Юрій М.Ф. Основи політології

Подождите немного. Документ загружается.

Лекція 4. Політика як суспільне явище

ціація може бути названа політичною, оскільки примусове введення

її порядку здійснюється постійно на даній території шляхом застосу"

вання або загрози застосування фізичної сили зі сторони адмініст"

ративного апарату».

Для розуміння суті політичного життя принципово важливо

підкреслити, що інтереси, які примушують людину переступити

межу, що розділяє політичне і неполітичне буття, носять не індиві"

дуальний, а надперсональний характер. А це має певне значення для

тієї чи іншої частини населення. Незалежно від свого конкретного

змісту ці інтереси повинні неминуче зачіпати становище інших сус"

пільних груп, що, власне, і передбачає утягування в міжгрупові відно"

сини людей «третьої сили» — держави. Тому там, де класи, нації, кон"

фесійні спільноти чи інші суспільні групи, реалізуючи свої інтереси,

викликають зміни в соціальних можливостях інших верств населен"

ня, там і втягується державна влада, там і ховаються імпульси по"

літичних відносин.

Таким чином, політика являє собою один із різновидів міжгру"

пових відносин. Але при цьому важливо пам’ятати, що «соціальне

замовлення» на державне посередництво поступає, як правило, тоді,

коли групи вичерпують ресурси позадержавного регулювання (на"

приклад, економічного самоврядування, людської кооперації тощо).

В силу цього політична діяльність є для суспільних груп не завжди

обов’язковою і часом навіть екстравагантною формою соціальної по"

ведінки, що, до речі, свідчить про те, що політичний рівень міжгру"

пових відносин зовсім не обов’язковий для будь"якої соціальної си"

стеми.

Як уже говорилось, політичний характер суспільних відносин

передбачає, що групи і спільноти повинні відбірково оцінювати свої

владно значущі інтереси. Інакше кажучи, зміст політичних інтересів

викристалізовується тільки в процесі специфічної рефлексії, яка

здійснюється як групою в цілому (на рівні політичних програм, мети,

ідеологій), так і кожним її представником окремо (шляхом усвідом"

лення приналежності до даної групи, тобто здійснення політичної

самоідентифікації). Сутність же політичного усвідомлення соціаль"

них потреб полягає в розумінні групової специфіки інтересів, зістав"

ленні останніх із запитами інших групових суб’єктів, а також розум"

іння засобів і ступеня державного втручання в процес узгодження та

реалізації цих спільнот. Іншими словами, політичне усвідомлення

інтересів є виділення в них такого змісту, який не може бути реалізо"

ваний без втручання державної влади. Тому політична свідомість ніби

готує, оформляє соціальні потреби груп для участі в діалозі з іншими

суб’єктами й інститутами влади.

М.Ф. Юрій. Основи політології

Необхідність такої усвідомленої підготовки суб’єктів політичного

життя носить принциповий характер. Відомий, наприклад, Марксо"

вий поділ «класу в собі» і «класу для себе», що відображає різні стадії

пізнання ним своїх історичних інтересів. Відомий американський

політолог Р.Даль також розрізняє “політичні” й “неполітичні” стра"

ти, щоб підкреслити різні рівні взаємодії суб’єктів з інститутами вла"

ди. Спільноти, не здатні піднятися до розуміння своїх політично зна"

чущих інтересів, перетворюються або в заручників власних еліт, або

в об’єкт маніпулювання і засіб досягнення інтересів інших політич"

них суб’єктів. Показова в цьому розумінні політична історія колиш"

нього СРСР, де тоталітарна бюрократія, беззастережно спекулюючи

на гаслах «боротьби за справу робітничого класу», всіляко перешкод"

жала просвіті цієї групи населення і використовувала її соціальний

імідж для задоволення своїх корпоративних запитів.

