Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 2

140

добре. Дедалі більшого значення набувають однорічні форми рай-

грасу багатоукісного. Однорічний райграс використовують як підсі-

вну культуру, а також як покривну для багаторічних трав (насам-

перед для конюшини лучної). При ранній весняній сівбі може по-

шкоджуватись заморозками. Обидва види райграсу дають від 5 до

8 ц/га насіння.

Пажитниця багаторічна або райграс пасовищний (Lolium

perenne L.) — багаторічний нещільнокущово-кореневищний, напів-

верховий і низовий, ярий злак. Облистненість залежно від сорту й

живлення задовільна і добра. Типова пасовищна рослина. Дуже

добре відростає, висота рослин від 25 – 30 до 60 см. Суцвіття — ко-

лос 12 – 15 см завдовжки, зрідка — довше. На відміну від райграсу

багатоукісного, колоски безості. Насіння схоже на насіння костриці

лучної, але стриженець плоский, догори злегка розширюється. Маса

1000 насінин 2 – 2,2 г.

Рослина вологолюбна. Трапляється майже повсюди. Високі вро-

жаї дає лише в районах із м’яким кліматом. Зимо- і посухостійкість

низькі. Погано витримує безсніжні зими і пізні весняні заморозки.

У степових районах майже не трапляється. Дуже добре реагує на

азотні добрива і зрошування, незадовільно витримує затоплення вес-

няними водами. Оптимальний рівень ґрунтових вод — 0,5 – 0,8 м.

Тимофіївка лучна (Phleum pratense L., рис. 13). Разом з кост-

рицею лучною і тростинною, грястицею збірною, райграсами, пирієм

тимофіївка — один з видів найбільш поширених злакових багато-

річних трав. Верховий, нещільнокущовий, середнього довголіття,

мезофітний, озимий,

вологолюбний, пізньо-

стиглий злак. Поши-

рена переважно в Не-

чорноземній і лісосте-

повій зонах, в гірських

районах Карпат, Ал-

таю, Кавказу, Тянь-

Шаню. В травостої ба-

гато подовжених, добре

облистнених вегетати-

вних пагонів. Піхви

листя відкриті, язичок

тонкий, плівчастий,

зазублений. Суцвіт-

тя — колосоподібна во-

лоть (султан) 10 –

12 см і більше завдов-

Рис. 13. Тимофіївка лучна

Лучне кормовиробництво

141

жки з притупленою верхівкою. Колоски волоті одноквіткові, сидячі,

прикріплені під прямим кутом до осі волоті. Насіння дрібне (1,5 –

2 мм), яйцеподібне або еліптичне, сіре із сріблистим відтінком,

вкрите тонкою світлою плівкою. Маса 1000 насінин — 0,4 г. У ниж-

ній частині стебел є потовщення (гаплокорн) — місце нагромаджен-

ня запасних поживних речовин.

У Росії в культуру введена наприкінці XVII — на початку

XVIII ст., а можливо, й раніше в колишній Вологодській губернії.

Незважаючи на різні екотипи тимофіївки (північний, лісостеповий,

гірський, європейський, алтайський, далекосхідний) і, отже, відмін-

ності в будові рослини, спільним для всіх видів тимофіївки є воло-

голюбність. Добре реагує на азотні добрива і зрошення. Зимо- і мо-

розостійка. Росте на родючих ґрунтах. На бідних супіщаних, погано

зволожених або сильно опідзолених ґрунтах (рН 4,5 – 5) витісняєть-

ся менш цінними травами.

Рослина більш сіножатна, ніж пасовищна. Добре росте разом із

конюшиною лучною, рожевою. Час перебігу фенологічних фаз у них

збігається, що дає змогу мати цінну травосуміш. Урожайність і по-

живність високі, худобою поїдається добре. В степових і лісостепових

районах України, на Кавказі, в Середній Азії, Східному Сибіру тра-

пляється також тимофіївка степова (Р. phleoides (L.) Sim.). Коре-

невищна рослина від 40 до 80 см заввишки. Добре облистнена. Лис-

тя шорстке, сірувато-зелене. Суцвіття — вузькоциліндричний сул-

тан. Насіння дуже дрібне (1,0 – 1,3 мм), овально-яйцеподібне. На

одному кущі до 400 – 1000 і більше насінин.

