Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Восени величезні стада оленів, рятуючись від зимових холодів, мігрували

на південь, а навесні — у зворотному напрямку, на північні пасовиська. Ці

особливості поведінки тварин сприяли періодичним колективним полюванням

на незмінних міграційних шляхах оленів. Такі полювання здійснювалися

восени і навесні за допомогою гарпунів та луків і стріл у місцях традиційних

переправ стад через ріки та озера (рис. 16). У тундрових мисливців Сибіру не-

далекого минулого вони називалися поколками.

Рис. 16. Полювання на північних оленів на річковій переправі в Поліссі 10 тис. років тому

(реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка)

Під час переправ олені ставали легкою здобиччю мисливців. Протягом ко-

роткого часу вони вбивали сотні тварин, створюючи запаси їжі на зиму.

Міграція передувала першим морозам, завдяки яким заготовлене м'ясо можна

було зберігати протягом довгих зимових місяців. Саме біля цих запасів олени-

ни община мисливців зимувала в кількох чумах.

Олені забезпечували тундрових мисливців усім необхідним: м'ясом, жиром,

шкурами для одягу, взуття та покриття чумів. З оленячих рогів виготовляли

предмети побуту, наконечники мисливської метальної зброї, зі шкур та сухо-

жилля — мотузки. Мозок та печінку тварин використовували для вичинки

шкур.

Навесні запаси м'яса вичерпувалися або воно псувалося від тепла. Втім по-

чиналася нова весняна міграція оленів на північ. На річковій переправі влаш-

Тема 4

Верхній палеоліт

товувалося нове колективне полювання, яке забезпечувало мисливців їжею у

літній період. Щоб зберегти м'ясо протягом теплого літа, у впольованих оленів

виймали нутрощі, не знімаючи з тварини шкуру. Всередину туші клали

каміння, і черево зашивали. Потім туші кидали в річку, попередньо прив'язав-

ши їх ремінцями за ногу. В холодній проточній воді м'ясо зберігало свіжість

протягом кількох місяців. Поблизу м. Гамбурга в Німеччині неподалік стоянок

палеолітичних мисливців на дні давньої річки знайшли скелети оленів із ка-

менями поміж ребер. Це свідчить про давність згаданого способу зберігання

м'яса в тундрі.

Таким чином, основними елементами річного господарського типу мис-

ливців на північного оленя були осіннє та весняне забивання тварин, що се-

зонно мігрували, на їхніх традиційних переправах через ріки. Завдяки створе-

ним запасам м'яса общини харчувалися протягом більшої частини року. Зви-

чайно, протягом усього року цей раціон доповнювався за рахунок індивідуаль-

ного полювання на оленів за допомогою лука та стріл, добування диких гусей

та качок, що влітку линяли, збирання їхніх яєць тощо.

Різке потепління 10 тис. років тому зумовило відхід північного оленя з

середньої смуги Європи далеко на північ, у тундру. За ними рушили й пале-

олітичні мисливці на оленя, що мешкали на території Польщі, Литви, Білорусі

та Північної України — представники так званої свідерської культури. Саме

вони близько 10 тис. років тому заселили неозорі простори від східного узбе-

режжя Балтії до Північного Уралу, які нещодавно звільнилися від льодовика і

заростали тайгою.

Устрій мисливських суспільств

З появою людини сучасного типу (Homo sapiens) відбулося становлення

справжнього людського суспільства, головним підрозділом якого була родова,

екзогамна община. Общини складалися з окремих сімей. Група общин утво-

рювала первісне плем'я.

Сім'я виконувала функцію відтворення та виховання потомства. В серед-

ньому вона налічувала 5—7 осіб і складалася з батька, матері, кількох дітей, од-

ного-двох представників старшого покоління, іноді якогось родича. Одружува-

лися лише на жінках із сусідніх общин. Дружина переселялася до чоловіка.

Сім'ї жили в окремих житлах і вели власне господарство. Тому стоянки

мезолітичної доби складаються зі скупчень археологічних решток діаметром

близько 10 м (археологи називають їх крем'яницями і вважають слідами меш-

кання окремих сімей). У центрі такого скупчення знаходять рештки сімейно-

го житла на зразок чуму, діаметром близько 5 м, поблизу якого розташовані

окремі вогнища, місця обробки кременю, шкур, господарчі ями, різноманітні

залишки виробництва.

