Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

461

збігу волі на його укладення в межах єдиного узгодженого між

його сторонами акту волевиявлення (з точки зору його форми він

може полягати і в зустрічних актах волевиявлення), при наявності

передбачених законом підстав може бути визнаний недійсним

тільки після завершення комплексу дій, достатніх для виникнення,

зміни чи припинення відповідних прав і обов’язків. На важливості

врахування волевиявлення первісних суб’єктів саме на встанов-

лення правовідносин, що виникають на підставі оформлення і

емісії цінних паперів, наголошує М. М. Агарков. З цього приводу

він пише, що «на практиці визначення того, чи належить документ

до цінних паперів, може в окремих випадках виявитися складним.

Вирішувати це питання необхідно після розгляду сукупності об-

ставин, що дають змогу судити про те, яка воля сторін, — бажали

вони зробити папір необхідним для здійснення вираженого в ньо-

му права чи ні. Полегшує завдання приналежність цінного папера

до такого типу, що звичайно розглядається в цивільному обороті

як цінний папір»

Механізм установлення посвідченого документарним цінним

папером майнового права, а відтак і порядок узгодження остаточ-

ного волевиявлення емітента і першого набувача прав на документ,

відрізняється від процедури укладення договору. Він складається

зазвичай із двох взаємоузгоджених, але самостійних актів — оформ-

лення документа шляхом укладення емітентом односторонньо-упра-

воможуючого правочину і його емісії вже як об’єкта-інструмента

посвідчення, конструкційно втіленого в його реквізитах майнового

права. Другим актом розглядуваного юридичного складу для цінних

паперів індивідуальних емісій є односторонній неформалізований

акт прийняття документа першим набувачем прав на нього, а для

цінних паперів масових емісій — їх розміщення шляхом укладення

відповідного, як правило, оплатного договору.

Цінний папір, оформлений емітентом з порушенням установ-

лених реквізитів і форми без акту його емісії шляхом прийняття

документа першим набувачем, не має наслідком виникнення по-

свідчених ним майнових прав. Виникає питання: чи може доку-

ментарний цінний папір визнаватися недійсним відразу після його

оформлення за умови недотримання встановлених реквізитів і

форми, чи це можливо лише після його емісії шляхом передачі

Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 11.

462

першому набувачу? Є підстави вважати, що документарний цінний

папір, який не відповідає вимогам законодавства через недотри-

мання встановлених реквізитів і форми, може бути визнаний не-

дійсним відразу після його оформлення. Теоретично це обумовле-

но конститутивністю документарного цінного папера, якщо взяти

до уваги потенційну можливість порушення прав перших і наступ-

них правонабувачів за ним. Адже їх конститутивність полягає в

їхньому значенні документів, володіння якими надає можливість

управоможеній особі звернутися до емітента з правом вимоги

виконати на її користь обов’язки, що кореспондують посвідченим

ними майновим правам. Несанкціоноване потрапляння недійсно-

го через недотримання встановленої законом форми і реквізитів

документарного цінного папера в цивільний оборот, з огляду на

його конститутивність, не виключає створення можливості виник-

нення несприятливих майнових наслідків як для першого, так і для

наступних (добросовісних) набувачів прав на нього. Найбільшою

мірою цьому ризику піддаються набувачі прав на цінні папери на

пред’явника, однак іменні й ордерні документи також можуть бути

об’єктом тих чи інших зловживань, наприклад, у разі фальсифіка-

ції імені управоможеної особи при здійсненні іменного чи ордер-

ного передавального напису (індосаменту) стосовно іменних чи

ордерних цінних паперів відповідно. Визнавати цінний папір нік-

чемним відповідно до положень актів чинного цивільного законо-

давства України немає підстав. Однак визнання документа недій-

сним (як такого, що не відповідає вимогам актів чинного законо-

давства щодо його форми) у судовому порядку і його вилучення у

емітента як до, так і в ході його емітування має превентивне зна-

чення. Превентивний спосіб захисту права власності у цивілісти-

ці охарактеризувала І. В. Жилінкова

. Нормативними підставами

для такого визначення наслідків невиконання вимог актів чинного

законодавства України стосовно форми і реквізитів документарних

цінних паперів слугуватимуть, попри їх термінологічну недовер-

шеність, ч. 1 ст. 218 і ч. 2 ст. 196 ЦК України.

