Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

дитини щодо другої тим, ратифікувавши

Конвенцію ООН з прав д себе зобов’язання широко

розповсюджувати, зокрема, і тексти цих документів.

одавства по багатьох

пун

ідсутні спеціалізовані суди (ювенальна юстиція), відсутній

інст

поза д

атусу та

сво

до даних МВС у 2005 році до органів внутрішніх справ доставлено понад

27 т

періодичної доповідь України. Разом з

итини, держава взяла на

Державна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС визначає

«пріоритетним» законодавство стосовно щодо прав дитини

. Однак процес

імплементації міжнародних стандартів до українського закон

ктах зупинився в 2003 році. Підписано 15 травня 2003 р., але не ратифіковано

Конвенцію Ради Європи про контакт з дітьми. Не ратифіковано Європейську Конвенцію

про здійснення прав дітей. Хоча за даними Міністерства юстиції цей документ є серед

документів, які опрацьовані з метою підготовки

до ратифікації підписаних документів

Ради Європи ще у 2002-2003 рр.

Проблемою залишаються процедурні механізми захисту прав дитини. Існуюча

система державних інституцій, які працюють в інтересах дітей є дуже розгалуженою, але

не скоординованою. Досі в

итут Уповноваженого з прав дитини. Інститут Уповноваженого з прав людини, у свою

чергу, не має чітких повноважень щодо захисту прав дитини.

Окремо

слід відзначити проблему безпритульних дітей, котрі часто насправді живуть

самоорганізовано будь-якими соціальними ержавними установами. На сьогодні,

безпритульні діти

, фактично, не мають чітко визначеного правового статусу, а тому

позбавлені певних прав. Волевиявлення дитини, міркування стосовно свого ст

єї подальшої долі, її бажання на певний термін у тій чи іншій формі відстрочити

процес інтенсивної соціалізації (наприклад, повернення у місце постійного проживання

батьків чи законних опікунів) не мають юридичного підґрунтя,

а тому не знаходять відгуку

у представників державних структур, зокрема, органів МВС.

Відповідно

исяч дітей, що займалися бродяжництвом та жебрацтвом. Водночас, на думку МВС,

кількість притулків в державі (93) сьогодні недостатня, непоодинокі випадки, коли вони

перевантажені. МВС було обстежено понад 30 тис. неблагополучних сімей і на

профілактичні обліки поставлено 10,2 тис. таких сімей.

За

невиконання батьками та особами, що їх замінюють, обов'язків з виховання дітей

до адміністративної відповідальності притягнуто 22,5 тис. осіб. Складено та направлено

до суду 3,5 тис. матеріалів щодо позбавлення батьківських прав, більшість з яких вже

задоволено судами.

Упродовж 2005 року до органів внутрішніх справ надійшло майже 7,5 тис. заяв про

зникнення дітей. Залишаються нерозшуканими 279

дітей, з них 40 – більше року.

Третина нерозшуканих дітей – вихованці навчально-виховних закладів. Основні причини

самовільного їх залишення – непрофесійність вихователів та керівників закладів,

байдужість, жорстокість та насильство з їх боку стосовно дітей.

http://

„Звіт про дотримання прав самоорганізованих дітей”, Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція.

К., 2006.

Криміногенна ситуація в Україні у 2005 році. Повідомлення Департаменту зв’язків з громадськістю МВС від 24

січня 2006 року. Доступно на офіційному сайті Департаменту: http://mvsinfo.gov.ua.

Про програму адаптації дивіться на офіційному сайті Мін’юсту:

www.minjust.gov.ua/?do=d&did=2039&sid=about_int_adapt

Офіційний сайт Мін’юсту: http://www.minjust.gov.ua/?do=d&did=201&sid=about_int_2

Саме так визначаються такі діти відповідно до термінології законодавства.

252

XIII. ПРАВА ДИТИНИ

2. Свобода від принижуючого гідність

поводження чи покарання

наводимо далі:

з роботи, а вихователям оголосили догани. Славутська міжрайонна

про

н е

«У дитячому будинку б’ють вихованців», - так починається повідомлення, що було

розміщено на інформаційному Інтернет-порталі УГСПЛ 6 грудня 2005 року у розділі

«Катування та нелюдське поводження» і яке ми

«Вихователі славутського дитячого будинку "Затишок" закривали дітей у льох,

били їх, а також сідали вихованцям на голову, якщо вони

не хотіли спати в денний час.

