Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Тема З

Ранній та середній палеоліт

нечників стріл, переважно геометричної форми, — мікролітів. Основою госпо-

дарства мезоліту Європи було полювання з луком та стрілами на лісових ко-

питних (лосів, турів, оленів, косуль, кабанів).

Неоліт (VII—IV тис. до н. є.) — доба появи найдавнішого глиняного посу-

ду, який супроводжував поширення перших навичок відтворювального госпо-

дарства. Відтворювальне господарство й кераміка, що супроводжувала його,

потрапили до Європи з Близького Сходу через Балкани. Тому ближча до бал-

кано-дунайського регіону Південно-Західна Україна неолітизувалася раніше

(VII, VI тис. до н. е.), аніж території далі на північ (VI—IV тис. до н. е.). Ко-

ли на півдні України з'явилися перші неолітичні землероби та скотарі, на

півночі — в Поліссі — ще мешкали мезолітичні мисливці.

Така асинхронність мала місце при переході неолітичної людності України

до наступної енеолітичної доби. Неоліт закінчується з появою перших виробів

з міді. Це відбулося у Подністров'ї та Надчорномор'ї ще у V тис. до н. е., а на

півночі значно пізніше — у III тис. до н. є.

Становлення мисливських суспільств

Початкові періоди палеоліту — це епоха формування не тільки людини, а

й найдавніших суспільств, доба драматичної боротьби людського колективізму

з тваринним індивідуалізмом наших зоологічних пращурів.

Як людина походить від мавпи, так людське суспільство розвинулося з мав-

пячого стада. Протягом палеоліту воно пройшло три фази розвитку, що

відповідають основним формам людських істот: первісне стадо архантропів

(Homo habilis, пітекантропи), праобщина палеантропів (неандертальці) та ро-

дова община неоантропів (Homo sapiens). Природний добір, що, на думку вче-

них, суттєво впливав на формування людини аж до кінця верхнього палеоліту,

сприяв також формуванню ранніх мисливських суспільств та розвитку ма-

теріальної культури, яку вивчає археологія. Таким чином, фази соціогенезу

відповідали етапам антропогенезу, які коригувалися з головними підрозділами

археологічної періодизації.

Первісне стадо архантропів ще нагадувало стадо людиноподібних мавп, від

якого походило. Разом з тим, групи архантропів були значно згуртованішими

внаслідок колективної трудової діяльності, що стимулювала розвиток звукової

сигнальної системи, тобто зародження мови. Перші паростки людського ко-

лективізму пробивалися крізь панівний тваринний індивідуалізм мавпячої

зграї. Були зроблені перші кроки в напрямі статевого поділу праці між дорос-

лими чоловіками-мисливцями і тими членами общини, які займалися зби-

ральництвом, що передбачало обмін продуктами цих двох галузей мисливсько-

збиральницького господарства. Мабуть, у колективах архантропів робилися

перші спроби первісно-зрівняльного розподілу продуктів харчування.

Однак, на думку більшості вчених, зоологічний індивідуалізм панував у

| стаді архантропів не лише у сфері розподілу їжі (насамперед м'яса), а й у ста-

Рис. 7. Галькові знаряддя Homo habilis (5,6) і рубила пітекантропів (1—4)

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

тевих стосунках. Іншими словами, продукти колективного полювання роз-

поділялися на користь найсильніших, самців, які домінували й мали вирішаль-

ний пріоритет й у сфері статевих стосунків, тобто право на самок колективу

пралюдей. Статеві стосунки у стаді супроводжувалися кривавими сутичками

між домінантними самцями. Про це свідчать ушкодження на черепах і кістках

пітекантропів із печери Чжоукоудянь під Пекіном, в яких деякі вчені вбачають

навіть сліди канібалізму в колективах архантропів.

Таким чином, інстинкт продовження роду у стаді пітекантропів реалізову-

вався в жорстоких, тваринних формах, що загрожувало самому існуванню

первісного колективу. Суперництво між самцями призводило до зниження

життєздатності стада (адже в бійках гинули краші мисливці), заважало колек-

тивній трудовій діяльності мавполюдей, необхідній для подальшого становлен-

ня суспільства і людини взагалі, виконанню колективом його основної

функції — забезпечення їжею його членів.