Теоретично обґрунтованим і виправданим з точки зору право-

застосовної практики є визнання російським законодавством пра-

вочину по оформленню документарного цінного папера нікчемним

Див.: Жилінкова І. В. Превентивний спосіб захисту права власності // Вісник

Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 130–136.

463

за умови недотримання передбачених для його чинності вимог

щодо його реквізитів і форми. Ці положення враховують, що нік-

чемність правочину означає його недійсність незалежно від її

визнання судом (п. 1 ст. 166 ЦК Російської Федерації). Аналогічне

правило міститься й у ч. 2 ст. 215 ЦК України. Відповідно до по-

ложень нового ЦК України недотримання встановленої для них

форми і реквізитів призводить лише до невизнання документів

цінними паперами. Тож положення ч. 2 ст. 196 ЦК України є не-

послідовними з точки зору невизначеності таких наслідків вчинен-

ня цих дій, як подальша доля документа і переданих взамін май-

нових благ.

Закріплене положеннями п. 2 ст. 196 ЦК України правило про

те, що документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних

паперів і не відповідає формі, установленій для них, не є цінним

папером, дає змогу поставити ще одну проблему, що має не тільки

теоретичне, але і практичне значення. Це проблема визначення

подальшої юридичної долі документа, що, незважаючи на намір

сторін установити для нього правовий режим цінного папера, був

складений із порушенням наведених положень актів цивільного

законодавства України. Ця проблема була предметом розгляду в

цивілістиці. У ході надання пропозицій щодо шляхів її вирішення

були висловлені деякі судження, що заслуговують на увагу. Зокре-

ма, Ф. К. Савіньї зазначав, що «папери, не маючи формальної сили,

можуть бути доказом боргу»

. Д. О. Медведєв зауважує, що «при

відсутності строго формальних реквізитів, якими характеризуєть-

ся цінний папір, документ стає недійсним»

Розглянемо наслідки невиконання вимог чинного законодавства

щодо форми і реквізитів цінного папера на прикладі векселя, ма-

ючи на увазі те, що вексельні відносини на сьогоднішній день

досить поширені в цивільному обороті і врегульовані найдеталь-

ніше. Для положень вексельного законодавства властивим є вста-

новлення жорстких (з погляду правових наслідків їхнього недотри-

мання) вимог, що стосуються форми і реквізитів векселя. Особли-

во важливим є дотримання правил оформлення векселів при їхньо-

му використанні як засобу міжнародних платежів і розрахун-

ків. Н. Рассказова з цього приводу зазначає, що вексель, як інтер-

Савиньи Ф. К. Обязательственное право: Пер. с нем. – М.: Тип. А. В. Кудрявце-

вой, 1876. – С. 441.

Медведев Д. А. Вопросы ценных бумаг // Правоведение. – 1992. – № 1. – С. 114.

464

національний фінансовий інструмент, «повинен бути максимально

конкретним, однозначним у деталях, зрозумілим за змістом для

всіх учасників правовідносин, незалежно від їхньої приналежності

до того чи іншого економіко-правового середовища»

