Ярошенко І.Ф. Безпека життєдіяльності в інженерних рішеннях

Подождите немного. Документ загружается.

 при збігу нульових днів (днів втомленості) усіх трьох циклів

– один раз на рік (287 днів);

 при одночасному збігу нульових днів двох циклів – 6 разів;

 в нульовий день одного циклу: 15 разів – фізичного, 13 –

емоційного, 11 – інтелектуального.

Теорія біоритмів знаходиться ще на етапі пізнання, але досвід,

накопичений в нашій державі і за кордоном, показує на

перспективність застосування біоритмів для попередження

травматизму.

Сутність методики теорії біоритмів полягає в наступному:

1. Встановлюються критерії небезпек в залежності від

спеціальності та виду виконуваної роботи;

2. Проводиться прогнозування критичних днів (можливих днів

травмування) працюючих на майбутнє;

3. Здійснюється розробка заходів профілактики в критичні дні.

На першому етапі на базі даних аналізу травматизму

встановлюється, який цикл має найбільший вплив на травматизм.

В подальшому, визначається величина (інтервал) критерію

небезпеки. Наприклад, при аналізі травматизму серед водіїв

таксомоторного парку сумського АТП-15906 приймався інтервал

2 дні від критичного нульового дня.

На другому етапі визначаються критичні дні на увесь рік для

кожного працюючого підприємства. Нульові дні відмічаються в

індивідуальній картці, календарі працюючого, і вивішується на

робочому місці.

На третьому етапі керівник підрозділу, отримавши дані про

можливі дні травмування працюючих, провадить профілактичну

роботу по попередженню травматизму:

 групує індивідуальні картки по небезпечним дням (нульові

дні та дні наближені до нього);

 складає графіки проведення інструктажів з встановленими

групами працюючих до настання критичних днів, при цьому,

бажано звернути увагу працюючих на правильне виконання

робіт в складних ситуаціях виробничого процесу;

 видає кожному працюючому картку, де вказані його

небезпечні дні і заходи по попередженню травматизму при

виконанні даного виду робіт;

 здійснює посилений контроль за роботою даної групи

працюючих на протязі небезпечних днів;

 при виконанні небезпечних робіт під час критичних днів

керівник підрозділу може перевести працюючого на інше

місце роботи.

Заходи по профілактиці травматизму в виробничих умовах,

звичайно, можуть бути різноманітні як по формі, так і по змісту,

але найбільший ефект може бути досягнутий, якщо самі

працюючі будуть більш уважними, а керівники підрозділів більш

вимогливими до проведення профілактичної роботи в нульові

(критичні) дні.

1.3.2. Психологічні фактори безпеки праці

Психологія безпеки праці – це застосування психологічних

знань в області охорони праці, а психологічні фактори – це не що

інше, як психологічні явища, які регулюють поведінку і

діяльність людини. До них відносяться: уважність, відчуття,

сприйняття, емоції, пам’ять, мислення, уявлення, воля.

Уважність – це зосередження свідомості в даний момент часу

на будь-якому об’єкті чи діяльності з одночасним відвертанням

від всього іншого. Увага може бути: активною і пасивною;

інтенсивною і стійкою; зовнішньоспрямованою і

внутрішньоспрямованою.

Активна увага – це свідома увага, їй належить основна роль.

Вона вимагає вольового зусилля, нервового напруження, тобто,

завдяки їй працюючий свідомо сприймає необхідні об’єкти

робочої обстановки, що забезпечує своєчасне і точне виконання

адекватних управляючих дій.

Пасивна – виникає без свідомого вольового зусилля під

впливом зовнішніх подразників.

Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при

сприйнятті об’єкта, і чим більша напруженість уваги, тим чіткіше

сприймається об’єкт розпізнання.

Стійкість – це отримання необхідної інтенсивності уваги

впродовж тривалого часу. Вона залежить від ступеня

тренованості людини.

Об’єм уваги визначається кількісною і якісною оцінкою

об’єктів, які можуть бути сприйняті одночасно і достатньо

яскраво.

Для виховання потрібних якостей уваги людина повинна їх

відпрацьовувати під час навчання і в процесі трудової діяльності,

а це вимагає постійних вольових зусиль. Для поліпшення об’єму і

розподілу уваги необхідно тренування проводити безперервно,

що потребує від людини високої дисциплінованості, рішучості і

наполегливості.

