Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

якого забезпечує всі без винятку можливі аспекти їх виникнення

та здійснення.

Розглянуті особливості емісійно-посвідчувальних відносин не

тільки дають підстави вирізнити їх у майновій сфері в окремий

різновид, але і обумовлюють лексичні особливості запропонованої

вище їхньої термінологічної персоніфікації. Аналізовані відносини

є емісійно-визначеними, оскільки вони виникають внаслідок емісії

цінних паперів — низки послідовно здійснюваних юридичних

фактів-дій, що в сукупності мають значення юридичного складу,

накопичення елементів якого характеризується чіткою послідовніс-

тю. Показово, що один із цих фактів визначають юридично вагомі,

вольові і правомірні дії емітента, спрямовані на встановлення

майнових прав, посвідчених цінними паперами. Вказані права

виникають у результаті виконання емітентом вимог законодавства

щодо оформлення документарних цінних паперів (тобто надання

їм нормативно визначеної форми і врахування обов’язкових відомо-

стей правового характеру — реквізитів) або їх фіксації в бездоку

ментарній формі. Окремим юридичним фактом є їх емісія — тобто

випуск у обіг. Механізм виникнення майнових прав, посвідчених

цінними паперами масових емісій, характеризується доданням до

цього юридичного складу державної реєстрації їх випуску. Для

бездокументарної форми випуску та обігу цінних паперів, окрім

цього, слід додатково здійснити низку необхідних дій — відкрити

рахунок у цінних паперах, укласти договір на обслуговування їх

емісії і наступного обігу тощо. Цей юридичний склад є унікальним

для майнової сфери приватноправових відносин з точки зору право-

вих наслідків здійснення таких дій — появи в цивільному обороті

особливого інструмента посвідчення майнових прав. Це єдиний у

приватноправовій сфері випадок, коли належне здійснення юри-

дично вагомих дій емітента і першого набувача прав, посвідчених

цінним папером, має наслідком виникнення у цивільному обороті

оборотоздатного об’єкта цивільних прав, що має інструменталь-

не призначення, — посвідчення і забезпечення безперешкодного

здійснення відповідного майнового права. У такому розрізі цінний

папір підлягає аналізу як об’єкт-інструмент змістовного втілення в

ньому комплексу цивілістичних конструкцій — типових модельних

схем побудови суб’єктивних цивільних (здебільшого майнового

характеру) прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів емісійно-

посвідчувальних відносин. Запропонований для лексичної побудови

цього словосполучення термін «емісія» дозволяє акцентувати ува-

гу на інструментальному призначенні цінних паперів у механізмі

виникнення досліджуваних правовідносин. Адже комплекс дій

емітента і перших правонабувачів, юридично вагомими наслідка-

ми здійснення яких є оформлення цінних паперів і їх емісія, — це

правовстановлюючі юридичні факти єдиного юридичного складу.

Специфічність вказаного терміна зумовлює звуження предмета до-

слідження до кола майнових відносин, що виникають у ході виник-

нення і здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Слід визнати, що використання терміна «емісія» в ході висвітлення

специфіки сфери грошового обігу не виключає можливої терміноло-

гічної плутанини. Однак цей ризик мінімізується тим, що відносини

у сфері емісії грошових знаків (як публічно-правових інструментів)

підпорядковані імперативному методу регламентації суспільних

відносин. Крім цього, їх емісія трапляється вкрай рідко порівняно з

частотою випуску в обіг цінних паперів (завжди приватноправових

інструментів, навіть за умови їх емісії державою) окремих емітентів,

а також доданням другої частини лексичного складу запропонова-

ного термінологічного словосполучення.

