Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

ється продукція херсонеських та боспорських майстерень. До тарної кераміки

належать також піфоси, які використовувалися для зберігання продуктів. Знач-

ною кількістю зразків представлений столовий та кухонний посуд різних типів.

Рис. 24. Імпортні амфори елліністичного періоду:

1 — Сінопа; 2 — Родос; 3 — Кос; 4 — Кнід; 5 — Парос; 6 — Фасос; 7 — невідомі цешри

Серед столового посуду значного поширення набула чорнолакова кераміка.

Це переважно кіліки, канфари й тарілки. Денця таких посудин прикрашалися

штампованими зображеннями ов та пальметок. У цей же час поширюються

світлоглиняні лягіноси, прикрашені розписом. Чорнолакова кераміка пізньо-

елліністичної доби, як правило, має покриття тьмяного відтінку, а іноді —

бурого й навіть червоного, що було пов'язано з режимом обпалювання. Таку

кераміку нерідко прикрашали рослинними мотивами, а ручки — масками

сатирів та менад. З'являються так звані "мегарські чашки", які виготовляли в

різних античних центрах і привозили у Причорномор'я. Це рельєфні чаші

напівсферичної форми, прикрашені гірляндами, зображеннями людей та тва-

рин. Відомі також фігурні посудини та вази групи Гарда, які виготовляли в

Александрії і використовували для поховальних цілей. Від IV ст. до н. є. набу-

вають поширення напівзакриті та закриті аттичні чорнолакові світильники. В

пізньоелліністичний час було налагоджено їх місцеве виробництво, а імпортні

представлені закритими формами з витягнутим масивним ріжком малоазійсь-

кого типу. В елліністичний час до Північного Причорномор'я ввозили також

скляний посуд, але його небагато і він використовувався для зберігання пар-

фумерних розчинів. У похованнях представлені прикраси, серед яких трапля-

ються справжні витвори ювелірного мистецтва. Проте кількісно переважають

намисто, амулети з єгипетського фаянсу та предмети одягу. Від II ст. до н. є.

з'являються фібули — застібки для одежі, які набувають поширення уже в

перші століття нової ери.

312

Тема 19

Північне Причорномор'я за доби еллінізму

Релігійний пантеон залишався суто грецьким. В іонійських центрах ушано-

вували Аполлона, а в дорійському Херсонесі — Партенос та Геракла. Однак за

доби еллінізму грецький пантеон стає різноманітнішим. Тут відправлялися

культи Зевса, Афіни, Деметри, Кори-Персефони, Кібели, Гестії, Діоніса, Аф-

родіти та ін. Відправлення культових дій на честь богів мало як офіційний, так

і приватний характер. Про офіційний характер культів свідчать зображення на

монетах. А про приватний — графіті та теракотові статуетки, які часто знахо-

дять у будинках та похованнях. За доби еллінізму значного поширення набу-

ли порівняно нові погляди, пов'язані з вірою у безсмертя душі та орфіко-

піфагорейським ученням.

Для відправлення офіційних культів від імені усього громадянського колек-

тиву або держави використовувалися вівтарі та храми. Такі вівтарі зафіксова-

но в Ольвії, а в Херсонесі знайдено мармурові частини вівтаря, присвяченого

Партенос. В античних центрах зафіксовано залишки храмів суто грецьких

типів, під час будівництва яких застосовувалися привізні ордерні деталі та

черепиці. Це, зокрема, храми Аполлона Дельфінія і Зевса Спасителя в Ольвії.

На Таманському півострові розкопано толос III ст. до н. є., який також мав

культовий характер. У таких спорудах встановлювали статуї богів та столи для

приношень. Іноді в них зберігалася державна скарбниця. До храму могли вхо-

дити тільки жерці. Культові дії на честь богів відправлялися перед храмами, де

стояли вівтарі, на яких приносили в жертву свійських тварин та птахів. Не-

офіційні або домашні культи відправлялися в будинках, у спеціально відведе-

них для цього кімнатах чи біля сімейного вогнища. Для них використовували

вапнякові вівтарі невеликих розмірів та керамічні курильниці. Існували також

святилища, які розміщувалися за межами населених пунктів. Наприклад, на

захід від Фанагорії був розташований героон — місце поклоніння героям. Свя-

тилище Деметри містилося поблизу Німфея.

