Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

У тому числі

Кількість біженців

молодші

працездатного віку

(0 - 15 років)

працездатного

віку

старше

працездатного віку

Країна виходу

Усього

осіб

Жінки

Чоловіки

Усього

осіб

Жінки

Чоловіки

Усього

осіб

Жінки 16-

54 р.

Чоловіки

16-59 р.

Усього

осіб

Жі

нки

старші 55

р.

Чоловіки

старші 60

р.

Таджикистан

15 9

3 3 11 5 6 1 1

Туреччина

8 1 7 8 1 7

Узбекистан

1 1 1 1

Шрі-Ланка

інші

1 1

Саудівська Аравія

1 1 1 1

Країни Африки

311 49 262

ЗО

16 14 281 33 248

0 0

Алжир

1 1

Ангола

29 5

3 2 1 26 3 23

Бенін

1 1

Буркіна-Фасо

1 1

Бурунді

7 7 7 7

Гвінея

1 1

Гвінея-Бісау

1 1

ДР Конго

2 1

2 1 1

Ефіопія

34 3

2 1 1 32 2 ЗО

Єгипет

4 1 3

1 3

Заїр

10 3 7 1 1 9 2 7

Камерун

1 1 1 1

Конго

92 22 70 16 8 8 76 14 62 0

Кот-д’Івуар

1 1

Ліберія

2 2 2 2

Лівія

2 2 2 2

Мадагаскар

1 1 1 1

Малі

2 2 2 2

272

XIV. ПРАВА БІЖЕНЦІВ ТА ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ

У тому числі

Кількість біженців

молодші

працездатного віку

(0 - 15 років)

працездатного

віку

старше

працездатного віку

Країна виходу

Усього

осіб

Жінки

Чоловіки

Усього

осіб

Жінки

Чоловіки

Усього

осіб

Жінки 16-

54 р.

Чоловіки

16-59 р.

Усього

осіб

Жі

нки

старші 55

р.

Чоловіки

старші 60

р.

Руанда

7 7 7 7

Сенегал

1 1

Сомалі

25 1

Судан

67 5

3 3

5 59

Сьєра-Леоне

10 3 7 3 2 1 7 1 6

Уганда

1 1

Чад

7 3 4 2 2 5 1 4

Мозамбік

1 1 1 1

Тонга

1 1 1 1

Інші країни

9 3

2 0 2

0 0

Особи без

громадянства

8 3 5 2 2 6 3 3

Кількість біженців в Україні (за останнє десятиліття)

273

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Наведені дані свідчать, що в 2005 році процедура розгляду клопотань шукачів

притулку працювала в Україні ще повільніше, ніж у попередньому році. При цьому

фактично не працювала процедура надання статусу біженця щодо вихідців з країн СНД,

що викликає особливе занепокоєння, зважаючи на складну гуманітарну ситуацію в

деяких країнах СНД та високий ризик порушень

прав людини у випадку повернення

шукачів притулку до цих країн.

Шукач притулку з Республіки Бєларусь Щ. в квітні 2005 року

звернувся до Відділу міграційної служби з заявою про надання

статусу біженця в Україні. Попри те, що Щ. надав в міграційну

службу велику кількість документів, які підтверджували

багаточисельні факти переслідувань, яких зазнав

Щ. в країні

свого походження за опозиційну політичну та громадську

діяльність (незаконне виключення з університету, затримання,

порушення кримінальної справи, належність до заборонених

громадських організацій тощо), попри те, що серед наданих в

міграційну службу документів фігурував і лист, підписаний

кількома народними депутатами України з проханням допомогти

Щ. як жертві переслідувань існуючим

в Білорусі режимом, лише

через одну добу після проведення з Щ. інтерв‘ю Відділ

міграційної служби у Вінницькій області відмовив Щ. в

оформленні документів для вирішення питання щодо надання

статусу біженця в Україні. На оскарження вказаного

протиправного рішення в судовому порядку пішов майже рік.

Спочатку Ленінський райсуд м. Вінниці (суддя Король

) незаконно

відмовив Щ. в прийнятті скарги на неправомірні дії міграційної

служби, посилаючись на порушення терміну оскарження. Щ.

