Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 21

вині IV ст., у грошовому обігу, поряд із місцевими монетами, широко викорис-

товувалися пізньоримські, які є характерною знахідкою у містах і поселеннях.

Рис. 40. Скляний посуд

У галузі ідеології традиційні культи у III ст. продовжували відправлятися

офіційно. В Херсонесі особливо шанувалася Партенос, а на Боспорі — Зевс

Спаситель та Афродіта Уранія. До початку III ст. відомі пам'ятки, де згадують-

ся жерці культу імператорів. У релігійному світогляді відбувалася еволюція від

синкретичних культів до християнства. На початку IV ст. у Херсонесі та на

Боспорі з'являються перші християнські громади, проте кількісно вони ще бу-

ли невеликими. Масова християнізація населення розпочалася в VI ст., коли

Візантія активізувала свою політику в Північному Причорномор'ї, що зумови-

ло будівництво перших християнських храмів — базилік.

В образотворчому мистецтві та скульптурі простежується певна деградація,

проявами якої були схематизм, умовність та примітивізм, зокрема й у зобра-

женні людей. Це особливо помітно в розписах так званих склепів себазіастів

III—IV ст., відкритих у некрополі Пантікапея. Утім, це явище не було чимось

специфічним. Воно є характерним для мистецтва римських провінцій, що

свідчить про загальну кризу античного мистецтва. На початку IV ст. на Бос-

порі з'являються перші надгробки із зображеннями хрестів, які ставилися на

могилах прихильників нової релігії. В Херсонесі такі надгробки датуються V—

VI ст. Кінцем III—IV ст. датуються перші зразки християнської скульптури,

знайдені в Херсонесі.

Таким чином, у третій чверті III ст. внаслідок варварських навал Тіра та

Ольвія припинили своє існування як античні держави. Херсонес залишався голов-

ним форпостом Східно-Римської імперії в Тавриці. На Боспорі після руйнації

системи сільських поселень більша частина населення мешкала в містах, які в

IV—Vcm. підпали під воєнно-політичний вплив гунів. Боспор у цей період являв

собою аморфне державне утворення, що складалося із самостійних територіально-

господарських районів. Попри періодичне входження до складу Візантії, її вплив

341

Розділ IV

тут не був визначальним. У середині VI cm. в Херсонесі та на Боспорі розпочи-

нається нова ранньосередньовічна епоха, що характеризується кардинальними

змінами в політичному, соціально-економічному та культурному розвитку.

Рекомендована література

Античні держави Північного

Причорномор'я // Україна крізь віки: У 2 т.

Київ, 1998. Т. 2.

Античньїе государства Северного

Причерноморья. Археология СССР.

Москва, 1984.

Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев,

1986. Т. 2.

Виноградов Ю. Г. Политическая история

Ольвийского полиса VII—І вв. до н. з.

Историко-зпиграфическое иселедование.

Москва, 1989.

Давня історія України: У 2 т. Київ, 1998.

Т. 2.

Зубарь В. М. Северньїй Понт и Римская

империя. Киев, 1998.

Зубарь В. М. Таврика и Римская империя.

Киев, 2004.

Зубарь В. М. Боги и герой античного

Херсонеса. Киев, 2005.

Зубарь В. М., Сон Н. А. Греки и римляне

в Нижнем Поднестровье. Киев, 1996.

Зубар В. М., Ліньова Є. А., Сон Н. О.

Античний світ Північного Причорномор'я.

Київ, 1999.

Зубарь В. М., Хворостяний А. И. От

язичества к христианству. Киев, 2000.

Зубарь В. М., Русяева А. С. На берегах

Боспора Киммерийского. Киев, 2004.

Зубарь В. М., Сорочан С. Б. У истоков

христианства в Юго-Западной Таврике:

зпоха и вера. Киев, 2005.

Карышковский П. О., Клейман И. Б.

Древний город Тира. Киев, 1985.

Крапивина В. В. Ольвия. Материальная

культура І—IV вв. н. з. Киев, 1993.