У побиттях брав участь черговий міліціонер. Про це повідомили члени об'єднання

«Борці за справедливість». (…) Директор дитбудинку Лариса Рачунь карала

грошовими штрафами педагогів, які розголошували випадки катування малолітніх.

Зараз її звільнили

куратура порушила кримінальну справу за

фактом перевищення педагогами

службових повноважень».

„На початку нинішнього [2005] року Миколаївщина „засвітилася” дюжиною офіційно

зареєстрованих випадків побиття дітей. Їх виховують штурханами на вулиці, в сім’ї і,

що найганебніше, - в державних закладах, які покликані охороняти свободу, особисту

недоторканність і достоїнство дитини... Український інститут соціальних

досліджень дійшов висновку, що кожен другий (!) вихованець інтернатів стикався з

порушенням його

прав, тобто був принижений, ображений, а то і побитий...”

Стаття 19 Конвенції про права дитини ООН наголошує, що „...держави-учасниці

вживають усіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітницьких

заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства,

образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та

експлуатації”.

Виходячи з особливих потреб дитини, Конвенція про права дитини

ООН має

досить велику кількість статтей, що забороняють будь-які форми насильства. Стаття

37 Конвенції забороняє катування або інші жорстокі або принижуючі гідність види

поводже ня або покарання. Стаття 32 Конв нції забороняє економічну експлуатацію

дитини в тому числі „...виконання будь-якої роботи, що представляє небезпеку для її

здоров’я і фізичного, розумового, духовного

, морального та соціального розвитку.”

Стаття 33 захищає дитину від незаконного вживання наркотичних засобів та

психотропних речовин, а також від їх залучення до виробництва таких речовин і

торгівлі ними. Стаття 34 захищає дитину від сексуальної експлуатації і сексуальних

розбещень, включаючи проституцію і порнографію. Стаття 35 зобов’язує держави

докладати всіх зусиль для попередження викрадення

дітей, торгівлі дітьми та їх

контрабанди. Захист від усіх інших форм експлуатації, що завдають шкоду будь-якому

аспекту добробуту дитини, проголошує стаття 36 Конвенції. Стаття 39 Конвенції

накладає на державу позитивний обов’язок уживати « (…) всіх необхідних заходів для

спри я оянн фізичному та психологічному відн вленню та соціальній інтеграції дитини,

яка є жертвою будь-яких видів

нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи

будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження,

покарання (…)».

Шкільна дисципліна, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини ООН має

забезпечуватись методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та

відповідно до Конвенції.

Указані нормативні положення відображені як у законодавчих, так і

в підзаконних

нормативних актах України. Забороняє будь-яке насильство над дитиною і стаття 52

Сайт УГСПЛ: http://www.helsinki.org.ua (посилання у статті на джерело: www.prima-news.ru)

Олена Івашко, Іван Ілляш. Миколаїв. Газета „Голос України” № 1108 за 11 серпня 2005 року.

253

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Кон

України від 16 червня 2003 р. № 364-

р за

ну та негайні дії

щод

н п

ний Наказом Державного

ком

А В і т

іб,

яки

п в о

нції, покладає на державу обов’язок захисту від

нел

туація

(…) b) Реагувати на заяви, які звинувачують у катуванні та інших жорстоких,

нелюдських або принижуючих гідність видах поводження чи покарання дітей;

ституції України, а стаття 10 Закону України „Про охорону дитинства” закріплює

право дитини на захист від усіх форм насильства.

Крім цього, розпорядженням Кабінету Міністрів

тверджена Концепція запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей на

виконання ст. 3 Конвенції 182 Міжнародної організації праці “Про заборо

ліквідації найгірших форм дитячої праці".

Існує Порядок розгляду звер ень та повідомлень з риводу жорстокого поводження

з дітьми або реальної загрози його вчинення, який затвердже

ітету України в справах сім'ї та молоді, Міністерством внутрішніх справ України,

Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України №

5/34/24/11 ід

16 січня 2004, зареєстрований Міністерстві юстиції України 22 січня 2004

р. за № 99/8698.

