Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

скіфів і таврів, і не тільки підкорив їх, а й став називатися царем Боспору й

Феодосії. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років І ст. Аспург одружився із

Гіпепірією. У них народилося два сини — Мітрідат і Котіс, які згодом стали

боспорськими царями.

Після смерті Аспурга якийсь час державою правила Гіпепірія, яка переда-

ла владу своєму синові Мітрідату. Однак імператор Калігула не затвердив йо-

го царем і направив на Боспор царя Полемона II, якому було надано престол.

Попри участь у цій акції значних римських сил, Мітрідат усе ж переміг і зали-

шився на троні. Він намагався проводити незалежний курс, спираючись на

варварські племена, які мешкали на території Боспорського царства. Це приз-

вело до загострення відносин із Римом, який проголосив царем його брата

Котіса. Після цих подій розпочалася римсько-боспорська війна, внаслідок якої

царем став Котіс І і римська адміністрація посилила контроль над Боспором.

У першій половині II ст. Боспор продовжував залишатися в руслі римської

політики. Показово, що кожний новий імператор підтверджував права нового

царя. Так, після смерті Савромата І римська адміністрація підтвердила права

Котіса II на престол. Після Котіса II правителями Боспору були Реметалк і

Євпатор, а після них царем став Савромат II. Його правління характеризува-

лось активною внутрішньою політикою, спрямованою на укріплення кордонів

царства та зв'язків з імперією. До часів правління Савромата II належать відо-

мості про Боспорську війну, що відбулася між 186 і 193 pp. Під час цієї війни

Савромат II та римське військове командування здійснили в Тавриці широко-

масштабну воєнну акцію проти варварів. Унаслідок їхніх спільних дій під

контроль боспорського царя та римської адміністрації відійшли значні райони

у Південно-Західній та Східній Тавриці.

Після смерті Савромата II боспорський престол обійняв його син Реску-

порід, який у спадок від батька дістав не лише Боспорське царство, а й землі

у Східній Тавриці. За часів свого правління Рескупорід здійснив низку

успішних походів проти варварів, підтримував тісні зв'язки з провінцією

Віфінія-Понт й усіляко сприяв торгівлі. Проте ситуація у державі погіршува-

лася. Ще за життя Рескупоріда II його нащадком став син правителя Котіс III,

і з цього часу інститут співправителів на Боспорі стає звичною практикою.

Цілком можливо, що старший співправитель перебував у Пантікапеї, а молод-

ший — в азійській частині Боспору. Це, безперечно, свідчило про послаблен-

ня у першій половині III ст. царської влади. В подальшому співправителем

Котіса III став Савромат III, Рескупоріда III — Інінфімей, а в Рескупоріда IV

було троє співправителів, які послідовно змінювали один одного. У першій по-

ловині III ст. майже всі царі здійснювали проримську політику. В 30-х роках

III ст. у південно-східні межі Боспору вторгнулися варвари, які розгромили

Горгіппію. Інші райони цього разу не постраждали.

З середини І ст. до н. є., коли розпочався римський період в історії Боспо-

ру, відбувається зменшення загальної кількості поселень у Східній Тавриці.

Найбільш характерними для цього часу є поселенські структури, представлені

пам'ятками двох типів. Це окремо розташовані башти або форти, сконцентро-

вані у безпосередній близькості від Узунларського валу, а також добре

укріплені поселення з компактною внутрішньою забудовою (рис. 28). Вони

виникають на Боспорі ще наприкінці III ст. до н. є., але остаточно цей тип

Тема 20

сформувався на зламі І ст. до н. є. —

І ст. н. є. Деякі башти й поселення

під час бурхливої боспорської історії

періодично руйнувалися і гинули, але

у своїй основі ця система укріплень

проіснувала до середини — третьої

чверті III ст.

Як і раніше, на Боспорі верхов-

ним власником земель був цар, уна-

слідок чого у другій половині І ст. до

н. є. — І ст. продовжувалася політика

створення військових поселень, роз-

почата ще Мірідатом VI Євпатором.

