Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

субстанцію), як прикладу юридичних допущень (фікцій)

, що є

найдавнішим прийомом юридичної техніки

. Їх застосування наго-

лошує на особливості правової природи цінних паперів і виокрем-

лює їх специфіку як об’єкта-інструмента встановлення, передачі і

здійснення посвідченого ними майнового права.

Підводячи підсумок викладеному, слід зазначити, що цінні

папери, починаючи з моменту зародження і поступового їх засто-

сування у цивільному обороті більшості розвинених країн світу,

завжди мали значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових

прав. Первісно вони були законодавчо сконструйовані як пред’яв-

ницькі документи на тлі визначеної потребами цивільного обороту

необхідності забезпечити підвищену оборотоздатність майнових

(переважно зобов’язальних, а тому обмежено оборотоздатних)

прав. Адже їх закріплення у договорі виключало таку можливість

через відносний (зобов’язальний) характер договірних відносин

і обумовлену ним чітку визначеність персоналій боржника і кре-

дитора. Задоволення вказаної потреби стало можливим завдяки

законодавчому визначенню можливості знеособлення особи креди-

тора в особливому документі, що підлягав особистому (односторон-

ньому) оформленню боржником (цінному папері на пред’явника).

Правова інформація стосовно характеру і обсягу майнового права,

підставою виникнення якого раніше зазвичай було лише укла-

дення договору, втратила договірний характер і знайшла правове

вираження в особливому документі, на який поширювався ре-

жим рухомих речей. Поширена на цінні папери фікція рухомої

речі дозволила неможливе шляхом договірного конструювання

поєднання речових (абсолютних) відносин стосовно документів і

зобов’язальних (відносних) за своєю правовою природою відносин

між емітентом-боржником і набувачем посвідчених ними майнових

прав. Договір у відносинах, що виникають на підставі оформлення

і видачі цінних паперів, втратив характер єдиного правовстановлю-

ючого юридичного факту і застосовувався як один із інструментів

(поряд з цінними паперами) здійснення їх емісії і подальшого

Фікція – навмисно створене вигадане положення, побудова, що не відповідає

дійсності і зазвичай використовується з відповідною метою (див.: Ожегов С. И. Сло-

варь русского языка. – С. 740).

Див.: Кузнецова О. А. Фикции в гражданском праве // Цивилистические запис-

ки: Межвуз. сб. науч. тр. – М.: Статут; Екатеринбург: Ин-т частного права, 2005. –

Вып. 4. – С. 311.

забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав.

Так поступово письмова форма правочину емітента-боржника,

у якому він у односторонньому порядку встановлював майнове

(зобов’язальне) право в оборотоздатному документі, набула пра-

вового значення особливого об’єкта цивільних прав — цінних

паперів на пред’явника. Законодавчо визначена можливість їх

оформлення і видачі як альтернативної (усталеній договірній)

