Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Рис. 10. Крем'яні вироби з другого та третього шарів

мустьерської стоянки Заскельна VI:

гостроконечники двобічно оброблені (/, 3—5), скребло (2), дископодібний нуклеус (о)

Тема 4

Верхній палеоліт.

Перхній або пізній палеоліт — доба людини розумної (Homo sapiens) у

±3 прильодовиковій Європі. Почалася 35 тис. років тому з появою на Євро-

пейському континенті людей сучасного типу і закінчилася 10 тис. років то-

му з кінцем зледеніння. Основними соціально-економічними ознаками

верхнього палеоліту були ранньородова екзогамна община, поява етнічного

поділу, ранні форми мистецтва, зародження релігійних уявлень.

Для пізньопалеолітичної техніки обробки кременю властиві призматичні

нуклеуси для пластин (рис. 11), що стають основним типом заготовок різно-

манітних знарядь. Тому скребачки, різці, ножі, наконечники та інші знаряддя

пізнього палеоліту набувають характерних видовжених пропорцій.

Розрізняють чотири фази верхнього палеоліту: ранню (35—23 тис. років

тому), середню (23—17 тис. років тому), пізню (17—13,5 тис. років тому) та

фінальну (13,5—10 тис. років тому).

Рис. 11. Верхньопалеолітична техніка сколювання крем'яних пластин

із призматичного нуклеуса

Верхній палеоліт

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Найвідомішими дослідниками верхнього палеоліту України були X. Вовк,

П. П. Єфименко, П. Й. Борисковський, М. Я. Рудинський, О. П. Черниш,

І. Г. Шовкопляс, І. Г. Підоплічко, С. М. Бібіков. Нині цю проблему досліджу-

ють М. І. Гладких, О. О. Кротова, В. Н. Станко, С. П. Смолянинова, І. В. Са-

пожников, M. П. Оленковський, Л. Л. Залізняк, Г. В. Сапожникова, Л. А. Яков-

лева, Ю. Е. Демиденко, В. 1. Ткаченко, В. І. Усик, Д. Ю. Нужний, О. О. Яневич.

Природне середовище прильодовиків'я

Велике зледеніння північної півкулі було визначальним чинником на

ранніх стадіях історії людства. На цю епоху (геологи називають її плейстоце-

ном) припадає палеоліт — давньокам'яна доба. Розпочавшись близько 1 млн

років тому з утворення крижаної шапки над Скандинавією, зледеніння в

Європі досягло максимуму 150— 1 00 тис. років тому, коли крижаний щит сяг-

нув долиною Дніпра та Дону широти Кременчука. Однак максимальне похо-

лодання відбулося 20—17 тис. років тому. Деградація Скандинавського льодо-

вика спричинила різке потепління 10 тис. років тому, коли в Європі встано-

вилися сучасні кліматичні умови. Ця подія вважається рубежем між льодо-

виковою добою (плейстоценом) і геологічною сучасністю (голоценом), а за

археологічною періодизацією — між палеолітом і мезолітом.

Незвичайні природно-кліматичні умови прильодовикової Європи дещо на-

гадували дуже холодний, сухий і різкоконтинентальний клімат внутрішніх

районів Чукотки. Льодовик скував у своєму тілі величезні маси води, внаслідок

чого рівень світового океану понизився на 130 м. Сушею було Північне море

між Англією і Скандинавією. Не існувало Одеської затоки та Азовського мо-

ря. Північночорноморські степи простягалися на 150—200 км південніше,

оскільки північний берег Чорного моря проходив на широті гирла Дунаю,

південного берега Криму та Керченської протоки.

Світовий океан у північній півкулі вкрився кригою до широти Іспанії та

Японії. На відміну від водної поверхні крига дуже мало зволожує повітря і

віддзеркалює сонячні промені, що зумовлювало не тільки низькі температури,

а й сухість клімату. На Європейському континенті встановився різкоконтинен-

тальний клімат з дуже холодною зимою і сухим, спекотним літом. Наприклад,

у Поліссі під час максимального похолодання середня температура взимку

сягала -30°, а річна норма опадів не перевищувала 200—300 мм, що відповідає

нормі напівпустель.

Уздовж краю льодовика від Англії через північ Німеччини, Польщу,

Поліську низовину тяглася смуга землі, зритої краєм льодовика, що пульсував.

