Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 3

260

верситеті, Луганському, Львівському, Білоцерківському, Подільсь-

кому та інших державних аграрних університетах, на сільськогос-

подарських дослідних станціях Це положення приймають як безпе-

речний факт у Німеччині, Польщі та інших країнах. Орієнтовний

варіант ущільнення кормопольової сівозміни проміжними культу-

рами наведено в табл. 51.

Таблиця 51. Орієнтовний варіант ущільнення кормопольової

сівозміни проміжними посівами (для Лісостепу)

Номер

поля

сіво-

зміни

Схема сівозміни Ущільнена схема

1 Багаторічні трави Багаторічні трави

2 Те саме Те саме

3 Озима пшениця Озима пшениця + післяжнивні посіви; пшениця

+ післяжнивні озимо-ярі суміші

4 Коренеплоди, куку-

рудза на силос і

зелений корм

Коренеплоди; озимі проміжні + післяукісно ку-

курудза на зелений корм і силос з бобовими, хре-

стоцвітими і суданською травою

5 Кукурудза на зерно Кукурудза на зерно, в тому числі 1/3 – 1/4 поля

ущільнена гарбузом

6 Кукурудза на силос

і зелений корм

Кукурудза на силос з високобілковими компонен-

тами + озимі проміжні; кукурудза на зелений

корм із суданською травою і високобілковими

компонентами + отава суданської трави

7 Кукурудза на зерно Кукурудза на зерно, частина площі ущільнена

гарбузом; озимі проміжні + післяукісно ранньо-

стиглі гібриди кукурудзи на зерно

8 Горох і соя на зерно Горох + післяжнивні посіви. Після збирання сої

озимі проміжні посіви

9 Ранні ярі + після-

укісні посіви

Ранні ярі і озимі проміжні + післяукісні посіви

10 Ячмінь з підсіван-

ням багаторічних

трав

Ячмінь з підсіванням конюшини і післяжнивною

сівбою люцерни і еспарцету

3.6. Зрошення в кормових сівозмінах

Кормові сівозміни в районах, де сума опадів менш як 500 мм, слід

хоча б частково зрошувати. У незрошуваних сівозмінах в таких умо-

вах крім кукурудзи добирають посухостійкі культури — суданську

траву, сорго, могар, гарбузи, кормові кавуни. Вирощують і озимі про-

міжні. Щоб одержати 100 – 120 ц/га сухої речовини в середньому на

сівозміну, загальний дебіт вологи повинен становити приблизно

600 – 650 мм. При 500 – 550 мм опадів за рік треба додатково давати

в середньому 1000 – 1200 м

вологи на 1 га, що можливо за так звано-

Польове кормовиробництво

261

го малого зрошення, яке здійснюють, використовуючи воду ставків,

водоймищ і невеликих річок. Якщо в сівозміні одержують 140 –

160 ц/га сухої маси, додатково потрібно 2000 – 2500 м

вологи на 1 га.

Часто ефективними є навіть освіжні поливи. Призначення їх —

підтримувати рівень відносної вологості повітря в посіві і над ним,

що, в свою чергу, зменшує непродуктивні витрати вологи на евапо-

транспірацію (транспірація і фізичне випаровування з поверхні

ґрунту). Витрати вологи на зволоження повітря в посівах і над посі-

вами, які становлять від 15 – 20 до 40 – 60 т/га, дають змогу поліп-

шити умови формування урожаю зеленої маси, наливання зерна.

Поєднання проміжних культур, добрив і зрошення в Степу Укра-

їни, за даними Інституту зрошуваного землеробства (В.І. Остапов,

М.П. Ісічко та ін. ), підвищувало продуктивність кормових сівозмін

до 120 ц/га корм. од. і більше, на окремих полях одержували 1000 –

1200 ц/га зеленої маси однорічних культур, 2000 – 2500 ц/га кормо-

вих буряків, до 900 ц/га багаторічних трав, що забезпечувало в се-

редньому вихід 140 – 160 ц/га сухої речовини.