Статевий поділ праці всередині сім'ї передбачав, що основними функціями

чоловіків були полювання, рибальство, обробка кременю. Все інше (домашнє

господарство, нагляд за дітьми, вогнищем, житлом, збирання рослинної їжі,

Розділ І

КАМ'ЯНА ДО ISA

транспортування майна під час постійних перекочувань) покладалося на

жінок. Саме такий поділ праці етнографи зафіксували у відсталих племен,

соціальний устрій та спосіб життя яких відповідає суспільствам кам'яної доби.

До речі, сучасна археологія та етнографія не дають підстав стверджувати

про існування періоду матріархату в історії людства. За кам'яної доби полю-

вання було найважливішою і найскладнішою галуззю забезпечення життя

людського колективу. Тому чоловік-мисливець у переважної більшості мис-

ливських народів мав вищий соціальний статус. Він був главою сім'ї і ватаж-

ком общини. Причому лідерами общин були не наймудріші і найстаріші їх

члени, а найбільш вправні мисливці у розквіті сил.

Община — головна економічна ланка первісного суспільства, яка складала-

ся з кількох сімей і господарювала на окремій мисливській території. Сім'я

могла певний час вести господарство самостійно, мешкаючи в окремому житлі

й добуваючи їжу окремо від споріднених з нею сімей. Однак вона господарю-

вала на мисливській території, яка вважалася власністю усіх сімей, що утво-

рювали первісну родову общину. Цілковита економічна незалежність сім'ї у

первісному суспільстві була неможливою через низьку продуктивність праці.

Окремий сімейний колектив через свою нечисленність не міг бути життєздат-

ним протягом тривалого часу. Смерть батька чи матері загрожувала загибеллю

усій сім'ї. Це змушувало споріднені сім'ї об'єднуватися у первісну родову об-

щину для колективного господарювання на спільній мисливській території. За

даними етнографії та археології, більшість родових общин кам'яної доби скла-

далися з 5—7 споріднених сімей загальною чисельністю 25—40 осіб.

Родові общини були екзогамними. Іншими словами, шлюби між членами

споріднених сімей, що складали общину, заборонялися. Чоловіки мали брати

дружин із сусідніх общин.

Плем'я — група сусідніх екзогамних общин, об'єднаних шлюбними стосун-

ками. Обмін шлюбними партнерами між сусідніми общинами сприяв їх збли-

женню. Член колективу міг полювати на землях сусідньої общини, якщо з неї

походили його мати чи дружина. Водночас він був зобов'язаний допомагати

родичам із сусіднього общинного колективу. Все це сприяло формуванню об-

щинами одного племені спільного діалекту, матеріальної та духовної культури.

Племінні об'єднання сусідніх общин з єдиною мовою та культурою, на

думку вчених, були першими етнічними спільнотами. Виникли вони внаслідок

утвердження в суспільствах Homo sapiens екзогамії, яка завдяки обміну шлюб-

ними партнерами з сусідами зумовила зближення груп сусідніх общин. Отже,

етнічний поділ — визначальна, видова особливість людини сучасного типу, що

виникла разом з останньою ще в пізньому палеоліті. Групи однотипних архе-

ологічних пам'яток з однаковими матеріальними рештками (археологи об'єд-

нують їх в археологічні культури) здебільшого є слідами мешкання первісних

етнічних утворень.

Вважається, що густота розселення мисливців прильодовикової Європи

не перевищувала одну людину на 100 км

. Виходячи з площі України

(603,7 тис. км

), доходимо висновку, що в пізньому палеоліті на цій території

мешкало не більш як 3—5 тис. людей.

Тема 4

Верхній палеоліт

Пам'ятки

В Україні відомо більш як 1000 пам'яток доби верхнього палеоліту. До-

слідження стоянок, у яких культурний шар добре зберігся, показало, що вони

найчастіше складаються з окремих скупчень знахідок діаметром близько 10 м,

у центрі яких нерідко виявляли невелике житло. Такі археологічні об'єкти на-

зивають господарсько-побутовими комплексами (ГПК). їх розглядають як сліди

мешкання невеликих колективів, найімовірніше окремих сімей прильодовико-

вих мисливців. У сприятливих для поселення місцях, до яких люди не раз по-

верталися, окремі сімейні скупчення могли зливатися в одну велику пляму

діаметром десятки метрів, яка буває перенасичена різноманітними знахідками.

В особливо вигідних для мешкання місцях, розташованих поруч із традиційни-

ми шляхами сезонних міграцій травоїдних чи неподалік від родовищ кременю,

виникали стоянки з численними культурними горизонтами, що нашаровува-

лися один на одного.

