Ющук І.П. Українська мова

Подождите немного. Документ загружается.

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

будівель тощо: Україна, Українська Народна Республіка,

Сполучені Штати Америки, Республіка Польща, Російська

Федерація, Далекий Схід, Зелений Клин, Київська об-

ласть, Ставищенський район, місто Біла Церква, село

Гостра Могила, село Нове Село, майдан Незалежності,

Софійська площа, вулиця Ярославів Вал, вулиця Добрий

Шлях, бульвар Академіка Вернадського, Кловський узвіз,

житловий масив Микільська Слобідка, Золоті ворота,

Андріївська церква, Марийський палац. Слова Батьківщи-

на, Вітчизна пишуть із великої букви, якщо ці назви

рівнозначні слову Україна;

д) у назвах найвищих державних установ України та міжна-

родних організацій: Верховна Рада України, Кабінет Мі-

ністрів України, Конституційний Суд України, Верхов-

ний Суд України, Центральна Рада, Організація Об'єдна-

них Націй, Рада Безпеки;

є) у назвах релігійних понять та богослужбових книг: Бог,

Божа Мати, Син Божий, Святий Дух, Біблія, Євангелія,

Псалтир, Коран.

З великої букви пишеться тільки перше слово:

а) у назвах різних установ, закладів, громадських і по-

літичних організацій: Міністерство освіти і науки Ук-

раїни, Національний банк України, Національна академія

наук України, Міністерство зовнішніх економічних зв 'яз-

ків України, Державна телерадіомовна компанія Украї-

ни, Київська міська державна адміністрація, Національ-

на спілка письменників України, Київський академічний

український драматичний театр ім. І. Франка, Націо-

нальна опера України, Київська середня школа № 189,

Центральний комітет профспілки працівників освіти та

науки України, Українська республіканська партія, Феде-

рація товариств зв язків із зарубіжними країнами;

б) у назвах найвищих державних посад України та міжна-

родних посад: Президент України, Голова Верховної Ради

України, Генеральний прокурор України, Генеральний сек-

ретар ООН. З великої букви для підкреслення поваги

можуть писатися й назви інших посад: Міністр освіти і

науки України, Посол Франції, Директор Інституту ук-

раїнської мови;

ПИСЬМО

101

в) у назвах історичних подій, епох, війн, свят, знаменних

дат, постів тощо: Велика французька революція, епоха

Відродження, Хмельниччина, Руїна, Семирічна війна, Дру-

га світова війна, День незалежності України, День злуки,

Великдень, Різдво, Покрова, Зелені свята, Великий піст,

Спасівка, Масниця тощо;

г) у назвах конгресів, конференцій, договорів, найважли-

віших документів тощо: Акт проголошення незалежності

України, Конституція України, Декларація прав людини,

Версальський мир, Ялтинська конференція;

г) у назвах, що беруться в лапки: повість «Тіні забутих

предків», кінофільм «Камінний хрест», газета «Українська

газета», літопис «Повість врем яних літ», збірник законів

«Руська правда», медаль «За бойові заслуги», станція ме-

тро «Контрактова площа», готель «Золотий колос», вино

«Перлина степу», цукерки «Пташине молоко», компанія

«Дженерал моторе», торговий дім «Зимовий сад». У по-

двійних назвах із великої букви пишеться також перше

слово другої назви: повість «Андрій Соловейко, або Вче-

ніс світ, а невченіє — тьма», газета «Дейлі телеграф енд

Морнінг пост».

Однак із малої букви пишуться:

а) частки в прізвищах, іменах, географічних назвах іншо-

мовного походження: Шарль де Голль, Ульріх фон Гут-

тен, Нур єн Дін, Па-де-Кале, Фон-дю-Лак, Сен-е-Уаз,

Франкфурт-на - Майні;

б) імена, прізвища людей, географічні назви, що вжива-

ються як загальні назви: меценат, рентген, дизель, ма-

кінтош, галіфе, донжуан, йоркшир, бостон, свалява;

в) присвійні прикметники у фразеологізмах та наукових

термінах: аріаднина нитка, ахіллесова п'ята, дамоклів

меч, прокрустове ложе, архімедова спіраль, базедова хво-

роба, бертолетова сіль;

) прикметники на -ський, утворені від власних назв, якщо

вони не входять до складу іншої власної назви: шев-

ченківські традиції (але: Шевченківська премія), шекспі-

рівський стиль, езопівська мова, київські вулиці (але: Київ-

ська область), петриківський розпис, опішнянська деко-

ративна кераміка.