Важливою є практика Європейського суду з прав людини в контексті цієї проблеми:

«До даного часу Європейський суд не осудив однозначно застосування всіх видів

тілесних покарань, але одночасно, також, не постановив, що яка-небудь форма

фізичного насильства є допустимою. У світлі

статті 3 Європейської Конвенції про захист

прав людини та основоположних свобод» («Нікого не може бути піддано катуванню або

нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню») рішення

суду стосовно застосування фізичних покарань, як то в приватних школах, так і вдома

(справа « . проти еликобритан ї», 1998 р.), є ключовими, ому що

однозначно

стверджують відповідальність держави за захист від насильства більш слабких ос

ми є також діти, як вдома, так і в будь-якому іншому місці. Суттєвим є також той факт,

що Суд роз очав посилатись у с оїх рішеннях на Конвенцію пр права дитини ООН. У

справі «А. проти Великобританії» Суд посилається

безпосередньо на статтю 37, що

також, як і стаття 3 Європейської конве

юдського та принижуючого гідність поводження або покарання, і на статтю 19, яка

рекомендує державам здійснювати захист дітей, які перебувають під опікою батьків або

інших осіб, від «усіх форм фізичного та психічного насильства». Внаслідок рішень Комісії

і Суду стосовно застосування фізичних покарань в англійських школах уряд

Великобританії був змушений увести заборону на застосування фізичних покарань у

державних освітніх установах (діє з 1987 року). У 1999 році забор на була поширена

також на приватні установи»

Насильство над дітьми в сім’ї, у закладах освіти й охорони здоров’я, кримінально-

виконавчій системі, на жаль, залишається проблемою для України. Си

ускладнюється тим, що випадки жорстокого поводження, насильства щодо дітей, дуже

важко виявити. Діти рідко наважуються зізнатись, що стали об’єктом насильства. У

багатьох випадках діти можуть сприймати

погане поводження за нормальне явище,

особливо, якщо вони із самого народження виховувались в подібній атмосфері. Важко й

майже неможливо відстежити факти насильства в сім’ї.

На існування проблеми наголошує й Комітет ООН з прав дитини у своїх

рекомендаціях Україні:

«(…) 35. Комітет також занепокоєний скаргами, що продовжують надходити від

дітей, зокрема, дітей

ромів (циган), щодо жорстокого поводження та катування з

боку працівників правоохоронної системи, та тим, що ці скарги не розслідуються

незалежним органом.

36. Комітет рекомендує державі-стороні:

Ельжбета Чиж, Гельсінська Фундація Прав Людини (Варшава, Польща), - Надхи, Варшава, 2003 р.

Неофіційний переклад з російськомовного видання.

254

XIII. ПРАВА ДИТИНИ

(…) d) Ужити негайних заходів щодо припинення міліцейського насильства щодо

дітей, які належать до національних меншин, зокрема, ромів (циган), та подолати

безкарність, яка домінує в цих актах насильства;

е) Ужити всіх законодавчих заходів щодо заборони катування та інших жорстоких,

нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання;

f) Забезпечити догляд, реабілітацію, реінтеграцію та

компенсацію жертвам»

Процедур захисту дитини від жорстокого, або такого, що принижує гідність

поводження, не вистачає, або вони не працюють на практиці.

Так, наприклад, практично не діє Порядок звернень та повідомлень з приводу

жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення. Про цей документ,

зазвичай, не знають або не розуміють його важливості

й відповідної власної

відповідальності пед итячих лікарень та

відділень дитячих лікарень, працівники правоохоронних органів та інші представники

про

олітніх протягом однієї доби з моменту отримання звернення (повідомлення).

, неповнолітніх

діте

Подібні норми існують ще у п’ятьох європейських країнах: «…Вперше така норма

була прийнята 6 р.), Норвегії

(1987 р.), Авст йного кодексу

проголошує: «Діти мають право на піклування, безпеку й відповідне виховання. У

відн

каранням або іншим видам жорстокого

пов

ного і психологічного втручання.

Суд

в, які застосовують

фізи

агогічні працівники, медичний персонал д

фесійних груп, які працюють в інтересах дітей. Фактично, за цим нормативним актом,

якщо до будь-кого з працівників органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти,

охорони здоров’я, управлінь у справах

сім’ї та молоді, центрів служб для молоді

звернулась дитина з приводу жорстокого поводження з нею, то особа, до якої

звернулась дитина (державний посадовець, лікар, учитель, вихователь, працівник

соціальної служби, міліції й т. п.), зобов’язана оформити письмово звернення дитини й

передати його до відповідного територіального підрозділу Служби в справах

неповн

Україна – одна з небагатьох держав, законодавство яких має норму, що прямо

забороняє тілесні (фізичні) покарання: « ...фізичне покарання батьками

(усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх

й та підопічних не допускається»

у Швеції (1979 р.), потім у Фінляндії (1984 р.), Данії (198

рії (1989 р.). Відповідне положення шведського Сіме

осинах з дітьми необхідно проявляти повагу до

особистості й індивідуальності.

