Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

об’єкта»

. Тому сформулювати власне поняття цінних паперів без

урахування надбання цивілістики у сфері закріплення притаманних

їм основних (конститутивних) ознак у наявних доктринальних

їх поняттях, а також висвітлення загальних тенденцій їхнього

легального (законодавчого) визначення, видається неможливим.

Разом з тим, механічне поєднання окремих характерних ознак

цінних паперів не завжди дає змогу запропонувати його ємне і

водночас лаконічне визначення, що враховує його найсуттєвіші

особливості. Поняття цінних паперів повинно базуватися, таким

чином, на основних ознаках, що визначають їх правову природу і

підлягають поширенню на всю їх сукупність. Власне доктринальне

поняття цінних паперів, хоча і не обов’язково, може базуватися на

їх легальних визначеннях, але все ж достатньою мірою повинне

враховувати загальні тенденції, визначені на законодавчому рівні.

Крім того, врахуванню підлягають також і основні напрямки і

шляхи визначення їхньої правової природи, що містяться в окремих

їх доктринальних поняттях. Для ілюстрації єдності основних

законодавчих і доктринальних підходів стосовно інструментальної

правової природи цінних паперів, викладених у їх доктринальних

та легальних поняттях, слід не тільки узагальнити їх, а й відтворити

текстуально. Розглянемо основні доктринальні і легальні поняття

цінних паперів.

На сьогодні відомі декілька схожих легальних і значна кіль-

кість доктринальних визначень цінних паперів. Цей факт дозволяє

зробити два висновки. По-перше, відзначити відносну єдність

і наступництво нормативних підходів стосовно їхніх основних

ознак і визначення на їх основі поняття цінних паперів у окремих

актах цивільного законодавства України. По-друге, констатувати

відсутність єдності у визначенні сукупності конститутивних ознак

цінних паперів, сформульованих у їх поняттях на доктринальному

рівні. Разом з тим, змістовний аналіз практично кожного з них дає

можливість розпізнати акцент, зміщений у бік їх інструментальної

правової природи. На процеси формування і закріплення легальних

понять цінних паперів, що містяться в актах чинного цивільного

законодавства України, суттєво вплинули положення нормативних

актів колишнього СРСР, що обумовлює необхідність їх короткого

ретроспективного аналізу.

Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975. – С. 156.

Одне з перших легальних визначень цінних паперів було закріп-

лене в Положенні про цінні папери, затвердженому постановою

Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р.

Пункт 1 цього норма-

тивного акта визначав, що «цінні папери являють собою грошові

документи, що посвідчують право володіння або відносини позики,

визначають взаємовідносини між особою, яка випустила ці доку-

менти, та їх власниками і передбачають, як правило, виплату дохо-

ду у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі

грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим

особам». У цьому понятті цінних паперів вперше визначалось їх

інструментальне призначення як документа — правового засобу

посвідчення «прав володіння або відносин позики», надання пра-

воволодільцю відповідних, визначених їх змістом майнових прав

і забезпечення їх циркуляції в цивільному обороті. І хоча акцент

на їхньому грошовому характері як документів звужує реально

значно ширшу сферу їх застосування навіть на той час, це поняття

мало дуже важливе значення. Воно стало «базовим» для подаль-

шого законодавчого конструювання і змістовного вдосконалення

понять цінних паперів у нормативних положеннях актів цивільного

законодавства СРСР, а також незалежних держав, що з’явилися

після його розпаду. Як одне з перших легальних понять цінних

паперів, закріплених положеннями актів цивільного законодавства

колишнього СРСР, воно не вирізнялось використанням високого

рівня законодавчої техніки, а також повнотою і обґрунтованістю

врахування його положеннями основних ознак, які визначають

їхню правову природу, що викликало об’єктивну необхідність

подальшого їх нормативного вдосконалення.

Наступне (у хронологічному порядку) поняття цінного папера

було закріплено в Основах законодавства Союзу РСР і союзних

республік 1991 р., які у зв’язку з проголошенням Україною неза-

лежності так і не набрали чинності на нашій території. Стаття 31

Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік визначала

цінний папір як «документ, що посвідчує майнове право, яке може

бути здійснено тільки при пред’явленні оригіналу цього докумен-

та. Право, посвідчене цінним папером, може бути переуступлено

іншій особі лише шляхом передачі цінного папера»

. У цьому

СП СССР. – 1990. – № 15. – Ст. 82.

Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. –

1991. – № 26. – Ст. 733.