Утім, організацію сільської території

та характер землеволодіння на Бос-

порі в середині І ст. до н. є. — третій

чверті III ст. вивчено ще недостатньо.

Відомо, що основою сільськогоспо-

дарського виробництва залишалося

дрібне землеволодіння. Водночас є

дані, що свідчать про наявність тут

значних за розмірами землеволодінь.

У великих господарствах, як і на цар-

ській землі, в основному використо-

вувалася праця населення широкого

правового спектра, а не лише рабів.

Важливою галуззю переробки, як і в минулому, було виробництво вина.

Виноробні концентрувалися в окрузі боспорських міст та на сільських посе-

леннях. Причому, якщо за елліністичного періоду виноробні фіксуються тіль-

ки в європейській частині держави, то з початку І ст. виробництво вина

засвідчено й у її азіатській частині. На відміну від елліністичного періоду, ко-

ли в кількісному відношенні переважали тарапани, а також виноробні з одним

давильним майданчиком та резервуаром, у перші століття основою винороб-

ства стають комплекси з кількома давильнями та резервуарами. Ще одним ви-

дом виробничої діяльності було соління риби, про що свідчать комплекси, які

складалися з невеликих за обсягом ванн.

Активно розвивалися ремесла, представлені рештками металообробки,

виробництва кераміки, ювелірних прикрас, скловиробництва, деревообробки,

косторізного, кожум'яцького, ткацького, будівельного та інших, звичайних для

античних центрів того часу. Нині є всі підстави вважати, що спеціалізація в га-

лузі ремісничого виробництва була невисокою, переважали невеликі майс-

терні. Хоча в деяких містах, зокрема на околиці Горгіппії, у II—III ст. існував

квартал ремісників, зафіксований археологічно. Тут відкрито залишки гончар-

них печей, знайдено форми для виготовлення теракот та світильників, скуп-

чення відходів гончарного виробництва тощо. Загалом житлова архітектура

боспорських міст характеризується добре розвинутою господарчою функцією

міських будинків. Якщо в елліністичний період виробництво вина зосереджу-

йте. 28. План боспорської фортеці Ілурат

(за І, Г. Шургая)

323

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

валося на сільських поселеннях, у невеликих боспорських містах (Німфеї,

Мірмекії, Тірітаці) та околицях Пантікапея; то в перші століття нової ери ви-

норобні фіксуються у межах великих міст (Пантікапей, Фанагорія, Горгіппія).

В таких центрах простежується значна концентрація ремісничих майстерень, а

невеличкі містечка (Тірітака, Мірмекій) стають також центрами соління риби.

Це свідчить про поступову зміну функцій міст. У їхньому господарчому житті

зростає питома вага товарного виробництва й товарообміну. Внаслідок цього

у складі городян збільшується кількість осіб, які не були землевласниками.

Стабілізація воєнно-політичної ситуації навколо Боспору в І—II ст. спри-

яла піднесенню сільського господарства, промислів та ремісничого виробни-

цтва. Як наслідок, зросли обсяги торгівлі з центрами Причорномор'я та вар-

варським оточенням. З Боспору та найближчих територій в різні античні цент-

ри вивозилися продукти землеробства, скотарства та солона риба. На Боспор

і далі у Північне Причорномор'я ввозилися високоякісні вина, маслинова олія

в амфорах (рис. 29), червонолаковий посуд із Пергама та Самоса, скляний —

із Сірії, Єгипту, західних римських провінцій та ін.

Продовжували розвиватися економічні зв'язки з варварським світом. У

Східній Тавриці найбільшим торговим центром залишався Пантікапей, а в

азіатській частині — Фанагорія та Горгіппія. Особливу роль у торгівлі з варва-

рами відігравав Танаїс. Характерна ознака житлових кварталів цього центру —

будинки з глибокими підвалами, де зберігалися зерно, що надходило до міста,

амфори з вином та маслиновою олією й інші продукти. Прикметною ознакою

торговельних відносин з варварським населенням було використання монет як

еквівалента обміну, чого раніше не фіксувалося.