Праобщина палеантропів відрізнялася від попередньої форми суспільного

устрою пралюдей спробою подолання небезпечного протиріччя між інстинк-

тами харчування і продовження роду. У сфері харчування були введені табу на

канібалізм усередині колективу, зміцнилися традиції зрівняльного розподілу

їжі між усіма членами праобщини, незалежно від їхнього статусу в ній та

фізичної сили. Щоб не заважати добуванню їжі, поширилися заборони на

статеві стосунки під час колективних полювань, що значною мірою усувало

небезпечне протиріччя між задоволенням двох основних інстинктів — харчу-

вання і продовження роду. Харчові та статеві табу стали важливим кроком від

зоологічного стада до людського суспільства, могутнім стимулом розвитку

людства, черговою перемогою соціального над біологічним.

Однак інстинкт продовження роду вимагав періодичного зняття статевих

табу. Тому праобщина палеантропів час від часу перетворювалася на

проміскуїтетне стадо тварин, у якому людські стосунки перемагав зоологічний

індивідуалізм. Шлюбні стосунки усередині одного колективу, члени якого бу-

ли кровними родичами, мали негативні наслідки для розвитку суспільства па-

леантропів. Через ендогамність (шлюбні зв'язки усередині суспільної групи)

праобщина неандертальців була самодостатнім, консолідованим соціальним

організмом, який не потребував контактів із сусідами. Найімовірніше, останні

взагалі не вважалися людьми, про що свідчать сліди канібалізму на стоянках

Європи, зокрема в печері Крапіна в Хорватії.

Однак кровозмішення серед кровних родичів (інцест) негативно впливало

на біологічні процеси усередині популяції неандертальців, яка втрачала

біологічну пластичність. Розвиток суспільства гальмувало не тільки статеве су-

перництво між самцями усередині общини, а й уповільнення біологічної ево-

люції класичних неандертальців.

Родова община неоантропів. Тривалий конфлікт соціального з біологічним

остаточно вирішився з винесенням статевих стосунків за межі общини.

Соціальні потреби остаточно беруть гору над біологічним інстинктом продов-

ження роду, що знаменувало становлення власне людського суспільства. Ця

знаменна для людства подія відбулася з появою Homo sapiens, який на зміну

ендогамній праобщині неандертальців приніс у прильодовикову Європу екзо-

гамну родову общину. її визначальна особливість — цілковита заборона шлю-

•·

Тема 3

Ранній та середній палеоліт

бів усередині общинного колективу і встановлення тісних шлюбних контактів

із сусідніми общинами.

Ця соціальна революція стала могутнім поштовхом у розвитку первісного

суспільства, оскільки припинила конфлікти, викликані статевим суперницт-

вом. Заборона шлюбних стосунків між близькими родичами в общині усунула

негативні біологічні наслідки інцесту (кровозмішення), що стимулювало ант-

ропогенез, сприяло формуванню людини сучасного типу.

Ендогамність праобщини класичних неандертальців прильодовикової

Європи призвела до їхнього вимирання. Втрата біологічної пластичності й

здатності до еволюційного розвитку, конфлікти усередині колективів на грунті

статевого суперництва між самцями, наділеними неабиякою силою, за не-

врівноваженого, агресивного характеру і досконалої зброї виявилися фаталь-

ними для усієї популяції європейських неандертальців. Вони вимерли близько

28 тис. років тому, поступившись місцем у Європі прогресивнішій формі люд-

ських істот — Homo sapiens.

