Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

вогнища, обкладені камінням. На поселенні в Береговому розкопано колодязь

глибиною 7 м, укріплений дубовими кільцями. На дні його було сховано шість

ошатних посудин. Грунтові цвинтарі (Станове, Холмець) влаштовували поза

селищами, на середніх та верхніх річкових терасах. Основним поховальним

ритуалом були кремації на стороні. Прах зсипали в урни, які закопували в нег-

либокі ями. Супровід обмежувався посудом, зрідка — прикрасами. Найпоши-

ренішим матеріалом культури Фельшесевч-Станове є ліплена кераміка — ку-

хонна і столова. Основні форми — горщики, кухлі, біконічні вази, миски,

Рис. 31. Матеріальний комплекс станівської культури з поселення Дякове у Закарпатті:

1—6, 9—12, 17—22 — кераміка; 7, 8, 14, 15 — кістка; 10, ІЗ, 16 — камінь (за Е. А. Балагурі)

192

Тема 11

Доба пізньої та фінальної бронзи

мініатюрні чаші, друшляки, глеки. Кухонні горщики були товстостінними, з

недбало затертою поверхнею і скупим декором (вушка, валик), зате столовий

посуд вирізнявся тонкими стінками, лискованою поверхнею й багатством

різьбленого, криволінійно-спірального, рельєфного оздоблення. Заглиблені

лінії були додатково інкрустовані білою пастою, що створювало ефект

поліхромії (рис. 31).

Основою господарства були орне землеробство (пшениця, ячмінь, просо) і

тваринництво (конярство). Видобували сіль, а також мідь і золото, з яких ви-

готовляли різні знаряддя та прикраси. Серед хатніх промислів переважали

гончарство, ткацтво, обробка кістки та каменю. Населення обслуговував верх-

ньотиський осередок металообробки, що використовував місцеві (середньо-

словацькі й трансільванські) родовища міді та золота. Ознаки металевого ви-

робництва повсюдно виявлені на поселеннях, але найбільшу інформацію да-

ють 89 скарбів бронзових та золотих виробів лише із Закарпаття. Найбільші

скарби (60—176 речей) знайдені на поселеннях Клячанове II, Велика Паладь,

Чинадієве II. Найчастіше скарби закопували в горщиках уздовж шляхів, що

вели на Схід, до Верецького перевалу. Такої кількості та розмаїття металевих

речей не знала жодна інша культура доби бронзи в межах нашої держави. їх

поділяють на знаряддя праці (сокири-пальштаби, кельти, серпи, долота, одно-

лезові ножі, шила, голки), елементи кінської збруї (весло- та кинджалоподібні

псалії, підвіски, бляхи, кнопки), зброю (чекано-молоти з шайбою чи гребенем

на обусі, мечі, наконечники списів, стріл) та прикраси. Загалом метал майже

витіснив із побуту крем'яні знаряддя праці та зброю. На другому етапі розвит-

ку (Беркес-Демечер) культура Станове стає менш яскравою, але зберігає свої

багатства (бронза, сіль, золото) та економічний потенціал.

