Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

та реквізитів (ст. 196 ЦК України). Крім того (і це найвагоміший

аргумент), саме питання абстрактності або каузальності (від лат.

cause —

причина) порушується в цивілістиці лише стосовно право-

чинів. Таким чином, і розглядувана ознака цінних паперів свідчить

про їх особливу інструментальну правову природу.

Пріоритет в обґрунтуванні абстрактності як ознаки цінних

паперів належить Р. Саватьє. Він зазначав: «Оскільки правам

цесіонаріїв, належним чином оформленим, не можуть бути про-

тиставлені заперечення, котрі боржник міг би протиставити своєму

кредитору до того, як його вимога була втілена у форму цінного

папера, ці заперечення ніколи і не загрожують забезпеченості

права добросовісної третьої особи, яка набула право вимоги, вона

може довіритися цінному паперу — ордерному, на пред’явника,

або іменному, в який перший боржник втілив своє зобов’язання»

В теорії цивільного права зазначається, що з каузального правочи-

ну вбачається правова мета, яку мають особи, що його вчиняють

Правочин є каузальним, коли вона є такою, що розпізнається з

огляду на характер визначених цими особами прав і обов’язків.

Відповідно, дійсність каузального правочину залежить від правової

мети, що лежить в основі його укладення. Якщо вона, наприклад,

спрямована на порушення публічного порядку, він згідно з ч. 2

ст. 228 ЦК України може визнаватись нікчемним. На відміну від

каузальних, в абстрактних правочинах підстава їх укладення, з

одного боку, не є видимою з огляду на характер прав і обов’язків

суб’єктів, що беруть у них участь, а з другого — їх дійсність не

залежить від підстави укладення

. Загальновизнаним прикладом

абстрактних правочинів є оформлення і видача векселів.

Питання про абстрактність цінних паперів у сучасній цивіліс-

тичній літературі є дискусійним. Як ознаку цінних паперів абс-

трактність визнає І. В. Спасибо-Фатєєва, цілком обґрунтовано

вважаючи її умовною. Своє слушне спостереження вона мотивує

тим, що «якщо в підставі видачі векселя можуть лежати різні

правовідносини, із яких виникла заборгованість у його емітента,

Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк: Пер. с

франц. и вступ. статья Р. О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1972. – С. 376.

Див.: Цивільне право України: Підручник / За ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Присту-

пи, В. М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – Ч. 1. – С. 151.

Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – М., 1998. –

Т. 1. – С. 337.

то в підставі видачі інших цінних паперів — тільки визначені пра-

вовідносини (або позики, або корпоративні). Причини ж випуску

тих чи інших цінних паперів можуть бути дійсно різними, що не

впливає на уніфікованість підстав їх випуску»

. Посилаючись на

п. 2 ст. 147 ЦК РФ, абстрактність цінного папера визнає і Л. Р. Юлдаш-

баєва, зазначаючи, що відповідно до зазначеної статті неприпус-

тимою є відмова від виконання зобов’язання за цінним папером з

посиланням на відсутність підстави, за якою він виданий, або

на недійсність цієї підстави

. Найбільш детально абстрактність

як ознаку цінних паперів досліджує Д. В. Мурзін, зауважуючи,

що ця ознака притаманна не всім цінним паперам

. Зокрема, Д.