Мистецтво регіону вирізнялося певною оригінальністю, хоча в ньому

домінували еллінські риси. Найвищого рівня у своєму розвитку воно сягнуло

в елліністичний період. Саме цим часом датується переважна більшість мону-

ментальних ордерних споруд та поява пам'яток монументального живопису.

Його найкращими зразками вважається фрагмент надгробка з головою юнака

з Херсонеса, розпис склепу кургану Велика Близниця на Тамані та зображен-

ня корабля у німфейському святилищі. Найхарактернішими пам'ятками місце-

вого вазового живопису є боспорські пеліки з поліхромними зображеннями,

пов'язаними з міфами. Із Ольвії походить амфора III ст. до н. є. з поліхром-

ним зображенням Харона та Гермеса, які проводили померлих у підземне

царство — Аїд. Місцеву скульптурну школу презентують вотивні плити із зоб-

раженням Геракла, стела сітонів із Ольвії та надгробний рельєф із Трьох-

братніх курганів на Керченському півострові. Доволі часто трапляються вироби

із пластики малих форм, які здебільшого представлені теракотовими статует-

ками. З кургану Куль-Оба походять пластинки зі слонової кістки з чудовими

зображеннями, виконаними античними майстрами. Високого рівня сягнула

торевтика. Не виключено, що саме на Боспорі виготовлено принаймні части-

ну ювелірних виробів із золота, знайдених у скіфських курганах Півдня України.

У Північному Причорномор'ї жили або походили з нього видатні діячі

науки свого часу, про що свідчать писемні та епіграфічні джерела. Це Біон

313

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Борисфеніт (III ст. до н. є.), Посідоній Ольвіополіт (III — перша половина II ст.

до н. є.), Сіріск із Херсонеса (III ст. до н. є.), Смикр та Діофіл із Боспору (IV ст.

до н. є.).

Головним наслідком розвитку античних держав за доби еллінізму був процес

формування територіальних державних утворень із центром, роль якого викону-

вав найбільш розвинутий поліс того чи іншого регіону. В Ольвії та Херсонесі дер-

жавне управління очолювали демократично налаштовані представники грома-

дянських общин, на Боспорі склалася монархічна система управління, яка за

своїми основними ознаками була близька іншим елліністичним державам. Ніконій

і Тіра продовжували існувати як невеликі міста-держави, проте, можна

припустити, що й вони могли входити в єдину територіальну державу. Харак-

терна ознака доби еллінізму в античних державах Північного Причорномор'я —

стрімкий розвиток економіки та культури. У зв 'язку із суттєвими змінами ет-

нополітичної ситуації в Північному Причорномор'ї, становище всіх античних

держав у НІ ст. до н. є. погіршилося, що спричинило певну перебудову економіки

та зміни у соціальній сфері. Неможливість самостійно протистояти зовнішнім

воєнним загрозам змусила греків шукати собі покровителя в особі Мітрідата VI

Євпатора. З його смертю закінчується елліністичний період, і античні держави

Північного Причорномор 'я вступають у новий етап свого розвитку, пов 'язаний

уже із Римською імперією.

Античні держави Північного Причорномор'я

і в римський період (друга половина І ст. до н. є. —

третя чверть III ст. н. є.)

ід середини І ст. до н. є. населення античних міст вступає в тісні й

різнобічні контакти із Римською імперією. Римського впливу зазнали не

тільки людність власне імперії, а й племена та народи, що мешкали за ме-

жами її офіційних кордонів. Південь сучасної України у цьому відношенні не

став винятком. Північне Причорномор'я офіційно не входило до складу

імперії, однак після завершення війн з Мітрідатом VI Євпатором цей регіон

увійшов в орбіту її інтересів і воєнно-політичного впливу. Античні держави

регіону, що перебували у варварському оточенні, бачили в Римі ту реальну си-

лу, яка могла надати їм підтримку й гарантувати безпеку. З іншого боку,

імперська адміністрація розглядала їх як природних союзників. Тіра, Ольвія,

Херсонес і Боспорське царство вважалися опорними пунктами Риму, звідки

можна було стежити за розвитком воєнно-політичної ситуації і в разі потреби

завдавати випереджувальних ударів по варварах, що загрожували імперії.

