Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

501

правовідносин, що мають значення юридичних фактів, матимуть

характер незавершеного юридичного складу.

Як форма односторонньо-управоможуючого правочину, що

вчиняється емітентом одноособово з метою управоможення першо-

го і наступного правонабувачів, постає сертифікат документарного

цінного папера або глобальний сертифікат, оформлення якого опо-

середковує легітимність формування і подальшого функціонування

в Національній депозитарній системі здійснених зберігачем обліко-

вих записів для бездокументарної форми їх випуску та обігу. Лише

за умови виконання нормативних вимог щодо їх форми і реквізитів

цінні папери набувають обстоюваного подвійного (дуалістичного)

значення — об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав.

У цьому значенні цінні папери забезпечують знеособлення пра-

вового зв’язку (на відміну від договірних відносин, у межах яких

він чітко персоніфікований) між емітентом-боржником, і не тільки

першим, але і — що особливо важливо — наступними набувачами

прав на цінні папери.

Відсутність обов’язку письмово повідомити боржника про

кожну заміну кредитора, характерного для договірної передачі прав

вимоги (ч. 2 ст. 516 ЦК України), обумовлює підвищену обігово-

здатність (транзитивність) цінних паперів. Остання забезпечується

уречевленням майнових прав у конструкції документарних цінних

паперів (що забезпечує можливість їх функціонування в межах

речових, абсолютних відносин) або шляхом їх електронної фор-

малізації у здійснених зберігачем облікових записах. Транзитив-

ність цінних паперів через договірні механізми їх передачі і участі

в інших майнових відносинах забезпечує в кінцевому підсумку

універсальну оборотоздатність посвідчених ними майнових прав,

що не є характерною для їх можливого первісного установлення в

межах договірних (зобов’язальних, а тому відносних) відносин. Та-

ким чином, обіговоздатність цінних паперів як одна із їх основних

інструментальних характеристик в кінцевому підсумку забезпечує

оборотоздатність посвідчених ними майнових прав.

Специфіка механізму реалізації посвідчених цінними паперами

майнових прав (правореалізації) обумовлена дуалізмом їх правової

природи. Механізм здійснення права власності на документарні

цінні папери має суттєву юридичну своєрідність з точки зору

502

специфіки здійснення правоможностей, що становлять його зміст.

Документарні цінні папери являють собою документи, які посвід-

чують відповідні права, що мають завжди майновий і не завжди

речовий характер. У цьому полягає одна з основних відмінностей

юридичної природи та правових режимів цінних паперів з одного

боку, і речей — з другого. Це спостереження дає змогу відзначи

ти особливості здійснення правоможностей, що становлять зміст

права власності на цінні папери. Стосовно документарних цінних

паперів правоможності володіння, користування і розпоряджен-

ня підлягають реалізації у правовідношенні, об’єктом якого є

документ як об’єкт речових прав. Проте не всі три «класичні»

правоможності, що становлять право власності на документар-

ний цінний папір як об’єкт цивільних прав, мають автономний

характер. Правоможність користування не характеризується такою

автономією. Адже вилучати корисні властивості документарного

цінного папера, як об’єкта-інструмента посвідчення майнових

прав, можливо лише в межах зобов’язальних відносин шляхом

пред’явлення його до виконання зобов’язаній по ньому особі —

його емітенту. Відносини з приводу бездокументарних цінних па-

перів взагалі позбавлені речового характеру. Виконання обов’язку

емітента за цінним папером може бути повним із подальшим його

погашенням (у цьому разі зобов’язання, що виникає внаслідок

емісії цінного папера, припиняється належним виконанням) або

частковим (наприклад, виплата поточних відсотків або дивідендів,

реалізація права акціонера на управління, на інформацію тощо).