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Письмо

103

§ 16

Транскрипція і транслітерація

КОЛИ

виникає потреба позначити звучання слова,

від-

мінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для

буквеного передавання іншомовних слів застосовують транс-

літерацію.

Транскрипція — спеціальна система письма, яку викорис-

товують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови

незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два ос-

новні види транскрипції: фонетична й фонематична.

Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше пе-

редати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фо-

нетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт,

до нього для тих звуків чи їхніх відтінків, що не відобра-

жаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні

знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших ал-

фавітів.

Фонетична транскрипція застосовується в діалектологічних

записах, у підручниках із фонетики, у словниках інозем-

них мов, де орфографія дуже розходиться з вимовою і є

непослідовною, як, наприклад, в англійській мові.

У фонетичній транскрипції, крім відповідних букв, засто-

совують ще різні символи, якими позначають: 1) основ-

ний наголос ('): [голос]; 2) побічний наголос ('): [наголос];

3) м'якість ('): [т'ін']; 4) пом'якшення ('): [ч'ітк'іший];

5) довготу (:): [в'ід.ача]; 6) відтінок звука: [ве

ли

чи

на]

тощо.

Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів.

Вона застосовується в записах прикладів і парадигм грама-

тики, де важлива структура слова, а не його вимова. Прин-

цип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її

фактичного звучання, позначається тим самим знаком.

Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції за-

писується так: Іучац':а], у фонематичній — /вчат'с'а/. Про-

те в навчальній літературі нерідко поєднують обидва види

транскрипції, а деякі позначки опускають — залежно від

мети транскрибування слів.

З науковою метою використовують систему транскрипції

на основі латинського алфавіту, прийняту Міжнародною фо-

нетичною асоціацією і вперше опубліковану 1908 р.

Транслітерація — це якомога точніше передавання пере-

важно власних назв однієї мови графічними засобами іншої.

Транслітерація в наш час набула особливо важливого значення

у зв'язку з активізацією міжнародних офіційних та особистих

контактів.

Труднощі транслітерації полягають у тому, що, по-перше,

фонологічні системи різних мов не відповідають одна одній і,

по-друге, у кожній мові своя графіка, свої правила читання

окремих букв і буквосполучень. Якщо, наприклад, в англій-

ській мові розрізняються дві фонеми — « і V, то в українській

є лише одна — в. 1 навпаки, якшо в українській мові розріз-

няють фонеми т і т', н і н', и та і, то в англійській їм відпов-

ідає лише одна — І, п, і. Для англійської мови, власне, немає

різниш, тин це чи тінь, для української — це суттєва різниця.

Буває також, шо в мові, з якої транскрибується назва, те саме

слово в різних формах має різну фонетичну оболонку. Наприк-

лад, у латинській мові в називному відмінку КиЬісо «Рубікон», у

родовому — ЯиЫсопп; у російській мові в називному відмінку —

Пётр [п'отр], у родовому — Петра Іп'етра]; в українській мові в

називному відмінку Київ [кийіу], а в родовому — Києва [кийева].

У такому разі як основну для транслітерації, як правило, обира-

ють початкову форму, але не завжди. Під час транслітерації пе-

ревагу слід надавати звучанню, а не написанню.

Отже, транслітерація завжди великою мірою умовна й при-

близна.

Рекомендації щодо транслітерації розробляє Міжнародна

організація з питань стандартизації (Іпіетаііопаі Ог§апІ2аііоп

іог Зіашіагсіігаііоп).

Поміркуйте

Які переваги писемної мови над усною? Чому ви-

никнення письма було неминучим в історії розвитку

людства?

Наскільки природним був сам шлях виникнення

письма?

104

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

3. Які залишки стародавніх форм письма використо-

вуються і в наш час?

4. Що Вам відомо про найдавніші пам'ятки різних ви-

дів письма на території України?

5. Як трансформувалася старослов'янська азбука в

Україні? Яких змін та яких новацій вона при цьому

зазнала?

6. Чи всі букви в сучасному українському алфавіті точ-

но відповідають звукам? Доведіть, що в українській

мові вживається 10 буквосполучень на позначення

окремих звуків (не враховуючи подовжених приго-

лосних).

7. Чому на певному етапі розвитку письма виникла по-

треба у вживанні великої букви? Яке її значення?

8. Порівняйте два види транскрипції слова й пояс-

ніть, яка з них фонетична, а яка — фонематична:

бореться —

[боре

ц':а]

/борет'с'а/;

життя —

[жи

т':а]

і /жит'т'а/; на стежці — [настез'ц'і] і /на стежц'і/.

