Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

них підвищеннях уздовж річок, а в Гірському Криму — в печерах та гротах. За-

лягання культурного шару в піщаних відкладах зумовило його руйнування в

більшості мезолітичних пам'яток України, де збереглися лише крем'яні виро-

би. Стоянки, на яких культурний шар зберігся, являють собою кілька скупчень

знахідок діаметром близько 10 м, які нерідко зливаються в одну велику пляму

археологічних матеріалів. Тобто за планіграфією мезолітичні стоянки нагаду-

ють верхньопалеолітичні і складаються з невеликих стоянок окремих сімей, і

що мешкали в доволі скромних за розмірами житлах. На відміну від невели-

ких літніх жител окремих сімей, зимові напівземлянки мали діаметр 5—10 м і

могли вміщати 2—4 малі сім'ї. Приклади таких великих зимових поселень да-

ють відомі мезолітичні стоянки Ігрень 8, В'язівок 4а, Мирне.

Ігрень 8 — відома мезолітична стоянка в місці впадіння р. Самари у Дніпро

в межах м. Дніпропетровська. Уздовж краю піщаної тераси Дніпра виявлено

рештки 10 заглиблених на 0,7—1 м у пісок круглих напівземлянок діаметром '

6—10 м. Заглиблені в землю з метою утеплення житла перекривалися де-

рев'яними каркасами та очеретяними дахами. В такому житлі могло зимувати

кілька сімей, які, судячи зі знайдених на стоянках кісток, полювали у

прирічкових заростях на турів, оленів, кабанів, диких коней, водоплавних І

птахів, ловили рибу (рис. 23). Крем'яні та кістяні знаряддя стоянки дають

підстави віднести її до кукрецької культури і датувати приблизно 8 тис. років

тому.

В'язівок 4а — ранньомезолітична стоянка, розташована на невисокому уз-

вишші біля річки Сліпород неподалік м. Лубни на Полтавщині. На стоянці

досліджено п'ять трохи заглиблених у землю, напівземлянок, що мали круглу

в плані форму діаметром 4—7 м. Кістки оленів, лосів, кабанів, диких коней, І

косуль, бобрів, риб свідчать про мисливсько-рибальський характер господар- І

ства. Крем'яні вироби дають підстави віднести стоянку до зимівниківської І

культури мезоліту Лівобережної України і датувати 9 тис. років тому.

Мирне — велике пізньомезолітичне поселення на березі р. Дракулі на Оде-

щині, що складалося зі скупчень матеріалів гребениківської та кукрецької І

культур мезоліту України. Судячи зі знайдених кісток, основою господарства

місцевого населення було полювання (за допомогою луків, стріл та метальних І

списів) на турів і диких коней.

Печери кримських гір були надзвичайно привабливим житлом для мис-

ливців кам'яної доби й неодноразово заселялися ними. Тому печерні стоянки І

мезоліту Гірського Криму, як правило, багатошарові. Вони містять по кілька

насичених знахідками культурних горизонтів, що належать до різних мезо-

літичних культур. Наприклад, у скельному навісі Шан-Коба в Південно-

Західному Криму досліджено шість горизонтів різної культурної належності.

Нижні два (6, 5) — шан-кобинської культури фінального палеоліту, що пере-

кривалися шаром 4 шпанської культури раннього мезоліту, над яким містили-

ся шари 3 (кукрецький), 2 (мурзак-кобинський) і, нарешті, верхній шар з

рештками неолітичної доби. Така послідовність культурних нашарувань про-

стежується й на інших печерних стоянках Криму (Фатьма-Коба, Заміль-Коба,

Алимівський навіс, Буран-Кая, Сюрень, Шпан-Коба та ін.).

