Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

471

вору. Таким чином, у характерному для них механізмі захисту

визнання нікчемним самого цінного папера при його характерис-

тиці як форми виразу одностороннього правочину емітента слід

відмежовувати від недійсності емісійного правочину. Нікчемність

цінного папера, беручи до уваги обстоюване його значення, завж-

ди, в усіх без винятку випадках призводить до визнання емісійно-

посвідчувальних відносин такими, що не виникли. Визнання не-

дійсним емісійного правочину, як правило, не призводить до не-

можливості виникнення емісійно-посвідчувальних правовідносин

з приводу вказаних цінних паперів одного емітента в майбутньому

між їх емітентом та іншим набувачем прав на них. Наприклад,

купівля пакета облігацій за договором, який був вчинений емітен-

том під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), або з боку пер-

шого набувача прав був укладений юридичною особою, що не мала

права його вчиняти (ст. 227 ЦК України), або з порушенням інших

вимог законодавства, не призводить до визнання недійсності цих

облігацій при їх розгляді в досліджуваному значенні.

Не призводить до недійсності відповідної видової конструкції

цінних паперів масових емісій і визнання недійсним правочинів,

що опосередковують їх участь у цивільному обороті. Уявімо, на-

приклад, що пакет документарних цінних паперів масових емісій

(акцій, облігацій, депозитних сертифікатів тощо) був проданий

неповнолітньою особою, фізичні дані якої не дають змоги роз-

пізнати її неповноліття, на вторинному, неорганізованому ринку

цінних паперів іншій особі (що не заборонено) без необхідної в

цьому випадку згоди її батьків або інших законних представників.

З одного боку, як вчинений за межами обсягу дієздатності непов-

нолітнього, за позовом заінтересованої особи такий правочин може

бути визнаний судом недійсним на підставі положень ч. 2 ст. 222

ЦК України. А з другого боку, відповідно до положень ч. 1 вказаної

статті, такий правочин може бути згодом схвалений батьками або

іншими представниками неповнолітньої особи в порядку, визна-

ченому ст. 221 ЦК України. Не призводить до недійсності самого

цінного папера у значенні форми виразу односторонньо-управо-

можуючого правочину і визнання недійсним не тільки договорів,

але і відповідних односторонніх правочинів, предметом яких є

відповідні дії стосовно цінних паперів. Наприклад, визнання не-

дійсним заповіту, який укладався стосовно майна, серед складу

472

якого є і цінні папери, не призводить до недійсності останніх. Вони

можуть і надалі брати участь у цивільному обороті аж до моменту

їх погашення чи припинення посвідчених ними майнових прав з

інших підстав (наприклад, майнові і особисті немайнові права,

посвідчені акціями, можуть припинитися внаслідок банкрутства

АТ, що є їх емітентом).

Викладене свідчить на користь визнання цінних паперів уні-

кальним для приватноправової сфери суспільних відносин багато-

функціональним і універсальним об’єктом-інструментом, значу-

щість якого як оборотоздатної форми односторонньо-управомо-

жуючого правочину емітента дає змогу забезпечувати не лише всі

можливі аспекти здійснення посвідчених ними майнових прав.

Можливість окремого визнання недійсними не тільки емісійних

договорів та інших правочинів, що забезпечують їх участь у цивіль-

ному обороті, але й односторонньо-управоможуючого правочину,

що його вчиняє емітент, формою якого постає сертифікат цінного

папера або глобальний сертифікат, дає змогу забезпечити належний

рівень захисту прав і законних інтересів всіх (включаючи емітен-

та) суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин. А це, у свою

чергу, сприяє досягненню найважливішої ідеальної мети функціо-

нування механізму правового регулювання емісійно-посвідчуваль-

них відносин — забезпечення безперешкодного здійснення май

нових прав, посвідчених цінними паперами і, як наслідок, уста-

новлення підвищеного кредиту довіри всіх зацікавлених суб’єктів

до цього унікального об’єкта-інструмента.

