Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 3

320

дів не менш як 500 мм за рік. Добре відростає, дає 2 – укоси. Висіва-

ють як восени, так і навесні. Нагадує ріпак і свиріпу озиму. Врожай-

ність за один укіс залежно від агрофону і зволоження 180 – 250, 300 –

350 до 500 ц/га. Із 2 – 3 укосів можна мати 700 – 800 до 1000 ц/га зе-

леної маси. Добре реагує на азотні добрива. Підзимні посіви дають

зелену масу в середині травня. В Україні тифон поширений мало.

Вирощування різних видів хрестоцвітих (капустяних) на корм в

основних і проміжних посівах дає змогу мати високобілкову зелену

масу з квітня до грудня.

7.1.3. Технологія вирощування

Удобрення. Капустяні культури подібно до злакових дуже добре

реагують на удобрення. Врожайність їх під впливом високих норм

азоту на фоні достатнього внесення фосфору і калію підвищується в

2 – 3 рази (табл. 72). При удобренні капустяних слід ураховувати

вміст поживних речовин у ґрунті, у зв’язку з чим кількість внесених

добрив може бути різною (табл. 73).

Таблиця 72. Вплив добрив на врожайність зеленої маси ріпаку, ц/га

(попередник — кукурудза на силос, Уманський ДАУ) (за А.В. Коротеєвим)

Фон живлення

Зелена

маса

Приріст

Сирий

протеїн

Приріст

Без добрив (контроль) 176 – 4,8 –

234 58 6,2 1,4

120

427 251 10,7 5,9

180

542 366 12,4 7,6

Норма висіву і спосіб сівби. Ріпак, свиріпу озиму, редьку

олійну, гірчицю білу, перко, тифон висівають звичайним рядковим

способом із міжряддями 15 см. Норми висіву 2 – 3 млн схожого на-

сіння на 1 га, у Степу — 2 – 2,5, на Поліссі і в Лісостепу 2,5 – 3 млн.

На більш густих озимих посівах погіршуються зимостійкість їх,

ярих — якість корму, особливо редьки олійної.

Строки сівби. Урожайність озимих і ярих капустяних залежить

від строку сівби. Оптимальні строки сівби озимого ріпаку — перша-

друга декади серпня, озиму свиріпу і перко можна висівати і пізні-

ше, проте врожайність їх вища, якщо висівати їх наприкінці серпня.

Для доброї перезимівлі озимі капустяні повинні мати 6 – 8 листків у

прикореневій розетці, а це можливо за тривалої осінньої вегетації —

50 – 60 днів. Небажані і надто ранні строки (наприкінці липня),

оскільки це призводить до переростання рослин, погіршення пере-

зимівлі.

Польове кормовиробництво

321

Таблиця 73. Орієнтовні норми добрив для одержання

запланованих урожаїв хрестоцвітих культур

у системі кормового конвеєра

Норми внесення добрив у ґрунти, кг/га

сірий лісовий підзолистий супіщаний

чорноземний

суглинковий

Культура

Запланована

врожайність,

ц/га

N Р К N Р К N Р К N Р К

Озимі

Свиріпа 250 80 60 60 90 90 90 90 60 90 60 60 60

Ріпак 300 90 60 80 120 80 90 120 80 120 80 60 60

Ранні ярі

Ріпак ярий 250 80 60 60 90 60 90 90 60 90 60 60 60

Редька

олійна

250 80 60 60 90 60 90 90 60 90 60 60 60

Кормова

капуста 500 120 80 90 130 80 90 140 80 130 100 80 80

Післяукісні

Редька

олійна

200 80 60 60 80 60 80 80 60 80 45 45 45

Кормова

капуста 350 100 60 90 120 80 90 100 80 90 80 60 80

Післяжнивні

Редька

олійна 150 60 45 60 80 60 60 60 60 80 45 45 45

Гірчиця

біла 200 80 60 60 90 60 60 90 60 80 60 45 45

Насіння капустяних загортають на глибину 2 – 3 см. У зв’язку з цим

важливим прийомом поліпшення польової схожості їх є післяпосівне, а

в разі потреби — і допосівне коткування ґрунту. Це забезпечує рівно-

мірне, неглибоке загортання насіння і появу дружних сходів.

