Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

491

комбінація), у якому втілюються і посвідчуються в подальшому

нормативно змодельовані майнові права, набуття яких власне і

становить інтерес управоможеної особи (друга модельна комбі-

нація). Втім, формою остаточного втілення посвідчених ними

стандартизованих (типових, модельних) категорій майнових прав

вони постають у вигляді окремої видової і складної (як такої, що

змістовно складається з кількох одиничних) цивілістичної кон-

струкції. Законодавче моделювання останніх — це перманентний

динамічний процес, що узгоджується з відповідними потребами

цивільного обороту. Адже їх урахування дає змогу в подальшому

на законодавчому рівні здійснювати законодавче «домоделюван-

ня» шляхом удосконалення встановлених і конструювання нових

типових модельних схем, що підлягають втіленню в окремих ви-

дових конструкціях цінних паперів. Його результатом відповідно

буде або вдосконалення правових режимів існуючих конструкцій

цінних паперів, або законодавче визначення правової можливості

появи в цивільному обороті нових їх видів.

Результатом зазначеного видового моделювання і остаточного

втілення в цінних паперах відповідних модельних схем є поява в

цивільному обороті унікальної цивілістичної конструкції, в якій

уособлюється кілька відносно самостійних, але органічно поєд-

наних категорій майнових прав (зокрема, право власності або

депозитарне право, з одного боку, і зобов’язальне або інше май-

нове право — з другого). Це дає підстави висловити презумпцію

щодо можливості розгляду сукупності правових можливостей, що

становлять зміст емісійно-посвідчувальних відносин як єдиного

комплексного суб’єктивного майнового права, і окреслити її як

проблему. Адже окремі правові можливості, які його утворюють,

не мають необхідного ступеня самостійності для їх визнання пов-

ністю відокремленими (а відтак самостійними) суб’єктивними

цивільними правами. Право «на папір» і право «з папера» «злива-

ються» в єдиному суб’єктивному комплексному праві, формалізо-

ваному (тобто формально вираженому) в конструкції цінного па-

пера. Одномоментність і взаємопоєднаність виникнення, передачі,

здійснення, відновлення, припинення та інших можливих аспектів

правового буття вказаних категорій суб’єктивних прав уможливлю-

ють переведення зазначеної презумпції в площину обґрунтованого

твердження. Основним і найбільш вагомим аргументом на його

492

користь є положення ч. 2 ст. 194 ЦК України, згідно з яким до

особи, що набула права власності на цінний папір, переходять у

сукупності всі права, що ним посвідчуються. Як бачимо, набуття

прав власності на цінний папір основним правовим наслідком має

перехід до власника всієї сукупності майнових прав, посвідчених

цінним папером.

Такий функціонально-правовий зв’язок окремих категорій майно-

вих прав (права власності або депозитарного права і зобов’язального

або іншого майнового права) можна визначити як особливе право

слідування. З точки зору юридичної техніки це право підлягає розгля-

ду як окрема одинична типова модельна схема побудови цивільних

прав. Воно має лише відносну спільність з аналогічним правом у

речових відносинах, адже право власності та інші речові права

(наприклад, застава, сервітут) слідують за річчю і в цьому сенсі є

підпорядкованими щодо неї. Інша залежність простежується між

аналогічними правовими можливостями, що мають місце в межах

змісту емісійно-посвідчувальних відносин. Виходячи з того, що їх

зміст визначається основними («з папера») і інструментально-підпо-

рядкованими («на папір») правами, розглядуване право слідування

також має особливу (інструментальну) підпорядкованість. Через за-

стосування договірних механізмів передачі права власності на цінні

папери (договори купівлі-продажу, міни, дарування, ренти тощо) ця

підпорядкованість врешті-решт забезпечує перехід до інших осіб

посвідчених ними майнових прав.

Стосовно правовідносин, що виникають з приводу докумен-

тарних цінних паперів, може бути проведена певна (але не повна)

аналогія з указаною типовою модельною схемою побудови права

слідування в речових відносинах. Адже документарний цінний

папір як об’єкт-інструмент посвідчення майнових прав має ма-

теріальний субстрат (паперовий бланк сертифіката). А от стосовно

бездокументарної форми такий висновок зробити неможливо.

Трансформація розглядуваного об’єкта-інструмента як матеріаль-

ного носія правової інформації у правовідносинах, що виника-

ють з приводу бездокументарних цінних паперів, призводить до

модифікації права слідування, яке, зберігаючи інструментальну

спрямованість, набуває іншого формально-правового виразу.

