Ющук І.П. Українська мова

Подождите немного. Документ загружается.

120

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Приголосні фонеми

121

Поміркуйте

У яких групах приголосних за місцем і способом

творення випадає третій приголосний?

Чи в усіх іншомовних словах у групах приголосних стн

вимовляється звук т? В інших групах приголосних?

Числівник шістдесят вимовляється як [ш'ізде

с'ат].

Які фонетичні зміни сталися в першій частині цього

слова?

Дія яких трьох фонетичних законів проявилася в ут-

вореному від іменника невістка присвійному прик-

метнику невістчин [не

в'ішчин]?

Чергування приголосних

| Чергування звуків — закономірна заміна одного звука ін-

І шим у тому самому чи спорідненому слові.

При зміні й творенні слів задньоротові приголосні г, к, х, г

за певних умов (унаслідок теперішнього чи історичного по-

м'якшення) переходять у свистячі та шиплячі, а саме:

г — з — ж: нога — нозі — ніженька, друг — друзі — дружба,

могти — можу, казати — кажу;

к — ц — ч: рука — руці — рученька, рік — у році — річний,

пекти — печений, вулиця — вуличний;

х — с — ш: вухо — у вусі — вушенько, рух — у русі — руши-

ти, ковалиха — ковалишин, колихати — колишу, писати —

пишу,

ґ — дз — дж: ґерлиґа — герлидзі — ґерлидженька, Ґриґа —

Ґридзі — Ґриджин.

Проте внаслідок дисиміляції (розподібнення) звуків замість

закономірного ч вимовляється й пишеться ш у словах рушник,

рушниця, дворушник (в'щрука), мірошник (від мірка), торішній

(від торік), соняшник (від сонце), сердешний «бідолашний» (від

серце, але: сердечний «серцевий, щирий і т. п.»). В інших по-

дібних випадках незалежно від вимови пишеться буква ч: мо-

лочний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.

У дієсловах, крім того, відбувається перехід зубних приго-

лосних д, т, з, с у шиплячі, а саме:

д — дж: садити — саджу — посаджений; водити — воджу —

проводжати, загородити —- загороджу, правда — справджу-

ватися (винятки: завадити — заважати, привидітися —

увижатися);

зд — ждж: їздити — їжджу — в 'їжджений;

т — ч: платити — плачу — заплачений, хотіти — хочуть;

ст — щ: захистити — захищу — захищений, розмістити —

розміщу — розміщувати.

В інших частинах мови чергується д — ж (а не д — дж, як

у дієсловах): уродити — урожай, огородити — огорожа, пого-

да — погожий, переходити — перехожий, правда — справжній.

У звукосполученнях дт, тт перші звуки д і т чергуються з

приголосним с: веду — вести, ненавидіти — ненависть, цвіт —

цвісти, мету — мести.

Усі чергування приголосних позначаються на письмі відпо-

відними буквами.

Поміркуйте

1. Як пересувається місце перепони під час чергуван-

ня приголосних?

2. Іменник бунчужний (високий військовий чин в Україні

в XVI—XVIII ст.) походить від слова бунЬук. Як перві-

сно звучала твірна основа?

3. Як можна довести, що слова видно, привиджувати-

ся, дивовижний, ненависть однокореневі?

4. У деяких топонімічних назвах як складова частина

виступає слово Пуща. Від якої загальної назви воно

походить?

5. Внаслідок дії яких двох протилежних фонетичних

законів первісна форма дієслова *ведти перетво-

рилася на вести?

6. Як можна довести, що слова чешу і коса споріднені?

7. Як можна довести, що грецьке Іопоз «слово» і ук-

раїнське застаріле олжа, Гіепоз «рід» і жона, ла-

тинське ҐІІЄГП5 і українське зима, лох і ніч, зсїіоіа і

школа споріднені?

122

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

фонеми

123

Зміни приголосних

при додаванні суфіксів -ськ-, -ств-

При творенні слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- при-

голосні на стику твірної основи й суфікса можуть зазнавати

різних змін.

У вимові зливаються в один звук такі приголосні, і це по-

значається на письмі:

г, з, ж + с = з: Кривий Ріг — криворізький, Прага — празь-

кий, Кавказ — кавказький, француз — французький, Зба-

раж — збаразький, Париж — паризький; убогий — убозтво,

боягуз — боягузтво;

к, ц, ч + с = ц: козак — козацький, Вінниця — вінницький,

Гадяч — гадяцький; юнак — юнацтво, купець — купецтво,

ткач — ткацтво;

х, с, ш + с = с: чех — чеський, Лепетиха — лепетиський,

Одеса — одеський, Сиваш — сиваський; птах — птаство,

товариш — товариство.

