Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 3

300

розгалужене, глибина проникання в ґрунт 120 – 140 см. Листя не-

парнопірчасте, 6 – 10 пар ланцетних листочків. Суцвіття — невели-

кі зонтики, 3 – 5 рожевих малих квіток. Біб багатонасінний, членис-

тий, легко розпадається на окремі членики, які використовують для

висівання. Насіння сплющене, кутасте, світло-коричневе з білим

рубчиком. Маса 1000 насінин 2 – 2,5 г. Рослина вологолюбна, холо-

достійка, самозапильна. Добрий азотфіксатор. Урожайність 140 –

180 ц/га. Може давати отаву.

Буркун білий (Melilotus albus Desr.). Стебла прямі, розгалужу-

ються, 120 – 200 см заввишки. Коріння міцне, стрижневе, добре роз-

галужується, глибина проникання в ґрунт — до 3 – 3,5 м. Листочки

трійчасті, широкоовальні, зазубрені, центральна пластинка на че-

решку, бічні — сидячі. Квітки білі, малі. Суцвіття — нещільна вере-

теноподібна волоть. Плоди однонасінні, сітчасто-зморшкуваті боби,

округлояйцеподібні або еліптичні. Насіння серцеподібне, матове або

слабкоблискуче. Маса 1000 насінин 2 – 2,2 г. Холодостійка, волого-

любна, порівняно посухостійка рослина, добрий медонос і азотфік-

сатор. До настання повного цвітіння від початку сходів минає 65 –

70 днів. Добре росте майже на всіх польових ґрунтах, включаючи

солонці і ґрунти на малопроникних глинах. Добрий фітомеліоратор.

Урожайність 250 – 300 ц/га і більше, 50 – 60 ц/га корм. од., 700 –

800 кг/га перетравного протеїну. Вміст перетравної енергії в 1 кг зе-

леної маси — 3,6 – 4 МДж. Використовується для приготування сі-

нажу, сіна (в суміші з вівсом, райграсом однорічним та ін.) і штучно

висушених кормів. Добрий медонос (до 200 кг/га і більше).

Малопоширені види однорічних бобових трав. Конюшина,

персидська (шабдар) (Тrifolium resupinatum D., рис. 25). Стебла по-

рожнисті, товстостінні, 0,5 – 1 см завтовшки. Залежно від екотипу

висота від 40 – 50 до 150 – 200 см. Стебла неопушені, кущ нещіль-

ний. Коріння стрижневе, розгалужене, заглиблюється в ґрунт на

2 – 2,5 м. Листя трійчасте, зазублене, неопушене, з довгасто-лан-

цетними прилистками. Форма листя — від овальної до майже ром-

бічної. Суцвіття — напівкулясті головки, малі, діаметром 1,5 – 2 см,

сидять на пазушних квітконіжках. У суцвітті близько 30 лілово-

рожевих квіток, які майже сидять і перекинуті парусом донизу

(звідси резупінатум — перекинутий).

Квітки сильно і приємно пахнуть. Медоносна рослина. Плід —

одно-двонасінний біб, розміщений всередині пухирчастого здуття,

що закінчується шилоподібними зубцями. Насіння дрібне, кулясте,

еліпсоподібне. У диких форм — кутасте, неправильно-еліпсопо-

дібне, маса 1000 насінин культурних видів 1,6 – 1,7, дикорослих

0,6 – 0,8 г. Рослина однорічна, перехреснозапильна, вологолюбна,

порівняно посухостійка. Форми озимі, зимуючі, ярі, ранньо-, серед-

ньо- і пізньостиглі. Добре відростає (дає 2 – 3 укоси). Насіння куль-

Польове кормовиробництво

301

турних сортів проростає швидко, дикі форми мають тверде насіння.

Вегетаційний період до першого скошування — 65 – 75 днів, при

висіванні восени — 120 – 140 днів (лише період вегетації). Цінна

для вирощування на зрошуваних землях. Врожайність 350 –

400 ц/га за 2 – 3 укоси, 500 – 600 ц/га при зрошенні. Поживність

майже така сама, як і конюшини лучної.

Зелену масу охоче поїдають тварини. Дає якісне сіно. В 1 кг зе-

леної маси 3,6 – 4 МДж ОЕ. Необхідно налагодити насінництво.

