Ярошенко І.Ф. Безпека життєдіяльності в інженерних рішеннях

Подождите немного. Документ загружается.

 потенційно небезпечні природні об’єкти. Заходи та засоби

забезпечення безпеки виробничих та невиробничих об’єктів при

стихійних лихах і катастрофах.

Розділ «Пожежна профілактика об’єктів в галузі»

включає:

 фактори пожежної безпеки галузевих об’єктів, їх особливості

та пожеженебезпечні властивості;

 розрахункове обґрунтування категорії вибухопожеже-

небезпечності, систем пожежного захисту, евакуації людей,

матеріалів і тварин тощо на галузевих об’єктах;

 обґрунтування організаційно-режимних заходів з пожежної

безпеки у галузі;

 організація служби пожежної безпеки, її функції, особливості

гасіння пожежі галузевих об’єктів;

 заходи та засоби системи попередження пожежі,

обґрунтування доцільності їх вибору в галузі.

Студент майбутнього фаху мусить:

знати:

 нормативно-правову базу охорони праці у галузі;

 функціональні обов’язки, права і відповідальність щодо

створення і забезпечення здорових і безпечних умов праці у

ввіреній галузі виробництва;

 мету, функції і задачі системи управління охорони праці в

галузі;

 роль служби охорони праці, трудового колективу та

профспілок в системі управління охорони праці;

 визначати показники травматизму по частоті, тяжкості та

втратам робочого часу;

 визначити категорію і клас вибухо- пожежної небезпеки

щодо галузевих об’єктів;

 визначити екологічні збитки від небажаних наслідків (травм,

захворювань, аварій, катастроф, вибухів, пожеж, тощо);

 проводити розрахунки системи вентиляції, кондиціювання

повітря, опалення, освітлення, захисного заземлення і занулення,

забезпечення засобами індивідуального захисту та засобами

гасіння пожежі, тощо;

 обґрунтувати вимоги щодо удосконалення системи

управління охороною праці конкретного підприємства галузі, чи

його підрозділів;

 визначати першочергові заходи і засоби поліпшення стану

виробничого середовища, попередження травматизму на

виробництві, шляхи зниження напруженості та тяжкості

трудового процесу для умов галузі;

 проводити розрахунки економічної і соціальної ефективності

заходів по поліпшенню умов та охорони праці.

уміти:

 володіти методами логічного моделювання небезпек

(небезпечної умови, дії, ситуації і можливого наслідку)

виробничих процесів у галузі;

 володіти методами аналізу травматизму, захворювання та

прогнозування небажаних наслідків;

 проводити навчання працівників галузі з питань охорони

праці та проконтролювати щодо дотримання ними вимог безпеки

праці;

 визначити клас умов праці за показниками шкідливості та

небезпечності при дії окремого, або декількох факторів

виробничого середовища, важкості та напруженості трудового

процесу;

 обґрунтувати першочергові напрямки щодо поліпшення

стану виробничого середовища, зменшення важкості та

напруженості трудового процесу в умовах галузі;

 проводити розрахункове обґрунтування раціональних заходів

поліпшення стану виробничого середовища – систем опалення,

вентиляційних систем різного призначення, систем освітлення,

тощо;

 визначати засоби та заходи щодо колективного та

індивідуального захисту працюючих від дій характерних для

галузі шкідливих та небезпечних факторів виробничого

середовища;

 розробляти раціональні режими праці та відпочинку,

організації трудового процесу і робочих місць, механізації та

автоматизації виробничих процесів.

Кваліфікаційна характеристиками спеціаліста є базовою для

виконання ним посадових функцій, в тому числі, і по охороні

праці. Оскільки метою охорони праці є зниження і ліквідація

виробничого травматизму та професійних захворювань, досягти її

можна тільки тоді, коли майбутній спеціаліст використає

комплекс заходів «Знати» і «Уміти» з урахуванням досягнень

науки і передового досвіду. Цим пояснюється актуальність і чітка

направленість дисципліни.

1.2. Праця та її безпека

Старогрецький філософ Протагор, який жив задовго до н. е,.

зробив вислів «Людина є мірило всіх речей». Це означає, що

людина має цінність не тільки як робоча сила, яку потрібно

охороняти в процесі трудової діяльності, а як неповторний

індивідуум, який зберігає свою цінність незалежно від свого

конкретного місцезнаходження і виконуваних функцій признаних

суспільством необхідними і корисними (заняття спортом,

відпочинок, виконання громадських обов’язків, тощо). Вся

сукупність видів людської активності утворює поняття

діяльності. Якраз діяльність і вирізняє людину від інших живих

істот. Вона є специфічно людською формою активності,

необхідною умовою існування людського суспільства, а її праця –

вищою формою діяльності.

