Войтюк Д.Г. (ред.) Сільськогосподарські та меліоративні машини

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 6

260

6.1. Характеристики зернових культур

як об’єкта збирання, способи збирання

і агротехнічні вимоги, комплекс машин

Характеристики зернових культур як об’єкта

збирання.

Виробництву зерна приділяється ве-

лика увага в усіх куточках планети. Під зернові

культури виділяють половину і більше орної зе-

млі. Так, за станом на 1990 р. у колишньому

СРСР під поля було зайнято 225 млн га (10 % те-

риторії), а з них під зернові культури — близько

125 млн га. В Україні під поля і сади було зайня-

то 34 млн га (60 % території), а під зернові куль-

тури — 15 млн га.

На 2002 р. в Україні зернові культури ви-

рощували на площі 14,17 млн га, збір зерна до-

сяг 39,67 млн т, середня врожайність становила

28 ц/га (без кукурудзи).

Зернові культури

— це зернові злаки і зернові

бобові, а також гречка.

До зернових злаків належать хлібні (пшени-

ця, жито, ячмінь) просоподібні (просо, рис, овес,

сорго, кукурудза). Суцвіттям хлібних злаків є ко-

лос, а просоподібних — волоть. У кукурудзи чо-

ловіче суцвіття — волоть, жіноче — початок.

Пшеницю, жито і ячмінь ще називають

зерно-

вими колосовими

, а гречку, просо, рис і овес —

круп’яними

. До

зернових бобових

культур нале-

жать горох, квасоля, соя тощо.

Збирання врожаю зернових культур є завер-

шальним етапом усього процесу виробництва

зерна. Тому від якості його виконання залежить

не тільки частка врожаю, а й витрати, вкладені в

усі попередні процеси, такі як внесення добрив,

підготовка ґрунту, сівба.

Розділ 6

МАШИНИ ДЛЯ ЗБИРАННЯ

ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

y Характеристики зернових

культур як об’єкта

збирання, способи

збирання і агротехнічні

вимоги, комплекс машин

y Зернозбиральні

комбайни

Машини для збирання зернових êóльтóр

261

Типи робочих органів зернозбиральних машин та їх технологічне налаго-

дження, способи і терміни збирання зумовлюються певними характеристика-

ми зернових культур. Це, зокрема, кількість стебел на 1 м

площі, врожай-

ність, співвідношення зерна до незернової частини за масою, довжина і міц-

ність стебел, час та рівномірність дозрівання зерна, його полеглість, за-

бур’яненість, вологість.

Кількість стебел на 1 м

, наприклад пшениці, може становити від 150 до

500 шт. і більше, для машинного збирання їх має бути не менше ніж 250.

Урожайність різних культур також нерівномірна. Розрахунками встанов-

лено, що врожайність пшениці може досягати 250 ц/га, а межу 100...120 ц/га

багато господарств уже подолали. Потенціал озимого ячменю перевищив

80...90 ц/га, озимого жита 50...70 ц/га, а кукурудзи — 100...120 ц/га. Проте не

в кожному регіоні навіть зернові культури можуть дати такий урожай. Так,

коли в Україні середня врожайність становила 33,4 ц/га, то в Росії вона була

16,1, а в Казахстані — 7,9 ц/га.

Співвідношення маси зерна і незернової частини (як і врожайність) має

виняткове значення для оптимального завантаження збиральної машини.

Воно, як правило, становить 1 : 1,5 – 1 : 2 і тільки для окремих сортів —

1 : 0,8.

Під час збирання зернових культур мета хлібороба — добути зерно, яке

формується в колосі чи волоті, а вони ростуть на стеблі 50...150 см завдовжки.

Відношення довжини стебла до його діаметра становить приблизно 300...400,

а міцність тканин елементів стебла на розрив подібна до міцності сталі й ся-

гає 15...20 кг/мм

(таке співвідношення геометричних параметрів недосяжне

для жодної несівної архітектурної споруди, зведеної людиною).

