Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

511

законодавчий підхід, адже цей термін зазвичай використовується в

цивілістиці для позначення дій, які вчинялись із наміром надання

їм характеру правочинів (недійсність правочинів).

Жодна з інших відомих цивілістичних конструкцій не дає

змоги в межах єдиних правовідносин поєднати речово-правові,

зобов’язальні і спеціальні (відновлення прав) способи захисту

майнових прав. Унікальними для приватноправової сфери право-

вого регулювання засобами превентивного блокування можливості

порушення прав і законних інтересів учасників емісійно-посвід-

чувальних відносин є механізм тимчасової заборони здійснення

посвідчених цінними паперами майнових прав, який може застосо-

вуватися судом у ході процедури окремого (приміром, визивного)

провадження. Використання в межах досліджуваних охоронних

емісійно-посвідчувальних правовідносин віндикаційного позову

як речово-правового способу захисту права власності на цінні

папери дає змогу одночасно захистити посвідчені ними майнові

(зобов’язальні) права.

Механізми відновлення посвідчених цінними паперами майно-

вих прав, враховуючи змістовно-видові характеристики їх окремих

конструкцій, можуть визначатись на рівні локальних нормативних

актів. Зокрема, акціонерне товариство може передбачити у статуті

або умовах випуску та обігу акцій механізм відновлення прав на

втрачені акціонером іменні документи шляхом видачі йому їх

дубліката. Крім того, правові режими окремих конструкцій цінних

п аперів і обумовлена ними їх видова різноманітність визначають

можливість додаткових заходів захисту прав і законних інтересів

суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин у сфері випуску та

обігу певних їх видів. Одним із заходів захисту правоволодільців

за цінними паперами масових емісій (наприклад, акцій і облігацій)

є скасування державної реєстрації їх випуску, якщо він був здій-

снений з грубими порушеннями емітентом вимог актів чинного

цивільного законодавства України. Скасування державної реєст-

рації випуску цінних паперів може ініціюватись однією особою,

однак його наслідки стосуються законних прав та інтересів цілої

групи правоволодільців. Це визначає проблему співвідношення

колективних і приватних інтересів правоволодільців за цінними

паперами. Єдиним шляхом її вирішення є чітке дотримання нор-

512

мативних вимог при розв’язанні цієї і аналогічних за значенням

проблем. З одного боку, скасування акта реєстрації випуску цінних

паперів масових емісій є свідченням здійснення державного кон-

тролю в цій найважливішій сфері суспільних відносин і водночас

прикладом привнесення в приватну сферу елементів публічності.

Однак наслідки вказаного публічного акту мають приватнопра-

вовий характер — цінні папери відповідного випуску втрачають

значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав.

У сфері функціонування бездокументарних цінних паперів

недотримання низки спеціальних вимог у ході організаційно-пра-

вового забезпечення формалізації посвідчених ними майнових

прав також може призвести до порушення прав і законних інтересів

суб’єктів емісійно-посвідчувальних депозитарних правовідносин.

Це, зокрема, можуть бути порушення правил відкриття рахунків у

цінних паперах, вади договорів, що опосередковують обіг цінних

паперів у Національній депозитарній системі, наслідки неналеж-

ного оформлення глобального сертифіката на випуск бездокумен-

тарних цінних паперів тощо.

Продиктований самою суттю соціально-правових зв’язків, що

виникають у приватноправовій сфері, запропонований підхід до

визначення характеру і ступеня участі самих суб’єктів емісійно-

посвідчувальних відносин у їх регулюванні дає змогу наголосити

на розширенні можливостей захисту належних їм прав і законних

інтересів на випадок їх порушення. Воно обумовлене специфікою

формування характеру і обсягу посвідченого цінним папером

майнового права в односторонньо-управоможуючому правочині,

що укладається емітентом, а також значущістю інших правочинів

у характерному для емісійно-посвідчувальних відносин механізмі

правовстановлення. Прикладом розширення таких можливостей є

процедура визнання недійсними не тільки договорів, що забезпе-

чують емісію і подальше функціонування цінних паперів у цивіль-

ному обороті. Як це не парадоксально, але й самі документарні

цінні папери як багатофункціональна конструкція, одним із виявів

унікальності якої є її значення форми односторонньо-управоможу-

ючого правочину (письмовим вираженням якої є їх сертифікат), за

умови наявності невиконання обов’язкових нормативних вимог

щодо її дотримання, також може визнаватися недійсним.

