Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ IV

селення, й водночас експлуатували своїх осілих одноплемінників, беручи з них

данину.

На правому березі Дністровського лиману в IV—III ст. до н. є. також

фіксується поява сільських поселень. Цей процес став передумовою еко-

номічного піднесення, яке переживала Тіра. Близько середини IV ст. до н. є.

її північно-східний район був обнесений захисною стіною. У другій половині

IV — на початку III ст. до н. є. починається карбування полісної монети, що

засвідчило не лише розвиток внутрішнього ринку, а й збільшення товарної

спрямованості економіки.

Нижнє Побужжя у другій половині III — І ст. до н. є.

У середині III ст. до н. є. Ольвія вступає в смугу економічної кризи. При-

чини і характер цього явища крилися у тих процесах, що відбувалися на Бал-

канах та в інших районах Північно-Західного Причорномор'я. Близько сере-

дини III ст. до н. є. більшість сільських поселень і садиб ольвійської периферії,

розташованих на правому березі Бузького лиману, припиняють своє існуван-

ня. Беручи до уваги, що економічне піднесення Ольвійської держави на-

прикінці IV — у першій половині III ст. до н. є. зумовлювалося розширенням

сільських володінь, то кризові явища, відмічені у другій половині III ст. до

н. є., слід пов'язувати насамперед із припиненням господарської діяльності на

поселеннях Нижнього Побужжя. Хоча в безпосередній близькості від Ольвії і

на лівому березі Бузького лиману на поселеннях знайдено матеріали другої по-

ловини III — середини II ст. до н. є. Проте обсяги виробництва сільськогос-

подарської продукції тут значно скоротилися. Це, своєю чергою, призвело до

негативних наслідків у соціальній сфері. Відсутність нормального постачання

продуктів харчування, а також припинення регулярного надходження форосу

спричинили дестабілізацію соціально-політичного життя. Громадянська общи-

на всіляко намагалася знайти вихід із цього скрутного становища.

Загибель сільських поселень на правому березі Бузького лиману й загаль-

на дестабілізація воєнно-політичної ситуації в усьому Північно-Західному

Причорномор'ї були пов'язані з просуванням сюди кельтів, які під іменем

галатів згадуються в ольвійському декреті на честь Протогена. Ситуацію

погіршувало ще й те, що ольвіополіти змушені були періодично сплачувати

значну данину варварським правителям. А це спричинило переселення до

Ольвії мешканців неукріплених сільських поселень, позбавлених засобів до

існування. Втрата значної частини територій і збільшення кількості населення

міста у другій половині III ст. до н. є. призвели до погіршення його майново-

го стану і зростання соціальних суперечностей. Із поглибленням соціальної

диференціації пов'язана елітаризація державного устрою Ольвії, унаслідок якої

доступ до вищих магістратур став прерогативою небагатьох заможних сімей,

представники яких рік у рік займали вищі посади в державному апараті.

Основна ж маса населення поступово розорялася.

302

Тема 19

Північне Причорномор'я за доби еллінізму

Близько середини II ст. до н. є. Ольвія знову переживає кризову ситуацію,

пов'язану з погіршенням відносин із навколишніми варварами. В середині

II ст. до н. є. припиняють своє існування поселення лівого берега Бузького

лиману, пов'язані з Ольвією. Це змусило громадянську общину шукати під-

тримки у пізньоскіфського царства Скілура. Ольвіополіти добровільно визна-

ли над собою його владу, що дало їм можливість здобути захист від зазіхань

інших варварів. Ольвійсько-скіфський союз існував до розгрому Кримської

Скіфії понтійськими військами. Залишившись без скіфської підтримки, Ольвія

знайшла собі нового покровителя в особі Мітрідата VI Євпатора. Після роз-

грому Мітрідата VI Римом соціально-економічна криза в Ольвії поглибилася.