конструкції правовстановлення означала прийняття ним на себе

обов’язку здійснити виконання не на користь чітко визначеної (як

раніше, у договорі) особи кредитора, а кожного їх пред’явника. Це

стало можливим завдяки такому прийому правового регулювання,

як фікція рухомої речі і об’єкта цивільних прав стосовно особливої

форми одностороннього правочину емітента, втіленої в особливих

документах, що посвідчують і забезпечують всі аспекти здійснення

змістовно втілених у них майнових прав. Це дало змогу застосову-

вати у правовому регулюванні досліджуваних відносин положення

речового права. Поєднання юридичної долі майнових прав і до-

кумента, що його посвідчує, забезпечило їм оборотоздатність на

рівні рухомих речей і часткове застосовування для регламентації

відносин, що виникають у сфері функціонування цінних паперів,

регулятивних механізмів, віками апробованих у сфері правових

зв’язків, що виникають з приводу рухомих речей. Згодом потреби

цивільного обороту викликали необхідність конструювання більш

надійних (з точки зору мінімізації ризиків як управоможеної, так

і зобов’язаної в досліджуваних відносинах осіб) правових інстру-

ментів забезпечення оборотоздатності майнових прав — іменних

і ордерних цінних паперів. І, нарешті, сучасні реалії і розвиток

інформаційних технологій обумовили законодавче визначення

можливості випуску та обігу бездокументарних цінних паперів,

за рахунок застосування яких така мінімізація ризиків досягла

апогею. Таким чином, цінні папери документарної (а в сучасних

умовах і бездокументарної) форми випуску були сконструйовані з

моменту їх виникнення в цивільному обороті основних розвинутих

країн світу, а згодом і України, завжди мали значення особливих

об’єктів-інструментів, законодавчо визначений механізм випуску

та обігу яких покликаний забезпечити безперешкодне здійснення

посвідчених ними майнових прав.

Випущені в документарній формі, вони посвідчують майнове

(переважно зобов’язальне) право, однак мають речово-правовий

характер через можливість виникнення стосовно них відносин

власності. Це дає змогу констатувати наявність елементів як від-

носності (зобов’язальне право, посвідчене цінним папером), так і

абсолютності (право власності на папір) правовідносин, що вини-

кають з їх приводу. Законодавчо визначена можливість функціону-

вання бездокументарних цінних паперів обумовила трансформацію

речових (абсолютних) правовідносин, що виникали стосовно

цінних паперів, у зобов’язальні депозитарні (відносні). Правово-

лоділець за бездокументарними цінними паперами одночасно із

набуттям посвідчених ними майнових прав набуває право вимоги,

звернене до осіб, що є зобов’язаними учасниками Національної

депозитарної системи України (реєстродержателями, зберігачами,

депозитаріями). Воно полягає у здійсненні останніми комплексу

передбачених законодавством дій по обслуговуванню рахунків у

бездокументарних цінних паперах з метою безперешкодної ре-

алізації правоволодільцем належних йому майнових прав. Отже,

обстоюване основне функціональне призначення цінних паперів

у механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних

відносин як об’єкта-інструмента забезпечення виникнення, пере-

дачі (оборотоздатності) та здійснення посвідчених ними майно-

вих прав, стосовно бездокументарної форми їх випуску та обігу

зберігається.