Попри досить високий ступінь розробленості і досконалість

національного вексельного законодавства порівняно з рівнем рег-

ламентації відносин, що виникають у сфері обороту інших видових

конструкцій цінних паперів, у правозастосовній практиці іноді

виникають судові суперечки, пов’язані з наслідками недотриман-

ня вимог щодо форми векселів. Ці наслідки закріплені в нормах

Уніфікованого закону про переказний і простий вексель (далі

Уніфікованого закону), заснованого на положеннях Женевської

конвенції від 7 червня 1930 р., особливості і межі дії якого визна-

чаються Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квіт-

ня 2001 р. Відповідно до ст. 2 Уніфікованого закону документ, у

якому відсутнє будь-яке з позначень, про які йдеться в попередній

статті

, не має сили переказного векселя. Таке формулювання по-

ложень наведеної статті Уніфікованого закону не виключає мож-

ливості при недотриманні вимог законодавства щодо встановлен-

ня в тексті векселя необхідних реквізитів порушувати питання про

дійсність посвідченої ним боргової вимоги. У цьому разі відноси-

ни, засновані на оформленні і емісії векселя, розглядатимуться не

виходячи із загальних засад вексельного права, а відповідно до

положень зобов’язального права. Визнання векселя таким, що не

має вексельної сили, може порушити права векселедержателя як

управоможеної у вексельних правовідносинах особи. Правовий

статус цієї особи залежно від виду векселя, стадії його обігу й

інших умов може придбати і ремітент, і індосант, і аваліст, і век-

сельний посередник

. Правовий інтерес вказаних осіб у розгляну-

тому випадку полягає у своєчасному задоволенні боржником-емі-

тентом посвідченої векселем боргової вимоги.

Пункт 1 ст. 1 Уніфікованого закону містить правило про те, що

найменування «вексель», як один з його основних реквізитів, по-

винно бути включеним у текст документа і вираженим тією ж

Рассказова Н. Вексель, номинированный в иностранной валюте, как объект

гражданского права // Хозяйство и право. – 2000. – № 3. – С. 17.

Попередня стаття закріплює вісім обов’язкових реквізитів векселя.

Бервено С. Н., Яроцкий В. Л. Правовое регулирование вексельного обращения

в Украине. – С. 84.

465

мовою, якою документ складений. Виходячи з цього, стосовно

векселя навіть розбіжність мови, якою викладені найменування

документа «вексель» та інші реквізити, що визначають його спе-

цифіку як видову конструкцію цінного папера, є підставою для

визнання його недійсним. Це пов’язано з тим, що в момент уста-

новлення вексельного правовідношення і при подальшій участі

векселя в цивільному обороті всі зацікавлені суб’єкти повинні мати

чітке уявлення стосовно того, що в документі втілена конструкція

векселя, а відтак він не є іншим видом «звичайних» боргових до-

кументів. Проте неоднозначність тлумачення положень чинного

вексельного законодавства на практиці призвела до виникнення

судової суперечки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «К» звернулося в

Алчевський місцевий суд Луганської області зі скаргою на відмо-

ву в здійсненні нотаріальної дії. У скарзі ТОВ «К» йшлося про те,

що державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори

м. Алчевська відмовив заявнику в здійсненні протесту векселя,

виданого ВАТ «АМК». Підставою відмови у здійсненні нотаріаль-

ної дії було заповнення «від руки» російською мовою стандартно-

го сертифіката векселя, основна частина реквізитів якого (в тому

числі і найменування документа «вексель») була виконана дру-

карським способом українською мовою. На думку державного

нотаріуса, цими діями векселедавця були порушені наведені поло-

ження вексельного законодавства, у зв’язку з чим спірний документ

не набув вексельної сили.

Розглянемо позицію державного нотаріуса з погляду теорії

вексельного права. Вказівка в тексті документа найменування

«вексель» («вексельна мітка»

) в момент оформлення і видачі цін-

ного папера першому векселедержателю, а також у ході її подаль-

шого обігу забезпечує чітке уявлення всіх суб’єктів динамічних у

плані можливої частої зміни їхнього суб’єктного складу, а відтак

і деперсоніфікованих (на відміну від інших — відносних, зобов’я-

зальних відносин, що зазвичай чітко персоніфіковані) вексельних

правовідносин про те, що переданий їм документ є саме векселем,

а не іншим борговим документом (борговою розпискою, договором

позики тощо). Тому встановлений положеннями вексельного пра-

Див. докладніше про «вексельну мітку»: Мороз Ю. Н. Вексельное дело. – К.:

Наук. думка, Лад, 1996. – С. 37.

