Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

ти, облігації та деякі інші цінні папери випускаються не для забез-

печення товарного обігу, а мають інше призначення в цивільному

обороті. Товарний характер, виходячи із змісту посвідченого ними

майнового права, мають коносамент і складське свідоцтво.

Словосполучення «кредитні папери» визначає притаманний цін-

ним паперам кредитний характер, оскільки всі їх різновиди так чи

інакше є об’єктом інвестування грошових коштів (а відтак креди-

тування в широкому сенсі) і відіграють певну роль у забезпеченні

функціонування економіки України і її кредитно-фінансової системи.

Н. Й. Нерсесов не визнавав це словосполучення достатньою мірою

універсальним, оскільки воно не підлягало поширенню на всі відомі

в той час різновиди цінних паперів. Свій висновок він мотивував

тим, що не всі цінні папери засновані виключно на зобов’язанні (як

приклад такого документа він називав акцію)

. Виходячи з наведеного,

використання в законодавстві, доктрині та на практиці термінологіч-

ного словосполучення «цінні папери» як категорії, що найповніше

охоплює всю сукупність досліджуваних об’єктів цивільних прав, є

найбільш виправданим і термінологічно вивіреним. Всі інші відомі

термінологічні словосполучення можуть бути застосовані тільки для

правової характеристики особливостей окремих їх видів. Призначення

термінів, що позначають ті чи інші правові явища, полягає не тільки

в їх термінологічному виокремленні. Правові терміни повинні най-

більшою мірою відображати сутність і структурно-функціональне

призначення відповідних явищ у галузі права. З урахуванням того, що

аналізоване словосполучення буквально означає «папір (

документ),

що має цінність», всі відомі доктринальні підходи до визначення

правової природи цих документів слід розглядати у площині доку-

ментарної концепції цінних паперів.

Розглянемо інструментальний характер правового зв’язку доку-

мента і посвідченого ним майнового права

, що визначає його особ-

ливу потенційну цінність і споживчу привабливість для суб’єктів

цивільного права.

Пріоритет у встановленні тісного правового зв’язку докумен-

та і посвідченого ним майнового права належить європейським

Цит. по: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданско-

го права. – С. 138.

Див.: Яроцький В. Л. Правовий зв’язок документа і визначеного його змістом

майнового права як ознака цінних паперів: ретроспектива і сучасний підхід // Право

України. – 2004. – № 3. – С. 49–54.

цивілістам ХІІІ–ХІХ століть. У цьому аспекті заслуговує на розгляд

підхід, запропонований Савіньї

. Розглядаючи особливості цінних

паперів на пред’явника, в яких найбільш рельєфно виявляються

властиві досліджуваним об’єктам цивільного права ознаки, він

зазначав, що у сфері речового права діє принцип вільного відчу-

ження об’єктів власності. У правовідносинах з відчуження речей

виявляється повне абстрагування здійснюваного стосовно них

правочину від особи їх власника. Зобов’язальні правовідносини

засновані на зовсім інших засадах. Зміна зобов’язання можлива

або у формі його анулювання і заміни іншими правовідносинами

між колишнім боржником і новим кредитором (новація), або у ви-

гляді передачі кредитором належних йому правоможностей іншій

особі, що не тягне за собою повного абстрагування від колишніх

правовідносин між його первинними суб’єктами (цесія). Обид-

ва ці правові засоби, на думку Савіньї, придатні для укладення

правочинів, характерних для повсякденного обороту. Однак при

укладенні правочинів, що забезпечують постійно зростаючий як

внутрішній, так і зовнішній торговий оборот, з’явилася потреба у

встановленні нових правових форм, за допомогою яких переваги,

пов’язані з відчуженням об’єктів права власності, могли б бути

застосовані і до зобов’язальних правовідносин. Ці потреби він

пропонував розглядати як одну із соціально-правових передумов

появи і розвитку такого особливого правового засобу посвідчення

окремих категорій майнових прав, як цінні папери. Надання до-

кументам речово-правового характеру дозволило віднести їх до

об’єктів права власності та інших речових прав, забезпечити їм

легку відчужуваність і, як наслідок, підвищену оборотоздатність.

