Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

ББК51.1я73

С 69

УДК 614.2(075.8)

Авторський колектив:

Ю.В.

Вороненко,

доктор мед. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України,

лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки; В.Ф. Москаленко, професор,

Заслужений лікар України; О.Г.

Процек,

доктор мед. наук, професор, Заслужений діяч науки

і техніки України; О.А. Грандо, доктор мед. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки

України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки; Н.Г. Гойда, канд. мед. наук,

Заслужений лікар України; О.П. Гульчій, канд. мед. наук, доцент; М.О. Дяченко, канд. мед.

наук, доцент;

В.І.

Журавель, доктор мед. наук, професор; С.М. Зоріна, канд. мед. наук, ст.

наук,

спів.; Б.П. Криштопа, доктор мед. наук, професор, Заслужений лікар України; Г.В. Кухленко,

канд. мед. наук, доцент; О.Г. Назарова, канд. мед. наук, доцент; О.А. Полянський, канд. мед.

наук, доцент; М.Г. Проданчук, доктор мед. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки

України; Л.О. Прус, канд. мед. наук, доцент; В.В. Рудень, канд. мед. наук, доцент;

В.С.

Столяров, канд. екон. наук, доцент; Ф.Я. Ступак, канд. іст. наук, доцент; О.Б. Тонковид,

канд. мед. наук, доцент; А.П. Чуйко, канд. мед. наук, доцент.

Наук,

редакція: О.Г. Процек

Рецензенти:

зав. кафедрою соціальної медицини і організації охорони здоров'я Дніпропетровської

державної медичної академії, д.м.н., проф. В.М.

Лєхан;

зав. кафедрою соціальної медицини і АСУ з економікою охорони здоров'я Луганського

державного медичного університету, д.м.н., проф. Г.В.

Бесполудіна.

С 69 Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / Під заг. ред.

Ю.В.

Вороненка,

В.Ф.

Москаленка.—

Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. - 680 с.

ІЗВК966-7364-81-Х

У підручнику висвітлено стан здоров'я населення на сучасному етапі розвитку держави,

методи аналізу й оцінки рівня та структури показників здоров'я, організацію надання медичної

допомоги різним контингентам населення та його

санітарно-епідеміологічного

забезпечення,

основні проблеми в галузі охорони здоров'я в період її реформування та

розвитку,

правові

засади діяльності різних закладів охорони здоров'я, питання економіки, фінансування галузі та

впровадження медичного страхування громадян, управління системою охорони здоров'я на

різних рівнях, аналізу діяльності закладів охорони здоров'я, розглядаються системи надання

медичної допомоги в економічно розвинутих країнах світу, актуальні проблеми лікарської

етики та медичної деонтології.

Підручник написаний відповідно до програми з дисципліни, затвердженої Міністерством

охорони здоров'я України, і розрахований на студентів вищих навчальних закладів

ІІІ-ІУ

рівнів

акредитації, які навчаються за спеціальностями "лікувальна справа", "педіатрія" та

''медико-

профілактична справа".

ББК51.1я73

УДК 614.2(075.8)

ІЗВШ66-7364-81-Х

Колектив авторів (під заг. ред. Ю.В. Вороненка,

В.Ф. Москаленка), 2000

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Розділ

СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА ЯК НАУКА ПРО

СУСПІЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я

ТА

ОХОРОНУ

ЗДОРОВ'Я

Соціальна медицина, як самостійна наука, оформилась наприкінці XIX сто-

ліття. Але протягом тисячоліть лікарі користувались методами соціальної

| профілактики хвороб.

Тяжкі умови

існування

людей в первісному суспільстві, складність добування

їжі

обумовлювали виникнення багатьох захворювань. Незважаючи на це,

людина природно прагнула зберегти свої фізичні сили, тобто здоров'я. Елемен-

ті

тарні заходи захисту від несприятливих умов - холоду, негоди, прикриття

тіла або окремих його частин одежею, влаштовування найпростіших жител,

{

хоча б самого лише даху - все це примітивні зачатки гігієни.

Накопичений тисячоліттями досвід поступово призвів до усвідомленого

розуміння ролі запобіжних заходів у збереженні здоров'я людини і уже в ті

давні часи став основою емпіричної гігієни.

Провідними її елементами стали рекомендації обмежувального характеру

щодо вживання тих чи

інших

рослин з лікувальною метою, продуктів харчування,

використання джерел

питної

води

тощо.