Малобудківський тип пам'яток

На Північному Сході України простежується лінія розвитку, започаткова-

на ще в неоліті ямково-гребінцевої кераміки. За доби пізньої бронзи ці тра-

диції розвивало населення, що лишило по собі нечисленні пам'ятки мало-

будківського типу. Є певні підстави стверджувати, що йдеться про нащадків

мар'янівської культури, витіснених сосницькими та "зрубними" племенами на

терени Росії. Зі зникненням покровської та послабленням бережнівсько-

маївської зрубних культур згадані нащадки повертаються в межі нашої держа-

ви, заселяючи Лівобережний Лісостеп. Епонімна пам'ятка —поселення Малі

Будки у верхів'ях Сули на Сумщині, розкопане В. А. Іллінською, яка й виділи-

ла відповідний тип у середині 50-х років минулого століття. Суттєвий внесок

у вивчення таких пам'яток в Україні зробив Ю. В. Буйнов. Пам'ятки мало-

будківського типу охоплювали великий масив Лісостепу від Дніпра до Мор-

довії і від Оки до середньої течії Сіверського Дінця у XIII—XII ст. до н. е. В

Україні виявлено більш як десять поселень (Студенок-5, Волинцеве — се-

редній шар, Тимченки — мис) на краю борових терас і на дюнах, та кілька

ґрунтових цвинтарів. Люди мешкали в прямокутних напівземлянках, у центрі

7 Археологія України 193

Розділ II

яких розміщувалося вогнище. Поховання здійснювали за ритуалом кремації на

стороні. Урни з прахом закопували в неглибокі ямки (Студенок-6: урочище

Малі Пісочки, Червоний Шлях на Харківщині). Визначальною для типу стала

колекція характерного круглодонного посуду з яйцеподібним тулубом та

виділеним жолобком вінцем, прикрашеного гребінчасто-накольчастим ялин-

ковим візерунком (рис. 32). Проте відомий також посуд із пласким дном. У

Рис. 32. Матеріальний комплекс пам'яток малобудківського типу:

/, 7—9, 11—14, 17—21, 24—27— Студенок 5, житло № 2; 2—6— Студенок 6; 10, 22,

23 — Студенок, цвинтар; 15, 16 — урни з цвинтаря Червоний Шлях (за Ю. В. Буйновим).

1 — план та перетини житла; 2—6 — кістка; 7—9, 13, 14 — кремінь; 10—12, 15—27 — кераміка

тісті помітні домішки піску та подрібненого кварцу. Населення було знайоме

з металообробкою (кам'яна форма для відливки одновушкового кельта зі Сту-

денка-5). Проте крем'яних знарядь (наконечники списа та черенкових стріл,

вкладні серпів тощо) виявлено набагато більше. Напрям господарства ско-

тарсько-землеробський. Розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней.

Триває дискусія щодо належності малобудківського типу до мар'янівської чи

бондарихинської культур.

Тема 11

Доба пізньої та фінальної бронзи

Культури фінальної бронзи

Доба фінальної бронзи дала новий спектр археологічних культур, порушу-

ючи пріоритети південно-східного та північно-західного векторів впливу. За-

непадає традиційно потужний Донецький регіон. Північно-західні впливи

обмежуються польським прикордонням. На передній план виходять західні

впливи з Карпатського басейну та північно-східні, пов'язані з активністю

прафінно-угорських племен. Загальними ознаками доби були скорочення

населення, занепад гірничої справи, бронзоливарного виробництва, землероб-

ства. Носії найбільш розвинутих культур Півдня та Заходу шукали вихід із кри-

зової ситуації.

Білозерська культура була найпотужнішою серед утворень доби фінальної

бронзи (XII—X ст. до н. е.). її комплекси поширені у степовій смузі України

та Молдови, спорадично — на Нижньому Доні та в Надкубанні. Виділена ук-

раїнськими дослідниками (В. П. Ванчугов, В. В. Отрощенко, І. Т. Черняков) у

середині 80-х років XX ст. Назва культури походить від поселення на Біло-

зерському лимані в м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області, досліджено-

го О. О. Кривцовою-Граковою. Склалася на базі культур доби пізньої бронзи

(сабатинівської, бережнівсько-маївської зрубної, Ноуа). Серед пам'яток — по-

селення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), могили (Ши-

рока Могила, Заповітне-Степний, Кочковате), могильно-грунтові (Брилівка,

Широке, Будуржель-Плавні) та фунтові (Верхньохортицький, Федорівський)

цвинтарі, комплекси ливарних форм (Завадівка, Новоолександрівка), май-

стерні ливарників (Кардашинка II, Олешшя-Цюрупинськ), скарби металевих

речей (Новогригор'ївка). Відкрито більш як 150 поселень та понад 800 похо-

вань. Матеріальну культуру репрезентують кераміка, знаряддя праці, талькові

ливарні форми, зброя, прикраси (рис. 33). Основні форми господарства — ско-

тарство, землеробство, металообробка. Білозерські майстри першими в Україні

налагодили серійний випуск залізних та біметалевих знарядь праці усталених

форм. Носії білозерської культури спілкувалися на північно-західному діалекті

давньоіранської мовної сім'ї. Вони генетично пов'язані з іраномовними

кіммерійцями та скіфами раннього залізного віку.

