Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу 2008 №03 (3)

Подождите немного. Документ загружается.

Економіка та управління підприємствами

121

– визначення цілей (формування стратегії);

– вивчення технології;

– вибір підприємстввиконавців;

– побудова схеми реалізації проекту;

– вибір джерела фінансування;

– призначення керівника проекту;

– контроль результатів.

Процесом функціонування необхідно управ

ляти. Більше того, необхідно управляти ефектив

ністю функціонування. І управляти так, щоб ви

трати на управління не перевищували доходів, от

риманих від процесу управління, тобто управля

ти ефективно. Для цього в процесі управління

ефективністю застосовуються статистичні мето

ди, які в сукупності становлять статистичну ме

тодологію.

Статистична методологія являє собою систе

му загальних правил (принципів), а також спеці

альних прийомів і методів статистичного дослі

дження. Загальні правила статистичного досліджен

ня виходять із положень соціальноекономічної

теорії й принципу діалектичного методу пізнання.

Вони становлять теоретичну базу статистики.

Теоретичний (якісний) аналіз явища завжди

полягає в його статистичному вивченні і є необ

хідною умовою правильної організації статистич

ного дослідження й безпомилкового тлумачення

його результатів. Необхідною умовою статистич

ного вивчення є розуміння сутності досліджува

ного об’єкта або процесу, знання законів розвит

ку й особливостей конкретної ситуації. Так, перш

ніж провести статистичне дослідження впливу

окремих факторів на зміну продуктивності праці

працівників промислового підприємства, необ

хідно попередньо усвідомити поняття продуктив

ності праці, обґрунтувати метод розрахунку по

казника для тієї галузі економіки, до якої відно

ситься підприємство, визначити склад факторів і

характер їхнього впливу. Розв’язання цих питань

вимагає відповідних знань економічної галузі.

Водночас, керуючись положеннями соціаль

ноекономічної теорії, статистика збагачує со

ціальноекономічні науки фактичними даними,

отриманими в статистичному дослідженні; стати

стична інформація використовується для пере

вірки, обґрунтування або ілюстрації їхніх теоре

тичних положень.

Відповідно до діалектичного методу пізнан

ня статистика вивчає всі явища в їхньому взає

мозв’язку, виділяючи їхні різні типи й форми,

установлює те нове, прогресивне, що зароджуєть

ся в існуючому, й визначає напрямок розвитку. У

процесі розвитку поряд з кількісними змінами в

досліджуваному предметі відбуваються корінні

якісні зміни. Тому необхідно мати у своєму роз

порядженні методи, що дозволяють вивчати

кількісні зміни в явищах, оцінювати істотність

або неістотність спостережуваних розходжень,

відслідковувати перехід кількісних змін у якісні.

У процесі дослідження свого предмета стати

стика може використовувати й інші загальнона

укові методи, наприклад, аналогію (перенесення

властивостей одного предмета на іншій) або гіпо

тезу (науково обґрунтоване припущення про

можливі причинні зв’язки між явищами).

Опираючись на теоретичну базу, статистика

застосовує специфічні методи цифрового висвіт

лення явищ, які знаходять своє відображення в

наступних етапах статистичного дослідження:

1. Масове науково організоване спостережен

ня, за допомогою якого одержують первинну

інформацію про окремі одиниці (факти) дослі

джуваного явища. Масове статистичне спостере

ження (облік великого числа або всіх одиниць, які

входять до складу досліджуваного явища) являє

собою вихідний матеріал для статистичних уза

гальнень, для одержання об’єктивних висновків

про досліджуване явище. Одержання інформації

про досить велику кількість фактів дає можливість

звільнитися від впливу випадкових причин і вста

новити характерні риси досліджуваного об’єкта.

2. Групування й зведення матеріалу, що ста

новить розподіл всієї маси випадків на однорідні

групи й підгрупи, підрахунок підсумків по кожній

групі й підгрупі й оформлення отриманих резуль

татів у вигляді статистичної таблиці. Групування

дають можливість виділити зі складу всіх випадків

одиниці різної якості, показати особливості явищ,

що розвиваються в різних умовах. Після прове

дення групування приступають до узагальнення

даних спостереження по виділених частинах і

цілому, тобто до одержання статистичних показ

ників у формі абсолютних величин (обліково

оцінні показники), за допомогою яких вимірю

ють обсяги (розміри) явищ.

3. Обробка статистичних показників, отрима

них при зведенні, і аналіз результатів для одер

жання обґрунтованих висновків про стан дослі

джуваного явища й закономірностей його розвит

ку. Висновки, як правило, викладаються в тек

стовій формі й супроводжуються графіками й

таблицями.

Під час обробки даних обчислюють аналітичні

показники, що відображають особливості окремих

фінансовопромислових груп, співвідношення й

взаємозв’язки між ними. Вони визначаються у

формі середніх, відносних величин, показників

варіації, індексних показників. Для цього етапу

дослідження характерне застосування всього арсе

налу статистичних методів; застосування спеціаль

них методів визначається поставленими завдання

ми й особливостями первинної інформації.

Таким чином, специфічний метод статисти

ки заснований на поєднанні аналізу й синтезу.

Спочатку виділяються в складі досліджуваного

явища й окремо вивчаються частини (групи й

підгрупи), оцінюється істотність або неістотність

спостережуваних розходжень у величині ознаки,

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

122

виявляються причини розходжень, а потім даєть

ся характеристика явища в цілому, у всій сукуп

ності його сторін, тенденцій і форм розвитку. Всі

стадії статистичної роботи тісно пов’язані одна з

одною; недоліки, що виникають на одній з них,

позначаються на всьому дослідженні в цілому.

Тому строге дотримання правил статистичної

науки обов’язкове на всіх стадіях статистичного

дослідження.

З питанням про метод статистики зв’язане

питання про її зв’язок з математикою. Цей зв’я

зок пояснюється тим, що для виміру й аналізу

кількісних оцінок необхідне застосування мате

матичних прийомів і методів.

Широко застосовується в статистиці апарат

математичної статистики — аналіз варіаційних

рядів, кореляційний і регресійний аналіз. В ос

танні роки використовуються й інші прийоми

вищої математики: методи оптимального програ

мування, теорія розпізнавання образів та ін.