В. Мурзін констатує відсутність абстрактності стосовно акцій,

не повністю оплачених при їх первинному розміщенні. Оплачені

акції, на його думку, є абстрактними цінними паперами. Однак

визначення абстрактності або каузальності акцій через їх досить

складну правову природу є дискусійним питанням. Проблема по-

лягає у визначенні матеріальної підстави видачі акції та її впливу

на її абстрактність або каузальність. Підставою видачі акції як

цінного папера є не тільки факт її оплати. Такою підставою є ці-

лий комплекс взаємопов’язаних фактів, що утворюють складний

юридичний склад. Його становлять виникнення акціонерного това-

риства як юридичної особи, реєстрація випуску акцій у Державній

комісії з цінних паперів та фондового ринку, оплата акцій та інші

юридичні факти. Слід враховувати також те, що акції належать

до емісійних цінних паперів. Тому акція не може бути випущена

в цивільний оборот у відриві від усього випуску цінних паперів

відповідного акціонерного товариства. Метою випуску акцій одно-

го випуску є або формування статутного капіталу при заснуванні

відповідного акціонерного товариства, або поповнення його в

період функціонування даної юридичної особи. Правовий режим

цінних паперів поширюється на акції тільки за умови державної

реєстрації, а також подальшого функціонування акціонерного

товариства, що випустило їх. Ліквідація акціонерного товариства

Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотноше-

ния. – С. 46.

Див.: Юлдашбаева Л. Р. Правовое регулирование оборота эмиссионных ценных

бумаг (акций, облигаций). – М.: Статут, 1999. – С. 32–33.

Див.: Мурзин Д. В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы

современной теории ценных бумаг. – С. 21–29.

неминуче спричиняє втрату правового значення цінних паперів

для випущених ним акцій. Вирішуючи питання про допустимість

розгляду абстрактності як ознаки акцій, ігнорувати правове зна-

чення матеріальної підстави їх випуску для їхнього виникнення і

функціонування, напевно, не можна.

Пропонуючи розглядати каузальність як одну з ознак цінних

паперів, В. А. Бєлов визнає абстрактний характер тільки за вексе-

лем і чеком. При цьому емісію інших цінних паперів, для котрих

абстрактність як їх ознака не встановлена законом, він вважає

неприпустимою

. Свій висновок він обґрунтовує такими аргумен-

тами. Якщо кредитор здійснює свої права, що випливають із легіти-

муючого його абстрактного цінного папера, то він не зобов’язаний

доводити їх існування і дійсність, вони передбачаються існуючими

і дійсними

. Наведені міркування заслуговують на увагу і підляга-

ють поширенню не тільки на вексель і чек, але й на інші різновиди

документарних цінних паперів. Визнання абстрактного характеру

більшості документів (а не тільки векселя і чека) буде відповідати

загальному нормативному підходу, виробленому законодавством

України, щодо особливостей цінних паперів у розглядуваному

аспекті, а також обґрунтованому М. М. Агарковим загальнові-

домому висновку про необхідність (і достатність) пред’явлення

документарного цінного папера для здійснення посвідченого ним

майнового права.

При вирішенні проблеми визначення абстрактності або кау-

зальності цінних паперів слід враховувати, що чинне цивільне

законодавство України поширює на них (в частині, що не су-

перечить їх правовій природі) порядок правового регулювання,

встановлений для речей. Як і щодо речей, положення чинного

законодавства засновані на презумпції правомірності володіння

цінним папером його власником. Це виражається в тому, що безпо-

середній володілець документарного цінного папера завжди перед-

бачається законним (таким, який має законну підставу володіння,

що підтверджується самим фактом наявності в нього документа

і обумовленими його видом способами легітимації), якщо інше

не буде доведено у встановленому законом порядку. За загальним

правилом емітент повинен виконати своє зобов’язання за цінним

Див.: Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве. – С. 67–68.

Там само. – С. 67–68.

папером на пред’явника його пред’явнику (або особі, легітимо-

ваній відповідним встановленим законодавством способом), не

перевіряючи законність підстави володіння ними. Інший законо-

давчий підхід істотно підірвав би довіру потенційних інвесторів до

цінних паперів. У такому разі нівельованим було б інструментальне

призначення цінних паперів у механізмі правового регулювання

емісійно-посвідчувальних відносин як надійного правового засобу,

що забезпечує інвестування вільних коштів інвесторів в економіку,

функціонування грошово-фінансової системи України, а також

вирішення інших важливих завдань цивільного обороту.

