторічними й од-

норічними травами мінімальні, неістотні або їх немає зовсім. Причо-

му вони можуть бути на користь як одних, так і других (табл. 55).

Таблиця 55. Порівняльна кормова й агротехнічна ефективність

багаторічних і однорічних трав при паралельному вирощуванні

(за даними автора)

Всього

за 2 роки, ц/га

Вміст у сухій речови-

ні коріння, кг/га

Зелена

маса,

ц/га, у

рік вико-

ристання

або сівби

Культура

Кількість

укосів

1-й 2-й

зеленої

маси

сухої ре-

човини

сирого

протеїну

Сухого корін-

ня за 2 роки у

шарі 0 – 60 см

Са

Конюшина

лучна з рай-

грасом багато-

укісним

3 462 284 746 162 24,2 97 137 68 156 78

Шабдар (коню-

шина одноріч-

на) з райграсом

однорічним 3 386 367 753 158 23,7 87 122 62 134 67

Еспарцет посів-

ний з грясти-

цею збірною 2 320 364 684 142 21,3 94 132 66 142 76

Вика озима з

суданською

травою 3 504 470 974 187 24,0 102 138 64 136 77

Горох із вівсом

+ післяукісно

редька олійна з

вівсом

2 481 473 954 176 25,4 97 145 61 141 73

Люцерна з

кострицею лу-

чною 3 390 524 914 201 30,6 104 156 72 164 82

Буркун одноріч-

ний із судансь-

кою травою 3 519 483 1002 198 27,2 109 141 69 139 74

Буркун дворіч-

ний із підсі-

ванням вівса

навесні* 2 386 412 798 184 27,6 136 186 108 196 114

*Підсівання буркуну під кукурудзу. Використання — упродовж одного року.

Багаторічні й однорічні бобові трави при збиранні в оптимальні

строки містять 160 – 220, злакові — 100 – 120 г перетравного проте-

їну на 1 корм. од. Протеїнові трав’яні концентрати з бобових трав

використовують для приготування концкормів.

Частина 3

278

Високоякісну зелену масу, сіно, сінаж, трав’яне (сінне) борошно

часто вигідніше згодовувати худобі, ніж зерно. Це дуже важливий

аспект кормовиробництва.

6.1. Багаторічні трави польового травосіяння

6.1.1. Місце у системі кормової площі

Основне місце вирощування багаторічних трав — кормові і ґрун-

тозахисні сівозміни. У польових сівозмінах для них по суті місця

немає. Враховуючи дорожнечу насіння, однорічне вирощування ба-

гаторічних трав як культур зайнятого пару не зовсім виправдане

економічно й агротехнічно, оскільки маса коріння в перший рік ко-

ристування фактично не переважає таку в однорічних культур.

У зайнятих паром польових сівозмінах можна використовувати

конюшину лучну й еспарцет посівний (виколистий) Проте буркун

переважає їх як за продуктивністю, так і за масою органічної речо-

вини і азоту, що залишаються. Насіння його дешевше, урожайність

вища, ніж еспарцету і конюшини.

Широко використовують багаторічні трави на полях в інших кра-

їнах. У США, наприклад, великі площі відводять під люцерну. Ос-

новними багаторічними бобовими культурами в європейських краї-

нах є люцерна і конюшина лучна.

Багаторічні трави в польовому травосіянні — це переважно тра-

ви верхового типу — люцерна, еспарцет, конюшина лучна, останнім

часом і галега (козлятник), грястиця збірна, костриця лучна, тимо-

фіївка лучна, стоколос безостий, пирій безкореневищний, райграс

високий і багатоукісний, а також напівверхові — люцерна жовта,

лядвенець рогатий, житняк широко- і вузькоколосий та ін. Можна

використовувати пирій повзучий і багаторічне жито.

Районовані і перспективні сорти основних видів бобових і злако-

вих трав щороку переглядають і рекомендують спеціальні комісії із

сортовипробування кормових та інших культур.