В змістовому відношенні політичне усвідомлення інтересів ви"

ражається у виробленні мети і засобів використання державної вла"

ди (або тиск на владу), норм взаємовідносин з союзниками й опо"

нентами або, коротше кажучи, у формуванні політичної волі, спря"

мованої на реалізацію соціальних потреб групи.

Зрозуміло, що на даній фазі формування політичної взаємодії

виникає серйозна небезпека, пов’язана з тим, що в самій оцінці інте"

ресів закладена можливість свавілля суб’єкта. Завищення або зани"

ження ним своїх соціальних можливостей, помилки у формуванні

складної волі, неправильна оцінка можливостей опонентів і цілий

ряд інших причин можуть серйозно викривити політичне обличчя

людських потреб. Якщо ж помилковість в оцінці групових інтересів

виходить від держави, то це відображається в свавільному виборі

об’єктів політичного регулювання або в використанні неадекватних

засобів і методів управління і влади. І чим більша різниця між дійсним

змістом потреб і їх політичною оцінкою, тим вища штучність пол"

ітичного регулювання, тим більша ідеалізація політичної мети.

Більше того, якщо піднятися до узагальнення, можна сказати,

що від характеру усвідомлення політично значущих інтересів безпо"

середньо залежать кордони політичної сфери. І хоча обриси політич"

ної сфери не є результатом абсолютного «вербального свавілля»

(М.Хеттіх), все ж, як видно, політика володіє обмеженою можливі"

стю свідомо збільшувати або звужувати число об’єктів державно"

владного регулювання. Одним із заходів такої штучної зміни політич"

них кордонів може бути підміна політичних критеріїв оцінки інте"

ресів іншими мотивами. Наприклад, А.Сміт і І.Бентам вважали, що

головна політична проблема полягає у свідомому обмеженні політи"

ки порівняно невеликою сферою соціального життя, що регулюєть"

Лекція 4. Політика як суспільне явище

ся моральними поглядами і нормами. Але очевидно, що при такому

підході політика перетворилась би у сферу голого моралізаторства,

не здатного до того рівня регулювання міжгрупових відносин, який

може запропонувати державна влада.

Таким чином, саме від якості й характеру політичного усвідом"

лення інтересів залежить властивість політики «проникати» в інші

сфери суспільного життя (властивість інклюзивності) або ж, навпа"

ки, «давати місце» іншим соціальним регуляторам людських відно"

син. Тому кожне, переважно демократичне, суспільство змушене ви"

рішувати проблему попередження штучного занесення політики в

суспільне життя, обмеження невиправданого втручання держави в

ту сферу людських відносин, що називається громадянським сусп"

ільством, намагатися не допустити, щоб політична воля домінувала

над інтересом і здоровим глуздом.

Свідома природа політичної взаємодії груп і об’єктивна потреба

у виробленні складної волі передбачають і наявність специфічного

суб’єкта політики, пов’язаного із здійсненням цих функцій, а саме

політичної еліти.

З функціональної точки зору еліта являє собою страту управляю"

чих, яка регулює суспільні процеси за рахунок професійної діяльності.

Підкреслюючи виключну роль еліти у формуванні політичного курсу,

організації взаємовідносин груп, зв’язків людини й держави, ряд тео"

ретиків визначають політику як сферу «мистецтва» управління і кері"

вництва суспільством. Але для адекватного розуміння природи по"

літики важливо враховувати, що, незважаючи на всю важливість здійс"

нюваних елітою функцій, її діяльність не вичерпує всі необхідні для

цієї сфери ролі. На противагу прибічникам елітаристських концепцій,

теорії «представницької системи» та інших концепцій, що наполяга"

ють на унікальності правлячих груп, слід підкреслити й органічну не"

обхідність для політичної сфери і функцій електорату.

Слід зазначити, що політика —це сфера не тільки свідомих, а й

стихійних дій, не тільки раціональних, а й ірраціональних вчинків і

форм політичної поведінки. Співвідношення між цими складовими

політичної «матерії» залежить від багатьох умов, від дій маси пере"

мінних факторів і причин.