Обробка кременю та ознаки його штучного розколювання

Кам'яна доба дістала свою назву завдяки матеріалу, з якого виготовлено

переважну більшість артефактів, що збереглися від найдавнішої епохи історії

людства. З усіх порід каменю первісна людина найчастіше використовувала

кремінь. Він відігравав провідну роль у виготовленні знарядь праці за кам'яної

доби з двох причин. По-перше, при розколюванні кременю утворювався гост-

рий ріжучий край, що нагадував гострий край розколотого скла. По-друге, зав-

дяки своєму поширенню у природі кремінь був найдоступнішою первісним

людям сировиною для виготовлення кам'яних знарядь. Надзвичайно стійкі до

впливу зовнішніх чинників, знаряддя з кременю тисячоліттями зберігаються у

землі майже в незмінному вигляді. Для науковців вони є основним джерелом

інформації про початкові етапи історії людства.

Щоб відрізнити природні уламки кременю від оброблених людиною ви-

робів, слід знати особливості його штучного розколювання. У процесі виготов-

лення кам'яних знарядь каменем, який звуть відбійником, завдавалися удари по

краю шматка кременю. При цьому від нього відлітали пласкі сколи з гострими

краями, з яких виготовлялася більшість знарядь первісної людини. Завдяки

своїм гострим краям сколи часто використовували без будь-якої обробки. Од-

нак досконалі знаряддя виготовлялися шляхом спеціального ретушування

країв сколів, котрі в цих випадках слугували заготовками власне знарядь.

Таким чином, переважну більшість (понад 90 %) знахідок на стоянках

кам'яної доби становлять різноманітні пласкі сколи кременю. Найбільше се-

ред них коротких, аморфних відщепів. Менш численні видовжені пластини.

Оброблені спеціальною ретушшю сколи або власне готові знаряддя становлять

1—5 % усіх кременів стоянки. Шматки кременю, з яких сколювали сколи —

заготовки ретушованих знарядь, називають ядрищами, або нуклеусами.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Скол, як наймасовіша знахідка на стоянках первісних людей, має харак-

терні ознаки штучного розколювання кременю людиною. До них належать

пласке черевце та опукла спинка, ударна площина, відбивний горбок з фасетками

біля нього, хвилі на поверхні, що розходяться від місця удару відбійником, ре-

туш робочого краю (рис. 8).

Черевце — плаский бік відщепу чи пластини, що прилягав до нуклеуса.

Спинка — опуклий, протилежний від ядрища бік сколу, мала характерне огра-

нення, що являло собою сліди зняття попередніх сколів. Ударна площина —

невелика плоска ділянка на верхньому, масивному кінці пластини чи відщепу,

по якій били відбійником у процесі сколювання з нуклеуса. Відбивний горбок з

дрібними фасетками по боках утворювався під ударною площадкою з боку че-

ревця. Під час штучного розколювання кременю на його поверхні виникали

характерні хвилі, що розходилися від точки удару (рис. 8).

Для отримання знаряддя праці потрібної форми, а також зміцнення і при-

гострення його робочого леза край пластини чи відщепу підправлявся дрібни-

ми сколами, які називаються ретушшю (рис. 8, 2—4).

Згадані особливості є ознаками штучного розколювання кременю, які

дають можливість відрізнити оброблений людиною кремінь від природного.

Найдавніші знаряддя з каменю, як уже зазначалося, — це виготовлені з

річкових гальок кількома пригострювальними ударами чопери і чопінги (від

англ. chopper, chopping) олдувайської епохи (рис. 2, 7, 5, б). За ашельської до-

би поряд з гальковими знаряддями поширилися ручні рубила. Спочатку це бу-

ли масивні жовна кременю, суцільно оббиті з двох боків для надання їм миг-

далеподібної форми. Грубі, великі ранньоашельські рубила на масивнішому

кінці мали вкриту кіркою або спеціально притуплену п'ятку для упирання в

долоню під час ударно-рубальних трудових операцій (рис. З, 7, 2—4). Пізньо-

ашельські рубила досконаліші й менші за розміром, оскільки виготовлялися з

великих плоских відщепів (рис. 7, 1). їхній робочий край не зигзагоподібний,

як раніше, а прямий, оброблений пригострювальною ретушшю. Більш доско-

налі пізніші рубила використовують як ножі і скребла.

