Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 2

170

ціальний паспорт, де наведено відомості про використання угідь, які

підлягають поліпшенню. Окремо виділяють інші, менш цінні ділян-

ки, які слід перевести в пасовищно-сіножатні угіддя. Це насамперед

стосується ділянок заболочених і вкритих чагарниками та деревною

рослинністю, яка не має промислової цінності (верболіз, верба, віль-

шаник) та інші малоцінні деревно-чагарникові вгіддя.

Як правило, дані, які є в господарствах, районах, області, поєд-

нують із даними безпосереднього обстеження кожної ділянки (кон-

туру). Використовують землевпорядні плани та ґрунтові карти

угідь. До них додають поконтурний опис у вигляді відомості. Інвен-

таризацію і паспортизацію природних кормових угідь слід проводи-

ти регулярно, що дає змогу враховувати умови, які склалися, і при-

ймати вчасні та дійові рішення.

4. СИСТЕМА ПОЛІПШЕННЯ ПРИРОДНИХ

КОРМОВИХ УГІДЬ

Більшість природних кормових угідь — це низькопродуктивні

луки і пасовища, які часто перебувають у дуже незадовільному

культуртехнічному стані. Одержаний з них корм має низьку якість,

тварини поїдають його не більш як на 40 – 50 %. Сіножаті й пасо-

вища, з яких мають 30 – 40 ц/га і більше корму, займають незначні

площі. Для поліпшення продуктивності природних лук і пасовищ

можна застосовувати різні агротехнічні, меліоративні, агрохімічні

та біологічні заходи.

Розрізняють поверхневе і докорінне поліпшення природних сіно-

жатей і пасовищ. Поверхневе поліпшення — це комплекс культуртех-

нічних, агротехнічних, біологічних, організаційно-господарських,

економічних заходів, спрямованих на поліпшення продуктивності і

якості травостою (дернини). Під докорінним поліпшенням розуміють

комплекс культуртехнічних, агрохімічних, меліоративних, агротехні-

чних, біологічних, організаційно-господарських та економічних захо-

дів, спрямованих на створення нового, високопродуктивного бобово-

злакового або злаково-бобового травостою замість малопродуктивно-

го, малоцінного за видами. Поверхневе поліпшення доцільно прово-

дити там, де в травостої збереглось не менш як 25 % цінних злакових

і бобових трав. Оптимальний показник — 30 – 40 %.

Крім ботанічного складу травостою велике значення має і стан

території природного угіддя. Якщо вона не менш як на 25 – 30 %

вкрита деревами і чагарниками або на 30 – 40 % заболочена, то, не-

залежно від виду травостою, проводять докорінне поліпшення.

В.Р. Вільямс вважав, що на луках і пасовищах слід застосовувати

насамперед докорінне поліпшення. Проте сучасні засоби механіза-

Лучне кормовиробництво

171

ції, наявність добрив і насіння трав дають змогу і при поверхневому

поліпшенні досягти високих результатів — збільшити продуктив-

ність травостою у 3 – 5 разів. Про це, наприклад, свідчить досвід

Гірсько-Карпатської лучної сільськогосподарської дослідної станції,

Запорізької і Полтавської обласних сільськогосподарських дослід-

них станцій та ін. Застосування корінного поліпшення на великих

територіях, крім того, потребує дуже великої кількості дорогого на-

сіння бобових і злакових трав. Уже одна ця обставина різко обмежує

сьогодні можливості проведення докорінного поліпшення природ-

них угідь у широких масштабах.

4.1. Система поверхневого поліпшення природних

пасовищ і сіножатей

Поверхневе поліпшення — це система заходів поточного догляду

за природним кормових угіддям. Воно включає: культуртехнічні

роботи, роботи, спрямовані на поліпшення і регулювання водного та

поживного режимів ґрунту, роботи з догляду за травостоєм і дерни-

ною, знищення бур’янів, підсівання трав, упорядкування або поліп-

шення лучнопаркових пасовищ і сіножатей.