Білогрудівську культуру локалізовано у Правобережному Лісостепу, на

північ від білозерської. Вона сформувалася на базі тшинецької, комарівської

культур і пам'яток малополовецького типу за участі витіснених на схід носіїв

культури Ноуа. Датується XII—IX ст. до н. є. Дослідження культури розпоча-

лося із розкопок зольників у Білогрудівському лісі поблизу Умані (П. Курін-

ний) у 1918—1927 pp. Нині відомі поселення, зольники та поховання. Най-

більш грунтовно досліджене селище поблизу Великої Андрусівки на Дніпрі, де

виявлено десять жител прямокутної форми, розташованих в один—два ряди.

Житлові споруди двох типів — наземні, зі стінами, сплетеними з лози й обма-

щеними глиною, та землянки з вогнищем у центрі (Собківка). Характерною

ознакою культури є зольники — могилоподібні насипи, утворені скупченням

золи й насичені кістками тварин та дрібними речами. На думку дослідників, є

всі підстави вважати, що ці споруди мали ритуальне призначення (культ вог-

195

Розділ II

196

Тема 11

Доба пізньої та фінальної бронзи

ню та хатнього вогнища). Кожна сім'я зсипала золу та побутові відходи у

відведеному їй місці, здійснюючи при цьому певні ритуальні дії. Поховальний

ритуал передбачав інгумації, рідше — кремації на стороні, під могилами (Пе-

чери, Макіївка) та на ґрунтових цвинтарях (Білий Камінь). До білофудівської

культури відносять Гордіївський могильник на Вінниччині (35 насипів) із по-

хованнями у склепах, що супроводжувалися численними виробами з бронзи та

золота, посудом (розкопки С. С Березанської та Б. А. Лобая). Керамічний по-

суд мав тюльпаноподібну форму з валиком на плічках. У тісті наявні домішки

жорстви, зокрема потовченого фаніту. Серед основних типів посуду — горщи-

ки, глечики, кухлі, миски, жаровні, друшляки. Набули поширення мініатюрні

посудинки культового призначення, дрібні зоо- та антропоморфні фігурки, ви-

явлені на зольниках (рис. 34). Бронзові вироби включали кельти, листоподібні

ножі та численні прикраси, зокрема двоспіральні скроневі підвіски біло-

фудівського типу. В Гордіївці знайдено зразки таких підвісок, виготовлені із

золотого дроту. Водночас ще чимало знарядь праці виготовляли із кременю

(наконечники дротиків, вкладні серпів) та каменю (втульчасті сокири). Харак-

тер господарства визначається як землеробсько-скотарський з виразними про-

явами землеробських культів. У етнічному плані носії білофудівської культу-

ри лишаються ключовою ланкою в розвитку праслов'янського етносу, будучи

генетично пов'язаними з лісостеповим землеробським населенням доби ран-

нього заліза.

Лужицька культура входила до масиву культур поховальних урн. Відкрита

на початку XX ст. у Нижній Лужиці (Німеччина), звідси й назва. її ареал охоп-

лював Східну Німеччину, Польщу, Чехію, Словаччину. В Україні пам'ятки лу-

жицької культури займали вузьку смугу вздовж Західного Бугу, з виходом на

верхів'я Стиру та Серету. Вони належать до ульвівецької і тарнобжегзької ло-

кальних фуп, що сформувалися на базі тшинецької культури Польщі. До тар-

нобжегзької групи віднесені два пункти (Терновиця, Скварява), а всі інші

складають ульвівецьку. Це грунтові цвинтарі, де поховані урни з прахом кре-

мованих небіжчиків. На цвинтарі у Млинищі Волинської області розкопане

кремаційне багаття поруч із похованнями в урнах. Проте відомі й біритуальні

цвинтарі (Ульвівек, Рованець), де випростані інгумації переважають. Вражає

розмаїття форм керамічного посуду: тюльпаноподібні горщики із рустованою

поверхнею, амфори з вушками, глеки, кубки на високій ніжці, слоїки, посу-

Рис. 33. Матеріальний комплекс білозерської культури:

1, 32 — Зміївка; 2, 10, 55, 60 — Ушкалка, верхній шар; З, 5, 18—20, 23—25, 27—29, 35, 54, 58, 64, 65, 69,

73, 74— Брилівка; 4, 33— Верхньохортицький цвинтар; 6, 41, 46, 76, 82—86— Кірове; 7, 11—14, 21, 44,

56, 62, 68, 77, 80— Широке; 8, 9, 15—17, 22, 26, 31, 38, 45, 78— могильник Степний-Заповітне; ЗО, 47,