Сорти. Немає потреби рекомендувати добір сортів капустяних,

як і, зрештою, інших культур. Ці дані є в обласних каталогах райо-

нованих сортів Можна використовувати також дані найближчих

сортодільниць. Так, у виробництві поширені сорти озимого ріпаку

Гарант, Глорія, Квінта, Тисменицький, Іванна; капусти кормової —

Мозкова зелена, Вологодська, Мозкова зелена північна, Вега; ріпа-

ку ярого — Золотоніський, Кубанський, Ковалевський, Шпат. Ефек-

тивними у наших дослідах виявилися японський сорт ярого ріпаку

Абакум Хат та ін.; редьки олійної — Райдуга, Тамбовчанка та ін.

Є сорти (біотипи, екотипи) або групи сортів і гібридів з певними

біологічними й екологічними особливостями, наприклад ранні, сере-

дньоранні, середньо- і пізньостиглі. Одна група сортів добре реагує

на ранні, інша — на більш пізні строки сівби тощо. Все це слід врахо-

вувати при розробці сортової технології вирощування культури.

Частина 3

322

Комплексна механізація вирощування. Для вирощування

капустяних потрібні ті самі причіпні знаряддя — комбіновані агре-

гати; лущильники, плуги, зчіпки борін, культиватори, плануваль-

ники або шлейф-борони, що й при вирощуванні однорічних трав

(див. технології вирощування цих культур). Для звичайної рядкової

сівби використовують зернові, зернотукові або спеціальні сівалки, в

тому числі імпортні марки. Добрива вносять перед сівбою машина-

ми ИРМГ-4, РМГ-4, МВУ-8Б, ІРМГ-4Б та ін.

Для міжрядного обробітку широкорядних посівів кормової капус-

ти застосовують культиватори УСМК-5,4, КОН-2,8 та ін. Озимі (рі-

пак, перко, свиріпу) вирощують так само, як і зернові.

У післяукісних і післяжнивних посівах застосовують поверхне-

вий обробіток з одночасною сівбою або сівалки-культиватори для

сівби по стерні з одночасним внесенням добрив (СЗС-12, СЗС-6 або

СЗС-2.1Л та ін.). Збирають капустяні самохідними косарками і кор-

мозбиральними комбайнами (КСГ-Ф-70, КПКУ-75, КСК-10ОА1,

КИР-185Б, КИР-1,5М та ін.).

Витрати сукупної енергії при вирощуванні хрестоцвітих значно

нижчі, ніж при вирощуванні зернових, зернофуражних і особливо

технічних культур. Наприклад, для одержання 60 ц/га зерна куку-

рудзи у системі енергозберігаючої технології необхідно витратити

28 – 32 тис. МДж/га, кормової капусти 16 – 18, озимого ріпаку 12 –

16, кормової капусти в післяукісних посівах 7 – 8, у післяжнивних

стерньових 6 – 7, олійної редьки і ярого ріпаку у весняних посівах

7 – 8, у післяжнивних 6 – 8 тис. МДж/га та ін.

При порівняно високих врожаях кормів (у проміжних посівах

200 – 250 ц/га, у весняних 300 – 400, а капусти — 500 – 700 ц/га)

енергетичний коефіцієнт, тобто відношення енергії, акумульованої

в урожаї, до сукупної енергії на вирощування, високий і становить

7 – 8, що більше, ніж у багатьох кормових, зернофуражних і особли-

во коренеплодів — цукрових і кормових буряків.

Хрестоцвіті на корм широко вирощують у європейських країнах,

Канаді, США.

7.2. Соняшник

Загальні відомості про культуру при використанні на

корм. Соняшник є холодостійкою культурою. Його можна висівати

на силос і зелений корм слідом за сівбою ранніх ярих, а також як

післяукісну і післяжнивну культуру в одновидових і змішаних посі-

вах з кукурудзою, горохом, ранніми ярими сумішами. Соняшник

стійкий проти зміни погодних умов (температури, зволоження), доб-

ре витримує весняні і перші осінні приморозки, характеризується

високим темпом наростання вегетативної маси і є культурою — га-

Польове кормовиробництво

323

рантом високої врожайності сумішей, його недолік — недосить добре

поїдання у чистому вигляді і порівняно невисока кормова цінність.