Акцент на подальшому постійному значенні цінних паперів у

цивільному обороті як об’єкта-інструмента посвідчення стандарти-

зованих категорій майнових прав, характер і обсяг яких деталізо-

ваний у нормативно визначених реквізитах або обліковому записі

(залежно від форми їх фіксації), дає змогу термінологічно позна-

чити їх як посвідчувальні. Ця пропозиція ґрунтується на аналізі

положень ст. 196 ЦК України, що містить легальне визначення

цінних паперів, у якому вони подані як документи встановленої

форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або

інші майнові права. Крім того, положення більшості норм глави 14

Книги першої ЦК України, а також інших актів чинного цивільного

законодавства України містять варіативні фразеологічні звороти, в

яких так чи інакше підкреслюється роль цінних паперів як об’єкта-

інструмента посвідчення відповідних категорій майнових прав.

Таке словосполучення можна використовувати для терміноло-

гічного позначення будь-яких різновидів зобов’язальних, речових,

договірних, спадкових, сімейних, зобов’язально-забезпечувальних

(наприклад, застава, завдаток, порука, притримання, неустойка

тощо) та інших майнових відносин, пов’язаних з цінними папе-

рами, що підпадають під регламентаційний вплив відповідних

комплексів загальної системи регуляції майнових відносин. Збері-

гаючи змістовно-сутнісну видову своєрідність, всі вони підлягають

виокремленню як емісійно-посвідчувальні правовідносини. Адже

в межах їхнього змісту цінні папери завжди виступають централь-

ним елементом їх структури (об’єктом правовідносин) і водночас

інструментом фіксації змістовно втілених у них майнових прав.

А відтак цінні папери постають як один із елементів відповідного

комплексу правових засобів цієї системи регуляції, застосування

якого обумовлює існування в її межах особливого, нормативно

визначеного механізму регламентації майнових відносин у сфері

виникнення, передачі і здійснення посвідчених ними майнових

прав. Тобто за умови формалізації майнових прав у паперовому

документі або належної їх фіксації в бездокументарній формі

цінні папери виконують свою інструментально-посвідчувальну

(інструмент посвідчення права) роль, яка зрештою забезпечує і

їх інструментально-правореалізаційне (інструмент забезпечення

реалізації права) призначення. Адже документарний цінний папір

як інструмент посвідчення майнового права підлягає пред’явленню

(презентації) емітенту в момент його здійснення, а після цього,

як правило, підлягає вилученню і погашенню. Бездокументарні

цінні папери також посвідчують характер, обсяг, приналежність

відповідним правонабувачам та інші характеристики майнових

прав за умови їх належного змістовного втілення у здійснених

зберігачем облікових записах. В кінцевому підсумку вони інстру-

ментально забезпечують виникнення, передачу і здійснення цих

майнових прав, оскільки це було б неможливим без використання

бездокументарних цінних паперів з метою задіяння з ініціативи

управоможеної особи відповідних механізмів функціонування

Національної депозитарної системи України.

Інструментально-регулятивна спрямованість призначення цін-

них паперів у досліджуваному механізмі обумовлена нормативно

закріпленим (ч. 2 ст. 194 ЦК України) тісним правовим зв’язком

документа і змістовно втіленого в ньому майнового права. Аналіз

цього структурно-інструментального зв’язку дозволяє розглядати

в межах єдиної цивілістичної конструкції майнове право (об’єкт)

і цінний папір як документ, форму його правового вираження (інс-

трумент). Така інтерпретація цього зв’язку дає підстави вперше реп-

резентувати цінні папери як майнове благо і водночас різновид пра-

вових засобів — об’єкт-інструмент посвідчення і забезпечення всіх

регламентаційно підпорядкованих впливу розглядуваного механізму

аспектів правового буття посвідчених ними майнових прав.