9. Англійське прізвище КІіЬегп українською мовою пе-

редають Кліберн і Клайберн. Які принципи транс-

літерації при цьому застосовано?

Приголосні фонеми

105

ПРИГОЛОСНІ ФОНЕМИ

§17

Система приголосних фонем

Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які вини-

кають унаслідок проходження видихуваного повітря через різні

перепони, утворювані органами мовлення.

В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізня-

ють так:

а) за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над

шумом: м, в, н, н', л, л

, р, р', й («ми винили рій»); дзвін-

кі^ — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з',

дж, ж, ґ, г («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі — склада-

ються тільки з шуму: п, ф, т, т', ц, ц', с, «*, ч, ш, к, х

(«усе це кафе «Птах і чаша»);

б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря:

губні — утворюються зближенням чи зімкненням ниж-

ньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами:

м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні — утворюються збли-

женням чи зімкненням кінчика язика^з передніми зу-

бами та альвеолами: д, д', т, т

, з, з', дз, дз', с, с', ц, ц',

л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні —

утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика

язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш;

задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться

внаслідок активної участі задньої частини спинки язи-

ка, та глотковий г;

в) за способом подолання перепони: зімкнені (проривні) —

під час промовляння їх активний і пасивний органи

мовлення утворюють зімкнення, що проривається під

натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н

, д, д', т, т',

г, к; щілинні (фрикативні) — під час вимови їх струмінь

видихуваного повітря проходить крізь вузьку шілину:

в, ф, л, л', з, з', с, с\ г, х; зімкнено-щілинні (африкати) —

вимова їх починається із зімкнення і закінчується про-

ходженням видихуваного повітря крізь утворену шіли-

ну: дз, дз', ц, ц', дж, ч. До зімкнено-шілинних слід

віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких

африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у

щілину; різниця полягає лише в тому, що під час арти-

куляції звуків р, р' це повторюється 3—4 рази (тому ці

звуки називають вібрантами);

г) за підняттям середньої спинки язика до піднебіння:

тверді — середня спинка язика не піднімається: м, в, н,

л, р, б, д, дз, з, дж, ж, г, г, п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х;

м 'які — середня спинка язика піднімається: н', л', р', й,

Д', дз', з', т', ц', с';

) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч^ж, дж («ще їж-

джу»); свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз' («сце їздзу»).

цілому система приголосних фонем української мови має

106

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

Приголосні фонеми

107

•ж«мдм;:о*;иовм

такий вигляд (з. — зімкнені; щ. — щілинні; з.-щ. — зімкнено-

щілинні):

За

участю

тону й

шуму

Сонорні

Дзвінкі

Глухі

За місцем і способом творення

Губні

щ.

—

Зубні

тверді

з.-щ.

—

дз

щ.

Зубні

М'ЯКІ

н'

д'

т'

з.-щ.

—

ДЗ'

Ц'

щ.

л'

с'

Під-

небінні

з.-щ.

Р, Р'

дж

Задньо-

ротові

—

щ.

—

Від місця приголосної фонеми в системі залежать її арти-

куляційні й правописні особливості.

Поміркуйте

При вимові яких приголосних — сонорних, дзвінких,

глухих — дрижать голосові зв'язки? Чи можна гово-

рити, не вмикаючи голосових зв'язок?

Як переміщується місце перепони під час вимов-

ляння приголосних у словах голова, чоловік, розу-

міти! Знайдіть 3—4 багатоскладові слова, у яких би

всі приголосні належали до одного розряду за міс-

цем перепони.

За якими ознаками сталося розподібнення приго-

лосних (контактна дисиміляція) у словах дужчий (за-

мість *дужший), рушник (замість *ручник), шипши-

на (замість *шипчина), хто (замість *кто), хрест (за-

мість *крест)?

Чи впирається в передні зуби або альвеоли кінчик

язика під час вимовляння м'яких приголосних так

само, як і під час вимовляння відповідних твердих?

Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні

Сонорні приголосні не мають кореляційних пар серед ін-

ших приголосних. Лише дві сонорні фонеми мають відповідни-

ки серед голосних: в — у, й — і. Тим часом дзвінкі й глух^при-

голосні творять кореляційні пари: б — п, д — т, д' — т

, дз — ц,

дз' — ц', з — с, з' — с', дж — ч, ж — ш, ґ — к, г — х. Не має пари

лише глухий ф — звук неукраїнського походження.

Сонорні приголосні в будь-якій позиції завжди ви-

мовляються звучно: вітер, шум, стан, верх, гілка, студент.