314

Тема 20

Античні Держави Північного Причорномор'я в римський період

Тіра і Нижнє Подністров'я

Після смерті правителя гетів Буребісти (близько 45/44 pp. до н. є.) очолю-

ване ним ранньодержавне об'єднання розпалося і військово-політична ситуа-

ція у регіоні почала поступово стабілізуватися. Цьому сприяла також активі-

зація римської політики в Подунав'ї. З часів правління Августа воно займало

провідне місце в зоні інтересів керівництва імперії, що сприяло відродженню

Тіри та Ольвії.

Після анексії Римом царства одрисів і вход-

ження східної Мезії до складу однойменної про-

вінції захист Тіри взяла на себе римська адміні-

страція. За часів правління Клавдія їй була нада-

на економічна підтримка, а за правління Нерона

(близько 56/57 р.) — ухвалений законодавчий

акт, на основі якого регулювалися відносини

Тіри з імперією. В подальшому вони базувалися

на союзницьких засадах і регламентувалися цим

законом та низкою пізніших розпоряджень.

Після дакійських воєн Траяна й утворення

провінції Дакія написом від 116/117 р. фіксуєть-

ся поява римської залоги в Тірі (рис. 25). Збли-

ження з імперією сприяло стабілізації ситуації

навколо Тіри, а відтак і піднесенню економіки,

її основою залишалося сільське господарство.

Археологічні дослідження засвідчують, що в

II—III ст. на території міських кварталів Тіри ве-

лося інтенсивне будівництво. Однією із характер-

них особливостей розвитку її господарства у цей

період є поява виробничих комплексів на тери-

торії житлових кварталів (печі й горни для виго-

товлення кераміки та домниці). Це свідчить, що

ремесло в Тірі було тісно пов'язане з сільським

господарством. Громадське виробництво тут ви-

ступало як сума дрібних господарських одиниць,

де виготовлялося все або майже все необхідне.

Наявність у Тірі значної кількості імпорту не

дає підстав применшувати значення торгівлі в

економіці. Проте досить обмежена сільська те-

риторія полісу й рівень розвитку місцевого ремесла свідчать, що основними

споживачами імпортних товарів були не лише мешканці Тіри. Місто було

значним центром посередницької торгівлі між античним світом і варварським

населенням. Цьому сприяло його вигідне географічне розташування у дельті

Дністровського лиману, звідки по Дністру та суходолом могли підтримуватися

контакти з районами, віддаленими від кордонів імперії. У цьому зв'язку особ-

ливого значення набуває зміст імператорського рескрипту 201 p., в якому

йдеться про звільнення громадян Тіри від податків.

Рис. 25. Мармурова статуя

римського імператора або легата

провінції. II ст. н. є.

Одеський археологічний музей

НАН України

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Склад громадянської общини не вирізнявся однорідністю. Соціальну

верхівку становили громадяни, які дістали права римського громадянства. Са-

ме їм належали підкурганні поховальні споруди, відкриті в околицях Тіри.

Наявність у житлових садибах виробничих комплексів свідчить, що тірасці,

окрім сільського господарства, вдавалися також до ремісничої діяльності. У

Тірі мешкала якась частина соціально залежного населення, але ніяких даних

про становище цієї групи ми не маємо.