У межах зобов’язально-депозитарних правовідносин право

слідування втрачає речовий характер і забезпечується за рахунок

493

врахування прав власності на розглядувані конструкції шляхом

відкриття рахунків у цінних паперах, що обслуговуються в Націо-

нальній депозитарній системі України. Таким чином, можна дійти

висновку про те, що в емісійно-посвідчувальних правовідносинах,

які виникають з приводу як документарних, так і бездокумен-

тарних цінних паперів, право слідування набуває унікального для

приватноправової сфери відносин інструментального характеру.

Якщо в речових відносинах право слідування визначається під-

порядкованим правовим зв’язком за формулою «річ-право», то

в емісійно-посвідчувальних воно має інший (інструментальний)

вираз — «право-право», адже право «з папера» завжди слідує за

правом «на папір». Крім цього, в «класичних» речових відносинах

право слідування поєднує окремі категорії майнових прав, що не

втрачають самостійного характеру. Для емісійно-посвідчувальних

відносин, навпаки, така самостійність поєднаних у конструкції

цінного папера майнових прав не характерна. Це підтверджує до-

цільність розгляду комплексу зазначених правових можливостей,

функціональна залежність яких має інструментальний характер,

у межах змісту єдиного комплексного суб’єктивного майнового

права. Вказана специфіка визначає особливості механізму регла-

ментації емісійно-посвідчувальних відносин і можливість його

виокремлення у загальній структурі (механізмі) цивільно-право-

вого регулювання приватноправових відносин (як загальноцивілі-

стичної категорії).

З погляду універсальності регламентаційного впливу механізму

цивільно-правового регулювання на приватноправові відносини він

умоглядно може бути поданий як певний алгоритм, що визначається

в словнику як «сукупність дій (динаміка. —

В. Я.) і правил (стати-

ка. —

В. Я.) для вирішення певного завдання (результат. — В. Я.)»

. Це

образне порівняння співвідноситься з одним із базових визначень

механізму правового регулювання: «Механізм правового регулю-

вання опосередковує діяльнісні аспекти (динаміка. —

В. Я.) пере-

ведення нормативності права (статика. —

В. Я.) в упорядкованість

суспільних відносин (результат його регулятивної дії. —

В. Я.)»

Образне порівняння механізму цивільно-правового регулювання

з алгоритмом — тобто певною послідовністю дій, за допомогою

яких можна вирішити певну задачу, дає змогу акцентувати увагу

Ожегов С. И. Словарь русского языка. – С. 22.

Там само.

494

на взаємообумовленості статичних, діяльнісно-динамічних і ре-

зультативних аспектів забезпечуваного ним впливу на певні групи

відносин, що становлять предмет цивільного права. У сукупності

статичний, динамічний і результативний аспекти регламентаційно-

го впливу механізму цивільно-правового регулювання на цивільні

відносини забезпечують вирішення двох ідеальних взаємообумов-

лених завдань. По-перше, це є забезпечення упорядкованості всієї

сукупності суспільних відносин, що становлять предмет цивільно

го права. По-друге, через розглядуваний механізм (з урахуванням

його глобального і водночас локального впливу) відбувається

впорядкування окремих груп цивільних відносин. Цей результат

досягається за рахунок можливості комбінованого і відбіркового

застосування прийомів і способів правового регулювання, що

забезпечують регламентацію особистих немайнових і майнових

відносин у їх конкретній вузькій сфері.

Механізм правового регулювання майнових (емісійно-по-

свідчувальних) відносин, що виникають у сфері випуску та обігу

цінних паперів, структурно і функціонально визначений його

статичною та динамічною складовими. Саме взаємодія статичної

(норми права, що визначають правовий режим цінних паперів)

і динамічної (правовідносини у сфері їх випуску та обігу) його

складових в кінцевому підсумку забезпечує впорядкування цієї

групи майнових відносин і визначає специфіку цього механізму

у статико-динамічному аспекті. Соціально-правові зв’язки між

учасниками розглядуваних відносин з моменту їх встановлення

набувають характеру правовідносин і опосередковують динамі-

ку подальшого розвитку всіх стадій досліджуваного механізму.

Виходячи з цього, найбільш універсальним його елементом слід

визнати правовідносини, засновані на оформленні і випуску цінних

паперів у цивільний оборот. Незалежно від форми функціонування

цінних паперів (документарної чи бездокументарної) зміст цих

правовідносин становлять певні категорії майнових прав — речові,

зобов’язальні, корпоративні тощо. Специфіка правової природи

цінних паперів і необхідність забезпечення впорядкованості їх

участі у цивільному обороті обумовлюють і специфіку регуля-

тивного впливу норм цивільного права на майнові відносини, що

складаються в розглядуваній сфері.