Певне значення на луках і пасовищах мають кореневищні зла-

ки — келерія струнка (тонконіг стрункий), ячмінь бульбистий,

щучник дернистий, а також очерет звичайний.

2.2. Бобові

Другою дуже цінною групою трав’яних рослин лук і пасовищ є

родина бобових, або метеликових, яка об’єднує майже 12 тис видів.

З них на території України, Росії, Білорусі, в Середній Азії, на Кав-

казі росте 1700 видів

Бобові відрізняються від злакових добре розвиненими стрижне-

вими коренями, які проникають у ґрунт на глибину 2,5 – 9 м. На

них у верхній частині багато різноманітної форми і розмірів бульбо-

чок, в яких живуть бульбочкові бактерії. Кожний різновид утворює

бульбочки на коренях певної групи бобових. Насіння бобових доці-

льно інокулювати безпосередньо перед сівбою або бактеризувати

ґрунт відповідними штамами бульбочкових бактерій.

Частина 2

142

Листя у бобових багаторічних трав трійчасте, пальчасте, перисте,

рідше суцільне, з прилистками. Квітки зигоморфні (тобто такі, че-

рез які можна провести тільки одну площину симетрії). Оцвітина

подвійна, квітки зібрані в головки, китиці, прості зонтики, є одини-

чні квітки. Віночок складається з п’яти пелюсток. Верхній — парус

(прапор), дві бічні — весла (крила), два нижніх зрослись, утворивши

човник. Чашечка зрослолиста з п’ятьма зубцями. Десять тичинок

зростаються в трубки, які охоплюють зав’язь. Інколи одна тичинка

вільна, рідше всі десять вільні. Плід — біб одно-, дво- або багатона-

сінний.

Бобові поширені на кормових угіддях лісової, лісостепової і ме-

ншою мірою степової зон, поступаються перед злаковими, склад-

ноцвітими й подекуди — перед осоками. У степових районах рос-

туть на заплавах річок, схилах, лиманах, поливних землях, уз-

довж заасфальтованих доріг Лісостепу й Степу, де вони піджив-

люються дощовими водами за рахунок стікання їх з асфальту. Мі-

сця вздовж доріг можуть бути використані для збирання насіння.

Більшість бобових добре поїдають тварини. Серед бобових трав

найцінніші на луках конюшина лучна, рожева, біла (повзуча), лю-

церна синя (посівна), жовта, еспарцет, лядвенець рогатий, чина

лучна, астрагали. Останні серед бобових поширені найбільше. То-

му родину бобових можна було б назвати також родиною астрага-

лових. Серед бобових є цінні лікарські, харчові, медоносні, декора-

тивні рослини. Менш цінні з них, але ті, які дають велику вегета-

тивну масу (багаторічні люпини, буркун), можна використовувати як

сидерати. Бобові — дуже поживні рослини: 1 кг сіна, заготовленого із

збереженням листочків, відповідає 0,5 – 0,6 корм. од. і містить 90 –

100 г перетравного протеїну. Трава бобових за поживною цінністю

посідає перше місце серед кормових рослин. Штучне сушіння їх на

початку цвітіння дає змогу одержувати цінні протеїнові концент-

рати, особливо при відокремленні стебел від листків і використан-

ні останніх з цією метою.

Більшість бобових добре поїдають тварини. У фазах бутонізації і

цвітіння бобових суха речовина багаторічних трав містить 18 – 20 %

протеїну, 3 – 4 % жиру, 26 – 28 % клітковини і 42 – 46 % безазотис-

тих екстрактивних речовин.

Найбільш цінні в кормовиробництві люцерна посівна і жовта, а

також хмелеподібна; конюшина — лучна (червона), рожева, біла;

еспарцет посівний (виколистий), піщаний закавказький; лядвенець

рогатий; буркун.

Горошок мишачий, вика мишача (Viсia сrасса L.) — багато-

річна (до 10 – 12 років у травостої) сіножатна, отавна рослина, яка

стелеться. Стебла 60 – 120 см завдовжки і більше. Коренева система

Лучне кормовиробництво

143

глибоко проникає в ґрунт (від 1,6 до 3 м). Листя парноперисте з міц-

ним гіллястим вусиком, листочків 7 – 12 пар.