Подальшого розвитку емпірична гігієна досягла в країнах Стародавнього

Сходу - колисці світової культури. Уклад життя в цих країнах в значній мірі

* формувався під впливом релігійних вірувань, багато з яких містили розумні

поради. Із 282-х "Справедливих законів, які могутній та справедливий цар

Хаммурапі встановив на користь і добро слабких, гноблених, вдів та сиріт"

(Вавилон, близько 2 тис. років до н.е.) частина була медичного змісту щодо

особистої та громадської гігієни, ізоляції заразних хворих, лікарської допомоги.

За тих часів були збудовані великі міста з будівлями оригінальної архітек-

| тури, з вулицями, забрукованими камінням, з тротуарами для пішоходів. В

окремих містах були водопроводи з каналізацією, криті ринки.

Найдосконаліший у давнині зразок санітарно-гігієнічного будівництва створи-

ла так звана хараппська культура, що процвітала в долині р.

Інду

ІИ-И

тис.

до н.е. Розкопки міста Мохенджо-Даро свідчать про планову забудову: всі

* вулиці точно орієнтовані на чотири сторони світу - південь-північ і схід-захід.

Добре продумана система будівництва житлових будинків - дво- або

триповерхові з випаленої цегли. У кожному кам'яному будинку була кімната

для миття з цегляною підлогою і похилом до одного з кутів.

! Вражає досить високий як на той час рівень благоустрою, зокрема штучне

і зрошування, колодязі, лазні, система каналізації з трубами близько 2 м в

' діаметрі, басейни — ці санітарно-технічні споруди є найдавнішими з відомих

на сьогоднішній день.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Як зазначає англійський вчений А. Бешем у книзі під назвою "Чудо,

яким була Індія" (М., 1977), " ...водостічні труби і каналізаційна система -

одне з вражаючих досягнень

індійської

цивілізації. Жодна інша стародавня

цивілізація, навіть римська, не мала такої досконалої системи водопроводу."

Санітарні рекомендації та обмеження стосовно вживання тих чи інших

продуктів харчування, особистої гігієни, ізоляції хворих, окурювання помеш-

кань, застосування масажу, водолікування, нагляду за ринками тощо,

існували

уже за 1,5 тис. років до н.е. в Стародавньому Єгипті.

Для того, щоб мати боєздатне військо, армії рабів для гігантських будов

(піраміди, величні храми, іригаційні споруди), влада змушена була вже в ті

давні часи здійснювати певні гігієнічні заходи в державному масштабі.

В силу історичних особливостей та характеру соціально-побутових взає-

мин носіями перших медичних, в тому числі гігієнічних, знань в ті часи були

служителі храмів.

Чіткі уявлення про провідну роль запобіжних заходів у збереженні здо-

ров'я, продовженні життя та укріпленні громадського благоустрою сформува-

лися в Стародавньому Китаї. В одному з найдавніших медичних трактатів,

датованому 2657 р. до н.е., змістовно визначено можливості медичної науки:

"Медицина не може врятувати від смерті, але спроможна продовжити життя,

зміцнити моральність, заохочуючи доброчесність, переслідуючи порок -

цього

смертельного ворога здоров'я, може вилікувати багато недуг, що уражують

бідне людство, і робить сильнішими державу й народ своїми порадами".

У Китаї до нашої ери вже застосовувалися запобіжні заходи проти віспи

(варіоляція): щоб штучно викликати захворювання, засохлі струпи віспяних

пустул вкладали в ніздрі дітей. Рекомендувалися для здоров 'я різні види спорту,

розроблена була своєрідна система пластичної гімнастики, покликана відвернути

увагу хворого від сумних думок, болісних відчувань, створювати життєрадісний

настрій.

Широко відображені вимоги до особистої гігієни (гігієна порожнини рота,

догляд за тілом, одягом тощо), застосування гімнастичних вправ в писемних

джерелах Стародавньої Індії - Законах Ману, Самхітах та Аюрведі (мистецтво

лікування, вчення про довге здорове життя) (І тис. до н.е.). Медицина Аюрведів

рекомендує, зокрема, вставати до схід сонця, широко використовувати водні

шрои.ед.ури.,

танці, ігри, які підтримують добрий настрій, роблять людину СИЛЬ-

НОЮ і спритною. В Стародавній Індії приділялась велика увага впливу на організм

довкілля і навіть враховували погодні умови, призначаючи ті чи

інші

ліки.