495

Інституціоналізація і подальший розвиток положень актів

чинного цивільного законодавства про цінні папери визначають

якісно новий рівень регламентації майнових відносин, пов’язаних

із їх випуском та обігом. Завдяки особливостям правової природи

цінних паперів, зокрема визначеній положеннями чинного зако-

нодавства України їх конвертаційній здатності, у загальній інфра-

структурі досліджуваного механізму вони використовуються як

особливий трансформаційний об’єкт-інструмент посвідчення

майнових прав. Відносини, пов’язані із функціонуванням у цивіль-

ному обороті як документарних, так і бездокументарних цінних

паперів, випуск та обіг яких опосередковує виникнення, передачу

та здійснення посвідчених ними майнових прав, також набувають

трансформаційної здатності, яка вирізняє їх з-поміж інших спорід-

нених груп майнових відносин і обумовлює особливості загальної

інфраструктури механізму їх правового регулювання.

Порівнянню підлягають механізми правового регулювання

відносин, що виникають з приводу документарних цінних паперів,

один із яких має правове значення документа-«носія» посвідченого

ним майнового права, а другий втратив його внаслідок здійснення

цього права, визнається рухомою річчю і в цьому значенні може

розглядатись лише як об’єкт задоволення певних майнових інтере-

сів суб’єктів цивільного права. Цінний папір, що не є документом-

«носієм» майнового права (наприклад, погашена облігація), може

визнаватися різновидом матеріальних об’єктів цивільних прав.

Так, він може становити правовий інтерес суб’єктів цивільного

права як колекційний чи музейний екземпляр і у зв’язку з цим мати

вартісну оцінку, визначену його споживчими якостями, а відтак

бути об’єктом майнових відносин. Соціально-правові зв’язки, що

виникають стосовно такого цінного папера, підпадають під рег-

ламентаційний вплив механізму правового регулювання речових

відносин. У структурі цього механізму він посідає місце об’єкта

речових правовідносин, не має ніякого додаткового функціональ-

ного призначення в ньому і за своєю правовою природою підлягає

віднесенню до рухомих речей.

Інша роль у механізмі правового регулювання майнових (емісій-

но-посвідчувальних) відносин відводиться цінним паперам, які є

інструментом (а враховуючи поширення на нього режиму об’єкта

496

прав — об’єктом-інструментом) посвідчення наявного і потенційно

здійсненного майнового права. Документарні цінні папери порів-

няно з рухомими речами мають подвійну (речово-зобов’язальну)

правову природу, що відповідно ускладнює зміст пов’язаних з їх

випуском та обігом відносин. Як наслідок, порівняно з окремими

механізмами правового регулювання речових і зобов’язальних

відносин ускладнюється загальна структура їх регламентації.

Відносини, посвідчені бездокументарними цінними паперами,

також мають ускладнену структуру. Її визначають депозитарні

(організаційні) і суто зобов’язальні відносини, які виникають між

емітентом (зобов’язаною особою) і правоволодільцем за цінним

папером. Відповідно структура їх правового регулювання також

характеризується особливостями, виходячи з єдиного у своєму роді

механізму правової організації їх випуску та обігу, забезпеченого

функціонуванням спеціально створеної Національної депозитар-

ної системи. Особливості нормативного масиву, що забезпечує

регламентацію відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів,

обумовлюють необхідність визначення його місця у системі цивіль-

ного права, що становить окрему важливу проблему.

Норми права, положеннями яких забезпечується регламентація

емісійно-посвідчувальних відносин, визначені у цивілістичній

доктрині як правовий інститут. Однак на сучасному етапі розвитку

цивільного права їх сукупність уже не може розглядатися лише як

правовий інститут. Проміжне становище цих норм, а також вклю-

чення у їх загальний масив положень речового і зобов’язального

права, що про нього писав Н. Й. Нерсесов, дає підстави твердити

про самостійність місця, яке вони посідають у системі цивільно-

го права. Виокремлене розташування в системі цивільного права

зазначених норм обумовлено дуалізмом (подвійністю) правової

природи цінних паперів і, як наслідок, комбінованим (речово-

зобов’язальним) характером відносин, що підлягають регулю-

ванню. Це визначає комплексний характер їх нормативної регла-

ментації (положення речового і зобов’язального права, закріплені

ЦК України, а також норми спеціального законодавства про цінні

папери). Крім того, весь нормативний масив положень про цінні

папери, з урахуванням високого ступеня розвитку спеціального

законодавства в розглядуваній сфері правового регулювання, вже

не може бути розміщений у двох структурно-системних рівнях —

497

норми, що становлять інститут у цілому, і норми, що становлять

його субінститути. Всю сукупність норм, за допомогою яких здій-

снюється регламентація відносин у сфері випуску і обігу цінних

паперів, доцільно підрозділити на три структурно-системні рівні.