Слід зазначити, що для реалізації потенційної продуктивності

нового або перспективного сорту, необхідно ретельно вивчити біоло-

гічні й екологічні особливості і суворо враховувати їх при розробці

прийомів вирощування, тобто забезпечувати не тільки видову, а й

сортову технологію вирощування. Так, для нових сортів бобових

трав слід добирати відповідні штами бульбочкових бактерій, для

всіх нових сортів бобових і злакових трав враховувати їх реакцію на

густоту посіву, удобрення, зрошення, строки настання технічної і

укісної стиглості, особливості покривної культури, зимостійкість, час

весняного відновлення вегетації та ін. Все це, крім загальних відо-

мостей, які є в опису сорту, слід уточнювати на місці.

Польове кормовиробництво

279

6.1.2. Технологія вирощування багаторічних трав

Підготовка ґрунту. Більшість трав висівають навесні, тому ви-

рішальною у системі підготовки ґрунту є зяблева оранка. Під люцер-

ну, еспарцет, буркун, значною мірою і під конюшину ґрунт обробля-

ють на глибину 30 – 32 см, особливо на чорноземних суглинкових

ґрунтах, а також на сірих і темно-сірих лісових. Чим глибше і якіс-

ніше зорано ґрунт, тим кращі умови для росту трав у 1 – 2-й роки

вегетації. У подальшому цього вже недостатньо — ґрунт ущільню-

ється і для підтримання високої продуктивності травостою необхідні

спеціальні прийоми догляду.

Крім оранки плугом з передплужником на землях, що зазнають

ерозії, можна застосовувати плоскорізний обробіток на глибину 22 –

24 см. На окремих видах ґрунтів, де немає можливості провести

глибоку оранку через загрозу вивертання малородючих шарів, од-

ночасно з оранкою застосовують ґрунтопоглиблення. Неглибокий

обробіток ґрунту (20 – 22 см) припустимий і виправданий лише на

легких супіщаних ґрунтах, які мало ущільнюються, зберігаючи

майже незмінною об’ємну масу. Для літніх посівів трав (післяукіс-

них і післяжнивних) застосовують поверхневий обробіток ґрунту.

Удобрення. Добрива вносять перед сівбою, під оранку або пе-

редпосівну культивацію і в період вегетації рослин. Велике значен-

ня при цьому мають органічні добрива, які не тільки забезпечують

багаторічні трави усіма елементами живлення, а й поліпшують фі-

зичні властивості ґрунту (пористість, аерацію), зменшують його

об’ємну масу. Це особливо важливо при вирощуванні люцерни, коли

вносять не менш як 30 – 40 т/га гною під зяблеву оранку. Одночасно

з гноєм або перед сівбою треба внести 45 – 60 кг/га фосфору, а на

легких супіщаних ґрунтах — і калію. Дози азоту визначають з ура-

хуванням наявності покривної культури Звичайно при висіванні

бобових трав під покрив і без нього вони не повинні перевищувати

45 – 60 кг/га. За більш високих доз можливі вилягання або надмір-

ний розвиток посівів покривної культури, що призводить до різкого

погіршення росту і випадання трав. Надмірне азотне удобрення по-

гіршує азотфіксацію бульбочкових бактерій.

Для ефективного використання рослинами поживних речовин

добрив, які вносять перед сівбою трав, особливо фосфорних і калій-

них, велике значення мають фізичні властивості ґрунту, його аера-

ція, вміст вуглекислоти. На важких, зволожених ґрунтах, які запли-

вають, фосфорні і калійні добрива через погану аерацію ґрунту і

нестачу вуглекислоти можуть переходити у нерозчинні й малороз-

чинні сполуки і використання їх рослинами погіршується. Для під-

вищення доступності, наприклад, фосфору, доцільно підживлювати

ґрунт вуглекислотою — різними способами внесення органіки (най-

більш радикальний спосіб), періодичним розпушуванням і навіть