Проте за вмістом протеїну (10 – 12 % сухої речовини) і за повноцін-

ністю він перевищує кукурудзу і не поступається перед однорічною

пажитницею, суданською травою, сорго. Велике значення має добра

облистненість його стебел і висока поживність кошиків. Це досить

цінна силосна культура. Виведено спеціальні силосні сорти — Біло-

зерний гігант та ін. Для кормових цілей можна використовувати

також олійні і гризові сорти.

Технологія вирощування в одновидових і змішаних посі-

вах на корм. Посіви соняшнику треба добре удобрювати насампе-

ред азотними, а на легких ґрунтах — фосфорними і калійними доб-

ривами з урахуванням запланованого врожаю. Для одержання

450 – 500 ц/га зеленої маси вносять у середньому 80 – 100 кг/га азо-

ту, по 60 – 80 — фосфору і калію.

При вирощуванні соняшнику у суміші з кукурудзою і в однови-

дових посівах насіння загортають на глибину 5 – 6, у суміші з ран-

німи ярими — 4 – 5 см; висівають звичайною зерновою сівалкою.

Якщо є ґрунтова кірка, посіви можна обробляти легкими голчасти-

ми боронами.

Густі травостої сумішей добре переростають бур’яни. Якщо в їх-

ньому травостої є свиріпа яра, це не погіршує якість кормів. Крім

того, свиріпа — добрий медонос.

На чистих посівах соняшнику на силос і зелений корм і його су-

мішах із кукурудзою або горохом обов’язкове до- і післясходове бо-

ронування. Гербіциди при цьому не вносять. На 3 – 4-й день після

сівби ділянку боронують середніми боронами, через 2 – 3 дні — по-

вторно легкими борінками (наприклад, ЗОР-07). При цьому слід

спочатку перевірити глибину розміщення пророслих сім’ядоль со-

няшнику: якщо вона становить 3 см, можна боронувати, а якщо ме-

нше — з боронуванням треба почекати (до появи повних сходів і

укріплення їх) або використати легкі борони, які розпушують ґрунт

на глибину 1,5 – 2 см. Якщо за один прохід сходи бур’янів («біла ни-

точка») знищуються не повністю, то боронування слід повторити у

протилежному напрямку. Краще робити це на другий день, коли

результати спостережень будуть точнішими.

При ущільненні широкорядних посівів кукурудзи соняшником

його краще висівати після появи сходів у міжряддя кукурудзи у фа-

зі 3 – 4 листків по 140 – 160 до 250 тис. насінин на 1 га. Кількість

насіння, яке висівають, має бути більшою за норму висіву на 30 –

40 %, враховуючи зрідження під час догляду.

Зелену масу збирають косарками-подрібнювачами, а також сило-

сними комбайнами. На силос краще збирати соняшник у молочній

стиглості, на зелений корм — на початку цвітіння. Визначаючи

Частина 3

324

строки збирання сумішей, слід орієнтуватися і за іншими компонен-

тами. Наприклад, при сівбі вівсяно-горохово-соняшникової сумі-

ші — по гороху, суміші з викою — по фазі вегетації вики та ін. Горох

має бути у фазі виповнених бобів, вика — наприкінці цвітіння — на

початку утворення бобиків. Коли в суміші з кукурудзою домінує со-

няшник, строк збирання краще визначати за соняшником, особливо

при збиранні на силос. Сім’янки у молочній стиглості разом із ко-

шиками — цінний високобілковий корм.

7.3. Щириця

Загальні відомості про культуру. Щириця (Аmarantus) пони-

кла, або китайська, а також волотиста і біла — порівняно нова од-

норічна кормова культура. Належить до родини лободових. Вважа-

ють, що культурні види щириці походять із Америки і що її вирощу-

вали племена інків як продовольчу культуру. У зерні щириці багато

білка (до 40 %), жиру (до 15 %), є вуглеводи та інші сполуки. Тепер

культура щириці на зерно по суті відроджується, її починають вико-

ристовувати як компонент у хлібопекарській і кондитерській про-

мисловості. Про перспективи вирощування культури на продовольчі

цілі поки робити висновок важко, проте як кормова рослина вона

зарекомендувала себе досить добре, і її вирощують в Україні повсю-

дно, але на невеликих площах. Основне завдання — налагодити

ефективне насінництво і мати універсальні сівалки, які б дали змо-

гу економно витрачати насіння, забезпечити його висівання. Вели-

ку роботу із селекції щириці, особливо волотистої, проведено в Ін-

ституті кормів УААН (В.Д. Бугайов).