Дітей не можна піддавати фізичним по

одження». Важко сказати, як така норма діє на практиці. Однак, слід відмітити, що в

Швеції більшість проблем вирішується на рівні соціаль

вирішує лише спірні справи, і такі, що є виключенням із загального правила

Шведи вважають, що такий правовий припис допоміг у навчанні суспільства. У 1965

році 53% дорослих, з якими проводили дослідження, вважали, що фізичні покарання

необхідні і покликані допомогти правильно виховати дитину. У 1994 році 89% опитаних

були проти всіляких фізичних покарань. Потрібно, однак, відмітити, що в Швеції

проводилась широка просвітницька кампанія, і не тільки в

засобах масової нформації,

що в значно більшій мірі, ніж правова норма, мало можливість вплинути на зміну

соціальних установок і свідомість, що побиття дітей є поведінкою, яка не має суспільного

схвалення».

В Україні такої широкої просвітницької кампанії не проводилось, і ця норма

залишається важко виконуваною, адже «…переслідування батькі

чні покарання, за умови, зрозуміло, що вони не є катуваннями... було б важко

здійснюваним, а можливі санкції повинні були б стосуватися також дітей… і можливість

«Розгляд доповідей, які подаються державами-сторонами відповідно до статті 44 Конвенції», CRC/C/15/Add.

191, 2002 р., Розділ D 4.

Стаття 289 Цивільного кодексу України.

Ельжбета Чиж, Гельсінська Фундація Прав Людини (Варшава, Польща), - Надхи, Варшава, 2003 р.

Неофіційний переклад з російськомовного видання.

255

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

тако

або

зако

о д ї

ї як дорослих, так і дітей”. Відповідно до

Рек

легливо зобов’язати держави...

інф

ми, у тому числі

через засоби масової інформації, та введення предмету про права й обов’язки дітей

до

шкільних програм, починаючи з по ормувати дітей про доступні для

них засоби та прийоми у випадку п них прав...”

Сучасна українська школа дуже обмежена в можливостях забезпечити достатній

ріве

го втручання у сімейне життя могла б у результаті спричинити більше шкоди, ніж

декілька ляпанців…»

. Інша річ, коли мова йде про жорстоке поводження і катування,

що є злочином у світлі кримінального права. Хоча і тут прикладів практично не має.

Існує тенденція відправлення вихованців шкіл-інтернатів до психіатричної лікарні.

Дослідження проблеми довели, що в більшості випадків таким дітям потрібна

психологічна допомога. Більшість шкіл-інтернатів не мають

можливості здійснити

повноцінну психологічну допомогу, відправляють дітей на лікування до психіатричної

лікарні. Втім, навіть у кращому випадку (якщо педагогічні працівники не надають

таким діям статус покарання, лікарі не встановлюють діагноз), дитина сприймає це,

як покарання, зазнає серйозних психічних страждань.

3. Право на повагу до особистого життя

У ході моніторингів «Права людини в школах інтернатах України» та «Права людини

в дитячих будинках сімейного типу України»

були встановлені факти багатьох

порушень права дитини на повагу до особистого життя. Найголовнішими із них є

практика огляду особистих речей у присутності інших або у відсутності власників

особистих речей, перегляд кореспонденції, публічне обговорення особистих проблем і

сімейних справ, умови проживання, що порушують можливість приватності (спальні

кімнати з прозорими скляними стінами,

відсутність інтимності під час гігієнічних процедур

і т.п.).

Проблемою є конфіденційність приватної медичної інформації в умовах сучасної

школи. Зазвичай у шкільному журналі, який є доступним для учнів, батьків, інших

учителів є листок здоров’я, що містить медичні діагнози усіх учнів класу.

Протягом 2005 року ситуація практично не змінилася.

4. Право на інформацію та право знати свої права

Серйозною проблемою є низький рівень поінформованості дітей, їх батьків

нних представників щодо прав дитини.

За законодавством України, держава, гарантуючи право на інформацію, зобов’язана

створювати умови для вільного д ступу о інформаці .

