Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

Етнічні процеси за доби бронзи розвивалися по лінії глибоких взаємних

проникнень за напрямами північ — південь та захід — схід. Виділено чотири

базові лінії розвитку: праслов'янська, індоіранська, прафінно-угорська,

прафрако-іллірійська. Наскрізна локальна специфіка характерна для регіонів

Гірського Криму та Закарпаття. З Волино-Дніпровським регіоном послідовно

асоціюють нерозчленовану прабалто-слов'янську, а потім — праслов'янську

лінії розвитку матеріальної культури й антропологічного типу населення, які

накладаються на ареал найдавнішої слов'янської гідронімії. До цього процесу

можуть бути залучені пам'ятки культури кулястих амфор від Сяну до Дніпра,

підкарпатська та середньодніпровська культури шнурової кераміки, тшинець-

ко-комарівська спільнота, білогрудівська та лужицька культури, що охоплюва-

ли Північний Лісостеп та Полісся. Подальший розвиток цього процесу

пов'язаний з чорноліською та висоцькою культурами, що сформувалися за

часів фінальної бронзи, але розвивалися вже за умов доби раннього заліза (див.

розділ III). Степ та Південь Лісостепу опанували спільноти індоіранської лінії

розвитку (ямна, катакомбна, бабинська, зрубна, сабатинівська, білозерська).

Племена Карпатського басейну склали прафрако-іллірійську гілку індоєвро-

пейців, а на Північному Сході утвердилися прафінно-угри (Мар'янівка — Малі

Будки — Бондариха).

Специфікою доби ранньої бронзи можна вважати етнокультурну кон-

солідацію населення, коли племена ямної спільноти та культури кулястих ам-

фор контролювали практично всю територію нашої держави. Це був час, коли

культурні імпульси з України переважали зовнішні чинники. їхні масштаби

чітко фіксуються поширенням традицій будівництва могил.

Феномен найдавніших могил

Від доби енеоліту неодмінним елементом степового ландшафту стають мо-

гили. В період бронзи кургани масово споруджуються на теренах України. За

їх поширенням (а отже, й носіїв "курганної" культури) дослідники вивчають

міграції індоєвропейських племен обширами Європи та Азії. Крім того, ма-

теріали України дають можливість, не обмежуючись вивченням самих лише

курганів, глибше дослідити проблему зародження й поступу цього поховально-

го ритуалу, що й досі вражає величчю споруд. За ним криється рання історія

розвитку степової монументальної архітектури та скульптури. Зазначимо, що

для номінування ранніх пам'яток степової культової архітектури використову-

ють тюркський термін "курган", іранський за походженням. "Курган" є уза-

гальненим визначенням для земляних деформованих напівсферичних споруд

круглої та овальної форми. Українським синонімом слова "курган" є "могила".

Могила стала знаком-символом українського степу, а сам він — її колискою.

Могили зруйнували одноманітність степового обширу, надавши йому третьо-

го виміру — висоти. Будучи ритуально прив'язаними до шляхів, з урахуванням

посмертних мандрів небіжчиків, могили дали можливість установити певну

систему координат-орієнтирів для оперативного подолання широчіні степів.

142

Тема 9

Доба ранньої бронзи

Дослідник проблеми походження курганів Ю. Я. Рассамакін виділяє три

періоди розвитку культової монументальної архітектури скотарів: а) поява пер-

ших надмогильних знаків (символів) у другій половині V тис. до н. є. (ске-

лянська культура); б) формування розвинутої та конструктивно складної

архітектури в першій половині IV тис. до н. є. (нижньомихайлівська, квітянсь-

ка культури); в) активне поширення кам'яної архітектури у степовій зоні у

другій половині IV тис. до н. є. (рєпінська, рогачицька, усатівська культури).

Сплеск курганного будівництва припадає на першу половину III тис. до н. є.

й репрезентує будівельну активність носіїв ямної спільноти та кемі-обинської

культури. Висота курганів сягала тоді 10—12 м, а діаметр — більш як 50 м.

