Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

інструмента посвідчення майнових прав. У зв’язку з цим постає

проблема подальшого термінологічного визначення управоможеної

за цінним папером особи.

Терміни «власник», «володілець» і «держатель» є однаково

усталеними в цивілістичних дослідженнях, присвячених розгляду

правової природи документарних цінних паперів і особливостей

правового регулювання аналізованих відносин

. Їх введення в

правовий вжиток і термінологічний зв’язок з такими різновидами

речових прав, як право власності, держання та володіння, поясню-

ються домінуванням у цивілістиці теорїї документарних цінних

паперів. Однак закріплення положеннями ЦК права володіння як

окремої категорії речових прав на чуже майно (положення глави 31

не містять обмежень стосовно об’єктів права володіння, тому ними

можуть бути як рухомі, так і нерухомі речі) може призвести до

термінологічної плутанини, що є неприпустимим. Разом з тим,

для позначення статусу особи, яка має комплекс прав, посвідчених

цінним папером, хоча б на рівні доктринальних досліджень, назріла

необхідність оперувати єдиною термінологією. Якщо вживання

термінів «власник» або «володілець» можливе для позначення

прав на документарні цінні папери, то стосовно бездокументарної

форми їх випуску та обігу його доречність викликає сумнів. Вихо-

дячи з наведеного, найбільш універсальними для термінологічного

позначення суб’єкта, який має (або набуває) право здійснення

посвідчених цінними паперами майнових прав, слід вважати тер-

міни «правоволоділець», «правонабувач», «управоможена особа»

в необхідному контексті. Доцільність їх застосування для терміно-

логічної персоніфікації управоможеного суб’єкта обумовлена тим,

що вони дозволяють без певних обмовок позначити його правовий

статус щодо відповідних комплексів прав, посвідчених докумен-

тарними або бездокументарними цінними паперами. Застосування

цього терміна відповідає необхідному ступеню універсальності

його вживаності, оскільки він підлягає однаковому застосуванню

для посвідчення прав управоможених осіб у правовідносинах, які

виникають з приводу як документарних, так і бездокументарних

цінних паперів. Термін найбільшою мірою відповідає особли-

востям правової природи обох можливих форм випуску та обігу

Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / Под ред. проф.

Е. А. Суханова. – М.: ЮрИнфоР, 1996. – С. 78–80.

цінних паперів. Беручи ж до уваги встановлену положеннями

актів цивільного законодавства України можливість виникнення

права власності на цінні папери, стосовно документарної форми

їх випуску та обігу припустимим є використання в необхідному

контексті терміна «власник» документа. Розглянемо специфіку

бездокументарних цінних паперів, виходячи із основних засад

запропонованої інструментальної концепції.

Механізм функціонування в цивільному обороті бездокумен-

тарних цінних паперів, без сумніву, має інструментальну специфі-

ку. Адже пред’явлення документа (через його відсутність у формі

традиційного паперового документа) замінено на більш сучасні

засоби правової техніки, що забезпечують не тільки виникнення,

передачу і здійснення відповідних майнових прав, але і особливий

(публічно забезпечений) порядок легітимації управоможеної осо-

би в межах функціонування Національної депозитарної системи

України. Одним із таких новітніх правових засобів у зазначеній

сфері є, зокрема, особливий рахунок у цінних паперах, який за-

безпечує фіксацію та отримання в необхідних випадках правової

інформації про правоволодільців. Бездокументарна форма випуску

цінних паперів характеризується відсутністю паперового носія цієї

інформації. А відтак необхідність пред’явлення цінних паперів для

здійснення посвідчених ними майнових прав на сьогоднішній день

має суттєве значення тільки для документарної форми їх випуску.