Високого розвитку досягли оздоровчі заходи в країнах античного світу

(Стародавня Греція та Стародавній Рим). Розвитку гігієнічних знань та навичок,

елементів санітарного законодавства (Закони XII таблиць) сприяли загальний

розквіт античної культури, матеріалістичні погляди багатьох давньогрецьких

філософів та вчених на тісний взаємозв'язок між здоров'ям людини та навко-

лишнім середовищем.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

До наших часів зберігся збірник медичних праць, відомий під назвою

"Кодекс Гіппократа", де містяться перші соціально-медичні уявлення про природу

здоров'я та хвороб.

У виникненні недуг, на думку Гіппократа, величезну роль відіграють зовнішні

фактори. Одні з них залежать від умов життя колективу в цілому (клімат,

грунт,

вода),

інші

- від

індивідуальних

особливостей (спосіб життя, харчування,

спадковість).

В системі гігієнічних заходів виняткову увагу стародавні греки приділяли

фізичним вправам, загартуванню, особистій гігієні. Культові здорового красивого

тіла античні греки надавали такого значення, якого не надавав жоден з народів

протягом багатьох наступних віків.

Найдавніші законоположення римлян, які дійшли до наших днів (наприклад,

"Закони XII таблиць"), містили постанови санітарного характеру - заборону

поховань всередині міста, вказівки щодо благоустрою кладовищ, розпорядження

користуватися для пиття гірською джерельною водою, а не водою з річки

Тибр та ін.

За дотриманням цих та інших санітарних вимог слідкували спеціальні

чиновники - еділи, до обов'язків котрих входив, зокрема, нагляд за продажем

продуктів харчування на ринках, будівництвом, чистотою водних джерел та ін.

Еділи мали право карати порушників санітарного порядку.

Дуже поширені були в Стародавньому Римі громадські бані (терми), басейни

та резервуари (сховища), наповнені гірською джерельною водою. Громадські

бані в Римі обслуговували разом багато сотень осіб і використовувались як

спортивно-оздоровчі заклади.

У справі надання медичної допомоги почали застосовувати заходи держав-

ного характеру. В імператорському Римі було вперше введено посади головних

лікарів (архіятрів) великих міст, провінцій, організовано медичну службу у

війську. Під час війни здійснювались планова евакуація і лікування в польових

рухомих госпіталях (валетудинаріях).

В епоху середньовіччя на історичну арену виходять країни Близького і

Середнього Сходу, куди й перемістилися центри медичної науки.

Найвидатнішим лікарем-ученим середніх віків заслужено вважається

Ібн-

Сіна (латинізоване його ім'я Авіценна, 980-1037 рр.) - автор всесвітньовідомого

"Канону лікарської науки". У Каноні даються вказівки щодо гігієни житла,

одягу, харчування, причому розглядається харчування окремо для дітей, дорос-

лих і людей похилого віку. Особливого значення у збереженні здоров'я

Ібн-

Сіна надавав фізичним вправам, правильному харчуванню, сну.

Лікувальні заклади-притулки, що існували у великих містах Малої Азії,

Єгипту, араби перетворили на великі шпиталі з медичними школами при них.

Головним лікарем найбільшого багдадського шпиталю-школи був Разес (Абу-

Бакр Ар-Разі, 850-929).

За переказами, Ар-Разі так вибирав місце, найбільш придатне для лікарні:

розвішував шматки м'яса з однієї й тієї ж туші в різних місцях і спостерігав,

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

де воно довше збережеться свіжим, - саме це місце він вважав найбільш

"здоровим" і тим самим найбільш придатним для лікувального закладу.

Середні віки, особливо

ХП-ХУ

ст., майже до епохи Відродження, ввійшли

в історію Західної Європи як період різкого занепаду санітарії.

Спочатку, коли до християн перейшли греко-римські храми, вони влашту-

вали в них притулки для хворих, людей похилого віку, калік. Перші такі

притулки-лікарні були засновані вірменами в Кесарії (Мала Азія) в 369 р. та

візантійською імператрицею Євдокією в 400 р. в Єрусалимі.

Статут монастиря, при якому була Кесарійська лікарня, передбачав певний

порядок догляду та лікування. Після хрещення Русі було використано й

традиції монастирської медицини Візантії. Доглядали й лікували хворих у

першому монастирі Русі - Києво-Печерській Лаврі.