Початок збиральних робіт та їхня тривалість залежать від ступеня стиг-

лості зерна в колосі чи волоті. У пшениці, ячменю і жита зерно швидше

дозріває в середній частині колоса і, не чекаючи дозрівання інших, нама-

гається покинути колос для продовження свого роду. Причому це зерно

найбільш повноцінне. Так, маса 1000 зернин середніх частин колосків ози-

мої пшениці становить 45,5...48,9 г, нижніх — 42,3...46,9, а верхніх —

28,9...34,5 г. У просі зерно швидше дозріває у верхніх частинах волоті. Тому

перед хліборобом постає проблема: рано збереш — отримаєш неповноцінний

урожай, а затримаєшся із збиранням — матимеш великі втрати. Втрати зер-

на озимої пшениці після 4...7 днів досягнення повної стиглості становлять

4 %, а через 17...20 днів — 27 %. Ось чому зернові культури слід зібрати

впродовж 8...10 днів.

Відокремити зерно від колоса чи волоті також не просто, оскільки міцність

зв’язку зерна з колосом різна і становить від 3 до 160 г на 1 см довжини, тобто

відрізняється в 40 – 50 разів. Це зумовлюється і сортом, і вологістю, і видом

культури. Так, за однакових умов зерно пшениці міцніше тримається в колосі

порівняно із зерном жита чи ячменю. При вологості колоса 9,2 % сила зв’язку

зерна вдвічі більша, ніж при вологості 6,4 %.

Отже, відокремлення зерна від колоса, колоса від стебла, а стебла від ко-

реня висуває певні вимоги перед збиральною машиною.

Забур’яненість полів також ускладнює процес збирання хлібів. Як відомо,

на час збирання стебла зернових злаків сухі, а бур’яни мають вологість бли-

зько 70 % і водночас їхнє насіння здебільшого зріле і може потрапити разом із

зерном культурної рослини або обсипатися на землю. Тому в період вирощу-

вання культурних рослин хлібороби активно борються з бур’янами.

Розділ 6

262

На жаль, це не єдині чинники, які ускладнюють збирання врожаю. Певні

втрати врожаю відбуваються через розтягування термінів збирання, оскільки

хлібá полягають, зерно обсипається або проростає у колосі чи волоті, обламу-

ються цілі колоски тощо.

Ось чому людство було і є в пошуках ефективного способу і засобів збиран-

ня врожаю.

Способи збирання врожаю і агротехнічні вимоги. Зернові культури збира-

ють комбайновим і некомбайновим способами.

Комбайновий спосіб може бути однофазним (пряме комбайнування) і дво-

фазним (роздільне комбайнування) з наступною обробкою зерна на стаціо-

нарних зерноочисних та сушильних комплексах і збиранням незернової час-

тини врожаю.

Пряме комбайнування передбачає зрізування стебел, обмолот хліб-

ної маси, відокремлення зерна від соломи, очищення зерна від домішок і зби-

рання продуктів обмолоту (зерна, полови і соломи). Зерно збирають у бункер

комбайна, а солому і полову укладають у копиці чи валки на полі або подріб-

нюють і збирають у візки або розкидають по полю. Всі ці операції виконують

комбайном у єдиному безперервному потоці.

Прямим комбайнуванням збирають зернові з підсіяними багаторічними

травами, низькорослі (до 50 см) і такі, що перестояли, зріджені (менше ніж

280 рослин на 1 м

), якщо немає змоги сформувати валок масою 1,4 кг на 1 м

довжини, а також зернові, які достигають рівномірно, і малозабур’янені.

Агротехнічні вимоги

до прямого комбайнування такі. За жаткою комбайна

допускається до 1 % втрат зерна при збиранні прямостоячих хлібів і 1,5 % —

полеглих. Втрати зерна за молотаркою не повинні перевищувати 1,5 % при

збиранні зернових колосових і 2 % — рису. Подрібнення має бути не більше

ніж 1 % для насіннєвого зерна, 2 % — продовольчого, 3 % — зернобобових і

круп’яних культур і 5 % — для рису. Чистота зерна в бункері має бути не ни-

жче ніж 95 %.