У контексті міжнародного права, право на інформацію про свої права є особливим

родом права на інформацію. Стаття 42 Конвенції про

права дитини ООН зазначає:

„Держави-учасниці зобов’язуються, використовуючи належні та дієві засоби, широко

інформувати про принципи і положення Конвенці

омендації Парламентської Асамблеї Ради Європи

про Європейську стратегію

стосовно дітей: „... Комітет міністрів має напо

ормувати дітей, а також їхніх батьків про права дітей шляхом широкої публікації та

поширення тексту Конвенції про права дитини всіма доступними засоба

чаткового рівня... інф

орушення їхніх основ

нь освіти щодо прав людини. Майже відсутня інформація просвітницького характеру

щодо прав людини, прав дитини в українських мас-медіа.

Там же.

Дивіться докладніше „Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій”. К.: Фоліо, 2005.

Доступна на сайті www.helsinki.org.ua.

Рекомендація № 1286, прийнята на черговій сесії 1996 року.

256

XIII. ПРАВА ДИТИНИ

Рівень публічної освіти в сфері прав людини в Україні залишається досить низьким

та таким, що вимагає серйозних змін. Відсутня цілісність освіти в сфері прав людини в

системі шкіл та вищих навчальних закладів. Існує єдина програма з викладання прав

люд

навства”, ці

пре

в громадянина перед правами людини, у контексті загального

пра

у, у якому певний час перебуває

дит

ний бути доступним для дитини та для батьків або

опік

гополуччя дитини.

ини для 10-11 класів шкіл для варіативної частини навчальних планів. Ця програма

майже не

використовується. Компоненти різних предметів („Основи правознавства”,

„Практичне право”, „Громадянська освіта”), пов’язані з навчанням правам людини, не

створюють цілісної системи навчання. До того ж, за винятком „Основ правоз

дмети не є обов’язковими для викладання й рідко обираються для навчальних планів

шкіл. Правам людини зазвичай навчають через природу конфліктів

, у контексті

первинності обов’язкі

ва, ніж через систему загальнолюдських цінностей, механізмів захисту та безпеки.

Велика кількість викладачів, гарно володіючи теоретичним матеріалом, мають прогалини

в методиці навчання правам людини.

Статут навчального, медичного або іншого заклад

ина, є не

тільки документом, що визначає статус юридичної особи, але покликаний

бути ієвим механізмом попередження і подолання можливих конфліктних ситуацій.

Інформація, яку містить Статут, безпосередньо стосується дитини (учня, пацієнта,

вихованця і т.п.), тому він повин

унів, осіб, які представляють інтереси дитини. Це передбачено й

законодавством

України. Втім, практика є такою, що положення Статуту в багатьох випадках не є

доступними для дітей, батьків або опікунів. У більшості закладів статут грає роль

документу, що визначає лише юридичний статус закладу.

Суттєвим недоліком є той факт, що законодавство України, гарантуючи право на

інформацію, зокрема, для дітей, і особливо

доступ до такої інформації, що сприяє

соціальному, духовному та моральному благополуччю, здоровому фізичному та

психічному розвиткові дитини – не визначає тих, через кого держава здійснює дану

свою функцію. Особливо така ситуація із законодавством стосується системи охорони

здоров’я. Однак відсутність таких норм не знімає відповідальності з державних органів

та посадових осіб надавати

інформацію про внутрішні норми закладу, оскільки ці

норми є такою інформацією, що впливає на здоров’я та бла

Для системи охорони здоров’я характерними є проблеми доступності форми

надання інформації, доступ до інформації, що може завдати шкоди дитині, захисту

дитини від інформації, що може зашкодити її здоров’ю та

благополуччю,

конфіденційності медичної інформації. Хоча законодавство України регламентує усі ці

питання, однак на практиці ці норми часто не дотримуються. У цьому контексті слід

сказати, що проблемою є низький рівень знань медичних працівників щодо правових

стандартів надання медичної допомоги.

Дітей, вік яких уже дозволяє орієнтуватись у своєму становищі, зазвичай не

інформують про

озгляд їхнього питання щодо опіки.

Неповнолітні рідко мають можливість ознайомитись зі своєю справою в суді, не

завжди інформуються про хід процесу і належні їм процесуальні права.

5. Право на освіту

„Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких

функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків

забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних

переконань”, - зазначено в статті 2 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав та

основних

свобод.

257

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Право на освіту закріплене статтями 28 та 29 (цілі освіти) Конвенції про права

дитини ООН. Стаття 31 Конвенції про права дитини ООН зазначає, що дитина має право

на відпочинок, дозвілля та участь у культурному та творчому житті.