Неуважність – одна з причин людських помилок і,

найчастіше, вона виникає при втомі. З біологічної точки зору

втома – це тимчасове погіршення функціонального стану

організму людини, тобто, комплекс відповідних зрушень в

організмі людини внаслідок факторів виробничого середовища і

трудового процесу. Гржегоржевський О.М., вивчаючи кількісну

залежність між показниками втоми і психологічно-

фізіологічними та санітарно-гігієнічним елементами умов праці

встановив, що вона знаходиться майже в прямо пропорційній

залежності і може бути виражена рівнянням регресії:

xY 43,253,13

де: Y – показник втоми у відносних одиницях;

х – показник умов праці в балах.

Залежність характеризується високим коефіцієнтом кореляції

(r = 0,83). Це достатньо переконливий доказ великого впливу

умов праці на втому працівників, рис. 1.5.

Сприйняття – цілісне відбиття предметів, ситуацій і подій,

які виникають при безпосередній дії фізичних подразнювачів на

рецептори органів почуття. Людина здійснює безпосередній

зв’язок з навколишнім середовищем з допомогою своїх

аналізаторів, які іноді називаються приладами почуття. Усякий

аналізатор складається з рецептора, проводячих нервових шляхів

і мозку. Рецептор перетворює енергію подразнювача в нервовий

процес. Проводячі шляхи проводять нервові імпульси в кору

головного мозку. Між рецепторами і мозком існує двосторонній

зв’язок, який забезпечує саморегуляцію аналізатора. Основною

характеристикою аналізатора є чутливість.

Кожна дія, яка перевищує по інтенсивності деяку межу

подразнювача, викликає біль і порушує роботу аналізатора.

Інтервал від мінімальної до максимальної адекватно відчутної

величини визначає діапазон відчуття аналізатора.

Мінімальну величину, як правило, називають нижнім порогом

почуття, а максимальну – верхнім. Абсолютні пороги відчуття

вимірюються в абсолютних величинах подразнювача. Дослідами

встановлено, що величина відчуття змінюється повільніше, ніж

сила подразнювача і підпорядковується закону Вербера-Фейнера:

cIkE lg

де: Е – інтенсивність відчуття;

І – інтенсивність подразнювача;

k і с – постійні величини (константи).

- відносні величини

Показник умов праці, бали

Показник втоми

83,0

43,253,13

Рис. 1.5. Залежність показника втоми від показника умов праці

Час, який проходить від початку дії подразнювача до вияву

відчуття називається латентним періодом.

Розглянемо деякі характеристики аналізаторів, які можуть тим

чи іншим способом впливати на умови безпеки.

Зоровий аналізатор доставляє людині близько 80% інформації

і володіє найбільшою величиною адаптації. В темряві

адаптаційне відчуття досягає деякого оптимального рівня лише

через 40-50хв., при включені світла – 8-10хв. Око людини

безпосередньо реагує на яскравість (відношення сили світла, яку

випромінює дана поверхня, до площини цієї поверхні).

Яскравість вимірюється в нітах (1нт = 1кд/м

). При яскравості

більше 30000нт можливе засліплення, так як гігієнічна яскравість

не повинна перевищувати 5000нт. Оптимальна частота мелькання

світла знаходиться в межах 3-10Гц. При сприйнятті об’єктів в

двомірному й тримірному просторі розрізняють поле зору і

глибину зору. Бінокулярне поле зору охоплює по горизонталі

120-160º, по вертикалі: вгору – 55-60º, вниз – 65-72º. При

сприйнятті кольорів поле зору звужується. Зона оптимального

бачення обмежується полем: угору – 20º, униз – 35º, вправо і

вліво по 32º. Розглядання в глибину пов’язане з сприйняттям

простору, при цьому, помилка оцінки абсолютної віддаленості на

відстані 30 м дорівнює, в середньому, 12% загальної відстані.

