Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина 2

130

насінин 1,2 — 1,4 г. Високоврожайна рослина (50 – 70 ц/га сіна,

350 – 400 ц/га зеленої маси). Поширена в Лісостепу, на Поліссі, в

Нечорноземній зоні, в гірських районах, на заплавних, низинних,

суходільних луках. Добре росте при задовільному зволоженні.

Погано витримує затоплення талими водами, підтоплення.

Житняк гребінчастий, або ширококолосий (пирій гребінча-

стий, рис. 8) (Agropyrum pectiniforme) — ксерофільний ярий, напів-

верховий, нещільнокущовий злак. Поряд із генеративними у траво-

стої багато видовжених і вкорочених, добре облистнених вегетатив-

них пагонів. Листя зверху шорстке. Суцвіття — сплюснутий корот-

кий (до 7 см) і широкий (1,5 – 2 см) колос. Колоски прикріплюються

до осі колоса майже перпендикулярно, розміщуються паралельно.

Нижня квіткова луска має короткий (3 – 4 мм) остюк. Насіння лан-

цетної форми, 5 – 7 мм завдовжки. Маса 1000 насінин 1,8 – 2,0 г

Це посухостійка рослина, але витримує затоплення до 30 днів,

зимостійка. Росте на суглинкових і глинистих чорноземних та каш-

Рис. 7. Грястиця збірна

Рис. 8. Житняк ширококолосий

Лучне кормовиробництво

131

танових засолених ґрунтах. Поширена у південній частині Лісосте-

пу, Степу і напівпустелі, в гірських районах до лісового поясу.

Як і інші житняки, введений у культуру В.С. Богданом. Широко

використовується в США і Канаді. Ранньостиглий злак. Типи —

степовий, солончаковий, піщаний, заплавно-лучний, алтайський.

Найбільш урожайні, які краще за інші поїдаються тваринами, —

піщаний і заплавно-лучний, що мають високі стебла, широкі листки.

Кормова цінність висока: 1 кг сіна відповідає 0,48 – 0,50 корм. од. і

містить 130 – 140 г перетравного протеїну в 1 корм. од., а в 1 кг сві-

жої трави — відповідно 0,22 – 0,23 корм. од. і 38 – 40 г перетравного

протеїну. Траву тварини добре поїдають до колосіння, потім вона

швидко грубіє. Житняк використовують при створенні культурних

сінокосів і пасовищ. Урожайність — від 14 – 16 до 30 ц/га сіна. Має

тривалий строк використання. Повністю розвивається в 1 – 2-й рік.

Може домінувати у травостої. При ранньому скошуванні добре від-

ростає і дає другий укіс. Використовують також житняк пустель-

ний, вузькоколосий (Agropyrum desertorum (Fisch).

Ковила Лессінга, ковилок (Stіра Lеssingiana) — щільнокущо-

вий злак низового типу 30 – 60 см заввишки. Генеративні стебла

голі. Листя тонке, грубе, щетиноподібне, прикореневе довге, більш

ніж половина стебла з голими піхвами, інколи опушеними, і дуже

коротким язичком. Суцвіття 10 – 20 см завдовжки, вузьке і стисну-

те, ості перисті, соковиті, з двома колінами, зверху перисті з дрібни-

ми (майже 3 мм) волосками. Зернівки волосисті 9 – 11 мм завдовж-

ки. Росте переважно на суглинкових і глинистих темно-каштанових,

рідше світло-каштанових ґрунтах, південних чорноземах, солонцю-

ватих ґрунтах і глибоких солонцях. Часто домінує в травостої при-

родних кормових угідь, займаючи великі ділянки.

Як і більшість степових і напівпустельних злаків, навесні розви-

вається дуже рано — в кінці квітня — на початку травня починає

колоситися, цвіте у другій половині травня, плодоносить у червні.

Плоди обсипаються. Восени відростає.