Основні тенденції економічного розвитку дають можливість у загальних

рисах схарактеризувати соціальний склад боспорського суспільства. Цар про-

довжував залишатися верховним власником землі. Тому царську сім'ю, її

оточення та державний апарат слід розглядати як привілейовану групу суспіль-

ства. А це, своєю чергою, засвідчує значну питому вагу державно-редистрибу-

тивного сектора в економіці. За таких умов обсяги прав різних верств населен-

ня фіксувалися за станово-правовими ознаками, а становий поділ сприяв

майновій нерівності у суспільстві.

Значна питома вага державно-редистрибутивного сектора економіки пе-

редбачає, що її нормальне функціонування можливе лише за наявності знач-

ного прошарку населення, яке сплачувало земельну ренту-податок. Ідеться про

власників невеликих ділянок землі, яка надавалася їм із царського фонду в

умовне володіння. Цей прошарок населення, значну частину якого становили

еллінізовані варвари, був основною виробничою силою в сільськогосподар-

ському виробництві. У великих господарствах, як і на царській землі, викорис-

товувалася в основному праця населення широкого правового спектра. У цьому

зв'язку викликає інтерес напис 151 p., де згадуються пелати, яких слід розгля-

дати як категорію населення, близьку з римськими колонами або кріпаками.

Ще один соціальний прошарок населення репрезентували мешканці міст.

Якась частина їх володіла земельними ділянками. Оскільки верховним власни-

ком землі на Боспорі вважався цар, населення більшості грецьких центрів за

користування своїми ділянками мало сплачувати земельну ренту-податок у

державну скарбницю. Майновий стан мешканців великих та малих боспор-

324

Рис. 29. Амфори І—III ст. н. є.

325

Розділ IV

ських міст був різним. Серед них траплялися заможні люди, особи середнього

достатку й бідняки. Проте всі вони вважалися підданими царя й мали сплачу-

вати податки.

У великих центрах у II — першій половині III ст. в економіці Боспору

зросла питома вага товарного виробництва, насамперед ремесла, яке приноси-

ло стійкі прибутки. Праця рабів використовувалася головним чином у домаш-

ньому господарстві царя, його оточення та якоїсь частини заможних родин.

Основною ж виробничою силою на Боспорі були різні категорії особисто віль-

ного, але залежного від держави різноетнічного населення, зайнятого у сіль-

ському господарстві, ремеслі та дрібній торгівлі.

mm:

•

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Після деякого занепаду, пов'язаного з подіями кінця II — першої полови-

ни І ст. до н. є., античні міста починають відроджуватися, розширюється їхня

площа (Пантікапей, Фанагорія). Хоча, скажімо, територія тієї ж Ольвії після

гетської навали зменшилася втроє. В містах здійснювалися масштабні буді-

вельні роботи, як правило, на основі

планування, що склалося раніше. Бу-

дувалися оборонні мури, споруди гро-

мадського призначення. При цьому

зростає скупченість забудови, у житло-

вих кварталах фіксується наявність ви-

робничих комплексів. У плануванні

ордерних та безордерних житлових

споруд домінували традиційні грецькі

схеми. Новою прикметною рисою стає

поява господарсько-житлових будин-

ків. Збільшується відсоток двоповерхо-

вих споруд, що зумовлювалося зрос-

танням кількості населення та обме-

женими можливостями розширення

міської території. Ознакою будівельної

Рис. 30. Системи кладок техніки стає спрощення конструкцій і

житлових та громадських споруд погіршення їхньої якості. Пік підне-

I—ІІІ ст. н. є. сення будівництва та розвитку архітек-

(за С. Д. Крижицьким) тури припадає на II — першу полови-

ну III ст. н. є.

(рис.

30).