Значна частина населення переселилася до інших місць, зокрема на нижньо-

дніпровські пізньоскіфські городища. В середині І ст. до н. є., після того як

місто було зруйноване внаслідок одного із грабіжницьких походів гетів, життя

на території Ольвії припиняється і відновлюється лише на початку нової ери.

таті s ~<т

Нижнє Подністров'я в середині III — І ст. до н. є.

Від середини III ст. до н. є. фіксуються ознаки кризи античних центрів

Північно-Західного Причорномор'я, спричиненої зміною зовнішньополітич-

ної ситуації. Раніше вважалося, що Ніконій припинив своє існування на-

прикінці III ст. до н. є. Проте знахідка в Тірі нового декрету першої полови-

ни III ст. до н. є. дає підстави датувати цю подію більш раннім часом. Части-

на його мешканців могла переселитися до Тіри, яка не постраждала від воро-

жої навали. Попри загибель сільських поселень правого берега Дністровсько-

го лиману, життя на території Тіри тривало. Виявлені під час розкопок зразки

імпортної продукції свідчать, що в III—II ст. до н. є. Тіра зберегла певний еко-

номічний потенціал. Згодом місто потрапляє у сферу впливу Понтійського

царства, а з приходом до влади Мітрідата VI Євпатора входить до складу його

держави. Історія Тіри після смерті Мітрідата невідома. Проте ситуація, що

склалася, дає підстави припустити, що вона була розорена гетами або ж опи-

нилася під їхньою владою.

Південно-Західний і Північно-Західний Крим

У середині — другій половині IV ст. до н. є. в історії Херсонеса починаєть-

ся новий період. У середині — наприкінці IV ст. до н. є. поліс переживає знач-

не економічне піднесення. Наслідком цього було збільшення міської території,

зведення нової захисної стіни, а також активізація житлового та храмового

будівництва. На зламі IV—III ст. до н. є. Херсонес досягає своїх максимальних

розмірів і освоює сільськогосподарську територію усього Гераклейського

півострова (рис. 18). Протягом останньої третини IV — початку III ст. до н. є.

в Північно-Західній Тавриці виникають нові грецькі городища та поселення,

303

Розділ IV

триває процес освоєння значних сільськогосподарських територій. Одним із

найбільш досліджених херсонеських укріплень, що виникли в Північно-Захід-

ному Криму, були Калос Лімен, розташований поблизу Керкінітіди, як про це

згадується в херсонеській присязі, та поселення Панське (рис. 19).

Широка херсонеська експансія у Північно-Західному Криму, підкорення

Керкінітіди шляхом примусового сінойкізму або сімполітії та освоєння сіль-

ських територій у цьому районі сприяли значному економічному піднесенню

Рис. 18. Система розмежування земель на Гераклейському півострові

(Цифрами позначено номери земельних ділянок) (за Г. М. Ніколаєнко)

304

Тема 19

Північне Причорномор'я за доби еллінізму

Херсонеса. Землями в Північно-Західній Тавриці володіла громадянська об-

щина міста, яка мала від цього певний зиск. На зламі IV—III ст. до н. є. в

Херсонесі остаточно завершився процес перетворення невеликого автономно-

го поліса класичного типу на центр територіального державного об'єднання.

До цього часу слід віднести розвиток інтеграційно-централістських тенденцій,

які знайшли відображення в єдності духовної та матеріальної культури на

території Херсонеської держави, що добре простежується за археологічними

матеріалами.

Після освоєння Гераклейського півострова та

земель у Швнічно-Західному Криму відбувають-

ся помітні зміни в економіці. її основою залиша-

лося сільське господарство, однак політичне під-

корення Північно-Західного Криму призвело до

певних змін у його структурі. На Гераклейському

півострові переважало вирощування винограду

та виробництво вина, тоді як на античних посе-

леннях Північно-Західного Криму — зернових

культур. Це зумовило подальший розвиток ре-

месла і торгівлі.