Роздільне комбайнування полягає в тому, що рослинну масу зрі-

зують і обмолочують не одночасно, а роздільно, тобто за дві фази. Спочатку

рослини зрізують і укладають у валки валковими жатками для підсихання і

достигання (перша фаза), а через 3...5 днів підбирають валки комбайнами,

обладнаними підбирачами. Далі процес відбувається так само як і за одно-

фазного способу.

За двофазного способу збиральні роботи починають на 5...10 днів раніше,

ніж за однофазного, що має неабияке господарське значення. Стебла під час

лежання у валках підсихають, а бур’яни в’януть. Тому значно полегшується

наступний обмолот і очищення зерна, пропускна здатність молотарки поміт-

но підвищується. Однак при цьому збиральні машини рухаються полем двічі,

а це призводить до збільшення витрат коштів.

Роздільним комбайнуванням збирають культури, що нерівномірно дости-

гають, забур’янені хліба, а також ті, густота яких не менше ніж 300 – 350 рос-

лин на 1 м

і висота не менше ніж 60 см. Висоту зрізу у валкових жатках

установлюють 12...25 см (для жита 25...30 см). Полеглі хлібá скошують на мі-

німальній висоті. В занох з підвищеною вологістю формують тонкі широкі ва-

лки, а в сухих — неширокі товсті з похилом стебел 10...30° до поздовжньої осі

валка.

Агротехнічні вимоги

до роздільного комбайнування такі. Втрати зерна за

валковою жаткою для прямостоячих хлібів допускаються не більше ніж 0,5 %,

Машини для збирання зернових êóльтóр

263

для полеглих — 1,5 %. Втрати за молотаркою не повинні перевищувати 1 %.

Чистота зерна в бункері має бути не менше ніж 96 %.

Способи збирання незернової частини врожаю при прямому і роздільному

комбайнуванні також різні: з утворенням копиць об’ємом 9...20 м

, валків і

потоковий.

У першому випадку комбайни обладнують копнувачами, у другому — вал-

коутворювачами, а в третьому — начіпними пристроями, які мають подріб-

нювальний апарат і пристрої для збирання полови і подрібненої соломи або

для її розкидання, частково чи повністю.

Некомбайнові способи збирання зернових культур — це нові

індустріально-потокові технології з обробкою врожаю на стаціонарних ком-

плексах. Основними операціями цих технологій є скошування і транспорту-

вання скошеної маси на тік, де її обмолочують і розділяють на зерно і незер-

нову частину.

Некомбайновий спосіб збирання за операціями технологічного процесу по-

дібний до багатофазного способу, що існував до появи на хлібній ниві ком-

байнів (скошування хлібів; зв’язування в снопи; утворення бабок, шатрів,

хрестців; транспортування на тік; обмолот стаціонарними молотарками). Для

такого способу характерний певний розрив у часі між скошуванням і обмоло-

том, тобто плавний перехід зерна із активного стану росту в пасивний, а по-

тім — у стан спокою. Для живого організму це необхідна умова. Крім того,

зменшується напруженість робіт та кількість транспортних засобів, немає по-

треби у великих сховищах для зерна тощо.

Ось чому ще в 1962 р. у колишньому СРСР вперше був випробуваний ком-

плекс машин для стаціонарних технологій збирання зернових культур. Нині

запропоновано і частково випробувано такі види технологій збирання, як

«удосконалена комбайнова», «невійка», «стрічкова», «кубанська», «казахська».

Комплекс зернозбиральних машин. Для скошування зернових культур і

укладання їх у валки використовують навісні, причіпні та самохідні валкові

жатки.

Навісні жатки ЖВН-6Б, ЖРБ-4,2А, ЖВР-10А навішують на зернозбираль-

ні комбайни «Нива» і «Енисей».

Причіпні жатки ЖВП-4,9, ЖВП-6 агрегатують з колісними тракторами

класу 1,4.

Самохідні жатки ЖБВ-4,2, ЖВН-6Б-01, ЖБВ-5, ЖВР-10-03А агрегатують

із спеціальними енергетичними засобами КПС-5Г, КПС-5Б, Д-101А та Е-304.