Винятки з цього правила на письмі й у більшості випадків

у вимові становлять деякі прикметники, утворені від іншо-

мовних слів: баски — баскський, тюрки — тюркський, Мекка —

меккський, казах — казахський, Ла-Манш — ла-маншський.

Якщо твірна основа закінчується на д або т, то у вимові

відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються, а

саме:

а) на стику твірної основи й^уфікса чується дз, ц: завод +

+ ський = заводський [заводз'кий], люд + ство — людство

[л'удзтво], солдат + ський = солдатський [солдац'кий],

Корчуват(е) + ський = корчуватський [корчувац'кий],

брат + ство = братство [брацтво];

б) кінцеві звуки твірної основи т і ст у разі збігу трьох і

більше приголосних не вимовляються: президент +

+ ський = президентський [президен'с'кий], лейборист +

+ ський = лейбористський |лейборис'кий].

Якщо в кінці твірної основи після приголосного стоїть

суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) цей су-

фікс випадає: Л 'ятихатки —• п 'ятихатський, Каховка — ка-

ховський, Чоколівка — чоколівський, Камчатка — камчатський.

Поміркуйте

Від яких іменників утворено прикметники норман-

ський і нормандський? Чи доцільно вимовляти їх

однаково?

Від якого слова утворено прикметник хвацький?

Який принцип застосовано при його написанні?

Від якої власної назви — Звенигород чи Звенигород-

ка — утворено прикметник Звенигородський?

Як утворено прикметники луцький (від Луцьк), кра-

маторський (від Краматорськ), новоград-волин-

ський? Сформулюйте правило.

§26

Уподібнення приголосних

за місцем творення

Свистячі с, ц, з («сце їздзу») перед шиплячими ш, ч, ж, дж

(«ще їжджу») внаслідок регресивної асиміляції переходять у

відповідні шиплячі: с — ш, ц — ч, з — ж. Це відбивається й на

письмі: брязк — бряжчати, в'їздити — віжджений, пісок —

піщаний, пуск — пущений, Київський — Київщина, Васько —

Ващенко, козацький — козаччина.

Виняток на письмі становлять:

а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими неза-

лежно від вимови пишеться та сама літера, що й у твір-

ній основі: Параска — Парасчин [парашчин], Ониська —

Онисьчин (але в прізвищі: Онищенко), Луцька — Луць-

чин, Рузька — Рузьчин;

Щ префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з неза-

лежно від вимови: розжитися, розчин, розширений, без-

шумний, безжальний, зчовгати, зжати;

) Дієприслівники: принісши, привізши.

124

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Шиплячі перед свистячими уподібнюються до свистячих,

але на письмі це не відображається (перед свистячими пишеть-

ся та сама буква, що й у початковій формі слова): книжка — у

книжці [книз'ц'і], дошка — на дошці, чашка — у чашці, полич-

ка — на поличці, зваж — зважся, вчиш — вчишся.

Зубні д, т перед свистячими та шиплячими у вимові як-

шо не випадають, то зазнають змін, але на письмі це не

відображається (пишуться ті самі букви д, т, що й^в інших

словах чи формах слова): сусідка — сусідці [сус'ідз'ц'і] —

сусідчин [сус'іджчин], тітка — тітці [т'щ':і] — тітчин [т\іч:ин],

літати — льотчик [л'оч:ик|, погодитися — погодься [ погод з'с'а],

вчить — вчиться [учиц':а], молодий — молодший [молоджший],

короткий — коротший [корочший].

Поміркуйте

Голосні фонеми

125

Від яких слів і як утворено іменники батьківщина,

ліщина?

Як виникло слово щеплювати?

Які фонетичні зміни послідовно відбулися при тво-

ренні слів Одеса — одеський — Одещина?

ГОЛОСНІ ФОНЕМИ

Система голосних фонем

ГОЛОСНІ звуки складаються з чистого тону. В українській

мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі

притаманні чотири розрізнювальні (диференцшні) ознаки: чис-

тий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.

Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика

напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення —

наскільки високо піднімається відповідна частина язика.

В українській мові є три голосні переднього ряду і три —

заднього. У передньому ряду вони від низького до високого

піднесення розташовуються так: є — и — і; у задньому — відпо-

відно: а — о — у.

За міжнародною класифікацією і та у — звуки високого

піднесення, и — високо-середнього, є та о — середнього, а —

низького. Але якщо брати до уваги відносне положення язика

при творенні різних суміжних звуків у кожному ряду, то в

передньому ряду и сприймається як звук середнього піднесен-

ня (між і та є), а є —низького. Саме так розрізняють їх наші

мовнослухові аналізатори.