Таким чином, усталений у цивілістичній доктрині підхід до роз-

гляду документарних і бездокументарних цінних паперів лише як

різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав не повною мірою

враховує особливості їх правової (інструментальної) природи і

підлягає коригуванню з урахуванням таких міркувань. Фундамен-

тальний висновок відомих правників минулого стосовно тісного

правового зв’язку майнових прав, посвідчених документарними

цінними паперами, і документа як правового засобу їх фіксації

не втратив актуальності і в наш час. Зв’язок між документом

(інструмент посвідчення права) і посвідченим цінними паперами

майновим правом (власне об’єкт) як одна з найсуттєвіших ознак

інструментальної правової природи документарних цінних паперів

є вагомим аргументом на користь можливості розгляду їх значу-

щості у двох взаємопов’язаних аспектах. З одного боку, з ураху-

ванням їх участі в цивільному обороті як оборотоздатних об’єктів

цивільних прав, з другого — як інструмента встановлення, передачі

і здійснення посвідчених ними майнових прав. Це обумовлює

нерозривність їх правового значення як унікального об’єкта-інс-

трумента посвідчення майнових прав. Адже починаючи з моменту

виникнення і подальшого широкого застосування в цивільному

обороті більшості країн світу як документарні, так і бездокумен-

тарні цінні папери мали і мають правове значення як об’єкт-інстру-

мент забезпечення виникнення, передачі і здійснення посвідчених

ними майнових прав. Права «з папера» є основними, оскільки за

рахунок їх реалізації задовольняються інтереси управоможених

суб’єктів, а права «на папір» мають щодо них допоміжне, інстру-

ментальне призначення. Ці спостереження дають змогу по-новому

висвітлити дуалістичність правової природи документарних цінних

паперів і пояснити змішаний (речово-зобов’язальний) характер

правовідносин, що виникають у сфері їх випуску та обігу. Стосов-

но бездокументарної форми їх функціонування вказана специфіка

також зберігається і знаходить прояв у наявності окрім основних

(зобов’язальних) ще й допоміжні (депозитарно-організаційних за

природою, однак все ж цивільних, враховуючи їх зобов’язально-

договірну визначеність) правовідносини. З точки зору множинності

і різноманітності соціально-правових зв’язків всі вказані категорії

правовідносин постають як складні і статично-динамічні. Остання

характеристика дана їм з огляду на незмінність зобов’язаної особи

(боржника-емітента), з одного боку, і потенційну частоту зміни

управоможених осіб (набувачів прав на цінні папери) — з другого.

Таким чином, можна говорити про своєрідність і водночас єдність

основних, ключових аспектів інструментальної правової природи

цінних паперів документарної і бездокументарної форм випуску та

обігу. А ще — про необґрунтованість міркувань щодо несумісності

особливостей правової природи двох вказаних форм їхнього пра-

вового буття і хибні пропозиції щодо їх розмежування як окремих

категорій об’єктів цивільних прав, що обумовлює необхідність

подальшої полеміки стосовно цієї проблеми і впровадження в

цивілістику цілісної інструментальної концепції цінних паперів.

Переконливим доказом доцільності розгляду специфіки цінних

паперів у межах цієї концепції є законодавчо визначена необхід-

ність здійснення юридично вагомих дій, спрямованих на оформ-

лення документів індивідуальних або масових емісій. Вона полягає

у виконанні вимог, визначених законодавством для документар-

ної форми фіксації майнових прав або оформлення глобального

сертифіката і виконання інших необхідних нормативних вимог у

ході випуску бездокументарних цінних паперів. Ці дії емітента є

вольовими, правомірними, спрямованими на виникнення прав та

обов’язків, що обумовлені оформленням і емісією цінних паперів,

а відтак підлягають розгляду як правочин. У цьому значенні вони

постають правовстановлюючим юридичним фактом – односто-

ронньо-управоможуючим правочином, що вчиняється емітентом з

метою прийняття на себе обов’язку надати можливість здійснити

посвідчене цінним папером майнове право кожному належним чи-

ном легітимованому правонабувачу. Документарний цінний папір

підлягає розгляду як підсумковий документ, що свідчить про волю і

наміри емітента по встановленню в його змісті відповідного майно-

вого права. Відповідно виразом письмової форми розглядуваного

правочину є належним чином оформлені сертифікат документарно-

го цінного папера або глобальний сертифікат для відповідних форм

їх випуску та обігу. Положення актів цивільного законодавства

(ст. 196 ЦК України) визначають обов’язковість врахування нор

мативних велінь щодо реквізитів і форми цінних паперів, а також

інших необхідних вимог. Їх виконання емітентом є необхідною

умовою надання цінним паперам значення стандартизованих за

змістом документів або здійснених зберігачем облікових записів

для бездокументарної форми їх випуску та обігу. Специфіка виник-

нення і подальшого розвитку цих правовідносин полягає в тому, що

передумовою визнання цінних паперів оборотоздатними об’єктами

цивільних прав є виконання цих вимог і їх належна емісія.