Часткове виконання емітентом свого обов’язку не призводить до

припинення емісійно-посвідчувальних відносин. Однак у всіх ви-

падках реалізація посвідчених цінними паперами майнових прав,

виходячи із зазначеної вище особливості характерного для них

правового режиму, підкорятиметься положенням зобов’язального

права і спеціальних норм, що забезпечують правове регулювання

відносин у сфері їх випуску та обігу.

Механізм здійснення посвідчених цінними паперами майнових

прав функціонує в межах зобов’язальних правовідносин і харак-

теризується такою рисою, як необхідність пред’явлення докумен-

тарного цінного папера (або задіяння Національної депозитарної

системи стосовно бездокументарних цінних паперів) у ході звер-

503

нення до емітента з вимогою про виконання ним прийнятих на себе

зобов’язань. Цьому механізму притаманна юридична своєрідність,

з огляду на специфіку реалізації правоможностей, що визнача-

ють зміст майнових прав, посвідчених цінними паперами. Право,

структуру якого становлять правоможності, засновані на обов’язку

іншої особи (емітента), вчинити комплекс дій (обов’язок пасивного

характеру, як правило, не кореспондується майновому праву, що

становить зміст цінного папера) не може визнаватися автономним

такою мірою, як речове право (наприклад, право власності на

річ). Адже його здійснення полягає в реалізації зобов’язальних,

корпоративних або речових правоможностей, визначених у змісті

посвідчених цінними паперами майнових прав.

У механізмах правореалізації, що застосовуються у сфері ви-

пуску та обігу документарних цінних паперів, основне значення

мають зобов’язальні (і відповідно інструментально-допоміжне

значення — речові) правоможності. Цей висновок обґрунтовуєть

ся, по-перше, можливістю заміни речових прав на цінний папір

зобов’язальними в разі переведення випуску документарних цін-

них паперів у бездокументарну форму і подальшому врахуванні

прав на них у Національній депозитарній системі України. По-

друге — відсутністю конструкцій цінних паперів, що посвідчують

виключно речові права. По-третє — поєднанням у змісті майнових

прав, посвідчених окремими видовими конструкціями цінних

паперів, речових і зобов’язальних прав, яке має місце всього в

кількох випадках (коносамент і складське свідоцтво). Правомож-

ності зобов’язального характеру, навпаки, реалізуються в межах

змісту як документарних, так і бездокументарних цінних паперів

більшості їх видових конструкцій, відомих цивільному обороту

України. Виходячи з цього, при розгляді особливостей здійснення

прав і обов’язків, що становлять зміст емісійно-посвідчувальних

правовідносин, як правило, визначальне правове значення мають

правоможності зобов’язального характеру. Правоможності речо-

вого характеру мають щодо них інструментально-підпорядковане

значення і у відриві від них втрачають будь-який сенс.

У правовідносинах, заснованих на функціонуванні бездокумен-

тарних цінних паперів, «право на папір» (з урахуванням очевидної

умовності такого найменування, оскільки папір фізично не існує)

504

трансформовано і має не речовий, а зобов’язально-депозитарний

характер, реалізуючись у межах організаційних (однак усе ж

цивільних) правовідносин. Конструктивна побудова цього права

визначає особливості здійснення «прав з папера» — майнових

прав, посвідчених бездокументарними цінними паперами. Адже

всі вказані категорії прав і кореспондуючих їм обов’язків учасників

Національної депозитарної системи реалізуються в межах емісій-

но-посвідчувальних відносин особливого виду. Їх специфіка обу-

мовлена створенням певного договірно-організаційного механізму

забезпечення їх випуску та обігу в межах спеціально створеної

Національної депозитарної системи України за наявності особли-

вого (посиленого) державного контролю за його функціонуванням.