Валки підбирають підбирачами барабанно-грабельного типу (54-102А),

полотенно-конвеєрними (ППТ-3А) та платформами-підбирачами, які встано-

влюють на зернозбиральні комбайни.

Для збирання зернових культур одно- чи двофазним способом використо-

вують комбайни «Нива», «Енисей», «Дон» та їх модифікації, а також нові віт-

чизняні комбайни «Славутич», «Лан», комбайни спільного виробництва «Об-

рій», «Степ» і комбайни зарубіжних фірм «Клаас» (Німеччина), «Джон-Дір»

(США) тощо.

Незернову частину врожаю (НЗВ) збирають різними соломозбиральними

засобами відповідно до технології.

Копицева технологія ґрунтується на використанні зернозбирально-

го комбайна із копнувачем і соломозбиральних засобів: волокуш, копицевозів,

навантажувачів і універсального скиртувального агрегату.

Розділ 6

264

Потокова технологія передбачає використання на зернозбиральних

комбайнах пристроїв, обладнаних подрібнювачами і причеплених до комбай-

на спеціальних причепів для збирання полови і подрібненої соломи. Незер-

нову частину транспортують до місця скиртування або вивантажують із при-

чепів, не відчеплюючи від комбайна. Після цього волокушами цю масу стягу-

ють до місця зберігання. В обох випадках за допомогою навантажувачів і уні-

версальних скиртувальних агрегатів формують скирти. В окремих випадках

подрібнену солому розкидають по полю, а полову змінними причепами

транспортують на склади.

Валкова технологія полягає у використанні комбайна з валкоутво-

рювачем і машин для збирання валків: прес-підбирачів, підбирачів-

стогоутворювачів, підбирачів-ущільнювачів тощо. Після них працюють ма-

шини, що підбирають тюки чи рулони або стоги і транспортують їх до місця

складування.

6.2. Зернозбиральні комбайни

6.2.1. З історії комбайнобудування

Ще задовго до удосконалення жатки-снопов’язалки і стаціонарної молотар-

ки була спроба сконструювати машину, яка скорочувала б і спрощувала про-

цес скошування і обмолоту хлібів.

Річ у тому, що скошування, в’язання снопів, утворення суслонів чи бабок,

транспортування їх до току та обмолот стаціонарними молотарками значно

розтягували терміни збирання. Це стримувало якісне виконання інших

польових робіт, які також не можна відкласти на пізніші терміни. За техно-

логією, що існувала на той час, втрачалося близько 20...25 % врожаю. Нелег-

кою була і ручна праця при переході від однієї операції до іншої. Тому і на-

зріла потреба в об’єднанні кількох операцій в один технологічний процес.

Ідея комбінованої збиральної машини — комбайна в тій чи іншій формі по-

чала турбувати розум винахідників.

У 1828 р. в Америці був виданий один із перших патентів на жатку-

молотарку, тобто комбайн, який в єдиному за часом технологічному процесі

зрізав хлібну масу, обмолочував її і очищав зерно. Комбайн приводився у рух

по полю за допомогою 30 – 40 коней, а його робочі органи — від ходових коліс.

Слід зазначити, що в 1775 р. був запропонований молотильний апарат з

тригранними дерев’яними билами. У 1785 р. застосовували молотарки з би-

льними молотильними апаратами і пальцьовим соломотрясом. У 1800 р. був

виданий патент на різальний апарат з прямолінійним зворотно-

поступальним рухом ножа, який працював за принципом ножиць. Згодом, у

1815 р. було організовано виробництво молотильно-віяльних молотарок, а в

1822 р. — запропоновано машину із зворотно-поступальним рухом ножа і мо-

товилом. Таким чином, уже в 1822 р. були відомі жатки і молотарки як пере-

думова для створення універсальної машини.

Жатки і молотарки постійно вдосконалювались. Удосконалювався також

комбайн американського типу і був запропонований новий.

Так, у 1843 р. в Австралії розробили комбайн (стрипер), в якому замість рі-

зального апарата був обчісувальний, тобто суцвіття зернових культур обчісу-

вались, обмолочувались, а зерно очищалося від домішок.