Мезолітичні могильники України — колективні поховання поблизу сіл Во-

лоське та Василівка, на березі Дніпра, у Надпоріжжі. Відкриті О. В. Бодян-

Тема 5

Мезоліт

ським, розкопувалися В. М. Даниленком, Д. Я. Телегіним, А. Д. Столяром. Во-

лоський могильник складався з 19 скорчених поховань, датованих фінальним

палеолітом. На ранньомезолітичному могильнику Василівка І розкопано 24

скорчених, а на пізньомезолітичному Василівка III — 34 скорчених і сім

випростаних кістяків (рис. 25). Деякі з похованих, серед яких переважали

чоловіки, були вбиті метальною зброєю з наконечниками, оснащеними мікро-

вістрями з притупленим краєм. Антропологічні матеріали могильників демон-

струють зміну грацильного населення середземноморського антропологічного

типу (Волоське) масивнішим протоєвропеоїдним (Василівка І, III), а пізніше

масивними північними європеоїдами вовнизького типу.

Рис. 25. Мезолітичний могильник Василівка III. Загальний план,

мікролітичні наконечники стріл, уламок кістяного наконечника з поховань

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Два мезолітичні поховання досліджено в печерах Криму: чоловіка — у

Фатьмі-Кобі та парне поховання чоловіка й жінки — в Мурзак-Кобі.

Археологічні культури мезоліту

У мезоліті поглибилася етнічна диференціація людства, переконливим

свідченням чого була поява численних археологічних культур на мезолітичній

карті Європи. Лише на території України відомі пам'ятки близько десятка

культур мезоліту (рис. 24), які поділяються на ранньомезолітичні (VIII, VII

тис. до н. є.) та пізньомезолітичні (VII, VI тис. до н. е.). Кожній із них влас-

тивий своєрідний набір стандартизованих мікролітичних наконечників стріл,

значна частина яких мала геометричну форму різноманітних трапецій,

сегментів, трикутників тощо (рис. 21). Як і у фінальному палеоліті, культури

належали до двох різних культурних провінцій — північної балтійської та

південної надчорноморської. Серед культур південної групи мезоліту України,

пов'язаної зі степовим Надчорномор'ям та Середземномор'ям, виділимо кук-

рецьку, гребениківську, донецьку, шпанську та мурзак-кобинську.

Кукрецька культура — одна з найбільш вивчених і наймасштабніших за

площею мезолітичних культур України. Крем'яний інвентар характеризується

вкладнями кукрецького типу (рис. 26, 1—4), олівцеподібними нуклеусами,

численними відтискними мікропластинами, круглими скребачками, різцями

на відщепах з плоским різцевим сколом, кістяними наконечниками списів з

пазами для вкладнів.

Кукрецькі стоянки відомі від Гірського Криму на півдні до Київського

Полісся на півночі, від гирла Дунаю на заході до Приазов'я на сході. Най-

відоміші стоянки — Кукрек, Вишенне І, Балін-Кош, Кам'яна Могила, Абузо-

ва Балка, Ігрень VIII, Добрянка, Велика Андрусівка, Лазарівка та ін. (рис. 24).

Культура датується від початку мезоліту до раннього неоліту — VIII—V тис.

років до н. є. Кукрецьке населення Гірського Криму полювало на лісових ко-

питних, степового Надчорномор'я — на лісостепових тварин, Надпоріжжя —

на турів, благородних оленів, кабанів прирічкових лісів, ловило рибу.

Культура постала у степовому Надчорномор'ї на місцевому епіграветсько-

му підґрунті, на зламі фінального палеоліту і мезоліту. Протягом мезоліту її

носії розселялися в північному напрямі долинами Південного Бугу та Дніпра

аж до Київського Полісся. Кукрецькі впливи простежені в Середньому

Подністров'ї та на Сіверському Дінці. Наявність кукрецьких виробів у крем'я-

них комплексах раннього неоліту України свідчить про участь носіїв кукрець-

ких традицій у формуванні неолітичних культур Надпоріжжя та Надазов'я

(сурська), Криму (олексіївська, таш-аїрська), Південного Бугу (буго-дністров-

ська), Середнього Подніпров'я (дніпро-донецька).