Механізм здійснення майнових прав, посвідчених бездокумен-

тарними цінними паперами, можна окреслити таким чином. Він

заснований на праві вимоги управоможеної за бездокументарним

цінним папером особи до відповідного зберігача (депозитарія)

здійснювати весь комплекс передбачених законодавством дій по

обслуговуванню рахунка в цінних паперах. На підставі належним

чином оформленого глобального сертифіката та інших необхідних

документів (рішення про випуск цінних паперів, положення про їх

випуск та обіг, документи, що свідчать про державну реєстрацію

самого емітента, емісії цінних паперів тощо) депозитарні установи

(депозитарії і зберігачі) і емітент укладають депозитарний договір

і на його підставі відкривають емітенту рахунок у цінних паперах.

Взагалі структура організації функціонування Національної депо-

зитарної системи споріднена зі структурою банківської системи.

Зокрема, правовідносини між Національним депозитарієм та збері-

гачами є подібними до відносин, що виникають між Національним

банком України та іншими банками.

В одному з можливих значень цінні папери постають як особли-

вий об’єкт-інструмент, застосування якого забезпечує мінімізацію

низки ризиків (вірогідності настання певних небажаних наслідків)

у ході здійснення посвідчених ними майнових прав. Більш того,

вірогідність настання окремих негативних наслідків навіть уне-

можливлюється за рахунок встановлення особливих нормативних

механізмів здійснення посвідчених цінними паперами майнових

прав. Зокрема, механізм випуску та обігу цінних паперів у бездо-

кументарній формі виключає ризик їх підробки або несанкціо-

505

нованого виходу з володіння власника, можливий для паперових

документів. Проблематика зниження або повного усунення ризиків

суб’єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин у ході здійс-

нення належних їм майнових прав і виконання обов’язків повинна

бути постійним предметом уваги науковців. Прогнозування таких

ризиків дає змогу не тільки уникнути можливих негативних наслід-

ків їх настання, але і висловити пропозиції стосовно подальшого

вдосконалення чинного законодавства України про цінні папери.

Суттєву специфіку має механізм передачі майнових прав, по-

свідчених цінними паперами (механізм правопередачі). Правовий

режим цінних паперів визначає особливості передачі прав на цінні

папери і, як наслідок, зміни управоможених суб’єктів емісійно-

посвідчувальних відносин, що в кінцевому підсумку шляхом їх

обіговоздатності забезпечує оборотоздатність посвідчених ними

майнових прав. Цей порядок залежить від форми випуску цінних

паперів і обумовленого їх видом способу легітимації управомо-

женої особи. Положення актів чинного цивільного законодавства

України не передбачають можливості заміни зобов’язаної в до-

сліджуваних правовідносинах особи — їх емітента. У період обігу

цінного папера емітент (навіть за згодою кредитора — власника

цінного папера і за наявності попередньої домовленості з новим

боржником) не має права перевести свій борг на іншу особу.

Недопустимість зміни суб’єктного складу розглядуваних пра-

вовідносин на стороні емітента в ході функціонування в цивіль-

ному обороті як документарних, так і бездокументарних цінних

паперів цілком зрозуміла. Адже якщо це відбувається, то тоді не

виключена ситуація, за якої той самий цінний папір може стати

об’єктом зобов’язального правовідношення, в якому беруть участь

дві зобов’язані особи, правове становище яких є спірним. Цей

висновок відповідає обстоюваному підходу, відповідно до якого

юридично вагомі дії емітента, наслідком яких стає оформлення до-

кументарного цінного папера, є односторонньо-управоможуючим

правочином, письмовою формою якого постає його сертифікат.