Крім того, ця ознака дає можливість акцентувати увагу на значенні

цінного папера як інструмента лише здійснення цього права, тобто

дає підстави констатувати їх інструментальне значення в забез-

печенні одного із найбільш значущих аспектів функціонування

цінних паперів у цивільному обороті. Втративши універсальність,

розглядувана ознака втратила своє вирішальне значення для визна-

чення правової природи всіх форм випуску цінних паперів. Разом з

тим, обґрунтований у період становлення і розвитку документарної

концепції цінних паперів висновок щодо тісного правового зв’язку

між документом і посвідченим ним майновим правом у сучасних

умовах не втрачає актуальності, хоча і підлягає коригуванню сто-

совно бездокументарної форми їх випуску та обігу. Наявність вка-

заного зв’язку визначає інструментальну роль всіх форм випуску і

обігу цінних паперів не тільки в ході здійснення посвідчених ними

майнових прав, але і на інших стадіях функціонування механізму

правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Цей

зв’язок продовжує відігравати вагому роль у ході усвідомлення

специфіки правової природи цінних паперів, адже він визначається

обумовленим їх правовим режимом інструментальним поєднанням

майнового права (власне об’єкта і блага, бажаного для управомо-

женого суб’єкта) і водночас інструментом його правового закріп-

лення (документа або облікового запису), що забезпечують його

здійснення. Констатація актуальності висловлених правниками

минулого висновків щодо природи цього зв’язку і врахування його

значення в ході пошуку шляхів розв’язання поставленої проблеми

є визначальним моментом у обґрунтуванні запропонованої інстру-

ментальної концепції цінних паперів і свідченням доктринального

наступництва основних положень, на яких вона заснована. Адже

саме наявність цього зв’язку визначає специфіку механізмів виник-

нення, передачі, здійснення і захисту майнових прав, посвідчених

цінними паперами, і пояснює несумісність (але лише на перший

погляд) поєднання майнового блага (посвідченого цінним папе-

ром майнового права) і інструмента його правової формалізації.

Запропонований нижче фрагментарний огляд і подальший аналіз

вказаних аспектів правового буття посвідчених цінними паперами

майнових прав у подальшому, із врахуванням їх інструменталь-

ної ролі у вказаних механізмах, має кінцевою метою комплексне

обґрунтування обстоюваної концепції.

Специфіку правової природи цінних паперів як документів,

що мають істотне значення або для виникнення, або для передачі,

або для здійснення посвідчених ними майнових прав, тобто є інс-

трументом забезпечення їх правового буття, вперше підкреслив

Н. Й. Нерсесов

. Ця вдала сентенція на час написання його праці

стосувалась лише документарних цінних паперів, але з певними

застереженнями (і з урахуванням запропонованого інструменталь-

ного підходу) підлягає поширенню і на бездокументарну форму

їх випуску та обігу. Вживаний правником сполучник «або» в ході

його буквального тлумачення нині припускає помилкове його

сприйняття як зазначення альтернативності ролі документа або

для виникнення, або для передачі, або для здійснення відповідного

права. Тому для надання наведеному твердженню логічної і тексту-

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 141.

ально-термінологічної завершеності в сучасній його інтерпретації

слід уживати єднальний сполучник «і». Враховуючи це зауваження

і виходячи з інструментальних особливостей їх правової природи,

цінні папери мають суттєве юридичне значення і для виникнення,

і для передачі, і для здійснення посвідчених ними майнових прав.

У наведеному висновку Н. Й. Нерсесова чітко прослідковується

інструментальне призначення цінних паперів для посвідчення май-

нових прав, що, власне, і визначає їх особливу роль у механізмах

їх виникнення, передачі і здійснення.