Розташування голосних відповідно до їхнього творення і

сприймання схематично можна зобразити так:

Піднесення

Високе

Середнє

Низьке

Ряд

передній

задній

Проміжки між положеннями язика при творенні голосних

переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової по-

рожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у

сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється

попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голосних заднього

ряду (а —о, о —у).

Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи

заокруглюються і витягуються трохи вперед — таким чином

збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки нази-

вають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків

як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона

відіграє лише допоміжну роль.

Голосні бувають наголошені й ненаголошені.

Наголошений голосний вимовляється з більшою си-

лою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під

126

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Голосні фонеми

127

наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко:

великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка —

голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.

Ненаголошені голосні в українській мові не редуку-

ються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втра-

чають диференційну ознаку — нечітко фіксується піднесення.

Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплу-

туватися.

Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних:

є — и: село |се

л6], директор |ди

ректор];

и — і: тривога *ітрівога], потім *[потим];

а — о: погони *[пагони] замість [погони];

о — у: кожух [ко

жух], зозуля [зо

зул'а].

Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимов-

ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), мало чим від-

різняючись якісно від наголошених. Найменш розрізняються

ненаголошені є та и.

Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону,

яка визначається другою формантою. Найнижчий тон має

звук у, найвищий — і. Тон голосних зростає в такому порядку:

у — о — а — є — и — і (приблизно 700 — 800 — 1 200 — 1 600 —

1 900 -2 200 Гц).

Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я,

ір, є, ї.

Поміркуйте

Який відсоток становлять голосні фонеми серед

усіх фонем у якому-небудь уривкові тексту (на влас-

ний вибір)?

У поданих словах вимовте спочатку лише приго-

лосні звуки, потім — голосні: запам'ятаймо, гарний,

розмова. У якому випадку можна ще більш-менш

здогадатися, яке слово мається на увазі? Зробіть

висновок про роль голосних і приголосних фонем у

мовленні.

Чому найчастіше сплутуються голосні є та и?

Наголос

Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, що

виявляється тільки в слові.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію.

По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова.

Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наго-

лосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначе-

ний, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: дав-

ноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний,

нижче згаданий, перёд бачити. По-друге, наголос виступає як

засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані пара-

ми слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоп-

лення) і захват (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський

(відлікар) [лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний

(який походить від чогось) — різні, на що й вказує наголос. У

різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний

вид мають дієслова насипати і насипати.

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто* може

падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересу-

ватися: голова — голови — голови — голів, казати — кажеш —

кажу.

Система наголошування в українській мові досить склад-

на. Тому у випадках сумніву шодо наголосу слід звертатися до

словників.

Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в на-

голошуванні слів.

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких

більше двох складів, мають наголос, як правило, на

суфіксі: навчання, завдання, запитання, читання, визнан-

ня, видання, пізнання, послання.

Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір

механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.

Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфік-

сом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказів-

ка — вказівки, учителька — учительки, ластівка — ла-

стівки, голка — голки, писанка — писанки; але: родичка —

родички, сусідка — сусідки, верхівка — верхівки.

128

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Голосні фонеми

129

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає

на закінчення", вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий,

низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний,

стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий,

трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.

У прислівниках, утворених від таких прикметників, на-

голос падає на перший склад: вузько, легко, мілко, нудно.

4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете,

-ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо»,

«несёте»); ідемо, ідете (а не «ідемо», «ідете»); підемо,

підете; будемо, будете; гуркочемо, гуркочете; гуркотимо,

гуркотите; залишимо, залишите.

5. Треба запам'ятати наголос у таких словах: агент, бю-

летень (множина: бюлетені), кулінарія, випадок, глядач,

діалог, документ, засуха, монолог, ім 'я, каталог, некролог,

експерт, жевріти, квартал, кілометр, колія, компроміс,

кропива, мерёжа, одинадцять, ознйка, оптовий, партер,

пасквіль, пеня, перепис, перепустка, піна, предмет, прия-

тель, приятелька, разом, рукопис, середина, сільсько-

господарський, спина, співробітник, титульний, урочи-

стий, феномен, цемент, центнер, черговий, чотирнад-

цять, шофёр.