473

Висновки

Починаючи з моменту зародження і в ході подальшого функ-

ціонування в цивільному обороті більшості країн світу, цінні

папери завжди мали значення правового засобу (інструмента),

застосування якого забезпечує виникнення і посвідчення певних

стандартизованих категорій майнових прав, і лише в такому зна-

ченні підлягали віднесенню до об’єктів цивільних прав. Первісно

цінні папери були законодавчо сконструйовані як пред’явницькі

документи на тлі визначеної потребами цивільного обороту не-

обхідності забезпечити підвищену оборотоздатність майновим

(переважно зобов’язальним, а тому обмежено оборотоздатним)

правам. Адже закріплення майнових прав у договорі виключало

таку можливість у зв’язку з відносним (зобов’язальним) характе-

ром договірних відносин і з обумовленою ним чіткою визначені-

стю персоналій боржника і кредитора. Задоволення цієї потреби

стало можливим завдяки законодавчому забезпеченню можливості

знеособлення особи кредитора в зобов’язальних правовідносинах

за допомогою застосування документа, що підлягав особистому

(односторонньому з точки зору характеристики цих дій як право-

чину) оформленню боржником (цінному папері на пред’явника).

Правова інформація стосовно характеру і обсягу майнового пра-

ва, яка раніше зазвичай визначала зміст відповідного договору,

втратила договірний характер і знайшла юридичне вираження в

реквізитах особливого документа, на який поширювався правовий

режим рухомих речей.

Поширення на цінні папери (документи, що посвідчують май-

нові права) режиму рухомої речі уможливило неможливе шляхом

договірного конструювання поєднання речових (абсолютних)

відносин стосовно документів і зобов’язальних (відносних) за

своєю природою правових зв’язків між емітентом-боржником і

474

управоможеною особою. Договір у відносинах, що виникають на

підставі оформлення і видачі цінних паперів, втратив характер

єдиного правовстановлюючого юридичного факту і застосовувався

як один із інструментів (поряд з цінними паперами) здійснення

їх емісії і подальшого забезпечення оборотоздатності посвідчених

ними майнових прав. Так поступово специфічна форма правочину

емітента-боржника, шляхом вчинення якого він у односторонньому

порядку встановлював майнове (переважно зобов’язальне) право в

оборотоздатному документі, набула правового значення особливого

об’єкта цивільних прав — цінних паперів на пред’явника.

Законодавчо визначена можливість їх оформлення (і видачі, що

для договору не характерно) як альтернативної (усталеній договір-

ній) конструкції правовстановлення означала односторонню фікса-

цію емітентом свого обов’язку здійснити виконання зобов’язання

не на користь чітко визначеної (як у договірних правовідносинах)

особи кредитора, тобто не тільки першого набувача прав на них,

але і кожного наступного їх пред’явника. Це стало можливим зав-

дяки такому прийому правового регулювання, як фікція рухомої

речі і об’єкта цивільних прав стосовно документів, що фактично є

специфічною письмовою формою одностороннього правочину емі-

тента, спрямованого на виникнення змістовно втілених у них май-

нових прав. Набувши правового значення рухомих речей і об’єктів

цивільних прав, ці документи відігравали і відіграють особливу роль

як конструкція передачі, здійснення і захисту посвідчених ними

майнових прав. Поєднання юридичної долі цих прав і документа, що

їх посвідчує, забезпечило їм оборотоздатність на рівні рухомих речей

і часткове використання для регламентації відносин, що виникають

у сфері функціонування цінних паперів, регулятивних механізмів,

віками апробованих стосовно відносин власності.

Згодом потреби цивільного обороту викликали необхідність

конструювання більш надійних (з точки зору мінімізації ризиків

як управоможеної, так і зобов’язаної в досліджуваних відносинах

осіб) приватноправових конструкцій забезпечення оборотоздат-

ності майнових прав. Через наявні зловживання на ринку цін-

них паперів на пред’явника на рівні законодавств європейських

(а згодом і інших) країн були нормативно закріплені конструкції

іменних цінних паперів, подальшого вдосконалення набули типові

модельні схеми побудови прав, обов’язків та відповідальності,

475

характерні для ордерних документів (зокрема, векселя), тощо.

І, нарешті, сучасні реалії і розвиток інформаційних технологій

обумовили законодавче визначення можливості випуску та обігу

бездокументарних цінних паперів, за рахунок застосування яких

у цивільному обороті мінімізація ризиків і оборотоздатність по-

свідчених ними майнових прав досягла апогею. Таким чином, цінні

папери документарної (а в сучасних умовах і бездокументарної)

форми випуску були сконструйовані і з моменту їх виникнення

в цивільному обороті розвинутих країн світу, а згодом і України,

завжди мали значення особливих конструкцій (об’єктів-інстру-

ментів), законодавчо визначений механізм випуску та обігу яких

забезпечував і забезпечує впорядкування відносин у сфері здійс-

нення посвідчених ними майнових прав.

