Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Освоєння архантропами помірної зони Північної півкулі стало можливим

лише завдяки вогню, який, судячи з шарів попелу на стоянках, був добре відо-

мим пітекантропам. Вогнище не тільки гріло, воно захищало від хижаків, на

ньому готували їжу, гострили списи. Завдяки вогню людям удалося не тільки

заселити безмежні території південної Євразії, а й витримати наступ льодо-

виків, що розпочався з півночі. На деяких стоянках пітекантропів знайдено

рештки примітивних жител. Пітекантропи зникли 150 тис. років тому, посту-

пившись у Європі новому різновидові наших пращурів — неандертальцю.

Неандерталець (Homo neanderthalensis), або палеантроп, — різновид гомінід,

що мешкав у Європі та на Близькому Сході 150—28 тис. років тому. Дістав наз-

ву від долини Неандерталь у Німеччині, де вперше були виявлені кістки цьо-

го виду людських істот. Численні рештки неандертальців пізніше були знай-

дені в печерних стоянках Європи (Ля Мустьє, Ля Кіна, Ля Шапель-о-Сен, Ля

Феррасі, Сен-Сезар, Спи, Монте-Чирчио, Ле Фате 3, Крапіна, Кіїк-Коба, Зас-

кельне V, VI та ін.). Значно менше їх виявлено на Близькому Сході (Шанідар

в Іраку, Амуд, Табун І, Кебара в Ізраїлі) та в Центральній Азії (Тешик-Таш).

Реконструкція палеантропа на основі кісток літньої людини з Ля Шапель-о-

Сен у Франції сформувала наше уявлення про неандертальця як згорблену,

незфабну істоту. Насправді, це були невисокі (1,5—1,6 м), але надзвичайно

сильні, широкоплечі люди з дуже розвиненою мускулатурою і масивним ске-

летом. Сила їхньої руки у кілька разів перевищувала силу сучасної людини.

Кисть руки масивна, з широкими фалангами, великими, міцними нігтями.

Розвинені остисті відростки хребта свідчили про потужну мускулатуру.

Череп неандертальця великий і дуже масивний порівняно з черепом сучас-

ної людини. Об'єм мозку (1500—1700 см

) дорівнював (а іноді й леревишував)

об'єм черепної порожнини сучасної людини. Профіль лоба похилий, черепна

кришка низька і довга, розвинені "козирком" надбрівні дуги, виступаюча на-

зад потилиця, велике обличчя, скошене підборіддя, великий ніс, щелепи по-

мітно видавалися вперед (виразний прогнатизм) (рис. 4).

Ураховуючи географію масових знахідок решток неандертальців у Європі,

меншою мірою на Близькому Сході та в Середній Азії, а також інші дані,

більшість сучасних дослідників схиляються до думки, що їхньою батьківщи-

ною була саме Європа. Класичний неандерталець є наслідком еволюції пізніх

пітекантропів Західної Європи під впливом несприятливих природно-кліма-

тичних умов прильодовиків'я. Масивний кістяк, кремезна статура, розвинена

мускулатура, устрій носової порожнини, що давав змогу вдихати холодне

повітря, фахівці вважають наслідком пристосування до холодного прильодови-

кового клімату. Ймовірно, що широкі ступні ніг сприяли кращому пересуван-

ню по глибокому снігові, а короткі кінцівки перешкоджали втраті тепла.

Класичні неандертальці в Європі мешкали приблизно 130 тис. (Крапіна) —

30—28 тис. років тому (Ля Кіна, Сен-Сезар у Франції, Відія і Велика Печина

в Хорватії, неандертальці печер Криму). На Близькому Сході неандертальці

з'явилися пізніше, аніж у Європі, — близько 60 тис. років тому. Схоже, неан-

дертальці прийшли у Західну Азію зі своєї батьківщини, тобто з прильодови-

кової Європи. Інакше кажучи, неандертальці Передньої Азії є не монолітною

самостійною популяцією, а лише східною периферією світу європейських

Тема 2

Походження людини

спеціалізованих палеантропів. У Південно-Східній Азії, а також в Африці дос-

товірні рештки класичних неандертальців невідомі.