Римський вплив майже не позначився на основних принципах містобуду-

вання та архітектури. Римські гарнізони розміщувалися в цитаделях, споруд-

жених ще в попередній період (Херсонес). Єдиним винятком є Харакс, пов-

ністю побудований римлянами з урахуванням принципів, що використовува-

лися при зведенні римських військових таборів. Римський вплив найяскравіше

простежується в конструкції терм, де використовувалися типово римські

326

Тема 20

Античні держави Північного Причорномор'я в римський період

обіфівальні системи (гіпокаусти), водогони, застосуванні цем'янкового розчину

(Херсонес, Харакс, Пантікапей) (рис. 31), мармурових облицювальних плиток,

а також у появі специфічних малих архітектурних форм. Одним із суто римсь-

ких прийомів будівельної техніки вважається змішана цегельно-кам'яна систе-

ма кладки.

Рис. 31. Схематичний план терм другої половини II — першої половини III ст.

на території цитаделі Херсонеса (за І. А. Антоновою та В. М. Зубарем):

а — печі; б — ванни; в — лавки; 1—9 — приміщення терм

На сільській території Боспору продовжувалося будівництво укріплених

поселень та фортець із цитаделями. З'являються добре укріплені невеликі

міста, в яких простежуються римські впливи (Ілурат). На європейській стороні

Боспору функціонував Узунларський вал, укріплений баштами за часів прав-

ління Асандра. На хорі Ольвії городища мали оборонні стіни та вали. А на Ге-

раклейському півострові херсонеситами відбудовуються садиби з баштами.

У боспорських некрополях споруджуються кам'яні склепи із циліндричним

напівциркульним або коробовим склепінням. Проте їхня кількість зменшуєть-

ся. Стіни таких споруд тогочасні майстри тинькували, а потім розписували. В

Ольвії поки що відомі лише підкурганні склепи Зевсового кургану та Еврісивія

й Арети II—III ст. н. є. В Херсонесі такі підкурганні монументальні споруди

невідомі, натомість тут відкриті невеликі поховальні споруди із кам'яних плит,

пристосовані для розміщення урн із залишками кремації. Характерною особ-

ливістю некрополів стають фунтові склепи, вирізані в материковому грунті

або вирубані у скелі, з нішами-лежанками або без них (рис. 32). Появу таких

поховальних споруд пов'язують із певними змінами в уявленнях про існуван-

ня небіжчика в потойбічному світі. У цей час набувають поширення підбійні

могили, водночас продовжують використовуватися також прості грунтові

327

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

могили з різними кам'яними кон-

струкціями. В Херсонесі до IV ст. дітей

ховали в амфорах. Основним типом

поховань було тілопокладення. Лише в

Херсонесі до середини III ст. застосо-

вувалася кремація. Поряд із простими

дерев'яними трунами на Боспорі фік-

суються саркофаги з прикрасами із

гіпсу та глини, а також мармурові сар-

кофаги. Найвідомішими з них є сарко-

фаг II ст. з Мірмекія із зображеннями

чоловіка та жінки на кришці та фраг-

менти стінок саркофагів II—III ст. із

Херсонеса. В могили з померлими

клали посуд, світильники, прикраси та

інші речі. Характерною ознакою похо-

вального інвентаря цього часу є вели-

ка кількість амулетів та оберегів. Зрос-

тає кількість поховань, у яких виявле-

не. 32. Склеп, вирубаний у скелі з нішами- но прикраси із дорогоцінних металів.

лежанками. Херсонес. Західний некрополь Над могилами ставилися надгробки. В

цей час для Боспору найхарактерні-

шою ознакою поховань стають багатоярусні стели із фронтоном та зображен-

нями померлих. Інколи на могилах ставили статуї померлих. Із Ольвії та Хер-

сонеса походять надгробки римських військовослужбовців та членів їхніх сімей

з латинськими епітафіями. Продовжувалася традиція встановлення над моги-

лами антропоморфних надгробків.

Масовий археологічний матеріал в археологічних шарах представлений ке-

рамічною продукцією. Переважають амфори, столова та кухонна кераміка. На

відміну від більш раннього часу типологія амфор перших століть н. є. розроб-

лена гірше. Тому визначити центри їхнього виробництва сьогодні поки що

важко. Серед амфор переважають світлоглиняні екземпляри, що привозилися

з центрів Південного Причорномор'я, а також Середземномор'я. На Боспорі

виготовлялися великі червоноглиняні амфори, які використовувалися, зокре-

ма, для зберігання продуктів.

