Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

Гігієністами та земськими лікарями були розроблені оригінальні методики

соціально-медичних досліджень: програми дослідження прийшлих сільськогоспо-

дарських

робітників,

метод вивчення епідемії дифтериту та дитячої смертності

від нього за метричними записами у зв'язку з відсутністю задовільних за

повнотою медичних даних.

У своїх дослідженнях діячі земської медицини і санітарної статистики

заклали основи наукового аналізу проблем громадського здоров'я і його охорони.

У 1865 р. вийшов перший номер прогресивного медичного журналу "Архив

судебной медицини и общественной

гигиеньї",-

який відіграв велику роль у

розвитку соціальної медицини в Росії (редактор - С. Ловцов).

Питання основ громадської медицини викладались ще в XIX столітті на

медичному факультеті Київського університету на кафедрі державного ведення

лікарської справи. Викладання соціально-медичних питань і статистики розпо-

чалось із створенням у 1871 р. першої в Україні кафедри гігієни, медичної

поліції, медичної географії та статистики при Київському університеті. За-

тверджений її керівником, В. Субботін багато уваги надавав громадській

медицині. До створеної у

1903

році при кафедрі гігієни доцентури з епідеміології

та санітарної статистики обирається приват-доцентом О. Корчак-Чепурківський

(1857-1947 рр.), відомий своїми соціально-медичними та статистичними дослі-

дженнями. Земський лікар в різних губерніях Російської імперії, він відзначився

особливо плідною діяльністю в Херсонській губернії під керівництвом М. Ува-

рова. Розпочатий ним курс лекцій на медичному факультеті Київського універ-

ситету відразу ж набув соціально-медичної спрямованості. Почавши читати

(1906 р.) в Києві курс "Основи соціальної гігієни і громадської медицини", він

започаткував викладання предмета як в Україні, так і загалом і Російській

імперії.

Слід підкреслити, що, як в Києві, так згодом і в Петербурзі (1908) та

Москві (1910), викладання таких курсів було розпочате у вищих навчальних

закладах немедичного профілю. У Києві, наприклад, його викладали в

1906-

1913 рр. в Комерційному інституті, який відзначався певною демократичністю

в побудові навчального процесу. Для цього ще в 1905 р. О. Корчак-Чепурківсь-

кий опублікував програму курсу соціальної гігієни в "Трудах Общества

киевских врачей". З

1909

р. він читав громадську гігієну також у Київському

політехнічному інституті майбутнім інженерам (зберігся кошторис

1911-1912

рр.

та автобіографія лектора).

В Україні кафедри соціальної гігієни з'явились у другій половині 1923 р.

Однак ще в червні 1920 р. на І Всеукраїнському з'їзді бактеріологів і епідеміо-

логів у Харкові була висловлена думка про необхідність розпочати у вищій

медичній школі викладання громадської медицини, санітарної статистики і

соціальної патології.

Створенню кафедр соціальної гігієни передували пошуки шляхів викла-

дання цього предмета. В 1922 р. було запропоновано значно розширити викла-

дання гігієни, поділивши його на три частини - загальну гігієну, соціальну і

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

професійну. До змісту предмета соціальної гігієни пропонувалось включити

історію

її розвитку, демографію з медичною статистикою, вчення про соціальні

хвороби, громадську організацію охорони здоров'я в Росії і на Заході. Пропози-

ція була прийнята, і з 1922-1923 навчального року реалізована.

В 1923 році було визначене одне з актуальних завдань створення самостій-

них кафедр соціальної гігієни. Першою в Україні стала кафедра соціальної

гігієни Харківського медичного інституту. В жовтні 1923 р. першим завідувачем

кафедри став М. Гуревич. Тоді ж аналогічна кафедра була організована в

Одеському медичному

інституті.

її

очолив Л. Громашевський, одночасно завіду-

ючи кафедрою епідеміології. '

У Київському медичному інституті виконання обов'язків завідувача кафедри

соціальної гігієни було доручено С. Кагану 7 грудня 1923 року (протокол

засідання бюро інституту); затвердження цього рішення виборчою комісією

інституту відбулося 18 січня 1924

р.

У звіті про діяльність кафедри за

перший рік її роботи С. Каган назвав другу дату датою юридичного заснування

кафедри.

В 1924 р. кафедра соціальної гігієни відкривається в Катеринославському

(Дніпропетровському) медичному інституті, в становленні і розвитку її велика

роль належить першому керівнику, вченому-гігієністу професору М. Доничу.