Ямна культурно-історична спільнота

За своєю масштабністю ямна спиьнота не мала аналогів у світовій системі

культур доби бронзи. Вона об'єднувала пам'ятки ямної, буджацької та пол-

тавкінської культур, що відносяться до періоду раннього бронзового віку

(XXX—XXIII ст. до н. е.). Поширення ямної спільноти у степу та лісостепу

Східної і Центральної Європи, від Зауралля на сході до теренів Сербії, Болгарії

та Угорщини на заході, позначено будівництвом курганів. Тому її іноді нази-

вають ямно-курганною спільнотою. Класик російської археології В. О. Город-

цов виділив ямну культуру на початку XX ст., після розкопок могил, розташо-

ваних уздовж середньої течії Сіверського Дінця. Надалі "ямні" могили дослід-

жено в Криму, Степу та Лісостепу. Поза "ямним" ареалом в Україні лишили-

ся Полісся та Захід. Помітний внесок у вивчення "ямників" зробив російський

археолог М. Я. Мерперт. Серед українських дослідників ямної спільноти —

О. Г. Шапошникова, І. Ф. Ковальова, 3. П. Маріна, А. В. Ніколова, М. Я. Рич-

ков, Д. Л. Тесленко та ін. Назва спільноти походить від типу поховальних спо-

руд — прямокутних ям, перекритих могильним насипом. Могили ямної спіль-

ноти виступали родовими усипальнями великих сімей. Померлих ховали у

скорченому стані на спині на ранньому етапі та на боці — у пізніші часи, по-

сипали червоною вохрою. Орієнтували небіжчиків переважно на схід у

регіонах на схід від Дніпра та на захід — у Правобережній Україні. Над похо-

вальною спорудою зводили могилу. Небіжчиків, особливо дітей, супроводили

горщиками з високими плічками та пригостреним дном, а також знаряддями

праці, зброєю та прикрасами. Серед прикрас дротяні пронизки із золота й

срібла. У поховальному звичаї використовували кам'яну монументальну

скульптуру — антропоморфні стели, що являють собою стилізовані зображен-

ня людини.

Поселення ямної спільноти відомі менше. Розташовувалися вони здебіль-

шого вздовж Дніпра. Серед них Михайлівське (верхній шар), Дурна Скеля у

Надпоріжжі та група селищ поблизу Черкас, досліджених М. П. Сиволапом.

Михайлівське поселення, обнесене ровами та кам'яними мурами, вважається

племінним центром ямного населення нижньодніпровського регіону. Серед

інших племінних груп спільноти в межах України виділимо буджацьку, дні-

143

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

стровську, південнобузьку, кримську, молочанську, східну надазовську, сівер-

ськодонецьку, орільсько-самарську, лісостепову лівобережну та лісостепову

правобережну. Кожна з них репрезентована сотнями, а то й тисячами дослід-

жених поховань. Тобто український масив "ямних" старожитностей є найпо-

тужнішим серед інших і деякою мірою визначає образ спільноти загалом.

Племена ямної спільноти, розвиваючи систему пасторалізму, вели актив-

ний спосіб життя, поступово освоюючи обшири Степу та Лісостепу. У тварин-

ництві поєднувалися стійлове утримання худоби й відгін у сприятливі пори

року. В першому випадку розводили переважно велику рогату худобу, у друго-

му — дрібну, зокрема — овець. Серед остеологічної колекції з середнього та

верхнього шарів Михайлівки переважала велика рогата худоба (44,2 %). Дрібна

становила 32,7 %, кінь — 17,8 %, а свиня лише 2,2 %. У перерахунку на живу

вагу роль великих тварин стає ще відчутнішою. Окрім м'ясо-молочної худоби,

утримували волів як тяглову силу. Відбувалося поступове, але неухильне

освоєння степових межиріч, вододілів. Тому й могили ямної спільноти

досліджені не тільки вздовж річкових долин, а й на певній відстані від них, у

відкритому степу. Мобільності населення сприяло застосування колісного

транспорту — возів (на двох чи чотирьох суцільних дискових колесах), запря-

жених волами. Водночас підтримання збалансованого харчового раціону вима-

гало культивації зернових культур. Землеробство мало підсобний характер. Для

посівів використовувалися родючі ділянки заплави Дніпра. На кераміці з по-

селень виявлено відбитки пшениці-двозернянки, м'якої та карликової пше-

ниці, ячменю, проса. Знайдено рогові мотики для обробки грунту, крем'яні

вкладні для серпів, зернотерки.

