Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

дерев'яною, обмазаною глиною. Форма очеретяного даху — двосхила, іноді з

рогатим оформленням порталу. Опалення здійснювалося за рахунок відкритих

вогнищ та пересувних жаровень. Реконструкції жител проведено за матеріала-

ми розкопок Ленківців, Тимкового, Олександрівки.

Рис. 2. План поселення-гіганта кукутенсько-трипільської спільноти Таллянки,

базований на геомагнітній зйомці:

1 — оселі трипільців; 2 — розкопки; 3 — могили ямної спільноти, побудовані на руїнах поселення;

4 — сучасні села Таллянки (вгорі) та Легедзине (внизу) в Тальнівському р-ні Черкаської обл.

(за В. О. Круцем)

Розквіт трипільського домобудування припадає на середній та першу фазу

пізнього періодів (4600—3500 pp. до н. е.). Площа окремих поселень збіль-

шується до 100—300 га (Веселий Кут, Небелівка, Гордашівка). А згодом з'яв-

ляються такі гіганти, як уже згадувані Майданець (площа — 275 га, 1575 жител)

і Таллянки (площа 450 га, близько 2500 жител). Досліджено близько 450 жи-

тел середнього періоду. Серед них переважають наземні житла каркасно-стов-

пової конструкції, часто двоповерхові. Достовірні дані про землянки та

напівземлянки відсутні. Площа жител 60—120 м

. Долівка земляна чи обмаза-

на тонким шаром глини. Дах дво- або чотирисхилий, іноді з отвором для ди-

112

Тема 7

му, критий очеретом. Опалювалися приміщення склепінчастою піччю чи

відкритим вогнищем. Припускається існування культових споруд з поліхром-

ним розписом стін іззовні та зсередини (моделька "храму" з Ворошилівки на

Вінниччині, комплекс "М" Майданця).

На пізньому етапі (3500—2750 pp. до н. є.) площі поселень зменшуються

(30—40 га), хоча окремі "селища-гіганти" ще відомі. Деякі з них були укріплені

ровами та валом із частоколом. Класичні споруди глинобитно-каркасного ти-

пу поступово змінювалися напівземлянками та наземними житлами з дерева.

Найпомітніші споруди розкопано на пізньому поселенні-гіганті Косенівка

Тальнівського району (площа — 120 га). Комплекс жител 2—4 Косенівки ще

частково зберіг вертикальну двоповерхову архітектуру зі склепінчастими печа-

ми на двох рівнях.

Житла трипільської спільноти привертають увагу не тільки довершеністю

архітектурних форм, а й яскравим декором як зовнішнього, так і внутрішньо-

го оформлення. Глиняні поверхні стін слугували чудовим тлом для ритмічних

розписів. Горизонтально розташовані зони із дуг, кутів, спіралей створювали

яскравий декоративний ефект. Моделі жител розвиненого періоду дають мож-

ливість глядачеві зануритися в інтер'єр трипільської хати зі склепінчастою

піччю попід стіною, вервечкою горщиків поруч, фігуркою жінки на "робочо-

му місці" біля груби та чотирипелюстковим вівтарем посередині. Дбайливо, зі

смаком виготовлені й розписані моделі жител є самі по собі унікальними зраз-

ками мобільного мистецтва. Відкриті модельки могли слугувати переносними

вівтариками. Саме вони найдостовірніше відтворюють інтер'єри жител (По-

лудня, Володимирівка), а закриті, можливо, використовувалися як осуарії для

зберігання праху небіжчиків. Закриті модельки чудово відтворюють архітекту-

ру та оформлення екстер'єрів споруд, зокрема — конструкції дахів, які прак-

тично неможливо встановити археологічним шляхом. Модель із Розсохуватки

фактично підтвердила можливість спорудження двоповерхових трипільських

жител. Утім, ця тема й досі лишається предметом гострих дискусій серед

дослідників Трипілля. О. Г. Корвін-Піотровський, зокрема, послідовно об-

стоює думку щодо одноповерхової забудови трипільських поселень, хоча

більшість фахівців підтримують версію існування системи двоповерхових спо-

руд, особливо на поселеннях-гігантах.