Весь багатий спектр прийомів, методів і спо

собів статистики застосовується під час вивчен

ня функціонування, а також у процесі управлін

ня ефективністю функціонування фінансово

промислових груп. Це доводить, що фінансово

промислові групи на сучасному етапі стали об’єк

том вивчення статистики.

Розглянемо проблеми в управлінні ефектив

ністю функціонування фінансовопромислових

груп з точки зору системного погляду на ефек

тивність.

Ефективність досить важливо розглядати не

тільки як результат переробки надходжень у си

стему ресурсів у кінцевий продукт (хоча це в

дійсності так і відбувається), але і як процес, що

має безліч зовнішніх впливів. Відповідно до фор

мули, у загальному вигляді продуктивність є

відношення вартості вихідної продукції до вар

тості вхідної сировини. Навіть із чисто матема

тичної точки зору можна бачити, що все те, що

впливає на вхідні або на вихідні величини, вик

ликає зміни в ефективності. Це означає, що по

ряд із процесом переробки необхідно розглядати

вхідні величини, вихідні величини, а також будь

які фактори, що впливають на них, із зовнішнього

середовища.

На рис. 1 ефективність показана з погляду

системного підходу. Тут видно, що на ефек

тивність впливають численні фактори, що діють

як у зовнішнім середовищі, так і в процесі змін у

системі. Оскільки всі ці фактори впливають і один

на одного, то можна сказати, що чітких, абсолют

них шляхів до підвищення ефективності не існує.

Багато способів підвищення ефективності зазна

ли краху саме тому, що керівники не передбача

ли можливих результатів розпочатої діяльності.

Модель, подана в даній статті, указує шляхи

підвищення ефективності. Один із цих шляхів

пов’язаний із залежністю між якістю й ефектив

ністю.

Рис. 1. Процес виробництва

Розглянемо якість і ефективність в управлінні

ФПГ. Концепція якості, цього одного з найбільш

важливих факторів ефективності, показує не

обхідність комплексного, системного підходу.

Найбільш поширена помилка керівників при

оцінці ефективності своєї організації полягає в

тому, що вони розглядають лише показники об

сягу виробництва.

Найчастіше керівник так захоплений питан

нями кількості, що повністю ігнорує питання

якості. Із двох факторів, що впливають на ефек

тивність, тобто прибутків і витрат, керівники

схильні концентрувати свою увагу в основному на

доходах і витратах тільки в буквальному значенні.

Однак досвід організацій, що досягли найбільшо

го успіху (а вони незмінно є й найбільш ефектив

ними), знову й знову показує, що якість є важ

ливим елементом затратного компонента

Приказка, що «успіх породжує успіх», спра

ведлива й для ефективності організацій. Висока

якість прямо знижує витрати за рахунок збіль

шення частки продукції, яку можна продати,

зменшення випадків повернення виробів покуп

цями внаслідок наявних дефектів, а також за

рахунок скорочення обсягу гарантійного ремон

ту. У результаті підприємство одержує більше

грошей, які воно може витратити на заходи щодо

підвищення конкурентоспроможності. Це під

тверджує необхідність високої якості нових про

дуктів, що дає збільшення обсягу продажів; до

помагає зрозуміти переваги масштабності вироб

ництва, що дозволяє збільшити частку прибутку

в доходах.

Якість має як внутрішні, так і зовнішні ком

поненти. Внутрішні компоненти якості — це ха

рактеристики, внутрішньо властиві продукту, що

випускається. Для товарів це — термін служби,

відсутність дефектів, технічні характеристики,

рівень виконання, дизайн. До характеристик

якості послуг відносяться надійність, високі стан

дарти й швидкість обслуговування, доступність і

низька ціна.

Як і все, що пов’язане з організацією, якість

залежить від факторів, що перебувають поза

організацією. Більше значення мають не технічні

Ресурси

- матер і али ;

праця ;

кап і тал ;

енерг і я ;

і нформац і я .

Зв

язок

прийняття

р і шень ;

кер і вництво ;

планування ;

орган і зац і я ;

мотивац і я ;

контроль .

Результати ( позитивн і ):

як і сн і товари й послуги ;

управління прибутком і витратами;

зайнят

сть

;

соц і альн і вигоди .

Результати

(

негативн

дефекти

;

нансов

втрати

;

безроб

ття

;

соц

альн

насл

дки

Економіка та управління підприємствами

123

дані продукту, а те, у якій мірі цей продукт відпо

відає потребам споживачів. Це, у свою чергу, за

лежить від взаємодії багатьох факторів. Два

найбільш важливих й очевидних фактори: хто є

споживачем і як буде використовуватися продукт.

Споживачів товарів і послуг, чи то приват

них осіб, або промислових гігантів, цікавить не

ступінь досконалості, а цінність. Цінність — це

функція відповідних експлуатаційних характери

стик і ціни

. Саме цінність визначає якість.

Цінність, стосовно до якості, є поняттям віднос

ним. Споживач порівнює продукцію підприєм

ства із продукцією її конкурентів, іншими това

рами або послугами, що задовольняють потре

би, або із продукцією цього підприємства в ми

нулому. Споживачі аж ніяк не об’єктивні у ви

значенні цінності. Важливу роль грає й харак

тер сприйняття, на який впливають такі «невло

вимі» фактори, як, наприклад, імідж, репутація

в суспільстві.

З концепцією сприйняття цінності зв’язане

й питання рівня дефектів. Для покупця існує

тільки один прийнятний рівень — повна

відсутність дефектів

На виході технологічної мережі завжди є як

позитивні, так і негативні результати. До позитив

них результатів відноситься якість товарів або

послуг, прибуток, зайнятість населення. До мож

ливих негативних результатів відносяться дефек

ти, втрати, безробіття, які можуть мати позитивне

значення для ТЦ, але негативне для суспільства.