Сонорний в ніколи не переходить у глухий звук ф, а, на-

впаки, перед приголосним і в кінці слова після голосного ще

більше посилює свою звучність, наближаючись таким чином

до голосного у: вчора [учора], завтра [заутра], вовк [воук], кров

[кроу]. Після приголосного в кінці слова звук в трохи втрачає

свою звучність: нерв [нерв], битв, мальв, видавництв.

Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвін-

ко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб,

лід, мороз, вуж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, везти,

могти, міг, домігся. У літературній вимові чітко розрізняються

плід і пліт, гриб і грип, казка і каска, везти і вести тощо.

Виняток становить звукг, який у словах легко, вогко, нігті,

кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Напи-

сання букви г у цих словах перевіряється за допомогою таких

форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Також оглу-

шується звук д у слові жердка.

У префіксах роз-, без- кінцевий звук з може зазнавати

різних змін, так чи інакше (залежно від сусіднього приголос-

ного й темпу мовлення) уподібнюючись до наступного приго-

лосного. Проте в цих префіксах незалежно від вимови пишеть-

ся тільки буква з: розпорядження, розсипка, розцінка, розсада,

розсіл, безпека, безсистемний, безшовний.

Префікс з- теж може зазнавати різних асиміляційних змін

і так само в більшості випадків незалежно від вимови на письмі

позначається буквою з: зсипати, зцілити, зчинити, зшити, зжо-

вклий. Однак перед к, ф, п, т, х («кафе «Птах») префікс з-

мінюється на с-: скасувати, сформувати, спорядити, схвали-

ти

, стислий.

108

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

У словах натхнений, натхнення, зітхати пишеться буква т

(хоч дихати, надихати).

Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до

парних їм дзвінких. Таких випадків є небагато. Це зокрема

відбувається:

у таких незапозичених словах: боротьба Ібород'ба], мо-

лотьба Імолод'ба], просьба [проз'ба], лічба, Великдень, по-

всякденний, якби, аякже, отже, осьде;

в іншомовних словах: вокзал [вогзал], екзамен, рюкзак,

анекдот, футбол [фудбол], айсберг.

Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголос-

ний треба поставити перед голосним або сонорним: молоть-

ба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий

день, отже — отож, віхті — віхоть, скибка — скибочка, миг-

цем — мигнути, мимохіть — мимо хотіння, мимохідь — мимо

проходячи, мабуть — має бути.

Приголосні фонеми

109

Поміркуйте

Яких змін зазнає звук з у префіксах роз-, без-, сти-

каючись у слові з різними приголосними?

Внаслідок яких фонетичних процесів виникли сино-

німи лапа й лаба (діалектне), бризкати і порскати,

ковтати і глитати, щезати і чезнути (рідковживане)?

У яких іншомовних словах, крім названих вище, є

розбіжність між позначенням і вимовою глухих

приголосних?

М'які і тверді приголосні

М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні при-

голосні д, дз, т, з, с, ц, л, н («де ти з'їси ці лини»): ожеледь,

кажуть, колись, день, близько, юнацький, подяка [под'ака],

плющ [пл'ушч], льон [л'он].

Приголосний р буває м'яким тільки перед голосними: ряд

[р'ад], крюк [кр'ук], ларьок [лар'ок]. У кінці слова й перед при-

голосними він вимовляється твердо: кобзар, тепер, ларки,

гіркий.

Звук й завжди м'який, тобто твориться підняттям серед-

ньої спинки язика до піднебіння: йод, крайній, ящик [йашчик],

юрист Ійурист].

Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) можуть

лише пом'якшуватися. Це відбувається зокрема перед голос-

ним і: вітер Ів'ітер], білий [б'ілий], гірський [г'ірс'кий], щільно

[шч'іл'но].

Перед іншими голосними в незапозичених словах пом'як-

шуються тільки подовжені шиплячі: збіжжя Ізб'іж':а], піддаш-

шя [п'ід:аш':а], ніччю [н'іч':у]. Проте можлива й тверда вимова

таких приголосних: [зб'іж:а], [п'ід:аш:а], [іґічіу]. Неподовжені

шиплячі в цій позиції не пом'якшуються, і відповідно після

букв, шо позначають ці звуки, букви я, ю ніколи не пишуть-

ся: журі, парашут, брошура, Жуль Берн, Чурльоніс.

Губні та задньоротові приголосні в шшомовних словах на

зразок бюро, кювет, бязь, гяур можуть вимовлятися як з по-

м'якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української

вимови): [б'уро], [к'увет], [б'аз'], [г'аур]; такі без пом'якшен-

ня (у такому разі після них розвивається звук й): [бйуро], [кйу-

вет], [бйаз'], [гйаур]. У всіх цих випадках маємо справу не з

окремими фонемами, а з їхніми алофонами.