Культурні шари доби палеоліту, як правило, лежать нижче сучасного фун-

тового шару в світло-коричневих лесових відкладах льодовикової доби. Розг-

лянемо деякі найвідоміші стоянки верхнього палеоліту України.

Амвросіївка — пізньопалеолітична стоянка й унікальне кістковище з решт-

ками полювання на бізонів неподалік м. Амвросіївка на Донеччині (рис. 15).

Серед сотень розчленованих скелетів бізонів на кістковищі трапляються

кістяні наконечники списів, крем'яні вкладні до них, ножі, виготовлені з

крем'яних пластин. Загнаних до балки й упольованих тут бізонів мисливці роз-

бирали за допомогою крем'яних ножів, а м'ясо споживали за 200 м від місця

полювання, на стоянці. В культурному шарі стоянки знайдені крем'яні виро-

би, характерні для епігравету Надчорномор'я з елементами оріньяцької тра-

диції. Подібні до Амвросіївського кістковища в місцях колективного полюван-

ня на бізонів відомі в преріях Північної Америки.

Велика Аккаржа — відома стоянка мисливців на бізонів, на березі р. Аккар-

жа під Одесою. Відкрита й розкопувалася П. Й. Борисковським у 1955 р., а в

80—90-ті роки була досліджена на всій площі (близько 300 м

) І. В. Сапожни-

ковим. У культурному шарі знайдено вироби з кременю, характерні для епігра-

вету Надчорномор'я (мікровістря з притупленим краєм, кінцеві скребачки,

бічні різці), а також вогнища, кістки бізонів.

Анетівка II — стоянка мисливців на бізона, розкопана на значній площі в

басейні Південного Бугу на Одещині. Серед великої кількості кісток бізона

знайдено більш як 1 млн оброблених кременів, веретеноподібні наконечники

списів із кістки та рогу. Пам'ятка являє собою рештки табору мисливців на

місці колективного полювання на стада бізонів, що сезонно мігрували, й да-

тується, як і дві попередні, близько 18 тис. років тому.

Мізин. Стоянка розташована на високому березі р. Десни поблизу с Мізин

на Чернігівщині. У відкладах льодовикового лесу досліджено п'ять господар-

сько-побутових комплексів. Вони являли собою рештки круглих жител, обкла-

дених кістками мамонтів й оточених господарчими ямами, вогнищами,

рештками господарчої діяльності — виробами з кременю, кістки, залишками

життєдіяльності. Виявлено численні мікровістря та мікропластинки з притуп-

3 Археологія України

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

леним краєм для пазових наконечників списів із кістки, призматичні нуклеу-

си для пластин, скребачки та всілякі різці на пластинах, проколки. Серед

кістяних знарядь — наконечники дротиків, проколки, голки, молотки з рогу

оленя, руків'я крем'яних знарядь.

Знайдено унікальний набір прикрас і витворів мистецтва з кістки та бивня

мамонта: намистини-підвіски, браслети, орнаментовані меандрами та ялинко-

вим орнаментом, численні стилізовані фігурки жінок (так звані пташки),

прикрашені геометричним гравіюванням (зигзаг, меандр, шеврон, ялинки)

(рис. 14). В одному з жител виявлено п'ять великих кісток мамонта (лопатки,

щелепи, кістки кінцівок) з нанесеним вохрою орнаментом у вигляді меандрів

та зигзагів. С. М. Бібіков інтерпретував житло як культовий центр общини, а

розмальовані кістки — як ударні музичні інструменти. Меандри та зигзаги на

кістяних виробах із Мізина відбивають структуру бивня, яку видно в його по-

перечному зрізі.

Судячи з фауни, в якій домінує мамонт, але присутні також кістки коней,

північних оленів, вівцебиків, песців, вовків, лисиць, зайців, основою господар-

ства було колективне полювання на мамонтів. Стоянка датується 17—16 тис.

років тому й належить до середньодніпровської культурно-історичної спільно-

ти епігравету Східної Європи.

Межиріч. Стоянка розташована на мисі, поблизу місця, де р. Росава впа-

дає у р. Рось, на Канівщині. Досліджено чотири господарсько-побутові

комплекси, що залягали у потужних відкладах льодовикового лесу. В центрі

кожного з них розміщувалося кругле в плані каркасне житло діаметром близь-

ко 5 м, обкладене великими кістками мамонтів (черепи, лопатки, кістки

кінцівок) (рис. 13). Навколо жител досліджені ями-сховища, вогнища, місця

обробки кременю, кістки, шкур тощо. Крем'яний інвентар характеризується

численними вкладнями-мікрограветами, призматичними нуклеусами для

пластин, кінцевими скребачками та різцями на пластинах, проколками тощо.