Майже всі управлінські рішення, навіть ті, які в

цілому носять позитивний характер, мають певні

негативні наслідки. Підвищення ефективності в

конкретній організації, наприклад, може вести до

скорочення робочих місць у ній або в суміжних

галузях. При порівняльній оцінці ефективності

керівники повинні віднімати прямі витрати, пов’я

зані з негативними результатами, щоб знайти

справжню ефективність. Цілком очевидно, що при

визначенні показника ефективності на основі об

сягу випуску, у нього не можна включати дефектні

вироби або неякісні послуги. Менш очевидний

прояв непрямих впливів негативних результатів.

Управління за критерієм ефективності — це те

ж саме, що й ефективне управління в будьякому

іншому контексті

. Забезпечення стабільно висо

кої ефективності стосується всіх функцій системи

управління й всіх сполучних процесів — комуні

кацій, прийняття рішень і забезпечення лідерства.

Один з головних постулатів управління по

лягає в тім, що неможливо домогтися стійкої ви

сокої ефективності при спонтанній, імпульсивній

реакції на будьякі проблеми, що виникають. Ке

рівництво повинне забезпечувати ефективність за

допомогою процесу планування. Не маючи кон

кретних цілей щодо ефективності, неможливо

визначити — чи є досягнута ефективність висо

кою або низькою. Цілі служать орієнтирами при

рішенні питання про те, яка робота підвищує

загальну ефективність, а яка заважає її росту.

У цей час життєво важливе значення для

стійкого росту ефективності має перспективне

планування, оскільки для ефективності цілком

типові тимчасові падіння із причин, не пов’яза

них з ефективністю реалізованих програм її підви

щення.

Необхідність обліку довгострокової перспек

тиви пронизує весь процес планування від верху

до низу. Перспективні довгострокові стратегічні

плани необхідно всебічно підкріплювати корот

костроковими планами, цілями підрозділів орга

нізації й навіть правилами і нормами, прийняти

ми в організації.

Формалізоване планування ефективності

простежується у всьому процесі управління. Воно

мотивує людей на таку роботу, що сприяє росту

ефективності, роз’яснюючи, чого ж домагається

організація, і закладає основу для того, щоб по

годити винагороду за працю з її ефективністю.

Природно, що плани по розвитку ефективності

одночасно є й основою для контролю за нею.

Аналіз економічної ситуації в Україні пока

зує, що без концентрації фінансового й промис

лового капіталів у масштабах, достатніх для ус

пішної конкуренції на світовому ринку, підйом

української економіки й досягнення цілей роз

витку держави неможливі. Велике фінансово

промислове об’єднання зі значними ресурсами

й зв’язками має найбільшу життєстійкість, має

безсумнівні переваги в саморозвитку, у тому

числі при вступі в будьяку, навіть капіталомі

стку галузь.

Однією з ефективних форм самоорганізації й

організації великого капіталу є ФПГ. Структура,

склад і спеціалізація ФПГ різноманітні, спільною

ознакою цих об’єднань є те, що базу для їхнього

формування й розвитку становить великий кап

італ.

За результатами проведеного дослідження

можна зробити наступні основні висновки й ре

комендації: фінансовопромислові групи є най

більш ефективним способом об’єднання техно

логічно зв’язаних підприємств; для ФПГ харак

терний високий ступінь концентрації управлін

ня; управлінські рішення будуть більш обґрунто

вані, якщо попередньо провести економікоста

тистичний аналіз діяльності учасників техноло

гічної мережі.

Література

Дерев’янко Б. Щодо необхідності створення

промисловофінансових груп: Економікоправові

аспекти // Підприємництво, госпво і право.—

2003.— № 5.— С. 21.

Куліш Г.П. Створення промисловофінансо

вих груп в Україні // Фінанси України.— 2001.—

№ 11.— С. 72.

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

124

Мельников В. Перспективы развития транс

национальных финансовопромышленных групп

СНГ // Пробл. теории и практики управления.—

2000.— № 3.— С. 75.

Уманців Ю. Промисловофінансові групи в

Україні: державне регулювання, стан та перспек

тиви розвитку // Підприємництво, господарство

і право.— 2001.— № 10.— С. 102.

УДК 338.534

І.В. П’ятак

ЦІНОУТВОРЕННЯ ЯК ФАКТОР ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИРОБНИЦТВА І КАПІТАЛУ

У статті розглянуто концепцію ціноутворення (у розумінні побудови формули ціни) та різні форми

державного регулювання та суспільного контролю щодо формування цін у період становлення та розвитку

ринкової економіки України.

Методологія ціноутворення, яку застосову

ють у нашій науці й практиці, має багато несхо

жих рис із методологією розвинутих капіталістич

них країн.

Крім того, наші основні формули визначен

ня цін, що становлять домінуючий принцип

ціноутворення, непридатні для застосування в

умовах ринкових відносин. Можна сказати й те,

що досвід ціноутворення за ринкових умов не є

для нас аксіомою. Проте оскільки ринок базуєть

ся на загальних економічних законах, що при

таманні різним соціальноекономічним форма

ціям, то доцільно детальніше вивчати систему

ціноутворення розвинутих країн. Сучасні фор

ми державного регулювання та суспільного кон

тролю формування цін у період розвитку рин

кової економіки потребують удосконалення та

дослідження.

Метою дослідження є концепція формуван

ня цін у період становлення та розвитку ринко

вої економіки України.

Що стосується найбільш досліджених питань

цієї сфери в умовах капіталістичного ринку, то

вони представлені у збірниках статей відомих

американських і англійських ученихфахівців у

галузі ціноутворення; у працях найвидатніших

американських, канадських і англійських еко

номістів, що висвітлюють різні аспекти складно

го процесу ціноутворення на капіталістичному

ринку засобів машинобудівної промисловості, а

також містяться у розділах книги «Управління

витратами і цінами в експортному виробництві»,

яку підготували фахівці Міжнародного центру

торгівлі ЮНКТАД

. Аналіз цих матеріалів досить

об’єктивно відображає загальні тенденції ціноут

ворення. Отже, розглянемо їх.

Політика цін — це одна з центральних про

блем діяльності фірм, і оскільки вона має реагу

вати на всю різноманітність проявів життя, що

відбуваються на ринку, то може мати різні цілі.

