Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

У мистецтві простежуються зміни, пов'язані з впливом римської провін-

ційної культури та її синкретичним характером, а також зміною смаків насе-

лення, що пояснюється певною варваризацією переважної більшості античних

міст та поселень. Однак у кожному регіоні розвиток мистецтва мав свою спе-

цифіку, зумовлену особливостями культурного та ідеологічного життя. Пока-

зовими у цьому відношенні є пам'ятки монументального живопису, відкриті

на стінах ґрунтових боспорських склепів І—II ст. У розписі відбулося об'єд-

нання структурного, квіткового та інкрустаційного стилів, що зумовило появу

неповторних пам'яток, таких як склеп Деметри, пігмеїв, Анфестерія, Ста-

совського в Пантікапеї, Геракла в Горгіппії та ін. (рис. 36). Привертає увагу

розпис вапнякового саркофага, на якому зображена майстерня художника. У

розписах цих пам'яток відбулося органічне поєднання орнаментальних мо-

тивів із сюжетними сценами. У III ст. монументальний розпис дефадує і стає

дещо примітивнішим.

Рис. 36. Фрагменти розпису боспорських склепів І — початку III ст.

Продовжувала розвиватися і скульптура, яка була як імпортною, так і

місцевою. Серед пам'яток скульптури вирізняються мармурова статуя Неокла

II ст. із Горгіппії, а також зображення декоративних левів. У Тірі, Ольвії,

Херсонесі та Хараксі переважають невеликі вотивні рельєфи так званого

фракійського кола із зображеннями богів, що свідчить про тісні зв'язки з По-

дунав'ям. У скульптурі поховальних пам'яток переважають надфобки із зобра-

женням "зафобної трапези", вершника та портретні зображення померлих.

Однак і скульптура поступово деградує. У ній з'являються певний схематизм

та примітивізм. Широко представлені пам'ятки гліптики, монетного та ювелір-

ного мистецтва. На різьблених каменях зображувалися міфологічні персонажі,

332

Тема 21

Північне Причорномор я в пізньоантичнии період

грецькі та східні божества. У II—III ст. з'являються гностичні геми, що

засвідчує проникнення в місцеве суспільство нових релігійних течій.

Отже, протягом перших століть н. є. античні держави Північного Причор-

номор 'я увійшли в орбіту римської політики. В Тірі, Ольвії та Херсонесі дислоку-

валися римські війська. На Боспорі римських залог не було, хоча він залишався

союзною Римові державою. Римська військова присутність та розширення

зв 'язків зі східними та дунайськими провінціями імперії зумовили економічне підне-

сення в усіх античних державах регіону. Його пік припадає на другу половину II —

першу половину III cm. У середині III cm. в розвитку античних держав розпочи-

наються кризові явища, спричинені змінами етнополітичної ситуації у Північно-

му Причорномор 7.

Північне Причорномор'я в пізньоантичний період

(кінець III — перша половина VI ст.)

середині — другій половині III ст. розпочинається новий період в історії

античних центрів. Він пов'язаний із соціально-економічною та політич-

ною кризою Римської імперії, а також пересуванням варварських племен,

що призвело до значних етнокультурних змін і трансформації взаємовідносин

античних центрів із Римською імперією. Це дає підстави вважати третю чверть

III ст. н. є. початком пізньоантичного періоду в їхній історії.

Нижнє Подністров'я

У зв'язку з посиленням тиску варварів на кордони імперії, десь на почат-

ку третьої чверті III ст. із Тіри було виведено римську залогу. Разом із солда-

тами пішла й частина цивільного населення, а наприкінці 50-х — у середині

60-х років III ст. місто захопили та зруйнували варвари. З утвердженням вар-

варського панування у Нижньому Подністров'ї Тіра стає центром готського

ранньокласового об'єднання, до якого входили представники сарматських та

гето-карпатських племен.

На початку 70-х років III ст., завдяки успішним діям римських військ, об-

становка на Дунаї стабілізується, а варвари стають союзниками імперії. У

другій половині II—IV ст. зовнішній вигляд Тіри змінюється. Зберігаються

античні традиції в будівництві, плануванні та конструктивних особливостях

будинків, але водночас відбуваються варваризація та деградація прийомів

будівельної техніки. Дослідження комплексу "післяготського" будинку засвід-

333

Розділ IV

чують вплив черняхівських, гето-дакійських та інших варварських елементів на

культуру населення Тіри. Зафіксовано також безпосереднє осідання тут вар-

варського населення. Господарство міста мало натуральний характер, хоча

наявність амфор дає підстави припустити існування певних контактів із про-

вінційно-римськими центрами.