На підставі наведених міркувань Савіньї та його послідовники

(Дан, Хофман та ін.) дійшли висновку про те, що «цінні папери

суть втілене в документі зобов’язання»

. Видається, що даний

підхід з урахуванням сучасного доктринального рівня розробки

проблеми і положень актів чинного цивільного законодавства

України не повною мірою відображає притаманні цінним паперам

особливості. Зокрема, змістом цінних паперів можуть бути не

тільки майнові права зобов’язального характеру. Коло майнових

Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедический словарь: В 82 т. / Под ред. проф.

И. Е. Андреевского. – СПб.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1907. – Т. 12. – С. 861.

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 3.

прав, посвідчених цінними паперами, у сучасних умовах значно

розширилось. Проте слід зазначити, що більшість міркувань і ви-

сновків, що обґрунтовують висловлені відомими дореволюційними

цивілістами підходи, не втратили актуальності і досі.

Сучасник Савіньї, німецький правник Брюннер, у цілому поділяючи

його погляди, піддав критиці наведену вище тезу, а підходи до рішення

аналізованої проблеми доповнив новими міркуваннями і висновками

Він зазначав, що зобов’язальні права не можуть мати тіло, в яке вони

втілюються. Якщо допустити можливість втілення прав у деяку тілесну

оболонку, то за аналогією з римським правом доведеться розрізняти

тілесні і безтілесні права, а це, на його думку, є теоретично необґрунто-

ваним. Права, як він справедливо зауважує, не можуть бути тілесними

або безтілесними. Аргументуючи свою критику визначення цінного

папера, що його дав Савіньї, Брюннер першим обґрунтував особливості

правового зв’язку між вираженим у ньому правом і самим документом.

Він зазначав, що зв’язок між документом і правом може бути двояким:

або документ є лише одним із способів доведення виникнення права,

або ж він визнається «необхідною приватноправовою умовою буття

правоможності, про що говорить текст документа». У цьому останньо-

му випадку, зауважує Брюннер, між папером і правом встановлюється

нерозривний правовий зв’язок.

Прихильником викладеного вище підходу в період розвитку

документарної концепції цінних паперів був відомий правник

ХІХ століття Кнієс. Базуючись на визначених його сучасниками

ознаках цінних паперів, він доповнив їх дослідження такими

міркуваннями. На його думку, документ може розглядатись як

цінний папір у разі, коли майнове право так тісно пов’язане з ним,

що його власник може вимагати його здійснення від зобов’язаної

сторони. У своїх подальших міркуваннях Кнієс також порівнював

правовідносини, які виникають у зв’язку з оформленням і видачею

цінного папера, з речовими, однак зауваживши, що їхня юридична

своєрідність не допускає їх повного ототожнення. Він підкрес-

лював, що подібно до того, як право власності на річ переходить

шляхом її вручення набувачеві, так і право вимоги певної грошової

суми або певної речі, що перебуває в чужому володінні, переходить

шляхом передачі цінного папера, в якому відповідні правоможності

знайшли своє закріплення.

Висновки, запропоновані Брюннером, Кнієсом і Ендеманном, цит. за: Нерсесов Н. О.

О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права. – С. 139–140.

З іншого боку, Ендеманн, наприклад, пропонував розглядати

цінні папери «представниками цінностей». Ця його пропозиція не

знайшла підтримки у його сучасників і тим більше не може вважа

тись теоретично виваженою в наш час, але деякі його міркування

мають значення для формування правильних сучасних поглядів

на проблеми, що розглядаються. Обґрунтовуючи власну точку

зору, Ендеманн зазначав, що папір має цінність не сам по собі, як

будь-яка інша тілесна річ, а є носієм цінності. Виходячи з цього,

він зробив висновок про те, що цінність цінного папера заснована

на кредиті, тобто на довірі кредитора до боржника, що дає змогу

йому не тільки сподіватися на виконання зобов’язання лише на

його користь, а й придбати відповідні правові гарантії щодо цього.