Унаслідок збільшення виробництва зерна та

вина торговельна діяльність Херсонеса значно

активізується. Особливо інтенсивні торговельні

зв'язки місто підтримувало з Нижнім Подніпро-

в'ям та Нижнім Подонням. Але до варварського

населення херсонеське вино потрапляло через

посередників — купців Ольвії та Боспору. Розви-

ток торговельних операцій стимулював збіль-

шення виробництва товарної продукції. Це,

своєю чергою, спонукало до збільшення випуску

власної монети з другої половини IV ст. до н. є.

та появи в Херсонесі монет інших центрів.

Зміни в економіці вплинули на соціальний

склад населення. У громадянській общині виді-

лилася соціальна верхівка, яка володіла велики-

ми земельними ділянками й брала участь у мор-

ській торгівлі. Поліпшився також матеріальний

стан переважної більшості громадян. Адже після

приєднання Пшнічно-Західного Криму частина

доходів, що надходили з цього району, спрямо-

вувалася на потреби всього громадянського ко-

лективу. Значну частину херсонеського суспіль-

ства становили верстви соціально залежного та неповноправного населення.

Однак немає підстав стверджувати про наявність тут значної кількості рабів.

Дрібні вільні виробники обробляли більш як три чверті земель на Гераклей-

ському півострові.

У другій чверті або в другій третині III ст. до н. є. у степовій зоні Північно-

го Причорномор'я відбулися суттєві зміни, внаслідок яких на території Таври-

Рис. 19. Присяга громадян

Херсонеса.

Початок III ст. до н. є.

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

ки виникло пізньоскіфське ранньодержавне утворення з центром у Неаполі

Скіфському. Скіфи, які на той час зайняли степову та передгірську смуги Кри-

му, почали активно переходити до осілості. На початку III ст. до н. є. вони

зруйнували низку античних поселень у Північно-Західному Криму й почали

освоювати залишені греками поселення. Наприкінці III — на зламі III—II ст.

до н. є. скіфи захопили майже всю сільську територію. Вистояли лише Керкі-

нітіда та Калос Лімен, які мали потужні укріплення, проте у другій половині

II ст. до н. є. греки залишили й ці міста. На місцях херсонеських поселень у

II ст. до н. є. виникають скіфські фортеці.

За цих обставин херсонеська громадянська община здійснила низку заходів

з тим, щоб припинити подальше просування варварів й усунути загрозу цент-

рові держави. Однак у другій половині II ст. до н. є. пізньоскіфське державне

утворення на чолі зі Скілуром знову активізувало свої дії. Якщо раніше скіф-

ська експансія спрямовувалася проти грецьких поселень Північно-Західної

Таврики, то тепер скіфи загрожували безпосередньо Херсонесові. Громадян-

ська община була змушена звернутися за підтримкою до правителя Понтій-

ської держави Мітрідата VI Євпатора. Той надіслав до Таврики війська під ко-

мандуванням свого полководця Діофанта, який разом із херсонеситами в ході

кількох воєнних кампаній (113—111 pp. до н. є.) розгромив скіфів, очолюва-

них сином Скілура Палаком і ліквідував загрозу, що нависла над Херсонесом.

Воєнна підтримка Мітрідата призвела до певних змін у політичному статусі

громадянської общини Херсонеса. Вона проголосила царя своїм "захисником"

та, зберігши самоврядування, увійшла до складу Понтійської держави. В Хер-

сонесі було розміщено понтійський гарнізон, який забезпечував охорону міста

від варварів та сплату данини. З цього часу Херсонес утратив свою незалеж-

ність. Протягом 80—70-х років до н. є. він залишався в орбіті політики Мітрі-

дата, однак після повстання фанагорійців вийшов зі складу Понтійської дер-

жави. Цими подіями завершується елліністичний період в історії Херсонеса.