Доля Тіри наприкінці IV ст. невідома. Проте є всі підстави вважати, що во-

на була пов'язана з припиненням існування ранньодержавного візиготського

об'єднання. Гуни, які на той час підкорили остроготів, у 376 р. форсували

Дністер і через Буджацькі степи вийшли до кордонів Римської імперії. Цими

подіями закінчується життя на території Тіри.

Нижнє Побужжя у третій чверті НІ —

першій половині IV ст.

Історія Ольвії, як античного центру, закінчується близько середини —

третьої чверті III ст., хоча у другій половині III — на початку IV ст. на її руїнах

якийсь час продовжувало мешкати населення, пов'язане з носіями черняхів-

ської культури. Руйнація Ольвії пов'язувалася з походом причорноморських

варварів проти римських провінцій і датувалася 269—270 pp. На підставі стра-

тиграфічних спостережень дослідники дійшли висновку про відродження жит-

тя на території Ольвії не раніше 80-х років III ст. Попри низку матеріалів

черняхівського типу, виявлених в Ольвії, деякі дослідники стверджують, що

характер культури населення цього центру наприкінці III—IV ст. залишався

античним. Проте зв'язок руйнації Ольвії саме з походом варварів 269—270 pp.

проти римських провінцій та атрибуція населення, що мешкало на території

міста наприкінці НІ — у другій половині IV ст., як античного, викликає

сумніви. Нині можна стверджувати, що воєнно-політична ситуація, що скла-

лася на той час, призвела не тільки до загибелі Тіри, а й припинення існуван-

ня наприкінці 50-х — у середині 60-х років III ст. Ольвії та античних поселень

на берегах Бузького лиману.

Життя на території Ольвії відновилось у 80-х роках III ст. Будівельні за-

лишки кінця III — першої половини IV ст. чітко відокремлюються від більш

ранніх. Вони були одноповерховими і мали не менш як 4—6 приміщень досить

значної площі. Якщо порівняти характерні риси домобудування, зафіксовані

на черняхівських поселеннях із ольвійськими, то простежуються близькі пара-

лелі. Як в Ольвії, так і на черняхівських поселеннях у будівництві використо-

вувалися вапняк та сирцева цегла, кладки виконані в одній техніці, переважа-

ли прямокутні приміщення, в яких зафіксовані кам'яні загорожі, що викорис-

товувалися як ясла для свійських тварин. Тому не можна вести мову про збере-

ження в цей час античних традицій. Основну масу мешканців тепер станови-

ли вихідці з середовища черняхівського населення, генетично не пов'язаного

з населенням античного міста. А це дає підстави стверджувати про входження

Ольвії, як і Тіри, до складу варварської конфедерації, що утворилася у

Північно-Західному Причорномор'ї в останній третині III ст.

334

Тема 21

Північне Причорномор'я в пізньоантичний період

Херсонес та Південно-Західна Таврика

На території Таврики сліди пересування варварських загонів зафіксовані

писемними джерелами та археологічно. Руйнування та пожежі на пізньо-

скіфських пам'ятках пов'язують з навалою варварів, які наприкінці 60-х — на

початку 70-х років III ст. просувалися на Боспор. Проте Херсонес залишився

осторонь і не постраждав.

У другій половині III — на початку VI ст. основним економічним партне-

ром Херсонеса виступає населення гірських долин Таврики. У дослідників

немає даних, що свідчили б про глибоку кризу економіки міста в цей період,

хоча у зв'язку зі згаданими подіями змінилася структура сільськогосподарсько-

го виробництва, де основну роль почали відігравати виробництво зернових та

напрями торговельних зв'язків, що залишалися важливим чинником еконо-

мічного розвитку.