Конюшина підземна (Тr. subterraneum B., рис. 26). Стебла слан-

кі, опушені, від 20 – 50 см до 2 м завдовжки, не укорінюються. Ко-

ріння стрижневе, проникає на глибину до 3 м. Листя трійчасте на

довгих опушених черешках, відходить від сланкого стебла. Листо-

чки серцеподібної форми, сидячі, опушені з довгими білими волос-

ками. Жилкування чітко виражене. Прилистки яйцеподібної фор-

ми, загострені. Суцвіття — щито- або зонтикоподібна головка на

більш або менш довгій квітконіжці, опушене, з 2 – 7 дрібними біло-

рожевими квітками. Плід — однонасінний, шкірястий, виступає з

чашечки, білясто-зелений біб. Насіння велике, овальне, овально-

яйцеподібне. Однорічна (озима і яра), типово пасовищна рослина.

Має пізньо- і ранньостиглі форми, росте на крейдяних, карбонатних

ґрунтах і навіть на заболочених луках прибережних районів. Цві-

тіння ярих форм — через 50 – 55 днів після появи сходів, озимих —

Рис. 25. Типові форми конюшини персидської (шабдару):

а — ярого; б — озимого

Частина 3

302

через 45 – 50 після початку весняного відростання. Головки (гінофо-

ри) подібно до арахісу зариваються у землю. Самозапильна, стійка

проти витолочування і випасання рослина. Поширена у дикому ви-

гляді у південних районах України, в Криму, на Західному Закав-

каззі, на узбережжі Чорного моря (Сочі, Батумі). Дає 400 – 500 ц/га

зеленої маси за кілька циклів, 80 – 100 ц/га корм. од., 1400 – 1600

кг/га сирого протеїну, 1 кг зеленої маси містить 3,4 – 3,8 МДж ОЕ.

Слід налагодити насінництво конюшини підземної і використовува-

ти посіви для випасання овець. Може використовуватись як сидерат

і на схилах у районах природного поширення.

Конюшина олександрійська (єгипетська) (Тr. alexandrinum D., Тr.

al. Libelli et Belli). Стебла гіллясті, прямі. Коріння стрижневе, гли-

боко проникає в ґрунт (до 2 – 2,5 м). Листя трійчасте, довгасте, лан-

цетне, іноді зубчасте, прилистки ланцетно-шилоподібні. Суцвіття —

головка довгастої або овально-конічної форми, на довгих або корот-

ких квітконосах. Квітки білі або жовто-білі. Боби одно-двонасінні.

Насіння дрібне, темно-червоне, темно-коричневе або темно-зелене.

Маса 1000 насінин 2,8 – 3 г. Однорічна озимо-яра, вологолюбна і

досить теплолюбна рослина. Насіння зберігає схожість до 10 років.

Погано росте на кислих, піщаних ґрунтах і солонцях. Урожайність

дуже коливається залежно від умов зволоження і фону живлення і

може становити від 120 – 180 до 300 – 400 ц/га зеленої маси із 3 уко-

сів при поливі на півдні України. За якістю зеленої маси близька до

конюшини персидської, рожевої, лучної. Питання селекції і насін-

ництва конюшини олександрійської вивчають в Інституті кормів

УААН.

Конюшина багряна (Тr. іncarnatum L.).Стебла прямі або дугопо-

дібно вигнуті. Коріння стрижневе, заглиблюється в ґрунт на 1,4 –

1,7 м. Листочки зворотно серцеподібної і яйцеподібної форм, до ос-

Рис. 26. Конюшина підземна:

а — рослина; б — суцвіття

Польове кормовиробництво

303

нови дещо витягнуті. Прилистки яйцеподібні довгасті. Квітки, суц-

віття і квітконоси дуже опушені білими довгими м’якими волоска-

ми. Приквіток немає. Насіння удвічі більше, ніж у конюшини луч-

ної, більш округло-довгасте, спочатку світло-коричневе, потім чер-

вонувато-буре. Це однорічна озимо-яра рослина. Добре розвивається

в умовах теплого, помірно вологого клімату. Погано росте на кислих

ґрунтах. Урожайність зеленої маси становить від 120 до 180 ц/га,

сіна — від 24 до 36, насіння — до 5 ц/га. У посівах трапляється у

західних областях України і Білорусі і на узбережжі Чорного моря.

Використовується як укісна кормова культура на сіно, для поліп-

шення травостою на пасовищах і як сидерат.