Рис. 4. Неандертальська жінка з печери Ля Кіна (Франція)

та крем'яні вироби мустьєрської доби:

/ — гостроконечник; 2 — скребло; нуклеуси: 3 — дископодібний; 4 — підпризматичний

Палеантропи суттєво вдосконалили свою мисливську зброю за рахунок

прогресу в обробці кременю. Якщо рубила пітекантропів виготовлялися шля-

хом двобічного оббивання цілих крем'яних гальок, то неандертальці виготов-

ляли знаряддя зі спеціально зроблених заготовок — відщепів кременю. їх

відбивали зі спеціальних ядрищ кременю або нуклеусів. Ядрища палеантропів

найчастіше мали дископодібну форму, а зняті з них відщепи, як правило, ма-

ли трикутні обриси (рис. 4, 3). Тому трикутними були також основні знаряд-

дя неандертальців — гостроконечники та скребла, що виготовлялися шляхом ре-

тушування країв крем'яних відщепів (рис. 4, 1, 2).

Низький, похилий лоб неандертальців свідчить про недорозвиненість лоб-

них доль мозку, що відповідають за складне асоціативне мислення, а також

містять центри гальмівних процесів. Іншими словами, неандертальці, порівня-

но з сучасними людьми, були нездатні до складного, абстрактного мислення,

а нерозвиненість гальмівних центрів робила їх збудливими й агресивними. Це

в поєднанні з неабиякою силою неандертальців та досить ефективною зброєю

зумовлювало часті кровопролитні сутички в первісних колективах, які стано-

вили серйозну загрозу для існування самої популяції палеантропів. Саме ця

обставина, на думку багатьох дослідників, стала визначальною у самознищенні

класичних неандертальців, на зміну яким у Європі прийшла людина сучасно-

го типу — Homo sapiens.

2 Археологія України

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

......

Проблема походження Homo sapiens

у світлі новітніх досліджень

Homo sapiens (людина розумна), або неоантроп, відрізнявся від попередніх

форм людських істот тендітнішою статурою і меншою силою, зате значно біль-

шим об'ємом мозку, що сягав 2000 см\ Розвинені лобні долі були досконалим

інструментом складної розумової діяльності. Структура мозку свідчить про

врівноваженіший характер Homo sapiens, що робило його соціальною істотою.

Тому в популяціях людей сучасного типу відбулася заміна природного добору

соціальним.

Колективізм стимулював розвиток мовного апарату, що зумовило форму-

вання виступаючого підборіддя. Завдяки розвитку лобного відділу мозку дегра-

дував надбрівний виступ. Водночас зник такий архаїчний елемент обличчя

наших пращурів, як прогнатизм — властиві мавпам виступаючі вперед верхня

та нижня щелепи. Так сформувався вертикальний профіль обличчя сучасної

людини (рис. 5).

Homo sapiens вважається власне людиною. Попередні форми гомінід (лю-

дина вміла, пітекантроп, неандерталець) це ще не люди, а людські істоти, що,

по суті, були перехідними формами від мавпи до власне людини — Homo sapi-

ens, її досконалий мозок зумовив піднесення суспільства та культури на новий,

вищий рівень розвитку. Здатність людини розумної до абстрактного мислення

створила передумови для виникнення мистецтва, релігії, міфотворчості. З'яв-

ляються перші витвори образотворчого мистецтва, найдавніші календарі, за-

роджується лічба.

Поява людини розумної спричинила небувалий прогрес матеріальної куль-

тури. Якщо неандерталець користувався нечисленними універсальними зна-

ряддями (різні гостроконечники, скребла), то Homo sapiens — великою

кількістю спеціалізованих знарядь із кременю (рис. 5). Це — скребачки для об-

робки шкіри, різці для обробки кістки та дерева, різноманітні наконечники

мисливської зброї, ножі для м'яса і дерева, проколки для шиття одягу та взут-

тя, сокири для рубання дерева та багато інших. Визначальною особливістю

техніки обробки кременю стає масове використання для виготовлення зна-

рядь — вузьких і довгих крем'яних пластин, знятих з призматичних нуклеусів.

Тому виготовлені з таких пластин знаряддя Homo sapiens мають характерні ви-

довжені пропорції.

З людиною розумною поширюються різноманітні знаряддя з кісток тварин:

голки, шила, наконечники списів, гарпуни тощо. Археологами виявлено чима-

ло витворів первісного мистецтва з кістки та бивня мамонта: статуетки жінок,

тварин, гравійовані зображення людей, тварин, геометричні орнаменти.

Кістки великих тварин, зокрема мамонтів, використовувалися для будівницт-

ва жител.