Фіолетові, рідко білі квітки зібрані в багатоквіткові густі китиці

Квітконоси довгі. Боби коричнювато-бурі. В них у середньому по 5 – 7

насінин. Маса 1000 насінин 7 – 11 г.

Поширена повсюди в Україні, в Нечорноземній зоні Росії, на лі-

сових галявинах, біля доріг.

Пристосована до різних ґрунтово-кліматичних умов, високовро-

жайна (60 – 80 ц/га і більше сіна з двох укосів), добре витримує за-

топлення і малосніжні холодні зими.

Поживність горошку добра. Цвіте і плодоносить з травня по чер-

вень.

Добре росте у змішаних посівах з іншими культурами — багато-

річним житом, кормовими рослинами інших родин. При висіванні

на корм слід ураховувати відсоток (до 70 – 80 %) твердого насіння

(перед сівбою його треба скарифікувати). У культуру горошок поки

що не введений, оскільки не налагоджено його насінництво, крім

того, немає єдиної думки щодо доцільності використання горошку

на зелений корм. Недостатньо вивчені хімічний склад горошку, йо-

го фармакологія.

Буркун білий (Меlіlоtus albus Desr., рис. 14) — цінна дворічна

озима, рідше однорічна яра, високоврожайна кормова і медоносна

рослина. Стебла від 80 см до 2 м

заввишки, зелені, внизу червону-

ваті.

Листки трійчасті, зазублені по

всій довжині, середній листочок,

як і в люцерни, на черешку, біч-

ні — сидячі, прилистки невеликі

вузькі (ниткоподібно-шилоподібні).

Корені буркуну добре розвине-

ні, проникають у ґрунт на глиби-

ну 4 – 5, а в однорічного — до 3 м.

Залишає до 120 ц/га сухої маси

коріння і надземних решток, у

яких міститься 200 – 250 кг/га

азоту. В будь-якій фазі рослина

має характерний для білого бур-

куну запах. Суцвіття — багато-

квіткова пазушна китиця. Квітки

білі. Боби — одно- або двонасінні,

з коротким загостреним носиком,

рідше голі, частіше сітчасто-

Рис. 14. Буркун білий

Частина 2

144

зморшкуваті. Насіння кутасто-округло-яйцеподібне, світло-жовте.

Маса 1000 бобів 2,6 – 3 г, 1000 насінин 1,9 – 2 г. В окремих екотипів

і сортів шкірка під час обмолоту бобів залишається на насінні, у де-

яких легко відокремлюється. Дуже пластична рослина, росте по-

всюди в усіх зонах, за винятком тундри, практично на всіх ґрунтах.

В Європу і США буркун завезений із Сибіру, тому його ще назива-

ють сибірською травою. Буркун — добрий фітомеліорант, усуває за-

соленість, поліпшує водопроникність ґрунту, є цінним попередни-

ком озимої пшениці.

За поживністю у фазі цвітіння буркун близький до люцерни.

Вміст кумарину обмежує застосування буркуну в зеленому конвеєрі.

Його слід згодовувати разом з іншими культурами не більш як 20 –

25 кг на одну голову великої рогатої худоби, краще в прив’яленому

вигляді. З буркуну виготовляють цінний сінаж, а в суміші із злака-

ми (овес, райграс однорічний) — високопоживний силос і добре сіно.

Як пасовищну рослину буркун використовують переважно в Ка-

захстані, Західному Сибіру. Добрий медонос, особливо однорічний,

період цвітіння якого досить тривалий (30 – 35 днів). Цінні сорти з

одночасним дозріванням насіння, ті, що менше обсипаються, більш

облистнені, з мінімальним вмістом кумарину.

Буркун — продуктивна рослина. Урожайність зеленої маси з од-

ного укосу сягає 400 – 450 ц/га, насіння — від 6 до 12 ц/га. Проте в

період обмолоту бувають великі втрати (40 – 50 % урожаю) внаслі-

док обсипання насіння.

Менше поширений у культурі і більше — на природних луках

буркун жовтий, лікарський (М. officinalis (L.) Desr.). Дуже схожий

на білий, відрізняється від нього яскраво-жовтим забарвленням кві-

ток.

За кормовою цінністю і продуктивністю дещо поступається перед

білим буркуном, більше уражується хворобами. Характеризується

великим вмістом кумарину. Поширений у тих самих районах, що й

буркун білий. Росте як бур’ян на степових луках, перелогах, берегах

ариків і каналів. Внаслідок різкого кумаринового запаху в травостої

тварини його не поїдають. У сіні поїдається добре, особливо кіньми.