Організація кафедр була позитивно оцінена медичною громадськістю. При

цьому підкреслювалося, зокрема, що вони є опорою у переведенні медичної

освіти на шлях профілактики.

Виникнення в Україні у 1923-1924 рр. кафедр стало важливим кроком у

подальшому розвитку предмета. Своєрідність викладання соціальної гігієни в

Україні полягала в тому, що соціально-гігієнічні питання, окрім основного

курсу, входили в курси соціальної боротьби з туберкульозом, венеричними

хворобами, що викладалися при відповідних клініках, у плани викладання на

ухилах, в програми літнього практикуму, стажування після закінчення вузу

та в тематику дипломних робіт, які захищалися після річного стажування.

Із зменшенням епідемій паразитарних тифів, в Україні з

1923

р. розпочалось

проведення масових санітарно-демографічних обстежень населення для одер-

жання наукових даних і розробки на

їх

основі практичних оздоровчих заходів.

Відповідно до нових завдань охорони здоров'я, з переходом від боротьби

з епідеміями до оздоровлення праці та побуту змінювався зміст програм дослі-

джень. Основним завданням обстеження 1923 р. було одержання достовірних

даних про розміри епідемій тифів у 1920-1922 рр. Обстеження 1924 і 1925 рр.

включали вивчення сільських помешкань, водопостачання, умов праці, харчу-

вання, санітарної грамотності та ін.

При проведенні обстеження у 1923 р. був застосований анамнестич-

ний метод, запропонований О. Марзєєвим і С. Томіліним, який згодом був

' Центральний державний архів органів

вищої

влади і управління України. — Фонд 166. — Опис 4. —

Справа 535. - Аркуш 26.

Там само. - Оп. 5. - Спр. 587. - Арк. 6.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

розвинений і науково обгрунтований Г. Баткісом стосовно демографічних

досліджень.

Обстеження 1923-1925 рр. стали основою для розробки широких оздоровчих

заходів і надали матеріал для серйозних наукових узагальнень. З метою науко-

вих досліджень в Україні створюються науково-дослідні

інститути,

у більшості

з них до 1925 р. відкриваються відділи соціальної патології та гігієни. Організо-

вуються науково-дослідні кафедри при медичних вузах: профілактичної

медицини в Одесі, професійної та соціальної медицини в Харкові, теоретичної

медицини в Києві. Це стало своєрідним підсумком соціально-медичної діяльності

практичної охорони здоров'я.

Таким чином, на кінець 1925 року була створена широка мережа наукових,

навчальних і практичних соціально-медичних установ, що стало передумовою

інтенсивного

розвитку соціальної медицини в Україні в наступні роки. Особли-

вістю цих років є тенденція до координації зусиль усіх соціально-медичних

установ з метою поглиблення досліджень.

1920-1930

рр. в Україні склались два центри розвитку соціальної медици-

ни як науки і предмета викладання. З них вийшли вчені, які збагатили соціальну

медицину і організацію охорони здоров'я значними дослідженнями. Харківський

центр на чолі з С. Томіліним висунув М. Гуревича, 3. Гуревича, І. Арнольді,

А. Меркова, П. Петрова, С. Єкеля та

ін.

Київський центр, що очолювався

С. Каганом, виховав Б.

Шкляра,

І. Овсієнко, К. Дупленка, Є. Белицьку, Л. Лє-

карєва та

ін.

Розробкою питань практичної охорони здоров'я займався Український

державний інститут охорони здоров'я, створений у Харкові в 1930 р. (з 1933 р. -

Всеукраїнський

інститут

соціалістичної охорони здоров'я). Інститут здійснював

теоретичне обгрунтування заходів охорони здоров'я, а також став методичним

центром соціально-медичних досліджень в Україні.

У 1934 р. в Українському демографічному

інституті

був створений відділ

санітарної статистики, заклад перейменовано в Інститут демографії і санітарної

статистики.

В 30-і роки були підготовлені перші українські підручники з соціальної

гігієни: "Нариси з теорії соціальної гігієни" С. Кагана (1932), "Соціальна

гігієна" С. Томіліна і А. Меркова (1933), "Загальна теорія санітарної статис-

тики" А. Меркова (1935), "Практикум

із

санітарної статистики" Л. Абрамовича,

М. Камінського, П. Петрова (1940).