4.1.1. Культуртехнічні роботи на пасовищах і сіножатях

Ці роботи спрямовані на очищення території — звільнення її від

каміння, чагарників, дрібнолісся, кротовин, скотобійних і, якщо по-

трібно, мурашиних та інших купин, очищення території від сміття,

хмизу після спадання весняних вод. Розчищання від чагарників і

дрібнолісся проводять механічно — кущорізами, корчувачами, зби-

рачами коренів, оранкою чагарниково-болотними плугами дрібного

чагарнику (1 – 2 м). Спеціальними ланцюгами або стальними кана-

тами вивертають пні. Чагарник можна обробити також гербіцида-

ми. Для цього використовують бутиловий ефір 2,4-Д або амінну сіль

2,4-Д, та ін., вносячи їх наземним способом — локально або на ве-

ликих масивах із вертольота.

Доцільно знищувати не весь чагарник, а залишати його на пло-

щі у вигляді смуг. Це захищає луки від заносів, а тварин — від спе-

ки. Чагарники затримують сніг, що дає змогу поліпшити водний

режим луки.

Знищення купин (землерийних, утворених кротами і мишами,

скотобійних, мохових, осокових та ін.) проводять різними способами

(мурашині переносять). Кротові, скотобійні (землисті) легко знищу-

ються лучними або звичайними важкими боронами восени або рано

навесні. Щільні купини зрізують дисковими знаряддями або болот-

ними фрезами, це стосується й осокових купин — дрібні знищують

Частина 2

172

дискуванням, великі — фрезуванням у 1 – 2 сліди. Мохові купини

знищують при первинній обробці боліт. Каміння збирають спеціа-

льними машинами або вручну. Сміття, хмиз, рослинність збирають

і спалюють, каміння виносять за межі поля.

Планування поверхні для кращої механізації сільськогосподар-

ських робіт на луках проводять болотними фрезами, бульдозерами,

у разі потреби — скреперами, які зрізують невеликі горби і засипа-

ють нерівності. Після цього на оголені ділянки ґрунту обов’язково

підсівають трави.

4.1.2. Поліпшення і регулювання водного режиму

Оптимальний водний режим — найважливіша умова високої

продуктивності лук. Лучні трави порівняно з польовими культура-

ми в середньому на одиницю урожаю споживають більше води. Так,

коефіцієнт водоспоживання лучних трав становить приблизно 600 –

800, польових — 350 – 500. Якщо умови зволоження оптимальні і

фони живлення достатні, коефіцієнти водоспоживання знижуються.

Як надмірна кількість, так і нестача вологи негативно вплива-

ють на продуктивність лучних трав. Оптимальні умови вегетації їх

при 75 – 80 % НВ (найменшої вологоємності) ґрунту. Важливо, щоб

волога в ґрунті була неглибоко. Польові культури добре ростуть

при постійному зволоженні ґрунту на глибині 200 – 300 см. На сі-

ножатях і пасовищах оптимальна зволоженість має бути на глиби-

ні 70 – 90 см. При надмірному зволоженні і підтопленні слід вла-

штовувати постійні канали з подвійним регулюванням, яке сприяє

створенню оптимального залягання ґрунтових вод. На ділянках з

тимчасовим затопленням застійними водами внаслідок тривалих

дощів нарізують мережу неглибоких осушувальних каналів до 30

см завглибшки. За недостатності вологи здійснюють заходи щодо

обводнення і зрошування. Організовують також збирання павод-

кових вод у водоймищах і ставках. В окремих випадках для обвод-

нення лук і пасовищ використовують підземні води. Разом з тим

не можна не звернути уваги на нераціональне і часто неграмотне

використання стоку таких річок, як Дніпро, Буг, Дністер та ін. Ве-

лика кількість води нерідко втрачається на інфільтрацію в ґрунті.

Це призводить до підняття ґрунтових вод, підтоплення, засолення

ґрунтів.