В Україні здавна використовують на корм щирицю звичайну —

польовий бур’ян, який добре поїдають свині.

У культурі, починаючи із 30-х років ХХ ст., поширена здебільшо-

го поникла червона і біла щириця, менше — волотиста. Її буряково-

червоні суцвіття нагадують волоть. Добра облистненість, соковите

стебло роблять зелену масу цього виду щириці дуже цінним кормом

для свиней. Можна згодовувати її і великій рогатій худобі, але в су-

мішах з іншими культурами, передусім із кукурудзою. Посіви щи-

риці пониклої і волотистої разом із кукурудзою на дослідному полі

кафедри рослинництва і кормовиробництва Уманського державного

аграрного університету, а також в умовах виробництва були дуже

ефективними. На чистих посівах мають від 250 – 400 до 500 –

700 ц/га зеленої маси з високим вмістом протеїну (16 – 18 % сухої

речовини). Сівбу з кукурудзою можна здійснювати будь-яким спосо-

бом, простіше — рядками або смугами, що чергуються.

Щириця добре росте в Лісостепу, Степу, на Поліссі. Тривалий час

не грубіє, тому в зеленому конвеєрі її можна використовувати про-

тягом 15 – 30 днів. Свині дуже охоче поїдають її на пасовищах.

Польове кормовиробництво

325

Технологія вирощування. Сіяти щирицю можна звичайним

рядковим і широкорядним способами. Широкорядний спосіб (з між-

ряддями 45 – 60 см) доцільно застосовувати на забур’янених полях.

Глибина загортання насіння становить 1,5 см, якщо верхній шар

ґрунту сухий, — 2 – 2,5 см. Перед сівбою і після неї проводять кот-

кування. Щириця може давати два укоси. Норма висіву насіння —

2,5 – 3 кг/га за звичайної рядкової і 1 – 1,5 кг/га — за широкорядної

сівби.

Оскільки насіння щириці дуже дрібне і для його висівання немає

спеціальних сівалок, до нього додають баланс — вологий суглинко-

вий ґрунт у кількості, що дорівнює кількості насіння, яке висівають,

перемішують і додають ще 3 – 4 кг просяної лузги. Після того, як

сходи зміцніли, проводять боронування гвоздівками для знищення

сходів бур’янів і в разі потреби для розрідження сходів щириці. Піс-

ля цього ще 1 – 2 рази посіви боронують, щоб не тільки знищити

сходи бур’янів, а й культивувати рослини в рядках. Одночасно із

позначенням рядків, тобто при появі сходів, міжряддя розпушують

лапами-бритвами.

Після розростання щириця добре протидіє бур’янам. Випасати

свиней починають, коли висота рослин досягне 25 – 30 см, і продов-

жують до наливання насіння. Для цього краще мати звичайні ряд-

кові посіви.

При збиранні косарками висота зрізування рослин має бути 10 –

15 см, після чого щириця відростає з бруньок нижньої частини стеб-

ла. На корм її починають збирати при утворенні суцвіть, на силос

збирають у фазі молочно-воскової стиглості. Силосують її у сумішах

із рослинами, багатими на цукор, — кукурудзою або сорго.

7.4. Мальва

Загальні відомості про культуру. Мальва (Malva meluca,

M. verticillata d.) належить до родини мальвових. Місцева назва —

рожа, калачики. Дуже поширена у дикому вигляді, а також як де-

коративна рослина. Об’єднує понад 100 видів. У культурі перева-

жають три види мальви мелюка: (середньостигла), кучерява (піз-

ньостигла) і кільцева (ранньостигла). Виведено такі сорти маль-

ви — Гібридна 5, Кучерява 2, Дніпровська та ін. Це отавна,

трав’яна, соковита, добре облистнена, кормова і декоративна росли-

на 2 – 2,5 м заввишки, непоганий медонос. Є дані (П.Я. Біленко,

В.І. Жаринов, В.П. Шевченко, 1985) про використання мальви для

виробництва грубого волокна.