Перший рівень охоплює всі норми чинного цивільного законодав-

ства про цінні папери, які пропонується розглядати як комплексне

об’єднання правових інститутів. Він, у свою чергу, складається

із другого і третього структурно-системних рівнів. Їх визначають

норми, що забезпечують правове регулювання однорідних відно-

син у сфері випуску і обігу відповідних цінних паперів окремих

груп (правові інститути) та їх видів у межах кожної із них (правові

субінститути).

Положення про цінні папери постають як комплексне об’єднання

правових інститутів, виходячи з того, що: по-перше, охоплювані

ним норми не можуть бути включені як складова частина окре-

мих усталених інститутів таких основних підгалузей цивільного

права, як речове або зобов’язальне право, і тим більше інших

правових спільностей вказаного рівня; по-друге — з урахуванням

нинішнього стану і з огляду на динаміку їх формування норми

актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери

є більш складним системним утворенням, ніж правовий інсти-

тут. Комплексний характер розглянутого об’єднання інститутів

обумовлений наявністю окремих нормативних вкраплень, які

закріплюють публічно-правові способи і засоби регламентацій-

ного впливу на емісійно-посвідчувальні відносини. Комбіноване

застосування в цій важливій сфері суспільних відносин правових

засобів, характерних для кількох галузевих механізмів правово-

го регулювання, є вираженням і водночас яскравим свідченням

єдності і ефективності Національної правової системи України в

цілому. Положення, що регулюють відносини у сфері випуску та

обігу цінних паперів, встановлюють особливі нормативно визна-

чені механізми правовстановлення, правопередачі, правореалізації

і захисту посвідчених ними майнових прав.

Особливості механізму встановлення майнових прав, посвідче-

них цінними паперами (механізму правовстановлення), полягають

у наступному. Належним чином оформлений, але не випущений

у цивільний оборот цінний папір у певний момент створює в ході

встановлення даного правовідношення невизначений правовий

498

стан. Цей стан є проміжним етапом у формуванні і закріпленні

(фіксації) майнових прав, посвідчених цінними паперами, і при-

пиняється після здійснення інших необхідних юридично значущих

дій. Станом правової невизначеності характеризується початковий

етап стадії виникнення емісійно-посвідчувальних правовідносин

стосовно як документарних, так і бездокументарних цінних па-

перів. У сфері встановлення посвідчених документарними цін

ними паперами майнових прав такий стан триває аж до моменту

їх односторонньої формалізації в документі і емісії — передачі

емітентом першому набувачу належним чином оформленого сер-

тифіката. Щодо окремих документарних цінних паперів масових

емісій (тих, що залишились нерозміщеними) він триватиме (звісно,

припиняючись стосовно належним чином емітованих цінних па-

перів) до моменту розміщення (передачі першому набувачу прав)

останнього документа.

Аналогічна ситуація має місце і у сфері функціонування бездо-

кументарних цінних паперів. Подібний стан правової невизначе-

ності має місце після оформлення глобального сертифіката на весь

випуск бездокументарних цінних паперів, реєстрації їх випуску,

відкриття емітентом рахунка в цінних паперах, а також здійснення

інших організаційних дій та послідовного накопичення (настання)

визначених нормативно необхідних юридичних фактів і триває до

моменту набуття прав на них першими правонабувачами. Норма-

тиви тривалості розміщення як документарних, так і бездокумен-

тарних цінних паперів (тобто час, протягом якого допускається їх

передача першим набувачам) законодавством не визначений, а тому

такий стан (з огляду на поступове зменшення обсягу нерозміщених

цінних паперів) може тривати досить довго. Адже його тривалість

повністю припиниться лише з емісією останнього цінного папера

документарної або бездокументарної форми фіксації. Дії емітента

в досліджуваному механізмі правовстановлення можуть розгляда-

тись як правоутворюючі правочини, а сертифікати цінних паперів

(глобальні сертифікати) мають значення їх форми.

Дії емітента по формалізації майнових прав у формі цінних

паперів підлягають розгляду як правоутворюючі юридичні фак-

ти — односторонньо-управоможуючі правочини. С. С. Алексєєв

зазначає, що «за допомогою вчинення односторонньо-управоможу-

ючих правочинів особа зобов’язує саму себе, надаючи тим самим

499

іншій особі (особам) певне суб’єктивне право». Шляхом вчинення

розглядуваного правочину емітент зобов’язує себе по відношенню

не тільки першого набувача прав на цінний папір, але і стосовно

всіх інших правонабувачів. Це зауваження пояснює легітимність

правового зв’язку між емітентом і правонабувачами, з якими він

не перебував у безпосередніх стосунках.

