Ярошенко І.Ф. Безпека життєдіяльності в інженерних рішеннях

Подождите немного. Документ загружается.

системі забезпечення безпеки праці. Для більш чіткого уявлення

всіх цих зв’язків і взаємодій звернемося до структурної схеми

(рис. 1.7), в основу якої були покладені слідуючи міркування.

З процесу трудової діяльності можна виділити, з одного боку,

працюючу ЛЮДИНУ, а з другого – ВИРОБНИЦТВО, куди

включаються предмети та засоби праці, а також, навколишнє

середовище. Відзначимо, що під виробництвом тут розуміється

не процес праці, а простір, в якому протікає трудова діяльність,

де виникає трудова небезпека і де людина піддається її дії. Це

може бути виробнича дільниця, приміщення, кабіна,

сільськогосподарська машина, і т. д. і т. п.

Для захисту від виробничої небезпеки передбачається

СИСТЕМА (СЛУЖБА) БЕЗПЕКИ ПРАЦІ. Ця система включає в

себе цілий комплекс засобів дії на виробництво і людину, які

направлені на попередження нещасних випадків. Для зручності

розпізнавання на схемі блоки підструктури ЛЮДИНА показані у

вигляді еліпсів, блоки підструктури ВИРОБНИЦТВА –

прямокутників, СИСТЕМА БЕЗПЕКИ ПРАЦІ – ромбів.

В розглянутій структурній схемі можна виділити чотири

фактори, обумовлені здібністю людини протидіяти небезпекам в

процесі праці:

 фактор чисто біологічний, який витікає з природних

властивостей людини і проявляються в несвідомій саморегуляції;

 фактор, який визначає індивідуальні особливості психічного

відображення і психічні функції людини;

 фактор, який витікає з досвіду людини, її навиків, знань,

уміння;

 фактор, який характеризує направленість людини, тобто, її

мотиви, інтереси, ставлення, і т. п.

Використання чотирьох названих факторів в якості показників

здібностей людини протистоять небезпеці. І ці фактори потрібно

розглядати не як простий перелік їх суми, а як складну

саморегулюючу систему, яка здатна в залежності від тієї ситуації,

в якій вона перебуває, гнучко використати свої можливості

уникнути небезпеки.

Якщо у людини виявляється, наприклад, невисокі біологічні

та психофізіологічні якості по протидії небезпеці, то вона може

забезпечити потрібну безпеку за рахунок розвитку професійного

уміння і високої мотивації до безпеки праці. І навпаки, людина з

високими біологічними, психофізіологічними та професійними

якостями по протидії небезпеці, за низької мотивації до безпеки

праці, може бути погано, або зовсім незахищеною від небезпеки.

Таким чином, в блок-схемі ЛЮДИНА розглядається як

складна саморегулююча система, здатна в залежності від тієї

ситуації, яка склалася, гнучко використовувати свої можливості

для досягнення потрібного результату та уникнення при цьому

небезпеки.

ВИРОБНИЦТВО в цій схемі розглядається як загальне

джерело небезпеки. В сільськогосподарському виробництві таким

джерелом, найчастіше, є знаряддя праці (інструмент, машини,

тварини, обладнання та інше), іноді, сам предмет праці, і навіть,

навколишнє середовище.

Розподіл робіт на категорії високої і невисокої небезпеки дає

змогу стверджувати, що нещасні випадки частіше виникають при

роботах з невисокою небезпекою.

Проведені розрахунки дають змогу стверджувати, що четверта

група професій, табл. 1.3, тобто, робіт високої категорії

небезпеки, за ступенем професійного ризику в 8–9 разів, третя в

3,3–3,4, друга в 1,7–1,8 разів травмонебезпечніші від першої –

групи робіт невисокої категорії небезпеки. Проте, в загальній

кількості потерпілих на перші три групи професій припадає

майже 94,2% нещасних випадків (1 група – 38,4, 2 група – 30,1% і

3 група – 25,7%). І тільки 5,8% припадає на 4 групу професій.

Таблиця 1.3

Розподіл професій по ступеню професійного ризику

Група

професій

Назва професій

Зрівняльний

коефіцієнт

професійного ризику

Телятниці, чабани, пастухи,

свинарки, конюхи.

1,0–1,1

Оператори машинного доїння

корів, слюсарі–ремонтники,

фуражири, оператори

кормоцехів,

теслярі.

1,7–1,8

Трактористи–машиністи, водії

автомашин.

3,3–3,4

Кочегари, електрики, електро–

газозварювальники.

8–9

Людина

Безумовні

рефлекси

самозбереження

Психофізіологічні

якості та стан люд.