У цьому типі комбайна було закладено ідею жатної машини галлів (77 р.

н. е.). Ця машина мала вигляд дерев’яного ящика, що спирався на два де-

Машини для збирання зернових êóльтóр

265

рев’яних колеса. До передньої стінки ящика прикріплювалися рідко розмі-

щені довгі зубці у вигляді гребеня, а до задньої — голоблі для запрягання

бика, який штовхав такий візок перед собою. Поряд із візком ішов робітник і

збивав гострим веслом колоски, затиснуті між зубцями. Колоски падали в

ящик.

У Росії в 1868 р. агроном А.Р. Власенко запропонував і випробував ком-

байн, який працював за типом австралійського комбайна.

Крім перших зернозбиральних комбайнів 1828, 1843 і 1868 рр. хліби ско-

шувалися жатками-лобогрійками (відомі з 1842 р.), жатками-самоскидками

(1851 р.), жатками-снопов’язалками (1873 р.), а обмолочувалися стаціонарни-

ми молотарками з бильними і зубовими молотильними апаратами, клавіш-

ними соломотрясами (1775 і 1831 рр.) та вітрорешітними очисниками (відомі

з 1850 р., Росія).

У 1929 р. був побудований перший радянський комбайн (м. Запоріжжя,

Україна). Він мав марку ЖМ-4,6 «Комунар», переміщувався по полю тракто-

ром, робочі органи приводилися в рух від окремого бензинового двигуна,

встановленого на комбайні.

Моторні причіпні комбайни постійно вдосконалювались і випускалися під

марками С-1, СЗК (1932 – 1941), С-6 (1947 – 1956), РСМ-8 (1957 – 1958). У

1957 р. був випробуваний безмоторний причіпний комбайн ПК-2.

У 1947 р. почалося виробництво першого радянського самохідного комбай-

на С-4 «Ростсельмаш». Проте в 1958 р. випуск комбайнів С-4 М, РСМ-8, С-6,

ПК-2 було припинено, оскільки вся комбайнова промисловість перейшла на

виробництво нового самохідного комбайна з базовою моделлю СК-3. Згодом було

побудовано такі моделі самохідних комбайнів: СК-4 (1962 р.), СКД-5 «Сибиряк»

(1969 р.), СК-6 ІІ «Колос» (1971 р.), СК-5 «Нива» (1973 р.), «Енисей-1200»

(1986 р.), РСМ-8 «Дон-1200», РСМ-10 «Дон-1500», СК-10 «Ротор», КРТ-10 «Дон-

Ротор» (1986 р.) та ін.

Такий напрям розвитку комбайнобудування був і за кордоном. Отже, ком-

байни удосконалювалися за схемою комбайна американського типу. Причому

перевага віддавалася самохідним комбайнам. Проте не відкидалася також

ідея створення комбайна австралійського та російського типів з обчісуваль-

ним пристроєм. Наприкінці ХХ ст. обчісувальні пристрої були випробувані як

за кордоном, так і в Україні.

За станом на 2000 р. сільське господарство України мало 69 500 комбайнів,

у тому числі: СК-5М «Нива» — 53 000; РСМ-10 «Дон-1500» — 13 500; фірм да-

льнього зарубіжжя — 3000, зокрема близько 700 роторних комбайнів фірм

«Кейс», «Нью-Холланд» та ін. Нині комбайновий парк України налічує 55 тис.

комбайнів, у тому числі СК-5 (80 %), РСМ-10 (16 %) та комбайни інших зару-

біжних фірм (близько 4 %). Комбайновий поповнються вітчизняними самохі-

дними комбайнами «Славутич», «Лан» та спільного виробництва «Обрій»,

«Степ» та ін.

6.2.2. Призначення, загальна будова і технологічний процес роботи

комбайнів зарубіжних фірм

Зернозбиральний комбайн призначений для збирання зернових колосових

культур прямим і роздільним комбайнуванням (одно- та двофазним способа-

ми). Він може бути обладнаний спеціальними пристроями для збирання зер-

нобобових і круп’яних культур, кукурудзи на зерно, соняшнику, сої, сорго, рап-

су, насінників трав, лікарських рослин тощо. Залежно від технології збиран-

Розділ 6

266

ня НЗВ комбайн може бути

укомплектований копнува-

чем, подрібнювачем або капо-

том.