Стосовно документарних цінних паперів масових емісій такі мір-

кування базуються на тому, що закріплення низки відомостей щодо

індивідуалізації емітента в самому тексті документа входить до

складу виготовлених друкарським способом (а отже незмінних не

тільки юридично, а й технічно) обов’язкових реквізитів. Відповід-

506

но до положень ч. 2 ст. 196 ЦК України документ, який не містить

обов’язкових реквізитів (і передусім відомостей, що індивідуалі-

зують їх емітента, — вказівки імені стосовно фізичних або найме

нування для юридичних осіб) і не відповідає встановленій для них

формі, не є цінним папером. Відсутність у цінному папері вказівки

імені або найменування їх емітента в усіх випадках призводить до

неможливості визнання документа цінним папером. У цінних па-

перах, що випускаються в індивідуальному порядку (вексель, чек,

коносамент, складське свідоцтво та ін.), ім’я або найменування їх

емітента не подається в тексті документа друкарським способом,

а найчастіше вказується їх емітентом шляхом заповнення цього

реквізиту «від руки». У цьому разі також діє загальне правило щодо

обов’язковості вказівки імені або найменування емітента в тексті

документарного цінного папера і заборони його заміни в період

обігу цінних паперів індивідуальних емісій.

Запропонований підхід до вирішення розглядуваної проблеми

підлягає поширенню і на бездокументарні цінні папери. Як об’єкт

цивільних прав цінні папери всіх допустимих чинним законо-

давством форм їх випуску (документарної і бездокументарної)

підпадають під дію єдиного правового режиму. Переведення бор-

гу емітентом у досліджуваних зобов’язальних правовідносинах

потенційно можливе шляхом внесення нових даних щодо особи

нового боржника у здійснений зберігачем обліковий запис. Ця дія

не викликає складнощів із погляду юридико-технічних прийомів

її вчинення, однак є неприпустимою. Поширення наведеного вище

загального висновку стосовно неможливості заміни емітента на

бездокументарні цінні папери заснована на аналізі положень спе-

ціального законодавства, що регулюють відносини в зазначеній

сфері. Зокрема, однією із законодавчо встановлених особливостей

цінних паперів (як документарних, так і бездокументарних) є мож-

ливість їх конвертації. Відповідно до п. 1.1 Положення про порядок

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів конвертацією

є переведення іменних цінних паперів одного виду або форми ви-

пуску в інший вид або форму випуску. Стосовно документарної

форми випуску конвертація здійснюється шляхом їх знерухом-

лення. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про національну депози-

тарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в

Україні» знерухомлення цінних паперів — це переведення цінних

507

паперів, випущених у документарній формі, в бездокументарну

форму шляхом депонування їх сертифікатів у сховищах зберігачів

цінних паперів. Знерухомлені цінні папери відповідно до положень

зазначеного Закону згодом можуть знову набувати документарної

форми. Ця законодавчо закріплена можливість підлягає доктри-

нальному термінологічному визначенню як зворотна конвертація.

Відповідно, якщо припустити можливість зміни емітента випуще-

них у документарній формі і згодом знерухомлених цінних паперів,

то при їх зворотній конвертації персоналії боржника-емітента,

зафіксовані у змісті паперового документа, не збігатимуться, що

є неприпустимим.