З урахуванням наведеного вище цей висновок видається таким, що

заслуговує на увагу та є актуальним і в наш час. До цінних паперів

Ендеманн пропонував відносити і паперові гроші, тому що вони,

на його думку, також є представниками цінності, оскільки свого

часу умови їх випуску в обіг передбачали можливість обміну на

золоті або срібні монети в майбутньому. Пропозиція Ендеманна

розглядати паперові гроші як різновид цінних паперів також не

була підтримана його сучасниками і не може вважатися такою, що

узгоджується з сучасним рівнем розвитку правових уявлень щодо

правової природи цінних паперів і грошей як окремих різновидів

матеріальних об’єктів цивільних прав. Однак ці його пропозиції

в сучасних умовах обумовлюють доцільність дослідження спів-

відношення власне речей (як суто тілесних субстанцій), з одного

боку, і цінних паперів та грошей — з другого.

Заслуговують на увагу висновки, отримані в ході комплекс-

ного дослідження юридичної природи цінних паперів, здійсне

ного Н. Й. Нерсесовим

. Шляхом аналізу і узагальнення поглядів

своїх сучасників щодо цієї проблематики він обґрунтував низку

слушних пропозицій, що не втратили актуальності. Адаптовано

до сучасності їх можна викласти таким чином. Цінний папір

правник пропонував розглядати як документ, який визначає пра-

вовий зв’язок між ним як об’єктом речових прав і встановленим

у його тексті матеріальним (у сучасній термінології — майновим)

правом. З моменту встановлення цього правового зв’язку доку-

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 138–140.

мент і виражене в ньому майнове право в нерозривній єдності

набувають характеру цінного папера. Нерозривність правового

зв’язку між документом і вираженим у ньому майновим правом

додає цінному паперу в цілому властивість легкої відчужуваності,

характерної для обороту речей. Ця їх властивість відрізняє цінні

папери від інших цивільно-правових документів і водночас від

інших матеріальних об’єктів цивільних прав (речей і грошей). Його

заслуга полягає в тому, що він уперше висловив думку про те, що

«перший істотний момент у понятті цінних паперів той, що вони

суть документи про приватні права»

. Правознавець зазначав, що

документи у сфері цивільного права можуть мати правове значення

при встановленні права, а також його передачі або здійсненні. На

його думку, документ, за допомогою якого встановлюється право,

може у свою чергу мати двояке значення: або він служить про-

стим засобом доказу або ж має істотне значення і для виникнення

даного права. Ці міркування дали змогу Н. Й. Нерсесову зробити

обґрунтований висновок про те, що для віднесення відповідного

документа до цінних паперів необхідно констатувати факт його

тісного правового зв’язку з посвідченим ним правом. Цей зв’язок

полягає в тому, що без документа немає і самого права, з одного

боку, а з другого — володіння документом є обов’язковою умовою

передачі або здійснення посвідчених цінним папером майнових

прав його законним власником.

Послідовником поглядів Н. Й. Нерсесова, який зробив значний

внесок у подальший розвиток загального вчення про цінні папери,

є М. М. Агарков

. Він першим звернув увагу на особливості змісту

цінних паперів. Згідно з його цілком слушним висновком, зміст

цінних паперів можуть становити різні категорії суб’єктивних

цивільних прав — речові, зобов’язальні, членства в корпорації

тощо

. Вважаємо за можливе доповнити його спостереження тим,

що цінні папери можуть посвідчувати як окремі з цих прав, так і

їх комбінаційні поєднання. Наприклад, нормативно визначена ком-

бінація декількох правових можливостей, що набувають у зв’язку

з цим характеру окремих правоможностей посвідченого цінним

Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права. –

С. 141.

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – М.: Фин. изд-е НКФ СССР, гос.