6. У багатоскладових словах, крім основного, є ще побічні

наголоси, які розташовуються через один або два склади

від основного: розказати, переробити, винагороджувати,

безперечний, задоволений, подорож:. Побічний наголос на-

дає українській мові особливої співучості, плавності. У

прискореному темпі мовлення він чується слабко, в

уповільненому — сильніше. Особливо виразно такий

наголос чується в складних словах: синьо-жовтий, гір-

нйчоддбувнйй, новобудова.

Поміркуйте

Які голосні — наголошені чи ненаголошені — можна

без шкоди для розуміння слова вимовляти, розтягу-

ючи їх?

Які помилки у вживанні наголосів трапляються в

мовленні людей, з якими Ви спілкуєтеся?

Як у віршах використовуються побічні наголоси для

створення певного ритму мовлення?

4. Чи завжди в народних піснях слова наголошуються

так само, як і у звичайній розмові?

Складоподіл і перенос частин слова

З голосними фонемами в усному мовленні пов'язаний по-

діл слова на склади, у писемному — допустимі переноси час-

тин слова з рядка в рядок.

У слові стільки складів, скільки є голосних звуків.

Приголосний, який стоїть безпосередньо перед голосним і

у вимові зливається з ним, належить до того самого складу,

шо й голосний: че-ка-ють (а не чек-ай-уть), спо-ді-ва-ти-ся,

си-джу, бо-йо-вий. Але якшо префікс або частина складного

слова закінчується на приголосний, то перед наступним голос-

ним цей приголосний відходить до попереднього складу: роз-

орати, без-іменний, пед-інститут, пів-острів.

Між голосними може бути не один, а два й більше приго-

лосних звуків, як, наприклад, у словах казка, сестра. Тоді

поділ на склади відбувається так, щоб гучність звуків на по-

чатку кожного складу поступово наростала. Тому:

сонорний, що стоїть перед приголосним, відходить до

попереднього складу: чай-ка, гол-ка, гор-дий, зав-жди,

пір'-їн-ка, вій-на, сім'-я;

дзвінкий, шо стоїть перед глухим, теж відходить до попе-

реднього складу: каз-ка, книж-ка, гряд-ка, зуб-ці;

в інших випадках приголосні переважно відходять до

наступного складу: се-стра, ру-шник, у-смі-шка, ре-п 'ях,

о-брій.

Склади бувають відкриті і закриті. Склад, шо закін-

чується на голосний звук, називається відкритим: го-ра, го-

о-рю, ду-ма-ю, сві-тло. Склад, що закінчується на приго-

лосний звук, називається закритим: гір-ський, край-ній, ком-

форт.

130

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

131

Частини слів із рядка в рядок переносяться так, як ці сло-

ва на слух діляться на склади: кар-ти-на, ра-джу-ся, за-твер-

дже-но, над-зви-чай-ний.

Не можна:

а) залишати чи переносити одну букву, тому такі слова,

як олія, одяг, удар, ящик, мрія, не діляться для пере-

носу;

б) розривати буквосполучення дж, дз, які позначають одну

фонему: си-джу (а не «сид-жу»), хо-джу (а не «ход-жу»),

гу-дзик (а не «гуд-зик»); але: від-жив (а не «ві-джив»),

під-звіт (а не «пі-дзвіт» і не «підз-віт»);

в) у складному слові відривати від другої частини одну

букву, якщо вона не становить складу: дво-значний (а

не «двоз-начний»), само-скид (а не «самос-кид»), земле-

власник (а не «землев-ласник»);

г) розривати ініціальні, а також комбіновані абревіатури:

ЧАЕС, У НІ АН, МАГАТЕ, НАТО, Л АЗ-125, ДемПУ.

Апостроф і м'який знак завжди залишаються при попе-

редній букві: бур'-ян, об'-см, паль-ці.

Також не можна:

а) відривати скорочення від слів, яких вони стосуються:

М. С. Грушевський (а не «М. С. // Грушевський»),

проф. Тоцька (а не «проф. // Тоцька»), 2002 р. (а не

«2002 // р.»), 25 км (а не «25 // км»), 200 куб. см (а не

«200 // куб. І/ см»);

б) переносити закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс:

2-го (а не «2- // го»), 16-му (а не «16- // му»);

в) розривати ірафічні скорочення: т-во, р-н, вид-во, і т. д.,

і т. /'«., і т. п.

Слова, подані повністю, можна будь-як переносити з ряд-

ка в рядок незалежно від їхнього значення: у // нас, пан //

Михайло, професор // Круть, Іван // Петрович, 1991 // рік.

Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки

(крім тире), дужку або лапки, які закривають попередній ря-

док, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку

або відкриті лапки.

Поміркуйте

1. Чи збігається поділ слова на склади з його будовою?