Гребениківська культура — група споріднених пам'яток пізнього мезоліту

Північно-Західного Надчорномор'я зі специфічним крем'яним інвентарем

(рис. 27, 2), якому властиві численні трапеції на перетинах правильних плас-

Тема 5

Мезоліт

Рис. 26. Крем'яні вироби та кістяні наконечники кукрецької культури

зі стоянки Ігрень 8 (Надпоріжжя):

1—4 — кукрецькі вкладні; 5— ніж із ретушшю; 6, 7 — вкладні до наконечників; 8—10— нуклеуси

олівцеподібні; 11, 12— кістяні наконечники списів; 13—17— скребачки; 18—23— різці

тин, відтискна техніка розколювання кременю, плоскі, одноплощинні нукле-

уси, численні "нігтьові" скребачки на невеликих відщепах, відсутність різців.

Поширена у степовій смузі Надчорномор'я між гирлом Дунаю і Нижнім

Прутом на заході та Інгульцем на сході (рис. 24). Серед найвідоміших стоянок

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Тема 5

Мезоліт

Мирне (площа розколу 1807 м

), Гіржеве, Гребеники, Познанка, Казанка,

Довжанка, Карлово. Датуються пізнім мезолітом — VII—VI тис. до н. є. Фау-

ністичні рештки на стоянках свідчать, що гребениківська людність полювала

на копитних лісостепу та степу — тура, коня, меншою мірою сайгака, віслю-

ка, а також деяких лісових тварин (олень, кабан).

Крем'яний інвентар має аналогії в пізньому мезоліті та ранньому неоліті

Нижнього Подунав'я та Балкан. Це дає підстави вважати, що культура поста-

ла внаслідок просування мігрантів із Балкано-Дунайського регіону на Одещи-

ну. Домішки матеріалів кукрецької культури (олівцеподібні нуклеуси, кук-

рецькі вкладні, мікрогравети, кістяні наконечники з пазами) свідчать, що

мігранти застали у степовому Надчорномор'ї місцеву кукрецьку людність, з

якою активно контактували. Гребениківці були першою протонеолітичною

хвилею мігрантів із Балкан і Подунав'я у Південно-Західну Україну, яка пере-

дувала просуванню у регіон неолітичних землеробів культур Криш, лінійно-

стрічкової кераміки, Кукутені-Трипілля.

Донецька культура — група споріднених пам'яток пізнього мезоліту з одно-

типним крем'яним інвентарем, якому властиві яніславицькі вістря, мікроплас-

тинки з притупленим краєм, численні трапеції. Техніка розколювання креме-

ню мікропластинчаста, нуклеус — правильний конічний, скребачки — кінцеві

та округлі, різці на зламаних пластинах, сокири. Знайдені кістяні наконечни-

ки списів з крем'яними пластинками в пазах. На пізніх пам'ятках наявна

неолітична кераміка з гребінцевим орнаментом. Численні пам'ятки відомі у

басейні Сіверського Дінця та на Донецькому кряжі: Петрівська 4, 28, Пришиб,

Ізюм, Шевченкове, Пелагіївка, Ольхова 5, Моспіно (рис. 24). Датується VII—

V тис. до н. є.

Донецька людність полювала з луком та списом на копитних прирічкових

лісів (олень, кабан, кінь). Значну роль відігравало рибальство. Культура сфор-

мувалася на місцевих традиціях степових мисливців кінця палеоліту під

яніславицьким впливом з Полісся і, своєю чергою, вплинула на формування

неоліту Сіверського Дінця з гребінцевою керамікою.

Платівський Став — тип пам'яток, крем'яний інвентар яких характери-

зується невеликими сегментами й трапеціями з плоскою ретушшю, що захо-

дить на спинку, олівцеподібними нуклеусами для мікропластинок, кінцевими

скребачками. Поширюються на зламі мезоліту і неоліту в пониззі Сіверського

Дінця (Платівський Став, Мурзіна балка, Зимівники І). Генетично пов'язані з

раннім неолітом Прикаспію та Північного Кавказу.