Професійний навик

та уміння

Мотиви праці та

її безпеки

Індивідуальна

захищеність

Індивідуаль

ні засоби

захисту

Результуюча

захищеність

Виховання,

пропаганда

безпеки

виробництв.

Правила,

навчання,

контроль

Система

безпеки

праці

Стаціонарн

і засоби

захисту

Організація

безпеки

виробництв

Виробництво

Додаткова

небезпека

Звичайні роботи

Робота з

підвищеною

небезпекою

Висока

небезпека

Невисока

небезпека

Фактичний рівень

безпеки праці

Результуюча

виробнича небезпека

Рис. 1.7 Структурна блок–схема факторів, які визначають безпеку праці

Саморегуляція

Пояснити це можна наступним. По–перше, до роботи з

підвищеною небезпекою допускаються лише особи, які мають

спеціальну додаткову підготовку по техніці безпеки. По–друге,

при виконанні таких робіт використовується лише удосконалена

техніка безпеки. По–третє, небезпечних робіт значно менше, ніж

звичайних. Четверте (і це, до речі, саме головне) полягає в тому,

що висока ціна помилки на роботі з підвищеною небезпекою

обумовлена більше серйозним відношенням працюючого до її

виконання.

Третій блок системи СИСТЕМА БЕЗПЕКИ ПРАЦІ повинний

вирішувати дві головні задачі: зниження рівня виробничих

небезпек та здібність підвищувати захищеність людини в процесі

праці.

Аналіз виробничого травматизму серед працівників

сільського господарства свідчить про те, що нещасні випадки

частіше виникали там, де керівники та служба охорони праці

гірше знали стан справ на виробництві і його проблеми безпеки,

де було мало інформації між ними і працюючими, де було гіршим

їх співробітництво. Обстеження потерпілих від нещасних

випадків у КСП Великописарівського та Білопольського районів

свідчать про те, що відповіді на запитання «Кого, в першу чергу,

слід притягувати до відповідальності за порушення вимог техніки

безпеки?» розташувались таким чином: 40,6% респондентів

вважають, що притягувати до відповідальності потрібно,

насамперед, самих робітників, 25,1% – керівників середньої

ланки, 21,8% – головних спеціалістів, 12,4% – перших керівників

підприємств і 9,3% – інженерів з охорони праці. Серед

опитуваних 37,3% вважають, що безпека праці в господарстві

залежить від першого керівника господарства, 20,1% – від

головного спеціаліста, 11,4% – від інженера по охороні праці, а

31,4% – від самих працюючих.

Таким чином, в системі «людина–машина–навколишнє

середовище» першочерговими є психологічні властивості

організму людини. Виявлення зв’язку між основними факторами,

які створюють для людини небезпеку в праці та захист її від

небезпеки, дозволяє прогнозувати нещасні випадки та

захворювання на виробництві, розробляти та проводити на

науковій основі комплекс робіт по їх профілактиці.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ

ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Глава 1. Правові основи охорони праці

У країнах світу, залежно від економічного розвитку та

політичного стану, існують закони та нормативні документи, які

повністю, або частково, захищають людину від небезпечних та

шкідливих умов праці, забезпечують охорону її здоров’я.

Соціально і законодавчо захищена людина зацікавлена в своїй

праці, цінує свою роботу, яка дає їй змогу пристойно існувати,

утримувати сім’ю, годувати і виховувати своїх дітей. Умови

праці та економічні фактори (оплата праці, економічне

стимулювання, законодавча захищеність) безпосередньо

впливають на продуктивність і якість праці. Отже, можна

констатувати, що охорона праці є категорія економічна.

У конституційній державі всі закони і підзаконні акти повинні

базуватися і відповідати основному закону держави –

Конституції. Конституція України прийнята Верховною Радою

28 червня 1996 року. В ній декларуються права і свободи всіх

громадян України. Для сфери трудової діяльності ці права і

свободи конкретизовані в деяких законах України і Державних

нормативних актах про охорону праці (ДНАОП), Державних

стандартах та постановах Кабінету Міністрів України, що

стосуються охорони праці. Схематично правова основа охорони

праці показана на рис. 2.1.1.

2.1.1. Основний зміст Закону України «Про охорону праці»

Верховна Рада України – перша серед країн СНД – 14 жовтня

1992р. прийняла Закон України «Про охорону праці». Цей закон,

а також, «Кодекс законів про працю України», є основною

законодавчою базою охорони праці. Їх доповнюють державні

міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці – це

стандарти, правила, норми, положення статтєвих норм

обов’язкових для виконання усіма установами і працівниками

України.