2. Яких складів у словах більше — відкритих чи закри-

тих? Простежте це на невеликому тексті.

3. Чому небажані, хоч і не помилкові такі переноси:

вий-шов, ПОГ-ЛЯД, пес-тливий, пром-чати?

§30

Чергування голосних

Під час змінювання і творення слів можуть відбуватися

чергування голосних фонем.

Найпоширенішим в українській мові є чергування о, є з і.

Воно відбувається:

а) у закритому складі: школа — шкіл, гора — гірський, чо-

ло — чільний, радості — радість, слово — слів, ночі — ніч,

батькова — батьків, воля — вільний, моя — мій, могти —

міг, стою — стій, береза — беріз, перо — пір 'я, женити-

ся — жінка, ременя — ремінь, лебедя — лебідь, село — сіл,

ковалева —ковалів, принесу — приніс, семи — сім, Києва —

Київ;

б) у відкритому складі, якщо в наступному складі є суфік-

си -ок, -ець: гора — згірок, чоло — причілок, моста —

місток, возити — візок, дзвонити — дзвінок, двері —

одвірок, олово — олівець, острови — острівець, кончина —

кінець, верховий — верхівець: а також: ущелина — щілина,

прорвати — прірва, прозивати — прізвище;

в) перед подвоєнням приголосних: ночі — ніччю, солі —

сіллю, дорога — роздоріжжя, ворота — підворіття, гол-

ка — гілля, речі — річчю, промені — проміння, мести —

сміття, зелень — зілля;

) У коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом

-а- або -ува-: берегти — зберігати, брехати — набріхува-

ти, викоренити — викорінювати, гребти — згрібати, за-

стебнути — застібати, зачепити — зачіпати, защепну-

132

ФОНЕТИКА ІПИСЬМО

ти — защіпати, летіти — літати, мести — замітати,

пекти — випікати, підперезати — підперізувати, плеска-

ти — запліскувати, плести — заплітати, стерегти —

остерігати, стрелити — стріляти, текти — протікати,

тесати — обтісувати, чекати — очікувати, чесати —

зачісувати, шептати — нашіптувати, виволокти — ви-

волікати, полоскати — прополіскувати.

Але чергування о, є з і в закритому складі не відбувається:

а) якщо о, є випадні або вставні: сон — сну, вогонь — вог-

ню, садок — садка, пісок — піску, день — дня, орел —

орла, квітень — квітня; вікно — вікон, сосна — сосон,

весна — весен, дно — ден (виняток: шворінь — шворня);

а також у словах: любов — любові, лоб — лоба, льон —

льону, рот — рота, мох — моху, лев — лева;

б) у групах -оро-, -ере-, -оло-, -еле-, -ор-, -ер-, -ов-: во-

рон, сторож, поборов, берег, перед, голос, солод, розколов,

молов, зелень, шелест, борг, борщ, верх, чверть, вовк, шовк

(винятки: дорога — доріг, сторона — сторін, ворота —

воріт, борода — борід, борона — борін, корова — корів,

порога — поріг, оборогу — оборіг, морогу — моріг, смороду —

сморід, береза — беріз, череда — черід, болото — боліт,

стерегла — стеріг, зберегла — зберіг, волокла — волік та ін.);

в) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос,

-роб, -лов: діловод, паровоз, медонос, хлібороб, риболов; але

в частинах -хід, -гін, -ріг чергування відбувається: теп-

лохід, пішохід, водогін, коногін, носоріг, Козеріг;

г) у книжних словах: пророк, потоп, закон, вирок, богослов,

світоч, народ, прапор, завод; а також за традицією в дея-

ких прізвищах: Боровиковський, Котляревський, Глібов

(але: Голованівський, Желехівський, Миньківський, Щоголів

тощо);

ґ) в іншомовних словах: атом, вагон, вазон, метеор, шофер,

студент, Лондон, Вашингтон, Дон Кіхот, Бетховен, Рос-

тов (і ростовський), Тургенев (і тургенєвський), Ботев (і

ботевський).

У кількох дієслівних коренях є (ер) перед суфіксами -а-,

-ува- чергується з и (ир): беру — збирати, визбирувати; вмер-

ти — вмирати, дерти — здирати, перу — обпирати, простерти —

простирати, сперти — спирати, терти — стирати, жерти —

пожирати.

І\ фонеми

133

Подібне чергування є з и відбувається також у словах сте-

лити — застилати (але: застеляти), клену (кляну) — проклинати.