Однорічні бобові трави для перспективного використан-

ня у польовому кормовиробництві. Вика темно-пурпурова

(Vicia atropurpurea Desf., Crassa atropurpurea Gren. et God.). Стебло

тонке, вкрите волосками, 60 – 200 см заввишки. Коріння з бічними

розгалуженнями. Листя велике, 7 – 10 см завдовжки. Листочки дов-

гасто-овальні. Прилистки невеликі, напівстрілоподібні. Має нещі-

льну волоть із 4 – 12 квіток. Віночок темно-пурпуровий, 17 – 20 мм

завдовжки. Боби довгасто-ромбічні з довгим загнутим носиком. На-

сіння чорне, округле. Маса 1000 насінин 40 – 50 г. Однорічна рос-

лина, до ґрунтів невибаглива. Добре збагачує ґрунт на азот. В Укра-

їні врожай сіна — до 80 ц/га. Можна використовувати на зелене до-

бриво. За поживністю близька до вики посівної.

Вика блискуча. Стебло чотиригранне, борознисте, витке. Корін-

ня добре розвинене, з бічними розгалуженнями. Листя велике, ова-

льне, з 19 – 20 листочками. Квітки зібрані у густу багатоквіткову

двобічну волоть, яскраві. Плоди ромбічні, здуті, з коротким носиком.

Насіння кулясте, темно-коричневе. Маса 1000 насінин 40 – 60 г.

Однорічна, посухостійка і швидкоросла рослина. Насіння зберігає

схожість 5 – 6 років Непридатні для вики блискучої болотисті і со-

лонцюваті ґрунти. Врожайність зеленої маси на півночі — понад

100 ц/га, сіна — 26, на півдні України — 50 ц/га. Насінна продуктив-

ність висока.

Тригонела. Стебло прямостояче, зелене з антоціановим пігмен-

том. Коріння стрижневе, слабкорозвинене. Листя трійчасте, череш-

кове. Листочки зворотно-яйцеподібні або широколанцетні. Прилис-

тки дрібні. Квітки середні за розміром, сидячі по 2 шт., блідо-жовті.

Біб зігнутий, з прямим носиком, світло-бурий. Насіння зеленкувате

і жовте. Маса 1000 насінин 14 – 16 г. Однорічна скоростигла росли-

на, пластична до температури. Насіння зберігає схожість 8 – 10 років.

До ґрунтів невибаглива. Врожай зеленої маси на півдні України від

60 – 70 до 80 – 120 ц/га. Використовується на зелений корм, сіно,

зелене добриво, у медицині, ветеринарії і техніці. Поліпшує поїдан-

ня і перетравність кормів. Має специфічний запах, який не впливає

Частина 3

304

на поїдання трави і сіна. Її зелену масу і сіно бажано додавати при

згодовуванні зеленої маси і сіна інших культур.

Усі ці види, як уже зазначалося, досягають технічної (збираль-

ної) стиглості на корм у різні строки. Добір видів і сортів дає змогу

завдяки цьому, а також завдяки отавності окремих культур мати

зелену масу однорічних бобових трав і зернофуражних культур з

травня до жовтня.

Основні прийоми підвищення продуктивності однорічних

бобових трав. Підготовка ґрунту під озимі бобові трави, на відмі-

ну від озимих зернових, має певні особливості. Їх висівають після

поверхневого обробітку ґрунту дисковими або роторними знаряддя-

ми після кукурудзи на силос, а в деяких південних районах — і на

зерно ранніх строків сівби, зернових і післяукісних культур. Глиби-

на обробітку — 8 – 10 см. В разі використання комбінованих агрега-

тів, які дають змогу одночасно здійснити обробіток ґрунту, внесення

добрив і сівбу, глибину обробітку зменшують до 5 – 7 см.

Підготовка ґрунту під ярі трави не відрізняється від такої під ярі

зернові (зяблева оранка, весняне боронування агрегатами із шлей-

фами для вирівнювання поверхні).

Більшість бобових (крім буркуну, який краще висівати в однови-

довому посіві, а навесні можна підсівати овес) часто висівають із зла-

ковими, наприклад пажитницею, вівсом. Це зменшує забур’яненість

посіву і дає корм з оптимальним протеїновим співвідношенням.