Наведемо приклад. Із багатьох міркувань

фірма може прийняти будьяке з таких рішень:

— Ніколи не зменшувати ціни на будьякі

компоненти продукції, котрі випускають, до

рівня, нижчого за загальну суму витрат на їх ви

робництво.

— Постійно прагнути до забезпечення цін,

нижчих від рівня цін конкурентів.

— Дотримуватися ринкових цін, тобто цін

конкурентів.

— Встановлювати ціни вищі, ніж у конку

рентів, з метою збереження «престижної» ціни.

— Намагатися збільшити обсяг продукції

способом зниження цін і не реагувати на політи

ку конкурентів.

— Встановлювати ціни на рівні цін певного

конкурента.

— Встановлювати такий рівень цін, який за

безпечив би визначений процент доходу від суми

капіталовкладень.

— Встановлювати ціни так, щоб захистити

промисловість від їх зниження, а останнє роз

глядати як елемент торговельної політики.

— Використовувати ціни для захисту ринку

від проникнення на нього конкурентів.

— Використовувати ціни для максимального

збільшення маси прибутку від всієї групи товарів

і послуг, які пропонує фірма, а не від кожного

товару чи послуг окремо

Другий приклад. Обстежено 12 великих кор

порацій, цінова політика яких має на меті:

— досягнення наміченого прибутку від капіталу;

Економіка та управління підприємствами

125

— досягнення стабільності цін і прибутку;

— забезпечення стабільності чи поліпшення

стану ринку;

— забезпечення перемоги у конкурентній

боротьбі або досягнення рівня конкурентів;

— забезпечення стабільності номенклатури

товарів, які випускають.

При цьому виходять із таких міркувань, що

визначають політику цін:

— прагнення фірми продати товари спожи

вачам за помірними цінами;

— прагнення фірми звільнитися від звинува

чень щодо монополізації;

— зацікавленість фірми у збільшенні своєї

частки на ринку темпів свого зростання, навіть

якщо це зменшує її безпосередній прибуток;

— стурбованість фірми з приводу того, що

внаслідок спроби максимального збільшення

прибутків вона протиставить себе суспільній

думці;

— зацікавленість фірми не в максимальному,

а в стабільному прибутку;

— єдине прагнення фірми — запобігти на

даному етапі банкрутству;

— особлива зацікавленість фірми у ліквідації

конфліктів зі своїми працівниками;

— велика зацікавленість фірми у підвищенні

престижу, а не у збільшенні прибутків

Ще один аналогічний приклад:

При обстеженні 146 фірм особи, які відпові

дали на запитання, називали близько 40 факторів,

що впливають на встановлення ціни на нові то

вари. Ці фактори було об’єднано у п’ять загаль

них категорій:

1. Міркування щодо прибутку і витрат.

2. Міркування щодо конкуренції.

3. Характеристики товару.

4. Очікування стосовно ринку чи збуту.

5. Інші фактори.

При цьому кожна мета повинна враховувати

низку конкретних умов. Встановлення високих

цін для «зняття вершків» має враховувати умови:

Попит нееластичний, оскільки клієнти мало

поінформовані про товар, а надійних товарів

конкурентів незначна кількість.

Ринок можна роздробити на сектори, що

відрізняються за ціновою еластичністю попиту —

висока початкова ціна «знімає вершки» з ринку,

який порівняно стійкий до ціни, а подальші

цінові зменшення успішно відкривають доступ до

еластичніших секторів ринку.

Доки мало відомо про характер витрат і ціно

ву еластичність попиту, ціни доцільно завищува

ти, адже потім їх можна зменшити, тоді як

підви

щити — значно складніше.

Високі ціни забезпечують швидке відшкоду

вання витрат на освоєння нової продукції, що

нині є важливим для фірми фактором.

Умови для встановлення низьких цін «про

риву» такі:

1. Висока еластичність попиту за ціною для

товару.

2. Можливість значної економії на витратах

виробництва внаслідок великих масштабів вироб

ництва.

3. Відсутність адекватного контингенту по

купців на ринку, який погодився б із високою

ціною, тобто «еліти» споживачів.

4. Потужна загроза потенційної конкуренції.

Які ж конкретні міркування при встановленні

ціни? На це запитання вказують такі положення,

що розкривають деякі з наведених формулювань

цілей.

Ціни мають тенденцію свідчити про витра

ти. (У витрати входять необхідний чи достатній

прибуток або відсоток на вкладений капітал).

Справжня функція витрат полягає у встановленні

нижньої межі для початкової ціни на продукт, а

цінність цього прибутку для споживача визначає

верхню межу встановлення на нього ціни.

Цінність товару для найзаможнішого покуп

ця є верхньою межею ціни, а витрати на вироб

ництво — нижньою межею ціни.

У даному випадку цілком зрозуміло, що

нижнім орієнтиром ціни служить формула ціни

виробництва, побудована за класичною схемою:

поточні витрати плюс процент на вкладений ка

пітал. Величину цього процента (необхідної нор

ми прибутку) компанія визначає сама.

Прибуток може дробитися на багато різних

компонентів, але всі складові разом повинні

вміщуватися у нормативну величину прибутку, що

визначає його норму, близьку до якоїсь середньої

суспільної величини: «відрахування від капіталу

(або валовий прибуток від загальної суми активів,

що розпадаються на основні засоби і оборотний

капітал) визначають як суму коштів на забезпе

чення амортизаційних відрахувань, відсотків на

капітал, сплати податків на дохід, власність і

прибуток. Масштаби цих відрахувань визнача

ються відношенням суми активів до обсягу випус

ку і мінімально прийнятним валовим прибутком

від активів. За робочу гіпотезу можна взяти по

ложення, що у промислово розвинутих країнах

норма валового прибутку становить 15 %, а у

країнах, що розвиваються, — 20 %».

Виникає питання: «Як це узгоджується з тим,

що витратна концепція ціноутворення підлягає

критиці буржуазною наукою і не сприймається як

необхідна теоретична схема у нашій економічній

літературі?».