Стаття 53 Конституції України та стаття 19 Закону України „Про охорону дитинства”,

при 1

Б д

Закону України „Про освіту”: „... Для дітей, які

пот

і. Розширенню

дос

таких умовах, коли б діти-інваліди, які мають

наз

є -

ся навчанню». Позитивним залишається те, що жодних

законних підстав для такого висновку не існує. Сам факт такого висновку є грубим

порушенням законодавства України й брутальним порушенням прав людини. На

сьогодні не існує спеціальних програм, практично немає фахівців підготовлених для

індивідуального навчання дітей, які мають вади розвитку, відсутнє відповідне

фінансування. Єдина можливість для таких дітей – спеціалізовані державні заклади.

Таким чином, державою не створені умови для соціальної інтеграції дітей, які мають

вади розвитку, вони часто змушені виховуватись поза сім’єю, що є значним обмеженням

їхніх прав без будь-яких розумних на те підстав.

Немає жодного нормативного документу щодо організації процесу навчання в

лікувальному закладі. Існує лише Наказ Міністерства освіти і

науки України від 20 грудня

2002 р. № 732, що затверджує „Положення про індивідуальну форму навчання”.

Відповідно до п. 1.7. даного Положення, право на індивідуальне навчання мають учні, які

за станом здоров'я не можуть відвідувати навчальний заклад. Однак індивідуальна

форма навчання не передбачає проведення навчальних занять на базі лікувального

закладу: „... Індивідуальне навчання учнів

, яким необхідно пройти лікування у

лікувальному закладі більше одного місяця, організовується на базі найближчого за

йнятого у 200 році, гарантують кожному право на

освіту. ільш етально питання

освіти регулюються Законом України „Про освіту” (1991 р.), Законом України „Про

загальну середню освіту” (1999 р.), Законом України „Про дошкільну освіту”.

Відповідно до статті 28 Конвенції ООН про права дитини „...Держави-учасниці

вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів,

які залиш ли школу”.

Відповідно до пункту 3

статті 37

ребують тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти, загальноосвітні

санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми

проводяться також у лікарнях, санаторіях, удома ....”.

Проте, незважаючи на позитивну динаміку, за статистичними даними, понад 20

тис. дітей не відвідують школу. Найгостріша ситуація в Дніпропетровській,

Донецькій

, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Харківській областях

та Автономній Республіці Крим.

Проблемним є доступ до дошкільної освіти в сільській місцевост

тупу до освіти сприятиме, серед іншого, налагодження регулярного підвезення дітей

до навчальних закладів. На сьогодні у сільській місцевості організованим підвезенням

забезпечено 83% учнів із числа тих, які цього потребують (таких у

країні 257 тис. учнів).

Серйозною проблемою в Україні є повна реалізація обов’язкового навчання дітей, які

мають психічні розлади, фізично неповноцінних дітей (дітей інвалідів). Індивідуальний

підхід, який декларується, в багатьох випадках не працює. Фактом є те що сучасна

школа не має реальних можливостей організовувати навчання таких дітей на базі

закладу. Для цього

не існує й не передбачено спеціального персоналу. Педагоги також

на практиці не готові до організації навчально-виховного процесу, побудови атмосфери

толерантності в шкільному колективі в

вані проблеми, навчалися в колективі звичайної школи.

Майже не працює й система індивідуального навчання на дому. У

кращому випадку

школа обмежується тим, що дитина просто періодично здає заліки, до яких її власними

зусиллями готують батьки. Системою , взагалі, відмова проводити будь яке навчання

навіть на дому. Поширеною є практика такої відмови за причиною, що стан дитини є

таким, що вона «не піддаєть

258

XIII. ПРАВА ДИТИНИ

розташуванн им органом

управління освіто ий поступає до

лікувального закладу. При навчання здійснюється за

груповою формою (у міру потреби протягом навчального року) ...”

є належний

кон

частина передбаченої матеріальної бази «зникає», не

пот

пність освіти в Україні великою мірою залежить від економічного становища

батьків ння

обо

є авторитет педагогічних працівників, які працюють в

умовах,

що е мало уваги

при товці спеціалістів,

які

в знижують не тільки якість освіти, але й рівень безпеки дитини.

яка виглядає так, ніби держава не довіряє сама собі. Контролюючи й

здій пі т ,

них дій державних чиновників.