Привертає увагу чотиристовпова закрита копія житла з поселення Воро-

шилівка, що розглядається як модель "рогатої" храмової споруди, пов'язаної з

культом бика. Простінки моделі розмальовані парними знаками змій, закруче-

ними у спіраль — визнаний символ родючості та дуалістичного світосприйнят-

тя. С Гусєв зазначає, що модель була похована поблизу стіни трикамерної

культової споруди, яка займала центральне місце й виділялася своїми розміра-

ми. Споруда була пофарбована зсередини і ззовні червоною фарбою. Вище

вже згадувався комплекс "М" Майданця з великим вівтарем у колонній залі.

На поселенні Веселий Кут Черкаської області О. В. Цвек виявила житла з

умонтованими в інтер'єр двоярусними горнами для випалювання посуду: на

першому поверсі розміщувалася топка, а на другому — сушарня та робоче

місце майстра-гончара.

113

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ

Керамічне виробництво

Глина була основним будівельним матеріалом. Вироби з неї уславили

керамістів Кукутені-Трипілля. Основну увагу вони приділяли виготовленню

посуду, який за технологічними особливостями поділявся на три категорії:

тарний, кухонний і столовий (рис. 3). При цьому враховувалися цільове при-

значення посуду, відмінності його техніко-технологічних, морфологічних і

стилістичних ознак. Керамічне виробництво досліджують українські археоло-

ги О. В. Цвек та С. М. Рижов. Опис категорій трипільського посуду здійснено

за розробкою С. М. Рижова, у 2001 р.

Тарний посуд виготовлявся з формувальної маси, до складу якої входила

суміш масних ("рябих") і пісних глин із додаванням піску та полови злакових

рослин. Конструювання тари здійснювали шляхом сполучення різних частин —

дна, тулуба, горловини. Обличкування поверхонь відбувалося нанесенням на

сформований каркас тонкого шару пісної глини з домішкою шамоту. Потім

поверхні ретельно загладжували, а іноді й фарбували вохрою. Низькотемпера-

турний випал надавав посудові міцності та вологостійкості. Випал здійснюва-

ли переважно на відкритому вогнищі, що призводило до нерівномірного про-

жарювання поверхонь. Ємності мали великі розміри (висота — 0,8—1,0 м),

товсті стінки, грушо- чи кулеподібну форму. Такі посудини називають піфоса-

ми. Зрідка їх декорували на вінцях та плічках заглибленим візерунком. Тара

призначалася для зберігання сипких продовольчих припасів. Особливого по-

ширення вона набула на етапі СІ (середина IV тис. до н. е.).

Кухонний посуд продукували впродовж усієї історії Кукутені-Трипілля. Його

репрезентують широко відкриті товстостінні горщики з шорсткою фактурою

поверхонь. Формувальні маси вбирали масні глини з широким набором

спіснювальних домішок (зернистий пісок, жорства, кварц, слюда, шамот, тов-

чена мушля, ракушняк, вапняк). Іноді до технологічної суміші додавали послід

травоїдних тварин. Цю категорію посуду характеризує водопроникність і тер-

мостійкість. Формування кухонного посуду здійснювалося в ліпній техніці.

Іноді використовували внутрішній шаблон (пісок у торбі, глиняний вальок).

На шаблон глина намащувалася пошарово. Для великих і середніх посудин

використовували техніку кільцевого наліпу, а невеличкі посудинки формува-

лися з одного шматка глини. Наступним процесом було вигладжування або

вибивання поверхні, застосування техніки ангобу — обличкування шляхом

нанесення на керамічну основу тонкого шару рідкої глини спеціального при-

готування. Ангобований посуд ставав міцнішим та вологостійкішим, набував

привабливішого зовнішнього вигляду. Поверхня обличкування додатково

вкривалася розчісами, загладжувалася чи лискувалася.