Значення особливої конструкції, унікальної форми закріплення

майнових прав, у якій знаходять письмове вираження наслідки

здійснення односторонньо-управоможуючих правочинів не тіль-

ки зобов’язаних осіб (емітента), але іноді й управоможених за

документом осіб (адже індосамент здійснюється на звороті цього ж

паперового документа), завжди зберігається за документарним

цінним папером у ході його подальшого обігу в цивільному обо-

роті. Конструкція цінних паперів дає змогу в кінцевому підсумку

(після низки транзитних передач посвідчених папером майнових

прав) пов’язати формалізоване у документі волевиявлення емітента

і останнього набувача прав на нього. Таким чином, емісія цінного

папера як односторонньо-управоможуючий правочин емітента і

інший правочин (договір купівлі-продажу, міни, дарування, заповіт

тощо), на підставі якого остаточно набувались посвідчені ним

майнові права, стають взаємопов’язаними елементами єдиного

юридичного складу. Взаємоузгоджене поєднання в його межах

цих категорій правочинів, за умови відсутності визначених зако-

нодавчо вад, які призводять до їх недійсності в кожному випадку

передачі прав на цінні папери, спричиняють нівелювання зазвичай

персоналізованого в договірних відносинах правового зв’язку

між управоможеною і зобов’язаною особами. Його знеособлен-

ня за рахунок обіговоздатності цінних паперів і забезпечуваної

нею універсальної оборотоздатності посвідчених ними майнових

прав приводить до виникнення між ними особливих, як з точки

зору їх змісту, так і з урахуванням суб’єктного складу, емісійно-

посвідчувальних правовідносин. Їх специфіка полягає в тому, що

ці правовідносини можуть виникати між особами, які ніколи у

508

стосунки між собою не вступали (емітент і будь-який інший, після

першого, набувач прав на них). До настання моменту здійснення

посвідченого цінним папером майнового права його наявність

(завершеність) приводить лише до виникнення потенційного права

вимоги кожної управоможеної особи до боржника-емітента щодо

виконання відповідного його кореляційного обов’язку в період його

обігу в цивільному обороті. Остаточно реалізувати набуте право

вимоги до емітента шляхом застосування відповідного видового

механізму реалізації посвідченого цінним папером майнового

права зможе останній правонабувач.

Досліджуваний механізм правопередачі опосередковується

певною сукупністю взаємопов’язаних правочинів. У цьому аспек-

ті цінні папери постають як базова конструкція, видові варіації

якої покликані забезпечувати кілька альтернативних варіантів

передачі прав на іменні та ордерні (документарні) цінні папери

за допомогою передавального напису (індосаменту), що також

має значення одностороннього правочину. Але, на відміну від

односторонніх дій емітента, ці правочини можуть вчинятися пер-

шим і наступним набувачами прав на цінні папери. Відповідно

документарний цінний папір у значенні документа також постає

як особлива письмова форма такого правочину. Документ набуває

в цьому разі значення об’єкта-інструмента, що є носієм правової

інформації стосовно цілої низки правочинів по передачі посвід-

чених цінними паперами майнових прав. Наприклад, на звороті

векселя, що був переданий п’ять (десять тощо) разів, буде здійсне-

на відповідна кількість індосаментів. Враховуючи те, що кожний

індосамент, як і інший правочин, має не тільки певний зміст, який

полягає у здійсненні юридично значущих дій, але і форму, кожен із

п’яти (десяти) написів на звороті набуватиме правового значення

особливої письмової форми правочину. Тож, з одного боку, індо-

сований документарний цінний папір постає як об’єкт-інструмент,

що забезпечує незмінність зафіксованої у відповідному документі

односторонньої волі емітента на потенційне набуття посвідчених

ним майнових прав будь-яким законним правонабувачем протягом

всього часу його участі в цивільному обороті. З другого — дає

змогу одночасно зафіксувати на його звороті в письмовій формі

і всім зацікавленим особам відслідковувати згодом всі подальші

односторонні акти передачі посвідчених цінним папером майнових

509

прав з боку як першого, так і наступних правонабувачів. Жодна

інша цивілістична конструкція такого значення не має.

Особливістю правочинів, що забезпечують участь цінних папе-

рів у цивільному обороті, є певна їх залежність від форми випуску

та обігу. Однак ключовою інструментальною характеристикою,

що впливає на можливість чи, навпаки, неможливість відповідних

видових конструкцій цінних паперів бути об’єктом тих чи інших

договірних відносин, є зміст, обсяг, порядок здійснення та інші

властивості посвідчених ними майнових прав. Певну роль відіграє

також спосіб легітимації управоможеної особи і правова мета, до-

сягнення якої прагнуть сторони, здійснюючи правочин, — оплатна

чи безоплатна передача права власності на цінні папери. Виходя-

чи із цих загальнотеоретичних передумов, у емісійно-посвідчу-

вальних правовідносинах також можуть брати участь не тільки

безпосередні їхні учасники — управоможені і зобов’язані особи,

що набувають права й беруть на себе обов’язки відповідно, але й

інші суб’єкти. В одних випадках вони діють на користь третьої

особи (наприклад, договір на користь третьої особи — ст. 636

ЦК України), в інших можуть діяти в чужих інтересах, але мають

і власну зацікавленість (комісія — ст. 1011; доручення — ст. 1000;