Масове поширення заразних хвороб не було відоме в стародавньому світі

в таких масштабах, яких воно набуло в епоху середньовіччя. Розвиткові

епідемій сприяв цілий ряд умов: зростання міст з характерними для них

скупченістю, перенаселеністю і брудом; масові пересування величезної кіль-

кості народів зі сходу на захід; пізніше — великий колонізаційний рух у

зворотному напрямі - хрестові

походи.

У зв'язку з колосальним поширенням прокази (під цією назвою об'єдну-

вався цілий ряд хвороб) під час хрестових походів було утворено орден

Святого Лазаря для догляду за прокаженими; притулки ці дістали назву

лазаретів.

Епідемії в епоху середньовіччя, як і в давнину, описувались під загальною

назвою мор (неточний переклад - чума), що об'єднувала найрізноманітніші

хвороби.

У ці часи в багатьох країнах, включаючи і наші землі, починають під час

епідемій ізольовувати вулиці, міста, де виявилось захворювання. В портових

містах Італії (1348 р.) від підозрілих суден почали вимагати перебування під

особливим наглядом до розвантаження протягом 40 діб (звідси "карантин"-

сорокадення); в портах було введено посади спеціальних санітарних доглядачів.

В ті ж часи виник термін "фельдшер" - в дослівному перекладі з німецької -

польовий цирульник. Оскільки церковні собори заборонили лікарям займатися

лікувальними процедурами, під час яких проливається кров, практична хірургія

майже цілком переходить до рук хірургів-ремісників. Займатися хірургією

вважалося настільки не почесною справою, що в метриках про народження

писали: "народжений в законному шлюбі, не має рідних серед цирульників,

банщиків та

ін."

Високим для свого часу рівнем санітарної культури відрізнялась Київська

Русь. З давніх-давен у побуті народу по селищах і містах широко застосову-

валось миття та лікування в лазнях ("строение банное и врачеве"). Цьому

елементу побуту та особистої гігієни надавалось велике значення, про що

свідчить, наприклад, один із пунктів угоди з Візантією, який передбачав право

руських купців користуватися лазнею.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

У великих містах (Новгород) вперше в Європі в XII ст. було дерев'яними

та гончарними трубами проведено воду і зроблено каналізаційні відтоки,

вистелено вулиці деревом. У Новгороді, як свідчать писемні джерела (1346 р.),

були також влаштовані лікарні для цивільного населення.

Зародження нових соціальних відносин, потреби виробництва, що дедалі

зростало, епохальні географічні відкриття зумовили розвиток науки і культури.

А. Левенгук (1632-1723) створює мікроскоп, Д. Фракасторо (1478-1553) своєю

працею "Про

контагії,

контагіозні хвороби і лікування" (1546) доводить можли-

вість передачі заразних хвороб різними шляхами (через безпосередній дотик,

через вогнища і на відстані). Погляди Фракасторо на шляхи поширення зараз-

них хвороб сприяли більш правильній організації боротьби з ними.

Перша капітальна праця соціальної спрямованості "Роздуми про хвороби

ремісників" вийшла в 1700 році. Автором її був професор клінічної медицини

Бернардіно Рамацціні (1633-1714). У вступному віршованому зверненні до

своєї книги він пише:

"...Ти

для задушливих майстерень на світ народилася, а

не для розкішних палаців можновладців". Рамацціні, вперше описуючи

захворювання робітників (понад 60 професій), підкреслює потребу вивчати

умови праці тих, хто є творцем "численних благ, якими користується

людство"

і дає поради, як зменшити кількість таких захворювань або й зовсім уникнути.

У XVIII ст. на медичних факультетах Західної Європи починають уперше

включати як окремий розділ до складу тієї чи іншої дисципліни, частіше до

судової медицини, так звану "медичну поліцію", яка висвітлювала санітарні

заходи громадського характеру, передусім при епідемічних захворюваннях.

Велика заслуга в розробці та систематизації тогочасних знань у цій галузі

належить австрійському лікарю-клініцисту та гігієністу Й.П. Франку, авторові

капітальної праці "Система загальної медичної поліції" (9 томів).