Форми кухонного посуду змінювались. У ранній період переважали горщи-

ки, миски, пласкі "жаровні", глечики, вази, "фруктовниці" на високому

піддоні, зерновики, покришки, цідилки; в середній період — горщики та мис-

ки; в пізній період — горщики, миски, макітри, чаші, циліндричні кубки, ам-

фори, підквадратні посудини, конічні покришки, "молочні" горщики, цідил-

ки. Помітно, що пізньотрипільська кухонна кераміка дедалі більше нагадувала

столовий посуд. Кухонний посуд мав здебільшого скромне декоративне оздоб-

114

Тема 7

Рис. 3. Кераміка томашівської групи кукутенсько-трипільської спільноти

(за В. О. Круцем)

115

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

лення. Ранньотрипільські форми декорувалися переважно защипами та нако-

лами довкола шийки в один-два ряди. Використовувалося також зональне лис-

кування, зрідка фарбування та використання наліпів різної форми. Рельєфна

орнаментика розвивається в середній період розвитку спільноти. Декор охоп-

лював вінця та плічка посудин. Поширюється оздоблення "перлинами", про-

давленими зсередини, що зберігається до кінцевої фази розвитку спільноти.

Посуд прикрашали також заглибленим криволінійним візерунком. Основним

орнаментиром стає штамп, одно- та багатозубий. Пізніше з'являється шнуро-

вий орнамент з використанням відбитків крученої мотузки та намотаного на

паличку шнура ("гусеничка"). Найвищого рівня декорування посуду досягає за

пізнього періоду розвитку спільноти, коли кухонний посуд становить 70—80 %

обсягу керамічних колекцій поселень. Серед форм кухонного посуду перева-

жали горщики та миски. Простежується розвиток шнурового декору, зберіга-

ються й інші декоративні прийоми, відомі з минулого.

Справжнє розмаїття форм і прийомів оздоблення поверхонь демонструє

столовий посуд — царина, де трипільські керамісти досягли найвищої доскона-

лості. Для ліплення готували багатокомпонентні формовочні маси, змішуючи

різні види масних глин та спіснюючі домішки. Особливі глини добиралися для

виготовлення мальованої кераміки, гідрослюдисті — для монохромного деко-

ру й каолінітові — для поліхромного. При виготовленні столового посуду

застосовувалася найпростіша — ліпна техніка — видавлення корпусу ємності з

одного шматка глини. Набув поширення також стрічковий метод, коли форма

нарощувалася по спіралі або замкнутими кільцями. Трипільські майстри

здебільшого обирали саме цей варіант. Для формування дна використовували

донний та донно-ємкісний начини. Тулуб великих посудин конструювали з

двох частин (верхньої та нижньої), які з'єднували на зламі корпусу й зміцню-

вали шляхом намазування на внутрішній шов додаткової стрічки. Стики між

стрічками ретельно промащувалися, а поверхня додатково вкривалася ангобом

з рідкої, добре відмуленої глини. Посуд закритих форм укривали ангобом

іззовні, а миски — зсередини. Припускається можливість існування гончар-

ського поворотного чи нерухомого столика, проте в технологічному відно-

шенні трипільське гончарство не вийшло за межі ручної ліпної техніки.

Особливу увагу дослідників привертає розмаїття форм столового посуду.

Для раннього періоду це чаші, глеки, горщики, грушоподібні посудини, по-

кришки, вази, "фруктовниці", черпаки. Середній період характеризується роз-

ширенням діапазону форм. Значна частина посуду виготовлялася на порожньо-

тілому піддоні. Серед плавкопрофільованих посудин — кубки, горщики, амфо-

ри, миски різного профілю, вази, грушовидні ємності, покришки, посуд на

піддоні, черпаки, ложки, "моноклі" та "біноклі", зоо- та антропоморфний

посуд. На початку пізнього періоду виготовлялися миски, кубки, біконічні,

сфероконічні, грушовидні горщики, "біноклі". Більшості форм притаманна

підкреслена гострореберність. Помітною стає стандартизація типів та розмірів

артефактів. Кількість форм меншає за фінального періоду (чаші, горщики,

амфори, круглястий і грушовидний посуд, покришки, "молочні глеки", кухлі-

аски).