Інструментальна сутність цінних паперів дає змогу розглядати

специфіку механізму правового регулювання відносин, що виника-

ють у сфері їх випуску і обігу, з точки зору адаптованого до завдань

цивілістики інструментального підходу. Пропозиції С. С. Алексєєва

стосовно його застосування як нового напряму здійснення наукових

пошуків є слушними і актуальними на сучасному рівні розвитку віт-

чизняної правової науки. Обґрунтована правником ідея необхідності

широкого впровадження інструментального підходу у праві, що

полягає в охопленні вивченням всієї різноманітності інструмен-

тів правової регуляції (у його інтерпретації), має особливе значення

для аналізу специфіки механізмів приватноправової регламентації

майнових відносин. Застосування інструментального підходу при

вирішенні поставлених завдань, на думку відомого правника, поля-

гає в тому, що предметом наукової розробки стає правова матерія

в цілому, весь спектр юридичного інструментарію як такий. Цей

аспект врахування інструментального підходу у правових (зокрема,

цивілістичних) дослідженнях, за С. С. Алексєєвим, визначається

застосуванням у їх межах категорії «механізм правового регулюван-

ня». Її використання як «загальнотеоретичної платформи» в ході по-

шуку шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із визначенням місця

і ролі цінних паперів у загальній системі інструментів регламентації

майнових відносин, що виникають у сфері здійснення посвідчених

ними майнових прав, є особливо плідним.

Запровадження інструментального підходу дає змогу по-новому

розглянути специфіку дуалістичної (а відтак інструментальної,

476

на відміну від усіх інших матеріальних об’єктів цивільних прав)

правової природи цінних паперів, довести теоретичну неспромож-

ність їх беззастережного віднесення до різновидів рухомих речей.

Інструментальний підхід забезпечує висвітлення їх відмінностей

від грошей як спорідненої (і водночас відмінної своїм публічно-

правовим інструментальним значенням) категорії матеріальних

об’єктів цивільних прав, обґрунтувати піддану сумніву в цивілі-

стичній літературі єдність документарної і бездокументарної форм

їх випуску та обігу, знайти шляхи вирішення інших теоретичних

і практичних проблем. Нарешті, інструментальний підхід визна-

чає новизну ракурсу дослідження – цінні папери раніше ніколи

не піддавались комплексному аналізу як особлива цивілістична

конструкція, форма правового виразу (фіксації) і подальшого існу-

вання (правового буття) посвідчених ними майнових прав. В цьому

значенні цінні папери постають як унікальний об’єкт-інструмент,

що є основною єднальною ланкою в загальній взаємоузгодженій

системі функціонально-правових зв’язків, опосередкованих ме-

ханізмом правового регулювання емісійно-посвідчувальних відно-

син. Постановка і розв’язання поставленої проблеми з урахуванням

вказаного підходу започатковує в цивілістиці інструментальну

концепцію цінних паперів.

Запропонована інструментальна концепція цінних паперів

базується на обумовленій їх правовою (більш точно – інструмен-

тальною) природою відокремленості як від інших різновидів ма-

теріальних об’єктів цивільних прав, так і з-поміж цивілістичних

інструментів, що застосовуються для забезпечення формалізації

відповідних категорій майнових прав (зокрема, договорів і од-

носторонніх правочинів у значенні документів, певних форм їх

правового закріплення). У такій площині цінні папери постають як

цивілістичний об’єкт-інструмент, аналогів якому немає в механізмі

правового регулювання майнових відносин.

Законодавче закріплення особливостей правового режиму цін-

них паперів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав

забезпечує можливість відмежування механізмів регламентації

споріднених, але все ж інших окремих груп майнових відносин.

Йдеться про відносини, пов’язані з виникненням майнових прав,

посвідчених цінними паперами, і аналогічні соціально-правові

зв’язки, що виникають у ході встановлення всіх інших категорій

477

майнових прав, опосередковані іншими приватноправовими інстру-

ментами (зокрема, договорами).