На початку III ст. ситуація у регіоні поступово починає змінюватися. У

214 р. Тіра зазнала нападу карпів, які загрожували й іншим західнопонтій-

ським містам. У 30-х роках III ст. посилюється просування задунайських вар-

варів до кордонів Римської імперії і починається період так званих "готських"

воєн. Проте Тіра не загинула у вирі тогочасних бурхливих подій. У зв'язку із

загостренням ситуації на Дунаї унаслідок тиску варварів на кордонах імперії,

у третій чверті III ст. з міста було виведено римську залогу, а наприкінці 50 —

у середині 60-х років III ст. воно було захоплене і зруйноване варварами.

Ольвія і Нижнє Побужжя

Відродження життя в Ольвії розпочалося після гетської навали у першій

чверті І ст. Разом із відбудовою міста відбувалося відтворення громадянської

общини. Людність, яка відроджувала життя Ольвії, у своїй переважній біль-

шості переселилася сюди із Нижнього Дніпра, де вихідці з території Ольвій-

ської держави досить тривалий час жили у пізньоскіфському середовищі.

Сьогодні ми не маємо даних про організацію сільської території міста.

Можна лише припустити, що земельний фонд у його околицях був розмежо-

ваний на однакові ділянки й поділений між членами відтвореної громадян-

ської общини. Населення, яке обробляло свої наділи, мешкало в місті, де воно

могло знайти захист під час воєнної загрози. Ситуацію, що склалася навколо

Ольвії наприкінці І ст., яскраво змалював у своїй борисфенідській промові

Діон Хрисостом.

У цей же час починає відроджуватися життя й на інших городищах Ниж-

нього Побужжя. Вони виникають або на нових місцях, або на місцях колишніх

поселень. Проте на відміну від елліністичного періоду, пам'ятки сільського

населення перших століть нової ери представлені виключно укріпленими по-

селеннями. Такі городища розташовувалися на важкодоступних мисах. Із двох-

трьох сторін вони були захищені рельєфом місцевості, а з напільної сторони —

оборонними спорудами — спочатку захисними стінами з вежами, а пізніше й

ровами та валами. Внутрішній простір забудовано сирцево-кам'яними спору-

дами із розвинутим плануванням.

Виробничо-господарчі комплекси Ольвії представлені залишками зерно-

сховищ, виноробень, гончарних майстерень, а також окремих господарчих

будівель. Зернові ями виявлено і на території міських кварталів, де мешкала

заможна частина ольвіополітів. Це свідчить, що основним заняттям ольвіо-

політів було сільське господарство, і що навіть багаті сім'ї зберігали зерно у

316

Тема 20

Античні держави Північного Причорномор'я в римський період

міських садибах, де велася переробка сільськогосподарської продукції, чого не

було раніше. В Ольвії відкрито порівняно прості за конструкцією виноробні, а

також горни для випалу кераміки.

В історії античних городищ Нижнього Побужжя дослідники виділяють два

періоди, рубежем між якими стала так звана ольвійсько-тавроскіфська війна

середини II ст. З нею пов'язують не лише сліди руйнувань на приольвійських

пам'ятках, а й певний етап в історії самої Ольвії. Після цієї війни у третій

чверті II ст. в місті фіксується римська залога, до складу якої входили солда-

ти спочатку V Македонського, а пізніше XI Клавдієвого і І Італійського

легіонів та допоміжних підрозділів Мезійської армії. Римські солдати тут бра-

ли участь у будівництві оборонних споруд.

Дислокація римської залоги сприяла стабілізації обстановки й піднесенню

виробництва в останній чверті II — на початку III ст. У цей час до Ольвії над-

ходила продукція із північнопричорноморських, малоазійських, південно-

понтійських, італійських центрів, Аттики, Східного Середземномор'я, Сірії,

Александрії та інших міст і регіонів. Однак основними контрагентами залиша-

лися античні центри Причорномор'я, балканських та дунайських провінцій

імперії.

У сфері виробництва кількісно переважала праця членів сімей — власників

земельних ділянок та вільного, але неповноправного населення. Ольвійська

держава вважалася верховним власником землі, на якій розташовувалися горо-

дища. Звідси надходила рента-податок за користування землею, яка пере-

бувала у розпорядженні громадської общини. Остання, в особі магістратів, які

обиралися головним чином із середовища заможних громадян, виступала як

колективний експлуататор населення регіону.