513

Документарний цінний папір, що не відповідає вимогам зако-

нодавства через недотримання встановлених реквізитів і форми,

може бути визнаний недійсним відразу після його оформлення.

Теоретично це обумовлено конститутивністю документарного

цінного папера, враховуючи потенційну можливість порушення

прав перших і наступних правонабувачів за ним. Адже їх консти-

тутивність полягає в їхньому значенні документів, володіння якими

надає можливість управоможеній особі звернутися до емітента з

правом вимоги виконати на її користь обов’язки, що кореспонду-

ють посвідченим ними майновим правам. Несанкціоноване потрап-

ляння недійсного через недотримання встановленої законом форми

і реквізитів документарного цінного папера в цивільний оборот,

маючи на увазі його конститутивність, не виключає створення

можливості виникнення несприятливих майнових наслідків як для

першого, так і для наступних (добросовісних) набувачів прав на

нього. Найбільшою мірою цьому ризику піддаються набувачі прав

на цінні папери на пред’явника, однак іменні й ордерні документи

також можуть бути об’єктом тих чи інших зловживань. Наприклад,

у разі фальсифікації імені управоможеної особи при здійсненні пе-

редавального напису (індосаменту) стосовно іменних чи ордерних

цінних паперів. Визнання документа недійсним (як такого, що не

відповідає вимогам актів чинного законодавства щодо його форми)

у судовому порядку і його вилучення у емітента як до, так і в ході

його емітування може мати превентивне значення. За нормативні

підстави для такого визначення наслідків невиконання вимог актів

чинного законодавства України стосовно форми і реквізитів доку-

ментарних цінних паперів правитимуть ч. 1 ст. 218 і ч. 2 ст. 196

ЦК України, попри їх термінологічну недовершеність.

Визнання цінного папера, що не відповідає вимогам законо-

давства щодо форми і реквізитів, документом, оформлення якого

має наслідком встановлення і регламентацію відповідних відносин

за загальними правилами зобов’язального права, є неможливим на-

віть у разі, коли розглянутий документ був не тільки оформлений,

але і випущений в оборот. При цьому необхідно враховувати таке.

Будь-яке майнове право, встановлюване за допомогою оформлення

і емісії цінного папера, має значні розходження порядку, способів,

прийомів регламентації, що разом визначають його правовий ре-

514

жим, порівняно з порядком правового регулювання аналогічних

відносин, заснованих на положеннях договору. Наприклад, право-

вий режим облігації чи іншого боргового цінного папера (а відтак і

посвідченого ними майнового права) помітно відрізнятиметься від

порядку правового регулювання боргових відносин, що виникли

на підставі укладення договору позики.

Договір, як універсальний правовий засіб забезпечення само-

регулювання, у механізмі регламентації емісійно-посвідчуваль-

них відносин відіграє дещо іншу роль. Адже механізм випуску

в цивільний оборот цінних паперів масових емісій, як зазнача-

лося, характеризується установленням відповідних договірних

відносин між емітентом і першим набувачем. Зміст договорів, за

допомогою яких здійснюється перше розміщення випуску цінних

паперів масових емісій, визначають права й обов’язки емітента-

боржника і первісного кредитора — першого набувача документа

і посвідчених ним майнових прав. У цьому разі правовий інтерес

першого набувача прав на цінний папір до нього визначається не

тільки характером і змістом посвідченого ним майнового права,

але і правовим режимом цінного папера як конститутивного до-

кумента. При встановленні майнового права на підставі загальних

положень зобов’язального права воно набуває лише значення

одного з елементів змісту договору. При цьому правовий інтерес

управоможеної особи визначається передусім характером і змістом

цього майнового права, а документ, у якому воно формалізоване,

не має конститутивного значення (як цінний папір), а є лише

доказом виникнення певних відносин. Крім цього, договір може

вважатися укладеним тільки в разі досягнення згоди сторін за

всіма істотними умовами договору, а для реальних договорів ще і

з урахуванням факту передачі речі чи здійснення інших дій, необ-

хідних для його визнання укладеним. У досліджуваному випадку

немає підстав вважати досягнутою згоду сторін за всіма істотними

умовами договору, зокрема неузгодженим постає його предмет.