Рис. 5. Кроманьйонець із печери Кро-Маньйон у Франції (реконструкція за черепом)

та характерні вироби оріньяцької культури верхнього палеоліту:

1 — пластина з ретушшю; 2, 6, 7— скребачки високої форми; .3, 4— різці; 5— мікровкладні для кістяних

наконечників; 8, 9 — кістяні наконечники списів; 10—12 — нуклеуси

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Тривалий час згадані форми людиноподібних мавп та людських істот роз-

глядалися як послідовні, генетично пов'язані етапи прогресивного розвитку

гомінід, який закономірно привів до появи людини сучасного типу. Вважало-

ся, що кожна наступна форма людських істот була прямим генетичним нащад-

ком попередньої і розвивалася безпосередньо з неї. Така прямолінійна схема

антропогенезу сформувалася наприкінці XIX — на початку XX ст. за умов

панування еволюціонізму в науці. Накопичення фактів, запровадження

новітніх методик дослідження, а також перехід від прямолінійно-еволюціо-

ністських схем минулого людства до розуміння багатоваріантності історії з

найдавніших часів, внесли суттєві зміни в осмислення процесу антропогенезу

сучасними вченими.

Спрощеним стадіальним уявленням про антропогенез уже давно суперечи-

ли численні палеонтропологічні знахідки, які свідчили про одночасне існуван-

ня кількох різновидів гомінід, частина з яких опинилася на узбіччі антропоге-

незу і вимерла, не залишивши нащадків. Виявилося, що Homo habilis трива-

лий час мешкали серед австралопітеків, а пізніше — серед пітекантропів. Ос-

танні, своєю чергою, співіснували з неандертальцями. A Homo sapiens протя-

гом тисячоліть конкурував на теренах Близького Сходу та Європи з класични-

ми неандертальцями.

Певні сумніви щодо чіткої стадіальності антропогенезу породжували і ви-

явлені ще в 1931 р. на Близькому Сході в палестинських печерах Схул, Табун

та Кафзех дуже давні антропологічні рештки людських істот з характерними

ознаками Homo sapiens. Відомий палеоантрополог M. M. Герасимов, зокрема,

писав із цього приводу: "Якби ці кістки були знайдені ізольовано від старо-

давньої фауни і мустьєрської індустрії, навряд чи всі вони були б визнані

неандертальськими". Виявлення кісток людини сучасного типу в шарах ран-

нього палеоліту суперечило основним принципам панівної в недавньому ми-

нулому прямолінійно еволюціоністської схеми антропогенезу. Тому первісних

людей із палестинських печер назвали сапієнтними неандертальцями, котрі

буцімто переживали процес трансформації в неоантропів. Вважалося, що

зрештою якась група їх еволюціонувала в людину сучасного типу близько

40 тис. років тому. Адже саме цим часом датувалися найдавніші рештки Homo

sapiens у Європі.

Новітні генетичні дослідження кісток неандертальців та людини сучасного

типу докорінно змінили спрощено-еволюціоністські погляди на антропогенез.

Від середини 80-х років до аналізу палеоантропологічних матеріалів були зас-

тосовані нові методики визначення ДНК за кістками стародавніх людей. Вия-

вилося, що генний набір Homo sapiens принципово відрізняється від геному

неандертальця. Різниця між ними сумірна з різницею між геномом сучасної

людини і шимпанзе. На думку відомих генетиків, що досліджували цю проб-

лему, генетичний аналіз заперечує саму можливість походження сучасного

людства від неандертальців і вилучає їх із числа наших прямих пращурів.

Біомолекулярний аналіз ДНК засвідчує, що генетичні лінії палеантропів і не-

оантропів розійшлися приблизно 600 тис. років тому. Це спонукало дослід-

ників переглянути традиційний погляд на згадувані антропологічні рештки з

ознаками Homo sapiens з Близького Сходу та Африки, які раніше вважалися

кістками сапієнтних неандертальців. За новітніми даними, в печерах Схул, Та-

Тема 2

Походження людини

бун та Кафзех були знайдені рештки не палеантропів, а архаїчних Homo sapi-

ens, які мешкали на Близькому Сході вже 120—100 тис. років тому.