До початку 30-х років в Україні був накопичений значний досвід розробки

питань теорії і практики соціальної гігієни. Але починаючи з середини 30-х

років із зміцненням адміністративно-командної системи, соціальна гігієна, як

наука, стала предметом жорстокої критики, яка супроводжувалась недооцінкою

значення соціально-гігієнічних досліджень для теорії і практики охорони

здоров'я, внаслідок чого вони стали поступово відходити на другий план і в

подальшому фактично припинились.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Постановою РНК СРСР від 14.10.1934 р. "Про реорганізацію роботи

науково-дослідних установ в галузі охорони і гігієни праці" було ліквідовано

38 науково-дослідних інститутів. В 1938 р. були закриті Інститут демографії і

санітарної статистики, за ним - Всеукраїнський

інститут

соціалістичної

охорони здоров'я, перестав виходити журнал "Профілактична медицина"

(видавався з 1922 р.).

В травні

1941

р. кафедри соціальної гігієни були перейменовані в кафедри

організації охорони здоров'я, що й визначило відповідне коло

їх

завдань. На

четверть століття було заборонено не тільки проводити соціально-медичні

дослідження, а, власне, й викладати такий предмет.

В 1966 р. соціальна гігієна була відновлена як наука і предмет викладання,

а кафедри перейменовані в кафедри соціальної гігієни та організації охорони

здоров'я.

У незалежній Україні перед соціальною медициною постали нові завдання.

їх

вирішенні важлива роль відводиться кафедрам соціальної медицини та

охорони здоров'я.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ

МЕДИЦИНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ

ЗДОРОВ'Я

Соціальна медицина та організація охорони здоров'я є одним з підрозділів

медичної науки.

Ця наука вивчає закономірності громадського здоров'я та систему

його охорони.

Зацікавленість в збереженні та зміцненні здоров'я супроводжує всю істо-

рію людства, починаючи з стародавніх цивілізацій. Ця потреба була головною

рушійною силою появи медицини взагалі і системи організації охорони здоров'я

зокрема.

Виділення соціальної медицини та організації охорони здоров'я в самостійну

науку відбулося наприкінці XIX і на початку XX століття, коли для цього

були створені відповідні історичні умови. Суспільство намагалось перейти від

повсякденної реєстрації виникнення хвороб, інвалідизації та смертності насе-

лення до цілеспрямованого наукового впливу на ці явища.

Народження соціальної медицини було якісним стрибком людства від

емпіричного розуміння формування суспільного здоров'я до наукового узагаль-

нення цих закономірностей,

їх

прогнозу та утвердження шляхів його надійного

захисту і зміцнення.

Головною рушійною силою становлення соціальної медицини та організації

охорони здоров'я як самостійної науки був наступальний розвиток цивілізації.

Це завдяки ініціативі прогресивно налаштованих громадян різного фаху, віку,

місця проживання народжувались та втілювались в життя різні форми соці-

ально-медичної організації допомоги хворим та немічним. Поступово ці процеси

впливають на державотворення, політику, створення відповідного законо-

давства.

Як показує вивчення відповідних історичних етапів розвитку соціальної

медицини, її народження ініціювалось в першу чергу могутнім суспільним

впливом, проголошенням ідеалом суспільства

якості

життя

людини.

Воно знайшло своє відображення в Декларації прав людини. Зокрема в

такому проголошеному в Декларації праві, як право на здоров'я: "Кожна

людина має право на такий життєвий рівень, включаючи харчування, одяг,

житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, які необхідні

для підтримання здоров'я та благопочуття його самого, його сім'ї, і право на

забезпечення у випадку безробіття, хвороби,

інвалідності,

вдівства, прийдешньої

старості чи

іншого

випадку, втрати джерел існування через незалежні від

нього обставини".

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

"Материнство та дитинство дають право на особливу опіку і допомогу.

Всі діти, народжені в шлюбі чи поза шлюбом, повинні користуватися однаковим

соціальним захистом."

Конкретним кроком до втілення в життя положень Декларації було

створення Всесвітньої організації охорони здоров'я. Статут цієї організації, її

структура і діяльність відповідають основним теоретичним напрацюванням

соціальної медицини щодо основ суспільного здоров'я, організації його охорони.

Загальновизнаним сучасним суспільством стало запропоноване ВООЗ

розуміння здоров'я як стану повного фізичного, психічного та соціального

благополуччя, а не тільки відсутності хвороб або фізичних недоліків.