Перед и приголосні завжди тверді, перед і — м'які або по-

м'якшені: дим — дім, лис — ліс, кит — кіт, хиба — хіба, чи-

тець — чітко.

Приголосні перед є, як правило, звучать твердо: земля —

землею, пісня — піснею, кінь — конем, лекція [лекц'ійа]. М'я-

кими перед є (на письмі — є) вони бувають лише в числівни-

ку третє, у прикметниках на зразок синє, давнє та в разі по-

довження їх, як у словах життєвий, значеннєвий тощо.

Зубні приголосні перед м'якими (крім р') вимовляються,

* правило, м'яко: кузня [куз'н'а], сніг [с'н'іг], сьогодні [с'о-

год'н'і], майбутній [майбут'н'ій], єдність [йед'н'іс'т'], у казці

іказ'ц'і]. Перед пом'якшеними м'яку вимову можуть мати ли-

^ зубні свистячі с, ц, з, дз («сце їздзу»): свято [с'в'ато], сміх

м іх], ц

вях

[ц'

'ах], звір [з'в'ір], дзвякнути [дУв'акнути], але:

тіД

[ст'іл], свій Ісв'ій], збір [зб'ір], дзвін [дзв'ін], звістка

110

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

Ізв'істка]. Інші зубні перед пом'якшеними вимовляються

твердо: двічі [дв'іч'і], менші |менш'і], палкі Іпалк'і], верткі

|вертк'і].

На письмі м'які приголосні позначаються по-різному.

М'який звук й позначається звичайно буквою й, шіе перед

голосними а, у, є, і — буквами я, ю, є, ї: крайній, павільйон, яр

|йар], надія Інад'ійа], юрба, радіють, поєдинок, країна. Для по-

значення звука й після приголосних перед голосними а, у, є, і

вживається апостроф: п'ять [пйат'], в'юн [вйун], кар'єра

|карйера), солов'ї Ісоловйі].

Як виняток, буква й пишеться перед я, ю, є, і в словах

Гавайї, Гойя, Савойя, Фейербах, майя, фойє; а також: війя (ди-

шель), але: конвеєр, феєрверк, рояль, саквояж і под.

М'якість інших приголосних позначається:

а) буквами я, ю, є, і (якщо вони стоять безпосередньо

після приголосного): праця [прац'а], люди [л'уди], давнє

[давн'е], літо [л'іто];

б) буквою ь: даль, день, батько, близький, сльоза.

М'якість приголосних може й не позначатися: світ Іс'в'іт],

цвірінчати [ц'в'ір'ін'чати], у хатинці [хатин'ц'і].

Поміркуйте

Чому саме зубним приголосним найлегше можна

надати ознаки м'якості?

Призвук яких голосних мають тверді і м'які приго-

лосні?

Чому в словах свій [св'ій], звіку [зв'іку] немає тако-

го самого уподібнення приголосних за м'якістю, як

у словах

світ

[с'в'іт],

звір

[з'в'ір]?

Як це

пов'язано

походженням звука і, з будовою слова? Сформу-

люйте правило, наведіть власні приклади.

У яких словах кінцевий звук ц твердий? Чи є в цьому

якась закономірність?

Скількома різними способами позначається м'я-

кість приголосних?

Приголосні фонеми

111

Вживання м'якого знака

М'який знак вживається для позначення м'якості приго-

Іосних.

М'який знак ставиться лише після букв, що позначають

іубні (д, т, з, с, ц, л, н), якщо ці приголосні вимовляються

м'яко: кінець, поршень, коли-небудь, ткацький, близько, просьба,

бадьорий, тіньовий, спрацьований.

Зокрема м'який знак пишеться:

у суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: поліський, волинський, військо,

людськість, по-товариському, по-українському, зайчисько,

Луцьк, Донецьк, донецький, криворізький;

у суфіксах -еньк-, -оньк-, -іньк-: рученьки, гарненький, го-

лівонька, свіжісінький.

Після р м'який знак пишеться тільки перед о: трьох, чо-

тирьом, забрьоханий; а також у слові Горький (хоч вимовляєть-

ся [горкий]).

Після інших букв та після р в інших випадках м'який знак

не ставиться: голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, обличчя —

облич, десятиріччя — десятиріч, буря — бур, зоря — зір, тюрма,

Харків.