Ця пустельна смуга завширшки 200 км була позбавлена рослинності і вкрита

пасмами глини з уламками принесених льодовиком гірських порід. Потоки та-

лої води з льодовика утворювали льодовикові озера, вкривали великі території

піщаними відкладами — зандрами. Так, біля підніжжя льодовика сформувала-

ся смуга зандрових низин Європи, до якої входить Полісся.

Тема 4

Верхній палеоліт

Холодне і важке повітря з крижаного щита рухалося на південь, витісняю-

чи теплі і легкі повітряні маси Середземномор'я. Сильні, холодні й сухі вітри

з льодовика зривали пил із позбавлених рослинності зандрових прильодовико-

вих рівнин і несли його на південь. Далі від льодовика сила вітру слабшала і

пил випадав на землю, формуючи так звані лесові відклади прильодовикового

пилу. В Україні їхня товщина сягала 20 м. Вони вкривають увесь лісостеп від

південного кордону Полісся до чорноморського узбережжя. Лес як продукт

розкладу різних гірських порід має багатий хімічний склад. Тому грунти, що

формуються на його основі, вирізняються надзвичайною родючістю. Зокрема,

саме у цьому криється секрет родючості українських чорноземів.

Сухість клімату зумовлювала не-

значну хмарність, а відтак велику кіль-

кість сонячних днів, що стимулювало

процеси фотосинтезу рослин. Однак

холодні вітри з льодовика, промерзан-

ня грунтів, сухий, континентальний

клімат пригнічували деревну рослин-

ність, тим самим усуваючи природного

конкурента трав. Тому на величезних

просторах середньої смуги Європи по-

ширився холодний, безлісий тундро-

степ, укритий густим трав'яним кили-

мом. Наявність багатих пасовиськ

забезпечувала сприятливі умови існу-

вання для вкритих густою шерстю хо-

лодолюбних травоїдних мамонтового

фауністичного комплексу: мамонтів (рис. 12), шерстистих носорогів, бізонів,

вівцебиків, північних оленів, коней, сайгаків тощо. Попри дуже холодний і су-

хий клімат, постійні холодні вітри і пилові бурі, величезна кількість травоїдних

приваблювала первісних мисливців у прильодовикову зону.

В умовах відкритих степових чи тундрових просторів травоїдні утворювали

великі стада, які протягом року здійснювали дві сезонні міграції. Восени стадні

тварини, рятуючись від холодів, мігрували подалі від льодовика на південь, а

навесні поверталися на північні прильодовикові пасовиська, де влітку менше

вигорала під сонцем трава. Хоча амплітуда таких сезонних міграцій іноді сяга-

ла багатьох сотень кілометрів, їхні шляхи лишалися незмінними. Це давало

можливість прильодовиковим мисливцям улаштовувати періодичні колективні

полювання на величезні стада тварин, що сезонно мігрували їхніми

постійними міграційними шляхами.

Рис. 12. Зображення мамонта на стіні

печери Фон де Гом (Франція)

Спосіб життя прильодовикових мисливців

Оскільки первісна людина цілковито залежала від природного середовища,

у кожній природній зоні формувався власний, неповторний спосіб життя мис-

ливських колективів. Такий своєрідний спосіб життя, що невідворотно фор-

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

мується у різних первісних народів одного рівня соціально-економічного роз-

витку в однакових природних умовах, у радянській літературі дістав назву

господарсько-культурного типу (ГКТ), а в зарубіжній — моделі господарчої

адаптації.

Завдяки масовим сезонним міграціям прильодовикових травоїдних мис-

ливський контроль за їхніми міграційними шляхами став основою господар-

ства первісних мешканців прильодовикової Європи. Однак у різних регіонах

прильодовиків'я в різний час домінували різні тварини. Відповідно до спе-

цифіки фауни відбувалася мисливська спеціалізація первісних колективів і

формування найдавніших мисливських моделей господарської адаптації

прильодовиків'я.