У деяких випадках є чергується з о. Так, після шиплячих

(«ще їжджу») та й виступає звук є, якщо далі йде теперішній

чи колишній м'який приголосний або шиплячий, і о, якщо

далі йде споконвічно твердий нешиплячий приголосний:

вечеря — вечора (від вечір), женитися — жонатий, четвертий —

чотири, чернетка — чорний, вершечок — вершок, лієчка — лійок.

Іноді трапляються відхилення від цього правила. Перед

споконвічно твердим нешиплячим може виступати є: жердка,

щедрий, щепа, печера, щезнути, черга, червоний. І навпаки: ве-

чоріти, чорниці, чорнило, кийочок.

У прикметниках після твердих приголосних вживається

суфікс -ов: зимовий, службовий, судовий, мостовий, кварцовий,

Іванова, братова.

Після м'яких та шиплячих:

якщо наголос падає на закінчення, також виступає суфікс

-ов: польовий, тіньовий, осьовий, дійовий, дощовий, сторо-

жовий;

якшо наголос падає на основу, то вживається суфікс -ев-

(-єв-): травневий, кінцевий, алюмінієвий, грушевий, спарже-

вий, життєвий (і життьовий), взуттєвий (і взуттьовйй),

борщевий (і борщовий), Василёва, Мусієва, Дброшева, лікарева

(пор. лікаря), стброжева.

Поміркуйте

1. З чого можна зробити висновок, що такі слова, як

завод, батон, мішень, — недавно запозичені, а сло-

ва табір, дріт, якір, колір — давно запозичені?

2. Чому в прикметнику білоцерківський поява звука і

на місці о в складі -ків- не відповідає загальному

правилу?

3. У яких поданих парами словах шести — шостий,

черниця — чорний приголосні перед звуком и ко-

лись вимовлялися м'яко, а в яких — твердо?

4. Які чергування відбулися колись у словах трясти —

трусити,

в'язати

—

вузол,

тягти

—

тугий,

сухий

—

висихати, дух — дихати?

134

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Розрізнення фонем є та и

Ненаголошені голосні фонеми є та и у вимові чуються май-

же однаково, але на письмі їх слід розрізняти.

Позначення на письмі ненаголошених фонем є та и в осно-

вах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: се-

литися, бо поселення; дешевий, бо дёшево; далеч, бо далёкий;

вишневий, бо вишня; непримиренний, бо мир; хибувати, бо хиба.

Однак при цьому треба враховувати випадки чергування є з и

(див. § ЗО).

Крім того, в основах слів виступає фонема є і пишеться

буква є:

а) там, де неясний звук випадає: вітер, бо вітру; січень, бо

січня; справедливий, бо правда. Але слід мати на увазі,

шо в кількох дієсловах випадає ненаголошений и: зги-

нати — зігну, відтинати — відітну, напинати — напну,

починати — почну, розминати — розімну, засинати —

засну, вмикати — увімкну, проривати — прорву, зажина-

ти — жну;

б) там, де неясний звук чергується з і або о: берегти, бо

зберігати; променистий, бо промінь; сутеніти, бо сутін-

ки, лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий;

в) у групах -ере-, -еле-: берег, джерело, дерево, переміна,

передмістя, ожеледь, щелепа, пелена (але: келих і рідше

келех);

г) у суфіксах іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а),

-ечк(а), -тель, прикметників -есеньк(ий), -ев(а), дієприк-

метників -ен(ий), числівників -ер(о): оголошення, рішен-

ня, значення, кошеня, Опанасенко, безбатченко, ніченька,

стежечка, вихователь, учитель, тонесенький, сторожева

(хата), зачинений, обговорений, п ятеро, дев 'ятеро.

Виступає фонема и і пишеться буква и в суфіксах імен-

ників -ик, -иц(я), -ич, -иш(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о), при-

свійних прикметників -ин: дощик, ключик, дворик, прибираль-

ниця, керманич, прізвище, дворище, житнисько, киянин, тата-

рин, болгарин, свекрушин, Миколин, городина, садовина, паливо,

куриво, морозиво. Виняток: марево, зрідка: сяєво (сяйво), маєво

(майво).

Також виступає фонема и і пишеться и в переважно від-

критих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, бриньчати (хоч

бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити,

стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати.

Потрібно розрізняти префікси:

пре- з фонемою є і буквою є, який має значення «дуже»:

премудрий (дуже мудрий), предобрий (дуже добрий), препо-

гано (дуже погано); а також у словах: презирство, презирли-

вий, престол, преподобний, преосвященний;

при- з фонемою и і буквою и, який вживається в усіх

інших значеннях: привертати, привласнювати, прискорити,

призначити, привокзальний, пристаркуватий, прибуток, при-

стосування, причал.