Це переважно пасовищна рослина, яку використовують на сіно

при ранньому збиранні, до плодоносіння. Характеризується висо-

ким вмістом перетравної енергії: 1 кг свіжого корму відповідає

0,31 – 0,37 корм. од. і містить 40 – 45 г перетравного протеїну.

Поїдання до виколошування задовільне і добре, після виколошу-

вання знижується. Траву в період цвітіння тварини не поїдають, а

після скошування поїдають охоче. Урожайність на каштанових ґрун-

тах — 8 – 12 ц/га сіна, на чорноземах вища.

Колосняк гігантський, або гігантський кияк (Еlіmуs

giganteus Vahl.) — кореневищний верховий злак. Висота стебел від

0,8 до 2,5 м. Стебла товсті (1 – 1,2 см), листя довге (до 40 – 60 см),

Частина 2

132

грубе, зверху і по краях шорсткувате, знизу гладеньке. Маса листя

становить 20 – 25 % маси рослини. Колосся довге (15 – 45 см), вгору

поступово звужується подібно до колосся ячменю. Ості товсті, майже

голі. Колоски великі. Насіння плівчасте, як у вівса, але дрібніше.

Маса 1000 насінин 5 – 8 г.

Це рослина барханних і горбистих пісків напівпустелі. Росте кур-

тинами в кілька квадратних метрів, часто дуже розрідженими.

Урожайність невелика — 12 – 15 ц/га сіна невисокої якості, але бу-

ває й вища — до 40 ц/га. Добре росте у степових і лісостепових ра-

йонах, трапляється на берегах Чорного моря. Пізньостигла сіножа-

тно-пасовищна рослина. Отавність незначна. Цінна трава для за-

кріплення пісків, наприклад у нижньому Придніпров’ї. У культурі з

кінця минулого століття. Можна використовувати і як зернофураж-

ну рослину. За поживністю зерна колосняк близький до вівса.

Стоколос (кострець)

безостий (Вrоmus inеrmis

Lеuss., рис. 9) — цінна

кормова кореневищна рос-

лина озимо-ярого типу.

Верховий злак від 80 до

160 см заввишки. У тра-

востої багато добре облист-

нених вегетативних паго-

нів. Завдяки цьому стоко-

лос добре поїдають твари-

ни. Основна маса коренів

розміщена в орному шарі,

але корені сягають глиби-

ни 2,5 м і більше. Листя

шорсткувате або голе, піх-

ва листка на більшій час-

тині замкнена коротким

тупим язичком. Суцвіт-

тя — велика розлога во-

лоть зеленого, інколи чер-

вонуватого кольору. Ко-

лоски безості, рідше з дуже

короткими остями. Насіння широколанцетне, темно-сіре або фіоле-

тове, 8 – 12 мм завдовжки. Маса 1000 насінин 2,5 – 3,5 г. Добре рос-

те на схилах балок.

На думку А.П. Микитенко (Київська дослідно-селекційна станція

луківництва), стоколос — це «король» злакових трав на схилах. Ба-

гато зробив для введення цієї рослини в культуру, яку раніше вва-

Рис. 9. Стоколос безостий

Лучне кормовиробництво

133

жали злісним бур’яном, як і пирій, академік М.Г. Андрєєв (кафедра

лучного кормовиробництва Московської сільськогосподарської ака-

демії). Ця трава росте повсюди на схилах і в заплавах рік. Розріз-

няють лісові, лісостепові і степові екотипи стоколосу. Росте чистими

заростями і в сумішах з іншими лучними травами. Його кормова

цінність висока, добре поїдають тварини.

Дає продуктивні травостої протягом тривалого часу (8 – 10 років і

більше), не знижуючи при цьому продуктивності. Як ранньостигла

рослина в кормовому конвеєрі може замінити озиму пшеницю на

зелений корм. Отавність добра.