При виготовленні рубил отримували численні відщепи кременю з гостри-

ми краями, які також використовували у трудових операціях. Шматки креме-

ню, з яких за допомогою відбійників збивалися сколи, називають ядрищами,

або нуклеусами. Першою сталою формою нуклеуса був дископодібний або

радіальний (рис. 8, 1). З'явився він в ашелі, але особливо поширився за

мустьєрської доби. Внаслідок зняття сколів від краю до центру таке ядрище

мало округлу, дископодібну форму, а отримані з нього масивні відщепи були

трикутними (рис. 8, 2—4).

Середньому палеоліту, або мустьєрській добі, властиві кілька основних

типів крем'яної індустрії або технік обробки кременю: мустьє класичне од-

нобічне, мустьє двобічне або Мікок (від стоянки Мікок у Франції), Левалуа

(від місцезнаходження Левалуа Пере під Парижем), протопризматична техніка.

Рис. 8. Техніка обробки кременю середнього палеоліту:

дископодібний нуклеус (/) і трикутні сколи з нього (2—4), з яких виготовлені однобічні гостроконечник

(2) та скребло (J), а також двобічно оброблений гостроконечник (4). Левалуазький нуклеус

черепахоподібного типу (5) та скол із нього (6). Левалуазькі нуклеуси для вістер (10, 11) і сколи з них

(7-9)

Мустьє однобічне — техніка обробки кременю, що передбачає отримання з

дископодібних нуклеусів масивних відщепів трикутної форми для виготовлен-

ня з них гостроконечників та скребел шляхом однобічного ретушування країв

заготовок з боку спинки (рис. 8, 2, 3).

Мустьє двобічне — схожа на попередню техніка обробки кременю, для яко-

го також характерні дископодібні ядрища, трикутні відщепи, скребла, обуш-

кові ножі та гостроконечники. Останні оброблені крайовими сколами не лише

зі спинки, а й з черевця. Такі двобічно оброблені гостроконечники (їх назива-

ють також біфасами) нагадують маленькі рубильця ашельської доби (рис. 8, 3).

Левалуа — техніка отримання досконалих крем'яних сколів зі спеціально

підготовлених для цього нуклеусів. Відомі два головні різновиди техніки Лева-

луа, що відрізняються типами нуклеусів. Левалуа для відщепів базується на так

званому черепахоподібному ядрищі (рис. 8, 5), з якого сколювали один оваль-

ний плоский відщеп з радіальним ограненням спинки (рис. 8, 6). Левалуа для

вістер — техніка обробки кременю, основана на нуклеусі з ребром (рис. 8, 10),

спеціально підготовленим для зняття одного досконалого сколу-вістря (рис. 8, 9).

Протопризматична техніка обробки кременю передбачає зняття паралель-

них сколів з нуклеуса в одному напрямку. Як наслідок нуклеуси мали пара-

лельне огранення робочої поверхні, а зняті з них сколи — правильні, видов-

жені пропорції (рис. 4, 4). Ця техніка була провісником досконалої пізньопа-

леолітичної технології отримання видовжених пластин.

Стоянки середнього палеоліту, яким властива лише одна зі згаданих технік

обробки кременю у чистому вигляді, поодинокі. Частіше крем'яний інвентар

мустьєрських пам'яток демонструє суміш кількох технологій у різних про-

порціях, їх комбінації створюють передумови для виділення дослідниками

різних варіантів мустьєрських індустрій, які також відомі в літературі під наз-

вою мустьєрських культур.

Ранній та середній палеоліт України

Значний внесок у вивчення початкових етапів палеоліту України зроби-

ли такі знані вчені, як Г. А. Бонч-Осмоловський, П. Й. Борисковський,

О. О. Формозов, О. П. Черниш, Ю. Г. Колосов, В. М. Гладилін, С. В. Смир-

нов, а також сучасні дослідники — О. О. Ситник, В. І. Ситливий, В. М. Сте-

панчук, В. П. Чабай, Ю. В. Кухарчук, Л. В. Кулаковська, В. К. Пясецький,

О. О. Колесник, С. M. Рижов.