Виступає фонема є і пишеться є в іншомовних префіксах

пре-, де-, дез-, ре-, екс-: преамбула, превалювати, превентив-

ний, презентація, президент, президія, прем'єра, препарат, пре-

рогатива, престиж, претендент, претензія, префект, преце-

дент, девальвація, деградація, дегустація, декларація, демобілі-

зація, депортація, деформація, дезінформація, дезорганізація,

реабілітація, реактор, ренесанс, реорганізація, ретрансляція,

екс-президент.

У деяких словах (переважно іншомовних) написання є та и

правилами не регламентується: апельсин, бензин, бетон, дека-

да, делегат, демократія, керівник, легалізація, легітимний, ма-

тематика, медаль, педагог, педикюр, рекетир, тепер, тремті-

ти, феномен; директор, диригент, кишеня, лимон, минулий, пи-

ріг, шинель і т. д. Написання таких слів треба перевіряти за

орфографічним словником.

Поміркуйте

1. Якого походження звук є в словах справедливий, до-

нечка (утворене від донька), крапелька'?

2. В групах -ере-, -еле- виступає фонема є. Але чому

пишеться и в словах перина, метелиця?

Розрізнення фонем и та /

В основах багатьох незапозичених слів фонема і непостій

на: вона, як правило, виникає на місці інших голосних уна"

слідок чергування з о або є (див. § ЗО)

уна

При цьому треба мати на увазі, що в кількох словах

вається чергування і та и: діти - дитина, Т^

підвісити — висіти, ліпити — злипатися.

Постійно фонема і виступає:

а) у суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий): теплінь, широчінь

Ый' '

СтруНКІШий

хі

™й> гарячіший "Ті

б)

б) відповідно до вимови після м'яких або пом'якшених пои

голосних: літо, тісний, сіно, ніжний, білий, піна, річка

На початку слова завжди пишеться буква і: ім'я іскра ікоа

іти, іграшка. Щоправда, у вимові незапозичених слів перед н

та р чується звук и: іній [ин'ій], інколи [инколи] інший [ин

ший], іржа [иржа], ірій [ир'ій].

]

' "

Іин

В основах незапозичених слів пишеться буква и:

а) відповідно до вимови після твердих приголосних (звук

и не чергується з о та є): риба, вибір, тихий^ислий

ширина, приріст, сировина, пишатися; '

у відкритих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, гримі-

ти, дрижати, кривавий, криниця, крихітний, кришити

стриміти, тривати тривога, триножити, чорнобривий

блищати, глитати (але: дрімати, тріщати).

За допомогою фонем і та и розрізняються суфікси-

-інн(я) з фонемою і, який вживається у віддієслівних імен-

никах: служіння збайдужіння, сушіння, кришіння, волочін-

ня, везіння; -инн(я) з фонемою и, який вживається лише в

збірних іменниках: бурячиння, маковиння, шумовиння ба-

говиння, ластовиння, павутиння. Але якщо збірна назва ут-

ворена від іменника на -інь, то виступає -іння волосінь -

волостня, корінь - коріння, промінь — проміння;

-і(ти) з фонемою і, що вказує, як правило на непере-

хідність дії: біліти, синіти, золотіти, каламутніти, мо-

ГР

посні_Ф?

немИ

137

додіти, горіти; -и(ти) з фонемою и, який вказує на пе-

рехідність дії: білити, синити, золотити, каламутити,

творити.

В абсолютному кінці слова:

а) після задньоротових г, к, х вживається звичайно и: до-

роги, шляхи, руки, тільки, скільки, навкруги, трохи, за-

любки, навпаки, завдяки, по-батьківськи. Але виступає і

в словах, шо відповідають на питання які? (у прик-

метниках та займенниках): довгі, дорогі, високі, далекі,

сухі, тихі, такі, всякі; а також у незмінюваних іншо-

мовних словах: Гельсінкі, хакі;

б) після шиплячих ш, ч, ж, дж виступає звичайно і: межі,

ключі, гроші, ласощі, дріжджі, двічі, тричі, уночі. Але

виступає и: 1) у дієслівних формах (у наказовому спо-

собі та в дієприслівниках): кажи, бережи, мовчи, пиши,

полощи; відповідаючи, розмірковуючи, виконавши, завдав-

ши; 2) у прислівниках на зразок по-вовчи, по-ведмежи;

3) у прийменнику межи (межи очі) та сполучнику чи.

Поміркуйте

Чому слова користь, ненависть пишуться з буквою

и, а старість, моложавість — з буквою і?