Пропозиція В. А. Бєлова щораз піддавати перевірці наявність і

дійсність підстави виникнення прав на більшість документарних

цінних паперів входить у суперечність із такою тісно пов’язаною

з абстрактністю їх ознакою, як публічна достовірність. Визнання

каузального характеру більшості цінних паперів викликає, як наслі-

док, необхідність при вчиненні кожного подальшого після їх емісії

правочину відносно цінних паперів перевіряти законність підстави

виникнення прав на них, що обмежує їхню вільну оборотоздатність

і підриває кредит довіри до них як грошових, товарних, похідних

та інших інструментів. Разом з тим, не слід забувати, що саме зав-

дяки надійним легітимаційним властивостям, оборотоздатності і

підвищеній довірі потенційних правоволодільців до цінних папе-

рів (і, як наслідок, доздійсненності посвідчених ними майнових

прав) як надійного інструмента забезпечення різноманітних потреб

цивільного обороту вони й набули такого значного поширення в

Україні та інших країнах світу.

У контексті розгляду абстрактності цінних паперів заслуговує

на увагу спостереження О. С. Йоффе, висловлене ним у зв’язку з

аналізом правового режиму векселів. Він зазначав: «Якщо борж-

ник доведе недобросовісність векселедержателя, який придбав,

наприклад, завідомо викрадений, безгрошовий або безтоварний

вексель, він звільняється від сплати вексельного боргу. Таким

чином, Конвенція 1930 року передбачає не повну (матеріальну)

абстрактність векселя, що виключає будь-які посилання на від-

сутність підстави, а лише відносну (процесуальну), що допускає

заперечення, які засновані на добросовісності векселедержателя»

Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – С. 687.

Виходячи з цього, Д. В. Мурзін доходить висновку про те, що абс-

трактність є матеріальною ознакою цінних паперів, а їх процесуальною

властивістю є публічна достовірність

. Аналізуючи співвідношення абс-

трактності, публічної достовірності та обґрунтованої М. М. Агарковим

необхідності пред’явлення цінного папера для здійснення посвід-

ченого ним майнового права, він наголошує на тому, що публічна

достовірність є процесуальною стороною абстрактності цінного

папера, а його презентаційність являє собою формальну сторону

останьої. Іншими словами, абстрактність цінного папера є підста-

вою його публічної достовірності, що виражається в необхідності

пред’явлення (презентації) документа для здійснення вираженого

в ньому права

. Наведені твердження є дискусійними і підлягають

додатковому аналізу.

Зокрема, уточненню підлягає висновок стосовно особливостей

зв’язку абстрактності з публічною достовірністю цінних паперів.

Першість у дослідженні зв’язку абстрактності і публічної достовір-

ності цінних паперів як притаманних їм ознак також належить

М. М. Агаркову

. Наведене судження Д. В. Мурзіна про те, що

«публічна достовірність є процесуальною стороною абстракт-

ності цінного папера», видається спірним. Положення ч. 2 ст. 198

ЦК України належать до норм матеріального права. Вони поляга-

ють в імперативному встановленні для емітента обов’язку вико-

нати зобов’язання, що виникає у зв’язку з оформленням та емісією

цінного папера, управоможеній за документом особі без права поси-

латися в обґрунтування відмови від виконання на його недійсність

або відсутність підстави виникнення. Природно, що ці положення

повинні обов’язково враховуватися в разі можливого спору при

його розгляді відповідним юрисдикційним органом з урахуванням

приписів матеріальних норм права. У нормальному, непорушеному

стані правових зв’язків між суб’єктами емісійно-посвідчувальних

правовідносин аналізовані положення повинні розглядатись як один

із різновидів нормативно визначених способів правового регулюван-

ня — зобов’язувань. З огляду на викладене вважаємо за необхідне

розглядати публічну достовірність і абстрактність як ознаки цінних

паперів з урахуванням їх взаємозв’язку і взаємозалежності.

Див.: Мурзин Д. В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы

современной теории ценных бумаг. – С. 24.

Там само.

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 35.