Столовий посуд вражав не лише вишуканістю форм, а й яскравою пишно-

тою оздоблення. Серед елементів декору переважали такі: заглиблений (прод-

116

Тема 7

Культурно-історична спільнота Кукутені-Трипілля

. . • > - .

ряпаний, врізний, удавлений, штампований, канельований), рельєфний (вис-

тупи, ручки, вушка, зоо- та антропоморфні мотиви), мальований (фарбування,

розпис). Заглиблена техніка панувала в ранньому Трипіллі. Вибрані ділянки

поверхні затирали іноді білою пастою, що надавало посудові особливої ошат-

ності. На середньому етапі у східному (трипільському) ареалі заглиблена орна-

ментика збереглася з додатковим залученням пасти та вохри для оздоблення

візерунків. Західний (кукутенський) ареал переходить у цей період до мальо-

ваного декорування керамічних поверхонь перед випалом. Переважав розпис

білою, зрідка — червоною фарбами на темно-брунатному тлі. Розпис міг бути

монохромним, біхромним та поліхромним з використанням білої, червоної та

чорної фарб. На фазі СІ мальований посуд поширюється вже на схід від

Дністра, а на захід від нього відроджується, на заключному етапі розвитку

спільноти, заглиблена орнаментика, аж до відбитків мотузки.

Культовий посуд, технологічно близький до столового, відрізнявся від ньо-

го функціонально, оскільки мав обслуговувати не побутову, а духовну сферу

життя. Серед культових виробів так звані "моноклі", "біноклі" та "триноклі",

що зазвичай не мали денець і тому були позбавлені побутової доцільності. їх

використовували, ймовірно, у церемоніях з узливанням води. До культової

сфери відносять також антропо- та зооморфний посуд, керамічні санчата з ку-

зовом, моделі жител, мініатюрні ємності тощо.

Образотворче мистецтво Кукутені-Трипілля майже цілковито складалося з

мобільних об'єктів, виготовлених із керамічної маси. Серед них переважають

антропо- та зооморфні фігурки — теракоти. Виявлено близько 3000 самих ли-

ше жіночих фігурок (за підрахунками В. Балабіної). У цьому зв'язку варто

звернути увагу на головні тенденції розвитку теракоти, беручи за основу кла-

сифікації антропоморфної пластики за А. Погожевою (1980) та Н. Б. Бурдо

(2001). Аналіз зооморфної пластики здійснено В. Балабіною (1998). Загалом

жіночі статуетки діляться на дві великі групи, відповідно до позиції (стояча або

сидяча). Окремою категорією виділено фігурки з ретельно модельованими ри-

сами обличчя, але таких виявлено небагато. У гліптиці Трипілля панував умов-

но-схематичний стиль творчості (рис. 4).

Для раннього періоду (Трипілля А та ВІ) канонічним образом була призем-

кувата безрука жінка з невеликими грудьми, широкими стегнами і загостре-

ним шпичаком замість голови. Оголені тіла низки статуеток були суцільно де-

коровані нижче грудей врізним візерунком. Для цих широкозадих матрон

спеціально ліпили відповідні крісла-трони з рогатими спинками. Н. Б. Бурдо

вважає, що вони мали виконувати функції статуеток антропо-зооморфного

плану. Адже на рогатих спинках деяких тронів наліплено виступи жіночих гру-

дей. На підтримку цього спостереження згадаємо вирізану з кістки голову би-

ка анфас з контурним зображенням жінки на лобі, знайдену в печері Більче

Золоте у Прикарпатті.

На середньому етапі (Трипілля ВІ—ВІІ) канон образів зміщується в бік

стрункішої фігури та перенесення максимальної ширини тіла на плечі, з біль-

шою увагою до голови. Статуетки використовували вже переважно у верти-

кальному положенні. Ноги переходять у конічний клин для закріплення фігур-

ки на площині. Стають помітнішими виступи рук, а груди лишаються неве-

личкими, загостреними. На обличчі з'являються горбатий ніс та проколи-очі.