Й.П. Франк (1745-1821) вперше обгрунтував та науково розробив

ідею

державної організації медичної справи. У своїх працях Франк відокремлював

питання громадської охорони здоров'я від судової медицини, особливу увагу

приділяв раціональному законодавству в справі боротьби з масовими захворю-

ваннями, організації лікувальної і пологової допомоги, пропаганді гігієнічних

навичок серед населення. Й.П. Франк зробив великий внесок у розвиток

медицини і громадсько-медичної думки в Росії: в

1805-1808

рр. він був ректором

Петербурзької

Медико-хірургічної

академії, де розвивав свої ідеї загальної

медичної

поліції.

Слід зазначити, що одна з ранніх праць з питань соціальної гігієни належить

І.Л.

Данилевському, нашому землякові. В 1784 р. він захистив у Геттінгені

дисертацію "Про державну владу як найдосвідченішого лікаря". В ній Дани-

левський широко висвітлює питання про завдання держави в справі охорони

здоров'я населення, особливо підкреслює важливість поширення санітарної

освіти серед населення з дитинства, необхідність ввести в усіх школах викла-

дання "першооснов збереження здоров'я". Свою дисертацію він закінчує таким

висновком: "Вилікування захворювань, викорінення

їх

причин належить чекати

не від лікарів та аптекарів, а тільки від державної влади".

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

В промислово розвинених країнах Європи, перш за все в Англії, почали

особливо різко виявлятися соціальні суперечності, які властиві капіталістич-

ному способу виробництва. Особливі заслуги в боротьбі за впровадження в

життя оздоровчих заходів державною і міською адміністрацією належать ліка-

реві С. Сміту (1788-1861) й інспекторові Е. Чедвіку (1800-1890). Під

їхнім

впливом в Англії було створено Генеральне управління здоров'я (1848), розпо-

чато науковий аналіз статистичних відомостей, уперше запроваджено посади

санітарних лікарів.

Однак аж до початку XX ст. не існувало спеціальних курсів, кафедр

соціальної гігієни, не було й спеціальних періодичних видань. Спочатку наукові

та навчальні заклади такого профілю виникли в Німеччині, де уже в 70-х

роках минулого століття були запроваджені деякі реформи в галузі охорони

здоров'я (введено соціальне страхування за рахунок коштів підприємств, держав-

ного бюджету і самих трудящих, організовані амбулаторії, деякі диспансери

та

інше).

З 1903 р. тут почав видаватися журнал

із

соціальної гігієни. В 1905 р.

А. Гротьян (1869-1931) заснував у Берліні Наукове товариство соціальної

гігієни та медичної статистики. Це товариство сприяло створенню організацій,

які займались питаннями охорони здоров'я дітей, боротьби з туберкульозом

і алкоголізмом в соціально-медичному аспекті, однак проіснувало воно лише

до початку Першої світової війни. В 1912 р. А. Гротьян домігся доцентури, а

1920

р. - організації першої в світі кафедри соціальної гігієни в Берлінському

університеті. Згодом і в інших університетах Німеччини створювались подібні

курси та кафедри, а також дослідницькі установи, в яких працювали відомі

соціал-гігієністи Е. Ресле, Ф. Принцінг, А. Фішер та

ін.

Вони сконцентрували

увагу на першочерговій ролі соціальних умов і факторів, які визначають

громадське здоров'я, і на ролі державних соціальних заходів у його охороні.

На численних прикладах вони показали значення соціальної етіології масових

захворювань трудящих, в першу чергу на туберкульоз, на психічні, венеричні

та

інші

захворювання.

Розвиток громадських і державних заходів з охорони здоров'я населення

і виникнення уявлень про громадське здоров'я, його рівні, критерії і показники

створили необхідність у науковому осмисленні, оцінці, розробці ефективних

форм, служб, методів, тобто потребу в науці про здоров'я та його охорону, а

також у підготовці власних спеціалістів. Сформувались передумови для роз-

витку соціальної гігієни і охорони здоров'я як науки та навчальної дисципліни.

Історія цієї науки та дисципліни, таким чином, тісно пов'язана і породжена

виникненням і розвитком громадської охорони здоров'я.

В Росії ще М.В. Ломоносов у відомому листі до графа

1.1.

Шувалова "Про

збереження і розмноження російського народу", О.М. Радищев в "Подорожі

з Петербурга в Москву" (середина XVIII ст.) не лише показали важкі санітарні

умови життя народу і вимагали здійснення заходів з охорони його здоров'я,

але й висловлювалися за спеціальне вивчення народонаселення та охорону

його здоров'я.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

В промовах професорів Московського університету наприкінці XVIII ст.