Очевидно, що застарілою є така витратна

позиція в ціноутворенні, яка початково не вихо

дить із реалій і динаміки ринкової ситуації. Яку б

ціну ринок не передбачив для певного товару,

фірма повинна діяти в її межах за принципом

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

126

ціни виробництва. Інакше це призведе до збит

ковості чи банкрутства. Якщо ж фірма, встано

вивши ціну на основі своїх витрат, не враховує

такі цільові вказівки й умови, то вона житиме

за

старими витратними уявленнями, які вже неак

туальні. Нова форма

концепції визначає нижню

ціну продукту з метою незбитковості.

Ще нас цікавить, яким чином це стосується

контрактів, наприклад, оборонних. Ось як це

питання висвітлене у роботі К. Хартлі, присвя

ченій проблемі калькулювання витрат і встанов

лення цін на воєнні літаки в Англії: «При вста

новленні цін міністерство повинно забезпечува

ти одержання фірмами норми прибутку на вкла

дений капітал розміром 14 %. Ця норма базуєть

ся на середній капіталовіддачі для всієї англійсь

кої промисловості. Виникає цікаве питання щодо

функції прибутку, особливо щодо різних видів

стимулювання та винагороди. Очевидно, за ок

ремими контрактами фірма зможе отримувати

прибуток на вкладений капітал розміром 27,5 %.

Та якщо норма прибутку перевищуватиме цю

величину, відділ контролю за здійсненням кон

трактів буде визначати розмір суми, що підляга

тиме поверненню. Так само, якщо збитки фірми

перевищать 15 % на вкладений капітал, відділ

перегляду контрактів матиме змогу переглянути

цей контракт на користь фірми»

Отже, навіть коли уряд у оборонному замов

ленні твердо орієнтується на певну фірму та по

годжується відшкодувати непередбачені перевит

рати, він всетаки діє в рамках нормального рин

кового механізму, орієнтуючись на формулу ціни

виробництва і середньорічної норми прибутку.

На капіталістичному ринку з метою встанов

лення ціни завжди застосовують метод вартості

основного параметра. Розглянемо, як це

здійснюється.

Кожен виробник намагається мати набір та

ких кривих для кожного типу трансформаторів,

які виробляє… Фактичні ціни трансформаторів

конкретного типу і призначення можуть не

співпадати з використовуваною кривою через

технічні або комерційні причини. Трансформато

ри даних габариту, типу і напруги можуть

відрізнятися один від одного за точними техніч

ними специфікаціями, що містять тип охоло

дження, кількість фаз, коефіцієнт трансформації,

наявність чи відсутність перемикача під наванта

женням, імпедансом та умовами обслуговування.

Що ж до комерційного боку, то ціни можуть

відхилятися від основної кривої внаслідок бага

тьох причин, у тому числі обсягу портфеля замов

лень, існуючої і майбутньої потреби в електро

станціях різної потужності, ймовірності отриман

ня конкретного замовлення, як результат техніч

них або комерційних чинників тощо.

Як бачимо, ціна продукту, яку визначають за

допомогою статистичної ціни головного парамет

ра, є лише ринковим орієнтиром, з огляду на

який коливаються визначені та затверджені на

фірмі ціни, що враховують різні фактори. Якою

б не була конкретна ціна з огляду на орієнтир,

стабільною чи гнучкою, у неї необхідно заклада

ти витрати фірми за структурою ціни виробниц

тва (тобто поточні видатки плюс нормативний

прибуток із прибутком, який заклала фірма).

Збільшений проти цього розмір ціни може бути

різним залежно від зазначених цілей і умов.

Наведені нижче твердження дають уявлення

про прийняту сьогодні концепцію ціноутворен

ня і відповідне формування цін.

Діюча система цін була побудована головним

чином на середньогалузевій фактичній собівар

тості. Остання ж не відображає прогресивних

суспільних нормативів витрат усіх видів ресурсів,

і тому вона часто базується на основі індивіду

альних витрат на виробництво. Не відображає

вона і споживчих властивостей продукції.

При виборі бази нових оптових цін, окрім

орієнтації на вказані параметри (властивості),

передбачено як відсікання від розрахункової со

бівартості невиправдано високих витрат, пов’яза

них із безгосподарністю, нераціональною органі

зацією виробництва, так і долучання до неї всіх

недообчислених витрат живої та уречевленої

праці. Ціни формуватимуться на основі прогре

сивної нормативної бази всіх видів витрат. Як таку

вироблятимуть і прийматимуть планову норма

тивну собівартість основної споживчої власти

вості продукції, передбаченої картою технічного

рівня виробу, тобто замість тонни добрив —

кількість поживної речовини; вантажного авто

мобіля — тонну вантажопідйомності тощо, зви

чайно, з урахуванням інших параметрів ефектив

ності як коректив вартості основної споживчої

властивості продукції. За цих умов ціна не лише

не буде «витратною», а й стане, якщо можна ска

зати, «антиваловою». За таких цін нема сенсу

«нагромаджувати» тонни мінеральної сировини

замість того, щоб дати концентрованіші добрива.

Така сама ситуація і з вугіллям. Сьогодні у видо

бутку вугільних шахт, на жаль, дуже швидко зро

стає обсяг породи, а не самого вугілля. Тому слід

визначити ціну на калорію і вже на цій основі

встановити ціну палива

Як бачимо, наголошено на умовах, за яких

ціна не буде витратною і антиваловою. Для цього

необхідно лише застосувати прогресивні нормати

ви витрат усіх видів ресурсів. Але хто їх буде вста

новлювати для мільйонів видів продукції і постій

но контролювати для збереження прогресивності?

І зрештою, хто буде відсікати витрати, пов’язані з

нераціональною організацією виробника?

Звичайно, можна замість тонни добрив чи

вугілля платити за тонну поживних речовин чи

кілокалорій, при цьому, природно, уникають на

Економіка та управління підприємствами

127

магання продати пусту породу, але хіба ж цим

обмежуються можливості реалізувати витратний

підхід?

Зокрема, і поживні речовини, і калорії, і все

інше можна також продавати дорожче, нагрома

джувати необхідні для цього витрати. Елімінува

ти один фактор, залишаючи всі інші. Чи не є це

страусовою політикою?