Дії емітента, юридично вагомий підсумок яких полягає у фор-

малізації майнового права у змісті цінного папера, постають як

односторонньо-управоможуючий правочин, правові наслідки

вчинення якого мають проміжний характер. Адже вказаний пра-

вочин має значення одного із юридичних фактів незавершеного

юридичного складу, повна завершеність якого є підставою виник-

нення майнових прав, посвідчених цінними паперами. За умови

виконання вимог щодо реквізитно-змістовного складу сертифіката

документарного цінного папера він підлягає розгляду як форма

вказаного правочину і лише згодом – як оборотоздатний об’єкт

цивільних прав.

Механізм установлення посвідчених цінними паперами майно-

вих прав за допомогою їх фіксації у формі здійсненого зберігачем

облікового запису має певні особливості. Випуску бездокументар-

них цінних паперів масових емісій передує оформлення глобально-

го сертифіката. Його слід розглядати як аналогічну сертифікату

документарної форми їх випуску особливу форму фіксації одно-

сторонньої волі емітента щодо поширення на документи правового

режиму цінних паперів. Для їх термінологічного розмежування

їх треба називати глобальним і індивідуальним сертифікатами.

Оформлення глобального сертифіката опосередковує емісію цін-

них паперів масових емісій, індивідуального — індивідуальних

емісій. З точки зору форми і змістовно-реквізитного наповнення

вказані сертифікати мало чим різняться між собою. Однак різниця

між ними все ж є, і полягає вона в тому, що глобальний сертифі-

кат не бере безпосередньої участі в цивільному обороті. Його

призначення в розглядуваному механізмі зовсім інше. На підставі

цього глобального (з точки зору охоплення всіх без винятку цінних

паперів одного випуску) акту виразу волі емітента на виникнення

його одностороннього обов’язку здійснити майнові права щодо

всіх майбутніх правонабувачів можливе подальше виникнення і

посвідчення прав кожного з них на відповідну їх кількість, змі-

500

стовно втілене у здійсненому зберігачем обліковому записі. Од-

носторонній характер глобального сертифіката очевидний — у

його змісті емітент також в односторонньому порядку бере на себе

обов’язки, що кореспондують посвідченим ним майновим правам.

Починаючи з цього моменту емітент і перший набувач бездоку-

ментарних цінних паперів стають опосередкованими учасниками

Національної депозитарної системи, а посвідчені належними їм

цінними паперами майнові права не можуть бути реалізовані без

звернення до її прямих учасників (депозитаріїв і зберігачів), після

цього бездокументарні цінні папери (як здійснені зберігачем об-

лікові записи) можуть розглядатися і як об’єкти цивільних прав,

і як правовий інструмент забезпечення посвідчення і здійснення

відповідних майнових прав. Правове значення документа й у цьо-

му разі зберігається, оскільки без звернення до змісту здійсненого

зберігачем облікового запису виражене в бездокументарному цін-

ному папері право є теоретично і практично нездійсненним. Отже,

бездокументарний цінний папір, як і документарний, має важливе

правове значення і для виникнення, і для здійснення, і для передачі,

і для відновлення, і для припинення посвідченого ним права.

Одностороння воля емітента по наданню вказаного значення

цінним паперам бездокументарної форми фіксації стосовно всього

їх випуску знаходить вираження у глобальному сертифікаті. Він

не набуває оборотоздатності, оскільки являє собою інструмент

формалізації загальної кількості об’єднаних спільною метою

«розпорошених» майнових прав, посвідчених цінними паперами

одного випуску, обіговоздатність яких (їх усіх і кожного з них

окремо) забезпечується застосуванням нормативно визначених

механізмів організації їх випуску та обігу в межах Національної

депозитарної системи України. Особливості механізму виникнення

емісійно-посвідчувальних відносин полягають у тому, що юри-

дичні наслідки — виникнення заснованих на оформленні і видачі

цінного папера прав і обов’язків — настануть тільки при вчиненні

всіх необхідних юридично значущих дій даного юридичного скла-

ду, який охоплює термін «емісія». Належні оформлення і випуск

(видача) цінних паперів, а також вчинення інших дій у відповідних

випадках (наприклад, реєстрація їх випуску) тільки в сукупності

підлягають розгляду як завершений юридичний склад. Відповід-

но до цього моменту всі необхідні дії учасників досліджуваних