Як уже зазначалося, дитинство людства пройшло на Африканському кон-

тиненті. В Європу перші людські істоти (очевидно, пітекантропи) потрапили

близько 1 млн років тому з півдня. На захід Європейського континенту вони

прийшли з Африки через Гібралтар, а в Центральну та Східну Європу —

найімовірніше з Близького Сходу через Балкани. Дискусія між прихильника-

ми кавказького і балканського шляхів первинного заселення території України

Рис. 9. Вироби з нижнього шару стоянки Королеве у Закарпатті, що датуються близько

1 млн років тому

•.·

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

завершилася перемогою других. На той час Чорне та Каспійське моря були

з'єднані Кумо-Маницькою протокою, що лежала на північ від Кавказу. Вели-

чезна водойма сягала далеко на схід до Аральського моря. Тож заселення

Східної Європи з Кавказу видається малоймовірним. Ця Чорноморсько-

каспійська прісноводна водойма поповнювалася величезною кількістю талої

води з льодовика, яку несли на південь Прадніпро, Прадон, Праволга.

Отже, первинне заселення Східної Європи, мабуть, відбувалося не з Кав-

казу, а з Балкан та півдня Центральної Європи через територію України. Не

випадково найдавніші сліди перебування пралюдей (найімовірніше, архант-

ропів) в Україні досліджені на стоянці Королеве в Закарпатті.

Королеве — одна з найдавніших стоянок у Європі, розташована на пагорбі

заввишки 120 м над річкою Тисою в українському Закарпатті. Розкопувалася

В. М. Гладиліним з 1975 по 1992 р. У 12-метровій товщі суглинків виявлено 14

культурних шарів від раннього ашелю до початкової пори пізнього палеоліту.

Найнижчий VIII культурний горизонт сягає часів найдавнішого в Європі

понцького зледеніння і датується близько І млн років тому. Він містив виго-

товлені з вулканічної породи андезиту галькові знаряддя — чопери, примітивні

ручні рубила, скребла (рис. 9), що мають аналогії в матеріалах найдавніших

стоянок у Центральній Європі. Шість нижніх ашельських шарів стоянки

перекривають шість мустьєрських горизонтів і ще два пізньопалеолітичних.

Дещо пізнішими є такі стоянки ангельської доби в Україні, як Рокосове та

середні шари Королевого в Закарпатті, Лука-Врублівецька на Дністрі, Амв-

росіївка у Донбасі, Житомирська, місцезнаходження з гальковими знаряддями

та рубилами в Криму — Бодрак 1-іII, Шари, Чокмакли, Гаспра, Кара Куш І,

III. Знахідки з цих стоянок нагадують деякі центральноєвропейські матеріали

і, можливо, свідчать про нову хвилю мігрантів (можливо, пізніх пітекантропів)

із заходу.

Зазначимо, що пам'ятки України наступної, мустьєрської, доби також

демонструють західні зв'язки. Так, двобічне Мустьє Полісся, Волині, При-

карпаття, Східного Криму має багато спільного зі знахідками стоянок Німеч-

чини, Польщі, Словаччини. Класичне однобічне та левалуазьке Мустьє

Придністров'я, Західного Криму нагадує середній палеоліт Румунії, Хорватії,

Греції.

Якщо пам'яток ашельської доби в Україні налічується не більш як ЗО, то

стоянок середнього палеоліту значно більше — близько 200. Ці стоянки були

залишені неандертальцями мустьєрського часу, що мешкали в Україні 130—

28 тис. років тому, а може й пізніше. Особливо багато їх досліджено в пече-

рах гірського Криму: Кіїк-Коба, Вовчий грот, Шайтан-Коба, Чокурча, Старо-

сілля, Ак-Кая, Заскельне, Пролом, Кабазі та ін. Більшість із них мають по

кілька шарів, що лишилися від багаторазових відвідувань печер неандер-

тальцями.