На цьому положенні про здоров'я базується мета соціальної медицини і

організації охорони здоров'я як науки: розробка та наукове обгрунтування

соціальних, медичних і економічних заходів щодо забезпечення опти-

мального рівня здоров'я населення і його активного довголіття.

Конкретним соціально-медичним кроком щодо втілення в життя мети

цієї

науки в інтересах всього людства була Алма-Атинська декларація 1978 року

і перша світова спроба створення загальної програми запланованих дій з

охорони і зміцнення здоров'я населення - Програма здоров'я для всіх до

2000 року. Положення Алма-Атинської декларації значно зміцнили та

поглибили ряд наукових положень соціальної медицини і організації охорони

здоров'я, враховуючи сучасний історичний етап. Найбільш важливі серед

них такі:

• існуюча величезна нерівність в стані здоров'я людей, особливо між

розвиненими країнами і країнами, які розвиваються, а також в самих країнах,

є політично, соціально та економічно неприйнятним і тому складає предмет

загальної турботи для всіх країн;

• охорона і зміцнення здоров'я народу є суттєвою частиною невпинного

економічного і соціального розвитку, сприяє підвищенню якості життя та

служить загальному миру;

• люди мають право і обов'язки брати участь на

індивідуальній

і колек-

тивній основі в плануванні і здійсненні медико-санітарного обслуговування;

• уряди несуть відповідальність за здоров'я своїх народів, котре може

бути забезпечене тільки шляхом втілення відповідних медико-санітарних і

соціальних заходів. Одним з основних соціальних завдань урядів, міжнародних

організацій та всієї світової громадськості повинно бути досягнення всіма

народами світу такого рівня здоров'я, який дозволить

їм

вести продуктивний

в соціальному і економічному плані спосіб життя. Первинна медико-санітарна

допомога є основним

інструментом

у вирішенні цього завдання, складовою

частиною розвитку в напрямку соціальної справедливості;

• первинна медико-санітарна допомога включає основні медико-санітарні

заходи скрізь доступні окремим особам та сім'ям і втілювання при

їх

всебічній

участі та основі практично можливих, науково обгрунтованих і соціально

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

прийнятих умов общини і країни в цілому на кожному етапі

їх

розвитку

відповідно до принципу самозабезпечення та самовизначення;

• первинна допомога складає невід'ємну частину як національної системи

охорони здоров'я, забезпечуючи

її

головну функцію та складаючи її центральну

ланку, так і всього процесу соціально-економічного розвитку суспільства.

Вона є першим рівнем контакту окремих осіб, сімей, общини з національною

системою охорони здоров'я, максимально наближена до місця проживання і

роботи людей і представляє собою перший етап безперервного процесу охорони

здоров'я народу;

• усі уряди повинні розробляти національну політику, стратегію і плани

дій для організації і розвитку первинної медико-санітарної допомоги як частини

загальної системи охорони здоров'я та її координації з іншими секторами.

Для цього необхідно проявляти політичну рішучість, задіювати ресурси країни

в інтересах національного розвитку і раціонально використовувати зовнішні

ресурси;

• прийнятий рівень здоров'я може бути досягнутий для народів усього

світу при більш повному і ефективному використанні світових ресурсів, значна

частина яких витрачається на озброєння і військові конфлікти. Справжня

політика незалежності, миру, міжнародної розрядки і роззброєння може і

повинна сприяти вивільненню додаткових ресурсів для використання в мирних

цілях і, зокрема, для прискорення соціально-економічного розвитку, важливий

елемент якого складає первинна медико-санітарна допомога.

Положення, викладені в Алма-Атинській декларації, не тільки охопили

найважливіші проблеми охорони здоров'я в сучасних умовах, але значно

доповнили і теоретично закріпили розуміння поняття якості життя і в першу

чергу його провідної складової частини — здоров'я.

Невпинно зростаючий рівень здоров'я суспільства стає домінуючим

ідеалом

його життєдіяльності, підпорядковує всі інші суспільні

інтереси.

Відповідно

до

цих соціальних зрушень зростають вимоги до рівня розвитку соціальної меди-

цини і організації охорони здоров'я як науки. До основних завдань соціальної

медицини відносять:

• вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення;

• забезпечення всебічної характеристики зрушень (динаміки), які відбува-

ються в показниках здоров'я населення країни в цілому, а також на регіональ-

них рівнях, соціально-економічних, еколого-географічних зонах, населених

пунктах, окремих колективах;

• наукове розкриття умов і чинників, які призводять

до

позитивних

негативних відхилень у стані здоров'я різних соціальних, віково-статевих та

інших

груп населення;

• розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів

системи охорони здоров'я, його теоретичних та організаційних основ;

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров я, створення

'їх

раціональних структур і наукове обгрунтування найбільш доцільних форм

організації роботи, проведення реформування та реструктуризації;

• створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони

здоров'я з метою проведення цілеспрямованих заходів щодо підтримання належ-

ного рівня здоров'я населення.