466

ва обов’язок векселедавця заповнити бланк векселя тією ж мовою,

якою виконана і так звана «вексельна мітка» — найменування

документа, не слід тлумачити настільки буквально. Адже повний

текстуальний збіг російською і українською мовами найменуван-

ня цінного папера «вексель» цілком виключає можливість введен-

ня в оману кого-небудь з учасників вексельного обігу щодо його

приналежності до розглядуваної конструкції і правового режиму,

якому підпорядкований цей документ. Крім того, незважаючи на

визнану більшістю правознавців жорстку формальність конструк-

ції векселя як цінного папера, подібне тлумачення положень век-

сельного законодавства на практиці може призвести до втрати

довіри суб’єктів цивільного права до даного виду документів.

Розходження між найменуванням цінного папера і характером по-

свідченого ним майнового права може призвести до виникнення

спору між суб’єктами даних правовідносин щодо можливості поши-

рення на документ правового режиму цінних паперів. Потенційна

можливість виникнення значної кількості судових суперечок з цього

приводу може поставити під сумнів публічну достовірність векселів

як цінних паперів. З практичної точки зору це може негативно позна-

читися на кредиті довіри зацікавлених суб’єктів цивільних відносин

до цінних паперів взагалі і векселів зокрема. Адже загальним призна-

ченням цінних паперів є додання універсальної оборотоздатності і

гарантованої здійсненності посвідченим ними майнових прав, забез-

печуваним і контрольованим з боку держави особливим чином. А це,

у свою чергу, може негативно вплинути на загальний інвестиційний

клімат в Україні і позначитися на динамічності функціонування рин-

ку цінних паперів і економіки в цілому.

Насамкінець розглянемо цінний папір, який не відповідає ви-

могам законодавства внаслідок недотримання необхідних рекві-

зитів і форми, з погляду можливості визнання його борговим до-

кументом, який встановлює майнове право, характер і обсяг якого

виражений у його змісті. У зв’язку з цим постає питання, чи може

оформлення цінного папера (при недотриманні вимог закону щодо

його форми чи реквізитів) вважатися підставою виникнення від-

носин, що підлягають регламентації відповідно до положень за-

гальних норм цивільного (зокрема, зобов’язального) права? Адже

документ може набути характеру цінного папера як об’єкта цивіль-

них прав тільки за умови дотримання необхідних форми і рекві-

467

зитів, а також його належного випуску (видачі) першому набувачу.

При визнанні документа цінним папером на відносини, що вини-

кають у результаті його оформлення і емісії, поширюється правовий

режим, який істотно відрізняється від порядку правового регулю-

вання, обумовленого загальними положеннями зобов’язального

права. Правовий режим цінних паперів характеризується вико-

ристанням своєрідного з точки зору його комбінованості комплексу

правових засобів, установлених не тільки загальними положеннями

зобов’язального і речового права, але і спеціальними нормами.

Поки документ не буде переданий першому набувачеві, правовід-

носини, об’єктом яких він є як цінний папір, не виникнуть. Якщо

належним чином оформлений цінний папір не переданий першому

набувачеві, останній не набуде посвідчених ним майнових прав

(як правило, прав вимоги). Без здійснення цих дій немає підстав

вважати правочин укладеним, а тому і емісійно-посвідчувальні

правовідносини в цьому разі не виникнуть. Виходячи з цього,

документ, який міг би визнаватися цінним папером, при дотриман-

ні вимог закону щодо встановлених для його видової конструкції

реквізитів і форми, не може посвідчувати факт виникнення май-

нового права, порядок здійснення якого регламентується загаль

ними положеннями зобов’язального права. Разом з тим, з метою

недопущення порушення законних прав і інтересів суб’єктів роз-

глядуваних відносин доцільно правові наслідки неможливості

віднесення документа до цінних паперів закріпити більш виразно

на законодавчому рівні. Зазначені правові наслідки повинні поля-

гати у визнанні правочину по оформленню цінного папера з пору-

шенням вимог законодавства щодо їхньої форми і реквізитів нік-

чемним.