Східна Таврика та узбережжя Керченської протоки

Об'єднання під владою Спартокідів до початку IV ст. до н. є. значних те-

риторій у Східному Криму, на Таманському півострові і прилеглих до нього

районів стало поворотним пунктом в історії Боспорської держави. Від другої

чверті IV ст. до н. є. починається стрімке зростання кількості поселень й

організація сільських територій держави. Розпочинається інтенсивне будів-

ництво в Пантікапеї та інших містах Боспору.

В епіграфічних пам'ятках Левкон І фігурує як "архонт Боспору та Фео-

досії". Це дає підстави вважати, що політичний статус останньої у складі

царства був близьким політичному статусові столичного Пантікапея. Грома-

дянські общини цих міст користувалися правами самоуправління. Правителі

Боспору виступали по відношенню до грецьких центрів не як царі, а як архон-

ти, демонструючи тим самим свою прихильність до еллінських традицій. Після

організації хори держави відбуваються зміни у формах землеволодіння. Парі —

306

Тема 19

..Північне Причорномор'я за доби еллінізму.

верховні власники землі, передали частину її у володіння своєму найближчо-

му оточенню. Тим самим було започатковано процес виникнення садиб, що

стали центрами великого землеволодіння.

Таким чином, землі в околицях великих боспорських міст перебували у во-

лодінні громадян. Більш віддалені території були заселені осілим варварським

населенням, оскільки після підпорядкування Феодосії боспорським царям ці

території стали їхньою земельною власністю. До Боспору надходив форос у

вигляді поставок зерна із земель, що становили царський фонд.

У другій чверті — середині III ст. до н. є. на хорі царства відбулися суттєві

зміни. Переважна більшість античних поселень занепадає. Деякі з них були за-

лишені своїми мешканцями. Причому загибель сільських поселень і кризові

явища в економіці у цей період фіксуються не лише на Боспорі, айв інших

античних державах регіону. Зміни у становищі Боспорської держави відбува-

ються і на її східних кордонах. Тут це було пов'язано з пересуванням сармат-

ських племен, про що свідчить будівництво укріплень на багатьох поселеннях,

сліди руйнувань, а також скарби монет кінця IV — першої половини III ст. до

н. є. Близько середини III ст. до н. є. Боспорська держава втратила контроль

за територіями, продукція з яких була основним джерелом збагачення династії

Спартокідів і основою їхньої експортної діяльності.

Після подій середини III ст. до н. є., під час яких зникають поселення, го-

родища та садиби, населення хори держави у Східному Криму значно скоро-

тилося. Проте в останній чверті III ст. до н. є. життя на поселеннях в околи-

цях Феодосії, у Кримському Приазов'ї та в інших місцях Керченського півост-

рова поступово відроджується. Виникають нові укріплені городища. Частина

пам'яток цього часу представлена великими, добре укріпленими городищами

та невеликими "садибами". Планування городищ вирізняється лінійністю,

квартальною чи блочною забудовами. Вони розташовувалися на мисах, у доб-

ре захищених природою місцях. Навколо них зводилися оборонні стіни, баш-

ти і форти. До них прилягала "приміська" зона, але й вона була укріплена.

Такі городища ставали центрами своєрідних укріплених районів.

Зменшення населення Східного Криму внаслідок погіршення відносин зі

скіфами спричинило ситуацію, коли значні маси неповноправного населення

були змушені залишати обжиті місця і переселятися до спокійних районів.

Частина із них осіла в містах, де зріс прошарок вільного, але неповноправно-

го населення, праця якого могла бути використана в ремісничому виробництві

та промислах, у тому числі й виноробстві.

Чіткі сліди ремісничого виробництва елліністичного періоду, й насамперед

металообробки і гончарства, поки що зафіксовано лише при розкопках вели-

ких боспорських центрів (Пантікапею, Німфею, Фанагорії, Горгіппії). У той

же час на території порівняно добре вивченого в археологічному відношенні

Мірмекія, окрім виноробства, не зафіксовано будь-яких слідів значних майс-

терень. Виявлено лише окремі речі, що свідчать про домашнє виготовлення

намиста. В малих боспорських містах переважало виробництво нескладних

кістяних виробів і ліпної кераміки. Це свідчить про аграрну основу господар-

ства даних поселень.