Роль цінних паперів як об’єкта-інструмента – форми фіксації

і посвідчення майнового права, оформлення якого є передумо-

вою його виникнення, стає очевидною. Тісний правовий зв’язок

і залежність між цінним папером і посвідченим ним майновим

правом обумовлює особливості механізму його виникнення. Вони

полягають у тому, що без оформлення і емісії цінного папера не

можуть виникнути і емісійно-посвідчувальні правовідносини,

елементом змісту яких є посвідчене ним майнове право. Матеріаль-

но-правове (конститутивне, за М. М. Агарковим) значення цінного

папера для виникнення заснованого на його емісії правовідношен-

ня обумовлює необхідність захисту документа від підробки, що

забезпечується закріпленням додаткових нормативних вимог щодо

його форми. Вони полягають у необхідності дотримання порядку

особливого поліграфічного виконання бланка його сертифіката, а

також встановленням жорстких правил їх виготовлення та реалі-

зації і державного контролю у цій сфері. Встановлення цих вимог

законодавства щодо належного оформлення цінних паперів як

документів обумовлюється їх інструментально-посвідчувальним

значенням і відносно тривалим строком участі в цивільному обо-

роті (їх циркуляції), визначеним умовами їхнього випуску та обігу.

Адже за умови їх оформлення з урахуванням менш жорстких пра-

вил, установлених для оформлення більшості інших документів,

що забезпечують фіксацію майнових прав (наприклад, договорів),

не виключена їх підробка. Спрощеність правил оформлення до-

говору обумовлена тим, що, на відміну від механізму здійснення

посвідченого цінним папером майнового права, договір не підля-

гає обов’язковому пред’явленню боржнику, і тим паче цей факт

не зобов’язує його виконати зобов’язання, підставою виникнення

якого є цей документ. Частина 1 ст. 196 ЦК України передбачає, що

обов’язкові реквізити і форма цінного папера, а також необхідність

виконання інших вимог встановлюються законом. Такі вимоги

полягають у передбаченій законодавством необхідності застосу-

вання для оформлення документарних цінних паперів спеціальних

бланків сертифікатів, а також у визначенні особливого порядку їх

видачі, обліку, зберігання та знищення. Цей порядок закріплений

положеннями Інструкції про порядок видачі, обліку, зберігання

та знищення бланків сертифікатів іменних цінних паперів, затвер-

дженої рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового

ринку № 156 від 30 липня 1999 року

. Крім того, чинне законо-

давство України визначає вимоги стосовно форми і реквізитів

кожного окремого різновиду цінних паперів, особливості порядку

емісії більшості з них, їх участі в цивільному обороті, випадки

обмеження їх випуску в необхідних випадках. Наприклад, рекві-

зити сертифікатів облігацій визначаються положеннями ч. 8 ст. 7

Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». Механізм

виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами, забез-

печує їх появу в цивільному обороті як оборотоздатного об’єкта-

інструмента посвідчення майнових прав. При втіленні емітентом

у цінному папері видових модельних схем побудови майнових

прав, які вони згодом повинні посвідчувати, права на цінний па-

пір характеризуються невизначеністю їх правового стану. Одна з

таких схем полягає в тому, що посвідчене документарним цінним

папером майнове право у певний момент уже формалізоване у

відповідному документі (що фактично є особливою письмовою

формою односторонньо-управоможуючого правочину емітента),

але права на нього ще не виникли до моменту його випуску в обіг.

Унікальність вказаної ситуації полягає в тому, що остаточне її

визначення з точки зору бажаних для суб’єктів емісійно-посвідчу-

вальних відносин наслідків — встановлення прав на цінний папір,

здійснюється в ході його емісії. У її межах, окрім здійснення інших

процедурно визначених юридичних актів, має місце узгодження

волевиявлення емітента і першого набувача прав на цінні папери

шляхом здійснення зустрічних юридично вагомих дій, наслідки

вчинення яких визначають момент набуття документом правового

значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав.

У зв’язку з наведеним постає проблема віднесення до числа до-

кументарних цінних паперів документів, у яких форма і реквізити

Офіційний вісник України. – 1999. – № 35. – Ст. 1819.