Стоколос береговий (В. rіраrіus Rеhm.) — кореневищний (з ко-

ротким кореневищем) напівверховий злак. Облистненість менша,

ніж стоколосу безостого. Висота стебел у середньому 50 – 70 до 95 –

100 см. Основне листя в прикореневій частині рослини слабко опу-

шене, з коротким розсіченим язичком. Суцвіття — волоть. Насіння

зеленувате або світло-коричневе, ланцетної форми, 10 – 12 мм за-

вдовжки. Маса 1000 насінин 3,6 – 4,2 г.

Поширений повсюди. Зимо- і посухостійкий, тіньовитривалий.

Кормова цінність добра. Можна використовувати як рослину сіно-

жатей і пасовищ.

Добре відростає після випасання і

скошування, але, як і всі кореневищні

злаки, при інтенсивному випасанні випа-

дає. Тому за сезон рекомендується не

більш як 3 – 4 випасання.

Можна використовувати для ремонту

сіножатей і пасовищ підсіванням. Уро-

жайність 15 – 18 ц/га сіна.

Стоколос прямий (В. grасіоsа) —

кореневищний, напівверховий озимий

злак. За будовою нагадує стоколос берего-

вий. Відрізняється більшою посухостій-

кістю. Поширений на степових подах.

Можна використовувати для задерніння

супіщаних і піщаних земель. Зимо- і по-

сухостійкий. Сіножатно-пасовищна рос-

лина.

Кормова цінність і поїдання добрі. Пі-

сля викидання колосу тварини поїдають

цю траву гірше.

Лисохвіст, або китник лучний

(Alopecurus Pratensis L., рис. 10) — коре-

невищно-нещільнокущовий, ранньостиг-

Рис. 10. Лисохвіст лучний

Частина 2

134

лий, гідрофільний, озимо-ярий, верховий і напівверховий злак, 60 –

120 см заввишки. Коренева система неглибока. Оскільки він поши-

рений на вологих луках, то добре облистнений. Більшість листя у

прикореневій частині рослин. Піхва листків з язичками, маса листя

становить 52 – 56 % маси рослин. Суцвіття — колосоподібна волоть

(султан). Колоски світло-жовті, опушені, однонасінні, темні, мають

м’які остюки. Посівний матеріал у вигляді одноквіткових колосків.

Насіння покрите опушеними колосовими плівками, що зрослися. На

відміну від тимофіївки, суцвіття лисохвосту м’яке, колоски до стриж-

ня прикріплюються під кутом 45°.

Більше поширений на Поліссі, в лісовій зоні й гірських районах,

у Лісостепу — на вологих заплавних і болотистих луках. Нерідко

утворює чисті зарості на помірно вологих луках із сильним наму-

лом. Еутроф, добре росте на родючих ґрунтах, витримує тривале (до

30 днів) затоплення. Не витримує застійних вод і засолених ґрунтів.

Зимо- і морозостійкість добрі. Кормова цінність висока. Урожай-

ність 20 – 66 ц/га сіна. У культурі давно. В Швеції вирощують із се-

редини XVIII ст., але значного поширення на пасовищах і сіножа-

тях не набув. Доцільно вирощувати лисохвіст на осушених заплав-

них луках і болотах, вологих суходільних і гірських луках Лісостепу,

Полісся.

Дає зелений корм уже в травні. В травостоях зберігається 8 – 10

років. Добре відростає після скошування і випасання. Може випа-

дати з травостою, тому треба запобігати інтенсивному спасуванню.

При різкому зниженні відносної вологості повітря і жаркій погоді

листя уражується іржею.

Тонконіг лучний (Роа рrаtensis) — один із найцінніших пасо-

вищних багаторічних злаків. Кореневищно-нещільнокущовий, дріб-

новолотистий, низовий озимий злак. Генеративні стебла голі, від 70

до 100 см заввишки. Коренева система досить глибока — 1,3 – 1,5 м.