Виконання завдань, які охоплюють сферу наукових і практичних інтересів

соціальної медицини і організації охорони здоров'я, пов'язані як з відомчими,

так і з міжвідомчими співвідношеннями, які потребують постійної наукової

розробки та створення найбільш плідних теоретичних положень.

Всесвітня асамблея охорони здоров'я (ВАОЗ) у своїй резолюції 23.61

вважає, що оптимальний розвиток охорони здоров'я в будь-якій країні потребує

використання узагальненого досвіду розвитку охорони здоров'я в усіх країнах

світу. Серед них найбільш ефективними та перевіреними на досвіді ряду держав

принципами побудови і розвитку систем національної охорони здоров'я є

наступні:

• проголошення відповідальності держави і суспільства за охорону здоров'я

населення, втілюваної на основі проведення комплексу економічних і соці-

альних заходів, які прямо чи побічно сприяють досягненню найвищого рівня

здоров'я населення шляхом створення загальнонаціональної системи служб

охорони здоров'я на основі єдиного національного плану і місцевих планів, а

також шляхом цілеспрямованого і ефективного використання для потреб

охорони здоров'я усіх сил і ресурсів, які суспільство на кожному етапі

свого

розвитку може

виділити

для

цього;

• організація раціональної підготовки національних кадрів охорони здо-

ров'я усіх рівнів як основи для успішної роботи будь-якої системи охорони

здоров'я і усвідомлення всіма медпрацівниками своєї високої соціальної відпо-

відальності перед суспільством;

• розвиток охорони здоров'я в першу чергу на основі широкого проведення

заходів, направлених на розвиток суспільної та

індивідуальної

профілактики,

передбачаючи органічне поєднання лікувальної та профілактичної роботи у

всіх медичних і санітарних закладах і службах, першочергову охорону здоров'я

жінок та дітей, котрі є майбутнім кожної країни і всього людства, а також

встановлення ефективного контролю за санітарним станом зовнішнього сере-

довища як джерела здоров'я і життя сучасного і майбутнього поколінь;

• забезпечення всьому населенню країни найвищого можливого рівня

кваліфікованої, загальнодоступної профілактичної і лікувальної допомоги, яка

надається без фінансових чи

інших

обмежень шляхом створення відповідної

мережі лікувальних, профілактичних і реабілітаційних закладів;

• поширене використання в кожній країні досягнень світової медичної

науки і практики охорони здоров'я з метою забезпечення умов для отримання

максимальної ефективності усіх проведених заходів в галузі охорони здоров'я;

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• санітарна освіта громадян і залучення до участі в проведенні усіх прог-

рам охорони здоров'я широкого загалу населення є доказом особистої і колек-

тивної відповідальності усіх членів суспільства за охорону здоров'я людей.

Перелічені принципи були визнані та використані більшістю країн світу

для розгортання досліджень здоров'я населення та діяльності закладів і органів

охорони здоров'я. На цій основі створювались національні програми здоров'я.

Була приділена значно більша увага розвитку соціальної медицини і організації

охорони здоров'я як науки, її подальшому розвитку на регіональних та націо-

нальних рівнях, переглянуті і доповнені програми її вивчення в вузах.

Значні кроки до всебічного втілення в систему національної охорони здо-

ров'я наукових напрацювань з соціальної медицини зробила за роки самостій-

ності Україна. В Конституції, прийнятій Верховною Радою України в 1996 році,

знайшли своє втілення більшість вимог Декларації прав людини щодо забез-

печення її здоров'я.

Ст. 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право

на забезпечення

їх

.у

разі повної, часткової або тимчасової втрати працездат-

ності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а

також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним стра-

хуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і

організацій, а також бюджетних та

інших

джерел соціального забезпечення;

створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду

за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом

існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового

мінімуму, встановленого законом.

Ст. 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе та своєї

сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Ст. 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне

страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних

соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян

медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони

здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких

закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних

закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує сані-

тарно-епідемічне благополуччя.

Ст. 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та

відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23