Способи зрошення лук. Розрізняють такі способи зрошення

лук: дощування, поливання напуском, підґрунтове зрошення. До-

щування — це основний вид зрошення кормових культур. Найбіль-

ша потреба в ньому в лісостепових і степових районах, де буває зна-

чний дефіцит вологи в період інтенсивного росту рослин — у травні,

Лучне кормовиробництво

173

липні, серпні й вересні. Якщо в Лісостепу ще можливі середні і на-

віть високі урожаї на луках і пасовищах при природному зволожен-

ні, то в Степу це можливо тільки за умови зрошення. Слід уникати

великих поливних норм (600 – 700 м

/га). Це пов’язано із засолен-

ням ґрунту як у Лісостепу, так і в Степу. Вони повинні становити

переважно 250 – 400 м

/га.

Поверхневе зрошення напуском проводять, рівномірно розпо-

діляючи на площі воду каналів, потоків, гнучких трубопроводів

або тимчасово затоплюючи угіддя талими водами. Застосовують

також лиманне зрошення одноярусними або багатоярусними ли-

манами, які влаштовують за допомогою невеликих загат відпові-

дно до рельєфу ґрунту. Багатоярусне лиманне зрошення доско-

наліше від одноярусного, оскільки більш рівномірно розподіляє

ґрунтову вологу.

Підґрунтове зрошення. Дуже ефективним є підґрунтове зро-

шення спеціально обладнаною закритою зрошувальною мережею.

Це можливо насамперед за наявності подвійного регулювання сто-

ку. Рівень ґрунтових вод підвищують до потрібного, закриваючи

шлюзи. У цьому разі дуже важливо мати контрольні копані — ко-

лодязі з вимірювальними рейками, на яких червоного рискою по-

значено оптимальний рівень води. В суху пору року, коли відносна

вологість повітря понижується до 45 %, бажано поєднувати підґрун-

тове зрошення з дощуванням. Лучні трави краще ростуть в умовах

оптимального зволоження ґрунту і при достатньому вмісті вологи в

повітрі.

Підґрунтове зрошення більш ефективне порівняно з дощуван-

ням. За даними М.Г. Андрєєва (1984), урожайність лук при такому

зрошенні збільшується в 1,5 – 2,5 раза порівняно з дощуванням.

На луках з рівнинним рельєфом доцільно також проводити сні-

гозатримання. Для цього утворюють снігові вали установленням

щитів, розкиданням снопів із сухих стебел соняшнику, кукурудзи,

соломи, очерету, хмизу Це сприяє більш рівномірному сніготанен-

ню, подовжує його період, поліпшує зимостійкість травостою.

Використання стічних вод. Численні дослідження цього питан-

ня в Україні, Росії та інших країнах свідчать про можливості вико-

ристання стічних вод після попереднього очищення на очисних спо-

рудах або знешкодження в біологічних ставках. Хімічний склад стіч-

них вод неоднорідний. Вони містять феноли (0,09 – 1,32 мг/л), ціаніди

(до 0,115), роданіди (до 0,17), миш’як (0,003 – 0,02 мг/л). У 1000 м

мі-

ських стічних вод міститься залізо, мідь, фтор, 45 – 80 кг азоту, 15 –

25 кг фосфору, 30 – 45 кг калію, 100 – 200 кг СаО, 30 – 40 кг МgО і

500 – 1300 кг органічних речовин, є також мікроелементи. Негатив-

ним є вміст у цих водах хлору і натрію (відповідно 150 – 200 і 60 –

Частина 2

174

150 кг на 1000 м

/га). Вони витісняють із ґрунтового комплексу

кальцій, внаслідок чого погіршуються фізичні властивості ґрунту.

Тому при зрошенні стічними водами на пасовищах і сіножатях тре-

ба регулярно застосовувати вапнування.

Використання для зрошення природних угідь рідкого

гною і рідких стоків ферм. Дощування дає змогу застосовувати ці

стоки у чистому вигляді і разом з водою залежно від концентрації

поживних елементів у рідких стоках. Режим поливу повинен урахо-

вувати потребу рослин у поживних речовинах

У господарствах, які мають великі відгодівельні комплекси на

гідрозмиві, нагромаджується багато стоків, від яких прагнуть швид-

ше позбутися, оскільки потрібні ємкості для чергового заповнення.