Таким чином, підводячи підсумок сказаному, можна відзначи"

ти, що політична сфера життя суспільства виникає здебільшого в

зв’язку з реалізацією таких інтересів груп, які зачіпають суспільне

становище соціальних і національних спільнот і тому вимагають ут"

римання державних та інших інститутів публічної влади, що засто"

совують з метою урегулювання відповідних суперечностей і збере"

ження при цьому цілісності суспільства, засобів примусу і соціаль"

М.Ф. Юрій. Основи політології

ного насильства. Тому політику можна було б визначити як сферу в

основному цілеспрямованих відносин між групами з приводу використан

ня публічної влади в інтересах реалізації їх суспільно важливих запитів

і потреб. Багато теоретиків виражають по суті такий самий підхід до

розуміння природи політичного життя.

Виходячи з короткої характеристики природи політики можна

також визначити і її основні структурні ланки. Це перш за все:

• політичні відносини, що виражають стійкий характер взаємозв"

’язків суспільних груп між собою і з інститутами влади. В змістовому

розумінні вони характеризують багатосторонні взаємодії еліти й елек"

торату, еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і на"

ціональних спільнот, різносторонніх груп інтересів і політичних

інститутів. Але найважливішим показником для політичного життя

є характер політичних відносин, який показує, що домінує в сфері

державної влади: непримиренна боротьба за політичне панування чи

усвідомлена кооперація зусиль усіх верств з метою більш оптималь"

ного використання матеріальної сили державного примусу, грома"

дянський мир чи війна, криза чи стабільність;

• політична свідомість, що виражає принципову залежність по"

літичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владно

важливих інтересів. З точки зору залежності від цього елементу вся

політика являє собою не що інше, як безперервне втілення і інститу"

алізацію політичних поглядів і ідеалів, мети і програм, норм і уста"

новок у поведінці людей, органів влади і самоврядування, механізмів

рекрутування еліт тощо. Таким чином, політична свідомість вира"

жає всі головні й найбільш суттєві владні взаємозалежності суб’єктів

і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність влад"

ного регулювання;

• політична організація, що характеризує роль інститутів публі"

чної влади як центрів управління і регулювання суспільними проце"

сами. Сутність органів законодавчої, виконавчої і судової влад,

партійні й суспільно"політичні інститути, групи тиску та інші ланки,

які виражають політичні інтереси різних верств і суспільства в ціло"

му, складають організаційний кістяк політики. Політична організа"

ція концентрує владне волевиявлення населення включно до прий"

няття і здійснення управлінських рішень, задаючи, таким чином,

певний напрямок усьому політичному процесу.

Наявність і взаємодія цих структурних елементів надає політиці

внутрішню цілісність, наділяючи її одночасно постійним джерелом

саморозвитку і саморуху. Більше того, цілісність будови політики

дозволяє їй виконувати й певні функції в розвитку всієї суспільної

системи.

Лекція 4. Політика як суспільне явище

Якщо підсумувати не тільки досвід теоретичного аналізу політи"

ки, а й досвід практичного розвитку політичного життя, то можна

було б виділити такі найбільш важливі функції:

• вираження владно значущих інтересів усіх груп і верств насе"

лення. В цьому розумінні політика надає людям додаткові можли"

вості для задоволення своїх потреб і зміни соціального статусу. Будь"

яке звуження можливостей громадян пред’явити свої претензії дер"

жаві, публічно обнародувати потреби, які зачіпають інтереси інших

верств населення, руйнує нормальні стосунки між народом і владою,

створює передумови для перетворення політики в зону адміністра"

тивного беззаконня;

• торкаючись інтересів громадян і оголюючи тим самим конф"

лікти, політика покликана раціоналізувати суперечності, що вини"

кають, пустити їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави.