У травостої багато вегетативних пагонів з дуже довгим (30 – 50 см і

більше) вузьким листям. Облистненість дуже висока. Листя і веге-

тативні пагони переважають над генеративними стеблами. Язичок

дуже короткий (0,5 – 2 мм). Волоть розлога, в колосках 3 – 5 квіток,

зібраних по кілька разом, які утворюють дрібні клубки. Насіння

дрібне — 2,6 – 3 мм завдовжки, маса 1000 насінин — 0,3 – 0,4 г, сип-

кість насіння незадовільна.

Поширений на луках і пасовищах, особливо на зрошуваних. Во-

логолюбний, затоплення витримує досить довго — до 30 днів. Посу-

хостійкий, добре росте на нейтральних і слабкокислих ґрунтах, як і

всі злаки, добре реагує на азотні добрива, а також на вапнування.

На луках і пасовищах з’являється без сівби, потім розмножується

самосівом і вегетативно.

Лучне кормовиробництво

135

Кормова цінність висока, добре поїдається всіма видами тварин.

Тонконіг утворює сильну дернину, тому його використовують для

залуження газонів, стадіонів, аеродромів. На корм слід використо-

вувати разом з іншими травами. Частка тонконогу в сумішах збіль-

шується поступово, але потім він може домінувати в травостої. В

травостоях буває довго, як і стоколос безостий (до 12 років).

Після випасання і скошування швидко відростає. Урожайність

висока — до 400 ц/га зеленої маси за пасовищний сезон. На луках

трапляється багато видів тонконогу. У зв’язку з великою різномані-

тністю роду тонконогових родину злакових тепер називають роди-

ною тонконогових (Poaceae).

Крім тонконогу лучного значно поширені тонконіг альпійсь-

кий — Р. аlріnа L., болотний — Р. раlustris L., лісовий — Р. sil-

vestris L., цибулинний (живородний) — Р. bulbosa L. та багато ін-

ших. Усі вони добре поїдаються тваринами, вологолюбні й досить

посухостійкі, добре відростають, високоврожайні, а тонконіг цибу-

линний — ефемер, поширений у напівпустельних і пустельних ра-

йонах, де розмножується вегетативно виводковими цибулинками,

що легко обсипаються (утворюються на стеблі замість насіння).

Костриця (вівсяниця) лучна (Fеstuca ргаtеnsіs Нuds., рис. 11) —

багаторічний, нещільнокущовий, великоволотистий, озимий, середньо-

стиглий злак. Коренева система добре розвинена, проникає на глиби-

ну 2 м. Стебла гладенькі, прямі, від 50

до 120 см. Генеративні стебла облист-

нені погано. Багато прикореневого лис-

тя. Листя з нижнього боку блискуче,

довжина його 14 – 16 до 40 – 50 см. Піх-

ва листка має вушко і короткий язичок

(до 1 мм). Листкоскладення згорнуте,

волоть стиснута, під час цвітіння розло-

га. Насіння ланцетне, зеленкувато-сіре,

6 – 8 мм завдовжки, прямий і круглий

стрижень (розплющений у райграсу

пасовищного і багатоукісного). Маса

1000 насінин 1,9 – 2,1 г.

Один з найцінніших видів злако-

вих багаторічних трав, польового кор-

мовиробництва, компонент травосу-

мішей на пасовищах і сінокосах.

Росте в заплавах річок, на лісових

галявинах, біля доріг, на схилах ба-

лок і суходільних луках Лісостепу, в

Степу трапляється менше.

Рис. 11. Костриця (вівсяниця)

лучна

Частина 2

136

Широко використовується в культурі. Це вологолюбна рослина,

але менше, ніж тимофіївка. Дуже добре реагує на зрошування та

азотні добрива, холодо- і зимостійкість добрі. Засуху витримує пога-

но. Листя під час засухи уражується іржею, погано росте і навіть

випадає з травостою. У травостої утримується до 10 років і більше.