117

Розділ II

На зламі середнього — початку пізнього етапу (Трипілля ВИ — СІ) утверд-

жується більш реалістичний стиль. Майстер основну увагу приділяє обличчю

жінки, тоді як нижня частина тіла виконана доволі схематично. За кращими

Рис. 4. Типи та тенденції розвитку трипільської пластики (за Н. Б. Бурдо)

В колонці справа позначені етапи розвитку Трипілля

•

118

Тема 7

Культурно-історична спільнота Кукутені-Трипілля

зразками цього стилю можна вивчати навіть антропологічний тип трипільсь-

кого населення (вірменоїдний, східносередземноморський). З'являються такі

образи Великої Богині-Матері, як Оранта (статуетки в позі адорації) та Мадон-

на (жінка з немовлям, притиснутим до грудей). Численними є варіації образу

вагітної жінки з одним чи двома глиняними яєчками-зародками у череві.

Заключний період (Трипілля СП) позначено новим сплеском схематизації

жіночого образу аж до кубістичних дослідів усатівського населення Степу, ко-

ли від образу жінки лишається голова-хобот на кубику-постаменті. Водночас

з'являється низка образів жінок поважного віку, що сидять. Позначено навіть

поділ за віком: дівчина, мати, бабуся.

Чоловічі фігурки проходять у мистецтві Трипілля другим планом. Десятки

чоловічих образів буквально губляться на тлі тисяч жіночих статуеток. На

постатях раннього періоду підкреслено великий статевий орган. Угадуються

чоловічі обриси в оформленні ручок деяких черпаків. Шедевром серед цієї

категорії знахідок є фігура лисого чоловіка з широкою бородою передньоазій-

ського типу з Бернашівки. Для середнього періоду характерним є виразно ви-

конаний чоловічий торс-ручка з чудово модельованою головою із Фрумушики

(Молдова). Дещо більше чоловічих образів представлено у невеликій за

розмірами пластиці початку пізнього Трипілля — доби "реалістичного" стилю.

Т. Мовша зібрала виразну серію індивідуалізованих чоловічих голів. Загалом

ліплення чоловічих образів відбувалося по лінії антропоморфізації фалічних

зображень, де модельована голова увінчувала циліндричне "тіло". В системі

вірувань трипільців чоловік виступав лише одним із супутників Великої Бо-

гині, поряд із биком, змієм, собакою.

Зооморфні статуетки значно поступаються антропоморфним. Серед виз-

начених В. Балабіною 1223 фігурок переважають звірі (489), птахи (35) риба

(1). Серед звірів перед ведуть рогатий бовід та овід (401), яких не завжди мож-

на розрізнити, є також кози (20), олені (23), свині (32), ведмеді (13). Тобто пе-

реважання домашніх тварин над дикими у пластиці є абсолютним. Зображен-

ня тварин виконувалися недбаліше, порівняно з фігурками людей. їх масово

використовували для оформлення хатніх вівтарів, як супровід Великої Богині-

Матері. Химерна традиція поліейконії, започаткована ще у верхньому пале-

оліті, розвивалася й за доби Трипілля. Характерною у цьому плані є статуетка

жінки-птаха з могильника усатівської культури Маяки. У цьому ж контексті

слід сприймати образ рогатої Великої Богині-Матері в оточенні звірів на

кам'яній стелі з Усатівського кургану.

З огляду на відтворення у пластиці транспортних засобів, привертають ува-

гу парні зображення биків, що волочать сани. Знахідки керамічного уламка

човна та коліщаток указують на можливість використання трипільцями інших

транспортних засобів.

Окрім згаданих вище об'єктів, із глини виготовляли численні прясла для

веретен, важкй, конуси, вальки, фішки для гральних наборів тощо.