Таким чином, цінні папери підлягають вивченню з огляду на

їх інструментальне призначення і особливе положення (і об’єкт

правовідносин, і інструмент посвідчення майнових прав) у дина-

мічній структурі (механізмі) правового регулювання досліджуваних

відносин. Цей механізм пропонується розглядати як особливу ста-

тично-динамічну структуру, що складається із цілісної узгодженої

системи нормативних і ненормативних регуляторів (одним із яких є

і цінний папір як форма встановлення і посвідчення майнових прав),

взаємодія яких забезпечує впорядкування відносин у сфері виник-

нення та подальшого безперешкодного здійснення управоможеними

особами посвідчених цінними паперами правових можливостей

та кореспондуючих їм обов’язків емітентів. Правове регулювання

відносин, елементом змісту яких є посвідчені цінними паперами

майнові права, набуття і здійснення яких власне і обумовлює пра-

вовий інтерес до них суб’єктів цивільного права, опосередковується

особливим законодавчо сконструйованим механізмом їх випуску

та обігу (лаконічність цього позначення обумовлює його відносну

термінологічну виваженість). Він посідає окреме місце в загальній

структурі всієї сукупності регулятивних механізмів, які забезпечу-

ють впорядкування окремих видів майнових відносин.

Механізм правового регулювання вперше на монографічному

рівні розглядається з урахуванням як його «глабального» (загально-

цивілістичного), так і «локального» (для емісійно-посвідчувальних

відносин) регулятивного значення. У ході його вивчення про-

аналізовані основні положення, що становлять наукове надбання

правознавців у галузі загальної (інструментальної) теорії права. Їх

синтезовані міркування стосовно специфіки вказаного механізму є

загальнотеоретичною платформою, що визначає логічну послідов-

ність проведення окремих етапів запропонованого дослідження,

обумовлює його структуру і змістовну специфіку, а також умож-

ливлює поступове висвітлення окремих напрямків вирішення ок-

ресленої глобальної і похідних від неї локальних проблем. Беручи

до уваги те, що окремі монографічні дослідження особливостей

забезпечуваного цим механізмом регламентаційного впливу на

майнові відносини взагалі і сферу випуску та обігу цінних паперів

зокрема, відсутні, автор пропонує своє бачення властивої йому

галузевої (цивілістичної) специфіки, здійснює аналіз його стадій і

елементного складу. Необхідність звернення до вказаної категорії

обумовлена передусім тим, що безперешкодне здійснення посвід-

чених цінними паперами майнових прав є кінцевим результатом

взаємодії цілісної системи приватноправових регулятивних засобів

(інструментів регуляції). До них належать не тільки правові засоби

(інструменти) різноманітних регулятивних рівнів і спрямованості,

але й цінні папери з урахуванням відстоюваного (інструментально-

го) аспекта їх правової природи. Кожен із цих регуляторів посідає

своє місце і виконує окреме призначення в механізмі (структурі)

правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Визна-

чення місця і ролі (інструментального призначення) цінних паперів в

ньому здійснюється шляхом послідовного аналізу змістовно-сутніс-

ної специфіки цього механізму як структурно-динамічної правової

субстанції загальнорегулятивної спрямованості. Поставлена концеп-

туальна проблема вирішується за рахунок поступового визначення

функціональних взаємозв’язків цінних паперів з кожним із основних

елементів взаємоузгодженої структури вказаного механізму, їхнього

інструментального призначення на кожній із його стадій, а також

їх ролі в опосередкованих їх випуском та обігом механізмах пра-

вовстановлення, правопередачі, правореалізації, правовідновлення

і захисту посвідчених ними майнових прав. Автор акцентує увагу

на дуалізмі правової природи цінних паперів як одному із головних

чинників, що обумовлюють їх унікальне інструментальне призна-

чення в розглядуваному механізмі.

Специфіка цінних паперів вперше подається у площині адап-

тованого до завдань цивілістики інструментального підходу з

врахуванням слушних і актуальних на сучасному рівні розвитку

правової науки пропозицій С. С. Алексєєва стосовно визначен-

ня нового напряму здійснення наукових пошуків. Обґрунтована

правником ідея необхідності широкого впровадження інструмен-

тального підходу у праві, застосування якого полягає в охопленні

вивченням всієї різноманітності «інструментів правової регуляції

(причому незалежно від того, чи є вони хоч якоюсь мірою «похід-

ними» від норм)»

, має особливе значення для аналізу специфіки

Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – 2-е изд. – М.: Изд. НОР-

МА, 2001. – С. 97–98.