Показово, що окремі норми основного акта цивільного зако-

нодавства України, встановлюючи положення, що підлягають

застосуванню в ході регулювання відповідних груп емісійно-

посвідчувальних відносин, стосовно окремих їх видів, фактично

ототожнюють форму договору і документів, які підлягають відне-

сенню до цінних паперів. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 957 ЦК України

«письмова форма договору складського зберігання вважається

дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідче-

не складським документом». Відповідно до положень ч. 1 ст. 961

ЦК України до них віднесені складська квитанція, що не може

розглядатись як різновид цінних паперів, а також просте і подвій-

не складські свідоцтва, правова природа яких свідчить на користь

можливості їх віднесення до них. І хоча складське свідоцтво ні в

розглядуваному значенні, ні з інших точок зору не підлягає навіть

умовному ототожненню з договором (як більш універсальною і

окремою цивілістичною конструкцією), проте такий нормативно-

визначений підхід є свідченням законодавчої інструментальної

характеристики окремих видових конструкцій документів, що

підлягають віднесенню до цінних паперів. Зазначене дає під-

стави твердити, що в інструментальному значенні сертифікат

документарного цінного папера або глобальний сертифікат для

бездокументарної форми їх випуску та обігу — це особливий

документований вираз форми односторонньо-управоможуючого

правочину. Адже його вчинення боржником-емітентом у поєднанні

з іншими юридичними актами як публічно- (реєстрація випуску

цінних паперів), так і приватноправового (зустрічні дії первісного

кредитора — першого набувача прав на цінні папери) спрямування

в межах єдиного юридичного складу має наслідком появу в цивіль-

ному обороті оборотоздатного об’єкта-інструмента посвідчення

майнових прав. Слід зауважити, що безпосередньо глобальний сер-

тифікат не визнається об’єктом цивільних прав. У ньому емітент

у односторонньому порядку формалізує свою загальну згоду на

оборотоздатність здійснених зберігачем обліково-посвідчувальних

написів, хоча і «розпорошених» у окремих рівновеликих частках

майнових прав, однак об’єднаних єдністю випуску, а також єди

них за первісною і кінцевою метою, призначенням і остаточною

правовою долею (наприклад, якщо АТ — банкрут, то всі емітовані

ним цінні папери — «папірці» і просто рухомі речі, і то лише за

умови зацікавленості певної особи у володінні ними). Адже цінні

папери набувають значення об’єктів цивільних прав лише за умови

дотримання вимог щодо форми вказаного односторонньо-управо-

можуючого правочину, а також виконання цілої низки нормативно-

визначених вимог і в поєднанні з іншими юридичними актами, що

в сукупності можуть бути визначені як послідовно здійснюваний

елементно-неоднорідний юридичний склад. Його неоднорідність

визначається обов’язковістю наявності юридичних актів як при

ватноправової (дії, кінцевим правовим результатом здійснення

якої є оформлення і емісія цінних паперів), так і публічно-правової

(наприклад, акт державної реєстрації їх випуску) спрямованості.

Запропонована інструментальна концепція цінних паперів ґрун-

тується на обумовленій їх інструментальною правовою природою

відокремленості як від інших різновидів матеріальних об’єктів

цивільних прав, так і з-поміж цивілістичних інструментів, що за-

стосовуються для забезпечення формалізації відповідних категорій

майнових прав (зокрема, договорів і односторонніх правочинів

у значенні документів, певних форм їх правового закріплення).

У такій площині цінні папери підлягають аналізу як окремий

цивілістичний об’єкт-інструмент, аналогів якому немає в механізмі

правового регулювання майнових відносин — спорідненої, але

більш широкої категорії. Законодавче закріплення особливостей

правового режиму цінних паперів як об’єкта-інструмента посвід-

чення майнових прав забезпечує можливість відмежування ме-

ханізмів регламентації споріднених, але все ж інших окремих груп

майнових відносин. Йдеться про відносини, пов’язані з виникнен-

ням майнових прав, посвідчених цінними паперами, і аналогічні

соціально-правові зв’язки, що виникають у ході встановлення всіх

інших категорій майнових прав, опосередкованого іншими приват-

ноправовими інструментами (зокрема, договорами). Таким чином,

у цій площині, з точки зору юридичної техніки (техніки констру-

ювання індивідуальних приватноправових актів) цінні папери

суттєво відрізняються від інших видів цивілістичних конструкцій.