Праця є, перш за все, процес, який здійснюється між людиною

і природою, процес в якому людина своєю власною діяльністю

опосередковує, регулює і контролює обмін речей між собою та

природою. В процесі праці приймає участь людина (суб`єкт

праці), яка звичайно при допомозі відповідних знарядь

(інструментів, машин, пристосувань, і т.п.) діє на предмет праці в

існуючих умовах навколишнього середовища, рис. 1.1

Процес праці правильніше розглядати не просто як

односторонню дію людини на решту компонентів праці, а як їх

складну взаємодію: не тільки сама діє на елементи, але й відчуває

реактивну дію цих елементів на себе.

Повна характеристика безпечних умов праці включає п`ять

груп факторів, які охоплюють всі сторони трудового процесу.

1. Організаційні форми використання робочої сили:

 правові форми організації праці, тобто, сукупність правових

норм і актів, які визначають положення працюючих в суспільстві,

їх трудові обов`язки, права і взаємозв`язки з підприємством;

 форми розподілу і кооперації праці, організації

обслуговування робочих місць, можливості кваліфікаційного і

посадового переміщення;

 режими праці і відпочинку, можливі терміни початку і

закінчення трудової діяльності, річні, тижневі та змінні режими;

Людина

(суб’єкт

праці)

Навколишнє

середовище

Предмет

праці

Знаряддя

праці

Рис.1.1 Компоненти процесу праці та їх взаємозв’язок

 форми нормування і оплати праці, методи додаткового

стимулювання трудової активності;

 система пільг і компенсацій за відхилення від нормальних

умов праці.

2. Технічна озброєність праці:

 рівень механізації праці, тобто, озброєність її різними

машинами, механізмами та обладнанням;

 особливості застосування технології, техніки та предметів

праці з точки зору їх відповідності вимогам не шкідливих для

здоров`я і які найбільш відповідають ергономічним принципам

високопродуктивної праці.

3. Санітарно-гігієнічні умови навколишнього середовища:

 мікроклімат робочого місця (температура, вологість,

швидкість руху повітря);

 склад повітря (забрудненість пилом, парами газів шкідливих

речовин, тощо);

 шум, вібрація, ультразвук;

 іонізація та інфрачервоне випромінювання;

 освітленість;

 контакт з водою, мастилом, отруйними речовинами;

 санітарно-побутове обслуговування працюючих.

4. Естетичний стан процесу праці:

 ступінь відповідності виробничих екстер`єрів та інтер`єрів

вимогам виробничої естетики;

 ступінь застосування принципів виробничої естетики при

контролюванні для використання машин, механізмів, обладнання,

інструменту, організаційного та технологічного оснащення;

 використання спеціальних засобів естетичної дії на

працюючого (функціональна музика, кімнати емоційного

розвантаження, додаткові оздоблення в виробничих

приміщеннях, тощо).

І нарешті, фактори, значення яких за останні десятиріччя

значно зросли:

5. Соціально-психологічні умови прояву та розвитку

особистості:

 людський фактор, тобто, психологічний «клімат» в

колективах (стиль роботи і керівництва, форми і методи

заохочення та стягнення, способи подолання конфліктів між

працюючими і керівником, і т. п.);

 умови прояву відношення до праці: здібність,

комунікабельність, вимоги до індивідуальної трудової

дисципліни, можливості і заохочення в раціоналізації та

винахідництві, тощо.

Особливості сільськогосподарського виробництва суттєво

відрізняються від промислового виробництва, і ці особливості

багато в чому визначають умови праці сільських працівників, а

саме:

перша – календарний рік не співпадає з вегетаційним

періодом розвитку рослин, що створює сезонність і конкретну

терміновість робіт, які обумовлюють велику напруженість в певні

періоди року. Наприклад, посів ранніх зернових зробити за 2–

3 дні, збирання врожаю за 12-15 робочих днів, і т. п;

друга – в рослинництві і, частково, в тваринництві з ранньої

весни і до пізньої осені роботи проводяться відкритого неба. При

цьому, на працюючих має вплив змінний характер

метеорологічних факторів (жара, дощ, сніг), які залежать від

кліматичної зони, пори року та погодних умов;

третя – землекористування господарств розгалужені по

великій території, на значному віддалені від місць проживання,

медичних закладів, тощо;

четверта – широке використання агрохімікатів, які

забруднюють не тільки повітря робочої зони, але і біосферу;

п’ята – працівники сільського господарства, здебільшого,

мають справу з живими біологічними організмами, постійно з

ними контактують, а це призводить до сенсибілізації організму,

алергічним та зооантропонозним захворюванням;

шоста – технічні та технологічні характеристики

сільськогосподарських машин значно нижчі від машин, які

використовуються в промисловості, а це додатково створює

нервово-емоційну напруженість.