У прильодовикових лісостепах півночі України домінував мамонт, у степах

Надчорномор'я — бізон. Своєрідна природна обстановка склалася в гірських

районах Криму та в Карпатах. В останні тисячоліття льодовикової доби в

Європі, зокрема на півночі України, серед травоїдних переважав північний

олень. Відповідно до специфіки фауни на території України наприкінці льодо-

викової доби, приблизно 18 тис. років тому, сформувалися чотири типи прильо-

довикових суспільств: мисливці на мамонтів, мисливці на бізонів, мисливці на

північного оленя та мисливці прильодовикових гір. Кожне з них вирізнялося

своєрідним способом життя, господарством, матеріальною та духовною куль-

турами. Спеціалізуючись на полюванні якогось травоїдного, мисливці були

змушені будувати свій спосіб життя відповідно до поведінки об'єкта мислив-

ського промислу. Річний біологічний цикл тварин (їхня незмінна видова озна-

ка) диктував постійний річний господарський цикл мисливських суспільств, які

спеціалізувалися на промислі тих чи інших тварин.

Згадані чотири типи мисливських суспільств пізнього палеоліту України

були локальними проявами чотирьох основних ГКТ або моделей господарчої

адаптації прильодовикових мисливців усієї північної півкулі.

Мисливці на мамонтів

Стоянки мисливців на мамонтів поширені в середній лісотундровій смузі

прильодовикової Європи, що тяглася від Моравії через Південну Польщу,

Волинь, Середнє Подніпров'я, Подесення на Середній Дон, і яку нерідко

називають мамонтовою зоною. Велике наукове значення мають відомі

стійбища мисливців на мамонта Середнього Подніпров'я: Межиріч (у низов'ях

Росі), Мізин (на Десні), Добранічівка (під Яготином), Кирилівське (у Києві),

Радомишль (на Житомирщині), Гінці (на Полтавщині) та ін. Помітний внесок

у їх дослідження зробили відомі українські вчені І. Г. Шовкопляс та

І. Г. Підоплічко.

Поселення мисливців на мамонтів розташовані здебільшого на відстані

50—70 км одне від одного в долинах великих річок, уздовж яких мігрували тра-

воїдні. Ці значні за розміром стійбища складалися з 4—5 жител, у яких протя-

гом зими мешкало кілька сімей однієї общини, яка загалом налічувала 30—50

Тема 4

Верхній палеоліт

осіб. Розташовані вони в захищених від холодних зимових вітрів долинах, на

мисах річкових терас, звернених на південь, що прогрівалися сонцем. Круглі

в плані житла діаметром 4—5 м мали каркас із жердин, який вкривався шку-

рами північних оленів чи бізонів і зовні обкладався великими кістками ма-

монтів: черепами, лопатками, щелепами, кістками кінцівок (рис. 13). Нерідко

кістяна обкладка житла утворювала певну орнаментальну композицію. Зимові

завірюхи заносили кістяний цоколь житла снігом, який виконував функцію

утеплювача помешкання.

Рис. 13. Житло з кісток мамонта зі стоянки Межиріч у Пороссі

Усередині жител та навколо них досліджені рештки вогнищ, місця оброб-

ки кременю, кістки, шкур, інших господарчих робіт. Більшість жител оточува-

ли круглі ями, які використовували для різних господарчих потреб. У них

зберігали м'ясо, а також бивні та кістки мамонтів, які використовувалися для

виготовлення знарядь, слугували будівельним матеріалом чи й паливом для

вогнищ в умовах безлісого тундро-степу. Вогнища стоянок заповнені перепа-

леними кістками мамонтів. Коли під променями весняного сонця починала

танути вічна мерзлота, частина ям використовувалася для відведення талої во-

ди з житлового простору.

На відміну від реалістичних зображень тварин на стінах печер Франції

(рис. 12), Іспанії, Німеччини, мистецтво мисливців на мамонтів території Ук-

раїни вирізняється схематизмом. Широко відомі витвори палеолітичного мис-

тецтва зі стоянки Мізин на Чернігівщині. З бивня мамонта виготовлені 20 схе-

матизованих фігурок жінок та два браслети, вкриті різьбленим орнаментом у

вигляді меандрів та ялинки. Знайдено щелепи та лопатку мамонта з орнамен-

тами у вигляді зигзагів та меандрів, нанесених червоною вохрою (рис. 14). Схе-

матизовані жіночі статуетки та геометричні орнаменти й композиції на кістках

знайдені в Межирічах, Добранічівці, Гінцях, на Кирилівській стоянці у Києві.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Рис. 14. Мистецькі витвори з бивня та кістки мамонта

зі стоянки Мізин на Чернігівщині:

1—5 — стилізовані зображення жінок; 6 — браслет із бивня мамонта;

7—9 — кістки мамонта, орнаментовані червоною вохрою

Тривалий час вважалося, що на мамонтів полювали, заганяючи їх до заз-

далегідь викопаних і замаскованих ловчих ям або на тонку кригу чи в болото.