Предметом договору в цьому випадку є передача цінного папера

емітентом першому набувачу як специфічного об’єкта-інстру-

мента посвідчення майнових прав. Розгляд посвідченого цінним

папером майнового права як самостійного змістовного елемента

аналізованого договору, без врахування наміру сторін установити

515

відповідні права й обов’язки стосовно цінного папера, не відпові-

дає суті відносин сторін. Це спостереження дає підстави твердити,

що згода щодо установлення для майнового права, яке повинно

було б становити зміст цінного папера (якби не порушення фор-

ми і реквізитів), загального порядку його правової регламентації,

передбаченого положеннями зобов’язального права, емітентом і

першим набувачем не досягнуто. Виходячи з цього, і щойно оформ-

лений документ, і вже випущений в цивільний оборот, за умови

недотримання положень законодавства України щодо його форми

і реквізитів, не може розглядатися як втілення конструкції цінного

папера. Однак стосовно документарних цінних паперів (беручи до

уваги умовність застосування цього терміна стосовно документів,

що не набули цього значення), на заміну передачі яких емітент

отримав відповідний майновий еквівалент, документ підлягає

розгляду як доказ наявності відповідного боргу.

У характерному для охоронних емісійно-посвідчувальних

відносин механізмі захисту визнання нікчемним самого цінного

папера при його характеристиці як форми виразу односторонньо-

управоможуючого правочину емітента слід відмежовувати від

недійсності відповідного емісійного правочину. Нікчемність цін-

ного папера з урахуванням вказаного його значення завжди у всіх

без винятку випадках призводить до визнання емісійно-посвідчу-

вальних відносин такими, що не виникли. Визнання недійсним

емісійного правочину не завжди призводить до неможливості ви-

никнення емісійно-посвідчувальних правовідносин з приводу вка-

заних цінних паперів одного випуску. Здебільшого в майбутньому

вони можуть виникати між їх емітентом та іншими потенційними

набувачами прав на них. Наприклад, купівля пакета облігацій за

договором, який був вчинений емітентом під впливом насильства

(ст. 231 ЦК України), або з боку першого набувача прав був

укладений юридичною особою, що не мала права його вчиняти

(ст. 227 ЦК України), або з порушенням інших нормативних вимог

актів чинного цивільного законодавства України, не призводить

до визнання недійсності облігації при її розгляді у досліджува-

ному значенні. Не призводить до недійсності відповідної видової

конструкції цінних паперів масових емісій і визнання недійсними

правочинів, що опосередковують їх участь у цивільному обороті.

516

Уявімо, наприклад, що пакет документарних цінних паперів ма-

сових емісій (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів тощо)

був проданий неповнолітньою особою, фізичні дані якої не дають

змоги розпізнати її неповноліття, на вторинному, неорганізовано-

му ринку цінних паперів іншій особі (що не заборонено) без не-

обхідної в цьому випадку згоди його батьків або інших законних

представників. З одного боку, як вчинений за межами дієздатності

неповнолітньої особи за позовом заінтересованої особи такий

правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі поло-

жень ч. 2 ст. 222 ЦК України. Разом з тим, відповідно до положень

ч. 1 цієї статті такий правочин може бути згодом схвалений її бать-

ками або іншими представниками в порядку, визначеному ст. 221

ЦК України. Не призводить до недійсності самого цінного папе-

ра у значенні форми виразу односторонньо-управоможуючого

правочину і визнання недійсним не тільки договорів, але і від-

повідних односторонніх правочинів, предметом яких є відповідні

дії стосовно цінних паперів. Наприклад, визнання недійсним

заповіту, який укладався стосовно майна, серед складу якого є і

цінні папери, не призводить до недійсності останніх. Вони мо-

жуть і надалі брати участь у цивільному обороті аж до моменту

їх погашення чи припинення посвідчених ними майнових прав з

інших підстав (наприклад, майнові і особисті немайнові права,

посвідчені акціями, можуть припинитись внаслідок банкрутства

АТ, що є їх емітентом).