Закон «Про охорону праці» з внесеними змінами ВР від 21

листопада 2002 року № 229-IV визначає основні положення щодо

реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і

здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між

власником підприємства і працівником, питання безпеки, гігієну

праці та навколишнього середовища і встановлює єдиний

порядок організації охорони праці в Україні. Закон складається з

преамбули та 9 розділів. Підкреслимо деякі важливі моменти,

занотовані в Законі.

Закон «Про

охорону парці»

Конституція України

Кодекс Законів

про працю

Постанови КМ

України

Нормативні

документи

Постанови

Держнаглядохоронпраці

Стандарти системи

(людина-машина-

навколишнє середовище,

«Л-М-НС»)

СН

ССБТ

СНиП

Правила органів

пожнагляду,

безпеки руху,

тощо

ДНАОП та

НАОП

Рис. 2.1.1 Структура правової системи охорони праці в

сільському господарстві.

Так, в розділі l «Загальні положення» в ст. 4 мовиться, що

основними принципами державної політики в галузі охорони

праці є пріоритет життя та здоров’я людини до будь-яких

результатів виробничої діяльності, соціальний захист людини,

відшкодування шкоди заподіяної здоров’ю, використання

економічних методів управління охороною праці, участі держави

у фінансуванні заходів тощо.

У розділі ІІ «Гарантії прав громадян на охорону праці»

передбачено інформувати працівника про умови праці;

компенсувати за шкідливі умови праці; зафіксовано право

працівника відмовитись від виконання робіт при загрозливому

стані його здоров’я та життя; відшкодування Фондом соціального

страхування від нещасних випадків і профзахворювань шкоди у

разі ушкодження здоров’я або у разі його смерті, заподіяну

працівникові на виробництві. В законі окремими статтями

виділені охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

В розділі ІІІ «Організація охорони праці на виробництві»

говориться про обов’язкове створення органів управління та

служби охорони праці на підприємстві для виконання

керівництва, нагляду і навчання із питань охорони праці. В

ст. 18 йдеться про обов’язкове навчання і інструктаж з охорони

праці. Перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для

працівників небезпечних професій, 1 раз на 3 роки для всіх

посадових осіб за переліком, встановленим Державним комітетом

по нагляду за охороною праці. В ст. 19 мовиться про

фінансування охорони праці, та в ст. 16 передбачено створювати

на підприємствах комісії з питань охорони праці, рішення якої

носять рекомендаційний характер. Ст. 27, 23 передбачає

інформацію про стан охорони праці, яка повинна доводитись до

всіх працівників підприємства, а також, обов’язковий звіт перед

статистичними органами держави.

Розділ IV – «Стимулювання охорони праці». Економічне

стимулювання охорони праці здійснюється згідно з колективним

договором та законодавством. Відшкодування збитків

юридичним, фізичним і державі проводиться згідно з діючим

законодавством. Розрахунок розміру страхового внеску із

застосуванням знижок і надбавок передбачається законодавством

про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від

нещасних випадків.

Розділ V – ―Нормативно-правові акти з охорони праці‖ –

переглядаються в разі потреби, але не рідше 1 разу в 10 років.

Вони є обов’язковими до виконання виробничими підрозділами

підприємств і навчальними закладами.

Розділ VI – «Державне управління охороною праці» перелічує

органи державного управління охороною праці: Кабінет

Міністрів, Державний Комітет по нагляду за охороною праці

України, міністерства та держкомітети, а також, місцева

держадміністрація, місцеві ради народних депутатів – та визначає

їх компетенцію.

Організація наукових досліджень з проблем охорони праці

здійснюється в межах національної програми Національним

науково-дослідним інститутом охорони праці, а також, різними

установами по госпдоговорах.

Розділ VII – «Державний нагляд і громадський контроль за

охороною праці» здійснюють спеціально уповноважені:

- центральним органом з нагляду за охороною праці

(Держнаглядохоронпраці);

- державним органом з радіаційної безпеки;

- державним органом з питань пожежної безпеки;

- державним органом з питань гігієни праці.

Визначені права і відповідальність посадових осіб спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду

за охороною праці та їх соціальний захист. В законі відмічається,

що громадський контроль за додержанням законодавства про

охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в

особі своїх виборних органів і представників.

Розділ VIII – «Відповідальність за порушення законодавства

про охорону праці». Передбачається дисциплінарна,

адміністративна, матеріальна, кримінальна відповідальність

згідно із законодавством. Встановлені також штрафні санкції до

юридичних осіб, які використовують найману працю.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5%

місячного фонду заробітної плати, а у випадку його несплати,

додатково нараховується на суму штрафу пеня в розмірі 2% за

кожен день прострочення.