тип. им. Е. Соколовой, 1927. – 165 с.

Там само. – С. 5–18.

папером єдиного майнового права, становить зміст акції. Речово-

зобов’язальний характер мають коносамент і складське свідоцтво.

Зокрема, А. С. Кокін зауважує, що коносамент є правовою формою

виразу речових і зобов’язальних прав — права власності на вантаж

і права вимагати його видачі в порту призначення

. Аналогічні

особливості мають і інші документи, пред’явлення яких необхідне

для реалізації вираженого в них (у його інтерпретації, а в сучас-

ній — посвідченого ними) права.

Основною ознакою, котру М. М. Агарков розглядав як ви-

значальну при обґрунтуванні запропонованої ним теорії (фактич-

но їх документарної концепції) цінних паперів, є необхідність їх

пред’явлення для здійснення вираженого в них права. З приводу

правового значення вказаної ознаки він зазначав, що, з одного боку,

пред’явлення цінного папера має значення насамперед для забез-

печення доказу законності права кредитора вимагати від боржника

здійснення вираженого в ньому права. Для одержання виконання

за цінним папером кредитор повинен пред’явити його боржнику.

Якщо цінний папір боржнику не пред’явлений, він не зобов’язаний

виконувати зобов’язання. З другого боку, боржник за цінним папе-

ром має право виконати свій обов’язок тільки відносно належним

чином легітимованого його пред’явника. Зобов’язання, виражене в

цінному папері, припиняється виконанням тільки належним чи-

ном легітимованому його пред’явнику. Виходячи з цих міркувань,

М. М. Агарков зауважив про те, що легітимація правоволодільця за

цінним папером як суб’єкта вираженого в ньому права має значен-

ня не тільки для кредитора вираженого в документі зобов’язання,

але й для боржника. Останній, виконавши свій обов’язок перед

пред’явником, звільняє себе від відповідальності перед дійсним

суб’єктом права, якщо пред’явник документа ним не був і заво-

лодів цінним папером незаконно. Для здійснення майнових прав,

посвідчених іншими, крім пред’явницьких, цінними паперами, крім

пред’явлення документа, як зазначав М. М. Агарков, потрібна ще

додаткова легітимація, яка має певні особливості стосовно окремих

їх видів

. Вказуючи на необхідність додаткової легітимації стосов-

но ордерних і іменних цінних паперів, М. М. Агарков мав на увазі

визначення імені їх правоволодільця в реквізитах самого документа,

Див.: Кокин А. С. Коносамент: правовые аспекты. – М.: Транспорт, 1987. – С. 9–11.

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 8–9.

змісті іменного індосамента, а також у трансфертних книгах (для

іменних акцій). Ці та більшість інших його висновків не втратили

актуальності і на сучасному рівні розвитку цивілістики, а відтак (з

деякими уточненнями) можуть бути використані в ході досліджен-

ня механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних

відносин і закладення підвалин інструментальної концепції цінних

паперів як кінцевого результату розгляду його специфіки.

Аналіз положень, що становлять ретроспективне надбання

цивілістичної доктрини про цінні папери, дає підстави говорити

про значний внесок відомих західно-європейських і російських

цивілістів минулого у вирішення актуальних і донині основних

теоретичних проблем, пов’язаних із визначенням специфіки рег-

ламентації відносин у сфері їх випуску та обігу. Нормативні по-

ложення, що визначають цінні папери як один із правових засобів

(інструментів) приватноправової регуляції, остаточно сформу-

вались у правових системах найбільш розвинених країн світу в

результаті необхідності задоволення потреб цивільного обороту

в інструментальному забезпеченні підвищеної оборотоздатності

майнових прав. У сучасних умовах на національному рівні ця роль

визначається сукупністю положень актів цивільного законодавства

України, що забезпечують правове регулювання емісійно-посвідчу-

вальних відносин і встановлюють для цінних паперів нормативно

закріплений (з урахуванням світового досвіду доктринального і за-

конодавчого визначення їх правової природи) особливий правовий

режим. Саме він зумовлює специфіку інструментально-регулятив-

ного призначення цінних паперів у забезпеченні відповідних аспек-

тів правового буття посвідчених ними майнових прав. Основною

і кінцевою метою встановлення і застосування вказаного режиму

як окремого порядку правового регулювання емісійно-посвідчу-

вальних відносин є забезпечення правомірної поведінки управо-

можених і зобов’язаних осіб, що визначають їх суб’єктний склад.