програв апеляцію і лише судом касаційної інстанції – Вищим

Адміністративним Судом України незаконні ухвали Ленінського

райсуду та Апеляційного суду Вінницької області було скасовано

з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення по

суті.

Три місяці тривав розгляд скарги Щ. в суді першої інстанції

і лише в березні 2006 року Ленінський райсуд м. Вінниці визнав

протиправними відмову в оформленні Щ. документів для

вирішення питання про надання статусу біженця та

неповідомлення Щ. причини відмови. На момент написання цього

розділу доповіді рішення Ленінського райсуду ще не вступило в

законну силу.

Жодне клопотання громадян Російської Федерації про набуття статусу біженця в

Україні не було задоволене українською владою в 2005 році, що ставить під сумнів

об’єктивність процедури визначення статусу біженця щодо цієї категорії шукачів

притулку та незалежність уповноважених органів від впливу міркувань політичної

доцільності.

Перманентне реформування міграційної служби України, яке відбувалося протягом

2004-2005 років, надзвичайно утруднило доступ до процедури надання статусу біженця,

особливо на Сході України, що підвищувало загрозу депортацій шукачів притулку, які

перебувають на території України нелегально, крім того, за нашими даними в 2005 році

значно ускладнилися технічні умови надання статусу біженця, проходження міграційних

інтерв’ю, реєстрації в органах МВС тощо.

274

XIV. ПРАВА БІЖЕНЦІВ ТА ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ

Персонал міграційної служби в регіонах і навіть співробітники Держкомнацміграції

надзвичайно погано обізнані, не розбираються в основних принципах міжнародного

захисту біженців та шукачів притулку, інколи не сприймають саму ідею захисту прав

людини взагалі. У деяких регіонах почалася незрозуміла тенденція призначати на

посади міграційних чиновників відставних офіцерів міліції, які працювали в підрозділах

громадянства

і реєстрації фізичних осіб, боротьби з нелегальною міграцією тощо. У 2005

році клієнти Вінницької правозахисної групи принаймні з двох регіонів України

повідомили про факти вербальних ксенофобських чи расистських висловлювань у свою

адресу з боку чиновників міграційної служби.

Надзвичайно серйозною залишається проблема недобровільного повернення

(видворення чи депортації) шукачів притулку до країн їхнього

походження. Екстрадиція в

Україні відбувається без обов‘язкового використання судового механізму. Навіть

можливість судового контролю за справедливістю та законністю процедури депортації

залишається дуже сумнівною. Законодавством України не передбачено обов‘язкової

участі адвокатів у процедурі екстрадиції.

Щодо депортації, то її також зазнають шукачі притулку та конвенційні біженці, що

порушує міжнародні зобов‘

язання України в галузі прав людини. В момент, коли в

шукача притулку вилучають передбачені законом довідки, він (вона) автоматично стають

нелегальними мігрантами і часто зазнають адміністративної депортації в тому числі й

примусової.

Оскільки Україна не виконує основних фундаментальних зобов’язань в галузі

захисту прав біженців попри підписання та ратифікацію Конвенції ООН

«Щодо статусу

біженців» та Протоколу до неї, вважаємо, що міграційні органи країн-учасниць Конвенції

ООН «Щодо статусу біженців» не повинні визнавати Україну «безпечною країною» для

повернення біженців та шукачів притулку.

З 1 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства

України, одночасно з цим було внесено деяких змін і доповнень в закони,

якими

регламентується порядок видворення іноземців за межі території України. Проте чинна

адміністративна процедура видворення залишається малозрозумілою і є такою, що

становить загрозу для прав людини.

Так, Кодексом адміністративного судочинства України не встановлено строки, за

яких відбувається видворення після винесення рішення, не визначено, що присутність

захисника (представника) є обов’язковою, не міститься

заборони для санкціонування

екстрадиції в ході закритих судових процесів, не наведено процесуальних гарантій осіб,

які очікують виконання рішення про видворення або судового розгляду подання про

видворення.