Шпанська культура представлена у Гірському Криму невеликою кількістю

пам'яток зі своєрідним крем'яним інвентарем. Йому властиві специфічні

шпанські трикутники, мікровістря з притупленим краєм, вістря з мікрорізце-

вим сколом, мікрорізці, пластинчаста техніка розколювання кременю, кінцеві

скребачки та різці на пластинах. Найвиразніші шпанські матеріали походять із

печерних стоянок Шпан-Коба (середній шар), Шан-Коба (шари 4, 3), Фать-

ма-Коба (шари 4, 3). Датується раннім мезолітом — 8—6 тис. років до н. є.

Рис. 27. Нуклеуси, мікроліти-наконечники та інші вироби з кременю мезолітичних

культур України:

/ — яніславицької (Полісся); 2— гребениківської (Одещина); 3 — мурзак-кобинської (Гірський Крим)

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Основою економіки було полювання на лісових копитних Кримських гір та,

можливо, степових травоїдних. Культура виникла на епіфаветському підфунті

на зламі фінального палеоліту і мезоліту близько 10 тис. років тому.

Мурзак-кобинська культура — група мезолітичних пам'яток Гірського Кри-

му з крем'яним інвентарем, якому властиві різноманітні геометричні мікроліти

(трикутники, асиметричні та симетричні трапеції) (рис. 27, 3), сплощені од-

ноплощинні нуклеуси для відтискних пластин, скребачки на відщепах, плас-

тини з ретушованими виїмками (анкоші), кістяні гарпуни. Найвідомішими є

печерні стоянки Мурзак-Коба, Фатьма-Коба (шари 3, 4), Шан-Коба (шари 2,

3), Кара-Коба, Ласпі 7. До мурзак-кобинської культури відносять поховання

людей міцної статури в печерах Мурзак-Коба та Фатьма-Коба. Культура да-

тується другою половиною мезоліту VII—V тис. до н. є.

Судячи з кісток тварин, населення полювало на копитних лісів Кримських

гір (благородний олень, кабан, косуля), рибалило в гірських річках, займалося

збиральництвом. У холодну пору року люди жили в печерах і навісах у долинах

гірських річок. Улітку піднімалися на яйли слідом за травоїдними. Мурзак-ко-

бинська людність брала участь у формуванні неоліту Гірського Криму.

До балтійської провінції мезоліту Європи входила Поліська низовина, де

протягом цього періоду розвивалися культурні явища, аналогічні дослідженим

на території Польщі, Литви, Північної Німеччини, Данії, Англії. Це кудлаївсь-

ка, яніславицька культури, пісочнорівська Полісся, частково зимівниківська

лісостепового Лівобережжя.

Кудлаївська культура — група споріднених пам'яток раннього мезоліту,

яким властиві дрібні пластинки та вістря з притупленим краєм (рис. 21, 1—3,

22), що використовувалися як вкладні в пазах кістяних наконечників стріл та

метальних списів. Техніка розколювання кременю відщепова, мікролітична.

Знайдені дрібні нуклеуси для фубих мікропластин, численні дрібні скребачки

на відщепах, різці, сокири на відщепах. Пам'ятки поширені в межах Полісь-

кої низовини: Кудлаївка, Таценки, Селище, Коржі, Кухарі, Мартиновичі, Бро-

ди, Люботинь 3, Криниця, Поляни (рис. 24). Останнім часом виявлені в

басейні Німану. Датуються VIII—VII тис. до н. є.

Кудлаївське населення полювало на лісових копитних (тур, лось, олень,

кабан) за допомогою лука, займалося рибальством. Культура генетично пов'я-

зана із західними сусідами: коморницькою (Польща) та Дювенсі (Північна

Німеччина). Сформувалася в басейні Прип'яті на початку мезоліту під впли-

вом міфантів з басейну Вісли. У другій половині мезоліту поступилася місцем

новій хвилі міфантів із заходу — людності яніславицької культури.

Пісочнорівська культура — група споріднених пам'яток з крем'яним інвен-

тарем, який характеризується асимефичними вістрями алтинівського типу,

фубими високими трапеціями (рис. 21, 14—21, 25, 26), відщеповою технікою

обробки кременю, одноплощинними нуклеусами, скребачками та різцями на

відщепах. На пізньому етапі (стоянки типу Студенок) домінантним типом на-

конечників сфіл стає висока трапеція. Поширена в басейні Десни у Новгород-

Сіверському Поліссі, де вивчені стоянки Пісочний Рів, Гридасове, Ком'ягіне,

Студенок, Мураги (рис. 24). Датується VIII—VI тис. до н. є.