Ліплена кераміка в якісному відношенні поступалася кращим зразкам ене-

олітичної, особливо трипільської. В асортименті "ямного" посуду, де значною

мірою зберігалися середньостогівські традиції, переважали округлі горщики з

короткою шийкою, високими плічками та пригостреним дном. З'являються

також кружки та амфорки з невеликим сплощеним денцем. Скромний декор

посуду обмежувався відбитками мотузки, защипами, розчосами гребінцевого

штампу, функціонально декоративними вушками (рис. 11). Значного розвитку

набула місцева металообробка. Ретельний аналіз відповідних матеріалів дав

підстави українській дослідниці Л. А. Черних поставити питання щодо виді-

лення надчорноморського "ямного" осередку металовиробництва, орієнтова-

ного, зокрема, на розробку донецьких родовищ мідної руди в Бахмутській уло-

говині. На Михайлівському поселенні, де знайдено ступки для подрібнення

руди, сопла, ковадла та зразки готової продукції, С. С. Березанська та О. Г. Ша-

пошникова реконструюють майстерню для виготовлення металевих арте-

фактів. Про її існування за тих далеких часів свідчить, зокрема, склад супро-

воду поховань ковалів, досліджених С. С Березанською. Металокомплекс ям-

ної спільноти включав втульчасті сокири, тесла, черенкові долота, ножі, брит-

ви, шила, спіральні пронизки. У виробництві переважали миш'якові бронзи.

На цій підставі російський археолог Є. М. Черних відніс ареал ямної спільно-

ти до складу Циркумпонтійської металургійної провінції.

Деревообробне виробництво як окрема галузь господарства вперше наочно

представлене саме у населення ямної спільноти. Рештки дерев'яних поховаль-

них споруд і транспортних засобів (возів) дають можливість розкрити особли-

144

Тема 9

Доба ранньої бронзи

вості теслярської майстерності, підкріпленої належним інструментарієм із

бронзових знарядь праці (сокири, тесла, долота, шила). Традиція широкого

використання колісного транспорту в поховальному ритуалі також уперше

засвідчена у ямної людності, яка поширила її від Уралу до Балкан. Локалізація

поховань із возами чи елементами колісного транспорту охоплювала Степове

Надчорномор'я між Доном і Дунаєм та передкавказький локальний варіант

ямної спільноти (пам'ятки новотитарівської культури в Надкубанні). Вперше

Рис. 11. Посуд населення ямної спільноти:

1,6— Виноградне, мог. 24, пох. 14; 2 — Виноградне, мог. 23, пох. 2; 3 — Виноградне, мог. 15, пох. 9;

4— Волинське, мог. 2, пох. 16; 5 — Барвінівка, мог. 6, пох. 28; 7— Виноградне, мог. 26, пох. 10;

8 — Виноградне, мог. 24, пох. 9 (за Ю. Я. Рассамакіним)

145

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

поховання з рештками дерев'яного воза з колесами виявлено О. І. Тере-

ножкіним у кургані Сторожова Могила на Дніпропетровщині. Добре зберегли-

ся рештки критого чотириколісного воза в могилі Лук'янівка поблизу Криво-

го Рога (розкопки О. О. Мельника). Нині колеса виявлені не лише на Балка-

нах та Поділлі, а й на Уралі. Вози були двоколісні (гарби) та чотириколісні,

запряжені волами. Дискові колеса зі ступицями виготовлялися із суцільного

шматка деревини чи з двох-трьох дощок, з'єднаних дерев'яними шипами

(рис. 12). Використання колісного транспорту чи його елементів (коліс) у по-

ховальному ритуалі стає з часом вагомою матеріальною ознакою культури

індоєвропейців загалом та індоіранців зокрема. Отже, поховання у возах фіксу-

ються на усьому степовому просторі Східної Європи, концентруючись при

цьому навколо Нижнього Дніпра. Там містилося укріплене Михайлівське по-

селення — центр нижньодніпровського союзу племен. Певною мірою можна

стверджувати, що поховання з возами позначали напрями розселення давніх

індоєвропейців.

З дерева виготовляли також ложа, ноші, човни, посуд та інші побутові речі.