Досить унікальним українським різновидом порушення прав мігрантів є

невмотивований свавільний недопуск іноземців на територію України органами

Державної прикордонної служби. Так, за офіційною статистикою органами

Державної

прикордонної служби в 2005 році було відмовлено у в‘їзді на територію України 11 358

особам, які називаються «потенційні незаконні мігранти». Хто ці люди, ким приймалося

рішення про віднесення їх до категорії так званих «потенційних незаконних мігрантів»,

скільки серед цих осіб потенційних шукачів притулку, скільки з недопущених шукачів

притулку зазнали згодом повернення до

країн походження із подальшим порушенням

їхніх прав? На ці питання немає офіційної відповіді. Проте лише в серпні 2005 року

прикордонниками України було недопущено на територію України не менше 15 шукачів

притулку з Узбекистану, які намагалися прибути на територію України саме з метою

отримати статус біженця. В подальшому частині із цих осіб вдалося

прибути на

територію України.

275

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Залишається таємницею й, отже, джерелом корупції, механізм створення та

функціонування так званої «системи картотечного обліку» – або «чорного списку» осіб,

яким заборонений в‘їзд на територію України.

Складною проблемою залишається й питання умов тримання шукачів притулку в

пунктах їхнього тимчасового розміщення. Ці умови можна віднести до рівня жорстокого

або такого, що принижує

гідність, поводження. Органи державної влади пояснюють ці

жахливі умови недостатнім фінансуванням. Проте Рахункова палата України вказує на

неефективність та незаконність використання бюджетних коштів, про що направила

відповідні документи до Генеральної прокуратури.

„Золотий” мігрант за рахунок злиденного українця?

Середньомісячна вартість утримання одного біженця в пункті тимчасового

їх розміщення коштувала бюджету України в 2003 році 811 гривень, у 2004 - 848

гривень, - це встановила перевірка використання коштів державного бюджету,

призначених на надання допомоги біженцям і створення пунктів розміщення

незаконних мігрантів, проведена Рахунковою палатою України. Водночас

задекларований рівень соціального захисту громадян України на ці роки

становив

342 грн. та 362 грн. на одну особу й, фактично, державою не забезпечувався.

Аудитори виявили, що Держкомнацміграції та його установи на місцях на

неналежному рівні здійснювали управління бюджетними коштами, що виділялися

в 2003-2004 роках для надання допомоги біженцям та створення пунктів

розміщення незаконних мігрантів. Не за цільовим призначенням використано 1,6

млн. грн. бюджетних

коштів, неефективно - 1,3 млн. грн., з порушенням чинного

законодавства - 6,8 млн. грн., у тому числі з недотриманням вимог Закону

України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" - 6,4 млн.

гривень.

Використання Держкомнацміграції бюджетних коштів супроводжувалося

необґрунтованими управлінськими рішеннями. Вкладання бюджетних коштів

Держкомнацміграції в створення двох додаткових пунктів розміщення біженців,

при тому, що

заповнюваність функціонуючого Одеського пункту становить

лише 18,4 %, спричиняє значні невиправдані витрати з державного бюджету.

Одеський пункт тимчасового розміщення біженців (ПТРБ) спроможний

забезпечити тимчасовим житлом щорічно не менше 1000 осіб або втричі

більше, ніж набули таке право в Україні в 2004 році. Рішення Держкомнацміграції

щодо створення додатково ще двох пунктів (Яготинського, у Київській області,

на 457 ліжко-місць, та Перечинського, у Закарпатській області, на 100 ліжко-

місць) були необґрунтованими, а придбання та реконструкція приміщень під них

зумовлює неефективне використання 13,7 млн. грн. бюджетних коштів.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 803-р та № 637-р

Держкомнацміграції (на його ініціативу) було передано від Міноборони два

військові містечка (містечко №7, Журавичі, Волинська

область, та № 1,

Розсудів, Чернігівська область), що сприяло Держкомнацміграції в організації

підприємницької діяльності, за напрямами, віднесеними до повноважень інших

відомств.

Ці громіздкі майнові комплекси (військове містечко №7 включає 77 будівель

та споруд, розміщених на земельній ділянці 601,4 га, містечко №1, відповідно, 49

будівель та споруд на 33,05 га) у декілька разів перевищують потребу

Розглянуто Колегією Рахункової палати 5 квітня 2005 року. Доступно на сайті РПУ: http://www.ac-rada.gov.ua.