сукупності засобів (інструментів) приватноправової регуляції

майнових (зокрема, емісійно-посвідчувальних) відносин. Засто-

сування в дослідженні серед інших «нових профілів» (у його

інтерпретації) і категорії «механізм правового регулювання» є

одним із проявів впровадження інструментального підходу. Його

використання як загальнометодологічного прийому у ході пошуку

шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із визначенням місця і

ролі цінних паперів у розглядуваному механізмі праворегуляції,

видається особливо плідним. Адже, виходячи з міркувань відомого

правника, інструментальний підхід полягає в тому, що «предме-

том наукової розробки стає правова матерія в цілому, весь спектр

юридичного інструментарія як такий»

. Запровадження інстру-

ментального підходу дає змогу по-новому розглянути специфіку

дуалістичної (а відтак інструментальної, на відміну від інших

об’єктів цивільних прав) правової природи цінних паперів, довести

теоретичну необґрунтованість їх віднесення до різновидів рухомих

речей. Завдяки цьому підходу з’являється можливість висвітлення

відмінностей між цінними паперами і грошима як інструменталь-

но-спорідненої категорії матеріальних об’єктів цивільних прав,

обґрунтування підданої сумніву в цивілістичній літературі єдності

документарної і бездокументарної форм їх випуску та обігу, пошу-

ку шляхів вирішення інших теоретичних і практичних проблем.

Нарешті, інструментальний підхід визначає новизну досліджен-

ня — цінні папери раніше ніколи не розглядались у науці цивільно

го права як приватноправовий інструмент праворегуляції, особлива

цивілістична конструкція, форма правового виразу посвідчених

ними майнових прав. У цьому значенні цінні папери постають як

унікальний об’єкт-інструмент, що є основною єднальною ланкою

в загальній взаємоузгодженій системі функціонально-правових

зв’язків, опосередкованих механізмом правового регулювання

емісійно-посвідчувальних відносин. Постановка і розв’язання по-

ставленої проблеми з урахуванням вказаного підходу започатковує

в цивілістиці інструментальну концепцію цінних паперів.

Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – С. 99.

Правова природа цінних

паперів. Їх місце і роль

у механізмі правового

регулювання майнових

(емісійно-посвідчувальних)

відносин

1.1. Цінні папери як об’єкт-інструмент

посвідчення майнових прав

1.1.1. Генеза цивілістичної доктрини про цінні

папери. Інструментальна концепція

Становлення цінних паперів як термінологічно виокремленого,

а також законодавчо і доктринально визнаного особливого різно-

виду матеріальних об’єктів цивільних прав було поступовим, ево-

люційним. Н. Й. Нерсесов із цього приводу зазначав: «Сам термін

«цінні папери» (werthpapiere

, les valeurs

або les effets

) дотепер не

має точного визначення ні в розмовній мові, ні в законодавстві»

Цивілістичній доктрині відомі й інші термінологічні позначення

розглядуваної категорії. У правовій системі США категорію «цінні

папери» у звичному для вітчизняної цивілістики значенні до середи-

ни ХIХ століття позначав термін «securiti for money», що охоплював

боргові (а згодом й інші) документи, а в сучасному цивільному обо-

роті США — «

securiti»

. Його застосування має на меті позначати

підвищений ступінь їх безпеки для інвесторів (з погляду гарантова-

Цінні папери – Wertpapiere (див.: Русско-немецкий словарь. Около 40 000 слов /

Сост. Н. О. Никонова. – 5-е изд., стереот. – М.: Сов. энцикл., 1971. – С. 972).