Взаємозв’язок публічної достовірності з такою властивістю

цінних паперів, як абстрактність, породжує нові проблеми сучасної

теорії цінних паперів. У літературі з цього приводу зазначається,

що абстрактність є загальною рисою правочинів, що є підставою

виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами, і це

пояснює їх публічну достовірність. У той же час дослідники пра-

вової природи цінних паперів допускали і допускають не тільки

їхню абстрактність. Як уже говорилося, окремі види правочинів,

що слугують підставою виникнення посвідчених цінними папера-

ми майнових прав, можуть визнаватися каузальними за умови, що

в їх змісті відображено умови основного правочину

. Д. В. Мурзін,

визнає більшість розглядуваних правочинів каузальними, однак

наголошує на тому, що «питання про підставу правочину лежить

за межами власне права або виводить останнє в іншу галузь — га

лузь справедливості»

. Це твердження, проте, викликає запере-

чення. Кауза, на відміну від мотиву вчинення правочину, не має

суб’єктивного характеру, а тому підлягає встановленню, виходячи

з вираженого зовні волевиявлення суб’єктів емісійно-посвідчу-

вальних правовідносин і може бути об’єктивно визначена в разі

виникнення майнового спору між ними. Таким чином, у деяких

випадках слід враховувати підставу правочину, що встановлює

правовідношення за цінним папером і засновану на ньому його

каузальність. Матеріальна підстава оформлення і видачі цінного

папера може об’єктивно свідчити про справжні наміри учасників

правочину, що слугує підставою виникнення посвідчених ним май-

нових прав. Виходячи з цього, публічна достовірність як ознака,

заснована на абстрактності цінного папера, є загальним правилом,

а каузальність — винятком із нього.

Слід зазначити, що публічну достовірність М. М. Агарков

розглядав у більш широкому аспекті, ніж це випливає зі змісту

наведених положень нового ЦК України. Публічна достовірність

у його розумінні — це властивість цінн

их паперів, що виключає

можливість будь-яких заперечень, не заснованих на обставинах,

які не набули вираження в тексті документа

. Іншими словами,

Гражданское право России: В 2 ч. – Часть Общая: Курс лекций / Под ред.

О. Н. Садикова. – М.: Юрист, 2001. – С. 127.

Мурзин Д. В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы совре-

менной теории ценных бумаг. – С. 21.

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 35.

в широкому розумінні публічна достовірність означає, що по-

свідчене цінним папером майнове право повинно сприйматися

наявними і потенційними учасниками досліджуваних правовід-

носин як достовірне, дійсне і здійсненне, доки не буде доведене

інше. Виходячи з цього, публічна достовірність цінного папера

визначає юридичну презумпцію дійсності і здійсненності посвід-

ченого ним майнового права. Встановлена в правових нормах, що

закріплюють правовий режим цінних паперів, публічна достовір-

ність є ознакою, що відрізняє їх від інших об’єктів цивільних прав.

Д. В. Мурзін зазначає з цього приводу: «Публічна достовірність є

не тільки однією з найбільш загальновідомих ознак цінного папера,

але і традиційно вважається характерною їх особливістю»

. Цей

висновок видається важливим, виходячи з мети цього досліджен-

ня — показати специфіку цінних паперів як об’єктів цивільних

прав і обґрунтувати їх особливе інструментальне призначення в

механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних від-

носин. Виражена в правових нормах, що встановлюють правовий

режим цінних паперів, публічна достовірність підлягає розгляду

як ознака, наявність якої забезпечує реалізацію певних цілей, за-

для досягнення яких забезпечується особливий порядок правового

регулювання відносин, що виникають у сфері їх випуску та обігу.

Такими цілями, зокрема, є забезпечення максимального рівня дові-

ри суб’єктів цивільного права до цінних паперів і максимальної

подібності до обороту речей (а може, і вищої) оборотоздатності

посвідчених ними майнових прав.