Слуховий апарат доставляє людині значну частину

інформації. Основними параметрами звукових хвиль є рівень

інтенсивності і частота, які суб’єктивно в слухових відчуттях

сприймаються як гучність і висота. По частоті область слухової

чутності змінюється від 16 до 20000Гц. Коливання частотою

понад 20000Гц називаються ультразвуком, а нижче 16Гц –

інфразвуком Людське вухо сприймає звукові хвилі з тиском від

= 2 10

-5

Па (поріг звукової чутності) до Р

= 2·10

Па (больовий

поріг), або інтенсивністю (силою звуку) від І

= 10

-12

до І

Вт/м

. За одиницю вимірювання звуку прийнято децибел (дБ),

тобто, 0,1 бела. Бел – це відносна величина, яка показує на

логарифм відношення інтенсивності звуку до порогу звукової

чутності. Рівень L

інтенсивності звуку при порозі звукової

чутності І

= 10

Вт/м

умовно прийнято за «0» бел (Б). При

зростанні інтенсивності звуку в 10 разів I = 10

-11

Вт/м

, а L

= 1Б.

Таким чином, якщо використати логарифмічну шкалу, то рівень

інтенсивності звуку, або звукового тиску розраховується за

формулою:

lg20 ,lg10

Температурне почуття властиве організмам, які володіють

постійною температурою тіла, яка забезпечується

терморегуляцію. Температура шкіри людини дещо нижча

температури тіла і відрізняється на окремих ділянках (на лобі,

наприклад, 34-35ºС; на обличчі – 20-25ºС; на животі – 34ºС; на

ступнях – 25-27ºС). Середня температура вільних від одягу

ділянок шкіри знаходиться в межах 30-32ºС.

В шкірі людини знайдено два види рецепторів. Один реагує

тільки на холод, інший – тільки на тепло. Латентний період

температурного почуття дорівнює приблизно 25ºС, а поріг

різкого почуття (холод–тепло) коливається біля 1ºС.

Тактильний аналізатор сприймає почуття, яке виникає при дії

на шкіру різних механічних подразників (тиск, дотик, тощо).

Абсолютний поріг тактильного почуття визначається по тому

мінімальному тиску предмета на шкіру, яке справляє ледь

помітне почуття дотику. Приблизні пороги почуття: для кінчиків

пальців руки – 3г/мм

; на задній стороні пальця – 5г/мм

; на

животі – 26г/мм

; на п’яті – 250г/мм

Рухомий аналізатор. Сила скорочень м’язів людини

коливається. Наприклад, сила стискання, в середньому, дорівнює

500Н для правої, і 450Н для лівої руки, може збільшуватись в два

і більше разів. Діапазон швидкості, яку розвивають руки людини

знаходиться в межах 0,01–8000см/с, але найчастіше

використовується швидкість в межах 5–800см/с. Швидкість

залежить від напряму руху: вертикальний рукою здійснюється

швидше ніж горизонтальний; на себе швидше ніж від себе, тощо.

Пам’ять – процеси організації і збереження досвіду в

минулому, які дають можливість використати їх повторно в

діяльності людини.

Навчання – це процес набуття індивідуального досвіду.

Пам’ять буває: короткочасною, довгочасною і оперативною.

Короткочасна – це короткочасний процес (на декілька

секунд, або хвилин) процес достатньо точного відновлення тільки

що прийнятих предметів, або явищ. Після цього моменту повнота

і точність відтворення, як правило, різко погіршується.

Довгострокова – це більш тривале збереження матеріалу

після багаторазового його повторення і відновлення. Ось чому,

краще прочитати 2 рази уважно, ніж 10 разів неуважно. Щоб

краще засвоїти матеріал, потрібно скласти план, схему, вивчити

ілюстрації, записувати, конспектувати, повторювати про себе.

Краще повторювати матеріал уголос, частіше (через 2-3 години, а

не раз за разом) ніж рідше і багато. Більш тяжкий і

відповідальний матеріал корисно повторювати перед сном, так як

він сприяє закріпленню результатів запам’ятовування.

Оперативна – це процеси пам’яті, які обслуговують

безпосереднє здійснення людиною актуальних дій і операцій.

В залежності від того, що людина запам’ятовує, можна

виділити наступні види пам’яті: зорова, слухова, словесна,

емоційна, рухома і образна.