276

XIV. ПРАВА БІЖЕНЦІВ ТА ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ

приміщень для перебування незаконних мігрантів і вимагають значних витрат з

державного бюджету для їх утримання та обслуговування.

Створення Держкомнацміграції пунктів тимчасового перебування

незаконних мігрантів на базі містечок розформованих військових частин та

ухилення від прийняття в Держприкордонслужби облаштованого для тримання

незаконних мігрантів місця "Павшине", виходячи з пропозицій переможців

тендерів, укладених з ними

договорів підряду та проектно-кошторисної

документації на реконструкцію об’єктів під ці пункти, спричинить неефективне

використання бюджетних коштів у обсязі 52,7 млн. гривень.

Як виявили аудитори, Держкомнацміграції для розселення в майбутньому

незаконних мігрантів у Волинському містечку № 7 відвів 10 будівель, а в

Чернігівському - 9. Для використання решти державного майна керівництвом

Держкомнацміграції було утворено

три державні підприємства: Журавичівське

лісомисливське господарство та два підприємства з надання комунальних

послуг "Стратег" і "Розсудів", напрями діяльності яких не відповідають

завданням, покладеним на цей центральний орган виконавчої влади.

Матеріали перевірки направлено в Генеральну прокуратуру України.

Прес-служба Рахункової палати

Рекомендації

Щодо рекомендації правозахисних організацій по вдосконаленню вітчизняної

системи захисту біженців, які були оприлюднені в минулому році, то влада врахувала

лише декілька з них:

277

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

№ Рекомендація українській владі по вдосконаленню системи притулку зі

Звіту українських правозахисних організацій-2004

Чи враховано владою?

1 Ухвалити закон, який би визначав засади міграційної

політики в Україні.

Не враховано

2 На рівні закону запровадити додаткові форми захисту в

Україні для осіб, які вимушено залишили країну

громадянської належності або країну постійного

проживання (гуманітарний захист, тимчасовий захист).

Не враховано

3 Ухвалити Закон України «Про притулок». Не враховано

4 Законодавчо визначити повноваження державної

міграційної служби (для скорочення терміну розгляду заяв

органи міграційної служби на місцях повинні отримати

повноваження приймати остаточне рішення за заявами

про надання статусу біженця).

Не враховано

5 Створити незалежної від виконавчої влади систему

імміграційних трибуналів (спеціалізованих органів,

наділених судовою владою).

Не враховано

6 Усунути суперечності в законодавстві України, які стають

на перешкоді реалізації прав біженців відповідно до

міжнародних зобов'язань України

Відмінено часові

обмеження для

подання заяв, більше

ніяких покращень не

відбулося

7 Здійснювати заходи щодо сприяння адаптації біженців в

українське суспільство: забезпечувати інформаційну

підтримку біженців відносно забезпечення їхніх прав

відповідно до законодавства України; роз'яснювати права

біженців та механізми їх реалізації державним

службовцям, які повинні забезпечувати права біженців;

сприяти біженцям у вивченні української мови, вирішенні

проблеми працевлаштування.

Нічого не зроблено

на рівні

держави

8 Удосконалити підготовку фахівців у сфері міграції.

Запровадити обов‘язкове вивчення прав біженців для всіх

працівників правоохоронних органів, прикордонників.

Розпочати цілеспрямовану підготовку чи перепідготовку

фахівців з питань міграції в системі державної вищої

освіти.

Певні дії робляться

з боку УВКБ ООН,

недержавних

організацій,

Представництва

Єврокомісії тощо

Усі рекомендації по вдосконаленню вітчизняної системи надання притулку, наведені

вище, на нашу думку залишаються актуальними й зараз. Додатково подаємо наступні

рекомендації:

1. Створити підрозділи міграційної служби в кожному регіоні України.

2. Забезпечити цілодобове чергування співробітників цивільної державної

міграційної служби в усіх міжнародних пунктах пропуску на державному кордоні України.

278

XIV. ПРАВА БІЖЕНЦІВ ТА ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ

Обладнати спеціальні приміщення для інтерв’ювання потенційних шукачів притулку

міграційними офіцерами.

3. Провести незалежний правовий аудит системи депортації та екстрадиції

іноземців з території України, особливо в країни, які не є членами Ради Європи.