Видобуток та обробка каменю лишалися важливим напрямом господарчої

діяльності. Кам'яні брили використовувалися для зведення укріплень, підмо-

гильних конструкцій (крепіди, кромлехи, кам'яні скрині), виготовлення мону-

Рис. 12. Колісний транспорт ямної спільноти та його використання

у поховальному ритуалі:

1—2 — Лук'янівська Могила, пох. 1 (реконструкція воза І. Сердюкової та О. Мельника);

З— Старосілля, мог. 1, пох. 10; 4— Заканальний, мог. З, пох. 1; 5— Вишневе, мог. 9, пох. 8

(за Р. О. Литеиненком)

146

Тема 9

Доба ранньої бронзи

ментальної та мобільної скульптури, знарядь праці, зброї. Технологія обробки

великих брил пісковику, вапняку, граніту знайшла своє втілення в шедеврах

монументальної кам 'яної скульптури. Крім універсальних ознак культури пле-

мен ямної спільноти, таких як могила, вохра, шнур, дослідникам удалося вия-

вити й локальні особливості. Чи не найвиразнішою з них була традиція виго-

товлення та використання в ритуалі антропоморфної скульптури. Кам'яна

скульптура доби ранньої бронзи зосереджена у степовому регіоні між Доном і

Дунаєм, тобто вона виступає явищем суто українським. Простежується навіть

практика поширення цього ідеологічно-мистецького продукту з Надчорно-

мор'я на Кавказ, Балкани, до Малої Азії, тобто у циркумпонтійському ареалі.

Кам'яна скульптура була невіддільною від могил і поширювалася у Старому

Світі разом із практикою їхнього будівництва. У семантичній парі могила —

ідол перша символізувала жіночу основу, а другий — чоловічу.

Українська дослідниця Н. Д. Довженко виділяє такі класи поховальної

лапідарної скульптури ямної спільноти: а) ідоли; б) менгіри; в) фаллоїдне

каміння; г) стели. Стели, своєю чергою, діляться на аморфні, антропоморфні,

зооморфні, орнітоморфні, іхтеоморфні. Як окремі класи виступають скульп-

турні форми природного походження та жертовники. Наймасовішими пам'ят-

ками монументальної скульптури є стели. На 1986 р. між Дунаєм і Доном

виявлено 327 скульптурних форм. Такої кількості (та якості) кам'яних зобра-

жень III тис. до н. є. немає в жодному іншому регіоні первісного світу. Тому

феномен ранньої антропоморфної скульптури слід розглядати як мистецьке

явище світового масштабу. Найвища концентрація кам'яних стел простежуєть-

ся в Буго-Інгулецькому степовому регіоні (218 знахідок), хоча шедеври, зане-

сені до категорії ідолів, там трапляються рідко. Ідоли, за матеріалами карто-

графування, ніби охоплюють український степ, виступаючи його вартовими:

Новочеркаськ на Дону, Сватове на Луганщині, Федорівка на Полтавщині,

Керносівка, Білогрудівський ліс під Уманню, Чобруча в Молдові, Новоселиця

на Дунаї, Чорноріччя та Ак-Чокрак у передгір'ях Криму.

Керносівський ідол є шедевром монументальної скульптури доби бронзи

(рис. 13). Знайдено його випадково поблизу с Керносівка на р. Орелі у Дні-

пропетровській області. Виготовлений ідол із пісковику. Довжина скульптури —

120 см, ширина — 36 см, товщина — 24 см. Перед нами постає зображення

літнього бородатого чоловіка, озброєного луком зі стрілою, булавою, кам'яною

сокирою-молотом, списом, двома металевими сокирами. Він підперезаний

паском, що охоплює ззаду обидві ступні, між якими вирізьблено довгого хвос-

та. Фігура з обох сторін укрита орнаментом, на спині змодельовано дерево

життя, а на лопатках — символи Сонця та Місяця. Серед інших зображень

привертають увагу сцени полювання з двома собаками та сакрального статево-

го акту, фігурки бика, коня й кобили, ллячка і тигель поруч зі стопами. На чо-

тирьох гранях ідола ніби відтворено тогочасне суспільство і світ. Певною

мірою ідол утілює образ першолюдини — Пуруші — арійської міфології, що

моделює соціальну структуру скотарського суспільства. Із вуст (голови) Пу-

руші виходять брахмани, з рук — воїни-кшатрії, із стегон — скотарі-вайш'ї, а

зі стоп — неповноправні шудри, зокрема ремісники-ливарники.