Із трьох видів на силос краще використовувати мелюку, на зеле-

ний корм однаковою мірою придатні всі види. За даними А.В. Коро-

теєва і А.О. Січкаря (Уманський ДАУ), мальва добре росте за різних

Частина 3

326

способів вирощування як компонент ранніх ярих сумішей, кукуру-

дзи на силос і зелений корм, як післяукісна і післяжнивна культу-

ра. Це еутрофна і вологолюбна, хоч і досить посухостійка рослина.

Урожайність мальви за весняної сівби за 2 укоси становить 350 –

450 ц/га і більше, у післяукісних посівах — до 350, у післяжнив-

них — від 150 до 300 ц/га за достатнього зволоження і теплої осені.

Вміст сухої речовини у ній на рівні кукурудзи на зелений корм і си-

лос, тобто від 16 до 26 %, протеїну в сухій речовині 16 – 18 %. Жиру

вона містить значно менше, ніж кукурудза, — 2 – 3 %, кліткови-

ни — від 16 до 26 %, залежно від строку збирання. У ній багато фос-

фору і кальцію, 80 – 100 мг каротину на 1 кг зеленої маси, аскорбі-

нової кислоти від 300 до 600 мг/%. У 100 кг корму до 24 корм. од.

Поїдання у чистому вигляді задовільне, у суміші з кукурудзою —

добре. При запізненні із збиранням тварини поїдають її значно гір-

ше, тому оптимальним вважають строк збирання на корм, коли, за

даними хімічного аналізу, вміст сухої речовини становить 18 – 20 %,

на силос — 22 – 24 %. Білок мальви за складом близький до білка

бобових культур. Є неперевірені відомості про те, що значна масова

частка мальви в раціоні може негативно позначатися на заплідне-

ності тварин, підвищувати рівень яловості корів у стаді. Тому для

широкого впровадження її необхідні ретельні дослідження. Це сто-

сується і таких малопоширених кормових культур, як борщівник,

сильфія, катран та ін.

Технологія вирощування. На зелений корм мальву висівають

звичайним рядковим, на силос — широкорядним способами з густо-

тою відповідно 350 – 500 і 250 – 300 тис. рослин на 1 га. У суміші з

кукурудзою можна висівати в один рядок, через рядок або у вигляді

стрічок по 2 – 3 рядки. Це виправдано, оскільки мальва мало посту-

пається перед кукурудзою за врожайністю зеленої маси.

Мальва добре вбирає поживні речовини, особливо азот. На 1 ц

сухої речовини вона використовує 3 – 4 кг азоту, 0,8 – 1,2 кг фосфору

і близько 2 кг калію. Загальний винос нею основних поживних ре-

човин при врожайності 350 – 400 ц/га становить 200 – 250 кг азоту,

60 – 80 фосфору, 140 – 160 кг калію з 1 га; при врожайності 450 –

500 ц/га — відповідно 270 – 350, 90 – 100, 160 – 200. Приблизно по-

ловину їх слід давати з добривами. Отавність мальви задовільна,

тому можна мати два укоси: перший — 300 – 350, другий — 120 –

140 ц/га.

Свіжозібране насіння практично не проростає і досягає повної

схожості через 1 – 2 роки. Щоб зменшити твердонасінність, його, як

і насіння багаторічних трав, слід скарифікувати. Глибина загор-

тання насіння 3 – 4 см у Лісостепу, 2 – 3 на Поліссі, 4 – 5 см у степо-

вих районах з обов’язковим коткуванням.

Польове кормовиробництво

327

Догляд за посівами полягає в до- і післясходових боронуваннях

легкими, а коли сходи зміцніють, — середніми борінками і в міжряд-

ному розпушуванні.

Силос із мальви, як і зелену масу, добре поїдають тварини тільки

в суміші з іншими кормами, здебільшого багатими на вуглеводи,

цукри — кукурудзою, сорго, житом, вівсом та ін.