відповідного їх різновиду дотримані, але допущені інші порушення

порядку їх випуску в цивільний оборот. Є підстави твердити, що

вирішувати це питання слід з урахуванням характеру порушення

і положень законодавства про цінні папери, які закріплюють особ-

ливості порядку оформлення і випуску в обіг кожного окремого

їх різновиду і міри відповідальності за недотримання визначених

ними вимог. За загальним правилом, цінний папір, випущений

у цивільний оборот із порушенням встановленого їх правовим

режимом порядку, не може визнаватись об’єктом цивільних прав.

В окремих випадках, за наявності спору, при відсутності в зако-

нодавстві санкцій за несуттєві порушення, враховуючи належне

виконання інших, більш суттєвих вимог законодавства, суд може

визнати документ цінним папером. Зокрема, на практиці відомі

випадки, коли віддрукований українською мовою бланк цінного

папера заповнювався російською, хоча законодавство виключає

можливість мовних розбіжностей між назвою документа (сто

совно чека, наприклад, чековою міткою) і іншими реквізитами.

Ці і подібні незначні порушення порядку оформлення цінного

папера не повинні впливати на можливість його віднесення до

розглядуваних об’єктів цивільних прав. Визначення можливості

або неможливості віднесення документа до цінних паперів може

здійснюватись і без застосування судової процедури розгляду

спору. Відповідно до положень п. 1) ст. 8 Закону України «Про

державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

Державна

комісія з цінних паперів та фондового ринку уповноважена робити

висновки щодо можливості віднесення цінних паперів до того чи

іншого їх виду, визначеного положеннями актів чинного цивіль-

ного законодавства України.

Тісний правовий зв’язок між документом і посвідченим ним

майновим правом обумовлює значення цінного папера як об’єкта-

інструмента його передачі. Як слушно зазначає з цього приводу

Н. Л. Клик, «з появою у середньовіччі інституту цінних паперів

пов’язана якісно нова мобільність майнових прав, і, незважаючи

на постійно зауважувану нерозривність речового і зобов’язального

начал у класичному цінному папері, варто відзначити підпорядко-

ваність в ній речового елемента зобов’язальному з урахуванням

самого призначення документа — полегшити передачу майнових

Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.

прав вимоги від однієї особи до іншої»

. Посвідчене документар-

ним цінним папером майнове право як кінцевий об’єкт правового

інтересу учасників емісійно-посвідчувальних правовідносин не

може бути передане у відриві від його матеріального носія — блан

ка сертифіката документарного цінного папера або без звернення

до здійсненого зберігачем облікового запису для бездокументарної

форми їх випуску. Існування декількох видів цінних паперів за-

лежно від способу легітимації управоможеної особи обумовлює і

специфіку регламентації відповідних способів їх передачі. Спосіб

передачі цінного папера залежить від способу легітимації управо-

моженої особи. Пред’явницькі документи передаються простим

врученням документа відчужувачем набувачеві «із рук у руки».

Відповідно майнові права, посвідчені документами на пред’явника,

підлягають передачі в максимально спрощеному порядку, подібно-

му до традиції речей. Передача інших окремих їх видів є, навпаки,

інструментально ускладненою порівняно з пред’явницькими до-

кументами. Так, цінні папери, в яких позначене ім’я їх власника

(іменні та ордерні), передаються шляхом здійснення індосаменту.

Зокрема, положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про цінні папери

і фондовий ринок» визначають, що іменні цінні папери переда-

ються у порядку, встановленому законами України. Механізм

передачі іменних документарних цінних паперів масових емісій

ускладнюється необхідністю звернення до реєстратора з вимогою

переведення посвідчених цінними паперами майнових прав на но-

вого правонабувача на підставі вчинення відповідного правочину

(наприклад, купівлі-продажу).