У III ст. до н. є. економіка Боспору зазнала помітних змін. Зросла питома

вага виноробства і ремесел у господарстві найбільших боспорських центрів. Це

307

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ Н ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

сприяло зростанню обсягів товарного виробництва й подальшому розвитку

товарно-грошових відносин на всій території Боспору. Збільшення виробни-

цтва вина і піднесення ремесла супроводжувалися активізацією торгівлі.

Раніше зовнішня торгівля Боспору базувалася головним чином на вивозі знач-

них партій зерна, однак зі скороченням сільських територій, де вирощувалися

зернові, зросла роль економічних зв'язків із варварським населенням. Адже

саме воно було головним споживачем вина і ремісничої продукції, виготовле-

них на Боспорі. Прибутки від торгівлі зумовили активізацію будівництва у ве-

ликих містах. Скорочення хлібного експорту значною мірою компенсувалося

збільшенням питомої ваги інших продуктів у торгівлі з центрами Південного

Причорномор'я та Середземномор'я.

У II ст. до н. є. економіка Боспору досягла певної стабілізації. Цьому знач-

ною мірою сприяло укладення скіфо-боспорського союзу, спрямованого про-

ти об'єднання сарматських племен (сіраків та аорсів). Хоча під тиском саме

цих племен Боспор був змушений сплачувати данину у все більших розмірах.

Сьогодні важко уявити, як конкретно складалася ситуація на Боспорі, але во-

на, безперечно, була досить напруженою. Це змусило боспорського царя

Перісада під час херсонесько-скіфського збройного протистояння і завдяки

дипломатичній активності Діофанта передати владу над царством Мітрідатові

VI Євпатору.

Події, пов'язані з переданням влади Мітрідату, супроводжувалися заколо-

том під керівництвом Савмака. Тривалий час цей виступ розглядався як рево-

люція рабів. Однак нині встановлено, що Савмак був одним із представників

скіфської знаті і, ймовірно, командував скіфськими найманцями на Боспорі.

Після передання влади Мітрідату він зі своїми прибічниками здійснив держав-

ний переворот, сподіваючись захопити боспорський трон. Однак завдяки

рішучим діям Діофанта заколот було придушено, а його ватажка відправлено

до Понтійського царства. Входження Боспору до складу цієї держави позитив-

но позначилося на розвитку грецьких міст. Адже тепер вони становили єдине

ціле з високорозвиненими містами Понтійського царства.

Підтримуючи економічний розвиток Боспору, Мітрідат дбав про власні

інтереси. Він розраховував використати його багаті сировинні ресурси для

підготовки до війни з Римом. Проте надходження значних ресурсів не могло

забезпечуватися лише за рахунок прибутків від ремесла й торгівлі чи зростан-

ня міського господарства та полісного землеволодіння. За часів правління

Мітрідата хора на території Боспору складалася із сільських садиб та низки по-

селень і городищ. Сільські садиби належали боспорській знаті, а городища

являли собою військово-господарські поселення (катойкії), де переважно

мешкали військові поселенці (катойкі). Виникнення значної кількості таких

поселень, де проживало еллінізоване варварське населення, що перебувало на

службі в понтійського правителя, — одна з найхарактерніших ознак розвитку

Боспору. Система поселень, створених у цей час, проіснувала до III ст. до н. є.

і цілком довела свою життєздатність в умовах Боспору.