Зокрема, за кількістю видів і поширеністю в цивільному обороті

вони не можуть зрівнятися з договорами — найбільш поширеною

і універсальною цивілістичною конструкцією (з урахуванням

їх характеристики як типової модельної схеми побудови прав,

обов’язків і відповідальності сторін). Договір постає як інструмент

формалізації майнових прав і, зрештою, приватноправової регуля

ції, який, на відміну від цінних паперів, юридично відокремлений

від змістовно втілених у ньому майнових прав і обов’язків і ніколи

не набуває значення об’єкта цивільних прав. Оформлення цінних

паперів забезпечує правову фіксацію майнового права шляхом ви-

конання вимог щодо їх форми і реквізитів або оформлення глобаль-

ного сертифіката для бездокументарної форми випуску та обігу.

За умови виконання цих вимог і належної емісії документарний

цінний папір набуває значення об’єкта цивільних прав. Аналіз дій

емітента свідчить, що в кінцевому підсумку значення має надання

документу особливої, кваліфікованої письмової форми правочину,

що є умовою набуття ним значення об’єкта цивільних прав. Це їхнє

призначення як об’єкта-інструмента формалізації майнових прав

у поєднанні з іншими особливостями дозволяє відмежувати їх не

тільки від договорів, але і від інших односторонніх правочинів.

Загальним підходам, визначеним інструментальною концеп-

цією цінних паперів, цілком відповідає і механізм організаційно-

правового забезпечення їх випуску та обігу (а відтак і оборото-

здатності посвідчених ними майнових прав) в бездокументарній

формі. Бездокументарні цінні папери, враховуючи трансформацію

способу формалізації (фіксації) посвідченого ними майнового

права, мають видозмінену правову природу, але, незважаючи на

її суттєві особливості, їх інструментальна роль у досліджуваному

механізмі є аналогічною. Стосовно бездокументарної форми їх

випуску та обігу матеріальний носій правової інформації, тобто

стандартизований за формою й реквізитами паперовий бланк

документа, який може бути об’єктом речових прав, не застосо-

вується. Його інструментальне призначення в механізмі їх випус-

ку та обігу виконує здійснений зберігачем обліковий запис, який

постає особливим технологічно-правовим об’єктом-інструментом

фіксації стандартизованих майнових прав управоможеної особи.

Циркуляція в цивільному обороті посвідчених ними майнових прав

забезпечується шляхом відкриття спеціального рахунку в цінних

паперах масових емісій (їх термінологічне позначення як «емісій-

них» і «неемісійних» автор не поділяє) одного випуску, порядок

ведення якого чітко регламентований положеннями актів чинного

цивільного законодавства України. Показово, що при знерухом-

ленні (переведенні в бездокументарну форму випуску та обігу)

цінних паперів, випущених у документарній формі, їх сертифікати

підлягають депонуванню у сховищах зберігача, що в разі потреби

забезпечує можливість їхнього зворотного переведення (конверта-

ції). Ця властивість особливо наочно ілюструє їх інструментальну

спорідненість і особливе призначення в досліджуваному механізмі.

Організація випуску та обігу бездокументарних цінних паперів

здійснюється лише в межах Національної депозитарної системи

України, основні засади функціонування якої закріплені на зако-

нодавчому рівні, а створення будь-яких альтернативних механізмів

забезпечення їх участі в цивільному обороті забороняється. Тому

як форма фіксації і як «носій» відповідної правової інформації

бездокументарні цінні папери виступають як об’єкт-інструмент

посвідчення майнових прав, механізм виникнення і здійснення

яких забезпечується функціонуванням єдиної національної сис-

теми організації їх випуску та обігу.