Відмова від використання підстилки (соломи, торфу, тирси) призво-

дить до втрати гною, погіршення санітарного стану навколишнього

середовища і полів. З надмірною кількістю відходів тваринницьких

ферм у ґрунт потрапляють не тільки поживні речовини, макро- та

мікроелементи, а й важкі метали. Щодо цього рідкі фракції гною і

стоки мають переваги.

При зрошенні природних кормових угідь рідкою фракцією гною і

гнойових стоків дощуванням норми їх внесення М слід визначати

розрахунковим методом за формулою

ККС

де В — винесення поживних речовин рослинами, кг/га; а — коефі-

цієнт забезпеченості ґрунту поживними речовинами (при низькій

забезпеченості — 1,2; середній — 1,0; високій — 0,8); К

— коефіці-

єнт використання поживних речовин рослинами (якщо немає дослі-

дних даних, то для азоту приймають 0,7, фосфору і калію — 0,6);

— коефіцієнт, що враховує втрати аміачного азоту під час поливу

становить 0,85; С — вміст поживних речовин у стоках, кг/м

Технологію зрошення природних угідь стоками тваринницьких

ферм і комплексів подано у табл. 28.

Для кращого використання поливної води, стічних вод і рідких

стоків ферм на луках доцільно робити щілювання на глибину до

60 см, а також обробляти дернину долотами на глибину до 20 см з

відстанню між долотами 25 – 30 см. Це поліпшує механічний склад

ґрунту, його водопроникність і повітряний режим, умови росту рос-

лин, запобігає дигресії травостою.

Лучне кормовиробництво

175

Таблиця 28. Примірна технологічна схема зрошення пасовищ

і сіножатей рідкою фракцією гною і гнойовими

стоками

Технологічна операція,

марка машини

Агротехнічні вимоги і строки проведення робіт

Підготовка гнойових стоків Видалення сторонніх великих і довговолокнис-

тих включень

Карантинне витримування Тривалість 6 днів

Змішування з чистою водою Забезпечити змішування гнойових стоків з водою

Зрошення тваринницькими

стоками, ДКН-80, ДДН-70,

ДД-30, ДДН-100, ДФ-120

та ін. сучасні машини

Удобрювальні поливи проводити після чергового

скошування або спасування трав

Норма внесення стоків за вегетацію 300 – 420 кг/га

азоту. Внесення під кожне спасування, під час ве-

гетації — під перше відростання навесні

Зрошення чистою водою,

ДДН-70, ДДА-100МА,

«Волжанка» ДД-30 та ін.

Запобігання зниженню вологості ґрунту нижче

60 % НВ у шарі 0,3 м для супіщаних, 0,5 м — су-

глинкових ґрунтів. Поливна норма 300 – 350 м

/га,

кількість поливів — залежно від забезпечення

опадами

4.1.3. Удобрення лук

Звичайно потенційна родючість луки висока — в ґрунті багато

органічних речовин. Для переведення їх у доступні форми слід

здійснювати спеціальні агротехнічні заходи. Проте при поверхне-

вому поліпшенні робити це треба обережно, голчастими знаряддя-

ми, щоб не руйнувати дернини. Треба вносити добрива з урахуван-

ням природної родючості ґрунту, запобігаючи надмірній мінералі-

зації його органічної речовини. Доцільність цього підтверджується

практикою тривалого використання лучних травостоїв у західних

районах України, закордонним досвідом, зокрема Ротамстедською

дослідною станцією (Велика Британія), де за допомогою регулярно-

го удобрення лук протягом 10 років підтримували продуктивність

угіддя на рівні 65,3 ц/га сіна порівняно з 20,2 ц/га без добрив. На

цій станції після внесення фосфорно-калійних добрив майже в

4 рази збільшилась кількість бобових за цей період (М.Г. Андрєєв).

Численні дослідження свідчать, що внесення фосфорних і фос-

форно-калійних добрив сприяє збільшенню кількості бобових рос-

лин і різнотрав’я у травостої. Азотне добриво різко збільшує частку

злакових рослин, урожайність трав. Фосфорно-калійне живлення

ефективне тоді, коли достатньо азоту в ґрунті.