Цю поведінку законодавець унормував стосовно відповідних (в

ідеалі всіх) аспектів правового буття майнових прав, посвідчених

цінними паперами. Для їх термінологічного позначення доцільно

застосовувати лаконічні словосполучення «механізм виникнення»,

«механізм передачі», «механізм здійснення», «механізм віднов-

лення», «механізм захисту» цих прав, що постають як умовно

виокремлені сегменти загальної динамічної структури (механізму)

правового регулювання розглядуваних відносин. Регламентаційний

вплив цього механізму покликаний виключити можливість невре-

гульованості окремих сфер останніх, забезпечуючи їх переведення

у площину законодавчо і на рівні саморегулювання впорядкованих

відносин, поза межами яких функціонування цінних паперів у

цивільному обороті неможливе. Дієвість вказаних нормативно

визначених механізмів забезпечує кінцевий бажаний для упра-

воможених осіб результат – безперешкодне здійснення майнових

прав, посвідчених цінними паперами.

З урахуванням динамічного розвитку чинного цивільного

законодавства України про цінні папери та рівня теоретичних

досліджень їх правової природи основні висновки, аналіз яких

дозволяє висловити пропозицію про започаткування докумен-

тарної концепції цінних паперів, нині потребують ретельного і

водночас, теоретично виваженого перегляду і уточнення. З появою

бездокументарних цінних паперів документарна концепція, що

домінувала в цивілістиці протягом багатьох десятиліть, у сучасних

умовах не може визнаватись достатньою мірою універсальною як

така, що не узгоджується з особливостями їх правової природи.

Перегляду підлягають окремі усталені положення документарної

концепції (зокрема, втратив універсальність постулат стосовно

необхідності пред’явлення цінного папера для здійснення по-

свідченого ним права), оновленню підлягає і загальновживана

термінологія, характерна для сфери дослідження специфіки цінних

паперів. Нарешті, розгляд цінних паперів у контексті інструмен-

тальної концепції викликає потребу дати оцінку термінологічному

розмаїттю, що має місце при позначенні управоможеної за цінним

папером особи як у законодавстві, так і в цивілістичних дослі-

дженнях. Згідно з ч. 2. ст. 3 Закону України «Про цінні папери

і фондовий ринок» суб’єктами розглядуваних правовідносин є

емітент і власник цінних паперів. Положення ст. 198 ЦК України

ґрунтуються на термінологічному використанні терміна «володі-

лець». Проблема термінологічного позначення особи, яка має права

на акції, була предметом розгляду в літературі

. Зокрема, шляхи

вирішення проблеми застосування єдиної термінології у сфері фун-

кціонування документарних цінних паперів були запропоновані

Див.: Спасібо-Фатєєва І. В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовід-

носин: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03. – Х., 2000. – С. 109–111.

І. В. Спасибо-Фатєєвою стосовно акцій. Вона слушно зауважує,

що «… в законодавчих актах про АТ та цінні папери треба по-

збавитися від суперечливих термінів «володілець» і «держатель»,

а використовувати терміни «власник» або «акціонер»

. Вказаний

підхід слід визнати цілком прийнятним як стосовно акцій, так і всіх

інших видів документарних цінних паперів. Разом з тим, поява в

цивільному обороті бездокументарних цінних паперів дає змогу

поставити і розглянути питання доцільності законодавчого й до-

ктринального застосування терміна «власник» для забезпечення

необхідного ступеня універсальності термінологічного позначення

осіб, які є управоможеними стосовно прав, посвідчених цінними

паперами обох можливих форм їх випуску й обігу.