В ідолах, поза сумнівом, утілено образ пращура чоловічої статі. Серед ка-

нонічних елементів цього образу: пояс, лук зі стрілою, фаллос, хвіст, стопи

147

Розділ II

взутих ніг. На окремих ідолах переважають зображення зброї та атрибути вла-

ди (булава, герлига), а серед динамічних сцен — полювання, двобій, статевий

акт. Отже, зображення дають можливість реконструювати певний епічний

цикл подій (подвигів) канонізованого хвостатого героя — шамана (мага).

ft/c. 7J. Кам'яний ідол із Керносівки — взірець монументальної антропоморфної

скульптури доби ранньої бронзи (за Л. П. Крилевою)

Крім монументальної скульптури, з пісковику вирізьблювали невеличкі

фігурки для домашніх вівтарів: синкретичний образ жінки-бика із Златополя,

стилізовані голівки бика тощо. В ямному середовищі збереглася технологія об-

робки кременю, з якого виготовляли виїмчасті вістря стріл, черенкові ножі,

кинджали й вістря списів, скребачки та інші дрібні знаряддя праці. Загалом же

асортимент кременевих знарядь звужувався, а техніка їх обробки ставала менш

витонченою. Унікальним є зразок крем'яної скульптури у вигляді невеличкої

фігури-тризуба, що пов'язана з ушануванням бика. Знайдено її у похованні

поблизу с Василівки на Херсонщині.

Косторізне виробництво репрезентоване дрібними знаряддями праці, набо-

рами гральних кісток-гайданчиків, прикрасами-пронизками — гладенькими та

оздобленими гвинтовою нарізкою, амулетами із зубів диких тварин тощо. Най-

помітнішими зразками косторізного мистецтва "ямників" є молоточкуваті та

рогаті шпильки, іноді вкриті витонченим геометричним візерунком. На думку

російського дослідника В. Я. Кияшка, такі шпильки слугували фетишами

(божками) особистого користування в побуті мобільних скотарів.

148

Тема 9

Доба ранньої бронзи

Ямна спільнота мала диференційовану соціальну структуру. Аналіз зобра-

жень на Керносівському та інших ідолах дав підстави виділити в "ямному"

соціумі жерців, вождів-воїнів, скотарів та прошарок неповноправного насе-

лення. Ямники мали тісні зв'язки з племенами як Північного Кавказу, так і

Балкано- Карпатського регіону та Центральної Європи. Вони ж спорудили

перші могили поблизу сучасного Києва, утвердивши тим самим свою при-

сутність на ключовому перетині торговельних шляхів України. В етнічному

плані ведеться дискусія: репрезентували "ямники" ще індоєвропейську мовну

спільноту на стадії її розпаду чи вже ранню фазу розвитку індоіранської.

Наприкінці доби ранньої бронзи фіксується поява нових культур на

маргінезі ямного ареалу (полтавкинська — за Волгою, буджацька — за Дні-

стром). Таким чином, розпочався процес дезінтеграції ямної спільноти.

Буджацька культура виділена в межиріччі Нижнього Дунаю і Дністра в

70-ті роки минулого століття І. Т. Черняковим. Охоплювала у XXIV—XXII ст.

до н. є. терени Буджацького степу, що й зумовило її назву. Репрезентована

підмогильними похованнями у прямокутних ямах із виступами. Кістяки

небіжчиків зі слідами вохри лежали на спині з підібганими ногами, орієнто-

вані на захід. Відомі знахідки антропоморфних стел. Серед нечисленного по-

суду переважали слоїкові форми з пишним візерунком із відбитків тасьми й

мотузки. Перехід від стінки до дна часто підкреслювали виступом-піддоном.

Буджацька культура успадкувала традиції ямної спільноти та усатівської куль-

тури. Тісні зв'язки були встановлені зі світом культур шнурової кераміки, пле-

менами Балкано-Карпатського ареалу. В етнічному плані носіїв буджацької

культури обережно ототожнюють із прагреками.

Кемі-обинська культура

Якщо ямна спільнота продовжувала лінію розвитку, започатковану се-

редньостогівською, то Кемі-Оба успадкувала азово-чорноморську лінію роз-

витку нижньомихайлівської культури. Ареал кемі-обинської культури (2800—

2300 pp. до н. є.) охоплює Крим та частково Степове Надчорномор'я і Над-

азов'я. Загалом вона була синхронною ямній спільноті й передувала ката-

комбній. На своєрідність поховань Криму в розмальованих ізсередини кам'яних

скринях звернули увагу ще в другій половині XIX ст. Однак епонімну пам'ят-

ку (Довга могила Кемі-Оба) було розкопано лише в 1957 р. поблизу м. Біло-

горськ А. О. Щепинським, який виділив невдовзі кемі-обинську культуру.