Рештки ранніх Homo sapiens в Африці ще давніші, ніж у Палестині, й дату-

ються 100—150 тис. років тому. Маються на увазі палеоантропологічні мате-

ріали з гроту Мумба (Танзанія), печер на р. Класіес та печери Бордер (Півден-

на Африка), місцезнаходження кісток Омо І (Ефіопія). Ще старшими в

Африці є рештки істот, які морфологічно являли собою щось середнє між піте-

кантропом і людьми сучасного типу. Це антропологічні матеріали з Нгалоба,

Ндуту, Єясі в Танзанії, Флорісбад, Омо II, Кообі-Форо в Ефіопії, Брокен-Хілл

у Замбії. Ці знахідки датуються часом 500—120 тис. років тому і відображають

початок процесу трансформації якоїсь групи пізніх африканських пітекант-

ропів в архаїчних Homo sapiens.

Все це дало підстави для висновку, що сапієнтна лінія розвитку намітила-

ся в середовищі африканських пітекантропів іще до появи неандертальців.

Ранні Homo sapiens відгалузилися від пізніх пітекантропів приблизно 150 тис.

років тому в тій же Східній Африці, звідки пізніше розселилися на інші

континенти.

Новітні дослідження генетиків показали незначну розбіжність генетичних

наборів різних популяцій сучасних представників білої і жовтої рас. Обме-

женість генетичної варіабельності у вихідців із Європи та Азії свідчить про те,

що всі вони є носіями генів досить обмеженої кількості прашурів. Вчені нама-

галися пояснити цей феномен походженням сучасного людства від кількох чи

навіть однієї жінки. Оскільки більшість дослідників вважають колискою

людства Африку, то ця гіпотеза дістала назву "чорної Єви".

На тлі бідності генного набору європейців, азіатів та похідних від них аме-

риканців вражає надзвичайне багатство геному корінних африканців. Була

запропонована ще одна версія походження Homo sapiens. її суть зводиться до

припущення, що людство у процесі еволюції пережило ефект так званого

"пляшкового горла". Йдеться про те, що відносно недавно чисельність пра-

щурів сучасного корінного населення Європи, Азії та Америки скоротилася до

кількох або кількох десятків осіб, спадкоємцями генного набору яких є все на-

селення Землі, за винятком вихідців з Африки, оскільки в останніх варіабель-

ність геному значно більша, аніж у вихідців з Азії чи Європи. Постійна швид-

кість змін генного набору людини дала змогу визначити за допомогою біомо-

лекулярного аналізу приблизний час проходження популяції Homo sapiens

через згадане "пляшкове горло". Сталося це приблизно 130 тис. років тому.

Узагальнюючи дані археології, антропології та генетики щодо походження

Homo sapiens, сучасна наука дійшла таких висновків: найімовірніше, неоант-

ропи формувалися 600—150 тис. років тому у Східній Африці на генетичній

основі якогось різновиду пітекантропів. Згаданий феномен "пляшкового гор-

ла" пояснюється тим, що близько 130 тис. років тому нечисленна група ранніх

Homo sapiens просунулася з Африки на Близький Схід, де вони тривалий час

співіснували з іншими видами роду Homo, зокрема класичними неандерталь-

цями, що потрапили сюди з Європи. Саме від нечисленної популяції архаїчних

Homo sapiens Близького Сходу, відомих за антропологічними рештками з

палестинських печер Схул, Табун, Кафзех, походять усі сучасні вихідці з

Євразійського континенту. Цим можна пояснити споріднений між собою, але

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

дуже бідний і одноманітний набір генів у європейців, азіатів та похідних від

них мешканців Америки. Багатство геному корінних мешканців Африки пояс-

нюється їхнім походженням від основного масиву неоантропів, що лишилися

в Африці після переселення згаданої групи на Близький Схід.

Лише 40—35 тис. років тому, судячи з археологічних даних, неоантропи

Палестини розселилися на схід — у Центральну, Південну та Південно-Східну

Азію, а також на захід — у Європу. Якщо на півдні Азії архаїчні Homo sapiens,

мабуть, застали рештки популяції пізніх пітекантропів, то в Європі вони

зіткнулися з неандертальцями. Тут Homo sapiens мешкав поряд з класичним

неандертальцем, очевидно конкуруючи з ним, 35—28 тис. років тому.

Відсутність спільних генів у цих різновидів людських істот свідчить про те, що

між ними не було шлюбних контактів. Новітні дослідження свідчать, що решт-

ки колись численної популяції неандертальців зберігалися на півдні Піре-

нейського, Апеннінського, Балканського півостровів та в горах Криму ще

28 тис. років тому, а за деякими даними, навіть 20 тис. років тому.