Отже, завдяки освоєнню інтенсивних кормових сівозмін можна:

 створити інтенсивну кормову площу безпосередньо поблизу

місць утримання тварин (у радіусі не більш як 2 – 3 км), що різко

зменшує транспортні витрати на доставку кормів;

 збільшити виробництво соковитих кормів, а в разі розширення

площі сівозміни — також сіна, сінажу, силосу, трав’яних протеїно-

вих концентратів.

Цього можна досягти так:

 вирощувати багаторічні трави, насамперед люцерну і її суміші

із злаковими та іншими бобовими, протягом 3 – 4 і більше років;

 створити у разі потреби люцерники або ділянки багаторічних

трав у вивідних полях сівозміни для інтенсивного пасовищного ви-

користання на основі високих рівнів живлення органічними і міне-

ральними добривами, зрошування, відповідного догляду (розпушу-

вання, боронування, щілювання та ін.);

 забезпечити оптимальну структуру посівних площ кормових

культур, у тому числі багаторічних трав (у Степу 45 – 50 %, Лісосте-

пу 50 – 55, на Поліссі 57 – 60 %);

 вирощувати 2 – 3 врожаї сумішей однорічних кормових культур

насиченням сівозміни проміжними посівами.

Це дасть змогу:

 забезпечити разом із посівами багаторічних трав надходження

кормів протягом 180 – 220 днів залежно від зони і довести вихід

кормового протеїну до 900 – 1200 кг з гектара площі кормової сіво-

зміни, що в 1,5 – 2 рази більше, ніж у польовій сівозміні;

 організувати зрошення кормових культур, яке у більшості госпо-

дарств можливе насамперед на площах так званого малого зрошення;

Частина 3

262

 застосовувати інтенсивну, переважно органічну систему удоб-

рення кормових культур (у польових сівозмінах, де кормові культу-

ри використовують як попередники для зернових та інших культур,

під них вносять мало добрив, що знижує ефективність кормової

площі);

 створити оптимальні умови для одержання запрограмованих

урожаїв кормових культур з рівнем урожайності багаторічних трав

400 – 600 ц/га, кукурудзи на силос 500 – 700, кормових буряків

1200 – 1500, сумішей однорічних кормових культур 350 – 500 ц/га;

 за інтенсивної системи живлення рослин наситити сівозміну

багаторічними травами і проміжними посівами, застосовувати су-

часні технології вирощування високопродуктивних гібридів і сортів

кормових культур з одержанням на 1 га сівозміни у Степу на сухо-

долі 50 – 60 і при зрошенні 100 – 120, в Лісостепу 70 — 90 і на По-

ліссі 70 – 80 ц/га корм. од. із вмістом 105 – 110 г перетравного проте-

їну на 1 корм. од.;

 організувати в багатогалузевих господарствах, де група кормо-

вих культур у загальній структурі посівних площ становить 28 –

30 %, раціональне виробництво кормів на основі поєднання кормо-

вих і польових сівозмін. При цьому зернофураж, сіно, сінаж, силос

одержувати у польових, а зелені та соковиті корми — у спеціалізо-

ваних кормових сівозмінах.

У господарствах з відгодівлі великої рогатої худоби, виробництва

молока і вирощування нетелей, де кормовиробництво є основним

завданням рільництва, кормові культури вирощують у кормових і

кормопольових сівозмінах, в яких розміщують також зернові і тех-

нічні культури.

Освоєння кормових сівозмін, насичених багаторічними травами і

проміжними культурами, дає змогу підвищити родючість ґрунту,

поліпшити структуру кормової площі, збільшити виробництво кор-

мів, забезпечити тваринництво кормовим протеїном, зменшити за-

трати праці і ресурсів палива на обробіток ґрунту на 20 – 25 %,

зекономити азотні добрива завдяки фіксації азоту бобовими росли-

нами — багато- і однорічними травами, зернобобовими культурами.