4. Негайно припинити протиправну дискримінаційну практику ухиляння від надання

статусу біженця шукачам притулку з певних країн (переважно – країн СНД

), притягти до

відповідальності співробітників міграційної служби, які практикують такі дії.

5. Негайно припинити практику депортації/екстрадиції осіб, які є шукачами притулку

до проходження ними усіх процедур оскарження.

6. Забезпечити надання державними органами кваліфікованих перекладачів та

юристів для забезпечення прав шукачів притулку, які перебувають в процедурі надання

статусу біженця.

7. Запровадити єдину форму

Довідки про особу, яка перебуває в процедурі надання

статусу біженця, замість чотирьох документів, які зараз використовуються.

8. Удосконалити систему отримання шукачами притулку ідентифікаційних кодів та

дозволів на працевлаштування.

9. Збільшити кількість пунктів тимчасового проживання шукачів притулку та

біженців, законодавчо передбачити можливість направлення в ці пункти шукачів

притулку вже з моменту подання

заяви про надання статусу біженця.

10. Організувати навчання основам міграційного права суддів адміністративних судів,

охопивши таким навчанням принаймні трьох судді кожного

279

XV. Дотримання прав ув’язнених

в Україні

1. Вступ

Для підготовки цього розділу були використані попередні дослідження громадської

організації “Донецький Меморіал”, зокрема, зібрана статистична інформація,

надрукована в інформаційному бюлетені АСПЕКТ та в брошурі “Кримінальні покарання в

Україні в 2004”. Іншим важливим джерелом інформації стали відповіді на інформаційні

запити організації, надіслані протягом другої половини 2005 року до Державного

департаменту з питань виконання покарань

(далі – Департамент) та його управлінь у

регіонах, до Міністерства внутрішніх справ та низки його обласних управлінь, до

Генеральної прокуратури України та низки обласних прокуратур, до Державної судової

адміністрації України. Значною частиною використана інформація була отримана з

публікацій у засобах масової інформації, з Інтернет-видань.

Важливою частиною джерел інформації стала робота

партнерів у регіонах, які

надали приклади публікацій в місцевій пресі, витяги з листів громадян, які зверталися до

цих організацій по допомогу.

Звичайно, до всієї отриманої інформації важливо відноситись та сприймати її з

певною мірою критичності. Це стосується, на наш погляд, як наведених громадянами в їх

листах прикладів порушень прав людини, так

і інформації державних установ. Очевидно,

міра достовірності використаної інформації з різних джерел різна. Але, враховуючи

специфіку діяльності системи, ми не вбачаєм виправданим відкидати інформацію тільки

на підставі того, що вона містить негативний зміст або суперечливі факти. Чесність

підходу передбачає розгляд різних фактів та думок. Лише на такому шляху можна

скласти

більш-менш повне уявлення про те, що є в реальності, а значить, тільки при

такому підході можна ефективно вибрати оптимальні шляхи подолання існуючих

проблем.

2. Установи міліції

В ув’язненні в установах міліції громадяни перебувають під час затримання та в

очікуванні пред’явленого звинувачення. У цей період вони утримуються спочатку

безпосередньо в райвідділах міліції, потім в ізоляторах тимчасового тримання.

У віданні Міністерства внутрішніх справ знаходиться 501 ізолятор тимчасового

тримання (ІТТ), де затримані можуть утримуватися максимум упродовж 3 діб (10 діб у

виняткових випадках) до переведення в СІЗО. Проте бувають випадки, коли цей термін

Розділ підготовлений Олександром Букаловим, головою громадської організації «Донецький Меморіал».

Автор вислювлює щиру вдячність за допомогу колегам, які надали інофрмацію для даної роботи: Валентині Бадирі,

Ігорю Гнату, Інні Іванченко, Оксані Кравець, Ларисі Полторацькій, Марії Рудик, Костянтину Світличному, Ірині

Ухваріній, Миколі Федоруку, Катерині Шмагало. Надзвичайно важливими були й зауваження експерта Тетяни

Денисової

та Державного департаменту з питань виконання покарань. Автори Доповіді щиро вдячні їм за слушні та

професійні зауваження. Низка їх зауважень врахована при підготовці остаточного варіанту цього розділу.