Прихід зі Східного Середземномор'я в Європу Homo sapiens археологи

фіксують поширенням так званої оріньяцької крем'яної індустрії (від печери

Оріньяк у Піренеях) (рис. 5). Археологічні матеріали свідчать, що 35—28 тис.

років тому остання розвивалася в Європі поряд з крем'яними технологіями,

носіями яких були класичні неандертальці.

Ранні Homo sapiens відрізнялися від сучасних людей масивнішою статурою,

розвиненою мускулатурою, значними розмірами черепа та зубів. У Європі во-

ни дістали назву кроманьйонців (від печери Кро-Маньйон у Франції, де ще

1868 р. виявлено кілька їхніх поховань). З часом неоантроп став стрункішим,

вищим на зріст, утратив певну частину волосся на тілі. Зменшилися розміри

обличчя за рахунок збільшення мозкової частини черепа.

Антропологічний тип перших неоантропів не був однорідним і складався з

кількох підтипів, у яких дослідники вбачають прообрази майбутніх рас.

Унаслідок природно-кліматичних впливів на популяції ранніх неоантропів

природний добір лишався потужним чинником антропогенезу. Людський ор-

ганізм пристосовувався до кліматичних особливостей різних регіонів. За умов

холодного прильодовикового клімату формувалися кремезні, широколиці кро-

маньйонці Європи — пращури сучасних європеоїдів. У спекотній еквато-

ріальній Африці почали формуватися адаптовані до вологих і спекоти их тропі-

ків темношкірі негроїди. Певні негроїдні риси простежуються у грімальдій-

ському (від поховання в печері Грімальді в Італії) антропологічному типі

півдня Європи, який відомий також у Східній Європі за похованням з Марки-

ної гори на Дону. В умовах різкоконтинентального клімату пустель Централь-

ної Азії формувалися монголоїди, найдавніші рештки яких відомі з верхніх

шарів печери Джоу-Коу-Тянь під Пекіном. Бушмени пустелі Калахарі в Аф-

риці є реліктом одного з найдавніших різновидів Homo sapiens, який через

Близький Схід, Південну Азію, Індокитай розселився до Австралії. Тож певні

антропологічні паралелі поєднують бушменів та австралійських аборигенів із

раніше згадуваними найдавнішими неоантропами з печер Схул і Табун Близь-

кого Сходу.

Прогресивний розвиток людського суспільства призвів спочатку до обме-

ження, а наприкінці палеоліту — до фактичного припинення дії природного

Тема З

Ранній та середній палеоліт

добору, на зміну якому приходить соціальний. Наприклад, досконалий одяг і

прогрес у домобудуванні ізолювали людське тіло від безпосереднього впливу

природно-кліматичних чинників і наприкінці льодовикової доби процес расо-

утворення різко загальмувався. Тим самим становлення людини сучасного

типу (антропогенез) у цілому завершилося, хоча трансформація організму су-

часної людини, пов'язана з процесами грацилізації, брахікефалізації, акселе-

рації, триває.

Таким чином, генні дослідження останніх років зумовили остаточний пе-

рехід більшості фахівців від прямолінійно-стадіальних уявлень до усвідомлен-

ня багатоваріантності шляхів біологічної історії роду Homo. Зокрема,

дослідники дійшли висновку, що неандертальці не були нашими безпосеред-

німи пращурами. Вони є тупиковим відгалуженням на дереві антропогенезу,

оскільки не лишили нащадків. Однак ці революційні зміни в поглядах на ант-

ропогенез відбулися зовсім недавно. Тому поки що не варто вважати їх істи-

ною в останній інстанції. Дослідження тривають, що неминуче призведе до

подальшої кореляції основних положень концепції походження людини.

Підсумовуючи розгляд проблем походження людини, зазначимо провідну

роль Африки в антропогенезі. Схоже, вже остаточно доведено, що батьківщи-

ною людства був схід Африканського континенту. Саме тут, унаслідок ариди-

зації клімату і деградації лісів, лісові людиноподібні мавпи перейшли до на-

земного способу життя та прямоходіння. У Східній Африці з'явилися перші

людські істоти, котрі близько 2,5 млн років тому почали виготовляти най-

давніші знаряддя праці з каменю. Звідси, за новітніми даними, походять най-

давніші пітекантропи і перші Homo sapiens, що пізніше переселилися на

сусідні континенти — в Європу, Азію, Америку.

Представлену картину походження людини не варто вважати остаточною.