В будь-якій трудовій діяльності людини виділяються два

компоненти: механічний та психологічний.

Механічний компонент визначається м’язовою роботою.

Складні трудові операції складаються з простих м’язових рухів,

які регулюються нервовою системою, коли м’язи працюють,

рухаються, до них посилено припливає кров, приносячи поживні

речовини, кисень і забираючи вуглекислий газ та продукти

розпаду.

Психологічний компонент визначається участю в трудовій

діяльності органів чуття, пам’яті, мислення, емоцій, вольових

зусиль.

Частка механічних і психологічних компонентів у різних

видах трудової діяльності людини не однакова: під час фізичної

праці переважає м’язова діяльність, під час розумової -

активізуються процеси мислення. Поділ цей умовний, оскільки

жоден з видів праці не обходиться без регулюючої діяльності

центральної нервової системи, насамперед, великих півкуль

головного мозку. Будь-яка праця потребує творчої активності.

Якщо людина фізично працює тривалий час без відпочинку,

то працездатність її м’язів поступово зменшується. Тимчасове

зниження працездатності, яке настає у міру виконання роботи,

називають втомою. Після відпочинку працездатність

відновлюється.

Поширена думка, ніби найкращий спосіб відновлення

працездатності – це повний спокій. І. М. Сєченов, обґрунтовуючи

помилковість такого уявлення довів, що втома проходить

швидше і працездатність відновлюється швидше під час

активного відпочинку.

В біологічному відношенні праця є важливою функцією

організму. Споконвіку праця була поділена на фізичну і

розумову. З розвитком техніки багато видів робіт, які раніше

виконувалися вручну, тепер механізовані, що суттєво стирає

грань між фізичною і розумовою працею. Згідно до класифікації

Каспарова А. А. розпізнають форми праці: фізична, механізована;

напів і повністю автоматизована; конвеєрна, або групова;

інтелектуальна (професії, які зайняті в сфері і поза сферою

матеріального виробництва), творча діяльність, управління

виробничим процесом, тощо.

Інтелектуальна (розумова) праця, в основу якої покладене

сприймання, переробка інформації і прийняття рішень, в одних

працюючих викликає підвищену емоціональну напруженість,

других – одноманітність, третіх – підвищену м’язову активність.

Напруженість праці – це така характеристика трудового

процесу, що відображає переважне навантаження на центральну

нервову систему.

Чисто фізичної і чисто розумової праці не існує. В кожній

фізичній роботі присутні елементи розумової діяльності і в

кожній розумовій роботі – елементи фізичної.

По напруженості в сільськогосподарських підприємствах

виділяється: робота операторів тваринницьких ферм, комплексів,

трактористів-машиністів, тощо, де їхня праця пов’язана з

прийняттям швидких рішень в умовах дефіциту часу,

високовідповідальна і емоційно напружена.

Ступінь напруженості праці розумової роботи можна

визначити за формулою

де: – ступінь напруженості розумової роботи;

R – кількість інформації, яка передається, біт/с;

С – пропускна здібність, біт/с.

Тут біт – мінімальна одиниця кількості інформації, тобто, біт

– це той мінімум відомостей, який потрібний для того, щоб

зробити вибір між «так» і «ні».

Оцінка напруженості праці заснована на аналізі трудової

діяльності та її структури, що вивчаються шляхом

хронометричних спостережень протягом всього робочого дня,

тижня, та ін. До класу умов праці за показниками напруженості

трудового процесу відносяться:

 інтелектуальні навантаження (зміст роботи, сприймання

сигналів (інформації) та їх оцінка, ступінь складності завдання та

характер виконуваної роботи);

 сенсорні навантаження (тривалість зосередженого

навантаження, щільність сигналів, кількість об’єктів

спостереження, навантаження на зоровий аналізатор).

Фізична праця, або важкість, тяжкість праці –

характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь

залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати

внаслідок фізичного навантаження.