Серед виробів із кістки та бивня — лощила, молотки з рогу північного оленя,

шила, наконечники дротиків, руків'я крем'яних знарядь. Серед витворів мис-

тецтва — уламок бивня зі складним стилізованим гравіюванням, схематизова-

на жіноча статуетка з гравійованим орнаментом, підвіски-намистини з бивня,

морських мушель, бурштину. Знайдено череп мамонта з розписом червоною

вохрою (рис. 13).

На стоянці виявлено велику кількість кісток мамонта, значно менше —

бізона, коня, північного оленя, песця, лисиці, ведмедя, зайця. Аналогічні

крем'яні матеріали містяться також у культурних шарах інших стоянок ме-

жиріцької культури — Добранічівка, Гінці тощо, які датуються 14—15 тис.

років тому.

Добранічівка — стоянка, досліджена поблизу однойменного села Яготин-

ського р-ну на Київщині. Культурний шар залягав у лесових відкладах висо-

кого мису лівого берега р. Супій. Досліджено чотири розташовані по колу

господарсько-побутові комплекси. Кожен із них складався з округлих жител

діаметром близько 4 м кожне, обкладених великими кістками мамонтів. На-

вкруги жител досліджені ями-сховища, вогнища, виробничі ділянки. Виявле-

но велику кількість крем'яних виробів: мікровістря з притупленим краєм,

призматичні нуклеуси для пластин, скребачки та різці на пластинах. Серед

Тема 4

Верхній палеоліт

кістяних та рогових виробів — молотки з рога оленя, проколки. Знайдена схе-

матизована жіноча статуетка з бурштину, численні підвіски з морських му-

шель. На стоянці виявлено велику кількість кісток мамонтів, значно менше —

решток північного оленя, бізона, вівцебика, коня, ведмедя, песця, вовка, зай-

ця. Стоянка датується близько 13 тис. років тому.

Культурні спільноти прильодовикової Європи

У пізньому палеоліті з'являються спільноти, які поступово набувають форм

археологічних культур. Вони являють собою сконцентровані на обмеженій те-

риторії групи синхронних або генетично пов'язаних стоянок з однотипними

речами, що свідчить про спорідненість населення, яке лишило ці пам'ятки.

Більшість дослідників вважає, що археологічні культури являють собою сліди

мешкання окремих етнічних спільнот первісності.

Оскільки вироби з кременю переважають на стоянках кам'яної доби, їх

класифікація є визначальною у виділенні археологічних культур палеоліту.

Особливо показовими для визначення належності стоянки до тієї чи іншої

культури є форма наконечників метальної зброї (стріл, дротиків). Іншими сло-

вами, є підстави вважати, що окремі культурні групи населення кам'яної доби

являли собою стародавні етнічні групи, кожна з яких виготовляла наконечни-

ки специфічних форм (рис. 17).

Як відомо, археологічні культури мають умовні назви, які дослідники да-

ють цим однотипним групам пам'яток по першій розкопаній пам'ятці. На-

приклад, назви оріньяцької та азильської культур походять від печер Оріньяк

та Азиль у Піренеях, гамбурзької та свідерської — від населених пунктів, поб-

лизу яких розкопані стоянки в Німеччині та Польщі.

На початку верхнього палеоліту крем'яна індустрія людини розумної

(Оріньяк) співіснує з технологіями неандертальців (Мікок, Селет, Шательпе-

рон). У середині пізнього палеоліту поширюються технології гравет та східний

гравет, а наприкінці — мікрогравет або епігравет, індустрії наконечників стріл

на пластинах та архаїчних сегментів, трапецій (Лінгбі, Свідер, Красносілля,

Гамбург, Осокорівка, Азиль тощо).

Оріньяк — традиція обробки кременю ранньої пори пізнього палеоліту,

якій властиві характерні мікровкладні у вигляді лусочок кременю з нерегуляр-

ною ретушшю по краю, нуклеподібні скребачки з носиком, багатофасеткові

різці, а також кістяні наконечники стріл з розщепленою основою (рис. 5, 17).

В Європі оріньяцькі традиції розвивалися приблизно 35—20 тис. років тому.