визначенні чітко простежується вплив наукового бачення обґрунту-

вання правової природи цінних паперів М. М. Агарковим, оскільки

в ньому була повністю відтворена основна теза його вчення про

їх особливе інструментальне призначення в механізмі правореалі-

зації як особливого правового засобу — документа, пред’явлення

якого є єдиною підставою для виконання емітентом-боржником

свого зобов’язання на користь правоволодільця за цінним папером.

Крім того, зосереджувалась увага на їх посвідчувальній функції і

особливому призначенні як інструмента переуступлення посвідче-

них ними майнових прав іншим особам. Подібні положення містив

п. 1 Положення про випуск в обіг цінних паперів і фондові біржі,

затвердженого постановою Уряду РРФСР від 28 грудня 1991 р.

яке на сьогодні втратило чинність. У Російській Федерації поняття

цінного папера закріплене положеннями ст. 142 чинного ЦК РФ

, що

визначають його як документ, котрий посвідчує з дотриманням вста-

новленої форми і обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення

і передача яких можливі тільки при його пред’явленні. Основний

недолік цього визначення полягає в можливості його поширення

лише на цінні папери документарної форми випуску та обігу.

Наведене вище «базове» визначення цінних паперів фактично

реціпійоване нашим національним законодавством, але містить

деякі нові положення, які є досить виваженими з точки зору вра-

хування їх інструментальної природи. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону

України «Про цінні папери і фондовий ринок» «цінні папери — це

документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що

посвідчують грошові або інші майнові права (курсив мій. — В. Я.),

визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і

власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами

їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають

із цих документів, іншим особам». Вживання термінологічного

словосполучення «грошові права» є тавтологічним, оскільки гроші

є різновидом майна, а відтак правові можливості управоможеної

особи стосовно них охоплюються терміном «майнові права».

Положення ст. 194 ЦК України визначають цінні папери таким

чином: «Цінним папером є документ встановленої форми з від-

повідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове

Собрание постановлений Правительства РСФСР. – 1992. – № 5. – Ст. 26.

Гражданский кодекс Российской Федерации (официальный текст по состоянию

на 13 марта 2006 г.). Части первая, вторая и третья. – М.: Омега-Л, 2006. – С. 63.

право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила

(видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно

з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що

випливають з цього документа, іншим особам». Відтворюючи ос-

новні аспекти інструментальної правової природи цінних паперів

(об’єкт-інструмент посвідчення майнових прав), вони також мають

окремі недоліки, які слід піддати критиці і визначити шляхи їх

вдосконалення. По-перше, ними не охоплюється вся сукупність

цінних паперів. Зокрема, визначення цінних паперів як грошових

документів не поширюється на пайові, похідні, товаророзпоряд-

чі та приватизаційні папери. Виходячи з цього, друге наведене

визначення має більш універсальний характер, оскільки підлягає

поширенню на всі види цінних паперів. По-друге, перше з роз-

глядуваних понять невиправдано звужує коло майнових прав, що

можуть становити зміст цінних паперів. Змістом цінних паперів

можуть бути не тільки «право володіння або відносини позики»,

а й інші категорії посвідчуваних ними майнових прав. В другому

визначенні, на жаль, аналогічне цілком слушне формулювання не

міститься. По-третє, перше зазначене поняття характеризується

внутрішньою суперечністю. У першій частині цього визначення

цінні папери розглядаються як грошові документи, а друга його

частина передбачає можливість передачі третім особам не тільки

грошових, а й інших прав. Поняття ж, що міститься в ЦК України,

цієї суперечності не містить. По-четверте, закріплене в першому з

аналізованих понять право на одержання прибутку у вигляді відсот-

ків або дивідендів, незважаючи на застереження «як правило», не

може розглядатися як основна (визначальна) їх ознака, а тому не

підлягає обов’язковому текстуальному закріпленню в ньому. Цей

недолік також врахований та усунутий в результаті закріплення

досліджуваного поняття на рівні положень ЦК України. По-п’яте,

якщо перше поняття не характеризує цінний папір з точки зору

його форми, то друге з порівнюваних понять визначає його як до-

кумент встановленої форми з відповідними реквізитами. Це теж

слід визнати недоліком. У легальному їх понятті, закріпленому на

рівні положень ЦК України, повинна бути врахована можливість

випуску та обігу цінних паперів не тільки в документарній, але і

в бездокументарній формі. Адже положення ЦК України п

овинні

не тільки змістовно узгоджуватися з іншими актами цивільного

законодавства України (зокрема, ті, що стосуються бездокумен-

тарної форми випуску та обігу цінних паперів), але й максимально

враховувати перспективи і тенденції їх подальшого розвитку. Та-

ким чином, поняття цінних паперів, подане в новому ЦК України,

незважаючи на деякі його недоліки, містить їх основні (конститу

тивні) ознаки і тому з ним можна цілком погодитися.