Маються на увазі valeurs mobilieres (дослівно: оборотні цінності) — один із різ-

новидів цінних паперів, що становлять у Франції предмет масового обороту на фон-

довій біржі. До них належать рента, облігації, акції та інші фондові активи.

Йдеться про effets de commers (дослівно: комерційні папери) — різновид цінних

паперів, що використовуються у Францїї для разрахунків у комерційних операціях.

До них відносять вексель і чек.

Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права:

Историко-догматическое исслед. – М.: Унив. тип., 1889. – С. 138.

Див.: Пенцов Д. А. Понятие «securiti» и правовое регулирование фондового рынка

США. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – С. 15.

ності повернення капіталовкладень) порівняно з іншими різновида-

ми боргових і інвестиційних інструментів, що використовуються в

кредитно-фінансовій сфері і цивільному обороті США.

Словосполучення «цінні папери» в його сучасному термінологіч-

ному значенні вперше було введено в правову лексику статтею 271

Німецького торгового уложення 1862 р. і реципійовано законодав-

ством і доктриною дореволюційної Росії, а пізніше — СРСР і Украї

ни як одної із союзних республік. Саме це визначило довгострокову

перспективу його термінологічного використання і збереження в

правовій системі сучасної незалежної України. Позначення розгля-

дуваних матеріальних об’єктів цивільних прав як цінних паперів

є усталеним у вітчизняному цивільному законодавстві, правоза-

стосовній діяльності та цивілістичних дослідженнях. У чому ж

полягає значення термінів, що становлять словосполучення «цінні

папери»?

В одному із дореволюційних російських словників термін

«папір» визначався в такий спосіб: «Папір — (в юридично-ад

міністративному розумінні) означає будь-який письмовий діло-

вий документ, що підлягає веденню або розбору тієї чи іншої

адміністративної або судової установи»

. Значення прикметника

«цінний» за всіх часів полягало і полягає в позначенні предмета,

що має певну цінність. Таким чином, словосполучення «цінні па-

пери» вже в момент його інституціоналізації у правовому вжитку

минулого мало (і має) інструментальне значення. Адже цінні па-

пери постають як документи, що посвідчують матеріальні блага

певної майнової цінності. Слід звернути увагу на термінологічне

співвідношення і взаємозамінність термінів «папір» і «документ»

при їх використанні для окреслення змістовно-термінологічно-

го розуміння кожного з них. Якщо в словнику Ф. Брокгауза та

І. Єфрона значення терміна «папір» визначалося через поняття

«документ», то у визначенні С. І. Ожегова вони, навпаки, міня-

ються місцями. У його інтерпретації «документ — діловий папір,

що підтверджує який-небудь факт або право на що-небудь»

. Таке

тлумачення змісту розглядуваного терміна цілком узгоджується з

Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедический словарь: В 82 т. / Под ред.

проф. И. Е. Андреевского. – СПб.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1891. Доп. т. 4-А:

Пруссия-Фома-Россия. – С. 934.

Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов. – 18-е изд., стереотип. –

М.: Сов. энциклопедия, 1986. – С. 148.

тим, що цінний папір і на легальному, і здебільшого на доктриналь-

ному рівнях визначається як «документ». Цей термін має латинське

походження і відповідно до одного із джерел означає «повчальний

приклад», «спосіб доказу»

, відповідно до інших — «свідоцтво»

Документи широко використовуються в економічній, політичній,

соціальній та інших сферах діяльності людей. Однак найбільш

широкого застосування вони набули у праві, де їх термінологічно

визначають як юридичні документи. У приватноправовій сфері їх

значення полягає в закріпленні і наступному посвідченні правової

інформації стосовно обсягу і змісту певних категорій майнових

прав з метою подальшої легітимації їх набувачів — управоможених

у відповідних правовідносинах осіб. З цього погляду документарні

цінні папери завжди розглядалися як документи, що посвідчують

відповідне майнове право їх власника. Їх розгляд саме як докумен-

тів (паперів) обумовив їх усталене термінологічне позначення як

цінних паперів, яке, однак, сформувалось поступово.