Кормова цінність досить висока до викидання волоті, після цього —

середня. У культуру введена в минулому столітті. Висівають у су-

міші з люцерною, еспарцетом. У чистому вигляді з двох укосів зби-

рають від 40 – 50 до 60 ц/га сіна. При зрошуванні й удобрюванні

одержують сіна до 120 ц/га. Урожайність насіння — від 4 до 8 ц/га.

Костриця тростинна (F. аrundіnасеа Sсhгrеb.) дуже нагадує

кострицю лучну. Насіння теж важко розрізнити. Проте рослини бі-

льші, ніж костриці лучної, листя і стебла грубіші, відростає до піз-

ньої осені за рахунок прикореневих листків.

У культуру введена давно як у нашій, так і в інших країнах. У

Великій Британії і США використовують восени і взимку. За ре-

зультатами спостережень автора, в Лісостепу України може давати

два укоси, після чого ще можливі 2 – 3 цикли пасовищного викорис-

тання.

Високопродуктивна, придатна для інтенсивного вирощування на

пасовищах, у кормових сівозмінах, на схилах балок. Кормова цін-

ність середня. Тварини поїдають добре. Перспективна повсюди, але

особливо на вологих і солонцюватих ґрунтах.

Костриця овеча (F. оvіnа L.) — багаторічний низовий, дрібно-

волотистий, щільнокущовий злак. Стебла гладенькі, до 40 см за-

ввишки, слабкооблистнені. Листя переважно прикореневе, голе або

із слабкозеленими чи сизуватими волосками. Як і костриця

борозниста, утворює дернину. Половина пагонів зимує зеленими.

Поширена повсюди в Лісостепу, на Поліссі. Росте на луках, лісо-

вих галявинах, в рідколіссі, чагарниках, на гірських луках. Поїдає

велика рогата худоба. Урожайність низька (10 – 12 ц/га). Вміст пе-

ретравної енергії високий (в 1 кг — 3,2 – 3,4 МДж, 0,29 корм. од. і

55 – 58 г протеїну).

На луках і природних пасовищах значно поширені костриця бо-

розниста — типчак (F. sulcata) — низовий, щільнокущовий, мезо-

ксерофітний, типово пасовищний, переважно малопродуктивний

дрібноволотистий злак; костриця червона (F. rubrа) — кореневищно-

нещільнокущовий, озимий, напівверховий пасовищний злак лісового,

лісостепового і високогірних поясів; костриця східна (F. оrіеntаlіs) —

кореневищний верховий злак великих і середніх заплав Кавказу,

південної частини Західного Сибіру, Середньої Азії.

Мітлиця біла ( Agrostis stolonifera L.; A. alba

L., рис. 12) — цін-

ний багаторічний, кореневищний, напівверховий (інколи низовий)

Лучне кормовиробництво

137

пасовищно-укісний злак озимого типу. Ви-

сота генеративних стебел 60 – 100 см і бі-

льше, знизу вони добре облистнені. В тра-

востої багато вкорочених вегетативних па-

гонів, тому більшість листя в нижній час-

тині куща. Листя шорсткувате по краях і

жилках, язичок плівчастий, але в цілому

листкова маса ніжна. Піхва листка має до-

вгий (4 – 6 мм) плівчастий язичок. Волоть

нещільна, від 10 до 30 см завдовжки. Коло-

ски у мітлиці, на відміну від тонконога, од-

ноквіткові. Насіння біле, ланцетної форми,

2 мм завдовжки, маса 1000 насінин — 0,2 г.

Поширена, як і тонконіг лучний, повсюди у

вологих місцевостях. Лісостепу і лісової зо-

ни, а також у гірських районах, у фітоцено-

зах і чистих заростях Морозостійка, витри-

мує тривале затоплення весняними вода-

ми, засолення ґрунту, але в засушливі пері-

оди припиняє ріст. Кормова цінність задо-

вільна і добра: 1 кг трави відповідає 0,25 –

0,27 корм. од., містить порівняно мало про-

теїну (17 – 18 г). Урожайність середня — до

30 ц/га сіна, на родючих ґрунтах і при вне-

сенні добрив — до 50 і 200 – 300 ц/га зеле-

ної маси (в Лісостепу).