Поняття бездокументарного цінного папера чинне законодав-

ство України не визначає. У статті 1 Закону України «Про націо-

нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні»

міститься легальне поняття бездоку-

ментарної форми цінного папера, яка визначається як здійснений

зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності

на цінний папір. Отже, положення чинного законодавства Украї-

ни закріплюють можливість участі цінних паперів у цивільному

обороті в бездокументарній формі, а не як окремого різновиду

матеріальних об’єктів цивільних прав. З урахуванням висловле-

ної в літературі пропозиції про розгляд цінних паперів як окремої

самостійної категорії майнових прав і безперспективності роз-

гляду бездокументарних цінних паперів як форми розглядуваних

об’єктів цивільних прав

зазначений законодавчий підхід видається

найбільшою мірою вивіреним і вірним. Крім того, аналізоване

визначення, незважаючи на його лаконічність, характеризує цінні

папери як такий інструмент формалізації майнових прав, що має

трансформаційну здатність.

Крім досліджуваних легальних понять цінних паперів відомо

багато їх доктринальних визначень. Множинність підходів до

основних напрямків формулювання поняття цінного папера нако-

пичувалася в період домінування документарної концепції цінних

паперів. Тому всі вони ґрунтувались на особливостях документар-

ної форми їх випуску та обігу. Перші спроби визначити поняття

цінного папера з урахуванням їх основних ознак належать відомим

вченим-цивілістам ХІХ століття. Зокрема, Савіньї, Дан, Хофманн

і Бруннер визначали цінний папір як втілене в документі зобо-

Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 15. – Ст. 67.

Див.: Карагусов Ф. С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских

прав: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – С. 9.

в’язання

. Підтримуючи цю позицію в цілому, Брюннер висловив

зауваження, яке стосується можливості втілення зобов’язання в до-

кументі. Він зазначав, що права не можуть мати тіла, в якому вони

втілюються. Якщо допустити зворотне твердження, то можливою

буде диференціація всієї сукупності прав на тілесні і безтілесні

Слід зауважити, що більшість правознавців того часу негативно

оцінювали можливість такої диференціації. Поділ речей на тілесні

та безтілесні не відповідав основним правовим підходам того часу

і тим більше не може бути визнаний таким, що заслуговує на увагу

з погляду сучасного рівня розвитку цивілістичної доктрини.

Категоричність тверджень Бруннера була пом’якшена міркуван-

нями Н. Й. Нерсесова, що базуються на аналізі наведених поглядів.

Даючи правову оцінку міркуванням Бруннера, він зазначив, що «за-

уваження Бруннера є скоріше дотепним, ніж правильним по суті.

Говорячи, що зобов’язання втілюється в папері, юристи мають на

увазі вказівку на тісний зв’язок права з документом, на істотне зна-

чення цього останнього для права, що із нього випливає, тобто те,

що висловлюється і самим Бруннером на наступних сторінках»

Н. Й. Нерсесов вважав, що поняття цінного папера, сформульоване

Кнієсом, відрізняється від інших порівняно більшою точністю. За

Кнієсом, цінний папір має місце тоді, коли будь-яке право так тісно

пов’язане з документом, що власник його може вимагати здійснен-

ня від противної сторони. В обґрунтування свого визначення Кнієс

порівняв перехід права на цінний папір із традицією (передачею)

речі. Він міркував у такий спосіб: «Як власність на річ переходить

шляхом традиції самої речі, так право вимоги певної грошової суми

або певної речі, що перебуває в чужому володінні, переходить за

допомогою передачі цінного папера, зміст якого становить згадана

грошова сума або річ»

. Наведений огляд поглядів своїх сучасників

щодо поняття і правової природи цінних паперів Н. Й. Нерсесов

завершив власним визначенням, яке достатньо повно відображає

їх особливості: «Для поняття цінних паперів необхідно, щоб право

перебувало в тісному зв’язку з папером, щоб володіння документом

вважалося необхідною умовою для досягнення тієї мети, заради

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 138–140.

Там само.

Там само. – С. 139–140.

Там само. – С. 140.

якої служить документ. Звідси випливає, що документ, як простий

засіб доказу встановлення такого правовідношення, не може вважа-

тися цінним папером, якщо тільки здійснення або передача права

не обумовлені володінням документом»

Розглядаючи наукову спадщину, залишену російськими дорево-

люційними правознавцями, слід ураховувати результати дослідження

правової природи цінних паперів, проведеного Г. Ф. Шершеневичем.