Норми висівання насіння вики ярої й озимої разом із злаковими

становлять 2 – 2,5 млн шт. на 1 га, буркуну, однорічних конюшин

8 – 10 (на вологих, родючих ґрунтах — 6 – 7), гороху на корм — не

менш як 1,4, дрібнонасінних укісних (кормових) сортів — 1,6 –

1,8 млн шт. на 1 га. Норма висіву сої на корм 0,7 – 0,9, бобів і люпи-

ну 0,5 – 0,7, серадели 3 – 3,5 млн шт. схожого насіння на 1 га. На

густих посівах зменшується фізичне випаровування з поверхні ґру-

нту, збільшується темп наростання зеленої маси, підвищується

врожайність.

Удобрення. Розробляючи систему удобрення бобових, слід урахо-

вувати природну родючість ґрунту, попередники, загальну кількість

внесення добрив у сівозміні. Більшість однорічних бобових трав на

зв’язних родючих ґрунтах, особливо люпин, кормові боби, серадела,

вика озима, буркун, потребують достатнього зволоження і фосфор-

но-калійного удобрення. Завдяки добрій азотфіксації вони менше

потребують внесення азоту. Проте на опідзолених і підзолистих ґру-

нтах майже всі бобові трави позитивно реагують не тільки на вне-

сення вапняних і фосфорно-калійних добрив, а й на азотні.

Добрива вносять з розрахунку на запланований урожай з ураху-

ванням вмісту поживних речовин у ґрунті, коефіцієнтів викорис-

тання їх із ґрунту і з внесених добрив. У середньому для одержання

Польове кормовиробництво

305

за один укіс 250 – 300 ц/га зеленої маси на суглинкових ґрунтах

треба внести 60 кг/га фосфору і 45 кг/га калію. Іноді реакція рослин

на калій слабка або її немає зовсім, що пояснюється використанням

калію бобовими рослинами з ґрунту. На супіщаних ґрунтах, де ка-

лію міститься мінімум, вносять його не менш як 60 – 80 кг/га. Нор-

ми азотних добрив хоч і незначні, але вносити їх необхідно, викори-

стовують звичайно під передпосівну культивацію від 30 – 45 до 60 –

80 кг/га д.р. на бідніших ґрунтах. Це помітно не позначається на

діяльності бульбочкових бактерій, проте значно (на 20 – 40 %) збі-

льшує врожайність зеленої маси.

За даними дослідів В.Ф. Кропивка, під сою можна вносити і

більш високі норми азоту — до 130 кг/га, а під озиму вику і сераделу

достатньо внести у рядки під час сівби 25 – 30 кг/га. За внесення у

сівозміні органічних добрив 14 – 16 т/га мінеральні добрива під бо-

бові трави вносять здебільшого у вигляді стартових доз під час сівби

або не вносять зовсім. Це підтверджується практикою господарств,

наприклад Тальнівського району Черкаської, Новоархангельського

Кіровоградської, Томашпільського і Вінницького районів Вінниць-

кої областей, де при високій щільності поголів’я худоби на 100 га

ріллі вносили зазначену кількість органічних добрив.

Догляд за посівами гороху, чини, люпину, бобів, сої полягає пе-

реважно в боронуванні до і після появи сходів. На інших посівах

при утворенні кірки боронування замінюють обробітком легкими

голчастими дисками, що сприяє поліпшенню повітряного режиму і

початковому росту кормових трав. У періоди дефіциту вологи у шарі

ґрунту 0 – 40 см бажані 1 – 2 вегетаційних поливи при поливній но-

рмі 250 – 300 м

/га у Лісостепу і 350 – 400 м

/га у Степу.

Збирання. У системі зеленого конвеєра бобові кормові трави ско-

шують протягом 10 – 15 днів, оскільки вони повільно грубішають.

Вику озиму і яру збирають у період від початку до повного цвітін-

ня — утворення бобиків; боби, люпин — під час наливання і до мо-

лочної стиглості насіння; сою, горох і чину — у молочній і до молоч-

но-воскової стиглості; конюшину — в фазі бутонізації і цвітіння.

Одноукісні культури — вику яру, боби, сою, горох, чину, буркун

однорічний — збирають машинами, які забезпечують мінімальне

зрізування їх. Конюшину олександрійську і шабдар, сераделу зрі-

зують на більшій висоті (8 – 10 см), щоб забезпечити відростання

бруньок на нижній частині стебла. Отавні трави збирають самохід-

ними косарками з різальними апаратами, уникаючи застосування

роторних типу КИР-1,5, КРГ-2,1, КРН-2,1.