За мустьєрської доби з'являються перші поховання. Як правило, це скеле-

ти неандертальців, що були покладені у скорченому вигляді на боці в негли-

бокій ямі, виритій у підлозі печери. Іноді похованих супроводжують кістки

впольованих тварин, крем'яні знаряддя. Такі поховання палеантропів та ок-

ремі їхні кістки знайдено на кримських стоянках Кіїк-Коба, Заскельне VI. Во-

Тема З

Ранній та середній палеоліт

ни належали класичним неандертальцям, які мешкали в горах Криму навіть на

початку верхнього палеоліту поряд із ранніми Homo sapiens.

Кіїк-Коба — печера поблизу Сімферополя, де Г. А. Бонч-Осмоловський у

1924—1926 pp. дослідив стоянку з двома культурними шарами мустьєрського

часу. Судячи з кісток, виявлених у печері, її мешканці полювали на гігантсько-

го оленя, диких коней та віслюків, сайгаків. У культурних шарах знайдено

багато крем'яних двобічно оброблених гостроконечників, скребла, ножі тощо.

У нижньому шарі виявлено скелет неандертальської жінки, покладеної на пра-

вий бік у скорченій позі в неглибоку яму.

Заскельне VI — одна з десяти стоянок неандертальців, розкопаних Ю. Г. Ко-

лосовим у 1969—1985 pp. y гротах Червоної балки біля мальовничої скелі

Ак-Кая поблизу м. Білогорськ у Криму. Пам'ятка має шість культурних шарів

епохи мустьє, перекритих брилами зруйнованого козирка гроту. Знайдені

кістки свідчать, що мешканці гроту полювали на мамонтів, бізонів, диких

коней та віслюків, гігантських та північних оленів, сайгаків. У третьому шарі

стоянки виявлені розрізнені кістки кількох дітей та підлітків неандертальців,

частина з яких, можливо, являла собою рештки зруйнованого колективного

поховання.

Культурні горизонти пам'ятки містять велику кількість виробів з кременю.

Лише у другому шарі знайдено більш як 3000 знарядь, не рахуючи тисяч

відщепів, — більше аніж на будь-якій іншій мустьєрській стоянці, відомій на

той час на території СРСР. Серед нуклеусів переважали протопризматичні,

дископодібні. У великій кількості представлені двобічно оброблені гостроко-

нечники, скребла, а також ножі зі спинкою, характерні для так званої

ак-кайської культури середнього палеоліту Криму (рис. 10).

Крім гірського Криму групи мустьєрських стоянок відомі у Закарпатті

(верхні шари Королеве, Рокосове), Подністров'ї (нижні шари Молодове І, V,

Кормань IV), на Поділлі (Великий Глибочок, Пронятин), на Житомирщині

(Рихта, Житомирська), у Надпоріжжі (Орел), Донбасі (Антонівка І, II, Кур-

дюмівка, Званівка, Білокузьминівка). На території Північної України особли-

ву увагу привертає стоянка Рихта на Житомирщині.

Рихта — стоянка мустьєрської доби на невисокому піщаному пагорбі над

однойменною річкою у Житомирському Поліссі. Тут виявлено близько 11 тис.

крем'яних виробів, у тому числі багато типових дископодібних нуклеусів,

двобічно оброблених гостроконечників, скребел. Ці знахідки мають прямі ана-

логії з матеріалами мікокського типу з Центральної Європи.

Середній палеоліт в Україні закінчився приблизно 35 тис. років тому з при-

ходом у Європу з Близького Сходу ранніх Homo sapiens, або кроманьйонців,

котрі володіли характерною для верхнього палеоліту пластинчастою технікою

обробки кременю. Однак неандертальці продовжували мешкати в печерах

Криму і на початку наступної, пізньопалеолітичної, епохи. Співіснування кро-

маньйонців, з властивою їм оріньяцькою технікою обробки кременю (рис. 5),

з носіями класичного одно- і двобічного Мустьє та інших неандертальських

технологій, простежується в горах Криму аж до 28 тис. років тому, а на думку

деяких українських дослідників, навіть пізніше — 20 тис. років тому.