79 — Кочкувате; 34 — Дереївка; 36 — Усатове; 37, 59 — Струмок; 39 — Василівка; 40 — Берислав; 42,

61, 66 — Бабине IV; 43 — Кошниця; 48, 49 — Кардашинка II; 50 — Новоолександрівка; 51 — Завадівка;

52— Будуржель-Плавні; 53— Приозерне 1; 57 — Огрінь; 63— Чорноморка-Люстдорф; 67 — Компанійці;

70- Каховка; 71 - Федорівка; 72, 81, 82— Каїри; 75- Нижній Рогачик (1, 2, 4, 6-17, 21, 22, 26, 31—

34, 36, 38, 40-46, 48-51, 55-57, 60-63, 66-68, 70-72, 75-78, 80-86 - за В. В. Отрощенком; 3, 5,

18 —20, 23—25, 27-29, 35, 54, 58, 64, 65, 69, 73, 74 - за Г. Л. Євдокимовим; ЗО, 39, 47, 52, 53, 59, 79 -

за В. П. Ванчуговим).

1, 2 — плани жител; 3—5 — плани поховальних споруд; 6, 7, 13, 14, 16, 17, 21, 22, 34—36, 40—42 — кістка;

8 - перламутр; 9 - бурштин; 10, 15 - скло; 11, 19, 27, 28, 31-33, 38, 39, 44, 45, 54, 56—58 — бронза; 12,

37, 47, 59 — золото; 18, 20 — гагат; 23—26, 55 — камінь; 29 — залізо; ЗО — бронза, залізо; 46 — кремінь;

48—51 — тальк; 52, 53, 60—86 — кераміка

197

Рис. 34. Матеріальний комплекс білогрудівської культури:

1, 11, 28, 33, 34; 37, 39-41, 43-48- Велика Андрусівка; 2, 4-6, 10, 12-15, 20, 24, ЗО, 38, 57 - Гордіївка;

З, 7, 8, 16, 18, 19, 21, 22, 25-27, 29, 31, 32, 35, 36, 42, 50-55 - Собківка; 9, 23 - Білогрудівський ліс;

17 — Віта-Литовська; 49— Ворошилівка; 56— Макіївка; 58— Печерський могильник

(1, 11, 28, 33, 34; 37, 39—41, 43-48 - за Є. Ф. Покровською, Є. О. Петровською;

2, 4-6, 10, 12-15, 20, 24, ЗО, 38, 57 - за С. С. Березанською, В. 1. Клочком);

З, 7-9, 16-19, 21-23, 25-27, 29, 31, 32, 35, 36, 42, 49-56, 58 - за С. С. Березанською.

1 — план житла; 2, 8, 10, 11, 16—20 — бронза; 3, 9, 28 — кістка;

4—6 — бурштин; 7, 21, 22, 25—58 — кераміка; 12—15, 24 — золото; 23 — кремінь

198

дини пташиних обрисів, ритуальний, мініатюрний посуд, брязкальця тощо.

Серед інших речей — бронзові прикраси, намисто, однолезові ножі. Похо-

вальні пам'ятки лужицької культури в межах України датуються 1100—900 pp.

до н. є.

Культура Ґава — Голігради сформувалася у Карпатському басейні, а потім

поширилася на Закарпаття та в Наддністрянський регіон. Входила до числа

культур фракійського гальштату. Назва її походить від могильника Ґава в

Угорщині та поселення Голігради на Середньому Дністрі. Відомо близько 300

пам'яток Ґава-Голі гради, датованих XI — серединою VII ст. до н. є. Основні

напрями господарства: землероб-

ство, скотарство, гончарство, мета-

лургія бронзи, видобуток солі, тор-

гівля. Населення проживало в сели-

щах та городищах. Житла — напів-

землянки та наземні. Поруч роз-

міщувалися господарчі ями. Основні

речові знахідки — ліпний чорнолис-

кований посуд різних форм, пишно

оздоблений геометричним орнамен-

том у вигляді широких, заглиблених

ліній, знаряддя праці та прикраси з

бронзи (рис. 35). Своєрідною є кера-

мічна зоо- й антропоморфна пласти-

ка. Поховання грунтові, за обрядом

тілоспалення, в урнах. Скарби свід-

чать про диференціацію суспільства.