8. КУКУРУДЗА

8.1. Використання на зелений корм

8.1.1. Загальні відомості про культуру при вирощуванні

на зелений корм

Поряд із вирощуванням на зерно і силос кукурудза широко ви-

користовується в системі літньої годівлі худоби, її вирощують на зе-

лений корм у Лісостепу, Степу, на Кавказі, в Поволжі, Сибіру, на

Далекому Сході, в Нечорноземній зоні, Білорусі, тобто майже по-

всюдно, крім північних і північно-східних регіонів кормовиробницт-

ва. У липні — вересні, тобто протягом 50 – 60 днів, у районах висо-

кої розораності земель і нерівномірного зволоження по суті немає

культур, якими можна замінити кукурудзу у чистих і змішаних по-

сівах. Вона дає цінний, легкозасвоюваний, здебільшого вуглеводний

зелений корм.

Важко також знайти культуру більш пластичну, яка б так легко

пристосовувалась до різних екологічних умов і за 55 – 60 днів у за-

гущених посівах (150 – 300 тис. рослин на 1 га і більше) нарощувала

від 300 – 400 до 600 – 800 ц/га зеленої маси. Це нерідко більше не

тільки за зеленою масою, а й за виходом сухої речовини, яку мають

на посівах кукурудзи молочно-воскової стиглості, що вегетує 90 –

100 днів. Слід зазначити, що тварини дуже добре поїдають кукуру-

дзу протягом усього періоду згодовування як у годівницях, так і при

пасовищному використанні на післяжнивних посівах. Нерідко бу-

вають нарікання на зниження надоїв молока при згодовуванні ку-

курудзи коровам. Аналіз показує повну розбалансованість раціону

за протеїном і сухою речовиною, коли згодовують тільки кукурудзу

без додавання бобових, хрестоцвітих або інших високобілкових

культур і кормів з високим вмістом сухої речовини — сінажу, силосу

або хоча б звичайної солом’яної січки. Те саме може бути при згодо-

вуванні зеленої маси будь-якої іншої культури, наприклад люцер-

ни. Якщо давати тваринам одну люцерну (по 60 – 70 кг), то резуль-

тати будуть ще гіршими, ніж при згодовуванні кукурудзи без будь-

яких добавок: порушується білковий обмін, спостерігаються надли-

шок азоту в раціоні, розлад травлення, різке зниження продуктив-

ності тварин, особливо дійних корів.

Частина 3

328

Разом з тим вміст протеїну в зеленій масі кукурудзи, яку збира-

ють у період викидання волоті — молочна стиглість, близький до

норми. Проте він містить мало незамінних амінокислот, що робить

білок кукурудзи (зеїн) неповноцінним.

Внесення азотних добрив підвищує вміст у кукурудзі вільних

амінокислот, у тому числі й незамінних, проте воно далеке від нор-

ми. Тому при згодовуванні кукурудзи тваринам треба додавати (орі-

єнтовно 1/3 – 1/4 норми зеленої маси) високобілкові культури — од-

норічні бобові і хрестоцвіті, які висівають у суміші з кукурудзою або

окремо, — сою, боби, буркун, озимий і ярий ріпак, редьку олійну або

люцерну, конюшину, еспарцет.

Іноді заперечення проти використання кукурудзи на зелений

корм ґрунтуються на тому, що в ній мало сухої речовини (18 – 20, до

22, іноді 16 – 17 %). Якщо додержувати цієї логіки, то треба відмо-

витися і від згодовування зеленої маси капустяних (ріпаку, перко,

тифону, свиріпи, кормової капусти), коренеплодів (брукви і турнеп-

су, кормових буряків), оскільки в них лише близько 14 % сухої речо-

вини.

8.1.2. Основні прийоми, технології вирощування

Основний і передпосівний обробіток ґрунту. Ґрунт під ку-

курудзу на зелений корм обробляють так само, як і під інші ярі

культури. Застосовують звичайний зяблевий обробіток ґрунту залеж-

но від стану поля на глибину 22 – 24 до 27 – 30 см. Навесні прово-

дять боронування з шлейфуванням і 2 – 3 суцільні культивації, у

тому числі й передпосівну: першу — на глибину 10 – 12, наступну,

включаючи і передпосівну — 6 – 8 см з боронуванням.