При достатній вологості, а також на зрошуваних ділянках загальну

норму добрив слід вносити порціями — навесні і під майбутні укоси. У

лісостепових і степових районах більш ефективне весняне внесення

добрив, а також осіннє підживлення для кращого перезимовування

Частина 2

176

трав. При внесенні добрив в усіх випадках ураховують планову вро-

жайність травостою. Фосфорно-калійне добриво можна вносити восени

і навесні, азотне — порціями, якщо дозволяють умови зволоження.

Найкраща форма азотного удобрення на луках — аміачна, яка добре

закріплюється у верхньому шарі ґрунту, мало зазнає міграції в нижчі

шари, як це буває при внесенні нітратних форм азоту.

Слід створювати оптимальний фон живлення, який використо-

вують рослини. Установлено, що 1 кг д. р. азотних добрив забезпе-

чує вихід 30 – 35 кг сухої речовини при дозах внесення 60 – 80 кг/га.

Подальше підвищення доз не дає аналогічного збільшення врожаю.

Виявляється дія так званого закону ефекту, що знижується. При

внесенні добрив урожайність луки має збільшуватись не менш як у

1,5 раза.

Органічні добрива. На легких піщаних і супіщаних ґрунтах

для догляду за травостоєм лук найбільш бажаною є органо-міне-

ральна система живлення і мінеральна на звичайних зв’язних ґрун-

тах — сірих лісових суглинкових, звичайних чорноземах, каштано-

вих та ін., де трав’яний шар сіножатей і пасовищ сам нагромаджує

велику кількість органічної речовини, добре відновлює і підвищує

родючість. Органічні добрива доцільно використовувати насамперед

під однорічні зернові, технічні й кормові культури або при докорін-

ному поліпшенні природних угідь.

Разом з тим, крім стоків ферм, які використовують для зрошен-

ня, цінними добривами на луках є гноївка і рідкий гній. Викорис-

тання 200 – 300 м

гноївки (розведення водою 1 : 2) і рідкого гною

(розведення 1 : 5…1 : 10) дає змогу без внесення інших видів добрив

одержати 400 – 500 ц/га зеленої маси. Якщо в господарстві є птахо-

ферми або птахофабрики, використовують пташиний послід, який

містить азот, фосфор і калій. Це більш цінне добриво, ніж гноївка і

рідкий гній. Залежно від хімічного складу його розчиняють у спів-

відношенні 1 : 40, 1 : 50 і більше.

При внесенні добрив мобільним транспортом (РЖТ-4, РЖИ-8,

РЖТ-16, МЖТ-10, та ін.) або по трубопроводах до поля, а потім

транспортом проводять гомогенізацію добрив механічним і гідрав-

лічними засобами для одержання однорідної маси із включеннями

органічних часток не більш як 10 – 15 мм.

Для поділу безпідстилкового гною на фракції (тверду й рідку)

використовують вертикальні та горизонтальні відстійники, вібро-

грохоти (ГИЛ-52 і ГИЛ-32), гвинтові прес-фільтри (ВПО 20А), філь-

трувальні центрифуги, шнеково-роторні фільтрпреси (ВИМ) та ін.

Рідку фракцію вносять дощуванням. Тверду можна змішувати з

торішньою соломою і готувати звичайний гній для внесення в полях

сівозміни або розбавити водою і внести гноївкорозкидачами.

Лучне кормовиробництво

177

Мікродобрива. Крім мінеральних і органічних добрив, які міс-

тять переважно макроелементи, велике значення при поверхневому

поліпшенні лук мають мікродобрива, за допомогою яких можна ре-

гулювати умови живлення, метаболізм поживних речовин, тому во-

ни необхідні так само, як і макродобрива. До мікродобрив належать

борні, мідні, марганцеві, молібденові, цинкові, кобальтові та ін. Во-

ни можуть бути в органічних і мінеральних добривах, які вносять,

проте нерідко доводиться вносити їх у вигляді окремих добрив ма-

лими дозами (кілька кілограмів на гектар) або обпудрюванням на-

сіння. Як мікродобрива використовують різні руди, марганцеві

шлами, кислотовмісні елементи.