Стосунки громадянської общини з владою Східно-Римської держави регу-

лювалися імператорськими рескриптами. Проте в цей час місто контролюва-

лося не намісником провінції Нижня Мезія, а префектурою Сходу, префект

якої керував усіма громадянськими справами. Що ж до питань, пов'язаних із

обороною Херсонеса, то вони після поділу за часів імператора Константина

Великого громадянської і військової влади вирішувалися військовим команду-

ванням деоцезу Фракія, який своєю чергою підпорядковувався префектурі

Сходу. Пряму воєнну підтримку було замінено грошовими субсидіями, за ра-

хунок яких утримувалися гарнізон міста та формування готів-союзників, роз-

селених поблизу міста, а також у Південній Тавриці на мисі Ай-Тодор. Окрім

фінансових коштів місту виділялися й матеріали, необхідні для виробництва

баліст. До складу гарнізону набиралися місцеві жителі, але за своєю органі-

зацією він нагадував легіон пізньоримської армії. Юридично Херсонес не вхо-

див до складу імперії, і його стосунки із римською адміністрацією будувалися,

як і раніше, на союзницькій основі.

До останнього часу вважалося, що завершення античної історії Херсонеса

пов'язане з навалою гунів. Однак тепер встановлено, що гуни, розгромивши

близько 375 р. аланський союз племен, пішли далі на захід, а Херсонес не

постраждав.

Основна маса гунів з'явилася в Північному Причорномор'ї значно пізніше,

не раніше початку — середини V ст., коли гунське ранньодержавне об'єднан-

ня у Подунав'ї розпалося. Не раніше середини V ст. датуються фундаменти

круглих у плані наземних споруд на Гераклейському півострові, які можуть

бути атрибутовані як фундаменти юрт-зимників гунів. Як відомо, Прокопій

Кесарійський у VI ст. писав, що простір між Боспором і Херсонесом опинив-

ся під владою гунів. З появою юрт-зимників в околицях Херсонеса припи-

няється функціонування переважної більшості сільських садиб на земельних

ділянках херсонеситів.

335

Розділ IV

Східна Таврика та узбережжя Керченської протоки

Близько середини 60-х років III ст. варвари, що наступали із заходу, роз-

громили населені пункти європейського Боспору. Однак поселення, розташо-

вані на Таманському півострові, не потерпіли. Припинення монетного карбу-

вання (268 р.) побічно засвідчує силу удару нападників та його наслідки для

економіки. Проте цар Рескупорід IV зберіг владу над частиною царства, хоча

внаслідок тогочасних бурхливих подій вона, очевидно, була суттєво обмежена.

У 275 р. криза закінчилася, про що свідчить відновлення монетного карбування.

У 275/276 р. свою монету карбував також цар Савромат IV. Із його появою

на престолі збігається похід місцевих племен (275 р.) в малоазійські провінції

Римської імперії. Він закінчився невдачею, римські війська розбили варварів.

Після цього на боспорському престолі з'явився новий співправитель Реску-

поріда IV — Тейран, який після смерті першого правив ще два роки само-

стійно. Йому вдалося відновити юрисдикцію боспорського монарха над усією

територією держави. Однак поновлення дружніх відносин з імперією виявило-

ся справою короткочасною. Наприкінці III — на початку IV ст. Боспор було

втягнуто в низку воєн із Римом, в яких на боці римлян брав участь Херсонес.

У зв'язку із припиненням монетного карбування (341/342 р.) і майже

цілковитою відсутністю епіграфічних пам'яток щось напевне про подальшу

історію Боспору сказати важко. Можна лише констатувати, що внаслідок

римсько-херсонесько-боспорських війн економіка держави була підірвана. Од-

нак життя на території населених пунктів не завмерло. Хоча в IV ст. у складі

місцевого населення помітно зріс відсоток варварського елементу, що позна-

чилося на культурі й зовнішньому вигляді міст. Водночас на Боспорі залиша-

лися певні сили, заінтересовані у налагодженні тісних зв'язків з імперією.

Аналіз археологічних матеріалів дає підстави стверджувати, що міста Бос-

пору внаслідок гунської навали не постраждали. Гуни обмежилися лише вста-

новленням над ними воєнно-політичного контролю. Проте й після смерті

Аттіли та повернення гунів античні центри Боспору не зазнали руйнувань, а

самі варвари влилися до складу їхнього населення. Якась частина гунів разом

із готами-тетракситами оселилася на Таманському півострові. В період правлін-

ня Юстина Боспор звільнився з-під влади гунів і відновив зв'язки з Візантією.