Крыжицкий С. Д. Архитектура античньїх

государств Северного Причерноморья.

Киев, 1993.

Крыжицкий С. Д., Лейпунская Н. А. Ольвия

(раскопки, история, культура). Николаев,

1997.

Охотников С. Б. Нижнєє Поднестровье

в VI—V вв. до н. з. Киев, 1990.

Русяева А. С. Религия и культьі античной

Ольвии. Киев, 1992.

Русяева А. С, Русяева М. В. Ольвия

Понтийская. Киев, 2004.

Сапрыкин С. Ю. Гераклея Понтийская

и Херсонес Таврический. Москва, 1986.

Сапрьжин С. Ю. Боспорское царство

на рубеже двух зпох. Москва, 2002.

Секерская Н. М. Античньш Никоний и его

округа в VI—IV вв. до н. з. Киев, 1989.

Сон Н. А. Тира римского времени. Киев,

1993.

Сорочан С. Б., Зубарь В. М., Марченко Л. В.

Жизнь и гибель Херсонеса. Харьков, 2001.

Сорочан С. Б., Зубарь В. М., Марченко Л. В.

Херсонес — Херсон — Корсунь. Киев, 2003.

Херсонес Таврический в середине І в. до

н. з. — VI в. н. з. // Очерки истории и

культури. Харьков, 2004.

Щеглов А. Н. Северо-Западньїй Крим

в античную зпоху. Ленинград, 1978.

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ

ТА ЇХНІ СУСІДИ

Пізньолатенський і ранньоримський

час (II ст. до н. е. — II ст. н. е.)

оняття "археологія ранніх слов'ян" є досить умовним, тісно пов'язаним

із комплексною проблемою походження і ранньої історії цього етносу.

Фактично воно охоплює низку генетично пов'язаних між собою культур-

них груп, що існували від латенського до ранньосередньовічного періоду (III—

II ст. до н. є. — IX—X ст. н. є.), тобто від перших протослов'янських утворень

до появи Давньоруської держави. Крім того, сюди входять культури осілих

сусідів слов'ян цього часу (балтів, германців, фракійців), що мешкали на тере-

нах України та в суміжних областях Європи, і кочовиків Степу (гунів, болгар,

хозарів) раннього середньовіччя.

Територія України займає ключове місце у слов'янському етногенезі. Саме

тут, а також у суміжних районах Білорусі та Росії, археологи виявили най-

давніші слов'янські старожитності середини І тис. н. є. Звідси бере свій поча-

ток широке розселення слов'ян на просторах Балканського півострова та

Центральної Європи VI—VIII ст. Приблизно у цьому ж ареалі в латенський та

римський час мешкали і їхні попередники.

Проблема походження слов'ян розробляється спільними зусиллями істо-

риків, лінгвістів, археологів та інших дослідників. Кожній із зазначених наук

властиві свої методи дослідження і кожна з них має вирішувати певні спе-

цифічні завдання. При цьому слід ураховувати, що мовознавці вважають

праслов'янськими етномовні спільноти, які користувалися системою прас-

лов'янської прамови. Водночас археологи під праслов'янами розуміють носіїв

археологічних культур (етнокультурних груп), на основі яких склалися ранньосе-

редньовічні слов'янські старожитності. Деякі історики критерієм слов'янства

вважають лише самосвідомість, зафіксовану самоназвою починаючи від VI ст.

Зрозуміло, що такі уявлення відбивають різні аспекти етногенезу і не завж-

ди збігаються між собою. Проте коректне використання їх дає можливість

повніше уявити загальну картину. Слов'янський культурно-побутовий набір

реконструюється насамперед на підставі археологічних даних, із залученням

деяких етнографічних та історичних матеріалів. Мова, якою користувалися

давні слов'яни, відновлюється лінгвістами на підставі писемних пам'яток. На-

решті, спільна самосвідомість, що є однією з найважливіших характеристик

етносу, безпосередньо пов'язана з існуванням самоназви. її історія може бути

простежена на основі вивчення свідчень давніх авторів, зафіксованих у писем-

них джерелах.