н д

ям до місця лікування навчального закладу, визначеного місцев

ю, і починається не раніше 3-5 днів після того, як хвор

наявності у групі 5 і більше осіб

Проблемою залишається незадовільна матеріальна база загальноосвітніх

навчальних закладів. Заяви державних посадовців про те, що кожен учень сьогодні

забезпечений підручниками, не відповідають дійсності. Держава не здійсню

троль за процесом підготовки та реального стану забезпечення шкіл матеріальною

базою. Головні важелі такого контролю припадають переважно на самі навчальні

заклади, у той час кол

рапляючи до навчальних закладів.

Досту

. У свою чергу, держава взяла на себе зобов’язання щодо забезпече

в’язкової загальної середньої освіти на рівні конституційного права.

Складовою проблеми

у свою чергу не сприяють якості надання освітніх послуг. Дуж

діляється навчанню педагогічних працівників правам дитини, підго

здатні працювати з дітьми, що мають вади розвитку. Надмірні навантаження

педагогі

У своєму ставленні до праці педагогічних працівників

в Україні створена абсурдна

ситуація,

снюючи дго овку педагогічних кадрів їх кваліфікація водночас ставиться під сумнів,

ураховуючи обмеженість педагогів у самостійному виборі форм і методів навчання.

Зокрема, вибір підручників залишається досить обмеженим. Одночасне існування

державних стандартів загальної середньої освіти, відповідальності

педагогічних

працівників та держ вної «цензури» у механізмі затвердження підручників і навчальних

посібників («рекомендовано» або «допущено» Міністерством освіти і науки) створюють

перешкоди для використання, появи та вибору альтернативних підручників і ґрунт для

корупцій

Діти, які потрапляють до приватних притулків, не можуть відвідувати школу довгий

час, оскільки відсутність визначеного чіткого

правового статусу не дозволяє школі

прийняти на навчання дитину. У свою чергу, збір документів, необхідних для визначення

цього правового статусу дитини, передбачених зако о авством, є тривалою

процедурою. Як правило, цю процедуру на практиці майже неможливо здійснити у

встановлені законом строки.

Пункт 2.2. Наказу Міністерства освіти і науки України №732 від 20 грудня 2002 року.

259

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

6. Право дітей, позбавлених можливості виховуватись

в натуральній сім’ї, на опіку в прийомних сім’ях

саме:

 створені моделі роботи з кризовими сім’ями щодо реабілітації їх батьківських

функцій;

 впроваджені моделі поперед рів від новонароджених дітей;

 створені центри «Мати і дитина разом» в Херсонський, Київський та

Чернігівськи

іальних послуг дітям та

сім’

ливих доробків діяльності громадських організацій є

роз

бавлених батьківської

опік

оді розпочато прискореними темпами проведення тренінгів для

тре

ня напрацьованого протягом

ост

потенційн н о

ід роботи з прийомними

батьками. Це при тому, що вищезазначені громадські організації у своїй сукупності

об

’єднують понад 100 кваліфік в, які спеціалізуються саме

в роботі з прийомними батьками, батьками-вихователями, дітьми-сиротами та дітьми,

поз

урси та досвід громадських організацій, відбувається „розбазарювання”

дер

ню саме громадських організацій в Україні відбувся рух у

напряму реформування державної системи опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківської опіки). Але, саме найгірше, що постраждають в першу чергу

від дій

та в закладах сімейного типу

У 2004 році в Україні було створено коаліцію громадських організацій, що працюють

в інтересах дітей, до якої увійшли представництва Міжнародної благодійної організації

„Надія та житло в Україні”, „Кожній дитини” та Християнський дитячий фонд.

Цими організаціями був адаптований та запроваджений в Україні кращий досвід

зарубіжних країн, відпрацьовано ряд нових моделей та технологій

соціальної роботи із

сім’ями та дітьми, а

ження відмов мате

й областях;

 здійснюються підготовка, створення та супровід прийомних сімей;



підтримується створення дитячих будинків сімейного типу;

 ініціюється залучення місцевих громад до надання соц

ям;

 впроваджено модель реінтеграції вихованців інтернатних закладів у біологічну

родину.

Одним з важ

роблені/адаптовані та апробовані програми підготовки прийомних батьків та

вихователів дитячих будинків сімейного типу, які

запроваджуються Християнським

дитячим фондом, організацією „Надія та житло для дітей”, а також організацією

„Сонячне світло”. Уже протягом декількох років, не дивлячись на відсутність

державних стандартів та програм, ці організації активно працюють у напрямку

розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, поз

и.