Носії культури Ґава-Голігради впли-

нули на формування деяких рис

чорноліської культури. Основні па-

м'ятки: поселення Магала, Заліщи-

ки; городища Шелестове, Лисични-

ки, Кривче; Михалківський та Голі-

градський скарби; могильники Сопіт,

Завалля. Етнічна належність насе-

лення — фрако-ілірійська.

Лебедівська культура (XI—VIII ст.

до н.е.) виділена в 70-х роках XX ст.

С. С. Березанською. Лебедівські па-

м'ятки займали Київську Наддні-

прянщину, пониззя Прип'яті, межи-

річчя Десни і Сейму. Культуру репрезентують поселення та грунтові цвинтарі.

Невеликих розмірів селища будували неподалік водоймищ, у заплавах та на

дюнних підвищеннях (Козинці, Лебедівка, Гостомель). Житла наземні або тро-

хи заглиблені, прямокутної форми. Небіжчиків ховали поруч із поселеннями.

Зафіксовано єдиний поховальний обряд — тілоспалення. Перепалені кістки

зсипали до неглибоких ямок або в урни. Поруч із прахом завжди лежала вели-

ка кількість розбитого посуду і поламаних прикрас (Залісся, Богданівка,

Рис. 35. Матеріальний комплекс культури

Гава-Голігради з пам'яток Закарпаття:

1, 2, 4, 6, 8, 9 — кераміка; З, 5, 7, 10—13 — бронза

(за Е. А. Балагурі)

199

Погріби, Гостомель). Керамічний посуд — грубостінний, виготовлений із гли-

ни з домішкою піску, потовченого граніту, слюди. Розмаїттям форм він не

вирізнявся (горщики яйцеподібної форми з маленьким дном, тюльпаноподібні

посудини, слоїки). В основному посуд орнаментований бідно й одноманітно —

наколами, перлинами, рідше — шнуром і відбитком гребінки. Бронзові виро-

би представлені широким асортиментом знарядь праці (кельти, ножі, шила),

зброї (наконечники списів), прикрас (шпильки, кільця, підвіски). Зрідка трап-

ляються й залізні речі, але переважають вироби з кременю і каменю (серпи,

зернотерки, наконечники стріл). Носії лебедівської культури були землероба-

ми і скотарями. Склалася культура на базі сосницької, за впливу північно-

східних культур Волго-Кам'я — поздняківської, приказанської. Як наслідок

розвитку Лебедівки виникли культури підгірцівсько-мілоградського кола. Ет-

нос племен лебедівської культури викликає дискусії. Цілком можливо, що во-

ни були близькими як прабалтам, так і праслов'янам.

Бондарихинську культуру виділила В. А. Іллінська у 50-ті роки XX ст. Упро-

довж XI—IX ст. до н. є. вона поширилася від Дніпровського Лівобережжя до

верхньої і середньої течії Сіверського Дінця, а на сході й північному сході до-

сягла Донщини та Мордовії. Формувалася Бондариха на основі мар'янівської

культури та пам'яток малобудківського типу за участі поздняківців із Волго-

Окського басейну та носіїв бережнівсько-маївської зрубної культури. Назва

походить від поселення, розташованого в урочищі Бондариха на Сіверському

Дінці. На заключному етапі розвитку культури з'являються городища. Відомі

наземні й напівземлянкові житла, з дерев'яним каркасом стін, здебільшого —

однокамерні. Поховальні пам'ятки вивчені мало. Це — фунтові цвинтарі з

рештками кремацій в урнах та окремі інгумації. Показовим є керамічний по-

суд із пласким дном, декорований відбитками зубчастого штампу, вдавлення-

ми кінцем палички, що іноді утворюють "виноградні грона". Виробів із мета-

лу обмаль, є одиничні знахідки кам'яних ливарних форм, з'являються вироби

із заліза. В етнічному відношенні носії бондарихинської культури пов'язані,

найімовірніше, з прафінно-уграми, хоча, на думку деяких дослідників, вони

могли належати і до прабалтів.