Останнім часом стало цілком очевидним, що пріоритет у вивченні пробле-

ми етногенезу слов'ян належить саме археології, яка стрімко розширює коло

своїх джерел, випереджаючи мовознавство та історію.

344

Тема 22

Пізньолатенський і ранньоримський час

Наприкінці І тис. до н. є. — у першій половині І тис. н. є. відбувалося ак-

тивне змішування племен та їхніх культур, котрі зазнали відчутного впливу

спочатку латенської, а потім римської цивілізацій. Усе це призвело до пору-

шення еволюційного розвитку археологічних культур у лісостеповій та лісовій

зонах Східної Європи.

Важливим чинником розвитку Європи у другій половині І тис. до н. є. було

формування кельтської, або латенської, цивілізації. її вплив на культуру євро-

пейських народів у наступні століття можна порівняти хіба що із впливом

античного світу. Так само як і скіфська культура Східної Європи та еллінізм

Середземномор'я, латенська культура знівелювала мозаїчну карту європей-

ських культур раннього залізного віку. Племена кельтів створили нову культу-

ру, яка дістала в археології назву латенської (поселення Ла-Тен у Швейцарії)

і проіснувала до рубежу нашої ери. Ще відчутнішим став культурний вплив,

проявом якого було виникнення особливого латенського стилю у багатьох

сусідніх племен.

Зауважимо, що античні автори добре знали землі Північного Причорно-

мор'я та народи, які мешкали там. Проте області, що лежали на північ від

земель скіфів та сарматів, залишалися майже невідомими грекам і римлянам.

Докладніші відомості вони мали про західні території, де мешкали кельтські та

германські племена. Розселення кельтів, їхній культурний вплив поширювали-

ся на землі Центральної та Західної Європи, сягнувши на сході Карпат.

Кельтські військові загони у III ст. до н. є. проникали до Північного Причор-

номор'я і Малої Азії. Дещо пізніше розпочалася експансія германських пле-

мен кімврів і тевтонів з Північної Європи на південь. Про переселення кімврів

від Ютландії до Меотиди, зокрема, згадує Посідоній (уривки його твору запи-

сані Плутархом) у II ст. до н. є. Страбон, своєю чергою, зазначає, що "області

за Реном, звернуті на схід, що лежать за територією кельтів, населяють гер-

манці. Останні мало відрізняються від кельтського племені".

З середини — третьої чверті І ст. н. є. починається наступний період в

історії Європи — римський. У цей час вплив Римської імперії починає відчува-

тися навіть в областях, досить віддалених від римського лімесу. Відбувається

розпад латенських традицій, що знайшло відображення у зникненні одних ар-

хеологічних культур і трансформації інших.

Протягом І ст. до н. є. Римська імперія захоплює кельтську Галлію, потім

Паннонію та Норікум, де створюються римські провінції. "Бурштиновий" тор-

говельний шлях ішов на північ до Балтійського моря, й додаткові свідчення

про ці області надавали римські купці. Найцінніші відомості про осілих "вар-

варів" містяться у працях Юлія Цезаря (І ст. до н. є.), Корнелія Тацита (І ст. н. є.),

Плінія Старшого (друга половина І ст. н. є.), Клавдія Птолемея (II ст. н. є.).

Прагнучи поєднати свідчення, отримані з причорноморських та при-

балтійських регіонів, римські автори розширювали територію добре їм відомих

сарматів далеко на північ, приписуючи їм невідомі римлянам землі. Межі

Європейської Сарматії вони проводили по Віслі, за якою починалася "Велика

Германія".

Оповідаючи про племена, що населяли Європейську Сарматію у І—II ст.