Забування – це закономірний процес не втрати знання,

досвіду, а втрати здатності його пригадати. Якщо у людини віком

до 20-25 років пам’ять покращується і до 30-40 залишається на

тому ж рівні, то потім, з віком, пам’ять погіршується, тобто,

здатність запам’ятовувати й згадувати поступово йде на спад.

Особливий засіб проти забування – це постійне повторювання.

Практикою встановлено, що професійна і емоційна пам’ять

зберігається і в похилому віці, при чому, на довго.

Мислення – це вища активність людського пізнання, процес

відображення об’єктивної дійсності в уявленнях і міркуваннях.

Здатність мислити – властивість людини, спрямована на

розкриття загальних і суттєвих властивостей, ознак, предметів,

явищ та зв’язків між ними. В трудовій діяльності здатність

людини правильно і швидко робити висновки, приймати рішення

стосовно завдань, які виникають в процесі праці, правомірно

назвати процесом мислення. До мислення людини можна

віднести наступні її індивідуальні якості: глибина думки, її

послідовність, самостійність, критичність, гнучкість і швидкість.

Воля – це індивідуальна здатність людини володіти своїми

діями і вчинками. Основними вольовими якостями є:

дисциплінованість, самовладання, рішучість і настирливість.

Якщо взяти до уваги, що дисципліна – це обов'язок для всіх

членів якого-небудь колективу підкорятися установленому

порядку, правилам, то дисциплінованість працюючого з позиції

охорони праці – це підкорення своїх дій вимогам нормативних

документів з безпеки праці та правил внутрішнього розпорядку.

Самоволодіння – це індивідуальні якості людини вміти в

будь-яких умовах управляти своєю розумовою діяльністю,

почуттями і вчинками. Здатність людини не піддаватися страху в

небезпечних і екстремальних (критичних) ситуаціях, робить її

сміливою – це і є почуття самовладання.

Рішучість – це здатність швидко оцінювати ситуацію,

приймати рішення, і без вагань виконувати їх. Рішучість часто

асоціюється з такими поняттями, як розгубленість і боязливість,

але це різні поняття.

Розгубленість – це стан нерішучості, тобто, коли для

прийняття рішення у людини є вдосталь часу, але вона вагається,

і не знає як її поступити.

Боязливість – це негативна емоція в ситуації реальної, або

уявної небезпеки, тобто, коли людина не може визначитися між

можливостями, які у неї є, або проявляє невпевненість в собі.

Наполегливість – це вольова здатність послідовно і твердо до

кінці впроваджувати прийняте рішення.

Впертість – це необґрунтована наполегливість. Тому, при

використанні вольових якостей потрібно бути вимогливим до

себе, своїх дій і вчинків, стримувати себе, не допускати

емоційності в будь-якій обстановці, переборювати в собі

невпевненість, недисциплінованість, нерішучість, недбалість,

тощо.

Здібність – це індивідуальна, природна обдарованість

особистості, яка є суб'єктивною умовою успішного здійснення

певного роду цілеспрямованої діяльності. Найвищою формою

здібності є геніальність, а особливі здібності в якійсь одній чи

кількох галузях діяльності, пов'язані з творчим їх розв'язуванням,

називаються талантом.

Природні можливості розвитку здібностей людини – це

реалізовані в тому чи іншому напрямку і з тією чи іншою мірою

задатки людини. Індивідуальна своєрідність задатків людини

визначає обдарованість, або здатність людини до розвитку

певних здібностей.

Здібності розкриваються в швидкості, глибині та міцності

володіння прийомами і способами діяльності. Та категорія

людей, яка визначається швидкою орієнтацією у ситуації,

спостережливістю, уявою та ініціативністю, здатністю

ризикувати, сміливістю і твердістю, тощо, тобто, виявляють

організаторські здібності, як правило, стають лідерами.

Комунікабельність – це індивідуальні здібності людини,

пов'язані з формою спілкування, встановлення контактів між

людьми в процесі їх пізнавально-трудової діяльності.

Найважливішими сферами людської життєдіяльності є: праця,

пізнання, спілкування.

Як стверджує І. П. Пістун «Спілкування – явище

багатопланове і містить комплекс компонентів, таких як:

комунікабельність – здатність мати задоволення від процесу

комунікацій; соціальна спорідненість – бажання перебувати в

суспільстві серед інших людей; альтруїстичні тенденції –

бажання дарувати радість людям».