280

XV. ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ

перевищується. Щоденно в ІТТ в Україні утримується близько 7 000 затриманих, а загалом

вони розраховані на 10 400 місць. За даними Міністерства внутрішніх справ, 127 ІТТ

потребують ремонту.

Найбільша кількість випадків жорстокого поводження під час ув’язнення в країні

припадає саме на час знаходження затриманих в установах міліції. Крім того, самі умови

тримання в них бувають

надто суворі. Вони пов’язані значною мірою з поганим

фінансуванням, проте останнім часом на утримання осіб, які перебувають в ІТТ, кошти

виділяються. “Донецький Меморіал” направив інформаційні запити до десяти обласних

управлінь МВС з питаннями щодо забезпечення умов тримання ув’язнених в ІТТ.

Результати відповідей наведені у таблиці 1 „Умови перебування ув’

язнених в ізоляторах

тимчасового тримання”.

Згідно з даними управлінь, на кожну особу під час її перебування в ІТТ виділялося у

2004-2005 роках від 16 до 70 грн.

Проте проблеми з годуванням осіб, які перебувають під вартою та яких під час

судового процесу доставляють до суду, залишаються. Їх можуть цілий день не годувати.

Доповіді Моніторингового Комітету Ради Європи, представленому восени 2005

року ПАРЄ, відзначається, що за даними Уповноваженого парламенту з прав людини

Ніни Карпачової протягом її майже семирічної роботи на цій посаді надійшло близько

12 000 скарг від осіб, які стверджували, що вони зазнали катувань, знаходячись під

вартою у міліції. Вона також сказала, що протягом останніх

років кількість незаконних

арештів і катувань з боку міліції не зменшилася. За словами Голови Верховного Суду

України пана Маляренка, у кожному третьому випадку тяжкого або особливо тяжкого

злочину обвинувачувані скаржилися на незаконні методи розслідування.

Постраждалі, як правило, не звертаються зі скаргами на жорстоке поводження, а

тому важко оцінити реальний рівень незаконного

застосування сили працівниками

міліції. Серед причин, з яких постраждалі не скаржаться – побоювання погіршити свою

долю, знаходячись в цілковитій залежності від працівників міліції і не маючи

можливостей повідомити про свій стан та проблеми. Нерідко особи, які піддаються

жорстокому поводженню – представники соціально маргінальних верств населення -

бомжи або раніше судимі особи, які просто

не знають, кому та яким чином вони можуть

поскаржитись. Тому після звільнення вони не наполягають на знаходженні та покаранні

винних. Ті ж громадяни, які спробують поскаржитись та довести провину міліціонерів,

можуть місяцями добиватися “законним чином” доведення факту застосування

жорстокого поводження в судах та прокуратурі.

Одним з прикладів зволікання з розслідуванням скарг

на брутальне поводження

міліції є випадок Євтюшина Михайла. У червні 2000 року у віці 16 років він брав участь у

бійці. Через десять днів після неї один з учасників бійки помер. Спочатку було затримано

двоє дорослих учасників бійки, проте скоро їх звільнили й заарештували Михайла. Це

сталося близько шостої години ранку 29 червня,

коли вдома не було батьків, а тільки

маленький брат. Михайла побили, а протокол склали лише о 14 годині дня та обманом

змусили його підписати. Мати запевняє, що в неї міліціонери вимагали декілька тисяч

доларів за звільнення сина, а коли вона відмовилась, його доправили до СІЗО. Там він

провів два роки, після дуже

тривалого розслідування справа дійшла у 2002 році до

апеляційного суду, який справу повернув на дослідування та звільнив Михайла,

змінивши йому запобіжний захід на підписку про невиїзд у зв’язку із захворюванням на

туберкульоз. Хлопчина захворів у СІЗО, про що свідчить медичне обстеження,

проведене відразу після звільнення. Проте адміністрація СІЗО на запит

матері відповіла,

що напередодні звільнення Михайло був начебто здоровий.

Прокуратура оскаржила зміну запобіжного заходу й, не зважаючи на гостру потребу

в лікуванні, добилася рішення суду про відновлення взяття його під варту. Задля

продовження лікування Михайло почав переховуватися від міліції, його оголосили в

281

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.