Викладене свідчить на користь визнання цінних паперів уні-

кальним для приватноправової сфери суспільних відносин бага-

тофункціональним об’єктом-інструментом, регламентаційна

значущість якого (як особливої оборотоздатної конструкції і вод-

ночас письмової форми односторонньо-управоможуючого пра-

вочину емітента) дає змогу забезпечувати не тільки відповідні

аспекти виникнення, передачі і здійснення посвідчених ними

майнових прав. Окреме визнання недійсними емісійних договорів

та інших правочинів, що забезпечують їх участь у цивільному

обороті, з одного боку, і вчиненого емітентом односторонньо-

управоможуючого правочину, формою якого постає сертифікат

цінного папера або глобальний сертифікат, з другого, дозволяє

знизити можливі у ході їх здійснення ризики, а також забезпечи-

517

ти додатковий рівень захисту прав і законних інтересів всіх

(включаючи емітента) суб’єктів емісійно-посвідчувальних від-

носин. А це, у свою чергу, сприяє досягненню найважливішої

ідеальної мети функціонування механізму правового регулюван-

ня емісійно-посвідчувальних відносин — безперешкодного здій

снення майнових прав, посвідчених цінними паперами і, як на-

слідок, забезпечення підвищеного кредиту довіри всіх зацікавле-

них суб’єктів до цього унікального об’єкта-інструмента і форми

втілення майнових прав.

518

1. Конституція України: Основний закон України від 28. 06. 96 р. № 254К/96

// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16. 01. 2003 р. № 435-IV //

Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

3. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 р. // Українське

право (спецвипуск). – 1996. – № 2 (4). – С. 119.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18. 03. 2004 р.

№ 1618-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40–42. – Ст. 492.

5. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21. 06. 2001 р. № 2542-III //

Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.

6. Господарський кодекс України: Закон України від 16. 01. 2003 р. № 436-IV

// Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.

7. Кодекс торговельного мореплавства України: Закон України від 23. 05. 95 р.

№ 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47–52. –

Ст. 349.

8. Гражданский кодекс Российской Федерации (официальный текст по со-

стоянию на 13 марта 2006 г.). Части первая, вторая и третья. – М.: Омега-

Л, 2006. – 442 с.

9. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05. 04. 2001 р. № 2341-III

// Відомості Верховної Ради. –2001. – № 25–26. – Ст. 131.

10. Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23. 02. 2006 р.

№ 3480-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857.

11. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 08. 09. 91 р. № 1560 //

Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.

12. Закон України «Про власність» від 07. 02. 91 р. № 697-XII // Відомості

Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

13. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду Украї-

ни» від 19. 06. 92 р. № 2482-XII // Відомості Верховної Ради України. –

1992. – № 36. – Ст. 524.

14. Закон України «Про заставу» від 02. 10. 92 р. № 2654-XII // Відомості

Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

15. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулюван-

ня і валютного контролю» від 19. 02. 1993 р. № 15-93 // Відомості Вер-

ховної Ради України. – 1993. – №17. – Ст. 184.

16. Закон України «Про нотаріат» від 02. 09. 1993 р. № 3425-ХII // Відомості

Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

17. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в

Україні» від 30. 10. 1996 р. № 448/96–ВР // Відомості Верховної Ради

України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.

Бібліографія

Нормативно-правові акти

519

18. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28. 12. 94 р.

№ 334/94-ВР, в редакції від 22. 05. 97 р. № 283/97-ВР // Відомості Вер-

ховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181.

19. Закон України «Про Національну депозитарну систему і особливості

електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10. 12. 97 р. № 710/97-

ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.

20. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяль-

ності» від 01. 06. 2000 р. № 1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради Украї-

ни. – 2000. – № 36. – Ст. 229.

21. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни

з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерей-

ної діяльності» від 21. 09. 2000 року № 1969 // Відомості Верховної Ради

України. – 2000. – № 45. – Ст. 377.

22. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпо-

ративні інвестиційні фонди)» від 15. 03. 2001 р. № 2299-III // Відомості

Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 103.

23. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05. 04. 2001 р. № 2374–ІІІ

// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 128.

24. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07. 12. 2000 р.

№ 2121-III із змінами від 20. 09. 2001 р. № 2740-III // Відомості Верхов-

ної Ради України. – 2001. – № 5–6 – Ст. 90.

25. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків

фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. № 2664-III // Відомості Верховної

Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.

26. Закон України «Про іпотеку» від 05. 06. 2003 р. № 898-ІV // Відомості

Верховної Ради. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

27. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим

іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19. 06. 2003 р. № 979-IV

// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.

28. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуван-

ня» від 09. 07. 2003 р. № 1058-IV // Відомості Верховної Ради Украї-

ни. – 2003. – № 51. – Ст. 376.

29. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09. 07. 2003 р.

№ 1057-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47– 48. –

Ст. 372.

30. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном

при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19. 06. 2003 р.

№ 978-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 52. – Ст. 377.

31. Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні

складські свідоцтва» від 23. 12. 2004 р. № 2286-VI // Відомості Верхов-

ної Ради України. – 2005. – № 6. – Ст. 136.

520

32. Закон України «Про іпотечні облігації» від 22. 12. 2005 р. № 3273-VI //

Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 3. – Ст. 81.

33. Гражданский кодекс Туркменистана Сапармурата Туркменбаши. – Аш-

габат: Туркменистанын Юстиция министрлиги, 1999. – 760 с.

34. Постанова Верховної Ради України «Про термiни видачi та використання

майнових приватизацiйних сертифiкатiв i компенсацiйних сертифiкатiв»

від 26. 06. 98 р. № 28-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –

№ 32. – Ст. 217.

35. Положення про порядок ведення реєстрiв власникiв iменних цiнних па-

перiв, затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фон-

дового ринку від 01. 04. 96 р. № 58 // Бюлетень нормативних актів мініс-

терств і відомств України. –1996. –№ 6. – С. 103–133.

36. Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворої звіт-

ності, затверджені наказами по Міністерству фінансів України від 25 лис-

топада 1993 р., Службі безпеки України від 15 листопада 1993 р. і Мініс-

терству внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. // Банківська

справа в Україні. – 1998. – Т. 3. – С. 8 (н) 1.

37. Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, за-

тверджені постановою Правління Національного банку України від

07. 07. 97 р. № 216 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 38. – С. 45–52.

38. Правила випуску та обігу валютних деривативів, затверджені постано-

вою правління Національного банку України від 07. 07. 97 р. № 216 //

Офіційний вісник України. – 1997. – № 38. – Ст. 52.

39. Правила випуску та обiгу фондових деривативiв, затверджені рішенням

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24. 06. 97 р.

№ 13 // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 143–144. – С. 9.

40. Положення про вимоги до сертифiкатiв цiнних паперiв, випущених у до-

кументарнiй формi, затверджене рішенням Державної комісії з цінних

паперів та фондового ринку від 31. 07. 98 р. № 95 // Офіційний вісник

України. – 1998. – № 33. – Ст. 1264.

41. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про

впорядкування випуску та обігу деривативів» від 13. 04. 99 р. № 70 //

Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – Ст. 758.

42. Рішення Комісії по цінним паперам та фондовому ринку «Норми та пра-

вила обліку цінних паперів у Національній депозитарній системі» від

13. 04. 2000 р. № 40 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 38. – Ст. 1644.

43. «Інструкція про порядок видачі, обліку, зберігання та знищення бланків

сертифікатів іменних цінних паперів (з додатком)»: затверджена Рішенням

Державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку від 30. 07. 1999 р.

№ 156 // Офіційний вісник України. –1999. – № 35. – Ст. 1819.

44. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення

вексельних бланків, затверджене рішенням Державної комісії з цінних