Для передачі ордерних цінних паперів (зокрема, векселя, коно-

самента і складського свідоцтва) управоможеною особою застосо-

вується індосамент (ч. 4 ст. 4 вказаного Закону). Він здійснюється

на зворотному боці сертифікатів ордерних цінних паперів і є

прикладом такого додаткового інструментального ускладнення ме-

ханізму передачі посвідчених ними майнових прав. У останньому

значенні ордерний цінний папір постає носієм правової інформації

стосовно цілої низки можливих односторонніх актів передачі права

вимоги здійснення посвідчених ним майнових прав. У цьому ас-

пекті ордерний документ виконує роль об’єкта-інструмента, який

Клык Н. Л. Эволюция имущественных прав и ценные бумаги // Цивилистиче-

ские исследования. – Вып. 1: Сб. науч. тр. памяти проф. И. В. Федорова / Под ред.

Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. – М.: Статут, 2004. – С. 249.

є «формою-носієм» правової інформації стосовно «безперервності

ряду індосаментів», що має особливе правове значення і наслідки

(ч. 5 ст. 197 ЦК України). Слід зазначити деяку неузгодженість

положень вказаного Закону і ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 197

ЦК України права, посвідчені іменним цінним папером, передають-

ся в порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії).

Беручи до уваги наведене, перехід майнового права, посвідченого

цінним папером до інших осіб, неможливий без належної передачі

документа або звернення до зберігача з вимогою переоформлення

здійсненого ним облікового запису. Таким чином, механізм пере-

дачі майнових прав, посвідчених цінними паперами, визначений

їх інструментальним призначенням у ньому.

Цінний папір використовується як об’єкт-інструмент здійснення

посвідченого ним майнового права, тобто виконує інструменталь-

ну роль у механізмі правореалізації. Значення цінних паперів для

здійснення посвідчених ними майнових прав досить докладно

обґрунтував М. М. Агарков

. Правовий режим документарних

цінних паперів визначає пред’явлення документа юридично ваго-

мою дією, без якої здійснення посвідчених ними майнових прав є

неможливим. У період повного домінування концепції докумен-

тарних цінних паперів вона протягом тривалого часу визначала

їх сприйняття як документів, пред’явлення яких є необхідним

для реалізації посвідчених ними майнових прав. Жодна з відомих

цивільному обороту інших категорій документів (наприклад, ок-

ремі види правоустановлюючих) не має такого особливо рельєфно

вираженого інструментального призначення. Адже в результаті

здійснення або нездійсненності цих прав цінні папери втрачають

значення об’єкта-інструмента їх посвідчення, а відтак уже не

можуть розглядатись як «повноцінні» об’єкти цивільних прав у

загальноприйнятому їх розумінні. При настанні нездійсненності

посвідчених цінними паперами майнових прав у межах нормаль-

ного розвитку емісійно-посвідчувальних відносин вони можуть

набувати значення звичайних боргових документів (наприклад,

ощадні сертифікати збанкрутілого банку або облігації господар-

ського товариства-банкрута). Як «справжні» цінні папери вони роз-

глядатись уже не можуть, оскільки втрачають оборотоздатність і не

посвідчують право вимоги повернення відповідної грошової суми

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – 165 с.

і обумовлених умовами їх випуску відсотків у межах механізмів

правореалізації, визначених встановленим для них правовим ре-

жимом. Після повної реалізації (часткова реалізація не призводить

до їх погашення) посвідчених цінними паперами майнових прав

вони вже не легітимують правоволодільця стосовно їх емітента.

Документарні цінні папери можуть мати лише характер обліко-

вих документів (що актуально для суб’єктів підприємництва),

а за умови зацікавленості у володінні ними іншими суб’єктами

(наприклад, як об’єктом колекціонування) за правовим режимом і

природою підлягають повному ототожненню з рухомими речами.