Урочиста обіцянка відображати споживчі

властивості у цінах, порівнюючи їх із суспільно

необхідними витратами праці, є нічим іншим, ніж

просто показовим жестом, оскільки тут немає ще

функціональних закономірностей, які пов’язують

ці явища.

Раніше, як свідчать попередня господарська

практика і робота низки підприємств в умовах

економічного експерименту, вкрай негативний

вплив на задоволення планових потреб у не

обхідній продукції і укладання угод на її поста

чання мала різнорентабельність виробництва.

Тому в новій методиці забезпечена різновигідність

виробництва однорідних видів невзаємозаміню

ваної продукції, призначеної для різних сфер

використання. Досягають цього тим, що у ціни

на таку продукцію включають прибуток за єди

ними нормативами. Вони (нормативи) уможлив

люють одержання рівної маси прибутку за оди

ницю часу роботи чи у розрахунку на норматив

ну одиницю трудоємності

Із цього приводу виникає питання: «Якщо

ціноутворенням забезпечувати рівновигідність, то

як відбуватиметься переливання капіталу?» Адже

саме за рахунок цього змінюються ціни у бік

рівновигідності, якої вони ніколи не досягають.

За таких умов прогресивні галузі завжди були

прибутковішими.

Висновок. Розглянута концепція ціноутво

рення (у розумінні побудови формули ціни) не

має достатнього теоретичного обґрунтування, до

того ж, вона побудована на неправильних посил

ках, вводить в оману керівництво і не сприяє

досягненню цілей перебудови.

Ціна не може не відображати витрати праці

та ресурсів, не включати прибуток, що забезпе

чує в масштабі часу розширене відтворення; у

цьому розумінні вона завжди є витратною.

Словосполучення «витратна ціна» має нега

тивний зміст, воно означає, що продукція може

бути реалізована (нав’язана) без використання

резервів зниження собівартості, зі зростанням

прибутку за рахунок посилання на збільшені роз

міри поточних і капітальних витрат. Такі можли

вості властиві насамперед безринковому госпо

дарству. У ринковому ж підхід знаходить прояв у

небажанні зробити поступки за величиною при

бутку сьогодні з метою завтрашньої прибутковості

чи для досягнення виживання сьогодні.

Незаперечною стає необхідність не виходи

ти за межі ринкових цін зі своїми витратами, щоб

запобігти збитковості та забезпечити достатню

норму прибутку на капітал. У ринкових умовах

головним засобом проти витратності є конкурен

ція як серед виробників, так і серед споживачів,

а у період становлення — ще й різні форми дер

жавного регулювання та суспільного контролю.

Література

Віскузі В.Кіп, Джон М. Вернон та ін. Еконо

мічна теорія регулювання та антимонопольна

політика / Пер. з англ. О. Кілієвич.— К.: Осно

ви, 2004.— С. 327.

Харпер Д., Левенсон Г.С., Барро С.М. и др.

Цена и качество: некоторые вопросы ценообра

зования и практики установления цен в капита

листических странах / Пер. с англ. В.Д. Антонов

и др.; Под ред. Ю.В. Яковца, Е.И. Пунина.— М.:

Прогресс, 1974.— С. 234.

Там само.— С. 279.

Віскузі В. Кіп, Джон. М. Вернон та ін. Вказа

на праця.— С. 1256.

Лукава І. Ціноутворення у перехідний період

до ринкової економіки в Україні // Економіка і

ринок: облік, аналіз, контроль.— Тернопіль: Еко

номічна думка.— 2003.— Вип. 8.— С. 97.

Там само.— С. 96.

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

128

УДК 338.512

В.Г. Скоч

ОЦІНКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА ЗА СОБІВАРТІСТЮ

ПРОДУКЦІЇ

У даній роботі розглянуте питання управління витратами як методу підвищення фінансової стабіль)

ності підприємства. Це питання є актуальним, тому що будь)яке підприємство сфери матеріального ви)

робництва чи виробництва надання послуг несе певні матеріальні, фінансові, трудові та інші витрати в

процесі ведення власної господарської діяльності.

У процесі впровадження різноманітних тех

нологій сільськогосподарського виробництва

важливо встановити закономірності між собівар

тістю і затратами праці. В останніх відображаєть

ся технологія за величиною виробітку, викорис

танням продуктивної техніки, а в собівартості —

результат усієї діяльності, її виробничі витрати й

ті, що пов’язані з реалізацією. Із зміною величи

ни затрат праці спостерігається зміна в собівар

тості, причому для окремих сільськогосподарсь

ких культур, що вирощують, тваринницької про

дукції, що виробляють, це відбувається порізно

му. Актуальність питання полягає у тому, які по

винні бути затрати праці, собівартість, щоб одер

жати певну величину прибутку. З практичної точ

ки зору, важливо за затратами праці визначати со

бівартість виробленої сільськогосподарської про

дукції і цим самим оцінити сільськогосподарсь

ке виробництво для різних товаровиробників, ве

ликих, середніх і малих підприємств. В багатьох

публікаціях

питанню взаємозв’язку затрат праці

й собівартості сільськогосподарської продукції

приділяється недостатня увага.

Собівартість не є сталою величиною, яка

залежить від методики розрахунку. Однією з особ

ливостей має бути постійна тенденція до знижен

ня такої собівартості, що досягається зниженням

обсягів її складових, насамперед матеріальних

витрат на утримання робочої сили. До внутріш

ньовиробничих резервів зниження собівартості

слід віднести: поліпшення використання основ

них засобів; механізацію та автоматизацію вироб

ничих процесів; впровадження прогресивних тех

нологій, реконструкцію і модернізацію виробниц

тва; здешевлення сировини та матеріалів; пол

іпшення використання робочого часу; впровад

ження передового досвіду, надання належної ува

ги нормуванню та оплаті праці тощо

Дослідження проводяться відокремлено. Так,

собівартість визначають за статтями витрат

, а

затрати праці — за нормативами виробітку пев

ної технології

. Слід зазначити, що щодо норм у

літературних джерелах існують протилежні погля

ди, які полягають у тому, що коли у часі зміню

ються усі показники, нормована величина також

змінюватиметься. Отже, доцільно вказувати про

рівні конкретного показника. Безумовно, норма

тиви будуть корисні там, де зміна у часі конкрет

них показників не відбувається.