Недаремно Платон визначав політику як «мистецтво життя разом»;

• зворотною стороною раціоналізації конфліктів є функція уп"

равління і керівництва політичними й суспільними процесами в інте"

ресах тих чи інших верств населення або всього соціуму в цілому,

передбачаючи при цьому використання засобів примусу та соціаль"

ного насильства;

• регулювання і управління політичними та соціальними проце"

сами в кінцевому результаті передбачають інтеграцію різних верств

населення за рахунок підпорядкування їх інтересів інтересам цілого.

Таким чином, політика покликана забезпечувати цілісність суспіль"

ної системи, стабільність і суспільний порядок навіть у випадку зміни

режимів правління;

• політика являє собою специфічне середовище соціалізації осо"

бистості, включення її в складний світ соціальних відносин. У пол"

ітичній сфері домінуючим мотивом соціальної активності особистості

стає не пристосування до середовища, а потреба в її зміні, удоскона"

ленні. Таким чином, через політику людина здатна здобути соціальні

якості, необхідні їй для задоволення життєвих потреб, реалістично"

го сприйняття сучасного світу. З цих причин політика виконує своє"

рідну людинотворчу функцію, дозволяючи особистості конститую"

вати себе як самостійну соціально активну істоту.

Політика може володіти не тільки явними, яскраво вираженими

функціями, але й функціями латентними (неявними). Як і в живому

організмі, в тому чи іншому конкретному суспільстві певні функції

політики можуть носити нерозвинутий характер. Наприклад, не"

вміння передбачати результати державного втручання в ті чи інші

сфери суспільства може перетворити політику лише у форму пост"

ійно запізнілої реакції на події, що відбуваються. Все це говорить про

М.Ф. Юрій. Основи політології

те, що за характерем здійснення ( або нездійснення) головних

функцій можна судити про зрілість і розвиток політичного життя в

конкретних суспільствах і державах.

2. Взаємовідносини політики з іншими сферами

суспільного життя

Розуміння природи політики передбачає і усвідомлення її

зовнішніх зв’язків з іншими сферами суспільного життя. Відчуваю"

чи вплив економіки, моралі, права, художньої культури й, відповід"

но, впливаючи на ці сфери людської життєдіяльності, політика на"

буває певних рис і особливостей, які більш повно розкривають її

структуру і сутність.

Як відомо, в політичній думці далеко не одразу вдалося розвести

політику з іншими сферами суспільного життя. З часів Стародавньої

Греції включно до Нового часу панували погляди, які інтерпретува"

ли політику як загальну універсальну форму людської активності, що

включає в себе всі форми взаємовідносин людини і соціуму, забез"

печуючи тим цілісність суспільного організму. Тільки поділ політи"

ки з громадянським суспільством, пов’язаний з іменами Макіавеллі,

Локка, Гоббса і ряду інших мислителів, поклав початок більш точ"

ному спеціалізованому розумінню зв’язків політики з іншими сфе"

рами життя.

Завдяки цим і іншим, пізнішим, теоретичним розробкам, по"

літика стала однією із сфер людської життєдіяльності, що, маючи свої

внутрішні особливості, виконувала ще й певні функції, що сприяло

появі нерозривних зв’язків з іншими сферами життя.

З загальносоціальної точки зору взаємовідносини політики з

іншими сферами суспільного життя носять двоякий характер. Перш

за все, ці відносини оголюють причинно"наслідкові зв’язки, що вста"

новлюються між ними, тобто характеризують детермінованість по"

літичних процесів економічними, ідеологічними, культурними або

іншими факторами зовнішнього середовища, а також і зворотний

вплив політики на інші суспільні сфери.