Однак усталене правило стосовно зберігання емітентом погашених

документарних цінних паперів як облікових документів свідчить на

користь збереження їх інструментального (у цьому разі лише дока-

зового) значення і надалі. Адже будь-який документарний цінний

папір, після здійснення управоможеною особою посвідченого ним

майнового права, як правило, протягом певного часу зберігається

емітентом як доказ факту виконання ним свого обов’язку. Крім

цього, правило щодо вилучення сертифіката погашеного докумен-

тарного цінного папера емітентом взамін виконання на користь

правоволодільця обов’язку, що кореспондує посвідченому ним

майновому (частіше зобов’язальному) праву, має характер звичая,

а у сфері підприємництва — звичая ділового обороту (ст. 7 ЦК

України). Звичай (у значенні звичаєвої норми)

, з точки зору його

місця в механізмі правового регулювання приватноправової сфери,

підлягає розгляду як універсальний ненормативний регулятор, а

тому має аналогічне призначення і в механізмі (динамічній струк-

турі) правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин.

Застосування вказаного усталеного правила поведінки забезпечує

емітенту мінімізацію (або повне в

иключення можливості настан-

ня) ризику повторного виконання його обов’язку, що кореспон-

дує посвідченому цінним папером майновому праву. Крім цього,

обґрунтована М. М. Агарковим конститутивність цінних паперів,

Термін «звичай» усталено використовується в юриспруденції для позначення

звичаєвої норми і звичаєвої поведінки. Див.: Зыкин И. С. Обычаи и обыкновения в

международной торговле. – М.: Междунар. отношения, 1983. – С. 13; Поротиков А. И.

Обычай в гражданском обороте // Обычай в праве: Сборник. – СПб.: Юрид. центр Пресс,

2004. – С. 235–236; Титарчук А. А. Обычай и право (вопросы взаимосвязи и взаимо-

действия): Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 01. – Х., 1995. – С. 26; Щокіна О. О. Право-

вий звичай міжнародної торгівлі як джерело міжнародного приватного права: Дис...

канд. юрид. наук: 12.00.03. –Х., 2005. – С. 30.

що обумовлює необхідність застосування вказаного правила як

звичаю, також додатково ілюструє їх інструментальне призначення

в ході припинення посвідчених ними майнових прав, що також є

унікальним для приватноправової сфери.

Цінний папір як об’єкт-інструмент має істотне значення не

тільки для виникнення, передачі і здійснення посвідченого ним

майнового права, а й для його припинення. Тісний правовий зв’язок

між документом і правом обумовлює специфіку припинення остан-

нього. При здійсненні майнового права, посвідченого документом,

воно припиняється, а цінний папір з цього моменту не підлягає роз-

гляду як об’єкт цивільних прав (погашається), втрачаючи значення

інструмента його посвідчення. Термін «погашення» найчастіше

використовується для позначення припинення майнових прав,

посвідчених окремими видами боргових цінних паперів (облігація-

ми, казначейськими зобов’язаннями, депозитними сертифікатами

тощо). З цього моменту цінний папір не підлягає циркуляції в

цивільному обороті. При цьому за ним зберігається значення до-

кумента (наприклад, погашений ощадний (депозитний) сертифікат

має характер облікового бухгалтерського документа). Погашений

документарний цінний папір може бути використаний і в інших

цілях (наприклад, як об’єкт колекціонування). В цьому разі він не

може розглядатись як документ, що посвідчує і забезпечує оборо-

тоздатність відповідного майнового права, а має значення рухомої

речі. Правова природа документарних цінних паперів визначає

можливість застосування такого поширеного в речових охороню-

вальних правовідносинах речово-правового способу захисту права

власності, як віндикаційний позов. Це дає підстави розглядати цін-

ні папери і як об’єкт-інструмент захисту посвідченого ними май-

нового права. Моментом припинення існування бездокументарних

цінних паперів є анулювання глобального сертифіката, оформлено-

го на весь їх випуск, і здійснених зберігачем відповідних облікових

записів. Усі ці особливості окремих аспектів здійснення майнових

прав, посвідчених як документарними, так і бездокументарними

цінними паперами, зумовлюють необхідність окремо зупинитись

на правовій природі останніх. Поява бездокументарних цінних

паперів поставила перед цивілістикою нову проблему — пояснити

не тільки правову природу, але й напрацювати і обґрунтувати з до-

статнім ступенем мотивації новітній загальнотеоретичний підхід,