4. ВИКОРИСТАННЯ КАР’ЄРНИХ ВИРОБОК

ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА КОРМІВ

4.1. Загальні положення

За даними ФАО, величезні площі продуктивних земель і високо-

продуктивних угідь перебувають під містами, поселеннями, зайняті

дорогами, різними комунікаціями, гірничо-шахтовими виробками,

звалищами, багато їх використано при добуванні нафти. Навіть вод-

Польове кормовиробництво

263

на і вітрова ерозія на другому місці після цього фактора — резуль-

тату спрямованої і дуже часто недостатньо обґрунтованої, а то й про-

сто безвідповідальної і безперспективної діяльності людини.

Кар’єрні і шахтові виробки супроводяться зміною ландшафтів. Це

так звані техногенні, або антропогенні, ландшафти, як результат дії

людини на біосферу через застосування потужних землерийних,

транспортних та інших машин.

Родючість гірничо-шахтових і кар’єрних виробок низька або вони

взагалі не мають родючості. Крім того, внаслідок вивітрювання і

взаємодії розкривних порід з атмосферою і сонячним промінням ці

землі набувають нових якостей, які роблять їх зовсім непридатними

для вирощування рослин.

Видобуток корисних копалин відкритим способом вивів і виво-

дить з користування величезні площі ґрунтів В Україні це сотні ти-

сяч гектарів. До 70 % цих виробок — у районах розвиненого земле-

робства (Л.І. Гладкова, 1977). До 2000 р. їх площа ще збільшилась.

Таке саме, якщо не гірше, становище спостерігається і в інших кра-

їнах. Так, у США площа земель, порушених відкритим і підземним

видобутком корисних копалин, становить понад 5 млн га; Велика

Британія щороку втрачає 2,4 – 2,8 тис. га земель. Із європейських

країн найбільш порушена гірничими розробками земельна площа в

Чехії і Словаччині.

В Україні розроблено методи, які дають змогу прискорити процес

відновлення кар’єрних і рудних виробок різного призначення ство-

ренням продуктивного рослинного покриву як на основі насипних

ґрунтів, так і поліпшенням фізико-хімічних властивостей ґрунтів

після розкривних робіт і виробки корисних копалин (В.І. Шемав-

ньов, Н.Т. Масюк, І.Х. Узбек, В.О.Забалуєв та ін.).

У виробництві намагаються регулювати рекультиваційні роботи,

беручи плату з видобувних фірм як заставу за дозвіл на видобуван-

ня і забезпечення рекультиваційних робіт. У ряді регіонів України,

де широко розгорнуто видобуток корисних копалин (руд, піску, вап-

на, торфу) відкритим способом, кар’єрні виробки — значний резерв

виробництва кормів і зерна. Відновлення родючості на цих поруше-

них землях для вирощування сільськогосподарських культур нази-

вають сільськогосподарською рекультивацією (відновлення, повтор-

ний обробіток).

Сільськогосподарська рекультивація є частиною біологічної ре-

культивації — системи заходів з відновлення родючості ґрунту пі-

сля гірничопромислового використання території. Підприємства,

що використовують землі державного фонду або сільськогосподар-

ських підприємств на основі договору для рудних та інших розро-

бок, обов’язково повинні їх рекультивувати. Перед видобуванням

Частина 3

264

корисних копалин знімають шар, який використовують потім при

рекультивації виробітку за допомогою землювання — нанесення

родючого шару ґрунту, що підвищує врожайність і поліпшує умови

вегетації культурних рослин. Разом з тим у кар’єрних виробках

навіть при рекультивації не завжди створюються умови для виро-

щування будь-яких рослин, не всі вони можуть забезпечити еко-

номічно вигідне виробництво продукції. Тому на рекультивованих

землях слід вирощувати не великий набір невибагливих або мало-

вибагливих до родючості ґрунту і реакції ґрунтового середовища

рослин. Спочатку культивують менш вибагливі рослини, які потім

дають змогу вирощувати й інші кормові і зернові культури

(В.О. Забалуєв, 2003).