Аналогічного підходу до можливості дослідження публічної

достовірності як їх ознаки дотримується й А. П. Сергєєв, зазна-

чаючи з цього приводу наступне. Цінним паперам притаманна

ознака публічної достовірності. Її суть полягає в тому, що законом

гранично обмежене коло тих підстав, спираючись на які борж-

ник має право відмовитися від виконання покладеного на нього

обов’язку. Зокрема, оформлений за всіма правилами цінний папір

не може бути оскаржений боржником із посиланням на відсут-

ність підстави виникнення зобов’яза

ння або на його недійсність.

Допускаються лише заперечення за формальними підставами,

зокрема посилання на пропуск строку надання цінного папера до

виконання або заперечення дійсності цінного папера з посиланням

Мурзин Д. В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы совре-

менной теории ценных бумаг. – С. 20.

на його фальсифікацію чи підробку. Власник документарного цін-

ного папера, який виявив його підробку, має право пред’явити до

особи, яка передала йому документ, вимогу про належне виконання

зобов’язання, що виникло у зв’язку з його оформленням і емісією,

і про відшкодування збитків

Є. О. Суханов прояв одного із аспектів публічної достовір-

ності вбачає в обов’язку боржника за цінним папером здійснити

виконання по ньому, впевнившись лише в наявності необхідних

реквізитів, що становлять зміст документа, а також у відсутності

необхідності для її власника перевіряти підставу, за якою його

видано, цілком довіряючи притаманним йому формальним озна-

кам

. Базуючись на висновках Є. О. Суханова, можна вважати,

що публічна достовірність пов’язана не тільки з абстрактністю,

а й з іншими ознаками цінних паперів. Це дає підстави говорити

про взаємозв’язок і взаємозалежність всіх основних ознак цінних

паперів, що визначають їх інструментальну природу. Зокрема,

врахування публічної достовірності має визначальне значення і в

ході розгляду легітимації як ознаки цінних паперів. Взаємозв’язок

публічної достовірності і легітимації полягає у звуженні кола мож-

ливих заперечень при здійсненні посвідченого цінним папером

майнового права, що потенційно можуть бути заявлені учасниками

емісійно-посвідчувальних правовідносин, а відтак і у встановленні

більшого ступеня легітимності правового становища управомо-

женої в них особи. Публічна достовірність обумовлює й особливе

правове становище першого і наступних правоволодільців за

цінними паперами стосовно їх емітентів. Це дає змогу розглядати

автономність прав всіх наступних (після першого) набувачів цінних

паперів як їх окрему ознаку, що також взаємопов’язана з іншими,

зокрема з їх публічною достовірністю.

Автономність як ознака цінних паперів уперше була встанов-

лена В. М. Гордоном. З приводу цієї ознаки цінних паперів він

зазначав: «Особа, яка придбала цінний папір законним порядком в

іншого, має право вимоги незалежно від прав на неї попередника,

інакше кажучи, користується своїм правом автономно»

. Про не-

Гражданское право: Учебник: В 3 т. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого:

3-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 1998. – Т. 1. – С. 216–217.

Див.: Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации

для предпринимателей. – М.: Фонд «Правовая культура», 1996. – С. 183.

Гордон В. М. Система советского торгового права. – С. 36.

залежність прав пред’явника цінного папера від прав його поперед-

ників писав і М. М. Агарков

. Автономність цінних паперів як їх

ознака додатково ілюструє обстоювану презумпцію щодо визнан-

ня сертифікатів (включаючи глобальні) цінних паперів як форми

односторонньо-зобов’язуючого правочину, що вчиняє емітент,

зобов’язуючись здійснити свій обов’язок протягом визначеного їх

реквізитами строку не тільки першим набувачам прав на них, але і

всім іншим особам. Запропонований інструментальний підхід до

визначення правової природи цінних паперів дозволяє аргумен-

товано пояснити правило автономності (тобто незалежності від

вад волевиявлення їх правопопередників та інших порушень, не

пов’язаних з невиконанням вимог законодавства щодо їх форми і

реквізитів) посвідчених цінними паперами майнових прав цих осіб.