н. є., античні автори згадують венетів або венедів, серед яких, як вони вва-

жали, слід шукати предків слов'ян. Цей етнонім загалом був досить пошире-

345

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

ний і трапляється ще до рубежу н. є. для позначення явно неслов'янських пле-

мен у Бретані, Прибалтиці та на північному узбережжі Адріатики. Зокрема,

Пліній Старший повідомляє, що землі Сарматії "до р. Вістли заселені Сарма-

тами, Венедами, Скірами і Гірами". З Віслою пов'язує венедів і Клавдій Пто-

лемей (II ст. н. є.). Більш упевнено про присутність серед венетів слов'янсь-

ких племен можна судити з повідомлення Тацита, який локалізує їх "між

певкінами і фенами", тобто десь у Східній Європі.

Територія Нижнього Подунав'я здавна була заселена фракійськими племе-

нами гетів і даків. На початку III ст. до н. є. на їхні землі потрапляють кель-

ти, а дещо пізніше — союз племен на чолі з бастарнами, яких давні автори

пов'язували з германцями (Корнелій Тацит) або кельтами (Тіт Лівій). Бастар-

ни, як союзники Македонії, брали участь у війнах проти Риму, а також вхо-

дили до антиримськоі понтійської коаліції на чолі з Мітрідатом IV Євпатором

(88—61 pp. до н. є.). У 29 р. до н. є. вони були розбиті римлянами і відкинуті

за Дунай.

Гето-дакійське населення сягає свого розквіту у І ст. до н. є. — І ст. н. є.,

коли на Карпато-Дунайській території виникає племінний союз, а згодом ра-

бовласницька держава на чолі з Буребістою (пізніше — Децибалом). Гето-даки

разом із сарматами і бастарнами протягом століття вели боротьбу із Римською

імперією. Після їхньої остаточної поразки у 106 р. за імператора Траяна була

створена римська провінція Дакія, що викликало поступову романізацію

місцевого населення. Частина вільних даків жила за межами римських

володінь у Карпато-Дністерських землях, де Птолемею було відоме сильне

плем'я карпів.

Латенські пам'ятки Закарпаття

Пам'ятки власне латенської культури на території України зосереджені у

верхів'ях р. Тиси. Старожитності українського Закарпаття разом із пам'ятками

Словаччини складають найвіддаленішу групу середньоєвропейського Латена

(рис. 1).

Вивчення латенських пам'яток у Закарпатті розпочалося ще в середині

XIX ст. У першій половині XX ст. дослідження тут проводили чехословацькі

археологи, у тому числі Я. Ейснер. Старожитності регіону у 1960-х роках сис-

тематизував В. І. Бідзіля, а розкопки продовжував В. Г. Котигорошко.

Латенські пам'ятки у Закарпатті утворюють компактну групу, яка сьогодні

налічує близько 40 пунктів. Найкраще досліджені поселення Галіш-Ловачка,

Верхні Ратовці, Ново-Клинове, Дякове. Вони розташовані переважно на ос-

танцях з крутими схилами. Площа поселень не перевищує 1,5—2 га. На відміну

від середньоєвропейських городищ-оппідумів у Закарпатті та Словаччині

відомі лише неукріплені поселення, в яких мешкали землероби-скотарі. Однак

зафіксовані також великі виробничі центри з високорозвиненими ремеслами,

зокрема із виготовлення та обробки заліза і кольорових металів. Наприклад, у

Галіш-Ловачці, окрім 24 жител, досліджені майстерні з повним набором

346

Тема 22

Пізньолатенський і ранньоримський час.

ковальського реманенту і готової продукції. Майже три сотні сиродутних ме-

талургійних горнів наземної конструкції відкрито в Ново-Клинові, Дякові,

Вовчанському.

На селищах виявлені житла—напівземлянки площею 15—20 м

, зі стінами

із плоту, обмащеного глиною, вогнищами з каменю і глини та земляними ле-

жанками уздовж стін.

Могильники латенського часу в Закарпатті вивчені переважно ще у XIX ст.