Визнання цінного папера, що не відповідає вимогам законо-

давства щодо форми і реквізитів, документом, оформлення якого

має наслідком встановлення і регламентацію відповідних відносин

за загальними правилами зобов’язального права, є неможливим й

у разі, коли розглянутий документ був не тільки оформлений, але

і випущений в оборот. При цьому необхідно враховувати наступне.

Будь-яке майнове право, при його встановленні за допомогою

оформлення і емісії цінного папера, має значні розходження по-

рядку, способів, прийомів його регламентації, що в сукупності

визначають його правовий режим, порівняно з порядком правово-

468

го регулювання аналогічних відносин, заснованих на положеннях

договору. Наприклад, правовий режим облігації чи іншого борго-

вого цінного папера (а відтак і посвідченого ними майнового

права) значно відрізнятиметься від порядку правового регулюван-

ня боргових відносин, що виникли на підставі укладення договору

позики. Однак договір як універсальний правовий засіб і в механіз-

мі регулювання емісійно-посвідчувальних відносин також відіграє

важливу, але дещо іншу роль. Адже механізм випуску в цивільний

оборот цінних паперів масових емісій, як зазначалося, характери-

зується установленням відповідних договірних відносин між

емітентом і першим набувачем. Зміст договорів, за допомогою яких

здійснюється перше розміщення випуску цінних паперів масових

емісій, визначають права й обов’язки емітента-боржника і первіс-

ного кредитора — першого набувача документа і посвідчених ним

майнових прав. У цьому разі правовий інтерес першого набувача

прав на цінний папір до нього визначається не тільки характером і

змістом посвідченого ним майнового права, але і правовим режимом

цінного папера як конститутивного документа. При встановленні

майнового права на підставі загальних положень зобов’язального

права воно набуває лише значення одного з елементів змісту до-

говору. При цьому правовий інтерес управоможеної особи визна-

чається в першу чергу характером і змістом розглянутого майно-

вого права, а документ, у якому воно формалізоване, не має кон-

ститутивного значення (як цінний папір), а є лише доказом виник-

нення певних відносин. Крім того, договір може вважатися укла-

деним тільки в разі досягнення згоди сторін за всіма істотними

умовами договору, а для реальних договорів ще й виходячи з фак-

ту передачі речі чи здійснення інших дій, необхідних для його

визнання укладеним. За таких обставин немає підстав вважати

досягнутою згоду сторін за всіма істотними умовами договору,

зокрема неузгодженим постає його предмет. Предметом договору

в розглянутому випадку є передача цінного папера емітентом пер-

шому набувачеві як специфічного об’єкта-інструмента посвідчення

майнових прав. Розгляд посвідченого цінним папером майнового

права як самостійного змістовного елемента аналізованого дого-

вору, без врахування наміру сторін установити відповідні права й

обов’язки щодо цінного папера, не відповідає суті відносин сторін.

З цього випливає, що згода стосовно установлення для майнового

469

права, яке повинно було б становити зміст цінного папера (якби

не вказані порушення форми і реквізитів), загального порядку його

правової регламентації, передбаченого положеннями зобов’язального

права, емітентом і першим набувачем не досягнуто. Виходячи з

цього, і щойно оформлений документ, і вже випущений в цивільний

оборот, за умови недотримання положень законодавства України

щодо їх форми і реквізитів, не можуть розглядатися як втілення

конструкції цінного папера. Разом з тим, стосовно цінних паперів

(беручи до уваги умовність застосування цього терміна стосовно

документів, що не набули цього значення), взамін передачі яких

емітент отримав відповідний майновий еквівалент, документ підля-

гає розгляду як доказ наявності відповідного боргу.