Оріньяцькі пам'ятки відомі у Подністров'ї (Рашків VII), на півдні України в

Криму (Сюрень І), Надчорномор'ї (Зелений Хутір, Анетівка І, Сагайдак, Во-

рона III) та Надазов'ї (Муралівка, Золотівка). Вважається, що більшість із них

належить до пізніх етапів існування культури. На думку деяких дослідників,

Східний Оріньяк був генетичною підосновою Епігравету України.

Селет (від назви однойменної печери в Угорщині) — культурна група

ранньої пори верхнього палеоліту, якій властиві двобічно оброблені вістря

(рис. 17). У Східній Європі до селетського кола належать пам'ятки України —

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Рис. 17. Крем'яні наконечники культур верхнього палеоліту Європи

Тема 4

Верхній палеоліт

Ільїнка, Молодова V (шар 9, 10), Буран-Кая III (шар С), Міра; Молдови —

Бринзени; Росії — Бірюча Балка на Нижньому Дону та Стрелецька, Костенки І

(шар 2, 3), Костенки 11, 12 на Середньому Дону та ін. Вважається, що селе-

тоїдні пам'ятки передували появі в Україні оріньяцьких і певний час співісну-

вали з ними.

Гравет (від стоянки Ля Гравет у Франції) — культурна традиція обробки

кременю, що розвивалася у прильодовиковій Європі на початку та в середині

пізнього палеоліту (30—20 тис. років тому). Визначальним знаряддям із креме-

ню є довгі вістря на пластинах з прямим притупленим краєм (рис. 17). Харак-

терні також призматичні нуклеуси для пластин, довгі кінцеві скребачки, різно-

манітні різці на пластинах. Мистецтву Гравета властива скульптура та гравю-

ра на кістці, основним сюжетом якої є натуралістичне зображення жінки з

гіпертрофованими формами. Судячи з фауни стоянок (мамонт, кінь, північний

олень тощо), граветська людність полювала на стадних ссавців холодних

прильодовикових степів Європи.

Своєрідність крем'яних виробів окремих пам'яток дала підстави виділити в

межах граветської традиції кілька культур: павловську, віллендорфсько-кос-

тенківську (Східний Гравет), молодовську.

В Україні граветська традиція представлена середніми шарами стоянок

пізнього палеоліту Подністров'я — Молодова І, V, Кормань IV, Оселівка II,

Вороновиця І та ін. Граветські традиції молодовської культури в басейні

Дністра сягають кінця палеоліту і беруть участь у формуванні Мікрогравету або

Епігравету кінця верхнього палеоліту.

Східний Гравет, або вілендорфсько-костенківська культура — група пам'я-

ток середнього етапу пізнього палеоліту. Визначальними виробами є наконеч-

ники з бічною виїмкою (рис. 17), ножі костенківського типу, натуралістичні

скульптурні зображення жінок. З'являються в Центральній Європі, звідки про-

суваються у східному напрямі до Верхнього Дніпра, Десни та Верхнього Дону.

Датуються 23—17 тис. років тому. В Україні ця культура представлена окреми-

ми стоянками північного регіону (Пушкарі І, Погон, Клюси), на яких просте-

жуються певні впливи Східного Гравету у вигляді характерних наконечників з

бічною виїмкою та ножів костенківського типу.

Мікрогравет, або Епігравет — культурна традиція кінця пізнього палеоліту

Європи, що характеризується поширенням вкладнів до наконечників списів у

вигляді крем'яних мікровістер з притупленим краєм (рис. 17). Техніка оброб-

ки кременю типова для пізнього палеоліту (призматичні нуклеуси для пластин,

кінцеві скребачки, різноманітні різці на пластинах). Мікрогравет України має

прямі аналогії у синхронному йому Мадлені Франції, Іспанії, Німеччини,

Австрії та Епіграветі Італії. Мистецтву Мікрогравету властива схематизація

зображень, яскраві приклади якої дає палеолітичне мистецтво України

(рис. 14). Судячи з фауністичних решток, епіграветські мисливці полювали на

великих ссавців холодних прильодовикових степів та лісостепів — мамонтів,

бізонів, північних оленів, коней.

Є три основні версії походження Епігравету України: від власне Гравету;

від віллендорфсько-костенківської культури або Східного Гравету; від Орінья-

ку Східної Європи.