Мешкаючи в лісовій зоні, пісочнорівське населення полювало на лісових

копитних (лось, тур, олень, кабан, косуля), а також рибалило. Найближчими

Тема 5

Мезоліт

аналогами спільноти є гренська культура Верхнього Подніпров'я та єнівська —

верхів'їв Волги. Походить від красносільської культури фінального палеоліту.

Брала участь у формуванні неоліту басейну Десни.

Зимівниківська культура — група стоянок з крем'яним інвентарем, якому

властиві грубі, високі трапеції (рис. 21, 18—20, 25, 26), відщепова техніка об-

робки кременю за допомогою твердого відбійника, одноплощинні нуклеуси,

скребачки та різці на відщепах. Поширена в лісостеповій частині Східної

України. Досліджені стоянки Зимівники, Сурський V, Сабівка, Загай І, В'язі-

вок 4 а, Дніпровець (рис. 24). Датується кінцем IX—VII тис. до н. є.

На стоянці В'язівок 4 а під Лубнами розкопано рештки п'яти округлих у

плані зимових напівземлянок, господарчі ями. Знайдено кістки тура, оленя,

лося, коня, бобра, птиці, риби, а також кістяні вістря, уламки кісток з геомет-

ричним орнаментом. Основою господарства було полювання на копитних

лісостепу та рибальство. Культура сформувалася на місцевому підґрунті під

впливом красносільської культури Полісся. Розвивалася в контакті з пісоч-

норівською культурою Подесення.

Яніславицька культура — група споріднених пам'яток пізнього мезоліту,

крем'яним виробам якої властиві яніславицькі вістря та трикутники (рис. 27,

1; 21, 13, 24). У колекціях багато правильних пластин, трапецій, мікрорізців,

одноплощинних нуклеусів для відтискних пластин, скребачок на аморфних

відщепах, сокири. На пізніх пам'ятках знайдена неолітична кераміка з гребін-

цевим орнаментом. Поширена в басейнах Вісли, Німану та Прип'яті. В Ук-

раїнському Поліссі досліджені пам'ятки Сенчиці 5а, Переволока 2, Непірець,

Рудня, Протереб, Оболонь, Вишгород, Бородянка 3 б, Рудий Острів (рис. 24).

Датується VI—V тис до н. є.

Яніславицьке населення полювало з луком на лісових травоїдних (благо-

родний олень, тур, кабан, косуля), ловило рибу. Культура виникла внаслідок

просування населення культури Маглемезе із Західної Балтії на схід. Цей

міграційний рух із північного заходу через Полісся у Надпоріжжя і навіть у

басейн Сіверського Дінця (рис. 24) фіксується поширенням характерних для

Полісся яніславицьких вістер.

Просування мезолітичного населення Балтії в Середнє Подніпров'я підтвер-

джують дані антропології. Могильники Подніпров'я (Василівка І, III, Вовни-

ги, Ясиновата, Вільнянка, Микільське) свідчать про появу тут у мезоліті ма-

сивних, високих північних європеоїдів, морфологічно близьких антропо-

логічним решткам із могильників Західної Балтії. Яніславицька людність у

V тис. до н. є. брала участь у формуванні неоліту гребінцевої кераміки

басейнів Прип'яті та Німану.

Різке скорочення поголів'я промислових тварин наприкінці мезоліту

зумовило кризу мисливства й створило передумови для неолітизації автохтонів

Європи. Перехід на новий, неолітичний етап розвитку відбувся під безпосе-

реднім впливом ранніх землеробів балкано-дунайського регіону, від яких ме-

золітичні автохтони Європи запозичили неолітичні новації — глиняний посуд,

навички землеробства, скотарства, разом із домашніми тваринами (вівця,

коза) та рослинами (пшениця, ячмінь, горох).