Перспективний для залужування схилів як компонент сіножат-

них травосумішей, особливо на солончаках і солончакових ґрунтах.

Конюшина біла, повзуча (Тrifolium repens L., рис. 15) — стри-

жнево-коренева, повзуча, багаторічна з бічними пагонами, що вко-

рінюються, типово пасовищна, яра, від 10 до 22 см заввишки росли-

на. Основна маса дуже розгалужених коренів розміщується на гли-

бині 30 – 40 (до 60) см, окремі стрижневі корені проникають на 1,5 –

2 м. Від основного вкороченого стебла відходять бічні повзучі паго-

ни або такі, що трохи піднімаються. Листя на довгих черешках вла-

Лучне кормовиробництво

145

сне і є травостоєм. Біля основи

черешків листя є прилистки.

Суцвіття — кулеподібна голів-

ка на довгій ніжці, без приквіт-

кових листків. Квітки білі, рі-

дше блідо-жовті або зеленува-

ті. Біб дво-, три-, рідше чоти-

ринасінний. Насіння дрібне,

овальне, стиснуте, блискуче

або червонувате з рожевим,

коричневим, зеленуватим від-

тінками, з корінцями під шкі-

ркою, які чітко виділяються.

Маса 1000 насінин 0,7 – 0,9 г.

Поширена повсюди. За не-

великим винятком (степові, со-

лонцюваті, солонцеві і надмір-

но кислі ґрунти) росте майже на

всіх ґрунтах.

Вологолюбна рослина. Зимостійкість добра, витримує затоплен-

ня. Оптимальний рівень ґрунтових вод для неї 60 – 80 см. Цвіте

протягом вегетативного періоду, починаючи з травня до осені. На-

сіння дозріває в липні — серпні. Подібно до злакових трав розмно-

жується насінням і вегетативно (пагонами, які вкорінюються), тому

дуже стійка і конкурентоздатна у травостої. Не витісняється злако-

вими травами, а навпаки, сама може витісняти або обмежувати їхнє

кущіння, особливо на бідних супіщаних ґрунтах. Добре нагрома-

джує азот (у травосумішах, за даними А.В. Сау, 1967, до 120 кг/га).

У зв’язку з двояким способом розмноження період використання в

травостої дуже тривалий. Кормова цінність і поїдання добрі.

Застосування високопродуктивних сортів, таких як Гігант білий,

Бітунай, Гомельський та інших, дає змогу за 4 – 5 циклів випасання

використовувати 350 – 400 ц/га зеленої маси. Добрий медонос. Ви-

рощують у травосумішах.

Конюшина сунична (Т. ambiguum М. В.) — високопродуктив-

на, укісно-пасовищна, цінна кормова рослина. Поки що не набула

поширення. Головки білі, злегка рожевуваті, боби одно- або двона-

сінні. Самозапильна рослина, розмножується самосівом і вегетатив-

но — вкоріненням стебел, переважно на Кавказі Період викорис-

тання в посівах 3 – 4 роки. Після розв’язання проблем насінництва

може бути використана як пасовищно-сіножатна культура на зро-

шуваних сіножатях і пасовищах південних районів, а також в інших

регіонах. Пластична рослина, росте на різних ґрунтах. Кормова

Рис. 15. Конюшина біла

Частина 2

146

цінність висока, поїдання добре. Як і біла, сунична конюшина —

добрий медонос.

Конюшина червона, лучна (Т. pratense Grome, рис. 16) — цін-

на бобова багаторічна трава. В північних нечорноземних районах, у

Білорусі, на Поліссі, в центральному і північному Лісостепу і захід-

них районах України конюшина

лучна — основне джерело якіс-

них кормів — сіна, сінажу, кор-

мів штучного сушіння, цінний

компонент зеленого конвеєра,

тобто це рослина, яка багато в

чому визначає стан кормовироб-

ництва загалом.

Листки трійчасті, ніжні, ниж-

ні на довгих, верхні — на корот-

ких черешках. Листочки сидячі.