Саме автономність цінного папера, або незалежність прав кожного

правоволодільця за ним від прав правопопередників, забезпечує

його оборотоздатність на рівні обороту речей. Кожний наступний

набувач цінних паперів повинен бути твердо впевнений у тому, що

за умови їх законного придбання у особи, яка не є їх емітентом,

він зможе здійснити посвідчені майнові права. Така впевненість

повинна бути забезпечена йому з урахуванням того, що він вступає

у зобов’язальні відносини з емітентом не безпосередньо, а опосе-

редковано — приймаючи у подальшому від первісного і наступних

правоволодільців виражене в цінному папері його одностороннє

зобов’язання виконати обов’язки, що кореспондують посвідченим

ним майновим (як правило, зобов’язальним) правам.

Презентація як ознака цінних паперів, на думку В. М. Гордо-

на, полягає в необхідності їх пред’явлення зобов’язаній особі і

прийнятті від останньої виконання посвідченого ними майнового

права. «І, нарешті, на засадах презентації, — писав він, — неодмін

ною умовою вимоги за цінним папером є презентація його, тобто

пред’явлення його боржнику і вручення замість виконання»

. Пре-

зентація є виразом унікального інструментального призначення

цінних паперів у механізмі правореалізації. Жоден цивілістичний

інструмент не має подібної значущості в ньому. Виняток становить

хіба що боргова розписка, але і вона не завжди підлягає презента-

ції (пред’явленню) і не обов’язково передається боржнику взамін

прийняття посвідченого нею зобов’язання. Боржник у боргових

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 40–59.

Гордон В. М. Система советского торгового права. – С. 36.

100

правовідносинах, підставою виникнення яких є договір, а не пра-

вочин, формою якого є сертифікат документарного цінного папера,

може набути впевненості у юридичному блокуванні в майбутньому

небажаної для нього можливості повторного виконання ним свого

зобов’язання шляхом вимоги від кредитора написання зустріч

ної розписки про отримання боргу. В емісійно-посвідчувальних

відносинах діє інший механізм, у якому акт презентації відіграє

особливу роль.

Презентація як нормативно передбачена необхідність пред’яв-

лення документарних цінних паперів для здійснення посвідчених

ними майнових прав була детально досліджена М. М. Агарковим

як одна з основних їх ознак. З цього приводу правник писав: «Від-

носно цілого ряду паперів (вексель, чек, акція і т. д.) пред’явлення

папера необхідно для здійснення вираженого в ньому права. Такі

документи називаються цінними паперами. Це поняття обіймає

собою велику розмаїтість цінних паперів, — акції, облігації, век

сель, чек, вкладні документи кредитних установ, банківські білети,

коносамент, складське свідоцтво тощо»

. Слід підкреслити, що

застосовуваний відомим правником фразеологічний зворот «ви-

раженого в цінному папері права» також є свідченням на користь

усвідомлення ним його інструментальної значущості як правової

форми вираження посвідчених документом майнових прав. Надалі,

у ході викладення запропонованого М. М. Агарковим підходу до

визначення презентації як ознаки документарних цінних паперів,

буде витримуватися запропонована ним фразеологія. Правове зна-

чення необхідності пред’явлення цінного папера для здійснення

вираженого в ньому майнового права М. М. Агарков розглядав

у двох аспектах. По-перше, пред’явлення цінного папера легіти-

мує кредитора як суб’єкта посвідченого ним майнового права.

Для одержання виконання за цінним папером кредитор повинен

пред’явити цінний папір боржнику. Без його пред’явлення креди-

тор може бути позбавлений можливості реалізувати належне йому

право вимоги за цінним папером. За умови часткового виконання за

цінним папером (виплата відсотків, дивідендів і т. ін.) документ, як

правило, залишається у володінні кредитора. Належне виконання

вираженого в цінному папері зобов’язання в повному обсязі тягне

за собою його припинення. У цьому разі цінний папір залишається

Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 7.