комерційне представництво — ст. 243, ч. 2 ст. 1004; управління

майном — ст. 1029 ЦК України). Деякі інші суб’єкти можуть і не

бути учасниками розглядуваних договірних відносин, але все ж

здійснювати відповідні юридично вагомі дії. Це, наприклад, бать-

ки або інші законні представники неповнолітньої особи, а також

органи опіки і піклування, що дають згоду або дозвіл відповідно

на укладення ним правочину стосовно цінних паперів (ч. 4 ст. 32

ЦК України), адже цілком очевидним є те, що він виходить за межі

дрібних побутових правочинів.

Основним різновидом правочинів, що забезпечують індиві-

дуальне регулювання відносин, які виникають у процесі участі

цінних паперів у цивільному обороті, є договори, спрямовані на

передачу права власності. Правочинами, предметом яких є пере-

дача цінних паперів у власність, постають договори купівлі-про-

дажу (ст. 655 ЦК України), міни (ст. 715 ЦК України), дарування

(ст. 717 ЦК України), пожертви (ст. 729 ЦК України), ренти

(ст. 731 ЦК України), довічного утримання (догляду) (ст. 744

ЦК України) тощо. Це ілюструє широту і універсальність застосу-

510

вання договірних конструкцій як правового засобу забезпечення

участі цінних паперів у цивільному обороті.

Інструментальна своєрідність цінних паперів обумовлює й

особливості механізму захисту посвідчених ними майнових прав.

Поєднання в межах змісту емісійно-посвідчувальних правовід-

носин речових і зобов’язальних прав уможливлює застосування

цілої низки способів захисту прав і законних інтересів суб’єктів,

що беруть у них участь. Вказаний механізм характеризується на-

явністю окремих випадків нормативного звуження меж розсуду

управоможених осіб в ході використання відповідних засобів його

здійснення. Зокрема, межі розсуду власника цінних паперів на

пред’явника, що вибули з його володіння, стосовно застосування їх

віндикації обмежені можливістю витребування вказаних докумен-

тів лише в недобросовісного набувача. Правило про неможливість

віндикації в добросовісного набувача поряд із грошима і цінних

паперів на пред’явника встановлено положеннями ст. 389 ЦК Укра-

їни. Крім того, ЦК України, визначаючи правові наслідки появи

фізичної особи, яка була оголошена померлою, теж встановлює

особливості віндикації пред’явницьких цінних паперів. Відповідно

до положень ч. 2 ст. 48 ЦК України в разі появи фізичної особи,

яка була оголошена померлою, вона має право вимагати від осо-

би, що володіє її майном, його повернення, якщо воно збереглося

і безоплатно перейшло до неї після її оголошення померлою, за

винятком грошей та цінних паперів на пред’явника. Вказані обме-

ження обумовлені специфікою пред’явницьких цінних паперів, яка

полягає в їх спрощеній оборотоздатності (на зразок рухомих речей)

і можливості легкого вибуття із володіння власника.

Підвищений кредит довіри з боку потенційних інвесторів до

цінних паперів на пред’явника забезпечується не тільки правилом їх

обмеженої віндикації. Встановлений для них правовий режим пере-

дбачає застосування особливої процедури відновлення прав на втра-

чені цінні папери на пред’явника і векселі, передбаченої положення-

ми глави 7 розділу IV чинного Цивільного процесуального кодексу

України від 18 березня 2004 р. з наступними змінами. Показово, що

його положення (зокрема, статті 260, 261, 262 ЦПК України) містять

термінологічні звороти, у яких визначається можливість визнання

цінного папера на пред’явника або векселя недійсними. Це показовий