Діловий і товариський зв'язок людей відбувається в

найрізноманітніших його проявах. Один тип людей легко

організовує спілкування, гіпертрофована компанійськість інших

робить їх надокучливими, деяка частина людей своєю

комунікативною поведінкою сприяє спілкуванню і підтримує

його, а деяка група людей, рівень комунікативності яких

надзвичайно низький, створюють конфліктність, вносять

непорозуміння, тобто, створюють певні проблеми.

Таким чином, кращі показники уваги, пам'яті, здібності,

комунікабельності сприяють не тільки кращій захищеності

людини від виробничих небезпек, але й більшому успіху в

цілеспрямованій діяльності, авторитету і повазі в трудовому

колективі.

До факторів, які підвищують схильність працюючих до

нещасних випадків відносяться: недосвідченість, необережність,

втома.

Недосвідченість – це відсутність у працюючого навичок і

вмінь, достатніх для втілення одержаних при навчанні знань в

конкретній праці. Недосвідченість породжує помилки і травми по

ряду причин. По-перше, поки не набуті необхідні трудові

навички, працюючому доводиться виконувати більшість

трудових операцій під свідомим контролем, що заважає

розподілу уваги: працюючий упускає з поля зору багато трудових

факторів, які він повинен був враховувати в своїх діях. По-друге,

незнання багатьох особливостей роботи може привести до

помилкових дій. По-третє, невпевненість в собі, боязкість з

приводу можливих помилок, особистої безпеки, змушують

працюючого діяти з високою концентрацією уваги, що при

тривалій роботі породжує стан напруженості і розвиток втоми.

Обережність – це індивідуальна якість людини передбачати

можливість небезпеки. Обережність є результатом свідомого і

дисциплінованого відношення людини до роботи. Необережність

– це тимчасове явище невикористання цих можливостей через

недооцінку складності задач і переоцінку своїх трудових якостей.

До речі, необережність може виникнути і по іншим причинам:

неповної інформації про небезпеку, під впливом відхиляючих

обставин, тощо.

Втомленість – зниження максимальних функціональних

можливостей організму людини (працездатності), яке викликано

роботою та дією небезпечних шкідливих умов праці.

Основними причинами виникнення втомленості є:

високий рівень фізичного, або розумового навантаження,

який не був знятий не тільки після нічного сну, але й після

вихідного дня і постійно нагромаджується;

зниження опору і витримки організму після перенесення

гострих захворювань, або при наявності хронічного

захворювання;

незадовільно організований нераціональний відпочинок в

неробочий час, в тому числі, і вдома;

надзвичайне перевантаження професійною роботою;

період адаптації людини до роботи, а також, вживання

алкоголю та паління цигарок.

Перший період (адаптаційний) у людини триває від 20 до

50хв., і в міру прикладення вольового зусилля, працездатність

нарощується. Другий період (оптимальної працездатності), який

триває 1-2год. Забезпечує найбільшу продуктивність праці,

відсутність явищ втоми, тощо (рис. 1.6).

100

Працездатність, %

Робоча зміна

(години)

Рис. 1.6 Динаміка працездатності оператора:

а – період адаптації;

б – оптимальної працездатності;

в – період падіння працездатності, перерви в роботі і адаптації;

г, д, є – періоди оптимальної працездатності та зниження її.

В третьому періоді іде спад працездатності, для цього

потрібно робити перерву на 20-25хв., після чого наступає період

адаптації. В четвертому періоді, який триває 2-3год., наступає

рівень стійкої і високої працездатності, але цей період

характеризується прикладенням великого зусилля на

переборювання втомленості. Після чого, наступає період

нестійкої компенсації період (д), який триває до 1,5год. без

тенденцій до різкого зниження працездатності. І нарешті, в

шостому періоді (є), який триває 1-2год., наступає зниження

працездатності, при цьому, продуктивність праці падає до 20-

25%, поступово з’являються признаки втоми, які можна

компенсувати організацією праці і раціонального відпочинку,

спеціальним тренуванням і навчанням, використанням різних

засобів індивідуальної стійкості до втоми.