Розрив економічних зв'язків із південнопонтійськими центрами, зростан-

ня обсягів податків із населення Боспорського царства, яке стало останнім

притулком царя на завершальному етапі його боротьби з Римом, спричинили

зростання антимітрідатівських настроїв. Особливо потерпала від становища,

308

Тема 19

що склалося, соціальна верхівка населення грецьких міст, яка вела морську

торгівлю і сплачувала значні податки. Однак Мітрідат іще міцно тримав у своїх

руках важелі управління, тож розрив із ним загрожував серйозними наслідка-

ми заможній частині грецького населення. Але після повстання Фанагорії й

інші грецькі міста відпали від царя. Скориставшись цим, син Мітрідата Фар-

нак у 63 р. до н. є. підняв повстання проти батька в Пантікапеї, під час якого

Мітрідата, на його прохання, було вбито одним із охоронців. У нагороду за

зраду Фарнак дістав від Помпея в управління Боспорське царство та підлеглі

йому території, за винятком Фанагорії, громадянська община якої за ан-

тимітрідатівські дії здобула права елевтерії ("свободи") й автономії.

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Доба еллінізму характеризувалася розквітом містобудівного мистецтва. В

цей період виникає низка нових поселень та міст (Горгіппія, Танаїс, Порфмій

та ін.), а площа та кількість населення уже існуючих міст (Ольвія, Херсонес,

Пантікапей, Фанагорія) значно зрос-

тають. Завдяки збільшенню міської те-

риторії у деяких містах (Ольвія, Пан-

тікапей, Фанагорія) виділяються верх-

ня та нижня частини, які з'єднувалися

терасами. Масштабні будівельні робо-

ти, під час яких зазнавали реконструк-

ції цілі квартали, проводилися в Оль-

вії, Херсонесі, Пантікапеї. Показовим

є приклад Херсонеса, де майже в кла-

сичному вигляді було застосовано

гіпподамову систему ортогонального

планування міської території. Перебу-

довувалися оборонні споруди, зводи- Рис- 20. Акрополь Пантікапея

лися нові мури й башти, спорудження

яких велося з урахуванням рельєфу

місцевості. В найвищій точці Пантікапея виріс укріплений акрополь, де роз-

міщувався царський палац (рис. 20).

Для міської забудови характерні два типи будинків: безордерні помешкан-

ня малої площі та будинки перестильного типу, які мали розвинену плануваль-

ну схему та значну площу. В будинках заможних громадян чітко виділяються

андрони (чоловічі кімнати), підлога яких прикрашалася мозаїками, та великі

приміщення з вогнищами. Для покрівлі будинків різного типу використовува-

ли черепицю місцевого та імпортного виробництва, а також архітектурну тера-

коту. Стіни тинькували й розписували кольоровими фарбами. Центральні час-

тини міст забудовували ордерними будинками, а скромніші оселі концентру-

валися на окраїнах (Ольвія, Фанагорія). Керамічні майстерні, небезпечні з

огляду пожежної безпеки, виносили за межі житлової забудови (Херсонес,

Фанагорія). У цей час остаточно формуються міські магістралі, поверхню яких

309

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Рис. 21. Античний театр у Херсонесі

(реконструкція О. І. Домбровського.

Фото з повітря К. Вільямса)

мостили битою керамікою та дрібним

камінням, а іноді й плитами. Під покрів-

лею вулиць прокладали водостічні ка-

нали, а сміття вивозили за межі міста.

Проводили масштабні роботи з архітек-

турного оформлення громадських цент-

рів міст, будівництва ансамблів культо-

вих та громадських споруд. Найбільш

показовим у цьому відношенні є центр

Ольвії, де вивчені прилеглі один до од-

ного агора і теменос із храмами Зевса

та Аполлона Дельфінія. Наприкінці

IV ст. до н. є. в Херсонесі споруджено

театр (рис. 21). Писемні джерела свідчать,

що театри були і в Ольвії та Пантікапеї.

В Пантікапеї відкрито залишки громад-

ського будинку III—II ст. до н. є., які

інтерпретовано як пританей (приміщен-

ня для зібрань посадовців-пританів), а

в Горгіппії — гімнасій. Згадується гімнасій і в одному із написів з Ольвії. В

будівництві використовували різні системи кладок (рис. 22), а в архітектурі

найпоширенішими були іонійський та дорійський ордери, корінфський вико-

ристовувався менше.