На полях України нині

працюють комбайни «Нива»,

«Енисей», «Дон» (Росія), ком-

байни провідних фірм даль-

нього зарубіжжя (Німеччина,

США, Канада тощо) та вітчи-

зняні комбайни — КЗС-9-1

«Славутич» класичної схеми,

КЗСР-9 «Славутич» роторні,

розробки державного конст-

рукторського бюро «Півден-

не», які виготовляє завод

«Херсонські комбайни», та

комбайни «Лан» заводу «Ав-

тоштамп» (м. Олександрія, Кіровоградська обл.), а також комбайни спільного

виробництва.

Загальна будова. Будь-який самохідний комбайн складається з таких ос-

новних агрегатів: жатної частини

(рис. 6.1), молотарки

з бункером для зер-

на

, двигуна

(дизеля), пристрою для збирання НЗВ (у цьому разі копнува-

ча

), ходової частини

та кабіни

з органами керування.

Подільники

(рис. 6.2), мотовило

, різальний апарат

та шнек

розмі-

щені на жатці, а плаваючий конвеєр

— у похилій камері. Жатка і похила ка-

мера утворюють жатну частину комбайна.

Робочими органами молотарки є: приймальний бітер

, молотильний апа-

рат

, відбійний бітер

, соломотряс

(у сукупності їх ще називають молотиль-

но-сепарувальним

пристроєм — МСП);

очисник, до якого

входять стрясна

дошка

, решета

, вентилятор

транспортувальні

органи.

Технологічний

процес роботи.

Комбайн СК-5М

«Нива»,

переміщу-

ючись по полю, за-

вдяки подільникам

(див. рис. 6.2), мо-

товилу, різальному

апарату, шнеку із

пальцьовим меха-

нізмом та по-

хилому плаваючо-

му конвеєру зрізує

Рис. 6.1. Самохідний зернозбиральний комбайн

СК-5М «Нива»:

— жатна частина;

— бункер для зерна;

— кабіна з

органами керування;

— двигун (дизель);

— пристрій

для збирання НЗВ;

— ходова частина;

— молотарка

Рис. 6.2. Технологічна схема комбайна СК-5М «Нива»:

— подільник;

— пальцьовий механізм;

— вивантажувальний

шнек;

— розподільний шнек;

— зерновий елеватор;

— бункер;

—

колосовий елеватор;

— соломотряс;

— соломонабивач;

— копну-

вач;

— половонабивач;

— подовжувач верхнього решета;

— ко-

лосовий шнек;

— верхнє і нижнє решета;

— пальцьова решітка;

— зерновий шнек;

— вентилятор;

— відбійний бітер;

— стряс-

на дошка;

— молотильний апарат;

— каменевловлювач;

—

приймальний бітер;

— плаваючий конвеєр;

— башмак жатки;

— шнек жатки;

— різальний апарат;

— мотовило

Машини для збирання зернових êóльтóр

267

і спрямовує хлібну

масу в приймальну

камеру молотарки.

Тут приймальний

бітер направляє

хлібну масу у моло-

тильний зазор між

бильним барабаном

і підбарабарабан-

ням, де і обмолочу-

ється зерно. Грубий

ворох, що виходить

із молотильного за-

зору, гальмується

відбійним бітером і

спрямовується ним

на клавішний со-

ломотряс, де залиш-

кове вимолочене

зерно сепарується,

а солома транспор-

тується у копнувач.

Зерно, що виділилось у молотильному апараті та на соломотрясі, надходить

на вітрорешітний очисник, де за допомогою решіт і повітряного потоку, ство-

рюваного вентилятором, очищається від домішок і необмолочених колосків.