Про подальший перебіг подій свідчать писемні джерела. Гунський царевич

Горд (або Грод), який прийняв у Константинополі християнство, відбув за до-

рученням імператора до своєї країни (десь поблизу Меотіди), щоб оберігати

Боспор, а в самому місті розмістився візантійський гарнізон. Проте внаслідок

змови гунських жерців Грода було вбито, після чого гуни-утургури захопили

Боспор, що підтверджується матеріалами археологічних досліджень. Виходячи

із писемних джерел, ці події слід датувати 527/528 або 534 pp. Проте не пізніше

534 р. імператор Юстиніан І відновив на Боспорі владу Візантії.

Після подій третьої чверті III ст. життя продовжується у містах і на посе-

леннях Боспору, а, можливо, й у Танаїсі. Особливо чітко це простежується на

пам'ятках Керченського півострова. З третьої чверті III і до другої чверті VI ст.

функціонують деякі городища у Кримському Приазов'ї та на узбережжі Кер-

ченської протоки, але їхня життєдіяльність мала локальний характер. Населен-

Тема 21

ня сюди могло переселятися із великих боспорських міст, яким у першу чер-

гу загрожували варвари. Топографія пам'яток, де виявлено матеріали кінця

III — другої чверті VI ст., свідчить, що в пізньоантичний період життя актив-

ніше протікало в азіатській частині Боспору, оскільки вона майже не зазнала

руйнацій від пересувань варварів під час готських війн. Але й тут відбувалося

поступове зменшення сільського населення порівняно з попереднім періодом.

Внаслідок ускладнення воєнно-політичної ситуації в третій чверті III ст.

сільське господарство регіону було підірване. Сільське населення, значний

відсоток якого становили вихідці з варварського середовища, концентрувало-

ся в містах та великих населених пунктах. Міста, й насамперед столичний

Пантікапей, з порівняно великих громадських та ремісничо-торговельних

центрів поступово перетворюються на аграрно-ремісничі. Поряд із сільським

господарством продовжували існувати й промисли, зокрема рибосоління,

однак їхні масштаби значно скоротилися. Продовжувало функціонувати й

ремісниче виробництво. Але тепер воно було спрямоване переважно на задо-

волення потреб внутрішнього ринку.

Несприятливі тенденції в економіці та падіння обсягів товарно-грошових

відносин негативно вплинули й на стан монетної справи. Статери останніх

боспорських царів карбувалися із низькопробного металу у величезній кіль-

кості, а в 341/342 р. їх випуск припиняється зовсім. Причиною такого стано-

вища було різке скорочення надходжень до скарбниці та занепад системи

сільських поселень. Однак припинення карбування монети не варто розгляда-

ти як показник цілковитого згортання товарно-грошових відносин. Тепер во-

ни обслуговувалися статерами більш раннього часу, які залишалися в обігу, та

римськими монетами.

Несприятливі тенденції в економіці призвели до зростання замкненості

окремих господарств, розриву їхніх зв'язків із ринком. Особливо помітно така

ситуація відбилася на порівняно великих господарствах, орієнтованих на ринок,

насамперед боспорських царів та їхнього оточення, які отримували прибутки

у вигляді земельної ренти-податку. Тому пізньоантичний період характери-

зується зникненням на Боспорі не лише великої земельної власності, а й уза-

галі великих виробничих комплексів. За цих умов зросла роль невеликих замк-

нених господарств, які стали головними елементами економічної системи.

Товарне виробництво в них відійшло на другий план.

Наслідком такого становища став розвиток дезінтеграційних-центробіжних

тенденцій. Починають формуватися замкнені в економічному відношенні те-

риторіально-господарчі райони. Полегшувалося це тим, що й до цього Бос-

порська держава складалася із кількох районів, які доповнювали один одного

й становили в сукупності одне економічне ціле. Однак за умов натуральної

основи господарства йому був притаманний не галузевий, а територіальний

поділ праці. Тому падіння ролі товарного виробництва вело до посилення

центробіжних тенденцій.

На території Боспору сьогодні можна виділити адміністративно-господар-

чий центр держави, куди входив Пантікапей, територіально-господарчі

райони — Тірітаку, Кримське Приазов'я, Ілурат, Кітей, Танаїс, а на азійській

стороні — Фанталовський район, Фанагорію, Синдику та Горгіппію. В управ-

лінні ними зросло значення громадського самоуправління на чолі із заможни-

337