Етапи і прийоми рекультивації. Процес рекультивації пору-

шених земель поділяють на 2 – 3 етапи. При двох етапах виділяють

гірничотехнічний і біологічний, при трьох — підготовчий, гірничо-

технічний і біологічний.

Підготовчий етап, подібно до докорінного поліпшення природних

угідь, включає геологічні, геоморфологічні, гідрологічні обстеження

не тільки порушених земель, а й тих, що підлягають порушенню. У

цей період розробляють напрями і методи рекультивації, складають

техніко-економічні обґрунтування, технічні і робочі проекти.

Гірничотехнічний етап включає підготовку території для здійс-

нення вибраного виду і способу рекультивації відповідно до розроб-

лених техноробочих планів Це насамперед вирівнювання території,

виположування схилів і укосів, нанесення родючих і так званих по-

тенційно родючих ґрунто-підґрунтів, розпушування, удобрення,

оранка ділянок і, де це можливо, пряме включення ділянки у біоло-

гічний кругообіг, тобто проведення сівби попередніх культур-

меліорантів, після вирощування яких можливе висівання більш ви-

багливих до родючості і фізичних властивостей ґрунтів

Не всі породи після виробки кар’єрів, наприклад буровугільних,

придатні для безпосереднього використання. Деякі з них містять

багато сірки, гідрооксидів заліза й алюмінію. Вони мають високу

кислотність (рН 1 – 2,5), фітотоксичні, тобто непридатні для виро-

щування сільськогосподарських рослин. Такі породи треба нейтра-

лізувати, наприклад буровугільною золою (300 – 500 м/га), стічними

водами, внесенням підвищених доз добрив, осаджуванням біошла-

ку, відходами деревообробної промисловості, застосуванням глауко-

нітових пісків (на фосфоритних виробках), в окремих випадках вне-

сенням підвищених доз вапна. Щоправда, вапнування не завжди

дає позитивні результати.

Проте найважливішим і загальнодоступним прийомом освоєння

кар’єрних відвалів після планування поверхні і виположування

Польове кормовиробництво

265

схилів є нанесення родючого ґрунту великої глибини — до 1 м, але

не менш як 30 – 40 см (табл. 52). Необхідно прагнути, якщо це мож-

ливо, до селективного (окремого) вибіркового зняття ґрунтових го-

ризонтів. Змішування знижує родючість ґрунтового профілю, який

знімають, що зменшує відповідно віддачу і потребує великих витрат

на біологічну рекультивацію.

Таблиця 52. Вплив глибини насипного гумусового шару ґрунту

на врожайність зеленої маси суданської трави (за Л.В. Етеревською)

Глибина шару, см

Середня вро-

жайність, ц/га

Приріст уро-

жайності, ц/га

Контроль ( без гумусного шару) 18 –

20 65 47

30 115 97

40 153 135

60 192 174

100 340 322

Відносна похибка досліду, % 8,28

НСР, ц/га 34,38

Слід ураховувати збитки, спричинені втратою родючості ґрунту

внаслідок необґрунтованого знімання ґрунтового профілю. За основу

такої оцінки приймають комплексний показник кількісних і якіс-

них змін ґрунту у процесі переміщення його у відвали для подаль-

шого використання. Виймання і переміщення ґрунту — трудомістка

робота. Витрати на неї визначають спеціальними методами, запро-

понованими, наприклад, В.Д. Горловим і І.М. Лозановською (1987).

Разом з тим насипання глибокого шару ґрунту — захід не тільки

трудомісткий, а й такий, що потребує багато землі. Дослідження з

безпосереднього використання розкривних порід в Україні, Прибал-

тиці, на Курській магнітній аномалії та в інших регіонах показують,

що деякі з них досить родючі, а окремі, особливо лесоподібні суглин-

ки, нерідко за родючістю наближаються до чорноземних ґрунтів.