Очищене зерно надходить у бункер, колоски — на повторний обмолот у той

самий молотильний апарат, а полова половонабивачем спрямовується у коп-

нувач. Такий процес роботи зернозбирального комбайна характерний для

більшості вітчизняних і зарубіжних комбайнів. Таку конструктивно-ком-

понувальну схему робочих органів називають

класичною

Комбайн «Ениceй-

1200»

(рис. 6.3) також

виконаний за класи-

чною схемою. На від-

міну від комбайна

«Нива» він має два

молотильних апарати

та автономний

домолочувальний

пристрій

необмоло-

чених колосків.

Комбайн РСМ-10

«Дон-1500»

(рис. 6.4)

за конструктивно-ком-

понувальною схемою

робочих органів відрі-

зняється від комбайна

«Нива» наявністю в

жатній частині бітера

проставки

, а в моло-

Рис. 6.3. Технологічна схема комбайна «Енисей-1200»:

— мотовило;

— шнек;

— похилий конвеєр;

— зерновий елева-

тор;

— бункер;

— другий молотильний апарат;

— відбійний

бітер;

— домолочувальний пристрій;

— соломотряс;

— соломо-

набивач;

— копнувач;

— половонабивач;

— подовжувач;

— колосовий шнек;

— елеватор колосків;

— верхнє і нижнє

решета;

— зерновий шнек;

— вентилятор;

— стрясна дошка;

— проміжний бітер;

— перший молотильний апарат;

— ка-

меневловлювач;

— приймальний бітер;

— різальний апарат;

— подільник

Рис. 6.4. Технологічна схема комбайна РСМ-10 «Дон-1500»:

— подільник;

— мотовило;

— шнек;

— бітер проставки;

— похилий (плаваючий) конвеєр;

— молотильний барабан;

— відбійний бітер;

— зерновий бункер;

— домолочувальний

пристрій;

— елеватор колосків;

— соломотряс;

— соломо-

набивач;

— лотік;

— камера копнувача;

— половонаби-

вач;

— подовжувач верхнього решета;

— нижнє решето;

— колосовий шнек;

— верхнє решето;

— зерновий шнек;

— вентилятор;

— стрясна дошка;

— підбарабання;

—

каменевловлювач;

— різальний апарат

Розділ 6

268

тарці автономного домолочувального пристрою

і відсутністю в молотарці

приймального бітера.

Комбайни СК-10 «Ротор» і КТР-10 «Дон-Ротор»

виконані не за класичною

схемою. Робочі органи жатної частини такі самі, як і в комбайна «Дон-1500», а

в молотарці замість поперечного молотильного апарата і клавішного соломо-

тряса встановлений

молотильно-

сепарувальний аг-

регат, який має ак-

сіальний ротор

(рис. 6.5), молоти-

льні

і сепарува-

льні

решітки.

Гвинтові лопаті

ротора захоплюють

хлібну масу, що

надходить від по-

хилого конвеєра, і

спрямовують її в

зазор між ротором і

молотильними ре-

шітками, де відбу-

вається обмолот.

Залишкове вимо-

лочене зерно сепа-

рується у зоні се-

парувальних реші-

ток.

Технічні характеристики деяких комбайнів наведено в табл. 6.1.

Таблиця 6.1.

Технічні характеристики зернозбиральних комбайнів

Показник

СК-5М

«Нива»

«Ени-

сей-

1200»

РСМ-8

«Дон-

1200»

РСМ-10

«Дон-

1500»

КТР-10

«Дон-

Ротор»

Пропускна здатність при масовому від-

ношенні зерна до соломи 1 : 1,5, кг/с

5 6,3 7 8...9 10...12

Ширина молотарки, мм 1200 1200 1200 1500 1500

Діаметр барабана, мм 600 550 800 800 770

Кут обхвату підбарабання, град 146 127 130 130 200

Довжина клавіші соломотряса, мм 3620 2862 4100 4100 —

Місткість бункера, м

3 4,5 6 6 6

Місткість копнувача, м

9 9 12 14 14

Потужність двигуна, кВт 103 103 118 162 184

Маса, кг 7900 9400 12 800 13 400 14 860

Комбайни «Mega»

(рис. 6.6) фірми «Claas» (Німеччина), виготовлені за кла-

сичною схемою, відрізняються від комбайна «Нива» наявністю нового типу

молотильного апарата APS (прискорення перед обмолотом).