(С. Зибелін, Ф. Керестурі) неодноразово говорилось про користь

ґрунтовного

знання та вивчення здоров'я населення і медичної допомоги.

Отже, формуванню соціальної медицини як науки передував тривалий

період накопичення знань про заходи з охорони та зміцнення здоров'я сус-

пільства. Цей період завершився створенням системи медичної поліції, яка

стала першим узагальненням уявлень про обов'язки держави з охорони здоров'я

населення, головним чином у формі поліцейських актів та заборон. Ідеї медич-

ної поліції розвивались в Росії багатьма вченими, зокрема Є. Мухіним, П. Пе-

лехіним, Ф. Керестурі, який започаткував систематичне викладання медичної

поліції в Росії. Останню, доповнену медико-топографічними і статистичними

описами, слід розглядати як найближчу попередницю соціальної медицини.

ХУШ-ХІХ

ст. були виконані численні медико-топографічні дослідження

санітарного стану окремих міст та губерній, в яких автори звертали увагу на

соціальні причини високої захворюваності і смертності населення. Автори

цих праць вимагали поряд з організацією медичної допомоги впровадження

елементів громадської гігієни.

До ранніх медико-топографічних описів слід віднести працю українського

економіста, етнографа, лікаря й історика О.

Шафонського,

доктора права,

філософії і медицини, одного з основоположників вітчизняної епідеміології,

який склав у 1786 році "Чернігівського намісництва топографічний опис ..." з

коротким описом України. У 1797 р. в усіх губернських містах були створені

лікарські управи, однією з функцій яких було складання медико-топографічних

описів. Описи містили в собі відомості про місцевість, промисли, клімат,

населення, його заняття, методи і результати

лікування.

Слід відзначити рукописні альбоми французького лікаря

Д.Ґ1.

Деляфліза

"Медико-топографічний опис державних маєтностей київської округи" та

"Етнографічний опис селян Київської губернії", капітальну працю відомого

діяча, київського губернатора І. Фундуклея "Статистичний опис Київської

губернії" (1852).

Одним з найвизначніших творів світової статистичної літератури першої

половини XIX ст. була праця видатного українського економіста, теоретика

соціальної статистики Д. Журавського "Про джерела і використання статистич-

них відомостей" (1846). Розроблена автором теорія збору, обробки та аналізу

статистичних матеріалів грунтувалась не лише на кількісних, але й на якісних

характеристиках суспільних явищ у

їх

причинній обумовленості з врахуванням

окремих соціальних груп і класів. Д. Журавський - автор "Статистичного

опису Київської губернії", високо оціненого М. Чернишевським.

Медико-топографічні описи були складені майже по всіх губерніях тодіш-

ньої України. Вони були первісними формами статистичних досліджень. Новим

ступенем розвитку описів стали демографічні та санітарно-статистичні роботи

за часів земської медицини.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Соціальна медицина як наука, що вивчає закономірності впливу соціальних

та економічних факторів на здоров'я різних соціальних груп населення, дає

теоретичне обгрунтування системі державних і громадських заходів з охорони

та зміцнення здоров'я суспільства. Суспільні заходи соціально-економічного

характеру з охорони здоров'я, як видно з вищенаведеного, супроводжували

людство протягом всієї історії. Вони видозмінювалися залежно від соціально-

економічного устрою, від змін способу виробництва та виробничих відносин,

державного ладу, політичного, соціального та економічного становища певних

соціальних груп населення тощо.

Однак найбільш чітко органічний зв'язок розвитку соціальної медицини

із

соціально-економічними зрушеннями видно в період становлення капіталіс-

тичного способу виробництва.

У другій половині XIX - початку XX ст. сформувався соціально-медичний

напрямок в громадській медицині. Представниками його в Україні були земські

лікарі (М. Уваров, М. Тезяков, П. Кудрявцев, П. Діатропов, С. Ігумнов, А. Смі-

дович та ін.) і вчені-гігієністи (В. Субботін, А. Якобій, І. Скворцов, О. Корчак-

Чепурківський, В. Фавр).

Виникненню земської медицини передувало наступне.

Ще в XI ст., поряд з народною медициною, виникає так звана церковна

або монастирська медицина (пізніше - система медичних закладів духовного

відомства). В ту ж епоху, що й монастирська, з'явилась у нас медицина

приватної практики. Згодом зароджується державна медицина. В 1737 р. у всіх

губернських і найбільших повітових містах вводяться посади міських лікарів.