З приводу їх особливостей він пропонував судження, що мають

безпосереднє відношення до розуміння їхньої правової природи і

формулювання їх поняття: «Цінні папери належать до товарів у ши-

рокому значенні слова з погляду обігу як об’єкти торгових правочинів

і можуть бути протиставлені товарам у власному значенні слова з

погляду споживання як такі, що не здатні безпосередньо задовольняти

відповідні потреби людини. Очевидно, папір стає цінним не сам по

собі, а тому, що виражає право на що-небудь, що має цінність. З іншого

боку, якби право могло бути здійснено безперешкодно без папера, то

йому нема чого було б шукати втілення в папері. Тому цінним папером

слід визнавати не кожний документ, що свідчить про право на цін

ність, а тільки той документ, який право на цінність ставить у тісний

зв’язок із папером»

. На підставі цих міркувань він дійшов висновку

про те, що «під цінним папером слід розуміти документ, який виражає

право на цінність, що нерозривно з ним пов’язане»

Істотний внесок у цивілістичну доктрину в ході наукового

обґрунтування особливостей правової природи цінних паперів

зробив і М. М. Агарков. Визначаючи основні підходи, що мають

значення для формулювання поняття цінних паперів, він писав:

«Відносно цілого ряду паперів (вексель, чек, акція і т. д.) пред’яв-

лення папера необхідне для здійснення вираженого в ньому права.

Такі документи називаються цінними паперами»

. Запропонований

ним підхід якийсь час був визначальним при формулюванні по-

няття цінних паперів. Зокрема, у довідковій літературі міститься

таке їх визначення: «Цінні папери — грошові і товарні докумен-

Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права. –

С. 141.

Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права (по изданию 1914 г.). – М.: Спарк,

1994. – С. 173.

Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. – 2-е изд. – Казань: Тип. Император-

ского ун-та, 1892. – С. 382.

Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 7.

ти, що об’єднуються спільною для них ознакою — необхідністю

пред’явлення для реалізації виражених у них майнових, як прави-

ло, зобов’язальних прав»

Запропонований М. М. Агарковим підхід було сприйнято і

враховано більшістю цивілістів, дослідження яких містили доктри-

нальні поняття цінних паперів. Розглянемо основні з них. На думку

Ю. І. Зіоменка, «під цінними паперами слід розуміти документи,

пред’явлення яких необхідно для реалізації вміщеного (вираженого)

в них майнового права. Закріплене в цінному папері право вимоги

нерозривно пов’язане із самим цінним папером»

. О. А. Красавчиков

відзначав, що «цінним папером визнається належно оформлений

документ, що виражає певне право, здійснення якого пов’язане

з пред’явленням цього документа»

. Н. А. Безрук визначає дослі-

джувані об’єкти цивільних прав у такий спосіб: «Цінним папером

називається документ, пред’явлення якого необхідне для здійс-

нення того, що міститься в ньому… Зміст цього папера визначає

майнові права його власника. Цінні папери наділяють їх власника

певним майновим правом, здійснити яке можна лише шляхом

пред’явлення цінного папера»

. Ю. І. Свядосц запропонував таке

визначення: «Цінним папером називається документ, який визначає

взаємовідносини між особою, що випустила такий документ, і його

власником і закріплює за власником певні майнові права, реалі-

зація яких можлива лише при пред’явленні самого документа»

І. А. Безклубий дійшов висновку про те, що «цінний папір — це

юридичний документ, який за умови дотримання встановлених

законодавством форми і обов’язкових реквізитів посвідчує майнові

права, здійснення або передача яких можливі тільки шляхом його

пред’явлення»

. «Цінні папери, незалежно від форми, — зазначав

Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев. – 2-е изд.,

доп. – М.: Сов. энцикл., 1987. – С. 516.

Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. В. Ф. Маслова и

А. А. Пушкина. – К.: Вища шк., 1983. – Т. 1. – С. 179.

Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под общ. ред. О. А. Красавчико-

ва. – М.: Высшая шк., 1985. – Т. 1. – С. 186.

Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. В. А. Рясенцева. – М.:

Юрид. лит., 1986. – Т. 1. – С. 176.

Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / отв.

ред. Е. А. Васильев. – М.: Международные отношения, 1992. – С. 204.

Безклубий І. А. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Пра-

во України. – 2001. – № 9. – С. 47;

Безклубий І. А. Банківські правочини: цивільно-

правові проблеми: Монографія. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський універси

тет», 2005. – С. 130.