Молотильний апарат складається із барабана-прискорювача

, молотиль-

ного барабана

, відбійного бітера

, решітки

, підбарабання

молотильного

барабана та підбарабання

барабана прискорювача

Рис. 6.5. Технологічна схема комбайна КТР-10 «Дон-Ротор»:

— мотовило;

— шнек;

— бітер проставки;

— похилий конвеєр;

— ротор;

— молотильна решітка;

— зерновий бункер;

— зава-

нтажувальний шнек;

— зерновий елеватор;

— домолочувальний

пристрій;

— колосовий елеватор;

— транспортувальні бітери;

— копнувач;

— сепарувальна решітка;

— подільник потоку

вороху;

— подовжувач верхнього решета;

— верхнє решето;

— колосовий шнек;

— нижнє решето;

— зерновий шнек;

— вентилятор;

— основна стрясна дошка;

— приймальна

камера молотильного апарата;

— різальний апарат

Машини для збирання зернових êóльтóр

269

Принцип роботи

молотильного апа-

рата такий. Ба-

рабан-прискорювач,

обертаючись з час-

тотою 80 % частоти

обертання моло-

тильного барабана

(280...1500 об/хв), за-

хоплює масу, що по-

дається конвеєром

похилої камери зі

швидкістю 3 м/с,

надає їй швидкості

12 м/с і спрямовує

масу в молотильний

зазор між молоти-

льним барабаном і

підбарабанням. Мо-

лотильний барабан діаметром 450 мм і максимальною лінійною швидкістю

35,5 м/с надає хлібній масі швидкості 20 м/с і спрямовує грубий ворох до відбій-

ного бітера. Бітер, обертаючись з частотою 68 % частоти обертання молотильного

барабана, зменшує швидкість вороху до 9 м/с і спрямовує його на клавіші соло-

мотряса. Завдяки такій конструкції молотильного апарата і його кінематичним

елементам створюється тонкий шар хлібної маси, що розміщується в зазорах між

барабанами і підбарабанням, і збільшуються відцентрові сили. Внаслідок цього

зерно, що вільно розміщується в колосі, сепарується через підбарабання (кут об-

хвату 84º) барабана-прискорювача, а остаточно вимолочується і сепарується мо-

лотильним барабаном і його підбарабанням (кут обхвату 151º). Молотильний

апарат такого типу сепарує близько 90 % зерна, а це зменшує навантаження на

соломотряс і підвищує пропускну здатність молотарки.

Комбайн «Mega-204» має потужність двигуна 147 кВт, ширину захвату жат-

ки 4,5...5,1 м, діаметр молотильного барабана 450 мм, довжину і частоту обер-

тання відповідно 1320 мм і 650...1500 об/хв, п’ять клавіш, площу сепарації

5,8 м

, площу решіт 5,65 м

, місткість бункера 6,2 м

, місткість паливного бака

400 л, масу (без жатки) 9050 кг.

Комбайн «MF-36»

«Массей Фергюсон» корпорації АГКО (рис. 6.7) також

виготовлений за класичною схемою. Основні особливості цієї серії комбайнів

такі:

1. Між різальним апаратом і шнеком жатки встановлений стрічковий кон-

веєр

, який сприяє більш рівномірній подачі хлібної маси до шнека, а одно-

часно і до молотильного апарата.

2. МСП має високоінерційний молотильний барабан, проміжний бітер та

ротаційний сепаратор, який виконує не тільки функцію обмолоту, а й підви-

щує сепарувальну здатність МСП, розвантажуючи таким чином клавішний

соломотряс.

3. Повторний обмолот колосків здійснюється автономним домолочуваль-

ним пристроєм (на моделях MF 34-40).

4. Стрясна дошка очисника поділена на дві частини (два каскади), що по-

ліпшує ефективність роботи повітряного потоку, а в цілому підвищується

Рис. 6.6. Схема технологічного процесу комбайна серії «Mega»:

— решітка;

— відбійний бітер;

— підбарабання;

— моло-

тильний барабан;

— барабан-прискорювач;

— конвеєр похилої

камери