Отже, в цьому разі слід виходити з того, що вказаний правочин

може розглядатись як доказ існування певних відносин (зокрема,

по передачі грошей в оплату цінного папера), але не може визна-

ватися свідченням виникнення емісійно-посвідчувальних відно-

син. Тому на практиці можливі судові суперечки, предметом яких

є вимога зацікавленої сторони (набувача документа) про розгляд

цінного папера, оформленого і випущеного в цивільний оборот з

порушенням аналізованих обов’язкових вимог, як документа, що

є підставою виникнення певних зобов’язальних відносин відповід-

но до загальних положень зобов’язального права. Це найчастіше

стосується боргових цінних паперів (наприклад, векселів, обліга-

цій, ощадних сертифікатів), що можуть дорівнюватися в цьому

випадку до договору (чи боргової розписки), який підтверджує

факт передачі відповідної грошової суми. Проблемним є питання

визначення можливості врахування вагомості правової інформації,

що становить його «реквізитний склад» (за всієї умовності засто-

сування такого словосполучення стосовно документа, що не є

цінним папером). Адже емітент в односторонньому порядку мав

намір підпорядкувати документ правовому режиму документарних

цінних паперів, аналогічні наміри були і в першого набувача прав

на нього. Тож слід визнати, що врахування всіх без винятку умов

випуску цінних паперів, визначених у реквізитах такого докумен-

та, є недоцільним. Такий документ може розглядатися лише як

простий доказ факту передачі грошової суми, що становить номі-

нал цінного папера, свідчити на користь її повернення і не може

змусити зобов’язану сторону — «емітента» — сплачувати відсотки

470

або вчиняти інші дії, які повинні були здійснюватись у межах

емісійно-посвідчувальних відносин, що так і не виникли. Повер-

нення такої суми повинно розглядатись відповідно до положень

про зобов’язання, що виникають у зв’язку з набуттям або збере-

женням майна без достатньої правової підстави, які передбачені

ст. 1212 ЦК України. Адже правовідносини, на виникнення яких

була спрямована воля емітента і першого набувача прав на цінні

папери, так і не виникли. А тому гроші або інші цінності, отримані

емітентом внаслідок емісії документарного цінного папера, який

не відповідає вимогам законодавства, набуті ним безпідставно.

А відтак емітент постає як особа, що отримала відповідне майно

безпідставно, тож він має повернути його власнику (першому на-

бувачеві прав на документарний цінний папір). Вказане недоговір-

не зобов’язання емітента перед першим набувачем прав на цінний

папір виникає в разі, коли підстава набуття такого майна (неви-

знання документа, в оплату якого були передані кошти, цінним

папером) згодом відпала.

Таким чином, розглянуті положення ч. 2 ст. 196 ЦК України,

виходячи з буквального тлумачення диспозиції цієї норми (на від-

міну від аналогічних положень ЦК Російської Федерації), не ви-

значають недійсності односторонньо-управоможуючого правочи-

ну, формою якого є сертифікат цінного папера. Це пояснюється

передусім прагматичними міркуваннями, адже на практиці враху-

вання значущості одного і того ж правового явища як об’єкта

цивільних прав і водночас як форми правочину може призвести до

непередбачуваних наслідків. Усвідомлення ж інструментального

призначення цінних паперів у механізмі захисту прав і законних

інтересів суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин вимагає

врахування і розмежування на практиці правочину по оформленню

цінних паперів і юридично вагомих дій, на підставі яких здійс-

нюється їх емісія. З огляду на те, що в механізмі встановлення

майнових прав, посвідчених цінними паперами індивідуальних

емісій, зустрічний односторонній акт прийняття цінного папера не

формалізується в окремому документі, недійсним слід визнавати

сам документ, законодавчо визначивши його нікчемність. Цінні

папери масових емісій характеризуються відносним розмежуван-

ням одностороннього акта формалізації майнового права емітентом

і їх розміщення шляхом укладення відповідного емісійного дого-