Застосовують й інші, менш дорогі, але не менш ефективні спосо-

би створення родючого шару. Так, О.П. Красавин, І.В. Хорошовин,

В.О. Катерининський (1988) пропонують мікробіологічний метод

рекультивації породних відвалів вугільних підприємств з викорис-

танням мікроорганізмів, які знаходять собі поживу в сполуках

порід.

Бітумінізовані і замазучені землі після видобутку нафти змішу-

ють із чистим ґрунтом, додають мінеральні добрива, проводять гли-

боку оранку і залишають на 2 роки для так званого геліотермічного

перегоряння (Г.Ш. Ягубов, З.Р. Байрамян, Ф.З. Оруджалієв, 1986).

Частина 3

266

Можна також зіскребти верхній бітумний шар середніх і дуже за-

бруднених ґрунтів, потім здійснити біологічну рекультивацію.

На ґрунтах із вмістом 3 % нафтових речовин можуть рости сіль-

ськогосподарські культури. Якщо забрудненість не перевищує 6 %,

такий ґрунт перемішують з чистим ґрунтом у співвідношенні 1 : 3

(В.О. Ахметов, 1986).

Біологічна рекультивація. Відновлення рельєфу території

гірничодобувного підприємства, нанесення на її поверхню шару

ґрунту при підготовці ґрунто-підґрунтя після виробки, штучне ство-

рення родючого шару розпушуванням, оранкою, вапнуванням та

іншими прийомами є лише першою стадією відновлення порушених

земель. Другою стадією відновлення є біологічна рекультивація їх,

що включає комплекс меліоративних робіт і агротехнічних заходів,

метою яких є досягнення на рекультивованій території того самого

рівня родючості, що й на непорушених зональних ґрунтах. Сюди

входять орієнтовно ті самі види робіт, що й на польових землях, ос-

новний обробіток (оранка, оранка з глибоким розпушуванням), бо-

ронування, дискування, культивація, внесення добрив, коткування,

сівба, догляд за посівами.

Усі біомеліоративні роботи повинні своєчасно виконувати спеці-

алізовані організації залежно від виду освоєння порушених земель і

методу формування ґрунтового шару за рахунок гірничодобувного

підприємства, як правило, протягом 5 – 8 років.

Для різних природних умов і ґрунтових типів тривалість періоду

відновлення родючості в Україні становить від 1 до 12 років За цей

час рекультивовані землі вивільняють від обов’язкових державних

поставок

Збитки від порушення строків рекультивації порушених земель

мають бути відшкодовані господарству або державі гірничодобув-

ними підприємствами. Фактичні збитки слід визначати за вартістю

недоодержаної валової продукції.

Для цілеспрямованого і науково обґрунтованого вирощування

кормових культур на рекультивованих площах обов’язкове кваліфі-

коване ґрунтове обстеження, що передбачає визначення маси ґрунту

на глибину не менш як 100 см, хімічні показники — на глибину не

менш як 60, а краще 100 см. Визначають кислотність ґрунту, вміст

рухомих форм азоту, фосфору і калію по шарах на глибину до 40 см.

Вологість ґрунту в разі потреби визначають до глибини не менш ніж

1,6 або 2 – 2,5 м, у динаміці — на початку вегетації, у червні — ли-

пні і вересні — жовтні.

Основні агрохімічні й агрономічні показники ґрунто-підгрунтя

кар’єрних виробок слід визначати регулярно, що дасть змогу цілес-

прямовано поліпшувати їх із мінімальними витратами.