Чи однакового походження звук і у словах тінь, кінь,

курінь?

Яке різне значення мають слова, подані парами:

виє — віє,

витати

—

вітати,

привид

—

привід,

риска

—

ріска, скрипка — скріпка, межи — межі?

Фонеми и та / в іншомовних словах

основах загальних іншомовних назв після

Дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р («де ти з'їси цю чашу

жиру») перед наступним приголосним, крім й, виступає фоне-

138

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

ма и і пишеться буква и: директор, стиль, позиція, система,

цирк, чинара, шифер, режим, територія.

Проте після префікса, якщо він навіть закінчується на одну

з букв «дев'ятки», пишеться і: інформація — дезінформація,

інфекція — дезінфекція, ідейний — безідейний.

Крім того, виступає и після букв, що не входять до «де-

в'ятки», відповідно до вимови:

а) у деяких давно засвоєних словах: бинт, вимпел, графин,

диякон, єпископ, єхидна, імбир, кипарис, лимон, литаври,

миля, митрополит, митра, мирт, спирт, химера, хрис-

тиянство;

б) у словах, запозичених із східних мов: башкир, гиря, кал-

мик, кизил, кинджал, киргиз, кисет, кишлак, кишмиш.

В інших випадках в основах загальних назв іншомовного

походження виступає і:

а) на початку слова: інформація, ідея, ізольований, імпону-

вати, інтерес, ірраціональний;

б) після букв, що не входять до «дев'ятки»: адміністра-

тор, бісквіт, нігілізм, ліміт, вітамін, кіно, гігієна, гід-

равліка, хірург;

в) перед голосними та й: радіо, радіація, ажіотаж, тріумф,

асоціація, стаціонар, стронцій, професійний, станція;

г) в абсолютному кінці невідмінюваних слів: колібрі, так-

сі, жалюзі, хаджі, попурі, журі, конфеті.

В основах власних іншомовних назв та похідних

від них словах після шиплячих («ше їжджу») та ц перед на-

ступним приголосним, крім й, виступає и: Чилі, чилійський,

Вашингтон, Шиллер, Чикаго, Чингісхан, Жиронда, Джибуті,

Цицерон, Лейпциг.

Крім того, тільки в географічних назвах виступає и:

а) після р, д, т: Мадрид, Великобританія, Рига, Рим, Скан-

динавія, Кордильєри, Аргентина, Ватикан, Тибет, ти-

бетський;

б) у кінцевих сполученнях -ида, -ика: Антарктида, Колхи-

да, Флорида, Мексика, Корсика, Америка;

в) як виняток, у назвах: Єгипет, Єрусалим, Вифлеем, Вави-

лон, Сирія, Сицилія, Сиракузи, Бразилія, Пакистан, Ки-

тай, Киргизія, Узбекистан.

Голосні фонеми

139

В інших випадках в основах власних назв виступає і:

а) в іменах та прізвищах (не після шиплячих та ц): Діккенс,

Дідро, Тіціан, Тімур, Ріхтер, Фрідріх, Сісмонді, Хіросіге,

Зільберт;

б) у географічних назвах (не після шиплячих, ц та р, д, т):

Сідней, Занзібар, Гімалаї, Хібіни, Вільнюс, Міссурі;

в) перед голосними та й: Жіу, Ріо-де-Жанейро, Чіангмай,

Шіашкотан, Цутіура, Діоміда, Тіарет, Тіціан, Греція,

Голландія, Трієст;

г) в абсолютному кінці невідмінюваних назв: Капрі, Ко-

накрі, Сочі, Віші, Поті, Гельсінкі, Асахі, Леонардо да

Вінчі, Анрі.

Поміркуйте

Чому після р в іншомовних загальних назвах висту-

пає то и, то і: тригер, трієр, тріо, парії

Яка з двох іншомовних власних назв Ришельє і Рі-

шельє відповідно до норм сучасного правопису є

географічною назвою, а яка — прізвищем?

Чи обидві іншомовні назви міст Єсентуки і Нагасакі

відмінюються? Як це позначилося на правописі їх?

Розрізнення фонем о та о

Голосні а та о вимовляються завжди чітко, не змішуючись:

коротко, колосок, монтаж, часточка. Лише в кількох словах

після г, к, х перед складом з а на місці давнього о вимовляєть-

ся і пишеться а: гарячий, гарячка, гаразд, качан, калач, кажан,

хазяїн, халява; а також: багатий, багато, багатир (багач). Але

вимовляється і пишеться о: борсук, комиш, комірка, кропива,

крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов 'яни,

солдат; а також: богатир (силач), козак.