В. В. Посполітак, — є: а) документами; б) установленої форми

з відповідними реквізитами; в) що посвідчують зобов’язальні

відносини між особою, яка їх розмістила (випустила чи взяла на

себе зобов’язання за цінним папером), і власником (легітимованою

особою); г) передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами

їх розміщення (видачі); д) віднесені до цінних паперів чинним за-

конодавством»

. Ф. С. Карагусов пропонує таке поняття: «Цінний

папір — це документ, що складений відповідно до встановленого

законодавством вимог до його змісту і посвідчує належність його

власникові обіговоздатного суб’єктивного майнового права вимоги

до вказаного в цьому документі боржника, яке може бути передане

третій особі і (або) здійснене самим власником шляхом передачі

оригіналу такого документа»

Крім необхідності пред’явлення цінних паперів для здійснення

виражених у них прав, розглядувані доктринальні поняття врахо-

вують й інші важливі аспекти їх інструментальної характеристики.

Ознаками, визнаними як конститутивні всіма зазначеними право-

знавцями, є визнання за цінними паперами інструментального

характеру документа, який посвідчує майнові права (комплекси

прав), наголошуючи на особливому тісному правовому зв’язку між

ними, що визначає особливості їх передачі і здійснення. Протягом

досить тривалого часу, який минув від початку перших відомих

цивілістиці спроб формулювання понять цінних паперів, підходи

до визначення основних ознак, що є виразом їх інструментальної

правової природи, суттєво не змінилися. Поява останнім часом у

цивільному обороті нової (бездокументарної) форми їх випуску

та обігу обумовила необхідність переглянути термінологічно-по-

нятійне забезпечення нормативних і доктринальних підходів до

визначення їх специфіки. Поглиблений аналіз основних відомих

цивілістиці понять бездокументарних цінних паперів дає змогу

констатувати, що тенденція врахування їх інструментальної сут-

ності є характерною і для них.

Поняття бездокументарних цінних паперів також характе-

ризуються багатоманітністю, і практично кожне з них враховує

основні аспекти їх інструментальної правової природи. Зокрема,

Посполітак В. В. Передача права власності на цінні папери та прав за цінними па-

перами в Україні (цивільно-правовий аспект): Автореф дис... канд. юрид. наук. – С. 4–5.

Карагусов Ф. С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских прав:

Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – С. 23.

Ф. С. Карагусов зазначає, що «бездокументарні цінні папери яв-

ляють собою посвідчувані особливим способом майнові права у

сфері залучення, перерозподілу і повернення грошей, що залу-

чаються суб’єктами цивільного обороту в формі позикового або

акціонерного (власного) капіталу для здійснення підприємницької

діяльності»

. Підтримуючи врахування в запропонованому ним

визначенні основних ознак бездокументарних цінних паперів, слід

зробити таке зауваження. Дійсно, «квінтесенцію» поняття «цінний

папір» у значенні об’єкта цивільних прав становить посвідчене

ним майнове право, а форма його посвідчення лише охоплюється

встановленим для нього правовим режимом завдяки їх тісному

правовому зв’язку. Саме завдяки останньому цінний папір має

комплексне інструментальне значення в механізмі правового регу-

лювання емісійно-посвідчувальних відносин як особливий об’єкт-

інструмент. Виходячи із «букви» запропонованого визначення,

підхід, згідно з яким цінними паперами визнаються посвідчені

ними майнові права, а їх інструментальне призначення як форми

їх посвідчення ігнорується, слід визнати недостатньо теоретично

обґрунтованим. Цінні папери і посвідчені ними права (навіть зва-

жаючи на їх тісний правовий зв’язок, що має значення усталеного

доктринального постулату) ототожненню не підлягають.

В. А. Барулін вважає, що «бездокументарний цінний папір

являє собою визначений законом, такий, що містить встановлені

реквізити, окремий і оборотоздатний об’єкт цивільних прав, ура-

хування прав суб’єкта на котрий у реєстрі є необхідною умовою

придбання таким суб’єктом прав кредитора за встановленим за-

коном зобов’язанням»

. Формулювання цього поняття видається

нам досить влучним, хіба що трохи звужує коло цінних паперів, на

які воно поширюється. Найбільш значна питома вага серед цінних

паперів масових емісій, які є основним об’єктом депозитарних

правовідносин, припадає на акції. Акція посвідчує комплексне

майнове (корпоративне) право, яке хоча і містить у своєму змісті

правоможності зобов’язального характеру, проте не може бути

зведене лише до зобов’язання. Запропоноване визначення в такій

його редакції не підлягає поширенню на акції, а також інші цінні

Карагусов Ф. С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских прав:

Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – С. 28–29.

Барулин В. А. Бездокументарные ценные бумаги в гражданском праве России:

Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2001. – С. 5.