Удобрення природних угідь під час випасання худоби. У

тваринних екскрементах, сечі міститься багато азоту, фосфору, ка-

лію, кальцію. Стадо корів із 200 голів за пасовищний період зали-

шає до 2,5 – 3,0 тис. кг азоту, 1,0 – 1,5 тис. кг фосфору, 3,5 тис. кг

калію, 4,5 – 2 тис. кг кальцію, що за дією рівноцінно майже 600 т

гною.

Велике значення має так зване кошарування на гірських пасо-

вищах. Воно давно здійснюється в Карпатах перенесенням із місця

на місце кошар (загород), які використовують для утримання тва-

рин вночі і в непогоду. Це дає змогу різко поліпшити живлення ґру-

нту за рахунок гною, який залишають вівці та велика рогата худоба

в кошарі. Це радикальний спосіб, але використовувати його треба з

урахуванням кількості поголів’я, видового складу травостою, експо-

зиції ділянки пасовища, родючості ґрунту. Кошарування можна за-

стосовувати не тільки на гірських, а й на інших пасовищах. Постій-

не стійбище, яке влаштовують на все літо, — джерело антисанітарії

на гірських пасовищах, його негативний вплив збільшується при

розміщенні на схилах, біля водоймищ і річок.

За даними І.В. Ларіна і М.Г. Андрєєва, в Західній Європі зміна

стійбищ практикується давно. Позитивні результати одержували в

Московській, Смоленській, Ярославській областях При цьому на

субальпійських пасовищах урожайність перші 1,5 – 2 роки підвищу-

ється в 2 – 3 рази і зберігається до 4 років. І.В. Ларін, П.П. Бегучев

та ін. показали, що зміна стійбища через кожні 5 днів дає змогу

стадом у 100 корів удобрити 34 – 45 га пасовища.

Бактеріальні добрива. Для поліпшення росту рослин у системі

поверхневого поліпшення лук і пасовищ та використання ними атмо-

сферного азоту, переведення важкодоступних форм добрив (напри-

клад, фосфору) в легкодоступні, стимулювання життєдіяльності ко-

рисних ґрунтових мікроорганізмів у системі поверхневого поліпшен-

ня лук застосовують бактеріальні препарати — нітрагін, азотобакте-

рин, фосфоробактерин, комплексні бактеріальні препарати АНБ.

Частина 2

178

Вапнування і гіпсування ґрунтів. На кислих ґрунтах лук ко-

рисних бактерій у кілька разів менше, а грибів, для яких є сприят-

ливі умови, більше. Це негативно позначається на умовах розвит-

ку і життєдіяльності нітрифікуючих і амоніфікуючих бактерій. На

кислих ґрунтах лук гумати кальцію (основна форма гумусованої

органічної речовини в ґрунтах з нейтральною або слабкокислою

реакцією) розкладаються і вимиваються з верхніх шарів ґрунту, що

негативно впливає на його родючість і доступність поживних речо-

вин. Тому вапнування кислих ґрунтів — важлива умова підви-

щення продуктивності лук і ефективності заходів поверхневого та

докорінного поліпшення. Поверхневе внесення вапняних добрив

недостатньо ефективне — їх слід заробляти в дернину. Дозу вап-

няних добрив встановлюють залежно від кислотності ґрунту. У се-

редньому вносять 5 – 7 т/га вапняного борошна, післядія його три-

ває 5 – 10 років.

В Україні значні площі солонцюватих і солонцевих ґрунтів в пів-

денних районах. Як і вапнування підзолистих ґрунтів, гіпсування

солонцюватих і солонцевих ґрунтів поліпшує їх водно-фізичні влас-

тивості, агрегатний склад, структуру, поживний режим. Доза вне-

сення гіпсу становить 3 – 9 ц/га, що визначається рівнем солонцю-

ватості ґрунту. Одночасно з гіпсом доцільно вносити органічні доб-

рива.