Поодинокими знахідками представлені кургани із залишками кремації в урнах

чи в ямках. Небіжчика спалювали у повному вбранні, про що свідчать перепа-

Рис. 1. Археологічні культури III ст. до н. є. — І ст. н. є.:

/ — зарубинецька (локальні варіанти: А — прип'ятсько-поліський, В — типу Горошков-Чаплин,

С — типу Кістені-Чечерськ, D — середньодніпровський, Е — типу Харівка); 2 — поєнешті-лукашівська;

З — пшеворська; 4 — юхнівська; 5 — культура штрихованої кераміки; 6 — дніпро-двінська;

7 — пізньоскіфські культурні групи; 8 — верхньоокська; 9 — дяківська; 10 — сарматські пам'ятки;

// — латенські пам'ятки (стрілками показано напрями сарматської експансії на рубежі нашої ери)

347

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

лені фібули, ланцюжки та ін. Урнами слугували місцеві ліпні, інколи — гон-

чарні латенські посудини. Тілопокладення зафіксовано лише у трьох похован-

нях у Галіш-Ловачці.

Кераміка із латенських пам'яток Закарпаття досить різноманітна. Гончар-

ний посуд у її асортименті становить близько 40 %. За особливостями техно-

логії він поділяється на простий сіроглиняний, лощений, графітований та

розписний. На гончарному крузі виготовлялися горщики, миски, глечики,

кухлі та великі корчаги-зерновики. Ліпна кераміка виконана у кельтських, або

ж фракійських (гето-дакійських) традиціях. Це кухонні горщики, нерідко

прикрашені рельєфним орнаментом, столові миски, кухлі та черпаки.

Знаряддя праці — залізні насадки на рала, серпи, коси, кам'яні жорна від

ручних млинів, пружинні ножиці для стрижки овець, сокири та втульчасті тес-

ла. Із виробництвом та обробкою металів пов'язані ковальські кліщі, молотки,

ковадла, зубила, графітові тигелі та ливарні форми. Відомі також предмети

озброєння: мечі, наконечники стріл, дротиків та списів. Серед кінського спо-

рядження — залізні вудила і псалії (рис. 2).

Прикраси представлені різноманітними браслетами, виготовленими із

бронзи, заліза та скла, деталями поясів у вигляді ланцюжків та гачків, фібула-

ми, намистами зі скляної пасти. У Закарпатті виявлено кілька сотень кельт-

ських монет, проте вони майже непридатні для визначення хронології. Річ у

тім, що протягом IV—III ст. до н. є. загони кельтських вояків служили най-

манцями у багатьох країнах Середземномор'я, за що отримували платню гро-

шима Філіппа II і Александра Македонського. Саме ці монети імітували в

Кельтиці протягом кількох століть.

Перші групи кельтів проникають у Закарпаття в середині III — середині

II ст. до н. є., про що свідчить основна маса знахідок. Діяльність таких вели-

ких виробничих центрів, як Галіш-Ловачка і Ново-Клинове, припиняється

близько 60-х років до н. є., коли перестала існувати більшість оппідумів по

всій Кельтиці. Вважається, що латенські нам 'ятки Закарпаття залишені при-

йшлими кельтами та місцевим фракійським населенням, нащадками племен куш-

тановицької культури скіфського часу.

Присутність кельтів-галатів у Східній Європі засвідчує виявлений в Ольвії

декрет на честь Протогена. У ході переселення до Малої Азії у III ст. до н. є.

галати здійснили похід у Північне Причорномор'я, загрожуючи поселенням

місцевих греків. Дехто із дослідників припускає можливість проникнення

кельтів на схід від Карпат аж до Середнього Подніпров'я. Однак речей кельт-

ського походження тут знайдено мало.

Значно помітнішим виявився латенський вплив на художні стилі та ремісничі

методи сусідніх культур. Потужний латенський імпульс спонукав до утворення

на східній периферії Кельтики так званих "латенізованих " культур, зокрема, за-

рубинецької, пшеворської та поєнешті-лукашівської.