Випал посуду відбувався на відкритому вогнищі, проте з часом з'являють-

ся спеціальні гончарні печі (горна) та спеціалізовані житла-майстерні з горнами

для випалу посуду (рис. 5). Найдавніше горно розкопане на поселенні Лука-

Врублевецька. Великий гончарний комплекс із семи печей двох типів виявле-

но Т. Г. Мовшею за межами поселення Жванець-Щовб на Дністрі. За своєю

119

120

Тема 7

Культурно-історична спільнота Кукутені-Трипілля

важливіша за фактичну, мінімальну, кількість знахідок. Реально металевих ви-

робів було набагато більше, але їх дбайливо зберігали, а металобрухт ішов на

переплавку.

Найдавніші вироби з міді, як і технології їх виробництва, принесли з со-

бою на терени України племена КІС Кукутені-Трипіллля наприкінці VI тис.

до н. є. Відтоді Український Лісостеп, а згодом і Степ увійшли до складу Бал-

кано-Карпатської металургійної провінції (БКМП), найдавнішої у світі. Сиро-

вина (мідна руда) видобувалася із родовищ Балкано-Карпатської рудної об-

ласті й постачалася на Схід, за Дністер, у вигляді готових виробів, напівфаб-

рикату (смужних заготовок), брухту чи рудного концентрату. Найвідомішою

копальнею енеолітичної доби вважається Ай Бунар у Болгарії, де виявлено 11

гірничих розробок, гірничодобувні знаряддя та кераміку культури Гумельниця,

синхронної Кукутені-Трипіллю.

Ранньотрипільський осередок металообробки формується наприкінці Три-

пілля А — початку ВІ. Руда надходила переважно з Ай Бунару. В обробці міді

переважала техніка кування та зварювання, хоча відомі окремі зразки литих

виробів. Масивних знарядь (тесла-долота, пробійники, сокири-молоти) відомо

небагато. Серед дрібних виробів — шила та рибальські гачки. Переважають

прикраси (браслети, пронизки, намистини, антропоморфні бляхи, підвіски). З

600 відомих речей 444 виявлено в Карбунському скарбі (Республіка Молдова).

Середньотрипільський осередок металообробки (170 речей) орієнтований уже

на трансільванські родовища міді. З'являються нові типи виробів: хресто-

подібні сокири-тесла, пласкі тесла-долота, ножі-кинджали. Технологічні тра-

диції обробки металу зберігаються, але вже опановано технологію складного

литва.

За фінальної фази розвитку КІС Кукутені-Трипілля, коли відбулася куль-

турна дезінтеграція спільноти, виділялися два осередки металообробки —

усатівський у Західному Надчорномор'ї та софіївський на Київщині. На той

час завершувалася доба енеоліту та функціонування БКМП і розпочиналася

доба бронзи. Терени України потрапляють у сферу діяльності Циркумпонтій-

ської металургійної провінції.

Усатівський осередок використовував балканські рудні джерела. Практику-

валося виготовлення виробів як із чистої міді, так і зі сплаву міді та миш'яку,

тобто з бронзи. Виготовлялися пласкі тесла, кинджали з трапецієподібним

виступом з отворами для кріплення заклепками до кістяного чи дерев'яного

руків'я, шила, спіральні підвіски, пронизки, кільця. Прикраси нерідко виго-

товляли зі срібного дроту.

Софіївський осередок продовжував виготовляти артефакти з чистої міді з

карпатських родовищ: черенкові та безчеренкові ножі-кинджали, пласкі тесла,

долота, чотиригранні та круглі шила, пластинчасті браслети, пронизки, на-

мистини.

Видобуток та обробка кременю становили важливий напрям господарчої

діяльності КІС Кукутені-Трипілля, оскільки поширення мідних знарядь праці

було обмеженим, а сам метал надто коштовним. Тому абсолютну більшість

знарядь праці все ще виготовляли з кременю. Колонізувавши Наддністрянщи-

ну, трипільці встановили контроль над великими родовищами якісного креме-

ню й почали активно його видобувати. Археологами досліджено численні шах-

121