Доцільність поповнення цивілістичної доктрини інструмен-

тальною концепцією цінних паперів обумовлюється також засто-

суванням у межах встановленого для них правового режиму такого

прийому юридичної техніки, як фікції (юридичні припущення

щодо того, що насправді не має місця). Їх прикладом і водночас

переконливим свідченням на користь запропонованого підходу є

законодавче визначення можливості набуття права власності на

цінні папери (ч. 2 ст. 194 ЦК України). Поширення права влас-

ності фактично на форму посвідчення майнового (переважно

зобов’язального) права ґрунтується саме на такому юридичному

припущенні і постає як рідкісне для приватноправової сфери пра-

вового регулювання явище. Адже тут має місце установлення права

власності (класичного речового і найбільш повного права на речі

як об’єкти матеріального світу) на паперовий документ як об’єкт-

інструмент (фікція речі) посвідчення такого майнового права. Мож-

ливість установлення права власності нормативно визначена як

стосовно документарних, так і бездокументарних цінних паперів,

що особливо наочно підкреслює їх значущість як об’єкта-інстру-

мента, правовий режим якого передбачає застосування особливих

прийомів правового регулювання. Адже визначені змістовною

специфікою права власності на цінні папери правоможності їх

власника не підлягають повному ототожненню з відповідними

елементами змісту аналогічних відносин, що виникають з приводу

речей. Основним елементом змісту речових відносин є права на

речі, що, на відміну від зобов’язальних і, зокрема, досліджуваних

правовідносин, передбачає можливість реалізації власником всіх

належних йому правоможностей автономно, без звернення до

зобов’язаної особи юридично забезпеченої вимоги здійснення

права на користь управоможеної. Відносини власності на цінні

папери мають об’єктом не річ, а паперовий документ, що посвідчує

майнові права переважно зобов’язального змісту, реалізація яких

неможлива без звернення вимоги до їх емітента. Заснованим на

фікції є також нормативне закріплення можливості виникнення

права власності на бездокументарні цінні папери, інструментальна

природа яких базується на поширенні на них правового режиму

об’єктів цивільних прав за повної відсутності характерного для

альтернативної форми їх випуску та обігу матеріального субстра-

ту — паперового документа. Зобов’язальний характер майнових

прав, посвідчених цінними паперами як документарної, так і без-

документарної форм випуску, виключає характерний для речових

відносин автономний (без звернення права вимоги до зобов’язаної

особи — емітента) механізм їх реалізації. Наявність у досліджува

ному механізмі такого прийому правового регулювання забезпечує

посвідченим цінними паперами майновим правам високий (на рівні

рухомих речей) ступінь оборотоздатності, що, однак, не дає підстав

для ототожнення їх правової природи. Крім того, за рахунок його

застосування на розглядувані відносини поширюється можливість

не тільки позитивної їх регламентації за рахунок положень речо-

вого і зобов’язального права, але і їх захисту шляхом застосування

речово-правових (ст. 389 ЦК України) і зобов’язальних (статті

392, 393 ЦК України) позовів, законодавчо сконструйованих для

забезпечення охорони прав власності.

Таким чином, цінні папери підлягають подальшому дослід-

женню в межах запропонованої концепції з урахуванням їх інстру-

ментального призначення, а також інших притаманних їм особли-

востей, що тією чи іншою мірою характеризують їх у однаковій

площині — як об’єкт-інструмент забезпечення виникнення, пере

дачі і здійснення посвідчених ними майнових прав — і становлять

основу їх легальних і доктринальних понять.

1.1.2. Поняття цінних паперів

Загальний аналіз існуючих легальних і доктринальних понять

цінних паперів дає підстави зробити висновок про те, що всі стисло

викладені в них їхні ознаки тією чи іншою мірою враховують

інструментальний характер їх правової природи. Це є виправданим,

оскільки в необхідному контексті термін «поняття» розуміють як

«цілісну сукупність суджень, у котрих що-небудь стверджується

про характерні ознаки досліджуваного об’єкта, ядром якої є

судження про найбільш загальні і водночас істотні ознаки цього