Мітлиця звичайна (А. vulgaris With.)

за будовою така сама, як і мітлиця біла, але

продуктивніша на бідних, більш сухих і опідзолених ґрунтах, швид-

ко грубішає. Згодовувати слід у фазі кущіння — виходу в трубку

(пізніше грубіє). Поїдання задовільне, а при ранньому випасанні

тварин на пасовищах — добре.

Пирій безкореневищний (Аgropyrum tenerum Vassey) — бага-

торічний нещільнoкущовий верховий, колосовий, мезофітний, се-

редньостиглий, ярий, переважно сіножатний злак. Поширений зде-

більшого в Степу і Лісостепу, Західному Сибіру, Казахстані. На

відміну від пирію повзучого, зернівка з опушеним стрижнем,

колос нещільний. Насіння велике (9 – 12 мм), маса 1000 насінин —

2,6 – 3,0 г.

Рослина добре і середньо облистнена. Придатна для вирощуван-

ня в травосумішах з люцерною та еспарцетом, менше, ніж інші зла-

ки, витісняє бобові в травостої. Дикі види у нас не трапляються.

Введений у культуру в 1913 р. Досить посухостійкий. У травостоях,

Рис. 12. Мітлиця біла

Частина 2

138

за спостереженнями автора, утримується до 5 років, потім потрібне

самообсіменіння. Морозостійкий. Можна вирощувати на солонча-

ках. Дуже добре росте на родючих чорноземних ґрунтах, реагує на

удобрення й поливи. Урожайність середня — 20 – 30, а при зрошен-

ні — 40 – 50 ц/га сіна. Отавність задовільна. Кормова цінність висо-

ка. Проте через меншу облистненість і деяку грубостебловість тва-

рини поїдають пирій гірше.

Пирій повзучий (А. repens (L.) Веаn.) — верховий кореневищ-

ний злак. Поки що мало поширений у культурі, але є одним з най-

більш поширених серед злакових трав. Основна маса коренів (80 –

85 %) розміщена в шарі ґрунту 0 – 20 см. Рослини високі (80 – 100 і

навіть 140 – 160 см), добре облистнені. Листя зверху шорсткувате

(по жилках і нижніх піхвах), інколи з волосками. Язичок піхви дуже

короткий. Суцвіття — вузький колос 8 – 16 см завдовжки. Колоски

часто мають коротку ость. До стрижня повернуті широким боком, що

характерно для всіх видів пирію, на відміну від райграсів пасовищ-

ного та багаторічного (багатоукісного), у яких багатоквіткові колос-

ки повернуті до колосового стрижня вузьким боком. Це важлива

ознака при визначенні на практиці відмінностей між пирієм і за-

значеними видами райграсу.

Поширений повсюди у заплавах річок, на лиманах і в полях в

Україні, на Північному Кавказі, в Сибіру. Краще росте на родючих

ґрунтах. Пирійні перелоги можуть займати сотні тисяч гектарів. Це

цінні й високопродуктивні природні вгіддя. Під час випасання на

пирійних перелогах корови без підгодовування концентратами да-

ють 18 – 20 л молока за день. Сіно з пирію є дуже цінним кормом

для коней, великої рогатої худоби, овець та ін. При інтенсивному

випасанні пирій випадає з травостою

Пирій повзучий — типовий мезофіт, зимо- і морозостійкий. У за-

плавах річок витримує тривале затоплення. Може розмножуватись

відрізками кореневищ, тому при розпушуванні, переорюванні ґрун-

ту його урожайність збільшується. Залежно від вологості і родючості

ґрунту збирають від 20 – 25 до 50 – 60 ц/га сіна з укосу. Отавність

добра, особливо при укісному використанні.