Польове кормовиробництво

267

4.2. Ефективність основних прийомів вирощування

кормових і зернокормових культур. Видовий склад

кормових рослин і ефективність удобрення

при біологічній рекультивації кар’єрних виробок

Видовий склад рослин у початковій стадії освоєння відвалів для

сівби кормових і зернофуражних культур залежить від місцевих

умов. Проте майже повсюдно першочергове значення мають бобові

рослини, що забезпечують азотфіксацію і залишають велику кіль-

кість органічної маси кореневих і стерньових решток. Це насампе-

ред буркун білий і жовтий, еспарцет, люцерна посівна і жовта, у во-

логих місцях — конюшина лучна, лядвенець рогатий. Особливо

стійкий проти несприятливих ґрунтових умов буркун. Продуктив-

ність посівів буркуну білого у господарстві на лесоподібному суглин-

ку після використання глини для виготовлення цегли (глибина ви-

робки у середньому 4 м) мало поступалася перед продуктивністю

посівів його на польових землях. Внесення невеликих норм мінера-

льного добрива (N

) посилювало ріст рослин буркуну. Цьому

сприяли добрі умови зволоження. Еспарцет і люцерна були менш

продуктивними.

На насипному шарі із застосуванням добрив можна вирощувати і

зернофуражні культури. При цьому більш ефективними є органічні

добрива (табл. 53).

Таблиця 53. Урожайність сільськогосподарських культур на насипному

шарі чорнозему 40 см завглибшки залежно від форм застосовуваних

добрив, ц/га (за В.П. Ступаковим, В.І. Печенюком та ін., 1981)

Буркун Конюшина Горох Овес

Варіант досліду

зелена

маса

зелена

маса

зерно

Контроль (без добрив) 230 100 198 100 15 100 16 100

Гній 50 т/га 308 134 251 127 18 123 19 120

25 т/га 357 155 291 147 23 155 24 152

250

150

300

284 123 264 133 19,5 131 22 134

Внесення гною і торфомінеральних компостів дає можливість

поліпшити біологічну активність ґрунту. З гноєм у ґрунт потрапляє

багато мікроорганізмів, що мінералізують органічну речовину. По-

зитивні результати дає внесення мікробіологічних препаратів, на-

приклад АМБ дозою 0,5 т/га (В.П. Ступаков, В.І. Печенюк та ін.),

аміачної води. На дуже підкислених виробках слід застосовувати

фізіологічно лужні добрива. У ґрунтах виробок мало мікроелемен-

тів. Їх вносять разом з мінеральними добривами.

Частина 3

268

Обробіток ґрунту. Необхідно ретельно підготувати ґрунт під сів-

бу кормових і зернофуражних культур, особливо при обробітку роз-

кривних порід без попереднього нанесення родючого шару ґрунту.

Важливим у цьому випадку є глибоке розпушування (до 60 см). У

поєднанні із внесенням органічних добрив воно посилює газообмін у

ґрунті, сприяє створенню середовища для біологічних процесів, що

позитивно впливає на врожайність сільськогосподарських культур і

створення родючого шару ґрунту.

Залежно від площі виробок у подальшому можна організувати

сівозміну (3 – 4 поля), а на посівах бобових і бобово-злакових сумі-

шей багаторічних трав — укісно-пасовищне використання траво-

стою.

4.3. Особливості технології вирощування деяких

кормових і зернофуражних культур

Буркун білий і жовтий. Ці культури можна вирощувати май-

же повсюдно на різних ґрунтах і ґрунтових відмінностях, у тому чис-

лі і на залізорудних кар’єрних виробках Криворіжжя. Маючи гли-

бокопроникну міцну кореневу систему, буркун поглинає поживні

речовини з шару ґрунту 2,5 – 3 м, розчинюючи їх своїми кореневими

виділеннями. При цьому верхній шар ґрунту збагачується на каль-

цій, який позитивно впливає на реакцію ґрунтового розчину. Разом

з тим у разі підвищеної кислотності ґрунто-підґрунтя під буркун

слід вносити вапняні добрива.

Вирощують як дворічний, так і однорічний буркун. У безпокрив-

них посівах однорічний буркун накопичує 60 – 70, дворічний — 90 –

120 ц/га сухої маси рослинних решток, тобто більше, ніж люцерна

другого року користування. З рослинними рештками у ґрунт потра-

пляє відповідно 160 – 180 і 260 – 300 кг/га азоту, 45 – 50 і 60 – 80

фосфору, 120 – 140 і 180 – 220 кг/га калію.