Об’єктом даної роботи є господарська

діяльність сільськогосподарського підприємства

ТОВ «Прогрес», основним видом діяльності яко

го є рослинництво. Тому доцільно розглянути

особливості ведення обліку і управління показ

никами собівартості продукції в сільському гос

подарстві й у рослинництві зокрема.

Рослинництво — одна з основних сфер

сільськогосподарського виробництва. Для задово

лення потреб населення в продовольстві галузь

рослинництва повинна забезпечити значний ріст

середньорічного валового збору зерна, підвищи

ти врожайність зернових культур, збільшити ви

робництво інших основних видів сільськогоспо

дарської продукції. Важливою задачею рослин

ництва є збільшення виробництва кормів для

створення міцної кормової бази тваринництва.

Рослинництву як галузі економічної діяль

ності належать певні особливості. Головною особ

ливістю є використання землі, що є одним з ос

новних засобів виробництва, тоді як у промисло

вості — це тільки територія, місце, на якій роз

міщене підприємство

Земля є незмінним засобом виробництва на

відміну від інших, котрі в процесі виробництва

поступово зношуються, внаслідок чого їх по

трібно через певний проміжок часу заміняти но

вими. При раціональному використанні земля не

тільки не зношується, а навпаки — підвищує свою

родючість.

Виробничий цикл у рослинництві — це три

валий процес. Він складається з різних робіт, що

виконуються в осінній, зимовий, весняний чи

літній періоди. Технологічний процес у рослин

ництві включає наступні основні комплекси

робіт: підготовка ґрунту до посіву; посів; відхід за

посівами; збір врожаю

Колгосп «Знамя Ленина» Великоновосілкі

вського району Донецької області був заснований

у 1931 році на території села Новопетриківка.

Розміщується в центральній частині Великоново

Економіка та управління підприємствами

129

сілківського району. Площа сільськогосподарсь

ких угідь складає 2 736 га.

ТОВ «Прогрес» був заснований відповідно до

наказу Донецького регіонального відділення

Фонду державного майна України від 29.11.1996 р.

шляхом перетворення колгоспу «Знамя Ленина»

у ТОВ відповідно до Декрету Кабінету Міністрів

України «Про особливості приватизації майна в

агропромисловому комплексі» від 17.05.1993

№ 5193.

ТОВ «Прогрес» у своєму складі дочірніх

підприємств і філій не має.

Складається з наступних підрозділів:

— механізована бригада з вирощування рос

линницької продукції;

— цех скотарства з виробництва молока та

м’яса;

— механізована майстерня з ремонту сіль

ськогосподарської техніки;

— автотранспортний цех з обслуговування

основного виробництва;

— інші допоміжні служби з обслуговування

основного виробництва.

Усі структурні підрозділи знаходяться в селі

Новопетриківка.

ТОВ «Прогрес» займається виробництвом

сільськогосподарської продукції та наданням

послуг. Основним видом продукції (74 % прибут

ку) є виробництво рослинницької продукції.

Більше 13 % доходу дає виробництво тваринниць

кої продукції (м’ясо, молоко).

Основною рослинницькою продукцією, що

виробляється господарством, є насіння овочевих

культур. Посіви овочевих культур складають у

загальному посівообороті 26 %.

Покупцями продукції, виробленої підприєм

ством, є господарства області і населення госпо

дарства. Насіння овочевих культур реалізуються

асоціації «Сортсемовощ» і інші комерційні фірми,

що займаються продажем насіння на ринках Ук

раїни.

Реалізація зернових і олійних культур

здійснюється в основному за бартерними угода

ми, з яких 80 % — угоди із зовнішніми суб’єкта

ми підприємницької діяльності, 20 % — реалі

зується за рахунок заробітної плати працівникам

підприємства. Продукція тваринництва реалі

зується на ринку області і через власний магазин.

Аналіз загальної суми витрат ґрунтується на

даних по основних видах продукції, тому що цей

метод вимагає застосування даних по кожному

виду виробленої продукції, а для даного підпри

ємства має місце виробництво непорівнянної

продукції. Для проведення аналізу варто підготу

вати наступну таблицю, що містить основні по

казники по основних видах продукції.

Таблиця 1

Показники собівартості по основних видах продукції

Культура Рік

Обсяг випуску

продукції, ц

Ціна реалізації,

грн. за ц

Виторг від

реалізації,

грн.

Питома вага

змінних витрат

у виторзі від

реалізації

Постійні

витрати

Виробнича

собівартість

2005 1449 26,24 38021,76 1,6955 28291,02 92757,44

2006 16010 37,42 599094,20 0,2441 51654,81 197911,13

Пшениця

2007 25504,23 34,79 887292,16 0,3185 95196,31 377763,10

2005 4921 32,66 160719,86 0,7149 55070,24 169969,87

2006 17858 32,15 574134,70 0,3566 79219,88 283942,20

Ячмінь

2007 11625 28,70 333637,50 0,6403 68947,21 282570,50

2005 9596 34,72 333173,12 0,6524 85367,31 302720,94

2006 9431 73,03 688745,93 0,2288 65622,88 223207,08

Соняшник

2007 11909 78,90 939620,10 0,2908 90589,90 363814,82

2005 531914,74 168728,57 565448,25

2006 1861974,83 196497,57 705060,41

Разом

2007 2160549,76 254733,42 1024148,42

При цьому дані з обсягу випуску продукції,

виробничої собівартості, змінні та постійні вит

рати ґрунтувалися на даних калькуляції по основ

них видах продукції (табл. 2), а ціни реалізації, на

основі якої розрахований виторг від реалізації,

розраховані на основі форми 50СХ.

Розраховуємо факторний аналіз загальних

показників собівартості (табл. 3, 4).