М'який знак не ставиться перед м'якими, пом'якшеними

й шиплячими приголосними: цвях, кузня, дзвякнути, кінський

(хоч кінь), прип'ятський (хоч Прип'ять), бершадський (хоч

Бершадь), уманський, Уманщина (хоч Умань), промінчик (хоч

промінь), безбатченко (хоч батько), Федченко (хоч Федько),

Зінченко (хоч Зінько), менший, тонший.

Перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосни-

ми м'який знак вживається лише в таких випадках:

Для позначення м'якого л': їдальня, сільський, пальці, біль-

ший, Гальченко, Михальчук;

У непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якщо

м'який знак є в початковій формі: скринька — в скриньці,

Кузьма — Кузьмі; кицька — кицьці, кицьчин; нянька — нянь-

Ці, няньчин; Зінька — Зіньці, Зіньчин; Ориська — Орисьці,

Урисьчин (але: казка — у казці, землянка — в землянці, Ма-

112

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Приголосні фонеми

113

ланка — Малинці, Маланчин); а також у формах наказового

способу дієслів: візьми — візьмімо, візьміть;

у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах

перед -ся (-сь), якщо м'який знак є у формі без -ся: об-

говорюється, відзначається, звертаються, ставляться,

стань — станься, піднось — підносься, підводь — підводься

(але: підніс — піднісся, ріс — розрісся);

як виняток, у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.

В іншомовних словах м'який знак пишеться після зубних

також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до

літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр,

портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазье,

Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт,

фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих,

Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж'ен, Х'юстон,

бар'єр).

В українських власних назвах м'який знак перед я не ста-

виться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дя-

ченко, Касяненко, Третяк.

Слов'янські власні назви прикметникового походження

оформляються як українські прикметники і суфікси -ськ-,

-цьк-, -зьк- пишуться з м'яким знаком (перед цими суфіксами

м'який знак вживається тільки після л): Смирненський, Ра-

ковський, Конеський, Црнянський, Залеський, Яблонський, Ко-

менський, Тайовський, Барт-Цішинський, Красицький, Палаць-

кий, Завадзький, Джальський, Пшибильський.

Поміркуйте

1. У чому полягає основна хиба помилкового написан-

ня іншомовних слів на зразок «порт'єра», «дос'є»?

2. На що ще, крім м'якості попереднього приголосно-

го, вказує м'який знак перед я, ю, є, ї?

3. Яке різне значення мають пари слів гальці і галці,

пальці і палці, синьці і синці, неньці і ненці?

4. Чому написання слова станьсь (друга особа одни-

ни наказового способу дієслова статися) є пра-

вильним?

§21

Вживання апострофа

Апостроф звичайно вказує, що наступні після нього букви

я, ю, є, ї позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після

твердого приголосного.

У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї

після губних (м, в, п, б, ф), якщо губні стоять:

на початку кореня: в'язати, зв'язок, м'який, розм'яклий,

п'ять, вп'ятьох, в'юн, нав'ючений, м'яч, В'ячеслав;

після голосного або р: здоров'я, рум'яний, риб'ячий, сім'я,

сім'ю, сім'єю, солов'їний, Прокоп'юк, сурм'яний, арф'яр,

черв'як.

В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свя-

то, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться лише тоді, коли

в літературній вимові далі чується звук й: бур'ян [бурйан], су-

зір'я, у сузір'ї, з матір'ю, бар'єр, кар'єра. Якщо такий звук не

чується, апостроф не пишеться: ряст [р'аст], порятунок, буря,

гарячий, трюк, Рєпін.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та сло-

вотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з'ясува-

ти, роз'єднати, під'юдити, від'їзд, без'ядерний, між'ярусний,

дит'ясла, пів'яблука, пів'їдальні, Мін'юст.

Це правило стосується також іншомовних слів: ад'ютант,

кон'юнктура, кон'юнктивіт, ін'єкція, пан'європейський.

Але перед а, о, у, є, і після префіксів та словотвірних час-

тин апостроф не пишеться: безіменний, зекономити, дезакти-

вація, підохотити, відучити, педінститут.

В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї

після губних, після р, після шиплячих (ш, ч, ж, дж) та після

> х, якщо далі чується звук й: комп'ютер [компйутер],

інтерв'ю, прем'єра, миш'як, Х'юстон, Рейк'явік, П'ємонт,

Ук ян, Мар'ян, Валер'ян, Аляб'єв, Григор'єв, Монтеск'є,

*У*с'є »

Проте апостроф не пишеться, якщо я, ю, є позначають по-

якшення попереднього приголосного: бюст [б'уст] (хоч мож-

114

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Приголосні фонеми

115

л ива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж,

пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг,

Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.