348

Рис. 2. Латенська культура. Інвентар поселення Галіш-Ловачка:

1—7, 12, 13, 15, 17— знаряддя праці; 8, 16— зброя; 9—11, 14— прикраси; 18, 19 — ліпний посуд;

20 — гончарна посудина

349

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Зарубинецька культура та пізньозарубинецькі пам'ятки

Пам'ятки зарубинецької культури, крім території України, поширені також

у Білорусі. її ареал охоплює Подніпров'я від р. Тясмину на півдні до гирла

р. Березини на півночі, а також Середнє Посейм'я і Прип'ятське Полісся.

Культура дістала свою назву за могильником, відкритим В. В. Хвойкою у

1899 р. у с. Зарубинці Київської губернії. Першою грунтовно дослідженою

пам'яткою був могильник у с. Корчувате на південній околиці Києва. Тому

культуру іноді називали зарубинецько-корчуватівською.

Інтенсивне вивчення зарубинецьких пам'яток розпочалося у післявоєнний

період. Особливо масштабними були розкопки 1960—1980-х років городищ

Пилипенкова Гора, Бабина Гора, Монастирок поблизу Канева (Є. В. Макси-

мов), поселення Оболонь (Луг 4) у Києві (Г. М. Шовкопляс), могильників

Пирогів (А. І. Кубишев, Л. Є. Скиба) і Вишеньки (С. П. Пачкова) поблизу

Києва, Дідів Шпиль під Каневом (Є. В. Максимов) та ін. Виділення пам'яток

на Сеймі, поблизу Путивля, в окрему групу вдалося здійснити лише на почат-

ку 1990-х років (А. М. Обломський, Р. В. Терпиловський). На Верхньому

Дніпрі та у Прип'ятському Поліссі могильники поблизу сіл Чаплин, Отвер-

жичі, Велемичі були розкопані П. М. Третяковим, Ю. В. Кухаренком, Л. Д. По-

болем, К. В. Каспаровою. На сьогодні виявлено кілька сотень пам'яток, із

яких досліджено 70 могильників та поселень.

Зарубинецька культура поділяється на чотири локальні варіанти: середньо-

та верхньодніпровський, прип 'ятсько-поліський та сеймський (типу Харівка). На

території України поширені переважно пам'ятки грунтовно вивченого серед-

ньодніпровського варіанта і пам'ятки типу Харівка. Кілька поселень верхньо-

дніпровського варіанта типу Чаплин досліджено в околицях Чернігова (рис. 1).

Зарубинецькій культурі властиві два типи поселень: городища на краю ви-

сокого правого берега Дніпра, на мисах чи останцях, та відкриті поселення у

низьких місцях, на підвищеннях у заплавах річок або на невисоких терасах.

Розміри поселень здебільшого були невеликими. Утім, городище Пилипенко-

ва Гора, на околиці Канева, мало площу 1,5 га. Водночас на розташованому

неподалік городищі Бабина Гора оточений укріпленнями майданчик мав пло-

щу всього 600 м

. Городища були захищені земляними валами, ровами та ес-

карпами. Городища Пилипенкова Гора, Бабина Гора, Ходосівка на Середньо-

му Дніпрі мали по кілька рядів таких укріплень.

Зарубинецькі племена споруджували житла різної конструкції, які, однак,

мали й деякі спільні риси: дещо заглиблений у землю котлован прямокутної

форми з довжиною стіни 3—4,5 м та вогнище на долівці. Стіни зарубинецьких

жител у Середньому Подніпров'ї робилися каркасно-плетеними, тобто каркас

із вертикальних стояків переплітався лозою й обмащувався із обох сторін товс-

тим шаром глини. Для північніших районів типовими були житла із колод

зрубної або стовпової конструкції.

Окрім жител, на поселеннях виявлені численні господарські ями, складні

льохи із земляним склепінням і сходинками, а також вогнища просто неба з

черенями, вимощеними камінням або черепками й обмащеними глиною.

350