У першому стовпці даної таблиці відбиваєть

ся сума витрат на виробництво, а стовпці 2–5 по

казують, за який рік береться значення окремо

взятого фактора, що впливає на загальну суму

витрат. При цьому використовується метод лан

цюгових підстановок, тобто для аналізу впливу

кожного фактора на суму витрат 2006 року спо

чатку розраховується сума витрат за 2005 рік по

факторах, потім підставляється значення аналі

зованого фактора за 2006 рік, а його вплив виз

начається як різниця між отриманим значенням

і попереднім загальної суми витрат. Аналогічно

розраховується вплив інших факторів: у попе

редній розрахунок підставляється значення ана

лізованого фактора (показника) за 2006 рік, вплив

даного фактора визначається як різниця отрима

ної суми витрат і попереднім її значенням.

Як видно з даних таблиці, загальна сума вит

рат по основних видах продукції в 2006 році скла

ла 705060,41 грн., збільшилася в порівнянні з да

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

130

ним показником 2005 року (565448,25 грн.) на

139612,16 грн., про що свідчать наступні фактори:

— зміна обсягу випуску продукції привела до

збільшення даного показника на 949886,92 грн.;

— зміна структури виробничої продукції —

привела до збільшення даного показника на

528938,62 грн.;

— зміна змінних витрат — привела до зни

ження аналізованного показника на 1366982,38

грн.;

— зміна постійних витрат — привела до

збільшення даного показника на 27769,00 грн.

Аналогічно проводиться факторний аналіз

зміни загальної суми витрат за 2007 рік.

Таблиця 2

Калькуляція собівартості по основних видах продукції за 2005–2007 рр.

Пшениця Ячмінь Соняшник

Стаття

2005 2006 2007 2005 2006 2007 2005 2006 2007

1. Посівна площа, га 130 424 780 500 600 450 850 650 650

2. Витрати попереднього року,

грн.

74759,82 93326,57 61102,47 16949,93 25379,85 85714,35 28814,96 27494,84 123809,62

3. Фіксований с/г податок,

грн.

29501,74 15227,91 13981,77 23084,78

4. Витрати поточного року,

грн.

25610,78 76502,96 189163,97 130534,75 197015,16 137326,50 206457,00 139173,94 146255,02

5. В т.ч. витрати праці в тис.

чол/год.

6 8 8 10 8 5 23 10 11,00

Зарплата, грн. 2726,52 8538,94 11703,93 9587,08 20828,61 12831,55 48144,09 10465,75 17305,72

6. Насіння, грн. 26712,12 69595,16 33399,18 22977,17 18000,00 25545,45

7. Витрати без насіння, грн. 25610,78 76502,96 218665,71 103822,63 142647,91 117909,09 183479,83 121173,94 143794,35

8. Загальновиробничі витрати,

грн.

9414,77 35695,36 101459,73 38166,21 59452,65 57944,52 67448,98 56538,31 70665,40

9. Всього витрат, грн. 109785,4 205524,89 381227,91 185650,89 297075,57 294967,14 302720,94 223207,09 363814,82

10. Витрати без побічної

продукції, грн.

92757,44 197911,13 377763,10 169969,87 283942,20 282570,50 302720,94 223207,09 363814,82

10. В т.ч. змінні, грн. 64466,42 146256,32 282566,79 114899,63 204722,32 213623,29 217353,63 157584,20 273224,92

11. Постійні, грн. 28291,02 51654,81 95196,31 55070,24 79219,88 68947,21 85367,31 65622,89 90589,90

11. Вихід продукції після

доробітку, ц.

1449 16010 25504,23 4921 17858 11625 9596 9431 11909

Фактична собівартість 1ц, грн. 64,01 12,36 14,81 34,54 15,9 24,31 31,55 23,67 30,55

Таблиця 3

Факторний аналіз зміни загальної суми витрат на

виробництво і реалізацію продукції за 2006 рік

Фактори зміни витрат

Сума

витрат,

грн.

Обсяг

випуску

продукції

Структура

продукції

Змінні

витрати

Постійні

витрати

Вплив

фактора

1 2 3 4 5 6

565448,25 2005 2005 2005 2005

1515335,17 2006 2005 2005 2005 949886,92

2044273,79 2006 2006 2005 2005 528938,62

677291,41 2006 2006 2006 2005 -1366982,38

705060,41 2006 2006 2006 2006 27769,00

Як свідчать дані таблиці, загальна сума вит

рат по основних видах продукції в 2007 році

збільшилася в порівнянні з даним показником

2006 року на 319088,01 грн., що обумовлено впли

вом наступних факторів:

Таблиця 4

Факторний аналіз зміни загальної суми витрат

на виробництво і реалізацію продукції за 2007 рік

Фактори зміни витрат

Сума

витрат,

грн.

обсяг

випуску

продукції

структура

продукції

змінні

витрати

постійні

витрати

Вплив

фактора

705060,41 2006 2006 2006 2006

761743,99 2007 2006 2006 2006 56683,58

747062,22 2007 2007 2006 2006 -14681,77

965912,57 2007 2007 2007 2006 218850,35

1024148,42 2007 2007 2007 2007 58235,85

— зміна обсягу випуску продукції привела до

збільшення даного показника на 56683,58 грн.;

— зміна структури виробленої продукції —

привела до зменшення даного показника на

14681,77 грн.;

— зміна змінних витрат — привела до

збільшення аналізованого показника на

218850,35 грн.;

— зміна постійних витрат — привела до

збільшення даного показника на 58 235,85 грн.

Приступимо до наступного етапу аналізу

показників собівартості — факторний аналіз

зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції

(табл. 5).

Таблиця 5

Факторний аналіз зміни витрат на 1 грн. реалізованої

продукції

Фактори зміни витрат

Значення

показника

по роках

Вплив

фактора

2006 2007

Обсяг

випуску

проду кції

Структ ура

продукції

Змінні

витрати

Постійні

витр ати

Відпус кні

ціни

2006 2007

1,06 0,38 План План План План План

0,20 0,32 Факт План План План План -0,86 -0,05

0,42 0,32 Факт Факт План План План 0,22 0,00

0,51 0,44 Факт Факт Факт План План 0,08 0,12

0,53 0,47 Факт Факт Факт Факт План 0,02 0,03

0,38 0,47 Факт Факт Факт Факт Факт -0,15 0,01

Як свідчать дані таблиці, рівень витрат на 1

грн. реалізованої продукції в 2007 році зменшив