Фізична робота може бути динамічною і статичною. Для

розрахунку величини динамічної роботи і класифікації її по

фізичній важкості можна використати наступну формулу:

PHPL

PHA

28,9

де: А – кількість роботи, кг·м;

Р – маса вантажу, який переміщується, кг;

Н – висота піднімання вантажу, м;

L – відстань на яку переміщується вантаж по горизонталі, м;

– відстань опускання вантажу, м;

К – коефіцієнт, рівний 6.

Потужність зовнішньої роботи розраховується за формулою:

де: N – потужність зовнішньої роботи, Вт;

А – кількість роботи, кг·м;

Т – час виконання робіт, с;

10 – коефіцієнт переводу в джоулі.

Оцінка важкості фізичної праці проводиться на підставі

обліку показників таких як: фізичне динамічне навантаження

(кг·м); маса вантажу, що піднімається та переміщується (кг);

стереотипні робочі рухи (кількість за зміну); статичне

навантаження (кг·с); робоча поза; нахили корпусу (кількість за

зміну); переміщення у просторі (км).

У відповідності до СН 245-71 та ГОСТ 12.1.005-76 категорії

робіт визначаються на основі енерговитрат організму, табл. 1.1

Але категорії фізичних робіт характеризуються не тільки

витратами енергії на її виконання, але і напруженістю нервового

навантаження і виробничого середовища.

Людині для нормального виконання робіт необхідні певні

зовнішні умови: об’єм виробничого приміщення на робочому

місці повинен бути не менше 15м

, площа – 4,5м

; допустимий

склад атмосферного повітря: кисню – від 19,5 до 20,95%,

вуглекислого газу в приміщенні – 0,1–0,2%, на робочих місцях –

до 0,5%.

Таблиця 1.1

Характеристика категорій робіт по тяжкості

згідно до ГОСТ 12.1.005-76

Категорія робіт

Характеристика робіт

Енерговитрати,

Вт

Легка (категорія

Середня тяжкість

(категорія II a)

Середня тяжкість

(категорія II б)

Важкі (категорія

III)

Роботи які виконуються сидячи,

стоячи або зв’язані з

переміщенням, але не

потребують систематичного

напруження або підняттям та

переносом важкості.

Роботи пов’язані з постійною

ходьбою (переміщення) які

виконуються сидячи або стоячи,

але не потребують переміщення

важкості.

Роботи пов’язані з ходьбою та

перенесенням невеликих (до

10кг.) важкостей.

Роботи пов’язані з

систематичним напруженням,

зокрема з постійним

переміщенням та перенесенням

значних (більше 10кг.)

важкостей.

<172

172-232

232-293

>293

Коли в приміщенні є не більше 9% кисню (при нормальному

барометричному тиску) то може наступити смерть внаслідок

аноксемії – кисневого голодування тканин організму. При 83%

азоту відчувається задуха, а при 93% наступає смерть від нестачі

кисню. Кількість кисню, який споживається працюючим в

процесі виконання роботи, знаходиться в прямій залежності від

важкості праці (рис. 1.2 і 1.3): при легких фізичних роботах

вентиляція легень не перевищує 12л/хв., при середній тяжкості –

20л/хв., а при важких – досягає 20-86л/хв. Легеневий кровообіг

під час фізичного навантаження значно зростає. При цьому,

площа поперечного перерізу легеневих капілярів збільшується в

2-3 рази і швидкість проходження крові через капілярне ложе

легень також зростає в 2-3,5 рази.

Киснева межа

ВАЖКА ПРАЦЯ

Потреба О

Уявний стійкий стан

Час

Справжній стійкий стан

Праця середньої

важкості

Легка праця

Утворення кисневого боргу

Погашення кисневого

боргу

Рис. 1.2. Споживання кисню при динамічній праці

А-Б – надходження кисню в організм ще не забезпечує потребу в ньому –

киснева заборгованість;

Б-В – надходження кисню покриває можливу в ньому потребу – стійкий стан;

В-Г – після закінчення роботи споживання кисню деякий час ще перевищує

рівень спокою і, лише поступово, повертається до нього –

відновлювальний період.

ПОЧАТОК

ПРАЦІ

КІНЕЦЬ ПРАЦІ

ВІДНОВЛЮВАЛЬН

ИЙ ПЕРІОД

ЧАС СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ХВ

Рис. 1.3. Споживання кисню при статичній праці

Фізичне навантаження зумовлює збільшення ЧСС (частота

серцевих скорочень), необхідних для забезпечення зростання