Південно-Західний Крим

Новий період в історії Херсонеса розпочинається в середині І ст. до н. є.

Після того як Цезар дарував місту особливий політичний статус, громадянсь-

ка община звільнилася від боспорської залежності й потрапила в орбіту

політики імперії. Ця подія увійшла в історію міста як перша елевтерія ("сво-

бода"). За часів Августа права елевтерії було підтверджено, визначено також

правову основу відносин між Херсонесом і Боспором. Ці події мали таке ве-

лике значення, що в місті у 25/24 р. до н. є. було введено нове літочислення.

Утім, обсяг прав, наданих місту, був меншим, аніж той, який свого часу йому

дарував Цезар. Перебуваючи у варварському оточенні, херсонеська грома-

дянська община не могла надійно захистити себе від ворогів. Тому, врегулю-

вавши херсонесько-боспорські взаємовідносини й надавши місту певного

політичного статусу, Август водночас покладав на боспорських царів завдання

захищати Херсонес.

Проте у другій чверті І ст., з початком так званої боспорсько-римської

війни, ситуація різко змінилася. За участь у боротьбі з Мітрідатом Боспор-

ським на боці Риму херсонеська громадянська община здобула від римської

317

Розділ IV,

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

адміністрації якісь привілеї, що сприяло зміцненню зв'язків Херсонеса з

імперією. Після розгрому бунтівного Мітрідата все Чорноморське узбережжя,

за винятком невеликої частини Колхіди, перейшло під прямий або опосеред-

кований римський контроль. Подальші зусилля римської адміністрації спря-

мовувалися на його посилення.

У третій чверті І ст. воєнно-політичне становище міста погіршилося. Сар-

мати, які почали проникати на Таврійський півострів, об'єднавшися з пізніми

скіфами, стали загрожувати грекам. Херсонес був змушений звернутися за

підтримкою до намісника римської провінції Мезія. Намісник Т. Плавтій

Сільван удався до рішучих дій, і в 63—64 pp. варварів було розгромлено.

В останній третині І ст. Херсонес залишався в руслі римської політики. В

місті стояли статуї легатів, а римська адміністрація надавала місцевій общині

всіляку підтримку. Історія Херсонеса кінця І — початку II ст. майже невідома.

У 20—30-х роках II ст. у Херсонесі якийсь час дислокувалися солдати

І Італійського легіону та II Луцензієвої когорти. Проте невдовзі їх було виве-

дено з міста, про що свідчить зміст почесного декрету 30-х років II ст., де

йдеться про загрозу варварського вторгнення, внутрішні конфлікти та най-

манців. Є підстави припустити, що в цей час захист Херсонеса знову покла-

дався на правителів Боспору, однак їхня підтримка була малоефективною й

місто домагалося від Риму дарування прав елевтерії. Завдяки сприянню грома-

дян Гераклеї Понтійської — метрополії Херсонеса, місто її отримало. Цю

подію було відзначено спеціальною серією монет, початок карбування яких

датується часом не раніше початку 40-х років II ст. н. є. Дарування нового

політичного статусу (другої елевтерії) супроводжувалось уведенням до міста та

його околиць римських залог.

Римські війська, що дислокувалися в Херсонесі у другій половині II —

третій чверті III ст., займали територію так званої цитаделі, розміщеної у

південно-східній частині городища. Тут зафіксовані підмурки казармених

приміщень, будівлі поблизу XVI башти, що слугувала резиденцією якоїсь

римської посадової особи, споруди з портиками на перетині головних вулиць

цитаделі, де розміщувалися арсенал, терми, а також залишки гончарної печі

(рис. 26). Спочатку римська залога складалася з військовослужбовців V Маке-

донського легіону. Після виведення цього підрозділу з Нижньої Мезії, тут

дислокувалися солдати І Італійського, а наприкінці II ст. XI Клавдієвого легіо-

ну. До складу залоги входили вояки І когорти Бракарів, І Кілікійської і І Су-

гамбрської когорт допоміжних військ. Окрім сухопутних військ, у Херсонесі

базувався загін римських військових кораблів.