Тоді ж засновуються ці посади і в 13 українських полках, на які тоді поділялася

Лівобережна Україна. Ці лікарі складали один з елементів державної охорони

здоров'я.

Університети мали свої клініки, які виконували навчальні функції і

утримувались державною скарбницею. Це теж установи державної медицини.

Складовою частиною великих реформ Олександра II став закон 1870 р.

про реформу міського самоуправління, який сприяв розвитку міської медицини

(до цього міські положення були прийняті для Петербурга, Москви, Одеси і

Тифліса). Міська медицина (муніципальна охорона здоров'я) на межі XIX-

XX століть добре була представлена, перш за все, у великих містах. В невеликих

містах міські самоуправління часто не мали своїх медичних закладів.

Потужною системою в організації охорони здоров'я (або як називали в

дорадянський час, в медичній або лікарській справі) була благодійна медицина.

Переважна більшість благодійних

інституцій

брала участь в організації медич-

ної допомоги. В той же час діяли особливі доброчинні об'єднання медичного

спрямування (Товариство Червоного Хреста, Попечительства сліпих і глухоні-

мих, Попечительство охорони материнства та дитинства, Ліга боротьби з тубер-

кульозом та чимало місцевих спілок). Свої лікувальні заклади мали добродійні

громади за національною і віросповідною ознакою. Благодійні медичні заклади

утримувались, головним чином, за рахунок пожертвувань.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Особливою системою організації медичної допомоги робітникам була фаб-

рично-заводська медицина. Відповідно до закону від 26 серпня 1866 р. при

фабриках і заводах для подання безплатної медичної допомоги повинні були

влаштовуватися лікарняні приміщення з розрахунку одне ліжко на сто робіт-

ників. Лікарні утримувалися власниками підприємств.

Існували також вузьковідомчі медичні заклади (наприклад, залізничні,

тюремні), приватні, при деяких навчальних закладах.

Поява земської медицини пов'язана з виникненням земств. Ця система

охорони здоров'я стала новим етапом в організації медичної допомоги сільському

населенню, найчисельнішому в ту епоху.

Із заснуванням земської і фабрично-заводської медицини особливо наполег-

ливо лунали заклики до організації спеціальних досліджень громадського

здоров'я та його охорони, спеціальних наукових і навчальних установ. Вимоги

організації таких установ обговорювались на земських і Пироговських з'їздах

лікарів, і самі представники цих форм громадської медицини були зразком

глибоких досліджень здоров'я населення і викладання громадського здоров'я

в курсах гігієни та

інших

науках.

В Україні були проведені комплексні соціально-гігієнічні дослідження праці

та побуту сільськогосподарських робітників земськими санітарними лікарями

Херсонської губернії, фабричних робітників. Велике місце в дослідженнях зай-

няло вивчення інфекційної захворюваності як актуальної проблеми того часу.

Гігієністи та лікарі розробили важливі положення соціальної медицини:

вплив соціальних факторів на здоров'я населення, недостатність одних лише

медичних заходів для його покращання і необхідність вжиття широких суспіль-

них заходів, участь громадськості у вирішенні питань охорони здоров'я, реалізації

вимог профілактики.

Земські лікарі України зробили суттєвий внесок у розробку нових форм

медико-санітарного забезпечення населення. Медична комісія Полтавського

губернського земства в 1869 р. сформулювала завдання охорони здоров'я

сільського населення, які багато в чому перегукуються з організаційними фор-

мами сільської охорони здоров'я в пізніші часи. Херсонські лікарі не обмежу-

вали свої завдання тільки рамками вивчення впливу умов праці та побуту на

здоров'я, а прагнули в міру сил і можливостей поліпшити ці умови організацією

медично-продовольчих пунктів, пунктів реєстрації прийшлих сільськогоспо-

дарських робітників. Цей приклад наслідували Катеринославське та

інші

земства. С. Ігумнову, завідуючому санітарним бюро Харківської губернії, нале-

жить

ідея

створення санітарних станцій - принципово нової організаційної

форми санітарно-протиепідемічної роботи. Українські земські лікарі відстоювали

необхідність організації сільських лікарських дільниць, стаціонарної системи

медичної допомоги сільському населенню, підвищення санітарної культури.

Харківське земство організувало пересувні гігієнічні виставки з метою поши-

рення гігієнічних знань серед народу.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23