Економічна і біоенергетична цінність бобових трав. Навіть

якщо урожайність невисока (160 – 180 ц/га зеленої маси), бобові

трави економічно вигідні, тому що собівартість їх нижча, ніж зер-

нофуражних культур (ячменю й кукурудзи) у 1,4 – 1,8 раза. Це зу-

Частина 3

306

мовлено тим, що витрати сукупної енергії на вирощування одноріч-

них бобових трав становлять 10 – 12 тис. МДж/га, а кукурудзи на

зерно — 26 – 28, кормових буряків — 40 – 60 та ін. У зв’язку з цим

енергетичні коефіцієнти вирощування бобових трав (відношення

валової енергії в урожаї до витрат її на вирощування культури) ста-

новлять, за даними автора, 8,6 – 9 (табл. 64). У кукурудзи і кормо-

вих буряків вони значно нижчі — 4 – 6.

Таблиця 64. Біоенергетична ефективність вирощування однорічних

трав і зернофуражних культур укісного використання

Культура

Урожай-

ність, ц/га

Витрати

енергії на

вирощу-

вання, тис.

МДж/га

Валова кі-

лькість

енергії в

урожаї, тис.

МДж/га

Енергетич-

ний коефі-

цієнт

Вика яра (один укіс) 270 9,6 902 9,4

озима (два укоси) 310 11,4 103,8 9,1

Шабдар (конюшина

персидська) (три укоси) 340 12,6 108,0 8,6

Горох кормовий укісний

(один укіс) 320 11,8 101,6 8,6

Бобові однорічні трави є надійними страховими культурами ба-

гаторічних трав. Щоб підвищити частку високобілкових культур у

раціоні, зменшити витрати набагато дорожчого зерна бобових куль-

тур, треба збільшувати використання їх у кормовому конвеєрі.

6.2.3. Злакові однорічні трави

Значення у польовому травосіянні. Злакові однорічні трави,

як і бобові, використовують у кормовому конвеєрі в одновидових по-

сівах і в сумішах із бобовими та іншими рослинами. Залежно від

умов вирощування вони можуть займати від 10 до 30 % польової

кормової площі. Так, у південній частині Степу значення злакових

трав, як більш посухостійких, зростає, а бобових одно- і багаторіч-

них — зменшується. В Україні найбільше значення мають судансь-

ка трава, соргосуданкові гібриди, однорічна пажитниця, вирощують

пайзу, могар. Останній, як неотавний злак, майже витіснений суда-

нкою. Разом із тим у господарствах, що спеціалізуються на вирощу-

ванні птиці, могар має свої переваги — за повного дозрівання його

листя і стебла залишаються зеленими. Це дає можливість мати до

30 – 35 ц/га зерна і 50 – 70 ц/га соломи, яку за якістю прирівнюють

до сіна третього класу.

Велике значення, як уже зазначалося, мають також посіви на

корм жита, пшениці, тритикале, вівса і ярого жита. Найважливі-

шими вимогами до сортів є висока облистненість (до 50 %), інтенсив-

Польове кормовиробництво

307

не наростання зеленої маси (до 100 ц/га за декаду вегетаційного пе-

ріоду), повільне огрубішання, добре поїдання протягом 10 – 15 днів,

що сприяє тривалості згодовування у зеленому конвеєрі, висока по-

живність, достатній вміст перетравної енергії у зеленій масі. Крім

ярих трав, навесні на укіс і для випасання можна використовувати

посіви озимого жита. За 45 – 50 днів вегетації воно дає 280 –

300 ц/га зеленої маси, що складається з облистнених вегетативних

пагонів. Висота рослин 25 – 40 см. Темп наростання зеленої маси

75 – 80 ц/га у середньому за декаду вегетації. Корм характеризуєть-

ся високою поживністю (табл. 65).

Таблиця 65. Поживна цінність 1 кг свіжого корму озимого жита

весняної сівби порівняно з іншими культурами

(дослідне поле кафедри рослинництва і кормовиробництва Уманського ДАУ)

Культура, фаза розвитку

Сухої

речо-

вини, %

Сирого

протеї-

ну, г

ОЕ,

МДж

Корм.

од.