Нині більшість учених схиляється до думки, що мамонтів били метальними

списами із засідок. Наконечники таких мисливських дротиків знайдено не

тільки на стоянках, а й у кістках розкопаних скелетів мамонтів. На стоянці

Сунгир на Верхній Волзі виявлено поховання дітей з наконечниками і

Тема 4

Верхній палеоліт

цілими списами завдовжки 2,4 м, виготовленими з випрямлених бивнів

мамонтів.

Дорослий мамонт міг дати близько двох тонн м'яса, якого вистачало для

харчування общини чисельністю 30—50 осіб протягом місяця. Знахідки кісток

бізонів, північних оленів, коней свідчать, що м'ясо цих тварин доповнювало в

основному мамонтовий раціон мешканців стоянок.

Навесні люди залишали теплі зимові житла і переселялися подалі від річки,

на плато. Саме тут паслися весною та на початку літа травоїдні, в тому числі

мамонти. На літніх пасовиськах жили в легких, портативних житлах. Коли

наступали осінні холоди, більшість тварин мігрувала на південь, а ті, що ли-

шалися, ховалися від холодних вітрів у річкових долинах. Люди також спуска-

лися в затишні річкові долини в минулорічні зимові стійбища, де ремонтува-

ли стаціонарні зимові житла для чергової зимівлі. Починався новий річний

господарський цикл.

Стоянки з великими скупченнями кісток мамонтів в Україні датуються

приблизно 20—13 тис. років тому. Остання дата відповідає часові вимирання

мамонтів у Європі, що призвело до зникнення мисливських колективів, які

спеціалізувалися на мисливському промислі цих тварин.

Мисливці на бізонів

Якщо північ України у верхньому палеоліті входила до так званої мамон-

тової смуги Європи, то надчорноморські степи були світом мисливців на

бізонів. За льодовикової доби цей неповторний світ простягався далеко на

південь. Адже північна берегова лінія Чорного моря через падіння рівня моря

пролягала на 150 км південніше від сучасної — по широті гирла Дунаю, півост-

рова Тарханкут, Керченської протоки. На стоянках Велика Аккаржа під Оде-

сою, Анетівка, Сагайдак у Пониззі Південного Бугу, Нововолодимирівка у

Присивашші, Амвросіївка, Муралівка, Янісоль у Донбасі кістки бізонів

кількісно абсолютно переважають рештки інших тварин.

Основним способом полювання на бізонів у палеоліті було колективне за-

ганяння стада тварин до яру. У такому полюванні брала участь уся община, а

іноді й кілька сусідніх. Стадо тварин гнали до яру чи берегового урвища. Бізо-

ни мали поганий зір, густою масою бігли за лідером. А той, помітивши урви-

ще, не мав змоги змінити напрям руху, і передні ряди стада під тиском задніх

зривалися до яру, де їх добивали мисливці (рис. 15).

Уполювавши в такий спосіб велику кількість тварин, мисливці влаштову-

валися табором неподалік створених на місці забою запасів м'яса, які нерідко

забезпечували общину їжею на кілька місяців. Сліди такого колективного зага-

няння бізонів до яру виявлено на стоянці Амвросіївка у Донбасі. Тут дослідже-

но стародавній яр, заповнений кістками сотень бізонів, серед яких трапляли-

ся кістяні наконечники списів, крем'яні ножі для розтину туш. Поруч розко-

пана стоянка, де власне й жили мисливці, що вполювали велике стадо

первісних биків. Основною зброєю мисливців на бізонів надчорноморських

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

степів були списи з кістяними наконечниками, по краях оснащеними гостри-

ми крем'яними пластинками.

Рис. 15. Полювання на бізонів (реконструкція О. О. Кротової

та П. В. Корнієнка за матеріалами стоянки Амвросіївка на Донеччині)

Такі місця масового забивання бізонів відомі у преріях Північної Америки,

де їх у такий спосіб добували протягом останніх 10 тис. років, аж до початку

XIX ст.