Дискусія щодо статусу Кемі-Оби загострилася на початку III тис. у зв'язку з

публікацією матеріалів розкопок згаданого кургану та монографії А. О. Ще-

пинського "Кеми-Обинская культура". Вона зводиться до питання: розгляда-

ти Кемі-Обу як самостійне явище чи в системі комплексів ямної культурно-

історичної спільноти. Ставити крапку в цій полеміці ще зарано.

Визначальні для характеристики культури пам'ятки зосереджено в Криму.

Поселення (Сімферопольське, Таш-Аїр, шар V б, Холодна Балка та ін.) лише

обстежувалися. Вони розташовані на річкових терасах і навіть понад берегом

149

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

150

Тема 9

Доба ранньої бронзи

моря. Добре вивчені підмогильні поховання в кам'яних та дерев'яних скринях,

ямах, перекритих кам'яними брилами та закладками (рис. 14). Довкола похо-

вальних споруд нерідко будували кромлехи (могили Кемі-Оба, Курбан-Бай-

рам, Скала, Мамай). Небіжчиків ховали у скорченому стані на боці чи на

спині, посипали вохрою. Внутрішні стінки кам'яних скринь в особливих ви-

падках покривали поліхромним геометричним розписом культового змісту.

Переважає тема, пов'язана з деревом життя та символікою родючості. Такі

конструкції поширені й за межами Криму (Одеса, Кривий Ріг, Надпоріжжя та

Молочна), ніби підтримуючи нижньомихайлівську традицію.

Цю традицію розвивала, зокрема, кераміка кемі-обинської культури —

легка, тонкостінна, плоскодонна, з лискованою чи добре загладженою зовніш-

ньою поверхнею без декору. В керамічному тісті простежуються домішки ре-

тельно подрібненої мушлі, кварцу, піску. Серед основних форм — горщики,

чаші, полумиски, кубки. Нечисленними, але виразними, є вироби з міді та

бронзи — місцевого походження (шила, ножі, тесла, втульчасті сокири) та

імпортовані (двозуба виделка). Знайдено глиняні форми для відливки провуш-

них сокир (Долинка). Високого рівня досягла обробка каменю (граніт, ракуш-

ник, пісковик, вапняк). Наявність ретельно оброблених брил дехто з дослід-

ників розглядає як вирішальну ознаку належності комплексу до Кемі-Оби,

навіть за межами Криму. Взірцем будівельного мистецтва вважаються скрині,

виготовлені зі щільно припасованих одна до одної брил, з надійним перекрит-

тям та декоративним оздобленням стін (Курган-Байрам, Астаніне, Кояш та

ін.). Виразною є колекція антропоморфних стел з епічними сюжетами двобою

на поверхнях (Чорноріччя, Казанки, Бахчі-Елі). Було налагоджено випуск

втульчастих шліфованих сокир. Численною групою репрезентовані вироби із

кременю (скребачки, вістря стріл та списів, свердла, вкладні серпів тощо).

Основним заняттям населення були скотарство та землеробство. Розводи-

ли велику та дрібну рогату худобу, свиней, коней. Наявність зернотерок,

крем'яних вкладнів до серпів та зображення орних знарядь (соха, рало) на

стелі з Бахчі-Елі свідчить про розвиток орного землеробства. Допоміжну роль

відігравали полювання та прибережний морський промисел. Кемі-обинці

підтримували зв'язки з населенням ямної спільноти, а також із племенами

Північного Кавказу в контексті азово-чорноморської лінії розвитку. Контакти

здійснювалися через Боспор Кіммерійський в районі острова Коса Тузла. По-

ховання кемі-обинської культури в дерев'яному зрубі виявлено на Тамані

(Міжлиманський курган), а в Криму досліджено окремі дольмени кавказького

походження.

Рис. 14. Матеріали Довгої Могили Кемі-Оба — епонімної пам'ятки кемі-обинської

культури:

І — план та перетин могильного комплексу; 2—4 — кам'яна споруда над дерев'яною скринею № 1,

конструкція скрині та кераміка з неї; 5—7 — дерев'яна скриня № 3 та речі з неї; 8 — глечик з кам'яної

скрині № 1; 9—12 — посуд та зображення на стінці з кам'яної скрині № 3; ІЗ—14 — кам'яна скриня

№ 2 та горщик з неї; 15—17— матеріали з дерев'яної скрині № 2 (за А. О. Щепинським, Г. М. Тощевим).

І, 2, 13 — плани та перетини поховальних споруд; 3, 4, 6, 8—11, 14, 16, 17 — кераміка; 7 — кістка; 12 —

камінь; 15 — кремінь

151