Дослідження тривають, і з появою нових фактів та наукових методик сучасна

схема антропогенезу може бути суттєво доповнена.

алеоліт (давньокам'яна доба) — найдавніша епоха історії людства, шо

розпочалася з появою перших людських істот (3—2,5 млн років тому) і

завершилася наприкінці льодовикової доби (10 тис. років тому). Протя-

гом палеоліту людські істоти пройшли тривалий шлях від свого народження до

формування людини сучасного типу, а мавпяче стадо трансформувалося в

суспільство людини розумної. За часів палеоліту виготовлено перші знаряддя

праці, одяг, опановано вогонь, споруджено перші житла. Релігія, міфологія,

Ранній та середній палеоліт

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

мистецтво та інші сфери духовної культури також народилися за доби пале-

оліту. Іншими словами, визначальні елементи людського суспільства своїм

корінням сягають палеолітичної епохи, без вивчення якої неможливе пов-

ноцінне розуміння сьогодення.

Періодизація кам'яної доби

Археологічна періодизація доби каменю (або поділ її на окремі епохи) роз-

роблена на основі визначення своєрідності матеріальної культури (і передусім

крем'яних виробів) кожного з виділених підрозділів. Оскільки кожна форма

людських істот виробляла властиві їй специфічні знаряддя, то археологічна

періодизація початку кам'яної доби загалом збігається з етапами антропогенезу.

Кам'яна доба ділиться на три послідовні періоди: палеоліт (у перекладі з

грецької "древній камінь"), мезоліт (середній камінь) та неоліт (новий камінь)

(рис. 6). Палеоліт, своєю чергою, також має три підрозділи — ранній, середній

і пізній, або верхній.

У ранньому палеоліті (3 млн — 150 тис. років тому) виділяють два послідов-

них етапи — олдувайський та ашельський. Першому з них властиві згадувані ви-

ще галькові знаряддя (чопери і чопінги), вперше виявлені разом із кістками

Homo habilis (1960) в Олдувайській ущелині (рис. 2; 7, 5, 6). Тобто найдав-

ніший олдувайський період кам'яної доби в цілому збігається з добою Homo

habilis, що розпочалася 2,5—3 млн років тому у Східній Африці. Ашельський

період розпочався 1,5 млн років тому з поширенням ручних рубил (рис. 7, 7),

виробником яких був пітекантроп — нова форма людських істот. Назва

періоду походить від стоянки поблизу містечка Сент Ашель на півночі Фран-

ції, де ще у XIX ст. Буше-де-Пертом — фундатором вивчення раннього пале-

оліту — було виявлено чимало різноманітних ручних рубил.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому), або епоху мустьє (від гроту Ля

Мустьє у Франції), пов'язують з поширенням мустьєрських технологій оброб-

ки кременю. їй властиві дископодібні нуклеуси, з яких сколювали масивні,

підтрикутні відщепи, що використовувалися для виготовлення гостроконеч-

ників та скребел. Носієм цієї технології в Європі був неандерталець.

Пізній, або верхній, палеоліт у Європі (35—10 тис. років тому) розпочався з

поширення властивої йому пластинчастої техніки обробки кременю, носієм

якої був Homo sapiens. Показово, що кожний наступний період палеоліту роз-

починався не зі зникнення попередньої технології обробки кременю разом із

відповідною їй формою людських істот, а з появою нової техніки кременеоб-

робки та її носіїв. Так, на початку ашелю ранні пітекантропи, що виготовля-

ли рубила, співіснували в Африці з Homo habilis, які вимерли близько 1 млн

років тому. Мустьєрська технологія з'явилася, коли в Європі ще мешкали пізні

пітекантропи і на початку пізнього палеоліту тривалий час співіснувала на

європейських теренах з верхньопалеолітичними технологіями, носіями яких

був Homo sapiens.

Тема З

Ранній та середній палеоліт

5 тис. років

тому

150

1,5 млн років

тому

2,5—3 млн

років тому

австралопітек

рамапітек

дріопітек

Рис. 6. Періодизація кам'яної доби

Кінець пізнього палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби близько

10 тис. років тому. Різке потепління спричинило радикальні зміни в мислив-

ських суспільствах помірної смуги Північної півкулі і знаменувало початок

нової археологічної епохи — мезоліту.

Мезоліт (VIII—V тис. до н. є.) — доба мікролітичної техніки обробки кре-

меню, що характеризувалася поширенням стандартизованих крем'яних нако-