Особливо масовими були колективні полювання на бізонів восени. Влітку

тварини набирали максимальної ваги, а їхні м'ясо та шкура набували найви-

щої якості. До того ж зимові холоди сприяли тривалому збереженню м'яса.

Вполювавши стадо бізонів під час осінньої міграції тварин, община могла бла-

гополучно пережити зиму в захищеній від холодних вітрів річковій долині.

Виявлення дослідниками фактів харчування бізонів узимку гілками кущів

у прирічкових заростях, а навесні й улітку травою на плато річкових вододілів

дало змогу відтворити річний господарський цикл мисливців на бізонів льодо-

викової доби. Схоже люди зимували на місці осіннього колективного забиван-

ня бізонів у річкових долинах, а навесні слідом за травоїдними виходили на

степові пасовиська на плато. Восени мисливці слідом за тваринами спускали-

ся в затишні річкові долини для нового колективного полювання і зимівлі. То-

му, на відміну від великих зимових стійбищ річкових долин, на плато відомі

численні невеликі короткотривалі стоянки. Разом з тим колективні полюван-

ня на стада бізонів, схоже, відбувалися і на літніх пасовиськах, далеко від ве-

ликих річок, про що свідчать їхні сліди на стоянках Амвросіївка, Анетівка II.

Тема 4

Верхній палеоліт

Бізон забезпечував мисливців степу всім необхідним — калорійною м'яс-

ною їжею, шкірою для одягу, взуття, покриття жител. З рогу і кістки робили

знаряддя і предмети побуту, зі шкур, вовни, сухожилля — мотузки для госпо-

дарчих потреб. Мозок використовували для вичинки шкур, а гній як паливо у

безлісому степу. Провідна роль бізона спричинила виникнення його культу,

сліди якого простежені на стоянці Анетівка II на Південному Бузі.

Мешкали степові мисливці на бізона в легких портативних житлах конічної

форми, на зразок чуму народів Сибіру, або тіпі американських індіанців. У та-

кому круглому в плані житлі, що мало каркас із жердин і покриття зі шкур,

мешкала сім'я чисельністю 8—10 осіб. На місці таких сімейних жител залиши-

лися скупчення крем'яних виробів, кісток тварин, вугілля та попелу від

вогнищ діаметром 8—10 м — так звані крем'яниці, відомі на багатьох степових

стоянках.

Степові мисливці на бізонів мешкали в Надчорномор'ї 20—10 тис. років

тому. Поступове вимирання бізонів зумовило зростання ролі промислу коня.

В наступну, мезолітичну, добу провідну роль у мисливському господарстві

Надчорномор'я відігравало полювання на тура.

Мисливці прильодовикових гір

Своєрідні природні умови, що склалися в горах, спричинили певну спе-

цифіку способу життя палеолітичних мисливців гірського Криму та Карпат. У

горах Європи значно збільшилася площа альпійських лук, які майже зімкну-

лися з холодними тундро-степами рівнинних територій. Разом із тим у доли-

нах передгір'їв завжди зберігалися лісові масиви, в яких мешкали нестадні тра-

воїдні — благородний олень, кабан, косуля. Стадні тварини прильодовиків'я

(коні, бізони, північні олені, сайгаки) здійснювали сезонні міграції навесні на

багаті пасовиська полонин Карпат та яйли Кримських гір, а восени з холод-

ного високогір'я спускалися на пасовиська рівнин біля підніжжя гір.

Люди мешкали в долинах передгір'їв, здійснюючи мисливський контроль

над стадами прильодовикових травоїдних, що сезонно мігрували, а також по-

люючи на згаданих нестадних тварин гірських лісів. Печерні стоянки гірських

мисливців прильодовиків'я відомі в долинах гірських річок Криму (Сюрень,

Аджи-Коба, Шан-Коба, грот Скелястий, Буран-Кая) та Карпат (Молочний

Камінь).

Мисливці на північного оленя

В останні тисячоліття льодовикової доби місце вимерлого мамонта в

середній смузі Європи від Франції до Північної України зайняв тундровий

олень. Тому фінальний палеоліт (13—10 тис. років тому) називають добою

північного оленя.