Апостроф вживається також:

а) для позначення пропущеного в усній мові звука чи

складу: мо' {може), все 'дно {все одно), ка 'є {каже);

б) в іншомовних прізвищах після часток д та О: д 'Артань-

ян, д 'Анунціо, О 'Генрі, Шон О 'Кейсі.

Поміркуйте

шттшшимт

Чому після збігу двох приголосних у слові зв'язати

апостроф пишеться, а в слові дзвякнути не пишеть-

ся?

Чи орфографічне написання слова мавпячий без

апострофа відповідає його вимові?

Чому після г, к, х та шиплячих перед я, ю, є, ї для

позначення звука й вживається апостроф, а не м'я-

кий знак?

§ 22

Подовження приголосних і подвоєння букв /

Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем.

Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше,

ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням

букв.

Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюють-

ся букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а

друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звуч-

ний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрян-

ський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний),

туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся

(підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку),

страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-

Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв

не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголос-

них: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + ре-

форм + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений

(потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшо-

няний.

Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -ённ-,

-анн-:

а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна,

чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви-

соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездій-

сненний, незліченний, нездоланний, недоторканний;

б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, бла-

женний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спа-

сенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфі-

ксом -енн-).

Крім того, подовжується н у словах останній, старанний,

притаманний, захланний, численний.

Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на

більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, на-

віть якщо суфікс -єн- чи -аи- у них наголошений: нескінчений,

незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений, наві-

жёний, жаданий, вихований, з'єднаний, придбаний, в'їдждже-

ний, сповнений.

У похідних словах написання нн або н зберігається: не-

скінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, не-

доторканний —недоторканність, вихований — вихованість, за-

безпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, при-

таманний — притаманність.

Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утво-

рених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина,

німецький — Німеччина, турецький — Туреччина, гайдамаць-

кий — гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному та-

ким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не

подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і

пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.

Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у

ловах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний

и льняний).

116

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними бук-

вами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш,

ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:

а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив-

чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, об-

личчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах

молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня,

порося;

б) в орудному відмінку однини іменників Ш відміни пе-

ред закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, допо-

відь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню,

туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю;

в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя,

зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

Подовжується приголосний і подвоюється буква л у діє-

слові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш

тошо.

Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається

в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах:

суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя,

життям, життів, життєвий, життєвість, життєздат-

ність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.

Проте немає подовження в прикметниках судейський, жи-

тейський та в родовому відмінку множини іменників ста-

тей, бадей, породілей. Річ у тім, шо в давній українській

мові в усіх названих вище випадках після м'якого приго-

лосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу],

[жит'йа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'я-

кого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а].

Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й

було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі

випав: [йун'іс'т'йу] — [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] — [жоуч'у].

Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу]

(пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звук й і в словофор-

мах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський,

житейський, тому що між попереднім приголосним і ним

з'явився вставний є, як у словах земля — земель, пісня —

пісень, ескадрилья •— ескадрилей.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними,

то подовження не відбувається: передмістя, зап 'ястя, тертя,

рриголосні фонеми

117

з користю, з радістю, багато століть, знань, облич, подільський

(від Поділля), трипільський (від Трипілля).

У загальних іншомовних назвах приголосні звичайно не

подовжуються і букви не подвоюються (хоч у тих мовах,

звідки їх запозичено, ці букви подвоєні): сума, маса, каса,

група, шосе, сесія, колона, хобі, бароко, інтермецо, лібрето,

піанісимо, фін. Подовження звуків і подвоєння букв є тільки

в словах тонна, манна, ванна, мадонна, бонна, панно, вілла,

брутто, нетто, мотто, мулла та в таких рідковживаних

словах, як аннали (записи історичних подій за роками), пен-

ні (розмінна монета Великобританії), білль (проект закону в

англомовних країнах), булла (папська грамота, послання),

дурро (рослина роду злакових), мірра (ароматна смола) —

усього 17 слів.

Подвоюються букви також на межі префікса й кореня в

словах апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція,

але: еміграція), інновація (бо є новація), ірраціональний (бо є

раціональний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо

є реалізм).

У власних іншомовних назвах і похідних словах у вимові

приголосні не подовжуються, але на письмі подвоєння букв

зберігається: Марокко, марокканець, Голландія, голландський,

Бессарабія, Бессарабська площа, Філіппіни, Бонн, Брюссель, Ніц-

ца, Будда, буддист, Одіссей, Діккенс, Шиллер, Торрічеллі, Мак-

карті, маккартизм. Але немає подвоєння у словах Лісабон, Га-

вана, Касабланка тощо. Написання власних іншомовних назв

слід перевіряти за орфоірафічним словником та іншими дже-

релами.