З появою бездокументарних цінних паперів визначення шляхів

розв’язання розглядуваної проблеми набуло додаткової актуаль-

ності і одночасно ускладнилось. Однак її вирішення стосовно всіх

форм випуску і різновидів цінних паперів дозволить не тільки

визначити шляхи уникнення термінологічної різноманітності в за-

конодавстві і дослідженнях доктринального рівня, але і одночасно

усвідомити деякі особливості правового становища управоможеної

в розглядуваних відносинах особи. Поява бездокументарних цін-

них паперів поставила під сумнів універсальність і відповідність

особливостям правового становища осіб, управоможених у пра-

вовідносинах, що виникають з їх приводу, таких усталених тер-

мінів, як «власник», «володілець» і «держатель», що споконвічно

використовуються у сфері їх випуску й обігу. Використання зако-

нодавцем терміна «власник» для позначення особи, управоможеної

по документарних цінних паперах, враховуючи визначений для них

законодавством режим власності, незважаючи на умовність його

застосування з урахуванням подвійної (речово-зобов’язальної)

правової природи цінних паперів, хоча і не є цілком теоретично

обґрунтованим, але може визнаватись можливим, виходячи з

його усталеності в актах цивільного законодавства, на практиці і

в доктрині цивільного права. Законодавче використання терміна

«власник» стосовно бездокументарних цінних паперів, правовід-

носини у сфері функціонування яких повністю позбавлені речових

елементів, є дуже умовним і можливе тільки задля забезпечення в

Спасібо-Фатєєва І. В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин:

Дис... д-ра юрид. наук. – С. 111.

законодавстві термінологічної усталеності, а доктринальне — не-

припустимим. З появою цілої низки нормативних актів, що визна-

чають особливості забезпечення правового регулювання відносин

у сфері функціонування в цивільному обороті бездокументарних

цінних паперів, усі три аналізовані терміни, які термінологічно

засновані на положеннях речового права, не можуть визнаватися

достатньо універсальними. Їх застосовування для позначення осіб,

які є управоможеними у відносинах, що виникають з приводу

бездокументарних цінних паперів, в доктринальних дослідженнях

не може визнаватись доцільним. Повна відсутність матеріального

носія (паперового бланка цінних паперів) виключає можливість

набуття права власності на бездокументарні цінні папери. Вихо-

дячи з викладеного, визнання особи власником бездокументарних

цінних паперів слід вважати умовним як недостатньо теоретично

обґрунтоване.

Враховуючи наведене, термін «власник» може використову-

ватись як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях для

термінологічного позначення особи, управоможеної у правовідно

синах стосовно документарних цінних паперів. Однак з огляду на

визначену законодавством конвертаційну здатність цінних паперів

слід все ж зауважити, що терміни, застосування яких щодо кла-

сичних відносин власності є усталеним, не завжди можуть бути

термінологічно коректними і відповідати фразеології, що підлягає

використанню у досліджуваній сфері. Потенційна можливість

набуття права власності на цінні папери, які первісно були випу-

щені в бездокументарній формі, в разі здійснення їх конвертації

(трансформації форми їх випуску, наприклад переведення без-

документарної в документарну або навпаки) є тому свідченням.

Адже беззастережне використання термінології, характерної для

відносин власності, щодо сфери випуску та обігу бездокументар-

них цінних паперів, є юридично некоректним. Саме тому легальні

терміни, які визначають статус управоможеної особи стосовно як

документарних, так і бездокументарних цінних паперів, з ураху-

ванням можливих неодноразових трансформацій форм їх випуску,

мають бути максимально вивіреними і універсальними. Ці мір-

кування ґрунтуються на інструментальному підході до розгляду

документарних і бездокументарних цінних паперів як окремих

форм функціонування в цивільному обороті єдиного об’єкта-