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Однотипність крем'яного інвентаря Мікрогравету України утруднює його

культурний поділ. Однак більшість учених вважає доцільним виділення в його

межах межирицької культури Середнього Подніпров'я, куди, крім епонімної

стоянки, входять Добранічівка, Фастів, Семенівка, Гінці, можливо Кирилів-

ська, які датуються 15—J4 тис. років тому. Епіграветські стоянки степового

Надчорномор'я залишені мисливцями на бізонів (рис. 15), а північних регіо-

нів — мисливцями на мамонтів.

Пізній етап верхнього палеоліту (17—13,5 тис. років тому) по праву можна

вважати добою Мікрогравету в Європі, коли однотипні пам'ятки з дрібними

вістрями з притупленим краєм домінують на територіях від Атлантичного уз-

бережжя Європи до басейну Дону. До Мікрогравету належить переважна біль-

шість пізньопалеолітичних стоянок України, що датуються 19—12 тис. років

тому. Серед них такі всесвітньо відомі общинні поселення мисливців на ма-

монта, як Мізин, Межиріч, Добранічівка, Кирилівська, Гінці, та мисливців на

бізонів — Амвросіївка, Велика Аккаржа, Анетівка II.

Найдавніші епіграветські пам'ятки з дрібними вістрями з притупленим

краєм з'являються під час максимального похолодання 19—18 тис. років до

н. є. (Амвросіївка, Анетівка II, Велика Аккаржа). Наявність оріньяцьких рис в

інвентарі, можливо, свідчить про участь носіїв оріньяцьких традицій у їхній

генезі.

Фінальний палеоліт

Фінальний палеоліт (13,5—10 тис. років тому) — заключна фаза палеоліту,

коли південний край льодовика, що відступав, зафіксувався на північному бе-

резі Балтійського басейну. Внаслідок різкої зміни холодних періодів (Дріас І,

II, III) потепліннями (Рауніс, Белінг, Алеред) вимерли мамонти й основним

видом великих травоїдних в Європі став північний олень. Тому фінальний

палеоліт нерідко називають добою північного оленя.

Саме з цього часу в прильодовиковій Європі простежується чіткий куль-

турний поділ і з'являються справжні археологічні культури. Порівняно зі зга-

даними спільнотами ранньої та розвиненої пори верхнього палеоліту культури

фінального палеоліту значно компактніші й менш тривалі в часі. Вони дуже

нагадують культурні спільноти пізнішого часу, які, на думку більшості архео-

логів, є слідами мешкання окремих стародавніх етносів. Фінальнопалеолітичні

та мезолітичні культури Європи різняться насамперед формою наконечників

стріл, які нерідко мали обриси геометричних мікролітів — трапецій, сегментів,

трикутників, ромбів.

Територія України у фінальному палеоліті була складовою двох великих

культурних провінцій первісної Європи — північної балтійської та південної

середземноморської.

Північ України (Полісся) у культурно-історичному плані тяжіла до Півден-

ної Балтії і входила до області культур мисливців на північного оленя, які по-

ширилися в останні тисячоліття льодовикової доби на низовинах від Темзи до

Тема 4

Верхній палеоліт

Десни та витоків Волги. Маються на увазі культури Гамбург, Лінгбі, Аренс-

бург, Свідер, Красносілля, яким властиві наконечники стріл різноманітної

форми, виготовлені з пластин (рис. 18).

У степовому Надчорномор'ї та Надазов'ї були поширені стоянки похідних

від Епігравету шан-кобинської та осокорівської культур з архаїчними мікро-

літами — сегментами й трапеціями. їх носії полювали на степових стадних

Рис. 18. Крем'яні наконечники стріл культур фінального палеоліту Полісся:

1 — гамбурзька; 2 — лінгбійська; З — свідерська; 4 — красносільська; 5 — пісочнорівська

копитних (кінь, бізон), а шан-кобинська людність ще й на лісових травоїдних

Кримських гір.

Осокорівська культура — група споріднених пам'яток фінального палеоліту

з однотипним крем'яним інвентарем, для якого характерні трапеції осоко-

рівського типу з ретушшю по верхній основі (рис. 17), вістря з притупленим

краєм, пізньопалеолітична пластинчаста техніка розколювання кременю, скре-

бачки та різці на пластинах. На стоянці Рогалик (Луганщина) знайдені слан-

цеві плитки зі схематичними зображеннями жінок та геометричним орнамен-

том (рис. 19).

Стоянки поширені на межі лісостепової і степової зон України: Осокорівка

(шар 3 в), Рогалик Акимівський, Прогон, Леонтіївка, Царинка. Датуються

13—12 тис. років тому. Осокорівська людність полювала в умовах лісостепу та