До і на початку колосіння 1 кг трави містить 22 – 23 % сухої речо-

вини і відповідає 0,20 – 0,22 корм. од., містить 38 – 40 г перетравного

протеїну і порівняно мало клітковини (24 – 26 %). Отава пирію хара-

ктеризується високим вмістом протеїну (18 % у сухій речовині). Слід

застосовувати пирій на пасовищах, в кормових сівозмінах і на схилах

балок як компонент травосумішей.

Крім безкореневищного і повзучого значно поширені пирій воло-

соносний (А. trісhорсhоrum (Link.) Rісht.; Тrіtiсum trісhорсhоrum

Lіnk.) — кореневищний злак, поширений у Середній Азії, менше —

Лучне кормовиробництво

139

в Криму і на Кавказі; пирій середній, проміжний (А. іntеrmеdіum),

пирій сизий (А. glaucum R. et Sch., Elуtrigia intermediо Nevski) —

багаторічний кореневищний верховий озимий злак, який можна

використовувати на сіно і сінаж. Поширений у середній смузі і на

півдні, на Кавказі, а також у горах Середньої Азії, особливо на схи-

лах і площах з вапнистими і крейдяними виявленнями. Ці види

пирію слід використовувати при створенні сіножатей і пасовищ у

степових районах.

Райграс високий (Аrrenatherum elatius (L.) M. et K.) — верхо-

вий, нещільнокущовий, великоволотистий, ранньостиглий озимо-

ярий середнього довголіття злак. Облистненість добра, висота 80 –

100 і 160 – 180 см. Введений у культуру в Україні. Добре росте в лі-

совій зоні, південніше Лісостепу майже не трапляється. Дикі види

поширені на південно-західних луках.

Листя шорсткувате, язичок короткий (1,5 – 2 мм), дрібнозубчас-

тий, тупий. Волоть нещільна, нагадує волоть вівса. Одноквіткові

колоски по 1 – 4 на коротких гілочках першого і другого порядку,

мають колінчасті остюки, які складаються з двох ниток — темної і

світлої. Насіння обсипається. Завдяки самообсіменінню в травостої

лісопарків росте десятиліттями. Дуже реагує на азотні добрива. До-

бре відростає, дає два – три укоси. В рік сівби при безпокривному

висіванні до осені може наростити продуктивний укіс (80 – 120

ц/га). Трава має гіркуватий смак, тому в чистому вигляді тварини

поїдають її гірше, ніж інші злаки. В суміші тварини поїдають її охо-

че. З двох укосів збирають 60 ц/га цінного сіна. З травостоїв не ви-

падає протягом 3 – 5 років.

Пажитниця багатоукісна, або райграс багатоукісний

(Lolium multiflorum Lam. (L.) italicum A. Braun) — верховий, нещі-

льнокущовий, одно- і дворічний ярий вологолюбний злак. Суцвіт-

тя — колос 8 – 12 см завдовжки і більше. Верхні колоски мають ко-

роткі (4 – 6 мм) ості, які легко відокремлюються від спілих зернівок.

Облистненість добра — до 40 %. Краї і верх листя шорсткуваті. На-

сіння за формою схоже на насіння райграсу пасовищного, але з ко-

ротким остюком. Маса 1000 насінин 2 – 2,1 г. Характеризується ін-

тенсивним нарощуванням зеленої маси.

Поширений у Лісостепу, на Поліссі і в Західних районах Украї-

ни, в Середній Азії і Закавказзі в умовах зрошення.

Зимостійкість незадовільна. Затоплення витримує погано. Дуже

добре відростає, дає 3 – 4 укоси, на зрошуваних землях Закавказзя і

Середньої Азії — 5 – 6 укосів. Урожайність на доброму агрофоні

становить 400 – 450, при зрошуванні — 500 – 600 ц/га. У рік висі-

вання дає 1 – 2 укоси. Цінний злак для змішаних посівів з конюши-

ною лучною (червоною). Кормова цінність добра, поїдається дуже