З точки зору юридичної техніки (техніки конструювання ін-

дивідуальних приватноправових актів) цінні папери суттєво відріз-

няються від інших видів цивілістичних конструкцій. Зокрема,

за кількістю видів і поширеністю в цивільному обороті вони не

можуть зрівнятися з договірними конструкціями (з урахуванням

їх характеристики як типових модельних схем побудови прав,

обов’язків і відповідальності сторін). Договір постає як більш

універсальний інструмент формалізації майнових прав і, зрештою,

засіб приватноправової регуляції відповідного сегмента майнових

відносин. Разом з тим, договір, на відміну від цінних паперів у

обстоюваному (інструментальному) значенні, не характеризується

тісним правовим зв’язком документа (інструмента фіксації) і за-

фіксованого в його змісті (а відтак і посвідченого ним) майнового

права. Договір є інструментом, що юридично відокремлений від

змістовно втілених у ньому майнових прав і обов’язків і ніколи

не набуває значення об’єкта цивільних прав. Оформлення цінних

паперів забезпечує правову фіксацію майнового права шляхом

виконання вимог щодо їх форми і реквізитів або оформлення

глобального сертифіката для бездокументарної форми випуску та

обігу. За умови виконання цих та інших передбачених законодав-

ством вимог і належної емісії цінні папери набувають значення

об’єктів цивільних прав. Таке їх значення обумовило законодавчі і

доктринальні підходи до визначення понять цінних паперів, кожне

з яких є концентрованим виразом їх інструментальної природи.

Аналіз існуючих легальних і доктринальних понять цінних

паперів дає підстави зробити висновок про те, що всі стисло

викладені в них їхні особливості тією чи іншою мірою врахову-

ють інструментальний характер їх правової природи. Авторське

поняття цінних паперів ґрунтується на положеннях, що станов-

лять надбання цивілістики у сфері висвітлення притаманних їм

основних (конститутивних) ознак у наявних доктринальних їх

поняттях, а також загальні тенденції їхнього легального (законо-

давчого) визначення. Цінні папери — це виражені в документарній

чи бездокументарній формі паперові документи з обов’язковими

реквізитами або здійснені зберігачем облікові записи, що мають

особливе інструментальне призначення (об’єкт-інструмент)

478

у механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних від-

носин, легітимують управоможену особу як правоволодільця,

посвідчують належні йому змістовно стандартизовані майнові

права, порядок виникнення, передачі, здійснення, відновлення і за-

хисту яких визначається встановленим для них правовим режимом

оборотоздатних об’єктів цивільних прав нормативно визначених

видів та груп і конкретизується емітентом у здійснюваному ним

односторонньо-управоможуючому правочині (формою якого є па-

перовий документ або глобальний сертифікат) та умовах емісії.

Виходячи із специфіки їх найбільш поширених видових кон-

струкцій, слід виокремити поняття цінних паперів масових емісій.

Цінні папери масових емісій — це функціонуючі в цивільному обо

роті в документарній або бездокументарній формі як об’єкти

цивільних прав одного випуску (емісії) паперові документи або

облікові записи відповідно, що забезпечують виникнення, передачу,

здійснення, відновлення та захист посвідчених ними стандартизо-

ваних майнових прав (частку участі в єдиній позиці, статутному

капіталі АТ або право на отримання частини державного майна

в процесі його приватизації тощо), мають рівну і кратну ви-

значеному нормативно мінімальному розміру номінальну вартість,

передбачають єдиний порядок виплати відсотків або дивідендів

(для дохідних цінних паперів, питома вага яких у їх загальній масі

найвища), строки їх погашення та інші рівні правові можливості,

обумовлені єдиними умовами їх випуску та обігу.

Окремі положення цього визначення мають загальний характер

і підлягають поширенню на цінні папери індивідуальної емісії за

таким винятком. По-перше, цінні папери індивідуальної емісії

не можуть випускатись у бездокументарній формі, сутність якої

передбачає масовість (не один документ, а виражена в паперових

сертифікатах або облікових записах певна їх кількість, об’єднана

єдністю випуску) їхньої емісії і подальшого функціонування із

застосуванням особливих механізмів. По-друге, індивідуальний

порядок їх емісії не означає обов’язковості рівності і кратності

певному мінімальному розміру їхньої номінальної вартості. По-

третє, особливості емісії є довільними для кожного із них окремо

і первісно визначаються лише односторонньою волею емітента з

урахуванням обов’язкових вимог, визначених положеннями актів

чинного цивільного законодавства України, тоді як умови випуску

479

та обігу цінних паперів масових емісій конкретизовані в єдиному,

зареєстрованому в Державній комісії з цінних паперів та фондового

ринку індивідуальному локальному акті. Правова природа цінних

паперів, стисло висвітлена в їх поняттях, більш повно визначаєть-

ся притаманними їм найбільш характерними (конститутивними)

ознаками.