За кількістю рослинних решток буркун майже не має собі подіб-

них серед інших сільськогосподарських культур. Це однаково стосу-

ється польових і рекультивованих земель. Проте, на відміну від

польових земель з їхньою високою родючістю, на кар’єрних вироб-

ках високий урожай буркуну можливий лише за удобрення підготов-

леного до сівби ґрунто-підґрунтя. Це можуть бути ґрунто-підґрунтя,

підготовлені глибоким обробітком, вапнуванням та іншими прийо-

мами, або нанесений шар ґрунту, раніше знятий гумусний шар, ле-

соподібні породи кар’єрів. Особливо важливо внести достатню кіль-

кість азоту, бо ефективність бульбочкових бактерій може бути не-

значною. Більше того, буркун позитивно реагує на азотні добрива

навіть на польових землях. Вносять невеликі їх дози (N

45–60

Польове кормовиробництво

269

У дослідах Подільського державного аграрного університету

(В.П. Ступаков, В.І. Печенюк та ін.) при внесенні добрив одержува-

ли по 310 ц/га зеленої маси буркуну на виробках у вапняних

кар’єрах. Ці ґрунто-підґрунтя і насипний ґрунт бідні не тільки на

азот, а й фосфор Так, у дослідах Л.В. Етеревської найвагоміше збі-

льшення зеленої маси буркуну мали на азотно-фосфорному фоні.

Рівень забезпечення рослин фосфором на рекультивованих землях

найчастіше виявляють при висіванні бобових.

Основні прийоми підготовки ґрунту під буркун — глибокий обро-

біток, передпосівна культивація, сівба з коткуванням. У зв’язку з

наявністю бур’янів буркун дворічний доцільно висівати під покрив

ранніх ярих (виковівсяної суміші або ячменю). Урожайність їх буде

незначною, проте вони зменшують забур’яненість посіву.

Еспарцет — винятково витривала культура, проте поступається

перед буркуном у місцях вирощування з підвищеною кислотністю

ґрунту, де без вапнування він росте погано або не росте зовсім. Це

посухостійка рослина, яку з буркуном можна культивувати у

кар’єрних виробках південних районів. Здатність до азотфіксації

вже у ранні фази розвитку забезпечує ріст еспарцету на бідних на

азот ґрунтах, його коренева система здатна завдяки виділенням ко-

ріння розчинювати важкодоступні форми фосфатів, кальцію і таким

чином забезпечувати ріст рослин. Коренева система еспарцету вже

у перший рік проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м і більше, що за-

безпечує його посухостійкість. Особливо добре росте він на вапняних

виробках і взагалі на ґрунтах, багатих на карбонати, добре реагую-

чи також на повне мінеральне удобрення. Врожайність при цьому

підвищується, зростає вміст протеїну в зеленій масі.

Спостереження автора показали, що азот на посівах еспарцету

краще вносити навесні на глибину 15 – 20 см у ризосферу коріння.

Для сівби використовують еспарцет піщаний і посівний. Перший

дає два укоси, посівний (виколистий) не дає другого укосу, а перебу-

ває у фазі пагоноутворення, його можна використовувати для випа-

сання худоби. Як і буркун, еспарцет слід підсівати під виковівсяну і

гороховівсяну суміші, а також під горох. Норма висіву — у серед-

ньому 6 млн насінин на 1 га, покривних культур — на 20 – 30 %

менше. Глибина загортання насіння 3 – 4 см з одночасним кот-

куванням. Покривну культуру краще висівати упоперек рядків

еспарцету. Після її збирання еспарцет у разі потреби підживлюють

азотно-фосфорними, а на супіщаних землях — і калійними добри-

вами.

Навесні посіви підживлюють. Добрива вносять у кількості не

менш як по 45 кг/га азоту та фосфору і в разі потреби — калію, во-

сени — по 30 – 45 кг/га фосфору і калію.