В українізованих запозичених іменах букви звичайно не

подвоюються: Авакум, Інокентій, Іполит, Калістрат, Кирило,

Пилип, Сава, Саватій; Агнеса, Агрипина, Інеса, Каміла, Мар 'я-

ю, Сара.

Подвоюються букви:

з) у чоловічих іменах: Аполлінарій, Аполлон, Вассіан, Вісса-

ріон, Геннадій, Еммануїл, Палладій;

б) у жіночих іменах: Алла, Аполлінарія, Аполлонія, Белла,

Васса, Віолетта, Ганна, Жанна, Елла, Емма, І ванна,

Ізабелла, Інна, Маріанна, Римма, Стелла, Сусанна.

;*•

118

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Поміркуйте

Яка різниця в значеннях слів журавлиний і журав-

линний, недоторканий і недоторканний, в житі і в

житті?

Чому в слові казенний є подвоєння нн, а в казарме-

ний — немає (обидва прикметники утворені за до-

помогою того самого суфікса -н-)? Якої однакової

природи звук є в обох словах?

У давній українській мові слова життя, суддя,

стаття,

маззю, ллю звучали як [жит'йа], [суд'йа], [стат'йа],

[маз'йу], [л'йу]. Внаслідок дії яких фонетичних за-

конів у цих і подібних словах виникли подовжені при-

голосні? Чи закономірно, що в словах житейський,

судейський,

статей,

бадей, породілей, лійка

виді-

лені букви не подвоюються?

Внаслідок дії яких фонетичних законів у словах на

зразок козаччина суфікс -цьк- змінився на -чч-?

Чи обґрунтоване в іншомовних географічних назвах

на зразок Брюссель, Бонн зберігання подвоєння букв?

Випадання приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важ-

кий для вимови збіг приголосних: підряд ідуть приголосні

близького або подібного творення. Тоді, як правило, один

з них випадає. Однак на письмі ця зміна позначається не

завжди.

У вимові й на письмі в групах зубних приголосних стн і

стл («стіна» і «стіл») середній т випадає: перстень — персня,

область — обласний, якість — якісний, кількість — кількісний,

росте — рослина, мастити — масло, щастя —щасливий.

Але т зберігається:

а) у вимові й написанні слів кістлявий, пестливий, хвас-

тливий, зап 'ястний, хворостняк (без звука т спотвори-

лося б значення цих слів);

Приголосні фонеми

119

б) у прикметниках, утворених від іншомовних слів на ст:

контраст — контрастний, баласт — баластний, ком-

пост — компостний, форпост — форпостний;

в) у числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот, у

яких пишеться т, хоч і не вимовляється.

У вимові й на письмі в групах приголосних скн, зкн і

цічк середні к і ч випадають: тиск — тиснути, блиск —

блиснути, брязк — брязнути, бризки — бризнути, горщок —

горшка, дощок — дошка, зморщок — зморшка. Але к вимов-

ляється і пишеться в словах випускний, пропускний, рискну-

ти, вискнути (від виск), тоскно, скніти, скнара, брезкнути,

пискнути (і писнути).

Також випадають приголосні у вимові й на письмі в таких

словах:

тижня, тижневий — від тиждень;

проїзний, виїзний, заїзний, під'їзний, переїзний, наїзник і

под. — із коренем -їзд-, а також у словах празник, празни-

ковий, празникувати і под.;

серце — при формі сердець;

скатерка — від скатерть;

ненця — родовий відмінок від чернець.

У вимові звук т випадає, але на письмі позначається:

а) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств (в іменниках та

прикметниках, утворених від іншомовних слів на -ст,

-нт): турист — туристський [турис'кий], центрист —

центристський, модерніст —модерністський, реформіст —

реформістський, студент — студентський [студен'с'кий],

гігант — гігантський, кореспондент — кореспондент-

ський, агент — агентство, дилетант — дилетантство;

але: місто — міський;

б) у групах приголосних стц, стч: невістка — невістці

[не

в'іс'ц'і]— невістчин |не

в'ішчин], артистка — ар-

тистці, пустка — у пустці, хустка — у хустці.

У кількох словах у звукосполученнях дн, дл випав звук д:

холод — холонути, погляд — поглянути, кидати — кинути, ве-

УтьУть

вели, гудуть — гули.