Каро-

тину,

мг

Озиме жито

весняної сівби (кущіння) 22 36 2,88 0,20 46

осінньої сівби (початок коло-

сіння) 21 28 2,75 0,19 39

Яре жито (початок колосіння) 22 26 2,60 0,19 32

Пирій безкореневищний (коло-

сіння) 24 29 3,14 0,20 58

Горох кормовий (наповнені боби) 20 38 2,62 0,18 55

Еспарцет (початок цвітіння) 23 39 2,84 0,19 62

Люцерна (бутонізація — початок

цвітіння) 22 42 2,92 0,20 60

Отавні злаки (суданська трава, райграс однорічний, пайза), що

дають кілька укосів, використовуються переважно в кормових сіво-

змінах, де на фоні достатнього азотного живлення навіть без зро-

шення вони дають 120 – 140 ц/га корм. од. Жито, овес, пшениця у

чистому вигляді і в сумішах з бобовими і хрестоцвітими — цінні

парозаймаючі культури.

Усі однорічні злакові трави і зернові, які

використовуються на

зелений корм, — це нещільнокущові рослини верхового типу, добре

облистнені (45 – 50 %), що визначає їх високу поживність і перетрав-

ність. Вміст сухої речовини в них становить 18 – 24 %, кормових

одиниць 0,17 – 0,22, 90 – 100 г перетравного протеїну на 1 корм. од.

Багаті на протеїн жито, пшениця, овес за достатнього азотного жив-

лення. На 1 корм. од. у них припадає 110 – 130 г перетравного про-

теїну. В отавних трав (пажитниці, суданки, соргосуданкових гібри-

дів, пайзи) у другому і третьому укосах збільшується облистненість і

Частина 3

308

завдяки цьому вміст протеїну підвищується з 90 – 105 до 110 – 115 г

в 1 корм. од. Вміст перетравної енергії (ПЕ) в 1 кг зеленої маси

злакових однорічних трав становить до 3,4 МДж.

Значення добору сортів. Поєднання сортів значно збільшує

період використання різних видів злакових трав. Так, на колекцій-

но-демонстративній ділянці кафедри рослинництва і кормовироб-

ництва Уманського державного аграрного університету в 1987 –

1988 рр. висівали по 6 – 8 сортів суданської трави. Спостереження

показали, що діапазон між настанням фази викидання волоті у різ-

них сортів може становити 6 – 10 днів і більше. Менше відмінностей

при настанні цієї фази у могару, пажитниці однорічної.

При поєднанні ранньо-, середньо- і пізньостиглих сортів жита з

кормовою пшеницею і тритикале можна мати зелену масу з початку

травня по 5 – 10 червня, тобто протягом 30 – 40 днів. Добором фу-

ражних і пізньостиглих кормових (укісних) сортів вівса, які по суті є

сортами південно-східних середньоазіатських регіонів, можна по-

довжити період збирання зеленої маси вівса з 5 – 10 червня до 15 –

20 липня, тобто мати високоякісний корм протягом 35 – 45 днів.

Цінною біологічною особливістю вівса, на відміну від суданської

трави, однорічної пажитниці, жита, пшениці, могару і пайзи, є три-

валий період доброго поїдання зеленої маси — від початку фази ви-

кидання до молочної стиглості. Цим овес значною мірою нагадує

кукурудзу, період доброго поїдання зеленої маси у якої зберігається

до кінця молочної — настання молочно-воскової стиглості.

Коротка морфобіологічна, екологічна і господарська ха-

рактеристика основних видів однорічних злакових трав. Су-

данська трава (Sorghum sudanense) — трав’яне сорго. Кущ прямий

або напіврозгалужений, стебла великі, світло-зелені, неопушені,

1,5 – 3 м заввишки, 4 – 12 мм завтовшки, на стеблі 5 – 12 міжвузлів.