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Неоліт України

еоліт — епоха зародження та поширення відтворювального господарства

(землеробство, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший

глиняний посуд. Перехід до відтворювального господарства спричинив

радикальні зміни в історії людства, за що дістав назву неолітичної революції. Ця

важлива подія ділить історію на дві великі епохи — привласнювального і

відтворювального господарства. За первісної доби зростання чисельності насе-

лення на Землі стримували природні чинники, й насамперед обмежені продо-

вольчі ресурси. Оволодіння незалежними від природи, ефективними способа-

ми здобування харчових продуктів зменшило дію природних чинників, що

обмежували чисельність населення і призвело до зростання людської популяції

в геометричній прогресії. Внаслідок неолітичної революції протягом останніх

5—7 тис. років населення планети зросло більш як у 1000 разів.

Відтворювальне господарство зародилося близько 10 тис. років тому на

Близькому Сході. В Європу (в тому числі в Україну) його носії потрапили з

Малої Азії через Балканський півострів. Однак процесові неолітизації переду-

вали суттєві природно-кліматичні зміни.

Природні передумови неолітичної революції

Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального

господарства передували радикальні зміни клімату, пов'язані з кінцем льодо-

викової епохи. За льодовикової доби через холодний північний вітер з крижа-

ного щита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Євро-

пою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор'я,

Північної Африки, Близького Сходу. Зі зникненням Скандинавського льодо-

вика 10 тис. років тому холодні вітри з півночі припинилися і смуга атлантич-

них циклонів перемістилася на північ, у Європу. На просторах Північної Аф-

рики та Західної Азії, позбавлених вологи з Атлантики, почала утворюватися

зона великих пустель (Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Іудейсь-

ка та ін.). Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного і

тваринного світів, що вимагало від первісних мисливців удосконалення ме-

тодів і засобів полювання, з метою стабільного забезпечення колективів їжею.

Поширення такої ефективної зброї, як лук і стріли, ще більше скоротило по-

пуляцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства.

Криза мисливського господарства — це такий стан первісної економіки, ко-

ли мисливство втрачає здатність забезпечувати колективи їжею, оскільки

Тема 6

Неоліт України

вдосконалення методів та засобів полювання невідворотно веде до скорочен-

ня популяції промислових тварин. Криза мисливства на Близькому Сході

близько 10 тис. років тому змусила первісну людність шукати альтернативні

привласнювальній економіці засоби харчування.

Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які й раніше були важливою

складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло

неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок

догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітив-

ній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені

раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час полювання

диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загоро-

жах, з метою досягнення ними кондиційної ваги. Так, у специфічних природ-

них умовах Близького Сходу на основі збиральництва та мисливства відбуло-

ся становлення двох різновидів відтворювального господарства — землероб-

ства і скотарства. Це викликало такі радикальні зміни в устрої, демографії,

способі життя, культурі первісного суспільства, що сам перехід від привласню-

вального до відтворювального господарства, як уже зазначалося, дістав назву

неолітичної революції.

Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші потре-

бувало жаро- та водостійкого посуду. Посуд був потрібний і для тривалого

зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це зумовило масове поширення ке-

рамічного посуду, який став археологічною ознакою неолітичних пам'яток.

Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці

були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребу-

вали постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб

життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх

мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями зросла у 50—100

разів — від 3—5 до 500 осіб на 10 км

. Надлишки людності, що не могли про-

харчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на

сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розви-

неніші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщи-

ни відтворювальну економіку, доместиковані рослини (ячмінь, пшениця) та

тварини (коза, вівця), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропо-

логічний тип. На нових територіях переселенці реалізовували свою економічну

модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження

земель і стимулювало переселення на нові, родючі землі. Вчені підрахували,

що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі

швидкістю приблизно ЗО км на одне покоління, тобто тривала 25—30 років.

Отже, швидкість розселення неолітичних переселенців дорівнювала приблиз-

но

км на рік.

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої

Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної

Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на

Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік

переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а

другий — через Трансільванію в Україну.