У лютому 2006 року Міністерством України в

справах сім’ї, молоді та спорту,

Державною соціальною службою в справах сім’ї, дітей та молоді та Інститутом

проблем сім’ї та мол

нерів з підготовки потенційних прийомних батьків і розробки Національної

програми з підготовки прийомних батьків без урахуван

анніх років досвіду

та ресурсів українських НДО в даній сфері.

Серед их тре ерів для прийомних батьків, підгот вку яких з „нуля”

розпочали Міністерство та Інститут, дуже обмежена кількість тих, хто має взагалі

досвід як проведення тренінгів, так і безпосередній досв

ованих тренерів та фахівці

бавленими батьківської опіки.

Таким чином, можна констатувати факт, що замість того, щоб залучати існуючий

потенціал, рес

жавного бюджету. Відбувається повне ігнорування діяльності громадських

організацій

у цій сфері з боку держави. На сьогоднішній день діяльність Міністерства

демонструє його незацікавленість у співпраці з громадськими організаціями (проте,

як завдяки лобіюван

260

XIII. ПРАВА ДИТИНИ

дер

Іншим прикладом „сприятливих” дій держави є презентований у грудні місяці проект

Концепції реформування д иріт та дітей, позбавлених

батьківського

цього документу на етапі, коли будь-які зміни чи доповнення внести вже

було неможливо

окращенню й практичній дієвості процедур захисту прав дитини та

відп і

тілесних (фізичних) покарань

нео

атьків або

осіб

Дитина

повинна спілкуватись з особами, які ведуть слідство, через психолога в безпечній

обстановці. Умови мають бути того, щоб дитина не брала

безпосередньої участі в процесі або слідства. Для

цього, також,

важ ого дзеркала» під час

доп

можливість їх вибору.

жави саме діти, оскільки погоня за показниками, як свідчить досвід, лише наносить

чергову травму дітям, що вже знаходяться в кризовому стані.

ержавних закладів опіки для дітей-с

піклування. Саме за цим документом держава збирається

реалізовувати

право кожної дитини проживати в сімейному середовищі шляхом закриття інтернатів на

250 – 300 осіб та відкриття нових інтернатів на 50 осіб. Сьогодні цей документ

знаходиться вже на розгляді в Кабміні. Громадські ж організації були запрошені до

обговорення

7. Рекомендації

Щодо свободи від принижуючого гідність поводження чи покарання

1. Має бути створеною система спеціалізованих судів (ювенальної юстиції). Це

сприятиме п

овідальност за їх недотримання відповідальними особами.

2. Введення в дію нормативних актів стосовно заборони

бхідно супроводжувати широкими просвітницькими та інформаційними заходами,

тренінгами серед професійних груп, які працюють з дітьми

й в інтересах дітей, б

, які їх замінюють.

3. Потрібні зміни процедур ведення слідства і судового провадження.

максимальними до

судового провадження

ливим є використання аудіо- та відеозасобів, «венеціанськ

итів з метою запобігти багатократному повторенню показань.

4. Мають бути розроблені або удосконалені, а також введені в дію реабілітаційні та

лікувальні програми для жертв та винуватців насильства. Призначення умовного

позбавлення волі повинно бути безпосередньо пов’язаним з участю обвинувачуваного

лікувальних заходах.

5. Вирішення конфліктних ситуацій та методи виховання в закладах системи освіти

мають відповідати стандартам дотримання прав дитини.

6. «Статусні» покарання, тобто такі, за яких неповнолітні можуть бути покарані за

проступок, скоєння якого дорослою людиною не тягне за собою юридичної

відповідальності й, відповідно, покарання, не повинні існувати, як на

рівні законодавчо

закріплених норм, так і в практиці превентивного виховання.

Щодо права на інформацію

1. Дітям, які можуть орієнтуватись у своїй ситуації, необхідно гарантувати доступ до

інформації, що їх стосується в школі, виховному закладі, у лікаря, у випадку судового

провадження.

2. Більше уваги потрібно приділяти навчанню дітей правам людини та дитини.

Навчання правам людини є важливою складовою дисциплін громадянської освіти.

Необхідними є розробка програм для різного

віку дітей, підготовка підручників та

Інформацію щодо ситуації стосовно права дітей, позбавлених можливості виховуватись у натуральній сім’ї,

на опіку в прийомних сім’ях та закладах сімейного типу надано Християнським Дитячим Фондом (м. Київ, Україна).

261

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.