4.1.4. Догляд за дерниною і травостоєм на луках

Догляд за дерниною і травостоєм лук передбачає комплекс захо-

дів — знищення бур’янів, старики, поліпшення повітряного режи-

му, омолодження дернини, підсівання трав, поліпшення лісових і

влаштування лісопаркових пасовищ.

Бур’яни і боротьба з ними. На сіножатях і пасовищах росте

багато малоцінних і шкідливих рослин, які засмічують травостій,

знижують якість корму і несприятливо впливають на якість продук-

ції та здоров’я тварин. Нерідко кількість їх сягає 30 – 40, в окремих

випадках — 40 – 50 % травостою. Поділ рослин травостою на корис-

ні і шкідливі не має чітких меж. Тому рослини поділяють на умовно

бур’яни і бур’яни.

Система боротьби з бур’янами в лучних травостоях при поверх-

невому їх поліпшенні включає профілактичні, механічні та хімічні

заходи.

Профілактичні заходи зводяться до знищення бур’янів підко-

шуванням, очищенням насінного матеріалу трав, який використо-

вують для сівби, застосуванням органічних добрив тільки після

знищення в них насіння бур’янів (гаряче і холодне зберігання).

Лучне кормовиробництво

179

Треба правильно експлуатувати пасовище, застосовуючи нормальне

навантаження, вчасно здійснювати насівання тощо.

На луках слід застосовувати заходи, які запобігають поширенню

бур’янів. Для цього треба своєчасно удобрювати рослини, підкошу-

вати не з’їдені рештки, правильно експлуатувати луки і пасовища,

вводити змінне використання їх, тобто випасання чергувати із ско-

шуванням, запобігати надмірному спасуванню.

Високопродуктивний травостій звичайно не буває засміченим або

бур’янів у ньому незначна кількість. Окремі види бур’янів (щавель

кінський, дягель, герань лучна та ін.) погано витримують інтенсив-

не випасання, що дає змогу позбутися їх і, навпаки, при припиненні

випасання, переведенні ділянки під сіножать з травостою випада-

ють такі низькорослі рослини, як жовтець повзучий, гусячі лапки,

подорожник, а також складноцвіті бур’яни (осот жовтий і рожевий,

будяк та ін.), які не витримують підкошування і випадають із тра-

востою внаслідок неможливості обсіменіння.

Ефективне також випасання різних видів тварин або змішаного

стада. Більш низьке спасування травостою вівцями сприяє зник-

ненню із травостою таких низових небажаних компонентів, як щуч-

ник дернистий, жовтозілля. Свині знищують щавель, випасання на

луках коней дає змогу позбутися тирси та інших бур’янів.

Певне профілактичне значення мають і строки заготівлі корму.

Так, раннє скошування трав на сіно або сінаж запобігає висіванню

насіння бур’янів, сприяє випаданню деяких з них. Ще більш ефек-

тивним є дворазове скошування. Важливе профілактичне значення

має пасовище- і сіножатезміна, насівання і створення травостою з

цінних верхових трав.

Механічні засоби боротьби з бур’янами включають підрізуван-

ня, виривання, випалювання, підкошування. Наприклад, для боро-

тьби з чемерицею і пижмом рекомендується застосовувати вибіркове

підкошування, а при рівномірному розподілі бур’янів — скошувати

весь травостій. Якщо є осередки таких отруйних рослин, як жовтець

їдкий, слід видаляти його вручну, викопуючи рослини спеціальни-

ми пристроями (не допускаючи його потрапляння в зелену масу,

яку потім згодовуватимуть тваринам).

Хімічні засоби боротьби з бур’янами. Хімічні засоби — переваж-

но гербіциди проти бур’янів застосовують у виняткових випадках.

Ними знищують подорожник, осот, цикуту отруйну, жовтець їдкий

(повзучий), кульбабу, чагарники і дрібнолісся — 2,4-Д, дикотексом

(2М-4Х) та іншими рекомендованими препаратами. Гербіциди за-

стосовують також проти будяку, болиголову, сухоребрика, жабрію,

хрестоцвітих (дикої редьки, свиріпи, татарнику, гірчиці, талабану

тощо). При цьому можуть бути знищені і цінні бобові компоненти