Удобрення. У зв’язку з великою густотою посівів і нетривалим

періодом вегетації (55 – 60 днів) кукурудза на зелений корм потре-

бує інтенсивного азотного, фосфорного, а на супіщаних ґрунтах — і

калійного удобрення. На зв’язаних чорноземах і сірих лісових суг-

линкових ґрунтах для одержання 500 ц/га зеленої маси слід вносити

90 – 100 кг/га азоту, 70 – 90 — фосфору і 60 – 70 кг/га калію. За достат-

нього і навіть задовільного зволоження можна мати 600 – 800 ц/га зе-

леної маси. Тому норми добрив розраховують на запланований ви-

хід сухої речовини з урахуванням родючості ґрунту. Рослини куку-

рудзи до фази утворення 10 – 11 листків мають однакову масу при

густоті посівів як 50 – 60, так і 150 – 200 тис. рослин на 1 га. Отже,

на її загущеному посіві на початку вегетації рівень мінерального

живлення має бути вищим, ніж на зрідженому — на зерно і силос.

Завдяки загущенню посівів, за достатнього фону живлення вже у

фазі 12 листків можна мати 400 – 500 ц/га зеленої маси кукурудзи

(табл. 74).

Польове кормовиробництво

329

Таблиця 74. Продуктивність кукурудзи залежно від густоти і способу

сівби, ц/га (дослідне поле Уманського ДАУ, досліди автора)

Фаза 12 листків Фаза цвітіння

Густота посі-

вів, тис. рос-

лин/га

Зелена

маса

Повітря-

но-суха

речовина

Протеїн

Зелена

маса

Повітря-

но-суха

речовина

Протеїн

Сівба звичайна рядкова з міжряддями 15 см

200 261 40,3 223 304 56,2 291

250 330 50,9 302 380 71,4 366

300 365 57,1 327 408 78,0 390

400 383 60,6 358 429 83,7 404

500 507 81,4 499 539 106,5 596

600 547 89,3 552 565 117,3 647

Сівба широкорядна з міжряддями 45 см

100 263 39,1 232 271 49,0 336

150 299 42,4 273 319 58,7 378

200 320 48,5 288 345 66,2 426

250 348 52,3 328 399 78,5 475

300 408 62,7 376 455 91,5 568

400 426 68,0 420 485 101,0 594

Збільшення густоти травостою, крім підвищення темпів нарос-

тання маси, супроводиться і збільшенням облистненості. Кореляти-

вний зв’язок між цими показниками досить високий

(r = 0,810 ± 0,599, коефіцієнт детермінації r

= 0,6565). У межах 100 –

600 тис. рослин на 1 га цей зв’язок описується рівнянням

у = 608 + 23х, де у — густота стеблостою, тис. рослин на 1 га, х — об-

листненість, %.

Строки сівби. Раніше (50 – 60-ті роки ХХ ст.) у зеленому конве-

єрі рекомендували 3 – 4 строки сівби кукурудзи. Проте в усі строки

пропонували сіяти її після зяблевої оранки. Тому до сівби 3 – 4-го

строків не використовувались значна кількість опадів і період веге-

тації. Щоправда, завдяки вмісту вологи і накопиченню поживних

речовин у ґрунті в результаті перебування ділянки під паром до се-

редини — кінця червня кукурудза росте інтенсивно і за масою вро-

жаю не поступається перед посівами другого строку і навіть пере-

важає їх (табл. 75). Однак вихід сухої речовини при цьому звичайно

нижчий, ніж у 1 – 2-й строки.

Замість 3 – 4-го строків сівби краще висівати кукурудзу післяукіс-

но. Тоді врожайність зеленої маси менша, проте загальний вихід

корму за 2 врожаї вищий, оскільки до сівби кукурудзи мають ще

250 – 300 ц/га і більше озимих проміжних і ранніх ярих кормосумі-

шей. У степових районах, де післяукісні посіви часто неефективні,

важливо вводити і третій строк сівби, щоб забезпечити надходження

маси кукурудзи у вересні. У Лісостепу замість трьох весняних стро-