Суцвіття — головка, оточена

верхівковими листками з широ-

кими прилистками. Квітки пур-

пурні, боби однонасінні. Насіння

серцеподібне овальне, жовто-

фіолетове, блискуче, при збері-

ганні протягом 2 – 3 років темніє.

Маса 1000 насінин 1,9 – 2,0 г

У культурі поширені два під-

види: ранньостиглий двоукісний

та пізньостиглий одноукісний.

Перший ярого типу, в травостоях

росте в середньому 3 роки, максимальна продуктивність — на дру-

гий рік вегетації. Потім поступово зріджується і на другому третьо-

му році використання випадає з травостою повністю Другий підвид

озимого типу, дає один укіс, поширений переважно в Нечорнозем-

ній зоні. Рослини ярого типу мають 5 – 7 міжвузлів, широкі прилис-

тки, озимого — 7 – 12 міжвузлів і довгі прилистки. Обидва підви-

ди — рослини довгого дня. Одноукісна конюшина має вищий траво-

стій. При запізненні із збиранням (у фазі цвітіння) відростає пога-

но. Максимальна продуктивність спостерігається на першому-

другому роках використання, потім випадає. Конюшина в культурі

давно.

Рослина вологолюбна, добре росте на родючих аерованих ґрун-

тах, погано — на засолених і дуже кислих ґрунтах. Поїдання добре,

поживність трави, сіна, сінажу висока: 1 кг якісного сіна відповідає

0,62 корм. од. і містить 80 – 90 г перетравного протеїну Слід зазна-

Рис. 16. Конюшина червона лучна

Лучне кормовиробництво

147

чити, що поживність сіна залежить від якості заготівлі — чим біль-

ше в ньому збереглося листя, тим вищі поживність і вміст протеїну.

Двоукісна конюшина цвіте в середині червня, дозріває в серпні, од-

ноукісна — на 12 – 16 днів пізніше.

Кількість отав у обох підвидів залежить від строку збирання

першого укосу і умов зволоження. За достатнього зволоження ко-

нюшина дає три укоси. Добре реагує на органічні й фосфорно-ка-

лійні добрива, а на кислих ґрунтах — і на вапнування.

Урожайність за один укіс — від 200 до 400 ц/га, а за доброго зво-

ложення за 2 – 3 укоси — від 400 до 600 ц/га.

Конюшина рожева, гібридна (Т. gibridum L., рис. 17) — при-

родний гібрид білої (повзучої) і червоної конюшини Поширена по-

всюди, в культурі — менше, що несправедливо, оскільки в суміші із

злаковими дає цінний корм.

Напівверхова пасовищно-укісна

озимо-яра рослина 30 – 40, в культу-

рі — до 100 см заввишки. Після випа-

сання відростає добре, після скошу-

вання — незадовільно. В травостої

тримається 3 – 4 роки. На пасовищах

не випадає довго завдяки самопідсі-

ванню і вегетативному відновленню

аналогічно білій конюшині. Дає пожи-

вний корм, але поїдається в чистому

вигляді гірше, ніж конюшина лучна

або біла, оскільки має гіркуватий смак,

але в суміші із злаковими травами по-

їдається добре.

Більш зимостійка, ніж конюшина

лучна, дуже рідко вимерзає. Добре ро-

сте на родючих суглинкових, глинис-

тих і супіщаних ґрунтах. Поширена

повсюди, крім тундри.

Урожайність зеленої маси нижча,

ніж червоної конюшини, але за уро-

жайністю насіння перевищує її.

Корені проникають у ґрунт на гли-

бину до 3 – 4 м, але основна маса їх

розміщується на глибині 40 – 60 см. Стебла порожнисті, дещо піді-

ймаються. Так само, як і в конюшині, на нижніх листках черешки

довгі, на верхніх — коротші. Листочки без білої плями посередині, з

паралельними жилками, які видаються, прилистки шкірясті, світлі,

яйцеподібно-ланцетні або яйцеподібні. Суцвіття — кулеподібні, па-

Рис. 17. Конюшина рожева

Частина 2

148

зушні голівки. Насіння темно-зелене, темно-коричневе, інколи

крапчасте мармурове, дрібне, овально-яйцеподібне або трикутно-

кругле. Маса 1000 насінин 0,7 – 0,8 г. Менше, ніж лучна конюшина,

чутлива до кислотності ґрунтів. Середня врожайність сіна 37 –

40 ц/га. Добрий медонос. Фаза цвітіння настає в червні, цвіте до

жовтня.