В найзагальнішому плані можна сказати, що вперше ідею про

обумовленість державної влади майновим і соціальним становищем

громадян висунув ще Арістотель. Протягом століть ці ідеї розвивали

й інші вчені, наприклад, А.Сміт, який наполягав на відповідності пол"

ітичних відносин економічному ладу. Але довести цю думку до логі"

чного завершення довелось Марксу. Вже йшлося про те, що саме

йому належало твердження, згідно з яким політична надбудова гене"

тично залежить від змісту економічних відносин. Однак, намагаю"

Лекція 4. Політика як суспільне явище

чись матеріалістично пояснити ідеальні мотиви участі людей в пол"

ітичному житті, і, обмеживши їх по суті лише економічними причи"

нами, Маркс залишив осторонь не тільки вплив інших суспільних

сфер (духовної, правової тощо), а й значно спростив уявлення про

індивідуальні, соціокультурні механізми політичної участі.

У теперішній час різні теоретичні школи, визнаючи вплив еко"

номіки на політичні процеси, все ж не розцінюють його як такий,

що започатковує політичну сферу. Наприклад, прихильники так зва"

ного девеломенталістського підходу, констатуючи взаємовплив по"

літики й економіки, вважають, що слабко розвинута економіка пе"

редбачає централізацію влади, посилення авторитарних тенденцій,

а економічне зростання сприяє встановленню демократії.

Поряд із визнанням зовнішньої залежності політики від тих чи

інших сфер в політичній науці поширені ідеї, які стверджують авто"

номність і навіть непідвладність політики впливу інших сфер сус"

пільного життя. Наприклад, довгий час у теорії переважали погляди,

які різко поділяли політику і мораль. Виникнувши ніби на противагу

спочатку пануючим ідеям про «моральний» розвиток політики і її

підпорядкування канонам моралі, ці теорії наполягали на принци"

повій несумісності «нечистої», замішаної на егоїзмі правителів по"

літики, і «чистої» моралі. Погляди про самостійний розвиток пол"

ітики розділяли і прибічники елітаристських вчень, а також прибічни"

ки інформаційно"кібернетичного підходу.

Крім причинно"наслідкових взаємозалежностей, відношення

між суспільними сферами відображають і їх функціональні зв’язки,

які можуть проявлятися, наприклад, через співвідношення політич"

них і неполітичних методів регулювання соціальних процесів. Інши"

ми словами, відношення між політикою, економікою, мораллю і

іншими сферами суспільного життя, до певної міри можна розгля"

дати через співвідношення тих засобів, які суспільство «вибирає» для

забезпечення своєї цілісності й підвищення управління соціальни"

ми процесами на тому чи іншому етапі свого розвитку. В цьому ро"

зумінні пріоритетом можуть володіти як одні, так і інші засоби со"

ціального регулювання. Як уже вказувалось, у тоталітарних режимах

підвищення владної ролі центру політичного керівництва означало і

те, що політичні методи управління девальвували значення і еконо"

мічних, і моральних, і правових засобів регулювання суспільства.На

догоду ідеологічній утопії правлячі кола зневажали й моральні нор"

ми, і економічні закони, і право.

Порушуючи далі питання про відношення політики з економі"

кою, треба відзначити значну детермінуючу роль останньої у форму"

ванні політичної влади. Хоча з іншого боку, було б значним пере"

М.Ф. Юрій. Основи політології

більшенням вважати, що економіка завжди визначає сферу життя.

Сутнісні джерела політики тієї чи іншої верстви, групи, нації часто

просто неможливо звести до економічних детермінантів. Але, в свою

чергу, і політика не може розглядатися як першооснова економіки.

Хоча, будучи формою владно"державного примусу, вона зберігає

регулюючі властивості стосовно до економіки в тих випадках, коли

та або інша господарська проблема набуває значного соціального

масштабу і починає зачіпати інтереси всього суспільства. При цьому

характер такого впливу може бути трояким: або позитивним, або не"

гативним, або нейтральним. Залежно від економічного змісту своїх

соціальних інтересів різні групи можуть звертатись до політичних

форм їх задоволення, спонукаючи той чи інший характер діяльності

держави та інших інститутів влади.

Глибокі й багатогранні відношення політики з мораллю. Їх орга"

нічний зв’язок викликаний тим, що усвідомлення людиною своїх

політичних інтересів неминуче пов’язане з її моральним вибором.