Особи, на яких покладено штраф, вносять його в касу

підприємства і зараховується до Державно бюджету України.

Розділ IX – ―Прикінцеві положення‖ – де пропонується КМУ і

органам виконавчої влади забезпечити приведення нормативно-

правових актів у відповідність із Законом ―Про охорону праці‖.

Для практичної реалізації Закону «Про охорону праці» був

прийнятий 15 грудня 1993 року закон України «Про внесення

змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу

законів про працю України», Закон України «Про внесення змін і

доповнень до Кодексу України про адміністративні

правопорушення і кримінального кодексу України» від 15 січня

1995 року а також, Закон України «Про загальнообов’язкове

державне соціальне страхування від нещасного випадку на

виробництві та професійного захворювання, які спричинили

втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. Були прийняті,

також, такі підзаконні акти затверджені постановою Кабінету

Міністрів: «Про створення Національної Ради з питань безпечної

життєдіяльності населення», «Положення про порядок

розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних

захворювань і аварій на виробництві» від 21.08.2001 р.,

«Положення Фонду соціального страхування від нещасних

випадків та професійних захворювань на виробництві України»

від 13.06.2000 р., тощо. Держнаглядохоронпраці розробив ще

цілий ряд положень, що спрямовані на практичну реалізацію

Закону України «Про охорону праці».

2.1.2. Основні законодавчі акти про охорону праці

Одним із головних документів, який забезпечує чітке

виконання службових обов’язків працівниками, є «Кодекс законів

про працю України» (далі – Кодекс).

Кодекс трактує вимоги до трудової діяльності громадян в

Україні і регулює трудові відносини всіх працівників. Сприяючи

зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості, Кодекс

спрямований на охорону трудових прав працюючих.

У главі 1 «Загальні положення» викладені основні трудові

права та обов’язки працівників, особливості міжнародних угод,

або договорів з питань трудового законодавства, а також,

додаткові пільги працівникам, які можуть бути надані їх

підприємствами.

Глава 2 «Колективний договір». Колективний договір

укладається на основі чинного законодавства між власником, або

уповноваженими ним органом і профспілковими

уповноваженими, або іншими уповноваженими на

представництво трудовим колективом з метою регулювання

виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і

узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ним

органів.

Проект договору повинен обговорюватись на зборах

(конференції) трудового колективу і затверджуючись зборами

(конференцією).

Терміни, порядок ведення переговорів, вирішення

розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок

розробки, укладення та внесення змін і доповнень,

відповідальність за виконання договору регулюються Законом

України «Про колективні договори і угоди».

Колективний договір повинен містити основні положення з

питань праці і заробітної плати, положення щодо робочого часу,

часу відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці,

удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і

трудової дисципліни, соціальні питання, та ін.

Договір укладається в письмовій формі на термін, що

вказується в договорі і поширюється на всіх працівників

установи, в тому числі, і на не членів профспілки.

Колективний договір є найважливішим документом в системі

нормативного регулювання між власником і працівниками з

першочергових соціальних питань, в тому числі, з охорони праці.

Закон України ст. 20 «Про охорону праці» та Закон «Про

колективні договори і угоди» передбачають включення

комплексних заходів щодо організації безпечних і не шкідливих

умов праці в колективні договори та визначення обов’язків

сторін.

Колективний договір повинен обов’язково містити заходи

прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві

від нещасних випадків, або профзахворювань, а також,

утриманців і членів сімей загиблих.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону праці»,

колективним договором (угодою, трудовим договором) має

встановлюватись розмір допомоги при нещасному випадку і

профзахворюванні. Рекомендовано включати в розділ «Охорона

праці» колективного договору заходи до поліпшення умов праці

інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог

щодо охорони праці.

Згідно до Закону України «Про внесення змін і доповнень до

Кодексу України про адміністративні правопорушення і

кримінального кодексу України» адміністративним

правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах

щодо укладення колективного договору, порушення строків

переговорів, або ухилення від переговорів власників,

уповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи

комісій з представників сторін по укладенню, зміні, або

доповненням колективного договору, і передбачається

накладення на порушника штрафу в розмірі десяти мінімальних

заробітних плат. Також записано, що порушення, чи невиконання

колективного договору особами власників, уповноваженими

трудового колективу, представниками трудових колективів

передбачає накладення штрафу до ста мінімальних заробітних

плат.