Основні ознаки цінних паперів вперше виокремив, терміноло-

гічно визначив і коротко охарактеризував В. М. Гордон. Як їх ознаки

він розглядав літеральність (буквальність викладеної в документі

правової інформації), легітимацію (забезпечення документом посвід-

чення прав управоможеної особи), абстрактність (зобов’язання, що

ґрунтується на оформленні і емісії цінного папера, є чинним навіть

за умови визнання недійсними підстав його видачі), автономність

(незалежність прав управоможеної особи від попередніх відносин)

і презентацію (необхідність пред’явлення для здійснення майнового

права). Отже, кожна із наведених В. М. Гордоном конститутивних

ознак цінних паперів у тому чи іншому ракурсі окреслює їх значення

як об’єкта-інструмента забезпечення виникнення, передачі і здійс-

нення посвідчених ними майнових прав.

Аналіз особливостей функціонування в цивільному обороті

цінних паперів документарної і бездокументарної форм випуску

і обігу дає підстави виокремити додаткові їх ознаки. Як окрема

(похідна від літеральності) ознака документарних цінних папе-

рів може розглядатися лаконічність їх форми і реквізитів, тобто

стислість викладу даних щодо характеру і обсягу посвідчених ними

майнових прав. Можливість вирізнення такої ознаки пояснюється

тим, що правова інформація, яка становить зміст документарного

цінного папера, підлягає викладу з дотриманням передбачених

для відповідного його виду форми і реквізитів на одному бланку

сертифіката, виготовленому друкарським способом. Умови випус-

ку цінних паперів, що здатні приносити фінансовий дохід (акцій,

облігацій), можуть передбачати його виплату на підставі фізично

відокремлених (але юридично пов’язаних) від основного бланка

їх сертифіката документів — купонних аркушів. Лаконічність

викладу правової інформації щодо характеру і обсягу посвідчених

цінними паперами майнових прав як їх ознака обумовлена необхід-

ністю забезпечення максимальної стислості (і водночас чіткості)

викладу їх реквізитів. Лаконічність викладу даних щодо характеру

480

та обсягу посвідчених цінними паперами майнових прав як їх за-

гальна ознака характерна і для бездокументарної форми їх випуску.

Як і документарний, бездокументарний цінний папір (тобто здійс-

нений зберігачем обліковий запис) також є лаконічним із погляду

на обсяг правової інформації, що міститься в ньому. За допомогою

рахунку в цінних паперах здійснюється облік прав правоволоділь-

ця, посвідчених відповідною кількістю бездокументарних цінних

паперів (подібно до обігу безготівкових коштів), через механізм

перерахування яких забезпечується оборотоздатність посвідчених

ними майнових прав.

Додатковою ознакою документарних цінних паперів, також

взаємопов’язаною з їх літеральністю, є уніфікованість змісту

документа. Ця ознака характеризує їх інструментальну правову

природу і полягає в тому, що посвідчене цінним папером майнове

право як комплекс визначених законодавством стандартизованих

(таких, що підлягають обмеженій конкретизації в змісті докумен-

та) правоможностей, завжди є однаковим, типовим, уніфікова-

ним для всіх документів даної форми випуску, а також видової і

групової приналежності. Зміст і характер посвідчених цінними

паперами майнових прав визначає їх віднесення до відповідної

групи і виду. Наприклад, змістом пайових цінних паперів (єдиним

видом яких, за чинним законодавством України, постає акція) є

корпоративне право — право участі в акціонерному товаристві.

Боргові цінні папери посвідчують право вимоги правонабувача до

емітента-боржника про повернення після закінчення строку обігу

грошової суми, що становить їхню номінальну вартість, і обумов-

лених відсотків (у безвідсоткових, цільових облігаціях — певного

товару) відповідно до умов їхнього випуску та обігу. Механізм

випуску похідних цінних паперів пов’язаний із правом на купівлю

або продаж протягом встановленого договором строку цінних па-

перів, інших фінансових та/або товарних ресурсів (п. 3 ч. 1 ст. 195

ЦК України). Товаророзпорядчі цінні папери надають управоможеній

особі право розпорядження майном, зазначеним у цих документах

(п. 4 ч. 1 ст. 195 ЦК України). Іпотечні цінні папери посвідчують

заставно-іпотечні права. Не виключена можливість законодавчого

конструювання інших, нових їх видів у майбутньому.

Аналіз літеральності дає підстави виокремити ще одну при-

таманну документарним цінним паперам ознаку — законодавчо