Інакше кажучи, визначення мети і засобів боротьби за владу неми"

нуче підлягає моральним колізіям між допустимим і забороненим,

загальнолюдським і груповим. Як і політика, мораль здатна посилю"

вати групову консолідацію людей, збільшувати їх прихильність ко"

лективно поставленій меті. Водночас мораль містить і вимоги над"

групового характеру, що визначаються загальнолюдськими уявлен"

нями про добро і зло, допустиме і заборонене для людини як такої.

Але оскільки в політиці діють люди з різними правами і функціями,

а, відповідно, і з різним ступенем відповідальності за свої вчинки, то

вони можуть абсолютно по різному тлумачити моральні заповіді й

норми, керуватися егоїстичними цінностями, а не колективно"мо"

ральним усвідомленням.

Мораль впливає на політику двояко: з одного боку, ніби «звер"

ху», через зміну політичних ідеологій, корекцію управлінських рішень

тощо, які здійснюються шляхом введення обмежень на певні форми

та методи досягнення і використання влади, а з іншого — «знизу», за

рахунок зміни пануючих ціннісних орієнтирів масової свідомості.

Тому, як вважає Р.Доуз, держава, котра має монополію на викорис"

тання сили, може нею ефективно користуватися тільки в тому разі,

коли забезпечить свою легітимність, тобто моральні почуття народу

будуть збігатися з нормами офіційної владної моралі.

Не можна не згадати і про взаємовідносини політики з правом.

Правова, юридична сфера закріплює в чинному законодавстві ос"

новні принципи політичного панування. Разом з тим, правові нор"

ми «знімають» групову загостреність політичних вимог, тому що зму"

шені орієнтуватись не тільки на прибічників даної політичної лінії, а

Лекція 4. Політика як суспільне явище

й на всіх громадян держави, представляючи їм загальнообов’язкові

вимоги незалежно від партійних пристрастей і антипатій. Значення

правової регламентації соціальної, а також і політичної поведінки

громадян особливо зростає на кордонах допустимої і недопустимої

індивідуальної поведінки людини. Таким чином, право визначає кор"

дони й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих структур.

Тому підпорядкування йому владних кіл виступає однією з серйоз"

них передумов як легітимізації політичного режиму, так і забезпе"

чення його стабільності.

Не маючи можливості спеціально розглянути взаємовідносини

політики з такими сферами суспільного життя, як духовна культура,

релігія, екологія тощо, слід зазначити, що вони, кожна по своєму, є

джерелом впливу і формування політичного життя.

Усі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на

політику, але й виступають об’єктами свідомого політичного керів"

ництва й управління. Тим самим їх розвитку і функціонуванню за"

дається певна спрямованість, яка сприяє збереженню цілісності всієї

суспільної і політичної системи.

Теми доповідей і рефератів

• Історія визначення поняття та категорії «політика», її сутніс"

них ознак.

• Економічні, соціальні, духовні детермінанти політики.

• Проблеми типологізації політики.

Література

Беляев А.А. Политика и ее роль в развитии общества //Социаль"

но"политические науки. — 1991. — №9.

Вебер М. Политика как призвание и профессия //Избранные

произведения. — М.,1990.

Ковалев А.М. Предмет, законы и категории политики как науки

//Вестник Моск. ун"та. — Серия 12. Политические науки. — 1998. —

№5.

Лузан А.О. Політика і суспільство //Політологічні читання. —

1993. №1.

Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності. — К.,1994.

Потічний П. Що таке політика? //Студії політологічного цент"

ру. — 1993. — №1.

Рікер П. Навколо політики. — К.,1995.

М.Ф. Юрій. Основи політології

Рябов С. Політика як соціальне явище //Політологічні читання.

—1994. — №2.

Рябов С., Томенко М. Основи теорії політики. — К.,1996.

Халипов В.Ф. Политика как нака и как искусство //Социально"

политические науки. — 1992. — №7.