Римські війська були розміщені не лише в самому Херсонесі, а й на його

околицях та кількох пунктах Таврики. На висоті Козацька, розташованій на

східному кордоні Гераклейського півострова, відкрито залишки башти і части-

ну округлої огорожі з прибудованими до неї приміщеннями. Іншим пунктом,

де розміщувалися римські війська, була територія сучасної Балаклави

(рис. 27). Римські залоги стояли на Північній стороні сучасного Севастополя,

у Південно-Західній та Південній Тавриці, де на мисі Ай-Тодор функціонува-

ла римська фортеця Харакс. Тут зафіксовано дві фортечні стіни з баштами й

воротами, басейни для води, терми, святилище бенефіціаріїв (військової

поліції), залишки інших споруд, зведених римськими військовослужбовцями.

318

Тема 20

Рис. 26. Схематичний план цитаделі Херсонеса (за І. А. Антоновою та В. М. Зубарем):

1— приміщення казарм; 2 — будинок поблизу башти XVI; 3 — будинок на перехресті головних вулиць

цитаделі; 4 — терми VI ст.; 5 — терми II—III ст.; 6 — залишки гончарної печі; 7 — південна площа цитаделі

виявлено декілька епіграфічних пам'яток. Вони засвідчують, що тут базували-

ся солдати І Італійського і XI Клавдієвого легіонів, а також допоміжних військ.

Командував залогою центуріон.

Утрата значних територій у Північно-Західній Тавриці внаслідок скіфської

експансії призвела до змін у структурі сільськогосподарського виробництва

Херсонеса. Скоротилися обсяги вирощування винограду й збільшилися посіви

зернових. Помітно зросла питома вага промислів, зокрема соляного, та вироб-

ництва солоної риби. Це дало змогу частково забезпечити населення, яке

кількісно збільшилося, засобами для існування і зменшити дефіцит у зовніш-

ній торгівлі. Проте всі ці заходи не могли кардинально оздоровити економіку.

Лише стабілізація зовнішньополітичної обстановки, як головної умови

успішного розвитку античної економіки, відродження сільськогосподарської

бази на Гераклейському півострові в повному обсязі та розширення ринку за

рахунок населення Південно-Західного Криму могли посприяти цьому проце-

сові. Тому розширення з середини II ст. римської військової присутності ста-

ло важливою передумовою збільшення сільськогосподарського виробництва,

піднесення ремесла та посередницької торгівлі. Прикметно, що переважну

більшість ремісничої продукції, як імпортної, так і херсонеської, виявлено на

південь від р. Альми — в межах територій, що контролювалися римськими

військами.

319

Рис. 27. Присвяти римським богам у культовому приміщенні римського опорного пункту

на території сучасної Балаклави

Соціальна структура населення також зазнала певних змін. Розвиток ре-

месла та торгівлі супроводжувався збільшенням у складі населення кількості

вільновідпущених, зайнятих у цих галузях господарської діяльності. Попри те,

що в Херсонесі існувала економічно досить могутня соціальна верхівка, в

сільському господарстві та ремеслі переважала праця дрібних вільних вироб-

ників.

Наприкінці II ст. до влади в Римі прийшов Септімій Север, який приділяв

багато уваги укріпленню дунайських провінцій та античним державам Пів-

нічного Причорномор'я. Тим часом воєнно-політична ситуація у Тавриці за-

гострилася унаслідок проникнення сюди нових груп сармато-аланського насе-

лення. Це змусило римське командування в союзі з боспорськими царем

здійснити запобіжні заходи проти активізації варварів поблизу Херсонеса та у

Східній Тавриці. Завдяки цим діям, а також підтримці, наданій римською

адміністрацією, місто укріпило свої збройні сили й успішно протидіяло вар-

варським навалам протягом першої половини III ст.