Таким чином, впродовж V—II тис. до н. є. населення України пережило

епохи енеоліту і бронзи. Це був час великих зрушень на ниві суспільного

розвитку, прогресу технологій давнього виробництва, мистецтва й культури

загалом. За строкатістю численних культур і типів пам'яток простежуються

глибинні процеси творення нових етнічних груп населення, що відображають

диференціацію індоєвропейської та фінно-угорської мовних спільнот. У під-

сумку прогресивного розвитку пізнього первісного суспільства палеометалевої

доби населення регіону наблизилося до межі цивілізації, перетнутої вже за

наступної доби раннього залізного віку в І тис. до н. є. Наголосимо, що зміна

бронзового віку залізним супроводжувалася й кардинальною зміною

господарчої системи пасторалізму, що розвивалася впродовж енеоліту —

бронзової доби, номадизмом. Ідеться про перехід від різновидів осілого

тваринництва до кочового скотарства.

Жорстка прив'язка викладеного матеріалу до археологічних культур та

спільнот залишає поза полем зору низку явищ надкультурного плану. Серед

них, зокрема, видатну пам'ятку давнього мистецтва — Кам'яну Могилу

200

Тема 11

Доба пізньої та фінальної бронзи

поблизу м. Мелітополя Запорізької області, яку досліджували видатні архео-

логи М. І. Веселовський, О. М. Бадер, М. Я. Рудинський, В. М. Даниленко,

В. М. Гладилін. Нині петрогліфи Кам'яної Могили продовжує вивчати

Б. Д. Михайлов. Варто зауважити, що датування конкретних зображень, а тим

більше абстрактно-схематичних композицій Кам'яної Могили викликають

гострі дискусії серед фахівців. Пов'язання згаданих петрогліфів з тими чи

іншими археологічними культурами є справою майбутнього.

Не менше проблем виникає з культурною ідентифікацією кам'яних антро-

поморфних стел, найкращі зразки яких виявлено поза археологічним контекс-

том. Таке помітне явище, як скарби металевих речей, характерне для бронзової

доби, також не завжди вписується в чіткий культурний контекст. Це, зокрема,

стосується проблеми найбагатшого Бессарабського (Бородінського) скарбу,

виявленого майже сто років тому Е. фон Штерном. Жвава дискусія серед

дослідників різних країн щодо його культурної належності й датування все ще

триває. Це повною мірою стосується й фігурних кам'яних товкачиків та

ступок, бронзових клепаних казанів, віднесених до кола "кіммерійських"

(В. О. Городців, В. С. Бочкарьов). Тут ідеться про серії випадкових знахідок,

виявлених переважно на теренах України. Кількість їх множиться, що сукупно

з матеріалами новітніх археологічних досліджень обіцяє нам вихід на новий

рівень пізнання проблематики енеоліту та доби бронзи вже в недалекому май-

бутньому.

Рекомендована література

Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя

відкриття трипільської культури).

Археологія Української PCP: У 3 т. Київ,

1971. Т. 1.

Археология Прикарпатья, Волыни и

Закарпатья. Энеолит, бронза и раннее

железо. Киев, 1990.

Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев,

1985. Т. 1.

Балагури Э. Население Верхнего Потисья в

эпоху бронзы. Ужгород, 2001.

Березанская С. С. Средний период

бронзового века в Северной Украине. Киев,

1972.

Березанская С. С. Северная Украина в

эпоху бронзы. Киев, 1982.

Березанская С. С, Отрощенко В. В.,

Чередниченко Н. Н., Шарафутдинова И. Н.

Культуры эпохи бронзы на территории

Украины. Киев, 1986.

Березанская С. С, Цвек Е. В., Клочко В. И.,

Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита—

бронзы на Украине. Киев, 1994.

Братченко С. Н. Донецька катакомбна

культура раннього етапу. Луганськ, 2001.

Ванчугов В. П. Белозерская культура

в Северо-Западном Причерноморье. Киев,

1990.

Винокур І. С, Телегін Д. Я. Археологія

України. Тернопіль, 2004.

Давня історія України: У 3 т. Київ, 1997.

Т. 1.

Етнічна історія давньої України. Київ, 2000.

Збенович В. Г. Ранний этап трипольской

культуры на территории Украины. Киев,

1989.

Иванова С. В. Социальная структура

населения ямной культуры Северо-

Западного Причерноморья. Одесса, 2001.

Колесников А. Г. Трипольское общество

Среднего Поднепровья (опыт социальных

реконструкций в археологии). Киев, 1993.

201