Серцевина суха, губчаста. Дуже розгалужена коренева система, ся-

гає глибини 3 м і більше. Листя широколінійне з чітко вираженою

світлою жилкою, 30 – 70 см завдовжки, 2 – 3,5 см завширшки. Язи-

чок короткий у вигляді білої плівки. Суцвіття — волоть пряма, ова-

льно-пірамідальна, гілчаста, розлога (30 – 45 см), перед дозріван-

ням темно-солом’яного кольору. Квітки двох видів — гермафродитні

й одностатеві чоловічі. Зерно плівчасте, велике, маса 1000 насінин

12 – 16 г, овально-еліптичне, темно-коричневе. Вимолочується по-

гано. На сіно використовують через 55 – 65 днів після сівби, повний

цикл розвитку 95 – 120 днів. Дуже посухостійка культура, слабко

уражується хворобами. Добре відростає після скошувань. Вибаглива

до родючості ґрунту. Врожайність із 2 – 3 укосів — 400 – 600 ц/га,

при зрошенні — 700 – 800 ц/га, сухої речовини 90 – 120 і 140 –

160 ц/га; 80 – 100 і 120 – 140 ц/га корм. од., 600 – 700 і 1000 – 1200 кг/га

протеїну. Використовується насамперед на сіно і зелений корм. По

Польове кормовиробництво

309

отавах — після двох скошувань можна випасати велику рогату ху-

добу і овець (проте не після заморозків і похолодання, коли в росли-

нах міститься синильна кислота).

Пажитниця однорічна (Lolium multiflorum L.). Висота 70 –

80 см, нещільний кущ, стебла неопушені, 5 – 6 міжвузлів. Коренева

система мичкувата, проникає у ґрунт на глибину до 1,6 – 1,7 м. Лис-

тя лінійне, широке, шорстке, знизу блискуче, облистненість — до

50 %. Колос циліндричний, 12 – 15 до 18 – 20 см завдовжки, нещі-

льний. Колосків 8 – 12, вони прикріплені ребром до стрижня колоса.

Зернівка ланцетоподібна, 4 – 6 мм завдовжки, плівчаста, з корот-

ким остюком. Маса 1000 насінин 1,8 – 2 г. Вологолюбна рослина,

добре відростає, дає 4 – 5 укосів. Після появи сходів до першого ско-

шування минає 50 – 55 днів. Урожайність від 200 до 500 ц/га зеле-

ної маси, 35 – 80 ц/га корм. од., протеїну 400 – 800 кг/га, 90 – 110 г

протеїну в 1 корм. од. Використовується на сіно, зелений корм у

скошеному вигляді і можна використовувати як покривну культуру

для багаторічних трав. Районована в Лісостепу, на Поліссі, у захід-

них районах України.

Могар, головчасте просо, мишій (Setaria italica P. B. ssp. mocha-

rium Alf.). Нещільний кущ 60 – 140 см заввишки, стебла прямостоя-

чі, порожнисті. Коренева система добре розвинена, сягає глибини

1,5 – 2 м. Листкові пластинки світло- або темно-зелені, до моменту

дозрівання іноді антоціаново забарвлені. Великі, голі, без вушок, з

голими піхвами, які вкриті з країв густовійчастим опушенням. Суц-

віття — колосоподібна волоть, між колосками багато щетинок. Зер-

нівка яйцеподібної форми, плівчаста, жовта, солом’яно-жовта, оран-

жева, чорна. Маса 1000 насінин 2,5 – 3,1 г. Теплолюбна, одноукісна

рослина, на одиницю сухої речовини витрачає вологи у 2 – 3 рази

менше, ніж інші кормові рослини. Насіння дозріває через 95 – 110

днів, на сіно скошують через 65 – 70 днів.

Перспективні види. Могар каліфорнійський (S. italica P. B. ssp.

mocharica alf. californica). Стебло пряме, добре облистнене. Коренева

система мичкувата, глибоко проникає у ґрунт. Листя довге, широке.

Суцвіття — колосоподібна волоть, слабкоостиста, вгорі поникла. На-

сіння кругле, жовте. Маса 1000 насінин 2 – 2,5 г. Однорічна, серед-

ньопосухостійка, теплолюбна рослина. Насіння зберігає схожість

5 – 6 років. Погано росте на важких, вологих ґрунтах низин, а також

на солонцюватих. Цінна кормова рослина. Врожайність у Степу до

200, в Лісостепу — до 300 ц/га.

Теф абіссінський (Eragrostis Teff. (Zucc.) Trotter). Стебло пряме,

гладеньке, добре облистнене. Коренева система добре розвинена,

мичкувата, глибоко проникає в ґрунт. Листя вузько-лінійне, тонке,

сіро-зелене. Суцвіття — багатоколоскова волоть. Окремі колоски

багатоквіткові, довгасто-яйцеподібні. Насіння дрібне, яйцеподібної