У 30—40-х роках III ст. кордони Римської імперії та античні центри зазна-

ли навали варварів, серед яких особливою войовничістю виділялися готи. Хер-

сонес на той час залишався осторонь напрямів їхніх походів. Однак загроза

імперії на дунайському кордоні змусила римлян близько 244 р. вивести війсь-

ка із Херсонеса та інших пунктів Таврики. Але у 250 р. солдати І Італійського

легіону знову на короткий час з'являються в Херсонесі.

Зближення Херсонеса з імперією і дислокація в місті римської залоги були

для його населення вирішальними чинниками стабільного політичного та

соціально-економічного розвитку. Для переважної більшості мешканців це

320

Тема 20

Античні держави Північного Причорномор'я в римський період

була допомога дружньої держави. Завдяки цій підтримці місто змогло не тіль-

ки вижити у варварському оточенні, а й досягти істотного економічного підне-

сення, що позначилося на всіх сферах життя.

Східна Таврика й узбережжя Керченської протоки

Здобувши владу на Боспорі, Фарнак здійснив низку невідкладних заходів,

адже після воєн його батька з Римом економіка царства була знекровлена. Роз-

пад тріумвірату й початок громадянських воєн у Римі наприкінці 50-х років

І ст. до н. є. викликав у Фарнака ілюзії стосовно можливостей об'єднати під

своєю владою території, що входили до складу держави Мітрідата. Однак роз-

битий Цезарем у битві при Зеле (47 р. до н. є.), він не зміг закріпитися на Бос-

порі, де одноосібним правителем став Асандр. Зміцнивши свої позиції, Асандр

почав укріплювати кордони свого царства, здобув низку перемог над піратами

і зарекомендував себе як сильний правитель. Близько 21/20 р. до н. є. Асандр

передав управління державою своїй дружині Динамії. Причина цього кроку

пояснювалася просто. Асандр у своїх діях виявляв надто багато самостійності,

а це суперечило римській політиці того часу. Після 17/16 р. до н. є. на Бос-

порі з'явився Скрібоній, який називав себе онуком Мітрідата Євпатора, і, пос-

лавшись на розпорядження Августа, одружився з Динамією. Дізнавшись про

це, Агріппа направив на Боспор військовий загін на чолі з Полемоном І. Про-

те на час його прибуття Скрібоній вже був убитий. Проте й Полемон І

зіткнувся з опором частини населення, і лише втручання Агріппи, який при-

був до Синопи на чолі римської ескадри, змусило боспорян визнати ставлени-

ка Риму царем. За розпорядженням Августа й Агріппи Динамія стала дружи-

ною Полемона, що надало його владі легітимного характеру. Деякий час Поле-

мон правив разом із Динамією, а близько 12 р. до н. є. одружився з Піфо-

дорідою, онучкою тріумвіра Марка Антонія. Полемон здійснив кілька воєнних

походів проти Танаїсу, в Колхіду і проти аспургіан. Під час останнього похо-

ду він загинув. Після цього Рим уже прямо не втручався у боспорські справи,

хоча боспорські царі перебували в орбіті римської політики.

Подальша історія Боспорського царства кінця І ст. до н. є. — І ст. н. є. не

може бути переконливо реконструйована. Існує кілька концепцій історії Бос-

пору. Однак наявні джерела не дають підстав приєднатися до жодної з них,

оскільки кожна із запропонованих версій базується на припущеннях і може бу-

ти піддана позитивній критиці. Отже, поки не будуть отримані нові джерела,

питання щодо династичної історії Боспору в цей час слід вважати відкритим.

У 14 р. до влади на Боспорі прийшов Аспург. Загострення ситуації в регіоні

змусило його шукати підтримки в столиці імперії, оскільки він не належав до

династичної лінії, що правила раніше. Наявність у титулатурі Аспурга титулу

"друг римлян" дає підстави припустити, що, перебуваючи в Римі, він уклав

договір про дружбу і став "союзником" імперії, а по суті визнав себе васаль-

ним царем й у своїй зовнішній політиці проводив політичний курс, узгодже-

ний з імперією. Між 14/15 і 23 pp. Аспург здійснив воєнну експедицію проти

11 Археологія України

321