Козлятник східний, галега східна (Galega orientalis L.) — ба-

гаторічна рослина (в чистих посівах росте до 14 років, у травостоях

із злаковими — 7 – 8). Росте на Кавказі, інколи на полях Криму.

Культуру можна висівати повсюди в Степу, Лісостепу, Поліссі, в

Нечорноземній зоні на силос, сіно, сінаж і зелений корм з бобовими

і злаковими.

Висота рослин 80 – 100 см і більше. Листя непарноперисте, з 5 – 6

великими листками на вкорочених черешках. Квітки білі або фіоле-

тові в рідких китиця. Боби шилоподібно загострені, лінійні. Насіння

за формою і кольором нагадує люцернове, але більше — 2,5 – 3,0 мм.

Урожайність 6 – 8 ц/га. Чашечки квіток, квітконіжки вкриті залози-

стими волосками.

Добрий медонос. Укісна стиглість настає рано — в кінці трав-

ня — на початку червня, в південних районах — ще раніше, збира-

ють 2 – 3 укоси. У чистому вигляді молочні тварини поїдають пога-

но, в суміші із злаковими — добре.

Урожайність висока — на рівні еспарцету і люцерни.

Люцерна голуба (Мedicago соеrulea L.). Цей вид люцерни знач-

но поширений у південно-східних районах. Рослина більше, ніж

інші види люцерни, пристосована до степових умов вирощування,

що дуже важливо для використання в селекції. Люцерна голуба

швидко грубіє, має малу облистненість, що слід усувати селекцією.

Для цього треба використовувати велику різноманітність її диких

форм.

Це багаторічна рослина кореневищного типу з міцною, глибокою

кореневою системою. Китиці багатоквіткові (до 30 квіток), боби

щільно спірально закручені два-три рази, з сітчасто розміщеними

жилками.

Урожайність досить висока — 30 – 40 ц/га сіна. Кормова цінність

і поживність високі, поїдається тваринами добре. Рослина перспек-

тивна для висівання в укісно-пасовищних травосумішах, зокрема з

житняком, стоколосом прямим та іншими травами.

Люцерна жовта, серпоподібна (М. falcata L., рис. 18) — бага-

торічна, напівверхова, пізньостигла, укісно-пасовищна яра рослина.

Коренева система розгалужена, із значною кількістю бічних коре-

нів, міцна, проникає углиб ґрунту до 4 – 6 м. Стебла 40 – 90 см за-

вдовжки. Листя трійчасте. Листочки біля основи завжди звужені,

Лучне кормовиробництво

149

від середини і вище зубчасті, за формою обернено-яйцеподібні до

продовгуватих. Пластинка листка знизу опушена. Китиця густа,

яйцеподібна або округла, 25 – 30-квіткова. Віночки квіток жовті,

боби серпоподібні або прямі, багатонасінні, темно-коричневі, навіть

чорні, слабковолосисті або неопушені. Насіння переважно брунько-

подібно-видовжене, жовто-коричневе, 1,8 – 2,3 мм завдовжки. Маса

1000 насінин 1,75 – 2,1 г.

Поширена в Лісостепу і Степу, на Кавказі, в Західному Сибіру в

природних травостоях, на різних ґрунтах, включаючи засолені —

солончаки і солонці. Порівняно із люцерною синьогібридною і ко-

нюшиною більш стійка проти посухи, а також зимостійка. У зв’язку

з різними умовами поширення має екотипи.

Цвіте в кінці травня — на початку червня, насіння дозріває в Лісо-

степу в серпні, в Степу — в кінці липня. Дуже цінна кормова рослина,

урожайність висока — 40 – 60 і навіть до 100 ц/га сіна. Добре витримує

випасання. Поїдається тваринами добре. Поживність зеленої маси і

сіна висока. Зелена маса і сіно люцерни жовтої дещо грубіше, ніж лю-

церни посівної і конюшини, в ній трохи більше клітковини.

Люцерна синя, посівна, звичайна (М. sativa L., рис. 19) — ос-

новна бобова кормова культура в системі кормового конвеєра лісо-

степових, степових і південно-східних районів. Крім згодовування у

Рис. 18. Люцерна жовта

Рис. 19. Люцерна синя