У правовому вжитку в дореволюційній Росії були відомі де-

кілька термінологічних словосполучень, якими пропонувалось

позначати окремі види цінних паперів (процентні, грошові, товарні,

дохідні, кредитні папери). З точки зору сучасного стану розвитку

цивілістики ці позначення можуть бути використані для характе-

ристики особливостей окремих груп пайових, боргових, похідних

і товаророзпорядчих цінних паперів, які згруповані відповідно

до положень ст. 195 ЦК України. Зокрема, сучасні боргові цінні

папери можуть бути охарактеризовані водночас як грошові (зміст

цінних паперів цієї групи становить грошове зобов’язання), кре-

дитні (гроші при їх придбанні були передані емітенту на умовах

обов’язковості і строковості їх повернення). Крім цього, здебіль-

шого вони є процентними або дохідними, адже умовами їх випус-

ку передбачається виплата доходу, як правило, у грошовій формі

(наприклад, відсотків у певному розмірі або іншого майна для

товарних облігацій). Товаророзпорядчі цінні папери, з огляду на

їх назву і правову природу, мають товарний характер.

Вказані словосполучення використовувались у дореволюційній

Росії і для позначення цінних паперів як загальноцивілістичної

правової категорії, і для термінологічного виокремлення їх видів.

Молдованов М. І., Сидорова Г. М. Сучасний діловий документ: зразки найваж-

ливіших документів українською мовою. – К.: Техніка, 1992. – С. 4.

Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1979. – С. 408.

Аналізовані терміни не витримали перевірки часом і, не маючи

необхідного для правової термінології ступеня точності та уні-

версальності, у наш час втратили термінологічне застосування.

Саме тому жодний із них не утвердився як категорія, що позначає

всю сукупність розглядуваних об’єктів цивільних прав. Кожне із

зазначених термінологічних словосполучень охоплює певну групу

цінних паперів і не може бути поширене на всю їх сукупність. Із

цього приводу в юридичній літературі існують різні точки зору.

Так, зокрема, Н. Й. Нерсесов, говорячи про здатність більшості

цінних паперів давати дохід, як приклад документів, що не є

дохідними, наводить коносамент, фактуру, варант, а також квитки,

які дають право проїзду залізницею і на пароплавах, відвідувати

театри, концерти і т. ін.

Чинне законодавство України не всі види

зазначених документів відносить до цінних паперів. Не належать

до цінних паперів квитки, що надають право відвідувати культурні,

спортивні та інші масові заходи або посвідчують оплату вартості

проїзду відповідними видами транспорту. Не відомою сучасно-

му цивільному обороту України є і згадувана Н. Й. Нерсесовим

фактура

, а варант у національній правовій системі України має

іншу сферу функціонального і термінологічного застосування.

Положеннями актів чинного цивільного законодавства України

він визначається як різновид фондових деривативів і підлягає

віднесенню до групи похідних цінних паперів.

Не повною мірою охоплює всю сукупність досліджуваних об’єктів

цивільних прав і термін «грошові папери», бо зобов’язання сплати

відповідної грошової суми у визначений термін не вичерпує всі

потенційні правоможності, що можуть становити зміст майнових

прав, посвідчених окремими видами цінних паперів. З цього погляду

видається не зовсім вдалим з точки зору термінологічної виваже-

ності визначення цінних паперів через категорію «грошові права»,

закріплене в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий

ринок»

Не всі цінні папери підпадають під поняття товарних докумен-

тів. Наприклад, акції, казначейські зобов’язання, ощадні сертифіка

Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права. –

С. 138.

Фактура – різновид товаророзпорядчих документів, досить поширений у цивіль-

ному обороті дореволюційної Росії.

Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857.