XIII. ПРАВА ДИТИНИ
(…) d) Ужити негайних заходів щодо припинення міліцейського насильства щодо
дітей, які належать до національних меншин, зокрема, ромів (циган), та подолати
безкарність, яка домінує в цих актах насильства;
е) Ужити всіх законодавчих заходів щодо заборони катування та інших жорстоких,
нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання;
f) Забезпечити догляд, реабілітацію, реінтеграцію та
компенсацію жертвам»
11
Процедур захисту дитини від жорстокого, або такого, що принижує гідність
поводження, не вистачає, або вони не працюють на практиці.
Так, наприклад, практично не діє Порядок звернень та повідомлень з приводу
жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення. Про цей документ,
зазвичай, не знають або не розуміють його важливості
й відповідної власної
відповідальності пед итячих лікарень та
відділень дитячих лікарень, працівники правоохоронних органів та інші представники
про
олітніх протягом однієї доби з моменту отримання звернення (повідомлення).
, неповнолітніх
діте
Подібні норми існують ще у п’ятьох європейських країнах: «…Вперше така норма
була прийнята 6 р.), Норвегії
(1987 р.), Авст йного кодексу
проголошує: «Діти мають право на піклування, безпеку й відповідне виховання. У
відн
каранням або іншим видам жорстокого
пов
ного і психологічного втручання.
Суд
і
в, які застосовують
фізи
агогічні працівники, медичний персонал д
фесійних груп, які працюють в інтересах дітей. Фактично, за цим нормативним актом,
якщо до будь-кого з працівників органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти,
охорони здоров’я, управлінь у справах
сім’ї та молоді, центрів служб для молоді
звернулась дитина з приводу жорстокого поводження з нею, то особа, до якої
звернулась дитина (державний посадовець, лікар, учитель, вихователь, працівник
соціальної служби, міліції й т. п.), зобов’язана оформити письмово звернення дитини й
передати його до відповідного територіального підрозділу Служби в справах
неповн
Україна – одна з небагатьох держав, законодавство яких має норму, що прямо
забороняє тілесні (фізичні) покарання: « ...фізичне покарання батьками
(усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх
й та підопічних не допускається»
12
.
у Швеції (1979 р.), потім у Фінляндії (1984 р.), Данії (198
рії (1989 р.). Відповідне положення шведського Сіме
осинах з дітьми необхідно проявляти повагу до
особистості й індивідуальності.
Дітей не можна піддавати фізичним по
одження». Важко сказати, як така норма діє на практиці. Однак, слід відмітити, що в
Швеції більшість проблем вирішується на рівні соціаль
вирішує лише спірні справи, і такі, що є виключенням із загального правила
.
Шведи вважають, що такий правовий припис допоміг у навчанні суспільства. У 1965
році 53% дорослих, з якими проводили дослідження, вважали, що фізичні покарання
необхідні і покликані допомогти правильно виховати дитину. У 1994 році 89% опитаних
були проти всіляких фізичних покарань. Потрібно, однак, відмітити, що в Швеції
проводилась широка просвітницька кампанія, і не тільки в
засобах масової нформації,
що в значно більшій мірі, ніж правова норма, мало можливість вплинути на зміну
соціальних установок і свідомість, що побиття дітей є поведінкою, яка не має суспільного
схвалення».
13
В Україні такої широкої просвітницької кампанії не проводилось, і ця норма
залишається важко виконуваною, адже «…переслідування батькі
чні покарання, за умови, зрозуміло, що вони не є катуваннями... було б важко
здійснюваним, а можливі санкції повинні були б стосуватися також дітей… і можливість
11
«Розгляд доповідей, які подаються державами-сторонами відповідно до статті 44 Конвенції», CRC/C/15/Add.
191, 2002 р., Розділ D 4.
12
Стаття 289 Цивільного кодексу України.
13
Ельжбета Чиж, Гельсінська Фундація Прав Людини (Варшава, Польща), - Надхи, Варшава, 2003 р.
Неофіційний переклад з російськомовного видання.
255