Досить активно в цей час відбува-

лося освоєння сільських територій, де

виникали різнотипні укріплені та не-

укріплені поселення (Ольвія, Північно-

Західний Крим, Боспор), розбудовува-

лися садиби, які концентрувалися в

межах земельних володінь громадян

(Херсонес, Керкінітіда). Сільські помеш-

кання представлені в основному бага-

токамерними безордерними будинками

з внутрішніми дворами та чітко вира-

женою господарчою функцією. На Бос-

порі продовжували функціонувати обо-

ронні вали, завдяки яким були захи-

щені величезні сільськогосподарські

території.

Певних змін зазнали некрополі ан-

тичних центрів. В Ольвії та на території

Боспору зросла кількість поховань

представників заможних верств, які хо-

Рис. 22. Типи кладок житлових вали своїх небіжчиків під курганними

громадських споруд другої половини насипами. На Боспорі використовува-

IV ст. — II ст. до н. є. лися підкурганні кам'яні склепи з

(за С. Д. Крижицьким) уступчастими склепіннями, які склада-

310

Тема 19

зрномор'я за доби еллінізму

лися з дромоса та поховальної камери

квадратної або прямокутної форми.

Найбільш показовим є склеп Царсько-

го кургану поблизу м. Керчі (рис. 23).

Склепи з уступчастими перекриттями

споруджувалися протягом IV—II ст. до

н. є. Іноді склепіння таких поховальних

споруд розписували фресковим живо-

писом. У Херсонесі підкурганний обряд

поховання не набув поширення. Біль-

шість підкурганних поховань були пог-

рабовані ще в давнину, однак грандіоз-

ні розміри поховальних споруд свідчать,

що вони належали найзаможнішим

верствам суспільства.

Поховальні споруди фунтових нек-

рополів, у яких ховала своїх померлих

родичів основна маса жителів античних

центрів, представлені різними типами.

Поряд із фунтовими трапляються мо-

гили, складені з черепиць, а також під-

бійні та земляні могили або вирубані у

скелі склепи різної конструкції. Дітей

продовжують ховати в амфорах. Пере-

важало тілопокладення, але фапляють-

ся й кремації, причому найбільшу кіль-

кість таких поховань у цей час зафіксо-

вано в Херсонесі. У ґрунтових похован-

нях з тілопокладеннями зафіксовано по

одному небіжчику, а в склепах, які були сімейними усипальницями, вже хова-

ли кількох померлих. Тіла небіжчиків клали в дерев'яні труни або саркофаги.

Витончені саркофаги, виконані у вигляді храму, знайдено в некрополі Панті-

капея. Поряд із дерев'яними використовувалися саркофаги із мармуру. Разом

із небіжчиком в могилу клали речі, які, на думку греків, могли знадобитися

йому в потойбічному світі. їх набір залежав від статі, віку, становища помер-

лого в суспільстві. Над могилами ставилися надфобки у вигляді прямокутних

стел, іноді прикрашені антефіксами, або антропоморфні пам'ятники. Най-

більш показовими у цьому відношенні є стели із зображеннями зброї IV—

III ст. до н. є. із Херсонеса. Виходячи з даних поховального обряду, етнічний

склад населення античних ценфів був переважно фецьким, хоча в Ольвії та

Боспорі, особливо на сільських територіях, фіксується певний прошарок

вихідців із середовища тубільного населення. У Херсонесі, навпаки, наявність

варварів не простежується.

Масовий археологічний матеріал представлений головним чином продук-

цією керамічного виробництва. Це, насамперед, фрагменти амфор, в яких пере-

возили вино та маслинову олію з ценфів Південного берега Чорного моря,

Родосу, Косу та інших (рис. 24). За формою посудин та клеймами чітко вирізня-

Рис. 23. Дромос Царського кургану