Найхарактернішою групою археологічного матеріалу є столова червонола-

кова кераміка, значну частину якої доставляли із Малої Азії (Самос, Пергам).

У Херсонесі та Ольвії представлені зразки майстерень західних провінцій

Римської імперії. Виготовлявся червонолаковий посуд і в античних центрах,

зокрема в Херсонесі і на Боспорі. Він відрізнявся від імпортного гіршою якіс-

тю покриття. Форми червонолакового посуду доволі різноманітні: тарілки,

чашки, глечики, кубки та ін. (рис. 33). Широко застосовувалися в побуті сві-

тильники, а також ліпна кераміка для приготування їжі. Вважається, що на-

явність останньої в археологічних шарах свідчить про присутність в античних

містах певного прошарку варварського населення.

Від середини І ст. до н. є. фіксується широке користування скляним посу-

дом. Зі скла виготовлявся столовий посуд, ємності для пиття та парфумерії

328

Тема 20

(рис. 34). Головними постачальниками скляних виробів були Сірія, Алек-

сандрія й інші центри Східного Середземномор'я та Апеннінського півостро-

ва. Наприкінці II — в першій половині III ст. на городищі Альма-Кермен

зафіксована майстерня, в якій скляний посуд виготовлявся солдатами рим-

ської залоги. В пізніший час аналогічні майстерні з'явилися у Херсонесі та на

Боспорі.

Рис. 33. Червонолакова кераміка І—ІІІ ст. н. є.

У зв'язку зі змінами костюма серед населення античних центрів і варвар-

ської периферії поширилася мода на використання фібул-застібок для одежі

(рис. 35). Такі знахідки є типовими насамперед для некрополів, де вони часто

трапляються у II—III ст. н. є. Серед них переважає продукція місцевих майс-

терень. Значно рідше трапляються провінційно-римські вироби, прикрашені

329

Розділ IV

Рис. 34. Скляний посуд І—III ст. н. є.

емаллю. У похованнях збільшується кількість прикрас: бронзових та срібних

браслетів, сережок, обручок тощо.

Протягом перших трьох століть н. е. в місцевій релігії в цілому зберігся

грецький пантеон. Однак найхарактернішими ознаками цього періоду є зане-

пад традиційних полісних культів, синкретизація та універсалізація функцій

божеств, проникнення нових культів (головним чином східного походження) і

релігійних течій, серед яких важливе місце займали вчення про безсмертя

душі. Наслідком зближення з Римом стало відправлення на Боспорі та в

Херсонесі культу імператорів, а також проникнення римських і фракійських

330

Тема 20

Античні держави Північного Причорномор'я в римський період

Рис. 55. Фібули І—III ст. н. є.

культів. Утім, останні практично не вийшли за межі римських залог і не відби-

лися скільки-небудь помітно на релігійному світогляді грецького населення.

На честь богів зводилися храми, про архітектурний вигляд яких можна

судити хіба що на підставі ордерних деталей та зображень на монетах і над-

гробках. Такі споруди вирішувалися в іонійському, дорійському та корінф-

ському ордерах на основі архітектурних традицій попереднього часу. На Бос-

порі, судячи із зображення на монеті, існував п'ятиколонний храм дорійсько-

го ордеру царя Аспурга в Пантікапеї. За епіграфічними джерелами відомі

храми Афродіти Апатури, Афродіти Навархіди і Посейдона в Горгіппії, Зевса

в Кітеї, Аполлона Простата і Матері Богів в Ольвії, Афродіти в Херсонесі та ін.

Відправлення культу римських імператорів, архієреями якого були боспорські

царі, зумовило появу в Фанагорії у І ст. так званого Кесарейону. Релігійні дії

відправлялися також у приватному порядку, в колі сімей та порівняно невели-

ких об'єднань, які називалися фіасами. Значного поширення на Боспорі набу-

ли фіаси Бога Найвищого.

331